Черепаха

                «Нині Піднебесна занурилась в морок,
                Доброчинність жителів царства Чжоу занепала,
                І стати поруч з ними означає замаститись самим.»
                (Чжуан Цзи)

Літо жарке, а біля ріки прохолода,
У Небі хмаринок хаос, а вода прозора,
Течія завмирає, а над поверхнею лотоси:
На їх квіти тиші сідають крилаті бабки,
І в глибини спокою пірнають зелені кваки.
І біля водойми – біля ріки Бу Шуй,
Сивий мудрець Чжуан Чжоу
Ловив на дозвіллі рибу,
Нічим докучливим і марнотним
Свої думки не засмічуючи.
І біля ріки вічно плинної,
Біля Затоки Тиші
Знайшли мудреця Чжуан Чжоу
Слуги царя Чу, і таке от йому промовили:
«Великий і мудрий Вчителю!
Цар наш славетний царства Чу могутнього
Просить Вас служити при його дворі пишному,
Дарує Вам посаду і жалування,
Нагороди і титули,
І просить бути йому радником.»
Почувши слова ці,
Не випускаючи з рук вудилища,
Продовжуючи споглядати лотоси
Мудрець Чжуан Цзи промовив:
«Чув я, що є в царстві Чу черепаха,
Давня, як світ і священна,
І вже три тисячі літ її мумію
У храмі предків бережуть-зберігають.
Що ж краще для черепахи –
Щоб її мертвій мумії,
Як святині вклонялися,
Чи живою болотами й калюжами
Свій хвіст по землі волочити?»
«Звісно, живою краще, -
Слуги на це промовили, -
У болоті забутому жити!»
«Отож і я хочу
Свій хвіст по землі волочити,
А ви собі до свого царя вертайтеся...»
Так Чжуан Чжоу вирішив.