Очi, вуста, дотик

     Українською. Тому, що ця тема потребує не просто різнобарвних кольорів, а нюансів відтінків, які б заполонили, найбільш вразливі до цього, серце і душу.
     Мені хочеться вплинути не на розум, а на почуття, зачепити тонкі струни переживання, визвати емоції, милость тонкого ефіру, квінтесенцію їства, п’ятого елементу. І все це наспівати за допомогою очей, вуст, дотику. Українська мова мені тут потрібна. Бо в ній є така тремтлива пломенистість – вібрація, яка незбагненна, але відчутна і прониклива.

     … чи в вас улита якась отрута, чи може й справді ви знахарі…
     Декілька слів із пісні про очі. Та які! Немає в світі більш пристрасних слів, щоби передати жагу відчуттів. Таке враження, коли співаєш «Чорнії брови, карії очі».
     А потім, згадуєш слова героїні роману Чернишевського «Що робити?»: «Яка сила у погляді, Віра Павлівно: жодні інші ласки так не пестять, не дають такої млості, як погляд. Все інше, що є в коханні, все не так ніжно, як ця млість. І все, бува, милується, все, бува, милується. Ах, що то за насолода така! Цього ніхто не може уявити, хто не відчував!».
     І розумієш, що немає у світі краю для виразу яси очей.
     Пам'ятаю, як у далекій юності, мій коханий вже причиняв двері, ідучи у справах, а на останок сяйнув очима на мене так, що ноги підкосилися. Обертаюсь до п’ятьох жінок, що були у кімнаті, а вони аж напали на мене з одними й тими самими ж словами: «Ти бачила як він на тебе подивився?!» Бачила… і не забути цього ніколи. За такими поглядами ідуть на край світу. Їх ловлять навіть крізь телевізори чи інші екрани, коли улюблений артист хоча б на секунду кидає пристрасний погляд у камеру. Таке щастя розливається, така віра народжується, що той погляд саме тобі надісланий.
     І кохання! Воно дуже швидко знаходить шлях до проникнення. Майже завжди, це очі – найбільш уразливі до почуттів, дві зорі.

     Що ж далі робиться? Вже притягнута очима людина, вбирає майже не помітні рухи на обличчі ловця душі, у пошуках сприйняття схвалення. І воно на солодких вустах! Тобі ще не посміхаються. Тільки трохи пішли вниз і зразу ж уверх куточки вуст, за долі секунди до розкриття у посмішку злегка напружуються губи, а ти вже не маєш можливості спинити себе. Твої вуста мимоволі розтягуються у нестримній відповіді, яку ти таки бажаєш здержати, але ні. Пастка є пастка. І ловець грається зі здобиччю.
     Тепер йому не має сенсу добирати слів. Бо, все що буде говоритися, стане медом, все перетворюватиметься на єлей. Солодкими вуста обох стають у невпинній гонитві за сердечною мукою.
     Зовсім небагато часу потрібно, щоби зрозуміти: людина зачарована. Але це тільки зі сторони. А от зачарована нічого не розуміє. І очі, і вуста – то найстрашніші, найсолодкіші тенета, в яких, гой як добре хоч інколи ув’язнути.

     Не дарма, одним з перших дотиків є поцілунок. Такий смачний дотик, такі неперевершені відчуття! Колись щось станеться більше, та не у цій главі відносин. Поцілунок – це апогей дозволенності кохання. Далі – тільки наслідки. І тут не про них.
     Повернемось до почуттів на кінчиках пальців. Це коли найменші торкання викликають бурю емоцій, коли мурашки відповідають за твій розум.
     Поцілунок, цьомкання, голублення…
     До тебе ніжно торкаються, а енергія, що акумулювалася на кінчиках пальців, заводить так, що мимоволі стаєш на кінчики пальців ніг і от-от злетиш. Неймовірно!   
     І навіть, якщо такі дотики позаду, у пам’яті назавжди зостаються живі картинки.

     Проходить час. Позаду все. Хтось зупинився на шлюбi, хтось пройшов і його. І можливо, не раз. Пройдене кохання вже не бринить у душі. Але.
     Інколи вві сні, чи в кіно, театрі, будь де, сколихнеться щось у середині від погляду, посмішки, дотику, згадається те, що залишилось десь там, майже забутим, і затеплиться відчуття впевненості, що життя одарювало таки медовими митями буття. А коли починаєш більше занурюватися у такі спогади, та низати з них намисто… божечки мій, яке то воно вже гарне!