Морская рапсодия. Ольга Глапшун

Морська рапсодия

Палало літо сонцем невблаганно,
Немов кричало: “Всіх вас спопелю!”
Лише для моря  це пусті погрози,
Йому довірю я любов свою.

             Узор слідів на березі морському –
             Єдиний доказ, що були ми разом,
             Такі близькі й щасливі, що між нами
             Не було місця сльозам і образам.
             Накрила ті сліди грайлива хвиля,
             Задумалась й тихенько відпливла...
             Одне на двох було безмежне море,
             Одна на двох любов була.

Я ніжності у хвиль морських навчуся,
Зігрію тебе ласкою й теплом –
Здивується безмежне синє море,
Як добре може бути нам обом.

              Узор слідів на березі морському –
              Єдиний доказ, що були ми разом,
              Такі близькі й щасливі, що між нами
               Не було місця сльозам і образам.
               Накрила ті сліди грайлива хвиля,
               Задумалась й тихенько відпливла...
               Одне на двох було безмежне море,
               Одна на двох любов була.

           ИЗ  ОЛЬГИ  ГЛАПШУН.

      МОРСКАЯ  РАПСОДИЯ.

Палило  солнце  нестерпимо,
Грозило  всех  испепелить,
Но  стрелы  пролетали  мимо...
И море
        солнечную  прыть
В  своих  объятиях  гасило,
А  нас  прохладой  оносило...
Могу  ль  я  море  не  любить?

Кардиограмма  волн  прибоя
Лизала  с  жадностью  следы,
Что  оставляли  мы  с  тобою
Вдоль  кромки  пенистой  гряды.
               
Следы  плелись,  пересекались,
Сливались  словно  поцелуй,
А  волны  весело  плескались
Ласкались,  плоти  прикасались,
Дразня  теплом  лазурных  струй.

Нет  в  мире  бед,  нет  слёз  и  горя,
Есть  солнце,  берег  и  волна,
Что  захмелела  без  вина,
И  грезила,  послушно  вторя
Следам  влюблённых  на  песке,
Бредущих  вдаль  рука  в  руке.

Коснётся  ног  и на просторе
Уснёт,  задумчиво  грустна...
Есть  только мы,  и  только  море,
И  на  двоих  любовь  одна.

У  волн  и  солнца
                эстафету
Любви  и  ласки  перейму...
Тебе,  родной  мой, одному
Отдам  всю  страсть и нежность  эту.

Пусть  море  синее  замрёт
Завистливо  и  удивлённо,
Пусть  нам — безумным  и  влюблённым
Свои  рапсодии  поёт.

Мы  как  следы  переплетались,
Сливали  губы  в  поцелуй,
Нас волны  бережно  касались,
Дразня  теплом  лазурных  струй.

На  свете  нет  ни  слёз,  ни  горя,
Есть  голубая  глубина,
Есть  солнце,  пенная  волна,
Что,  от  любви  слегка  пьяна,
Смущается, послушно  вторя
Телам  лежащим  на  песке
Щекой  пылающей  к  щеке.

Коснётся  ног, и  на  просторе
Уснёт,  задумчиво  грустна...
Есть только мы,  и  только  море,
И  на  двоих   любовь  одна.