Светлана Груздева. Трускавецкий романс...

оригинал:

Яка шалена тиша, де Митець
Розбризкав краплі осені в провулку...
І я вбираю серцем Трускавець
Як місто для останнього притулку.
Вечірнє сонце золотить хрести,
А згодом неба край ніяковіє,
Ще мить - і спалахне! До німоти, -
Така краса... Тремтять на сонці вії,
Не в змозі приховати пасмо сліз...
Як хочеться дожити ще й до ранку!
Обручкою медово сяє ліс.
Бурштинами розшита вишиванка
Моєї долі в надвечірній час.
Вдалося душу зберегти чутливу...
І лісу прикарпатського свіча
Горить, горить... не зазнає опливу.

Перевод Владимира Михайлова2

Шальная тишь!..Художник как Творец
Разбрызгал осень красками уюта...
Душою принимаю Трускавец,
Как место для последнего приюта.
Закатный отблеск золотит кресты,
Смущённо небо краем розовеет.
Лишь миг - всё в пламени! До немоты
Краса... скрыть дрожь ресниц я не умею...
Как хочется дожить мне до утра!
Разлился лес медовыми ручьями.
Судьбу растеребили все  ветра
И щедро расшивают янтарями.
Душа моя и в предвечерний час
Своё тепло и чуткость сохранила,
А леса прикарпатского свеча
Горит, горит... не ведая оплыва.