Як довести мене до слiз. Сповiдь-прокляття

                jedinstvjennaja

   Виявляється, мене теж можна довести да сліз. А я думав, що ні (коли писав сповідь-інтерв'ю "42 ярких ответа" http://www.proza.ru/2017/01/02/199). А тепер я знаю, як можна примусити мене плакати. Плакати всім єством. І проклинати. Від образи, від гніву.

   А я розкажу, як можна примусити мене плакати. Якщо попрікнути мене шматком хліба, який подали мені у голодну годину.

   І тут річ не в тому, що дали шматок хліба і тут же попрікнули. Бо мені багато разів давали та попрікали і я не плакав, а тільки мовчки дивився (от як у сповіді, яку я розповів Ользі Анцуповій: http://www.proza.ru/2016/12/27/436). А річ у тому, що саме від цієї людини я такої підлої зради не чекав. Я ж думав, що це було щиро, від душі... Те, що вона мені дала. Тому й прийняв усією душею. Усією душею прийняв. Думаючи, що це було зі справжньою любов'ю. А виявилося, що та любов була не справжньою, а обманкою. Замість справжньої любові мені підсунули сурогат.

   Ось тому мені боляче до сліз.

   Тому тим, які примусили мене плакати зараз, - нехай мої сльози виллються на цілий рік, щоби вони, курви, не просихали від них цілий рік. Щоби кожна крихта хлібу, яку вони мені згодували і попрікнули - встала їм у поперек горла. Щоби вони взнали на своїй шкурі, що таке голод.

   Амінь.

   І коли я проклинаю - мені стає легше... Бо я знаю, що мій Господь мене чує. Він нікому не дозволить мене ображати. Нікому. І гнівається на тих, на кого гніваюся я.

   І за кожну сьозинку мою мене поцілує у очі...

05.01.2017, 07:16
Братіс, поіка Юмалан


П.С.: 07:24: Відчуваю велике полегшення... Сльози висохли. Тепер хочеться просто поспати, у Бога в обіймах... Він любить мене. Дуже-дуже. І благословить... Благословить мене таким багатством, яким я схочу, і подарує навіть більше, аніж прошу я, бо є таке, про що я навіть не відаю, тому і не прошу... Я посміхаюся, слухаючи Його зараз. А Він мене цілує, і теж посміхається мої посмішці... "Вір Мені" - шепоче. Я посміхаюся і киваю. Мені добре... "Скоро настануть часи, коли ти ніколи не будеш голодним" - шепоче мені Він. І в мене від цих слів по щоках течуть сльози... Сльози полегшення і віри. Віри. Тепер мені хочеться ридати навзрид, доки не стомлюся... Доки не виплачу останню сльозинку, невиплакану досі, за усі роки мого голодного існування... Усі невиплакані сльози.
Дякую Тобі, Господь...
Амінь, амінь, алілуйя...