Моя Iдеальна Жiнка. Глава 3. Про щастя

   Сьогодні спілкувалися з Людмилою. Як завжди, говорили довго, і про усяке. Так, переважно про її нинішнє життя, про наших спільних знайомих трошки, та про наше дитинство.

   Слухаючи її, я у якийсь момент замовк, занурившись у свої думки. Вона це помітила:

   - Ей! Ти тут?

   - Так, я слухаю тебе. Просто замислився. Знаєш, про що думаю?

   - Про що?

   - Про те, який я щасливий... От, немає у мене ні сім'ї, ні дітей, і голова у мене не болить, і нерви на місці, і гаманець цілий...

   - То так... - погодилася вона.

   Я продовжив:

   - Знаєш про що ще думаю? Що я зараз проживаю друге дитинство. Ти пам'ятаєш, як мені подобалося читати? Уткнуся собі носом в книжку, і не чіпайте мене, мені нічого не треба... А зараз що, хіба змінилося щось? зараз так само! Залізу у ноутбук, і нічого мені не треба, не чіпайте мене... Та ж сама книжка! Тільки упоперек.

   - Розумію! Я теж люблю уткнутися в комп'ютер, і щоб мене ніхто не чіпав.

   - Ти? І що ж ти там робиш?

   - Ну, читаю...

   - І що ти читаєш? Статуси та анекдоти? - розміявся я. Вона теж посміялася за компанію. Потім гордо каже:

   - Ні! Я читаю книжки!

   - Книжки? - здивувався я. - І яку ж ти читаєш зараз?

   - Пригоди Тома Сойєра.

   Я розреготався:

   - Тома Сойєра? Боже! Я прочитав її ще у дитячому садку! А ти тільки зараз до неї доросла?
   
   Посміялися разом. Але це вже прорив! Людмила читає книжки! Ну, нехай хоч Тома Сойєра. Це вже щось. А що ще читала?

   - Дванадцять шедеврів еротики. Але мені не сподобалося: нудота! І зовсім там про еротику нічого немає, можна навіть дітям давати читати. Зате Котік як побачив, що я читаю цю книжку, як почав кричати на мене!... Що я ж еротику читаю! Я йому потім кажу: Хіба мені сімнадцять років?
 
   Посміялися. Потім заговорили про те, звідки вона бере літературу. Виявилося - скачує. Потім питаю:

   - У тебе є е-майл?

   - Ні. А навіщо?

   - Як то навіщо? Ти ж підприємець! Дружина підприємця! То вже ж робочий е-майл ти мусиш мати, не говорячи вже про особистий!

   - А що я з ним робитиму?

   - Листуватимемся з тобою. Я тобі присилатиму усяку інформацію, посилання усілякі, тощо.

   - І як ти собі уявляєш це? Що Я (!) писатиму листи? - іронічно скривилася вона.

   - Та які там листи з тебе? Просто пересилати усяку інформацію. Посилання на сайти, чи потрібні файли. Усно ж не розкажеш, де і що.

   - А я зможу? Я розберуся? - засумнівалася вона.

   - Ой, та що там уміти? Відкриєш - і дивишся. От точно так само, як ти відкриваєш книжки. А щоби відправити листа - просто натиснеш на кнопку "Відправити". І все!
 
   - Хм...

   - Я знаю один поштовий сервер, там дуже зручна пошта, усе дуже зручно. Зареєструєшся - і будемо листуватися.

   - Реєструватися? О, ні! Я як бачу слово "Реєстрація", так одразу тікаю звідти.

   - Тоді давай я тебе сам зареєструю.

   - Ну, давай.

   - Який логін тобі зробити?

   - То я ще й логін маю придумати? - здивовано спитала Людмила: вона була готова обуритися: її примушують придумувати логін! Де це таке бачено?

   - Ну звісно! А як ти собі думаєш? Твоя ж скринька має якось називатися. Давай що-небудь таке придумаємо, щоб тобі не соромно було показувати людям.

   - А що, її хтось буде бачити?

   - Ну звісно! Ти ж будеш давати адресу свого емайла, щоби люди писали тобі на нього, і вони бачитимуть як він називається. Хочеш, напишемо твої ініціали? Тобі буде легко запам'ятати.

   - Та ні... - скривилася вона: - Не подобається.

   ...Врешті-решт, зійшлися на банальному варіанті: імені та призвищі. Обговорили пароль, та спосіб передачі емайла: через Настю. На цьому мусіли попрощатися, обійнявшись словами, поцьомавшись, і домовившись зідзвонитися найближчим часом, тобто днями.

* * *

   Зареєстрував, написав Насті, попросив передати.

   Поки спілкувався з Людмилою, то на екрані телефону скопичилося три пропущених дзвінка: два від Анатолія, і один від Алекса. Але подумав, що потім зідзвонюся з ними. Зараз треба у першу чергу зареєструвати Людмилі емайл. Поки реєстрував, то про дзвінки забув...

   По деякому часі Алекс передзвонив знову. Поспілкувалися досить довго. Поки спілкувався з ним, то на моніторі з'явився ще один пропущений дзвінок: від Діми. Я стаю популярним... А от Даночка сьогодні не дзвонила, і вчора теж. Мабуть, щось сталося... Терпляче чекаю на новини.

   Врешті-решт, дійсно, інтернетне спілкування майже зовсім витіснилося, поступившись місцем реальному.

   Ну от, дзвонить Діма.

* * *

   П.С.: Коли говорили з Алексом, він мені сказав про пісню Діани Арбеніної "Лети моя душа". Я знайшов її на Ютубі: http://www.youtube.com/watch?v=rUdAmgpiXUU

   Послухав. Не сказати, що ахти пісня, але щось дійсно зачепило. Мабуть, тим, що нагадало про Савченко Надію... І стало трошки сумно. Пригадалася сьогоднішня розмова з Людмилою. Полізли питання у голову: навіщо живу? Успіху нема... Живу і живу... Пишу. Колись це поросте бур'яном...

   Але не хочу у це вірити, що все дарма. Не вірю. Не хочу. Бо мусить бути продовження, мусять полетіти мої пісні. І я знаю, хто це зробить: Аркаша.

07.07.2017, 21:02
Братіслав Лібертус Свідок