Життя-Лина Костенко

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.


=======
Жизнь идет и все без корректур.
И время летит, а не понижает галопа.
Давно нет маркизы Помпадур,
и мы живем уже после потопа.
Не знаю, что будет после нас,
в которые природа оденется одеяние.
Единственный, кто не устает, - время.
А мы живы, нам надо спешить.
Сделать что-то, оставить по себе,
а мы, ничего, - пройдем, как тени,
чтобы только неба глаза голубые
эту землю всегда видели в цветение.
Чтобы эти леса не вымерли, как тур,
чтобы эти слова не оскудел, как руды.
Жизнь идет и все без корректур,
и как напишешь, так уже и будет.
Но не бойся досадного строки
Прозрений Не бойся, ибо они как лекарство.
Не бойся правды, хотя какая горькая,
Не бойся страданий, хотя они как реки.
Человеку бойся душу освоводи
ибо в этом ошибешься - то уже навсегда.