Вiтер бамбукового лiсу

          «Я продовжую, але не творю,
           Я вірю в давнину і люблю її всім серцем.
           Насмілюсь в цьому порівняти себе з Лао Пином.»
                (Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)

 Якось
 Рання осінь віщунка
 Пророчила про часи занепаду,
 Вітер волоцюга
 Шурхотів листям бамбуку,
 Бешкетував і шумів
 У кленовому лісі спокою,
 Вода стала прозорою,
 А думки чистими,
 Неспокій втопився
 В глибокому колодязі,
 Що виритий
 Бородатим відлюдником.
 Тоді вчитель
 Сумно промовив учням,
 Що грали мелодію
 Мандрівний гусей
 На старовинному цині:
 «Шлях в Піднебесній втрачений.
 Збудую я пліт і попливу в океан.
 Але хто попливе зі мною? Певно, Ю?»
 Цзи Лу почув це й пишався.
 Йому й не втямки журба вчителя.
 Тоді вчитель сказав:
 «Ось Ю… Він переважає мене в хоробрості,
 Сили йому не займати, але лихо!
 Деревину для плоту знайти йому годі…»
 А вітер ранньої осені
 Так само шумів
 У бамбукових хащах…