Моi першi враження вiд творiв пiцерii

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Мені нещодавно принесли мої замовлення з піцерії. Я щойно поїв, і хочу поділитися враженнями...

   Отже, для початку - "Сирний крем-суп с грибами".

   Люблю сир, и люблю гриби. Захотілося скуштувати, що це воно буде разом. Фото на сайті прямо так пахло, що аж слюнки текли. Узяв.

   Але коли побачив те, що мені принесли - то був трохи здивований значною різницею. Бо на сайті в густому супі плавали велетенські рум'яні гриби, а тут... На вигляд здалося схожим на відрижку. Апетиту подібна асоціація не викликала, але ж гроші заплочені, треба куштувати... Вкинув у рота першу ложку - і перше, що подумав: "Ой, фу. Більше ніколи таке гімно не куплю." Але ж гроші заплочені. Може, я не розкуштував як слід? А-ну, другу ложку... Але й друга не сподобалася. І третя не викликала початку звикання до цього дивного смаку... Коротше, доїв. Але в кінці все одно резюмував ще раз: "Більше ніколи цей суп не куплю". Єдиний плюс - що суп був дійсно ситним: після нього, в принципі, їсти вже не хочеться, можна сьорбнути запивачки, і на цьому заспокоїтися.

   Але ж у мене є друга гаряча страва: "Картопля дольками" та "Салат "Цезар" з креветками". Не хочеться залишати картоплю стигнути, тому, поки тепла - поїм. Ну, що таке смажена картопля - ми усі знаємо. Звісно, її можна готувати по-різному, по-різному різати, по-різному смажити... Але, в принципі, картопля є картопля.

   А от салат "Цезар", та ще й з креветками... Це ж треба скуштувати. Давно я креветок не їв. А вже ж "Цезаря" тим паче ніколи не куштував. До речі, порція нічогенька собі. Тут можна удвох наїстися з такими порціями: на сайті порція "Цезаря" мені здалася трохи меншою. Як і порція картоплі, власне, теж. Тому порціями я був приємно здивований.

   Але смак... Ну, картопля як картопля: тут справа смаку або настрою. Я ж про "Цезаря". На сайті там воно виглядало значно привабливіше. Так, там видно було, що в салат домішані хрусткі сухарики. Але то тільки на фото вони виглядали сухими. Бо поки до мене вони доїхали, то встигли розмокнути у майонезі, яким був заправлений салат. Чи то пак сметані зі спеціями... Тому у мене в салаті був уже просто мокрий хліб. Багато хліба. Багато капусти. Трохи помідорів... А де креветки?... Я шукав, шукав... Знайшов одну, манюсіньку, білу-білу. Ні, може їх там було більше! Але ж вони такі дрібні та білі... Так добре маскуються під капусту у майонезі - що знайти їх не так легко. А розпізнати на смак... Не впевнений. Коротше кажучи, "Цезар" мене просто не вразив. Ну, ніяк не вразив. Так, він ситний, можна їсти (от, мокрий хліб там лишній, як на мою думку). Але мені він здався якимсь ніяким. Коротше кажучи, я вдруге цей салат не куплю. А от картопля виявилася пересоленою. Ні, може просто я звик до недосоленої їжі... Але все одно пересолена.

   Усе це я ледве-ледве доїв... Порції дійсно великі. Хоча суп виявився схожим на відрижку, а салат - ніяким, всеж-таки, було дійсно ситно.

   Дегустацію суші я залишив на завтра: сподіваюся, до ранку вони не зіпсуються. Але ж принаймні одним оком поглянути - це ж святе. Коли я зазирнув у кульок - то був здивований: крім судочка з суші, там виявилося ще кілька мікросудочків з чимось незрозумілим. Я аж злякався. До кожного суші прикладалося по два мікросудочки з "чимось". В одному мікросудочку щось темнокоричневе, схоже на мумійо... Асоцівція не сама апетитна. А у другому - щось яскраве зелено-рожеве, схоже на крем на торті... Зовсім дивна асоціація, яка не поєднує у своїй голові поняття "рис", "риба", і "солодкий кремовий бісквіт"... Перше питання, яке у мене виникло при спогляданні того, що у судочках: "А це справді їстівне?"...

   Мумійо куштувати не ризикнув. А от баночку з бісквітним кремом відкрив. Треба ж принаймні на кінчик нігтя зачепити, щоби взнати, яке воно на смак... І взнав: яскраво-салатове - то фарбований хрін. Той самий, який ми звикли бачити бурякового кольору. А от яскраво-рожеве... Не зрозумів, що то, але теж щось гостре. І, здається, їстівне. Схоже на часник, здається. Завтра скуштую, як воно буде усе разом.

   Тим часом закинув у рота десерт: "Солодка ролла Грильяж". Що ж. Мушу визнати, що це смачно, можна повторити. На смак розрізнив волоський горішок у чорносливі, шоколад, вершки, бісквітне тісто... Одним словом - смачно. Тільки не зрозумів, при чому тут грильяж.

   Ну все! На добраніч. Дитині пора спатки. Вперше у житті викинув на вітер майже 400 гривень (393, якщо бути точним), щоби замовити собі обід у піцерії. І я задоволений собою: Я таки зробив це!... Нарешті, я собі це дозволив. Завтра буду куштувати суші. Напишу про це у постскриптумі.

20:33, 01.09.2017
Карьяле Лібертус Свідок



Постскриптум:

   06:49. Усім доброго ранку. Дитина уже встала, та поснідала суші. Отже, мої враження.

   Для початку я у судочок з суші виклав збоку оте зелено-рожеве, що є хрін і незрозуміле щось гостре (назвемо його часник). Потім розпакував одну "мумійо", і полив ним усі суші зверху. Розірвав одну упаковку з бамбуковими паличками, і став понтуватися.

