Сон. Дiвчинка та зима
Наснилося, що надворі зима, якийсь напівпокинутий хутір, деякі мої знайомі верштають навколо... Запам'яталося, що серез перехожих побачив Славіка Л., який іщов під ручку з якоюсь дівчиною. Я здивувався, що він тут, впіймав його за рукав, але він не звернув на мене ніякої уваги, і пішов далі, а я подивився йому услід, здвигнув плечима, і знов повернувся увагою до дівчини, яка була зі мною...
Дівчина... То окрема історія. Вона була немісцева. Чорнява, юна, мила... І закохана в мене по самі вуха. Вона так дивилася мені у вічі, так шукала мій погляд...
Я спершу не звернув на неї увагу: чи мало хто може на мене дивитися? Багато людей ходить навколо мене, багато хто дивиться. Багато хто підходить, у пошуках моєї уваги. Одному дорогу підкажи, другий питає котра година, третьому ще щось треба... Тому я не звернув на неї уваги спочатку. Звернув пізніше, коли зрозумів, що вона мене переслідує. Але не був готовий до такого повороту подій, тому розгубився, і не знав, що мені робити з цією малоліткою. Куди я, туди й вона...
Я по очам бачив, що вона страждала від моєї неуваги. І коли я дарував свою увагу іншому - вона страждала ще більше... Ревнувала.
Потім ми опинилися поруч, і я обійняв її за талію. Вона всміхнулася, і мені стало тепло від її посмішки. Далі пішли разом по засніженій дорозі. Потім оце надибав Славіка, хотів поговорити з ним, розпитати, що він тут робить - але він мене навіть не помітив, пішов далі собі зі своєю подругою. А моя чорнява дівчинка у чорній шубці з білим коміром - встигла образитися, що я її так несподівано покинув заради когось іншого. Але коли Славік отак повівся байдуже зі мною - то саме у цю мить ця дівчинка стала представляти для мене певну цінність... Її вірність - ось що мені потрібно було тепер понад усе.
Вона хотіла піти геть, але я впіймав її за рукав, і мені страшенно захотілося з нею мати усе, що зазвичай мають люди, коли вони удвох під ковдрою. Мені цього захотілося настільки сильно, і по її очах я зрозумів, що вона не проти - що здалося, ніби усе відбулося: настільки стало добре та затишно з нею...
Настільки стало добре, що я навіть не одразу усвідомив, коли прокинувся, що її поруч нема: бо здалося на секунду, що вона поруч, і притуляється голим стегном до мого стегна. Але коли зрозумів, що то був усього лише сон - то так захотілося, щоби вона втілилася... Що навіть закричав до Бога подумки: "Хай вона втілиться!"...
І стало сумно. Бо її нема поруч.
Згадалася Даночка... З нею так само було затишно. Але тільки Даночка балакуча, а ця дівчинка була мовчазною. Вона здебільшого говорила очима та почуттями... Вона так голосно і так тепло уміла говорити почуттями, що мені навіть дивно стало, ще уві сні. І саме це мене зачепило за живе, змусивши у моєму серці заворужитися комусь, про кого я не знав, що він у моєму серці досі був. Хтось маленький та живий... Я навіть не знав, що таке буває.
* * *
Я не знаю, що означає цей сон. І цього разу не хочу дивитися у сонники. Я тільки хочу, аби та чорнява дівчинка втілилася... І лежала зі мною поруч гола. І кохала мене настільки голосно, щоб у мене було враження, що у нас уже все відбулося, хоча насправді нічого не було, і навіть нічого не хочеться. Хочеться тільки притулитися, та мовчати, дихаючи оцим спокоєм та затишком...
04.09.2017, 06:46
Кар'яле
http://www.proza.ru/diary/libertustestis/2017-09-04
Свидетельство о публикации №217090400258