2710 - Вiдчай як подiя. Про обiцяне

   Тервех, Туатто.

   Зараз мене взяли сумніви: а чи здійсниш Ти обіцяне?... Адже я чекаю, чекаю, чекаю... Стільки років. І досі пусто. Ніц. Лікарні, лікарні, лікарні...

   Я працював скільки міг. Зараз вже не можу. Тому тільки чекаю. Щось намагаюся робити, що можу, пишу якісь листи в інстанції. Точніше, до початку посту писав їх. Зараз відчуваю, що і їх писати не можу. Тому пишу листи Одному Тобі...

   Я опускаюся усе нижче і нижче у безодню безнадії. Туди, звідки мені ніяк самому не виборкатися... У мене залишився тільки ноутбук. І якщо 1-го числа Алекс мені не зможе поповнити рахунок, то я залишуся без інтернету. Залишиться тільки передивлятися накачані фільми... Слухати музику... І тупіти від велетенської нудьги.

   Малюсінька надія ще жевріє... Адже Ти стільки разів мене рятував. Рятував від смерті, так. Але й піднятися так і не допоміг, хоча обіцяв. Я досі на дні злиднів. І кінця-краю тим злидням нема. Тільки надія... І я досі сам, хоча Ти обіцяв мені, що буду коханим, не буду один, що буде у мене сім'я, яку схочу.

   Навіть віра гасне. Віри не вистачає. Ти ніби і поруч, і обіймаєш, і підбадьорюєш... Але все так схоже на брехню. Безкінечне чекання обіцяного... Гіркота бере.

   Тату!

27.10.2017, 19:15
Братіс Лібертус Свідок, Юманан пойгу


П.С.: 19:56. А втім - спати, спати, спати... Від мене все одно зараз нічого не залежить. Я мушу спати і набиратися сил. Попри все... Спати...


П.П.С.: 20:08. Витягни мене. Прошу.


П.С.-3: 20:11. Відчуваю гіркоту. Образу. Бажання огризатися. Психувати. І розумію безсилля.
Вмовляю себе: Спати... Спати... Спати...


П.С.-4: 20:15. Поговори зі мною. Скажи мені щось хороше. Але краще зроби що-небудь... Зроби...


П.С.-5: 20:20. Нудьга.