Диверсант

      


Шпигун-диверсант першої категорії Роб Бобсон перетнув державний кордон
чужої країни о 12.37 за місцевим часом. Легкий десантно-розвідувалиний
літак ще деренчав поршневим мотором, погойдуючись під храмками, а купол
парашута, надутий вітром, виривався з шпигунських рук, наче величезний
повітряний змій, коли поруч пролунав упевнений голос:

-- Стій, руки за голову! Хто такий?

Двоє  у зелених кашкетах наставляли на Роба дула автоматів.

-- Ми є за мир! – зацьковано посміхнувся Робсон.

-- Е... Візит дружби, чи що?

-- Йэс, йэс! Дружба не знати кордон! – натхненно пояснив Роб.

-- Тоді ласкаво просимо. Ми вже подумали – порушник якийсь...

-- Ноу, ноу! – замахав руками ворожина і, звірившись із картою, рішуче
почимчикував до шосе.

Сівши на лаві біля автобусної зупинки, він почав гортати секретний
блокнот із переліком особливих завдань. Плани були грандіозні, та
досвідчений диверсант плював на труднощі. Одне турбувало – часу обмаль,
а автобуса довго не було. Та Роб знав: за будь-яких обставин він не
порушить графіку диверсій, і рівно через півгодини перший вибух буде
здійснено.

-- Скажіть, сер, -- звернувся він до міліціонера, що з горлушка вибулькував
пляшку пива. – Де тут у вас є дуже секретний об'єкт?

-- Хе-хе! – розвеселився той. – Ти що,  шпигун?

-- Шпигун, -- щиро зізнався Роб Робсон. Він знав, що в цій країні знедавна
полюбили правду.

-- Ну, даєш, гуморист! – зареготав міліціонер і детально пояснив, як
дістатися до тричі орденоносного заводу „Щит Батьківщини”.

Зупинивши темно-зелену вантажівку, замасковану гіллям і листям, розплатившись
із шофером-сержантом десятидоларовою банкнотою, Роб зістрибнув біля прохідної.
„Чудово! – подумав він. – Через п'ять хвилин від цього об'єкту каменя на
камені...”

Та людині, як кажуть, властиво помилятися. Шпигун Роб Робсон помилився рівно
на п'ять хвилин...

Свиснуло, блимнуло, гахнуло – і над головним корпусом заводу „Щит Батьківщини”
повільно сплила величезна вогнена куля. Змінивши колір з яскраво-жовтого на
криваво-червоний, вона, задумливо погойдуючись на чорному димовому ствпі,
перетворилася на густу хмару, яка почала важко навалюватися на вмить зруйновані
виробничі будови...

-- Ні фіга собі садонуло, гад його мамі, -- почув Роб Робсон. Біля нього,
хитаючи головою, стояв сивий дідуган у формі воєнізованої охорони. – Всяке
було, а от такого...

-- Уот із іт?.. – Тобто – що це таке? – клацаючи зубами з переляку, запитав
Роб Робсон.

-- Не бачиш – аварія. Добре, що вихідний сьогодні, людей немає, -- зітхнув
охоронець, і шпигун зрозумів, що перша диверсія провалилася.

Та попереду було ще чимало важливих і небезпечних справ. Підлий найманець
капіталу щиро вірив, що його шпигунська зірка усміхнеться ще не раз.

...Цю ділянку сталевої магістралі він обрав не випадково – з одного боку
рейки повертали за ліс, з другого – ховалися в тунелі. Тож знайшовши проміжний
стик, Роб широким ножем видовбав під ним невеличку ямку, дістав з бокової
кишені новітню вибухівку й увімкнув детонатор. Тепер вистачило б навіть
слабенького натискання, аби компактна пластикова коробочка, розміром з
портсигар, розвалила на шмаття не лише цю благеньку одноколійку, а й рознесла
півтунелю та повалила півлісу.