   Власне, паличками я і так умію їсти, давно навчився: можу їсти ними хоч кожен день, бо насправді ними у чомусь навіть зручніше їсти, аніж виделкою, бо палички є одночасно і ложкою (за виключенням рідин, звісно). Ними їсти зручно, екологічно приємно, але на фоні виделко-їдачів - виглядає понтово: коли усі присутні витріщаються на тебе як на інопланетянина, то морально почуваєшся трохи некомфортно.

   Але для тих, хто ніколи не тримав у руках паличок - розкажу головний секрет, як це робити: одну паличку кладеш на середній палець, другу на безіменний, і зверху на них - великий. От і все. Рухай ними як хочеш, палички є просто продовженням твоїх пальців. А пальцями, як ви знаєте, їсти зручніше, аніж виделкою: це вам кожна однорічна дитина доведе. Але суші мені ніколи до цього їсти не доводилося. І взагалі страви японської кухні я їв сьогодні вперше.

   Отже, я замовив усіх різновидів суші по одній штучці, які тільки були (у чорному целофановому мішечку): "Чука", "Авокадо", "Масаго", "Кані", "Лосось", та "Ікура". Щоби не розписувати багато - скажу коротко: найбільше мені сподобалася "Чука": це така з зеленими водоростями. Оті водорості виявилися дуже смачними, я охоче їх повторю. На друге місце віднесу "Ікура" та "Масаго": це з ікрою, тільки "Ікура" це червона ікра звичайного розміру, а "Масаго" - дрібнюсенька. Їх теж можна повторити, але нечасто, бо ікра мені здалася засолоною. Мабуть, вона і повинна бути настільки солоною, але все одно, багато його не поїси, коли у страві стільки солі. Усі інші я віднесу на останнє місце не тому, що вони мені не сподобалися, а тому, що просто не вразили настільки. Їх, звісно, теж можна повторити, і їсти хоч кожен день - і, мабуть, у японській кухні саме їх кожен день і їдять. Їх можна їсти у великій кількості, поки не наситишся, і вони навряд чи обриднуть скоро. Можливо, саме тому я би з таким же успіхом друге на третє місце поміняв би місцями, але ікру я відніс на друге місце тому, що у них смак та запах досить яскраві, а у всіх інших суші - помірні. Але перше місце у мене у будь-якому разі займає "Чука" з водоростями. Це смачнюча річ, яку я хочу повторити ще кілька разів. Офіціанте, прошу, будь ласка! Ще шість "Чука".

   До речі, поки я їв, то десь на половині сніданку усю порцію "мумійо" суші в себе впитали, тому довелося розпакувати ще одну пачку "мумійо". Але краще би я цього не робив. Краще би цього разу підлив інший соус, - до речі, там була одна упаковка якогось томатного соусу, але я вирішив, що томат до морепродуктів недоречний, тому не став ризикувати, а дарма. Бо оцей "мумійо" тільки з першої порції смачний, а з другої вже приторний, і псує усю страву. Тому "мумійо" смачний, але у невеликих кількостях. Треба взнати, як зветься насправді цей соус, а то я все "мумійо" та "мумійо". Може, це соєвий соус, або щось таке... Не знаю. Але, коротше, це щось специфічне, що смачне тільки з одної порції, а з другої - вже перебор.

   Я сьогодні знову шикану, і замовлю ще щось у цій піцерії. Я ще ролли не куштував. Але суші "Чука" підкорила моє серце надовго... Чого я не сподівався, бо приблизно такого ефекту я очікував від "Лосося" та "Ікура".

   До речі, мені завжди було цікаво, який на смак отой чорний целофан, у якому подають суші та роли. Коли я побачив його на очі, то виявилося, що зблизька на целофан воно зовсім не схоже, і взагалі воно не чорне, а коричневе. З виду воно схоже на... мокрий картон. Або на оту напівпрозору тканину, у яку зазвичай загортають взуття у коробках. На смак я його не не ідентифікував, але воно однозначно їстівне, і мабуть смачне, якщо з'їсти його у великій кількості - маю на увазі окремо. Я так і не зрозумів, що то. Я думав, що то буде водорость, але воно виявилося не водоростю. А якщо і водорость, то дуже незвичної структури. Це схоже на мокрий картон, який розлізається так само легко, як і сам рис, коли проколюєш його паличками.

   Ну ось, такі враження...

   А! Ледь не забув. У мене ж там іще солодкі ролли були. Їх у порції шість штук. Одну я вчора увечері з'їв, а інші - сьогодні зранку. Так от, я писав учора, що воно смачне. Воно дійсно смачне. Але коли я доїдав останню, то подумав: "Але це калорійна бомба". Це дійсно калорійна бомба. Там стільки натуральних вершків, стільки жирного шоколаду, стільки волоського горіха, та ще й жирного чорносливу - що усе разом це просто бомба. Тому замовити повторно його можна, але нечасто, а ще краще зовсім не замовляти, - інакше дупу та черево дуже скоро рознесе так, що муситимеш з футболок перелізти у парашут.

   На цьому все.

   А! І наостанок. Запивати усе те найкраще простою чистою водою. Ніякого соку, чи ще чогось, бо усе що не вода буде лишнім. Найкраще - тільки водою! Бо після цього усього морського та калорійного хочеться тільки води. Отепер на цьому все.

08:11, 02.09.2017
Кар'яле Лібертус Свідок


ППС: 08:50. А! Я зрозумів. Отой томатний соус прикладався до картоплі. А я навіть і не здогадався. Бо ніколи смажену картоплю з томатним соусом не їв. Зі сметаною - так, з помідорами - так, але не з томатним соусом. Ну, тепер буду знати, що люди картоплю їдять ще й з томатним соусом.