Невинна кров. Продовження 7

    У Кайфовому дворі палили вогнища і пекли їжу для вояків. Жінки, що метушилися з мисками і рушниками, помітно раділи можливості привернути до себе увагу, вони сміялися голосніше, ніж завжди і навмисно брязкотіли дешевими прикрасами. Чоловіки стомлено гомоніли і купчилися біля глеків з вином.

    Юда стояв на сходах, роздивляючись гидь людську.

   -Кому потрібне Царство Небесне, - з кривою  посмішкою промовив він сам до себе, - царство духа, де не їдять і не п'ють, не знають жаги і насолоди, де нема гріха, де довкола сама святість і одноманітна досконалість? Люди не жиють без бруду, як гадаринські свині без болота…

    В цю мить він відчув напевно, що майбутнє піднесе над людством гордий незламаний дух одиниць, які правитимуть світом за власними законами, наче боги. Бути одним з них, кружляти над землею, як могутній громовий птах, що вселяє жах і захоплення в серця плазунів, торкатися крилами хмар, викресаючи з них блискавки, має право лише той, хто піднесеться духом над неміччю душі і тіла, розірве пута земних почуттів, винищіть їх паростки, щоб з сили, гордості і влади утворити нову жорстоку красу, перед якою здрігнеться всесвіт.

Нестримна радість повстання сполохнула в серці. Юді здалося, що зараз він міг би зійти на гору Божу не чиєюсь милістю, а власною силою. Піднятися. Стати врівень. Довести, що людина це не глина і не іграшка.

    Він засміявся… але несподівано щось занепокоїло його дух, ніби хтось інакший, несхожий на довколішній люд, дивився на нього з відстані -  сумно і докорливо, наче забуте сумління. Юда схвилювався, озираючись, і раптом затріпотів від збудження - в темній глибині двору, осторонь від тупого люду стояла Магдалина.

    Наступної миті він вже був поруч, схвильовано дихаючи і зазираючи в її збентежені очі.

    - Що ти робиш тут, моя пташечко, моя біла квіточко? - скрадливо запитав він.

    Магдалина дивилася на Юду, наче дитина, що вперше зітнулася з підступом і зрадою.

    - Бажаєш довідатись, що буде потім? - сміявся той, з насолодою стискаючи її пальці. Для його повного задоволення вона мусила би пручатися, виривати руку, проситися, стогнати, адже срібні каблучки на тоненьких, безжалісно стиснутих пальцях завдавали їй неабиякого болю, але вона тільки дивилася на Юду повними сліз очима і тремтіла, наче ягня, що приготувалося до смерти, розуміючи марноту боротьби за власне життя.

    - Невже ти гадаєш, що була для нього більше, ніж одна з тисяч, яких він мимохідь торкався рукою? - реготав Юда.- Ти дивилася на нього, як на серафима, оточеного золотим сяйвом, а він ніколи не помічав тебе, ніколи не сказав про тебе жодного слова!

    - Нехай, - нечутно відповіла вона. - Він мій Господь.

    У сусіднього вогнища здійнявся галас і жіночий вереск:

    - Держіть його! Це той, що був з Назарянином!

    Юда озирнувся на крик і побачив, як вояки ухопили скуйовдженого Петра і заломили йому руки за спину. Червоні відблиски вогню спотворювали обличчя. Петро борсався, як ведмідь, оточений зграєю.

    - Пустіть мене! Я не знаю, про що ви говорите! Я ніколи не був з ним! Я бідний рибалка!

    З темних задвірків донеслося лопотіння крил і перше досвітнє кукурікання.

    - Дивися, Магдалиночко, - зареготав Юда, - це той, що обіцяв бути вірним до смерти!

    Але Магдалини вже не було.

    Юда намарно шукав її поглядом і, наче на глум, натикався на найогідніші жіночі обличчя.

    - Блудниця! Жалюгідна наймичка! - вилаявся Юда і плюнув на землю.

    Роздратований, він поволі піднявся сходами у темний передпокій, де тількі вчора ввечері розмовляв з первосвящеником.

    З сусідньої кімнати лунав дикий лемент:

    - Навіщо вам свідків? Хіба ви не чули його власних слів?!

    - Він богозневажив!

    - Не дамо зводити народ!

    - Плюйте на нього! Бийте його в обличчя!

    Юда посміхнувся, зловтішаючись:

    - Кожна наука мусить бути перевірена життям. Царство Небесне - у небі і, здається, ще не прийшло, а тільки наблизилось, а б'ють на землі, боляче і саме зараз.

    Раптом двері зі стукотом розчинилися навстіж і повз Юду прокотилася навала книжників і фарисеїв, членів синедріону і вчителів народних, що волали, як божевільні:

    - До Пилата!

    - В преторію!

    На коротку мить Юда побачив бліде обличчя Назарянина в оточенні звірячих пащ і піднесених кулаків, і юрба поринула сходами на  подвір'я, у підворіття, на вулицю.

    Починався світанок. Похмурі жінки згрібали сміття і недоїдки.
    Юда знав, що новий день завжди приносить з собою протвереження і сумніви.
    Треба було кудись йти, щось робити.

    Біля воріт він несподівано зіткнувся з Малахією.

    - Що це було? - розгублено запитав той, мацаючи рукою праве вухо. - Він тільки доторкнувся і все загоїлося...

    - Бовдур! - вилаявся Юда. - Це було чудо.


Для ілюстрації використана картина Полєнова "Він винний".