Невинна кров. Продовження 3

      Наступного ранку у перший день свята опресноків до Кайфи прийшли двоє з членів синедріону: Никодим і Йосип з Ариматеї.

     - Я чув, що вчора відбулося таємне засідання, на якому вирішувалась справа Ісуса з Назарету, - без усяких передмов розпочав Йосип.

     "Прямий, наче спис," - зневажливо посміхнувся Кайафа.

     Чекаючи відповіді, фарисей дивився просто у вічі перврсвященникові, дещо схвильовано, але рішуче. Він був одним з наймолодших членів синедріону і ще досить недавно не міг погодитись ні в чому із значно старшим і набагато розсудлівишим  Никодимом. Дивна, незрозуміла дружба цих несхожих людей розпочалася з появленням нового вчення. Згідно доносів, обидва були таємними учнями Назарянина.

     - Як члени ради, ми бажаємо знати рішення синедріону.

     Кайафа вшанував Йосипа необхідною на початку розмови посмішкою і промовив із вдаваною простотою:

     - Мушу сказати тобі, шановний брате, що ніякого засідання не відбувалося. Це не була нарада у звичайному розумінні цього слова, а просто дружня бесіда, поділ думками і враженнями… Невже ти можеш припустити, що таких поважних людей, як ти і вельми шановний усіма Никодим, могли не запросити на справжнє засідання синедріону?

     Як головуючий на нарадах, Кайафа багато разів застосовував простий успішній спосіб досягнути бажанного рішення: на раптово скликані збори забували запросити тих, хто мав особливу і незручну точку зору. Робилося це з шляхетним наміром не ускладнювати суперечками вирішеної заздалегідь справи.

     - Дуже вдячні тобі за те, що ти маєш про нас таку добру думку, - промовив Никодим, схиляючи голову перед первосвящеником. - Чи могли би ми скористатися такою прихильністю и повагою до нашої точки зору?

     - Певно, що так, - обережно відповів Кайафа.

     - У місті поширяються чутки, що синедріон винагородить грошима того, хто допоможе схопити Ісуса з Назарету, - раптом втрутився гарячкуватий Йосип.

     " Як його обрали до синедріону? - подумав Кайафа, зловивши поглядом ледь помітній рух, яким Никодим намагався зупинити свого нетерплячого товариша. - Адже він зовсім не може стримати себе, наче якийсь хлопчак з Галилеї!"

     - Розсуди сам, шановний Йосипе, - промовив він, поблажливо посміхаючись, - навіщо нам потрібно витрачати гроші, коли Назарянин щодня навчає  нероб на вулицях Єрасалиму? Нещодавно я сам мав з ним розмову у храмі, після якої він розкидав столи міняльників і почав громити торгові ряди, які, до речі приносять місту неабиякий прибуток.   

     - Йдеться про те, щоб захопити Назарянина у малолюдному місці, без зайвого шуму і кровопролиття, - пояснив Никодим.

     - Це несінитниця! - відказав Кайафа. - Звичайні плітки! Поза тим, мені хотілося би запитати вас, щановні брати, чому це ви так пройнялися долею людини, вчення якої не узгоджується з підвалинами нашого релігійного життя?

     - Він великий пророк, посланий нам після чотирьохсот років Божого мовчання! - схвильовано вигукнув Йосип.- Навіть Ілля не вчинив стільки чуд!..

     - Чуда - це ще не все, - крижаним голосом обірвав його Кайафа. - Духовний проводир Ізраїля - я! Я  - син Левія, син Аарона! Це я входжу у Святиню перед лице Господнє! Це право дано мені Богом через закон Мойсея! Ви обидва, наче малолітні діти, розповідаєте мені про якісь чуда, якісь безглузді пророцтва! Це все пусте! Єгипетські мудреці також робили багато незвичайного! Але Мойсей був сильніший за них! А хто сильніший за Мойсея? Мовчите?! Тоді скажіть мені, чому так зване вчення вашого вчителя побудоване наперекір нашому Закону?! Чому він порушує суботу, ніколи не постить, водиться з розпусницями, їсть невмитими руками?!

     - Не чиніть ніякої неправди Ісусу з Назарету! - вигукнув Йосип.- Не йдіть проти Бога!

     - Хто це говорить?- запитав Кайафа, шаленіючи від люті.- Фарисей? Член синедріону? Чи ти розумієш, що верзеш, перед ким стоїш?!

     - Я боюся лише Бога, - твердо відповів Йосип. - Багато великих пророків було побито камінням, розпиляне пилами, гнано і замордовано нашим народом. Що відбудеться з нами, коли чаша Божого гніву переповниться?

     - Замовкни! - владно прозвучало і відповідь.

     - Послухай мене, шановний Кайафа, - промовив поміркований Никодим. - Батько навчає малого сина, кажучи йому суворо: не роби так! Дитина не може збагнути, чому так робити не можна, але слухається батька, тому що поважає його і боїться покарання. Син стає дорослим і він починає розуміти причину колишньої заборони. Батьківські заповіді назавжди закарбувалися в його серці. Настає час для досконалості і свободи.


