Лина Костенко Смертельный падеграс

Земля кружится во вселенском вальсе.
Галактик ветры - скрипачи во мгле.
Гармония сквозь слёзы диссонансов
проносит ритмы танца по земле.

В груди  так тесно сердцу! Места мало!
Всё пилит твердь уныния смычок.
Взорвутся мышцы невзначай сначала,
и кровь ударит, как электроток.

И не паркет, истоптанный до глянца,
не пол, что из отходов досок сбит, -
здесь вся планета - пьедестал для танца,
где сходят вальсы с голубых орбит.

Гремит высокий гонор полонеза,
бедою бьет о землю перепляс,
лезгинка остро точит грани лезвий
и грациозно ходит па-де-грас.

Швырял канкан подолы парижанок.
Хлестал аркан  на лыковых лаптях.
отчаянно-бесстрашно меж ножами
шотландки танцевали на столах.

Большое дело – битвы танцевальные!
Танцуй себе, лишь пальцы бы сберёг.
Путей военных странники печальные,
Другой мы знали  - танец вне дорог.

Где труп коня вмерзает в осень злую.
И смерть вплотную хочет подступать.
А я иду. Я делаю вслепую
на минном поле осторожно па.

Полшага в сторону - и все возьмётся прахом.
И вся вселенная уместится в слезу.
В дремоте мины - словно черепахи -
в земле шершавой, не спеша, ползут.

О пируэты вынужденных танцев!
Кто шел по полю минному хоть раз,
тот нехотя и на паркетных глянцах
смертельный не забудет падеграс.

Ліна Костенко
Земля  кружляє  у  космічнім  вальсі.
Вітри  галактик  -  вічні  скрипалі.
Гармонія  крізь  тугу  дисонансів
проносить  ритми  танцю  по  землі.

І  серцю  в  грудях  тісно,  тісно,  тісно!
Смички  пиляють  задубілий  сум.
Зненацька  м'язи  вибухнуть  первісно,
ударить  кров,  як  електричний  струм.

І  не  паркет,  зачовганий  до  глянцю,
не  долівки,  налиплі  до  чобіт,  -
вже  вся  планета  -  п'єдестал  для  танцю,
де  сходять  вальси  з  голубих  орбіт.

Гримить  високий  гонор  полонеза,
і  лихом  б'є  об  землю  перепляс,
лезгинка  чорна  срібні  гострить  леза
і  граціозно  ходить  па-де-грас.

Шпурляв  канкан  мережки  парижанок.
Шмагав  аркан  по  сивих  постолах.
І  відчайдушний  танець  між  ножами
шотландки  танцювали  на  столах.

Велике  діло  -  танець  між  ночами!
Танцюй  собі,  лиш  пальчика  не  вріж.
Доріг  війни  смутні  подорожани,
ми  знали  інший  -  танець  бездоріж.

Десь  труп  коня  вмерзає  в  сизу  осінь.
І  смерть  впритул  до  мене  підступа.
А  я  іду.  А  я  роблю  наосліп
на  міннім  полі  обережні  па.

Півкроку  вбік  -  і  все  це  піде  прахом.
І  цілий  всесвіт  вміститься  в  сльозу.
Дрімотні  міни  -  круглі  черепахи  -
в  землі  шорсткій  ворушаться,  повзуть.

О  піруети  вимушених  танців!
Хто  йшов  по  полю  мінному  хоч  раз,
той  мимохіть  і  на  паркетних  глянцях
пригадує  смертельний  падеграс.