Алиби

МОВА УКРАІНСЬКА




АЛІБІ



-- Та-ак... -- лейтенант Шукайло пройшовся від письмового столу до вікна,
рахуючи кроки. Вікно виявилося зачиненим та заліпленим смужками паперу від
протягів. -- Значить, невідомий проник до приміщення через двері...

-- Але ж... двері були замкнені, -- простогнав начальник планового відділу
Дерев'яга. -- Боже мій, Бож-же ж мій!.. Це ж міжнародний скандал... -- погляд
його зупинився на потерпілому.

Сеньйор Альберто-Марія Котіані від горя не знаходив собі місця.

Так, шеф попереджав, що в Слобожанську слід бути дуже обережним. Але хто ж
міг уявити, що безцінну теку з гербом фірми, теку, з якою Котіані не
розлучається вже багато років, нахабно викрадуть саме тут, у плановому
відділі Слобожанського заводу «Металоцвях»! О, мама міа! О, нещасний Антоніо!
О, бідолашна Люсія! Що ж тепер буде з вами, діточки рідненькі? До чиїх рук
потрапите?..

-- У кого, крім вас, є ключ? -- запитав лейтенант Шукайло в Дерев'яги.

Працівники відділу принишкли.

-- Ключі є в кожного, -- повідомив начальник Дерев'яга, і розпач на його
обличчі враз змінився обуренням. -- Але в нас усі чесні й порядні люди, я
ручаюся за кожного, і впевнений, що...

-- Та-ак, -- лейтенант Шукайло закусив губу. -- Все одно доведеться
перевіряти кожного, бо ж самі кажете, що випадок екстрений...

-- Ситуацціа драматіко, -- погодився сеньйор Альберто-Марія.

-- От, наприклад, ви, -- лейтенант Шукайло звернувся до молодика з чорними
вусами. -- Де ви були під час кра... тобто під час зникнення теки з
матеріалами фірми "Марконі"?

-- Цей не міг, -- прошепотів Дерев'яга лейтенантові на вухо. -- Та й навіщо
йому ця буржуйська тека?..

-- До "Мелодії" їздив, -- широко й чесно посміхнувся вусань. – Там Аллу
Пугачову викинули, -- він дістав із "дипломата" платівку й ніжно погладив її
глянцеву обкладинку. -- Чотири години в черзі простояв!

-- Гаразд, -- кивнув лейтенант Шукайло. -- Справді, диск Алли Пугачової
одержано тільки сьогодні. Мій начальник теж купив. А ви? -- подивився він на
жіночку в яскравій хустці.

-- Ану, кажіть, Зою Микитівно, -- наказав Дерев'яга, -- де ви були у час...
у цей страшний час?!

-- Я... я в перукарні... там, -- перелякано пробурмотіла жіночка й швидко, але
 обережно зсунула з лоба краєчок хустки. На сонці блиснули бігуді. -- Ще й
навіть не висохло як слід...

-- Ви? -- спитав лейтенант Шукайло в сивобородого дідуся...

В усіх опитаних були залізні алібі. Один досить докладно переказав фабулу
еротичного фільму, що вийшов на екрани міста тільки сьогодні, підтвердивши
свої слова речовим доказом -- збереженим квитком. Другий продемонстрував
повний портфель пляшок з пивом сьогоднішнього числа, третій, червоніючи,
витяг з кишені комуністичну прокламацію, що роздавали на сьогоднішньому
партійному мітингу...

-- Містика, -- гмикнув лейтенант Шукайло, чухаючи потилицю. -- Значить,
ізранку до кабінету ніхто не заходив, а тека посланника італійської фірми
"Марконі" — тю-тю...

-- Тью-тью! -- схопився за серце закордонний гість. -- Антоніо, Люсія!
Тью-тью! О, проклянто конкуренто!..

-- Не хвилюйтеся, сеньйоре! Ану-ну... Хто там плаче? – насторожився
лейтенант Шукайло, почувши тихе схлипування.

-- Я-а, -- подала голос молоденька дівчина, затуляючи руками щоки,
 червоні й мокрі від сліз.

-- Що з тобою, Тіночко? -- ніжно торкнувся її плеча Дерев'яга.

-- Я... я...

-- Ну що, що -- ти-ти? -- затурбувався начальник.

-- У мене а-алібі немає, -- прошепотіла, здригаючись, Тіночка.

-- Себто... як це -- немає алібі?!

-- Ніяк...

-- О, бандито, бандито!!! -- зірвався з місця потерпілий Альберто-Марія
Котіані. Він, наче пантера, підлетів до переляканої Тіночки й міцно схопив
її за руки. -- Моменто оддавато награбіно!

-- Заспокойтеся, сеньйоре, заспокойтеся! -- лейтенант Шукайло лагідно всадив
зарубіжного посланця до крісла.

-- О, Антоніо! О, Люсія! -- розплакався Альберто-Марія, витираючи кулаками
сльози. Йому тоненько підскиглювала Тіночка.

-- Де ти була?! -- гримнув Дерев'яга, суворо наближаючись до дівчини.

-- Ніде не була... Просто...

-- Що -- просто?! Кажи вже, не тягни!

-- Просто гуляла... По вулицях...

-- Просто гуля-а-ала?! -- вилупивши очі, проверещав начальник. – І це в
робочий час?!

Тіночка приречено кивнула й знову залилася слізьми.

-- Догана за прогул! --  скреготнувши зубами, пообіцяв начальник відділу.
-- Погано починаєш своє трудове життя. Ганьба! Але на неї не думайте, --
сказав він лейтенантові. -- Вона в нас новенька, і в неї ще ключа немає. А
прогул я їй зараз запишу, бо потім закручуся, забуду...

Дерев'яга висунув шухляду свого столу й обличчя його вмить побуряковіло. Він
безпомічно глянув на підлеглих і втомлено сів на стілець.

-- Товаришу інспекторе, -- прошепотів він. -- Тут... Я сам її вчора сюди...
Щоб не поцупив хто, бо ж усяке може бути... А потім закрутився, забув...

У шухляді лежала тека з золотим гербом фірми "Марконі".

-- С-скотінно! Ідіотто!! Паразитто!!! -- сеньйор Альберто-Марія схопив свій
безцінний скарб і тремтячими пальцями розстібнув теку. На стіл начальника
спланерувала невеличка кольорова фотокартка -- усміхнені блакитноокі хлопчик
і дівчинка на фоні головного підприємства фірми "Марконі". -- Міа Антоніо!
Міа Люсія! О-о-о!.. -- світилися щастям його очі.

Дружний стогін плановиків поставив крапку під детективним моментом цієї
історії. Всі розсілися по робочих місцях.

-- До побачення, -- лейтенант Шукайло, козирнувши, вийшов із кабінету.

-- Я ж казав, що у плановому відділі -- чесні й порядні люди! -- переможно
гукнув йому вслід Дерев'яга. – А ви сумнівалися!..


(1987)