2510 - Сонний день. День безтурботностi

   Тервех, Тату.

   Сьогодні був якийсь сонний день. Дякую Тобі за нього. Цілісінький день - почуття глибокого спокою... Навіть, можна назвати це почуття безтурботністю. День пройшов добре. Хоч і без особливих емоцій, без особливих подій, але - зате дійсно, спокійно... Хм. Дякую...

   Навіть нуднувато трохи здалося. Зараз на годиннику 20:58, і вже пора спати. А я думаю про те, що ніби і знову хочу спати, і в той же час хочеться чогось особливого. Якась така тиша незвична...

   Цікаво, як там Мишко. Хм...

   Більше не знаю, що написати. День настільки спокійно пройшов, що навіть гублюся. Ні емоцій особливих, ні переживань гострих, ні думок нав'язливих... Спокійно, і безтурботно... Дуже незвично.

   Чи сподобалося? Так, сподобалося. Чи хотів би так кожен день?... Хм. Ну, з одного боку, саме почуття спокою сподобалося. Але якась недостатність подій, недостатність емоцій, недостатність переживань - це якось збиває з пантелику. Настільки спокійно цілий день, що я просто дивуюся: виявляється, і таке може бути. Але мені здалося, що трохи нуднувато. З одного боку безтурботно, а з іншого - нуднувато. Я навіть не знаю, як пояснити до ладу... Ні, я не те щоби хочу турбот, я не те хочу сказати. І стресів мені тим паче не треба. Мені сподобався цей спокій. Але хочеться якихось подій. Трохи більше подій. Щоби якось так день провести, щоби не відчувати оцього легенького дискомфорту, чи як... Якесь внутрішнє незадоволення собою. Як ніби день пройшов марно. Так, я написав сьогодні пісню нову, дякую. Але мені цього мало. Немає відчуття руху... Ось. Недістає почуття руху. А хочеться відчувати рух. Знати, що щось діється, щось робиться корисне... Незалежно від того, чи зайнятий я чи ні, - хочеться знати і відчувати, що щось відбувається корисне для мене. А не так, що варто мені зупинитися відпочити - і тут же все зупинилося теж. Я так не хочу. Я хочу, щоби воно без моєї участі могло жити, діяти. Не те, щоби почуватися лишнім, - ні, не те. А просто відчувати свободу: працювати або ні... Оце я хочу.

   Безтурботність - це чудове відчуття. Я куштую його на смак зараз... Як нове тістечко, якого я раніше не куштував. Я не знаю, мабуть, я хотів би повторити, щоби розкуштувати як слід. Але хочу, щоби якась "родзинка" була, не вистачає "родзинки" дня. Так, вірш теж можна назвати свого роду "родзинкою", але... Ну, Тату, у мене таких "родзинок" уже півтисячі забралося. Хочеться уже якогось різноманіття, чогось нового. Хочу відчуття руху.

   Згадав зараз, як сьогодні дивився зранку фільм: "Август Раш" (2007). Чудовий фільм, надихаючий. Звісно, трохи наївний, але зате надихаючий. Коли дивився його, то подумав: от би, якби Ти мене поселив кудись, в якесь місце таке, щоби я мав змогу почати вчитися музиці на якомусь інструменті. Мені потрібна ізоляція і тиша. І відсутність сусідів по кімнаті, повне усамітнення. Тоді я придумаю, з якого інструменту почну, і буду вчитися... Вчитися писати музику, яка звучить в моїй голові.

   І ще подумав, що мені для цього треба спершу, щоби повернувся голос. Але коли повернеться голос? Я знаю, коли. Коли в мене з'явиться співбесідник ліввиківською мовою. Раніше не хочу. Ніщо інше мене не стимулює.

   Більше не знаю, що додати. Стало сумно.

   Гаразд, на добраніч, любий... В палаті вимкнули світло, пора і мені накривати ноутбук. До завтра... Або ще вночі побалакаємо. Поговори зі мною трохи, Тату... Просто поговори. Скажи що-небудь підбадьорливе або особливе. Не знаю, що хочу почути. Просто поговори зі мною... Щоби я не почувався самотнім. Щоби не слухав цю безтурботну але нудну тишу... Просто поговори.

21:23, 25.10.2017
Братіс Лібертус Свідок