Пiдсумки мого життя. 2017

   Віра, яка воскрешає мертвих

   Ні, я ще не збираюся помирати, хоча й почуваюся кепсько. Але сьогодні, після розмови з Жанночкою (http://www.proza.ru/2017/07/19/882) - мені захотілося написати сповідь під назвою "Підсумки мого життя. 2017".

   Чи жалкую я про щось? Чи прожив би своє життя інакше, якби була можливість повернути час?...

   Так, жалкую. Так, у багатьох моментах прожив би інакше. І по-перше - не став би ходити до церкви. Бо релігія - то не помічник у житті, а вампір часу та можливостей. Якщо ти йдеш у церкву - то одразу готуйся до похорон своєї особистості.

   Тому я не жалкую лише про одне: про свою самобутність, яка офіційно узяла відлік від 5-го листопада 2004-го року. Бути самим собою - це найбільше щастя, яке я пізнав у житті. Усе інше - лайно та сміття.

   Пошуки кохання, і все таке - виявилося не тим, чого зазвичай очікуєш знайти. Тому я його позбавився, і більше ніякого кохання не шукаю. Бо зрозумів нарешті, що ніякого кохання і не існує. Замість нього є лише інстинкт розмноження. Багато хто плутає його з сексуальною орієнтацією. Ще більше людей плутають його зі страхом самотності, що насправді є усього лише власною інфантильністю. Якщо ви зустрінете людину, яка повернута на пошуці кохання - то знайте, що ця людина є інфантою, яка налаштована тільки на розмноження. Така людина вам не помічник, не опора, а навпаки: це вампір, який вимагатиме вашої уваги, не даючи взамін нічого, окрім дітей на вашу ж шию. Тобто, додаткових інфант, тільки неповнолітнього віку. Які усі разом сидітимуть на вашій шиї, і тягнутимуть з вас тим більше грошей, чим старшими ставатимуть. І жоден з них ані на хвилиночку не замислиться про те, аби ви досягли якогось успіху. Ваш успіх їм до сраки, бо їм треба гроші: прямо тут і зараз. А якщо ви неуспішний, вас просто покинуть, як непотріб коло смітника.

   Тому я дуже жалкую про усе, що даремно згаяло мій час. Про усе і усіх, після чого і після кого у мене виникало почуття згаяного часу. Тому на питання: "Кохання чи успіх?" - я звісно, не гаючи ані хвилини, упевнено відповім: "Успіх". Бо до сраки та любов, у якої тільки одні наміри: плодитися та розважатися. Я не потребую розваг: мені вони усі нудні. Так, інколи я теж люблю поразважатися, але тільки заради того, аби зняти стрес. Підкреслю: зняти стрес, але не заповнити час, не вбити час, і не будь-який інший варіант. Бо коли вбиваєш час завдяки забавкам, то потім залишається неприємний післясмак: "Прожив життя дарма. Морального задоволення ніякого."

   Тому, викреслюючи усе, що згаяло мій час, що вкрало мій час, не давши взамін нічого - я повикреслюю багато чого і багато кого. Якщо підводити підсумки на сьогоднішній день, кого би я собі залишив - то виходить, що не залишив би нікого. Бо врешті-решт я повикреслював усіх. Жаль тільки, що не зробив цього раніше. Треба було цінувати власний час. І обходити стороною усіх, хто шукає кохання замість того, щоби шукати успіх та хотіти працювати. Кохання шукають тільки ледарі, які сподіваються, що усе життя пупсятимуть своїх діток, які звісно ж, і через двадцять років залишитимуться однорічними: бо вони занадто звикли до своїх ляльок, якими гралися у дитинстві, і звикли до думки, що ляльки не ростуть, нічого не вимагають, і так далі. Погрався, обридло - поклав спати, накрив носовою хусточкою, тепер можна засісти навпроти дзеркала, та наводити на собі красу. Наївні люди... Тому, якщо знайомишся з дівчинкою - то обов'язково питай, у що вона гралася в дитинстві. Якщо в ляльки - тікай чимдуж: бо це вампір.

   Звісно, деяких приятелів, випадкових знайомих, які принесли хоч якусь користь у моє життя, у мою долю - я би залишив. Усіх інших - вимів би мітлою, мов сміття. Особливо - усіх ледарок, які все дитинство гралися з ляльками, і більше не вміють нічого, окрім як гратися з ляльками. Їм до сраки твоя кар'єра: у них був тато, який нізвідки приносив гроші. Точніше, мав би приносити, але не приносив, бо був невдаха та ледащо, яке мама "пиляла" саме за це. Бо ж, звісно, в усіх чоловіки як чоловіки, і тільки у неї лузер. Помилка! Лузери дістаються усім дівчаткам, які не думають про кар'єру, а від самого дитячого садка вже мріють, скільки би дітей вони хотіли народити, і як назвати. В їхній уяві діти - це звісно ж, друзі, яких їм так не вистачало у дитинстві... Тому вони самі народять собі друзів, і будуть з ними гратися у все, що хотіли завжди. А пелюшки хай пере мама, і обіди варить теж мама, а хто ж іще? А гроші на їжу хай приносить тато. А чоловік нехай сидить удома, та забиває гвіздки у дах. Так йому і треба. Ідилія!...

   Але я здається захопився критикою так званих "сімейних цінностей". Бо зі свого досвіду зрозумів, що ніяких сімейних цінностей не існує. Є тільки купка людей, які живуть під одним дахом немов чужі, але прикидаються рідними... І саме тому стирчать у інтернеті у пошуках віртуальних знайомств замість того, щоби тішитися реальним спілкуванням зі своїми дорогоцінними рідними людьми, серед яких вони чомусь почуваются самотніми та нікому не потрібними...

   Не існує ніяких сімейних зв'язків. Усе це міф для ледарів, які звикли, що їм усе принесуть-подадуть. Але ж бачте, їм обридло бачити одні й ті самі обличчя слуг та пажів, їм нудно, і хочеться новизни, тому вони шукають собі пажів з іншими обличчями, з іншою статурою... Так, ніби ті нові пажі не обриднуть їм через рік.

   Заспокойтеся. Не існує ніяких сімей та сімейних цінностей. Кожен шукає тільки розваг та пожерти. Працювати мало хто налаштований. Змінити світ мало хто хоче.

   Один з таких, яких мало, був і є - я. Я хотів, я намагався, але нічого не досяг з того що хотів. Тільки здоров'я задарма втратив, та згаяв купу часу на те, щоби зрозуміти, що оце, чому я приділяю свій час - не принесе користі ані мені, ані світові.

* * *

   Я не знаю, як би я прожив своє життя, якби можна було повернути час. Я не знаю, де би шукав корисні знайомства: бо я досі їх не знайшов. Я би звісно спробував інші варианти, і можливо, вони теж були би невдалими, - але точно би не став повторювати ті, що були. Жаль, що не можна повернути час. Щаль, що не можна прожити життя заново.

   Але звісно, я ще позмагаюся за своє здоров'я. І виграю ще трохи часу, щоби спробувати його не гаяти даремно.

15:33, 19.07.2017
Братіслав Лібертус Свідок