Мох. Крокiв не чути

                «Я став очеретом, який топчуть коні…»
                (Вільям Батлер Єйтс)

 Коли я в останнє відвідував Ольстер, мене віз через кордон з Ірландською республікою водій в якого бракувало трьох пальців на лівій руці, і був шрам через все обличчя. Ми не розмовляли цілу дорогу, бо розуміли один одного без слів. Тільки при перетині кордону він сказав мені: «Ми – ірландці… Наша Батьківщина як крижина, що тане під нашими ногами…» І тоді я записав у свій нотатник таке:

 Наш зелений острів –
 Це айсберг вкритий мохом,
 Який застряг на мілині
 Океану часу.
 Отак ми і плаваємо
 У нашому «тимчасово»,
 Думаючи про вічність
 Між старими дольменами,
 Співаючи свої сумні пісні
 Про терпку потойбічність.
 Крига нашого айсберга
 Не тане – бо споконвіку гаряча
 Як чай у заварнику
 Дивака О’Генрі.
 П’ємо його ковтками
 Навіть не думаючи,
 Печемо свої ірландські пудінґи
 З хвилин та помилок,
 З безглуздя нашої історії,
 З недоречних жартів
 Та порожнечі несказаних слів.
 Смакує. Особливо з віскі.
 Танцюймо свою джигу!
 Танцюймо….