Та встановити міну Роб  не встиг – із-за лісу на шаленій швидкості виринув
товарняк, а з темряви тунелю блимнули  фари зустрічного тепловоза.  Роб
скакнув у каналізаційну щілину під насипом – вона й порятувала його, коли з
оглушливим гуркотом зіткнулися та звалилися під укіс зустрічні локомотиви,
тягнучи за собою довгі низки цистерн та платформ. Машиністи обох тепловозів
котилися поряд, лаючись та звинувачуючи одне одного...

...Так, шпигунові Робсону страшенно не щастило в цій дивній країні. Ракетний
крейсер „Переможець”, що його за планом диверсій треба було відправити на
дно, потонув достроково, протаранений риболовецьким траулером. Склад
боєприпасів, що підлягав знищенню, спалахнув передчасно через погано
затоптаний кимось недопалок „біломору”. Стратегічний міст, що його Роб
повинен був висадити в повітря, чомусь завалився сам. Та й харчі, які
диверсант збирався отруїти,, просто зникли з магазинних прилавків...

Зневірившись у своєму шпигунському таланті, Робсон вирішив накласти на себе
руки. Та ампула з ціаністим калієм була роздавлена в переповненому тролейбусі,
 а водогінна труба, на яку шпигун накинув мотузку з зашморгом, ганебно
обірвалася у найвіповідальнішу мить, збивши з ніг кандидата в самогубці
тугим струменем окропу.

У розпачі Роб побіг до компетентних органів -- здаватися. Проте черговий
майор, перед яким ворог упав на коліна, уважно прочитав секретне посвідчення,
видане шпигуну-диверсантові першої категорії Робу Робсонові, зауважив, що
воно прострочене, а значить – недійсне, і порадив звернутися до міліції.
А в міліції пояснили, що закінчилися наручники – ними були закуті демократи,
демонстранти та дисиденти, а щодо диверсантів ніякого плану не передбачалося...

-- Ай вонт додому! До Юнайтед Стейтс! – заволав Робсон і прожогом кинувся
до кордону.

Однак біля контрольно-слідової смуги йоого затримали й спитали візу...

Здичавілий, брудний та обірваний тинявся Роб вулицями. Незважаючи на
майстерно спрацьований паспорт,  до готелів його не селили, не було
місць -- тривав регіональний з'їзд злодіїв у законі. Мучив голод –
ресторани працювали в режимі спецобслуговування, бо ж місцеві мафіозі
та рекетири постійно обмивали свої успіхи. Роб ночував у підвалах,
притулившись до труб центрального опалення, жебракував у поїздах
місцевого фрмування, виконуючи закордонні народні пісні та йменувався
незрозумілим словом „бомж”... І це тоді, коли в сонячному штаті Кока-Кола
він мав триповерхову віллу, спортивний восьмициліндровий „Крайслер”,
вітрильно-дизельну яхту „Фаворит”, славу, честь і повагу – та все це було
недосяжне, як наївний дитячий сон...

Якось, безцільно блукаючи містом, Роб надибав на центральний майдан й
уздрів великий натовп. Люди вигукували якісь гасла та розмахували
різнобарвними прапорами. Він підійшов ближче – виявилося, всі кричать
про вільний виїзд із цієї незрозумілої країни.

І раптом...

-- Чорні берети! – пронеслося  над головами.

На майдані, гучно скреготнувши гальмами, опинилися кілька автомобілів
та фургонів, з них повистрибували молодики в бронежилетах і з довгими
пругкими кийками в міцних долонях. Роб і оком не встиг моргнути, як
був схоплений під микитки й кинутий до тісної камери.

-- Іщьо аднаво поймалі! – потираючи руки, раділи молодики в суворій формі.
– У-у, екстремюга!.. Убірайся вон із нашей Родіни!

Ображений до глибини шпигунської душі словом „відщепенець”, бувалий
диверсант-терорист Роб Робсон був з розмаху перекинутий через кордон...

Тепер він сидить у своїй віллі, на півдні сонячного штату Кока-Кола. Пише
мемуари та міцними імпортними словами згадує редакторів, які одностайно
стверджують, ніби твори Робсона позбавлені реалізму та життєвої правди.

Ни греця вни не розуміють, трясця їх матері!..


          1987