2610 - Про подii усвiдомлення. Iнтервъю Бога

   Бог у мене спитав щойно:

   - Ти любиш такі події?

   Я відповів не вагаючись ні секунди:

   - Так.

   - Більше, аніж безтурботність?

   - Так.

   Бог усміхнувся з розумінням, і нічого більше не спитав...

26.10.2017, 16:00
Братіс-Кар'яле Лібертус Свідок, Юмалан пойгу.


П.С.: 16:02. Нарешті, відірвавшись від екрану, я подивився за вікно. І звернув увагу, що перший цьогорічний снігопад уже скінчився, перетворившись на дощ, який вже не знаю скільки часу стукає по моєму оцинкованому підвіконню...

Я дивлюся на цей дощ, і мені стає спокійно... Хоча мені жаль, що перший сніг уже розтанув. Але пам'ятаю ту мить щастя, коли я сьогодні вранці його побачив. Мені хотілося кричати від щастя на увесь світ: "Сніг! Сніг іде!..." Я задирав руки і жестикулював з усіх сил.

Але скептики з моєї палати, ліниво кинувши оком за вікно, сказали, скривившись: "Ну, сніг, і що? Зараз же до обіду він і розтане."

Мені хотілося усміхнутися їм і сказати: "Нічого ви не розумієте. Адже це сама Карелія прийшла до мене..."

Для мене щастя - це перший снігопад 26-го жовтня в Україні... Але мало кому це зрозуміти. Бо для них перший сніг 26-го жовтня - це усього лише мокрий асфальт після обіду... А люди шукають правди... Люди правди шукають...
http://www.proza.ru/diary/libertustestis/2017-10-26


ППС.: 16:17. Знов пішов сніг! Я упевнений: це особисто для мене, від Бога подарунок... Щоби зробити мені приємне. І я такий радий... Дивлюся - і відчуваю себе найщасливішою людиною на світі. Бо до мене Карелія прийшла... Моя улюблена, моя кохана... Вона не покинула мене на самоті у чужбині. Прийшла мене навідати... І зараз танцює за вікном для мене одного... І я настільки щасливий, що мені навіть хочеться плакати... Дякую, Тату... Дякую, Мамо... Мама-Карелія...


ПС-3: 16:25. Дивлюся на снігопад... Підводжу підсумки дня та подій... Так, я люблю такі події. Хоча не скажу. що цього мені достатньо. Бо я вважаю це усього лише передподіями... Бо мені поки що нема де проявити свої усвідомлення. Немає умов, щоби відстояти свої переконання. І ще - хочу справжнього руху... Хочу бачити очі, мацати душі... Хочу щось робити, чимось займатися. Чути слова людей... Хочу відчувати, що справді живу, а не лише готуюся до життя. Бо зараз цей період, що йде - я назву підготовкою до життя, але ще не самим життям... Бо ж це - усього лише сон... "Uni".


ПС-4: 16:32. Дивлюся на густий снігопад... На притрушені снігом сосни навпроти. І таке у мене затишне відчуття - ніби я вдома... Ніби я додому, нарешті, потрапив. Або мій дім прийшов до мене сюди, де я... Але у будь-якому випадку, Карелія огорнула мене своїм подихом, огорнула на багато кілометрів навкруги... І я вперше почуваюся як вдома. Вперше за увесь час, що я тут...
Матінко... Ти прийшла до мене, і створила для мене затишок... Принесла з собою дім... Як же сильно ти любиш мене, якщо здалеку прийшла до мене... Боже... Я дивлюся на цей густий снігопад, і мені сльози навертаються на очі... Бо Матінка-Карелія мене любить. Вона не залишила мене самого тут. Прийшла...