Бонба-ракета

МОВА УКРАІНСЬКА





БОНБА-РАКЕТА


18 травня. З  позицій 4-ї батареї через невстановлені 
причини довільно стартувала міжконтинентальна ракета 
стратегічного призначення.
Траєкторія польоту, точка падіння та вибух не зафіксовані.
Компетентна комісія продовжує розслідування...

                (Газета "Завжди на варті" Н-ського військового округу)



До мене? Заходьте, чого на порозі стояти. Ви теж із газети? Ні? Ну, то й
краще. Бо ті такого понаписували, що й самій читати лячно. Прославили мене,
стару Макітру... Тієї суботи на базар до райцентру їздила -- так усі
пальцями показували. "Гля, -- кажуть,-- ось тітка йде, в якої ракета..."

Ну, спочатку, то й спочатку. Сапаю, значить, бур'ян на городі, бо ж пре,
як скажений. Туди-сюди, вморилася, лягаю під тин перепочити. Коли раптом --
свист, гуркіт, земля ходором!.. Ой, думаю, царице небесна, кінець світу...
а в мене за електрику не вплочено. Чекаю суду страшного, очі заплющила. Аж
чую:

-- Макітро! Прокинься!.. Ой. бо-о-о-о... -- голос Векли, сусідки, значить.
Стоїть за тином, то на мій двір покаже, то за голову схопиться.

Гля -- бож-же ж мій, святий господь -- стирчма стирчить хвостом догори.
Неначе заводська труба, тільки залізна й зелена. Сичить і булькає. Хто, хто
-- бонба! Я вже бачила одную, наш Ванько Гарбузенко на своєму городі викопав,
з війни ще зосталася. Тіки тая мале-е-есенька була, як з півруки завбільшки.
А тут -- отакенне одоробло, вище антени телевізорної, і де -- в клумбі перед
вікнами! Спаси й помилуй...

Стою, значить, як укопана, а на дворі вже людви повно. Всі ж бачили, як воно
з неба падало. Голова сільради своєю "Волгою" приїхав, та насамперед зирк до
будки -- чи немає Рябка? Де там, воно ж, бідолашне, з цепу зірвалося й забігло
галасвіта через нєрвєнне потрясіннячко. Досі не повертається... Еге ж, так цей
наш голова як уздрів бонбіщу цюю, поглянув у небо, скочив у свою "Волгу" й
газонув, аж закурило за ним... Теж досі шукають.

А ввечері таке-е почалося... Понаїхали якісь машини, автобуси, а отам, за
льохом, навіть вертольот сів, і бігали якісь з фотоапаратами, все "вері вел"
та "вері вел"... А одненьке такеє, чорненьке, як вугіллячко замазане -- то
сяде! то ляже! то на вербу видереться! -- і все клацає, клацає апаратиком...
Ці поїхали, а за тиждень ще якісь понаприїхали. Теж фотографували, розпитували,
та вже по-наському балакали. Ображалися дуже, що я першу ентерв'ю не їм дала,
а якомусь американському голосові.

Потім, узимку вже, Омелько-дільничний навідався. Подивився, покривився,
поплювався та у воєнкомат подзвонив. Знов машини понаїхали, та вже солдатиків
привезли. У навушниках та з налигачами електричними. Обмацали вони двір, хату,
город, сарай, написали на брамі "Перевірено. Мін немає", покурили та й пішли.
Я за ними:

-- Синочки! Бонбу ж свою заберіть!

А вони:

-- Це, бабцю, не бонба, -- кажуть, -- а це, бабцю, ракета. Не наше вєдомство,
-- кажуть, -- по ракетах ми не спеціалісти.

-- А як бабахне? -- питаю.

-- З якого це дива? Коли з такущої висотищи гепнулася й не бабахнула, то вже
ніколи не бабахне. Живи, бабцю, спокійно!

Ну й заспокоїлася я. Вже й забувати почала про цюю бонбу-ракету. Вийду,
бува, з хати, гляну мимоволі -- й відвернуся. Відвернулася – не бачу. А як не
бачу -- то ніби й нема її тут назовсім. Потім звикла якось, наче й завжди
воно тутечки встромленеє було. Весною, правда, іржавіти почало -- то я фарби
в сільмазі накупила, підновити, значить. Квіточок намалювати, півників.
Бачили ж, як на паркані моєму? Сама...

Еге. Та тільки драбину поставила -- знов бібікає на вулиці! Матір Божжа! --
знов зелені машини, а з них знов воєнні вистрибують, і -- знов до мого двору!
А один важний такий, на штанях отакенні червоні стрічки, дивився-дивився на
ракету мою, хитав головою, язиком цокав, потім рукою махнув:

-- Розкрашуй, -- каже, -- бабцю, розкрашуй! З квіточками й півниками! Все' дно
зброю тепер скорочуємо, та й це якось спишемо!

Та й геть поїхав, але спочатку бомагу видав: ракета, мовляв, зостається у
собствєность громадянки Макітри, значить. І підпис його: генерал Петренко...

Отак тепер і живу. І стоїть ракеточка моя з візерунками яскравими, дітлашата
сусідські забігають побавитись, туристи заходять, молодята перед свайбою
фотографуються. А як же -- єдиная достопрімечательність на ввесь район!
Недавно Ванько Гарбузенко, хай йому біс, від заздрощів хотів її трахтором
висмикнути -- не вийшло! Тіки трос порвав та й трахтора поламав...

Що, подивитись хочете? Це можна, за погляд грошей не беруть. Тільки руками
не чіпайте, добре? Бо однеє крильчатко вже хтось одломив...


(1988)