      - Про що ти говориш, шановний Никодиме? - насторожено запитав Кайафа.

      - Закон, даний нам Богом Отцем, лише дочасний керівник, вихователь малої дитини. Законом пізнаємо, що є добро і зло в очах Божих, а також свою недосконалість і неспроможність виправдатись у гріхах. Господь більший за Тору, більший за Мойсея. Приходять часи великих змін. Перед нашим народом відкриваеться новий шлях, про який пророкував Ісайя, дорога свята, на яку не ступить нога нечестивого.* Не будьмо чіплятися за минуле, яким би славетним воно не було.

      - Я можу роздивлятися ці думки лише загально, як різновид сучасної философії, - холодно відказав первосвященик,- але владою, даною мені діючим Законом, забороняю поширювати її серед народу, і суворо попереджую… - голос Кайафи почав підвищуватись і залунав урочисто, як на храмові свята. Обурення лише сприяло красномовству. Первосвященик говорив довго, пристрасно і переконливо, з задоволенням слухаючи себе, але раптом відчув, що палка промова губиться у повітрі : він більше не має влади над цими людьми, вони не боялися його, і навіть не поважали. Натхнення згасло.

      Фарисеї поклонилися  первосвященикові і пішли геть.

      «Гадючі виплідки!» - подумки вилаявся їм услід Кайафа.

      У кімнату, шкутельгаючи війшов старий Анна. Йому вже перевалило за дев'яносто, він хитався і трясся при кожному кроці, ледь пересуваючи ноги і милиці, на які спирався.

      - Що це діється у вашому синедріоні?! - закричав на нього Кайафа. - Кожне слово, сказане при зачинених дверях, одразу стає відомим всьому Єрусалиму!

      Старий затрясся ще дужче, ниби збирався розсипатися на порох.

      - Поблажливість і зволікання - це переступ! - несамовито кричав Кайафа.- Поки ми тут засідаємо і розмірковуємо, вчення Назарянина розповсюджується! Навіть фарисеї, яких я завжди вважав моєю опорою, почали говорить про дочасність Закону!

      - Закон свят! - тоненьким, надтріснутим голосом забрязкотів Анна. -  Хто не поважає закону, той не поважає священство! Якщо не потрібен Закон, то і священики непотрібні, а цього бути не може! Народ не може без священиків! Хто тоді буде приносити жертви?!

      Обурений Кайафа все ще бачив перед собою обличчя фарисеїв, що насмілилися з'явитися перед його очі з зухвалою спробою захищати Назарянина.

      - Я не забуду цього! Я цього не подарую! Я викореню цю заразу! - промовив він сам до себе. - Я буду діяти рішуче і безжалісно! Нікому не вільно підійматися проти Ізраїльських святинь!

      За хвилину він вже соромився своєї нестриманості і гніву, але почуття власної правоти зміцнилося до непохітності.

      Малахія з'явився на поклик - надійний, мовчазний, готовий вчасно і досконало виконати будь-яке доручення. Дивлячись в його обличчя, Кайафа несподівано відчув щось схоже на повагу до цієї начебто звичайної людини, що завжди існувала поруч, не привертаючи до себе ніякої уваги, ніколи не робила зайвих рухів, не казала пустих улесливих слів і слугувала, не прислужуючись, що свідчило про розум і природне почуття власної гідності.

      - Чи ти пам'ятаєш молодого чоловіка, що приходив сюди минулої ночі? - невпевнено звпитав Кайафа, стривожений думкою: а що як напівбожевільний зрадник лише наснився йому від перевтоми і турботи?
Коротка стримана відповідь Малахії заспокоїла первосвященика: слуга пам'ятав.

      - Потурбуйся про те, щоб мати на поготові загін з п'ятидесяти вояків, а коли цей чоловік з'явиться знову, піди з ним на чолі загону, щоб схопити того, на кого він покаже.

      -  Все буде зроблено, мій пане, - відповів Малахія, схиляючи голову перед господарем.

      - І ти не бажаєш запитати в мене, хто саме мусить бути схоплений? - запитав первосвященик, пильно додивляючись, чи не з'явиться на спокійному, незворушному обличчі хоч би тінь цікавості або якогось особливого погляду, майже певний у той самий час, що вірний слуга ніколи не завдасть йому розчарування і незадоволення.

     - Я виконую твою волю, - відповів Малахія. - Решта не має значення.

     " Серце мудрого чинить розумними уста його, - посміхнувся Кайафа. -  Приємні слова, щильниковій то мед, солодкий душі і  лік на кості!"**


* Перефраз Ісайї 35:8
**Приповістки 16:23,24

Для ілюстрації використана картина Яна Хемессена " Вигнання торговців з храму".