Ворожбiй

Пам’яті моєї мами Анастасії Можаровської
Присвячується.

Хочу розповісти  історію, яка на протязі всього життя нагадувала про себе своїм невпинним здійсненням подій, які багато десятиліть тому напророкував моїй мамі ворожбій.
Дорослі не один раз переказували її теплими літніми вечорами і закарбувалася вона в  пам’яті не тільки тому, що часто була на вустах, а ще й своєю незбагненністю,  відчуттям  чогось недосяжного людському розумінню.  Незрозуміле  явище  викликало  захоплення, але на той час це була просто загадкова подія, яка ще не мала свого завершення…

Дитинство моє пройшло в невеличкому містечку  під назвою – Нікополь, де вечорами, після домашніх справ жінки виходили на вулицю, зручно вмощувалися на колоді, яка лежала під хатою, діставали насіння, улюблене заняття під час  посиденьок, від якого  у деяких завзятих жінок  навіть зуби були вищерблені.
Зграя дітей бігала поблизу, то кидаючи м’яча, то скакаючи через мотузку, але тільки жінки, після балачок про повсякденні справи, переходили до цікавих історій з життя, або спогадів про війну, нашорошені дитячі вуха скупчувалися навколо дорослих і вбирали  в себе те, що потім надовго залишалося в пам’яті.

Де він узявся? Звідкіля з’явився? З яких країв завітав до нашого старовинного містечка  – ніхто не знав.
Він був такий старезний, що навіть  неможливо було визначити його вік. Високе чоло, сиве волосся, римський профіль видавали в ньому зовнішність  філософа, яким він, мабуть, і був, але всі називали його  - ворожбій.
Відрізняли його від звичайних ворожок ті обставини, що він був зовсім сліпий. Сидів за столом у невеличкій затемненій кімнаті, в кутку, перед іконою блимала лампадка. На столі перед ним лежала стара, дуже товста розгорнута книга, по якій він водив кінчиками пальців, здавалося, ніби то читав, але його голова була піднята, а  сліпі зіниці  були  спрямовані в стелю.

Слух про нього швиденько рознісся, наче насіння кульбаби, по нашому невеличкому тоді, славному містечку на березі Дніпра, яке в давнину звалося Микитин ріг, від імені козака Микити, який оселився в тій місцині і перевозив людей на лівий берег Дніпра. Це перше документальне свідчення 1594 року є в записах  австрійського посла, воєнного діяча і мандрівника  Єріха Лясоти.
Ось і моя мама, почувши про того ворожбія,  вирішили з подругами піти до нього та взнати  свою долю. І,  що найдивовижніше,  вона почула від нього те, що збулося на протязі всього  життя.

Але спочатку. Насамперед те,  що вона почула, було настільки особистим и потаємним, що примусило її зніяковіти. Про те, що сталося років п’ятнадцять тому,  майже ніхто не знав, крім рідних.  Це повідомлення з вуст зовсім чужої  людини викликало неабияке здивування.
Звідки цей чоловік міг знати, що танцююча на лежанці маленька дівчинка гепнулася на розжарену плиту своїми рожевими сідничками? Але він так і вимовив:
 –  На нижній частині тіла ви маєте дуже великий шрам…

Якщо навіть припустити, що якимось чином інформація була добута, щоб шокувати своїх відвідувачів, то надалі зроблене пророцтво виходить за межі мого розуміння.
 
Ворожбій водив пальцями по книзі і тихим голосом пророкував…
За його словами , життя молодої дівчини невдовзі зміниться самим неймовірним чином. Вона поїде з рідної оселі дуже далеко, де й зустріне свою долю.
Треба додати, що на той час точилася друга світова війна і настала черга провінційного містечка лишатися своєї молоді, яку хапали просто на вулицях і вивозили до Німеччині. Так моя мама опинилася дуже далеко від рідного дому, в чужій ворожій сім’ї, де вона повинна була прислуговувати.
Але протрималася вона там недовго,  обізвавши хазяйку паразиткою – опинилася в таборі для військовополонених, де працювала  на кухні, готуючи страву для полонених.
Ось і збулося одне з пророцтв ворожбія…

Навіть враховуючи, що ворожбій був розумною людиною і міг спрогнозувати вивезення молоді з України, надалі пророкування ставало ще цікавішим. Він у всіх деталях розповів, що доля, яку вона зустріне на чужині, буде в образі чорнявого чоловіка, пов’язаного з технікою. Так і сталося – тато юнаком працював на бульдозері.
Ось і друге пророцтво теж збулося…

Далі він розказав, що у молодого подружжя народиться троє дітей, двоє з них вилетять з рідного гніздечка назавжди, а вік доживати вони будуть з наймолодшим сином.

Неймовірно! Але все так і сталося! Старший брат пішов в Армію, служив спочатку в Севастополі, потім в Анапі, на підводному човні. Після Анапи опинився на Сахаліні и так сталося, що додому він уже не повернувся, завербувався працювати золотошукачем в копальнях Магаданської області.

Мені долею було призначено навчатися и залишитися в Одесі – це, порівняно, не так далеко від батьків, як Магадан, тому я могла навідуватися в свій рідний Нікополь, як тільки приходив час відпустки. Вони, дійсно жили в Нікополі, повернувшись з Німеччини  після перемоги і з ними залишався наш молодший брат, як і казав ворожбій.

Де він це, сліпий, прочитав?! Як у нього виникло відчуття миттєвого сприймання подій, які ще не відбулися в той час, а здійснилися лише через декілька десятиліть?! Залишаеться загадкою до цього часу…

Але це ще не все… Після мами до кімнати зайшла її подруга, також повна надії взнати свою долю. Але ворожбій, закриваючи свою книгу,  сказав їй:               
- Іди, дівчино, додому – мені нічого тобі сказати…
На другий день, під час  бомбардування  німецькою авіацією, та дівчина загинула під уламками свого дому…

02.10.17 
(на фото Анастасія Можаровська
в німецькому таборі)


Рецензии
Варвара, прочёл Ваши ответы и стало мне ясно, как формировался Ваш чудный литературный язык. Странное дело, но рассказ тоже понял, причём, без особого труда. Спасибо огромное за такой подарунок( правильно?)
А ещё я понял, откуда столько усердия к большому домашнему хозяйству:)
Здоровья и вдохновения!!!
А про историю Вашей семьи всё же подумайте - она того стоит!

Владислав Погадаев   09.10.2018 23:23     Заявить о нарушении
На это произведение написано 14 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.