Про вдячнiсть. Путiвник по характеру

З листа до мене:

"сегодня утром услышала разговор 2х девушек в маршрутке. одна другой и говорит, мол скорпион это тот, перед кем поставишь тарелку еды, он ее съест, будет подъедать всё, что на столе осталось, а потом еще в тарелку нагадит.
было немного несмешно. а ведь логично. скорпионья злопамятность и практичность в одной только емкой фразе.
не учли они один момент) сидела и вспоминала, как мою в гостях посуду)"

* * *

   Про мою вдячність...

   Скажу як є: я - невдячний. І не люблю бути вдячним. І можу навіть визвіритися, якщо мені натякнуть, скільки багато для мене зробили. І мені завжди знайдеться, що відповісти тим, хто пробує мене попрікнути шматком хліба або послугою.

   Я невдячний, і пишаюся цим, - запам'ятайте це. Не чекайте від мене вдячності. Інакше я прокляну вас. Інакше поперек горла вам встане те, чим ви мене нагодували.

   Даремно чекати, що я за шматок хліба продам свою честь та гордість, або продам свою націю чи батьківщину. Якщо мій ворог мене нагодує - я з'їм те, що він подасть. Але товаришем йому я від того не стану. Я залишуся йому ворогом. І не виключено, що наступного ж дня, або через п'ять хвилин буду з ним по різні боки барикад, і стрілятиму в нього. Незалежно від того, нагодував він мене чи ні.

   Бо для того, аби я записав його в свої друзі - йому треба боротися за те саме, за що борюся і я. Треба перейти на мій бік барикад. Тоді він стане моїм братом.

   Не чекайте від мене вдячності. Я не винен у тому, що мушу їсти, коли голодний. Знаєте, полонених теж годують. Але не чекають від них вдячності за це. А ті, хто мене дискримінують - чомусь вважають, що мають право чекати від мене вдячності. Бо вони ж не повинні мене годувати... Так, полонених теж морять голодом. І навіть вбивають.

   Коли у мене буде можливість нагодувати ворога - я поділюся з ним щматком свого хліба. Бо він людина, жива істота, яка потребує їсти незалежно від того, чи він мій ворог, чи він мій друг. Я не настільки наволоч, аби бити лежачого. Тому я подам йому руку, аби він встав. І тільки після цього битиму. Тому я не чекаю, що він повік життя буде цілувати мені руки за те, що я його нагодував: з'їв - живи. Він не повинен жити заради мене, або заради мене їсти. Я вчинив так, як мені веліла моя честь: дав право вибору. Але серед тих, хто мене колись нагодував, чомусь знаходяться ті, хто чекають, що я цілуватиму їм руки до скону життя. Очевидно, це якраз ті люди, які самі готові за шматок хліба продати і свою батьківщину, і свою націю, і свій народ, і свою честь, і совість. Такі люди називаються хабарниками.

   Коли такі люди чекають від мене вдячності - я можу єхидно всміхнутися, і сплюнути їм в обличчя: "Дякую". І хай не репетують, що я не подякував. Бо ж формально я подякував... Але якщо начистоту, то вони отримають від мене порцію ненависті, виражену у словах, які вони навряд чи будуть раді чути.

   Потім вони ображено скавулітимуть: "Скільки добра людям не роби, все одно отримаєш по пиці". А ви що хотіли? Щоби я за шматок хліба продався вам у раби?... Або для чого ви робили мені добро? Щоби красиво у своїх очах виглядати на моєму фоні?... Мені чхати на ваше позування перед камерами. Ви хотіли позувати - ви попозували; я хотів їсти - я поїв. Ми квити. Я вам нічого не винен.

   Я пишаюся тим, що я невдячний. Бо це означає те, що я за шматок хліба не продаюся.

10.08.2017, 10:59
Братіслав Лібертус Свідок