Вона напророкувала менi 90 рокiв життя...

   Пізніше я взнав, що їй усього лише 57 років, і її покійний чоловік називав її ім'ям "Гульнаша". Я сидів за столом, і зібрався пити чай. Вона помітила мене першою, я ж не звернув на неї уваги навіть тоді, коли вона підійшла до мене з пустою чашкою, і попросила у мене три ложечки цукру. Я узяв банку, і поставив ближче до неї:

   - Так, беріть скільки хочете.

   - Ні, ти мені насип, - попросила вона.

   Я виконав прохання, і знову занурився у свої думки, продовжуючи не звертати на неї уваги. Вона мене тут же знову відволікла:

   - І кип'ятку налий мені, будь ласка.

   - Так, прошу, - спохопився я, і узявши ще гарячий чайник, налив їй у чашку кип'ятку. Потім задивився на цю чашку з солодким кип'ятком, і подумав, що в ній не вистачає пакетика з заваркою. І виявилося що вгадав, бо вона, соромлячись, тут же спитала:

   - А заварка у тебе знайдеться?

   - Так, зараз, - кивнув я, і витягнув свіжий пакетик. Вкинув їй у чашку, і поки вона повільно сідала поруч, розмішав ложечкою цукор у її чашці. І знову занурився у свої думки.

   Але виявилося, що вона сіла поруч зі мною не просто попити чай, і не зовсім за чаєм вона прийшла. А їй просто захотілося зі мною поговорити.

   Вона була підсліпувата, це було видно завіть неозброєним оком: так мружать очі тільки підсліпуваті люди, які звикли напружувати зір постійно.

   Вона задивилася на мене, і почала мені розказувати про мене, про мій характер, про моє минуле та майбутнє... Я був вражений її словами.

   - Ти дуже добра людина, ти більше віддаєш людям, аніж береш від них: ти можеш останню сорочку віддати без роздумів, але коли тобі щось дають, то ти подумаєш, перш ніж узяти. Ти інколи буваєш агресивним, але таке життя, доброта у тобі усе одно завжди перемагає. Від тебе йде дуже лагідна енергетика, люди тягнуться до тебе. Ти будеш щасливим, я бачу твоє майбутнє. Дуже скоро ти зустрінеш свою людину, у вас буде двоє дітей, обидва хлопчики. Покажи мені свою долоню.

   Я мовчки простягнув їй свою долоню, думаючи про те, що вона може там видивитися при своєму зорі. Вона продовжила:

   - У тебе нещодавно переривалося життя.

   - Так, у мене був інфаркт, у 2014-му, - підтвердив я.

   - Ти міг сидіти у тюрмі, тебе хотіли підставити, але у них не вистачило доказів.

   - Так, було таке. Мене посадили ненадовго, але не вистачило доказів, і мене відпустили. А звідки Ви це знаєте?

   - Я це у тебе по очах бачу, - мружилася вона на мене, при досить тьмяному освітленні.

   - Що Ви ще бачите?

   - У тебе очі у дитинстві були сірими, а потім стали хамелеонами.

   - І що це означає?

   - Коли ти злишся, вони стають сіро-зеленими, а коли на тобі благодать, то вони сіро-блакитні. Зараз у тебе сіро-блакитні, і такі вони у тебе майже завжди. Але ти грішиш багато.

   - Я багато грішу? - всміхнувся я, і подумав: "О Боже, невже мені в моїх умовах вдається ще й грішити?".

   - Так, ти матюкаєшся, а це гріх.

   Я ледве сховав посмішку, і подумав про себе: "Так, страшенно великий гріх."

   - Ти схожий на Мону Лізу.

   - На Мону Лізу? - здивувався я. - Чим же?

   - Тільки в неї грецьке обличчя, а в тебе кругле. Від тебе йде світло. У тобі дуже багато світла.

   Я поставив лікоть на стіл, і сперся підборіддям на руку, продовжуючи слухати. Стільки добрих слів про себе я вже давно не чув.

   - Ти проживеш дуже довге життя, дуже довге. У тебе були у роду довгожителі?

   - Ні. Мій батько помер у 51 рік, а мати ще раніше.

   - А дідусі, бабусі?

   - Уявлення не маю, я їх не знав. Тому навіть не уявляю, скільки вони прожили і коли померли.

   - Але ти проживеш дуже довге життя, ти будеш довгожителем.

   "Хотілося би в це повірити... Бо я не впевнений насправді, що протягну хоча би рік. Моє серце дуже слабке, мене мучають кашлі, і я почуваюся дуже кволим," - подумав я іронічно і з гіркотою.

   - У тебе було дуже тяжке дитинство. Твоє життя почалося з чорної полоси, але закінчиться воно білою полосою.

   - Амінь, - відповів я, а сам подумав: "Сподіваюся, що воно закінчиться не скоро, бо якщо моє життя зараз називати білою полосою, то це якась ху*ня, а не біла полоса," - подумав я, і піймав себе на тому, що я матюкаюся навіть подумки. Але, врешті-решт, треба ж мені хоча би чимось грішити. А то від власної святості інколи аж нудить. Настільки стерильний, що нагадую сам собі аптеку, в якій повно ліків для усіх, на усі смаки, аж смердить тими ліками. Хочу на свіже повітря...

   Вона ще щось розповідала, дуже довго, я аж втомився слухати, і почав куняти. Вона по деякому часі спитала:

   - Я тебе ще не втомила своїми розмовами?

   - Так, втомили. То як Ви гадаєте, скільки я проживу? - спитав я ще раз.

   - Довго, дуже довго, більше дев'яноста років.

   - Амінь, - відповів я, і повернувся, аби йти відпочивати.

   - Хочеш відпочити?

   - Так.

   - Ну, відпочивай.

24.05.2017, 23:15
Братіслав Лібертус Свідок

Копія: http://blog.i.ua/user/3492721/2018774/
Мітки: 2017, братіслав лібертус свідок, віра що воскрешає мертвих

П.С.: "Таємниця посмішки Мони Лізи": http://blog.i.ua/community/2311/1724167/