3010 - День глибокого спокою 1. Покахонтас

   Тервех, сувайчен Туатто.

   Нині в мене день глибокого спокою... Це навіть не назвати втомою після вчорашнього емоційно багатого дню. Ні. Це просто спокій... Глибокий, трохи замислений. Може, і не трохи, а помірно. А може і глибоко, чи перемінливо. В усякразі у мене в душі сьогодні панує глибокий спокій.

   Перечитував сьогодні старі вірші. Виймав з корзини на Новинках, і деякі перечитував. Вчора захотілося вийняти з корзини усе, що там є, та розібрати по рокам. Півтисячі віршів та півтисячі текстів пісень... Не дивно, що деякі з них я читаю ніби уперше, і дивуюся про себе, - тому, що зовсім забув про них. А втім, моя пам'ять повинна бути вільною, щоби бути у змозі приймати нову інформацію Зверху. Тому моя пам'ять, по можливості, максимально вільна від старого.

   Тому зараз, перечитуючи старі вірші, я сприймаю їх по-новому, свіжим поглядом. І мені відкривається тепер той сенс, який мені не був відкритим тоді. Тим паче, що більшість віршів мені приходили тоді нізвідки, а я просто записував, маючи собі на думці, що колись зрозумію. І ось, тепер потроху починаю їх розуміти...

   Так, дуже схоже на те, що я дійсно сам собі пророк. І слова мають здатність матеріалізуватися. І хоча поки що нічого конкретно не матеріалізувалося - я все одно відчуваю усім єством, на повний голос інтуїції: це близько, ось-ось. У голову постійно б'ється думка: "Залишився один рік. Залишилося один рік почекати". І вона мов платівка, повторюється час від часу упевнено.

   Вчора скачав декілька варіантів мультфільму "Покахонтас". Сьогодні два з них подивився. Там був момент, коли вона розмовляла зі старою вербою. І та їй радила прислухатися до голосу свого серця.

   І я так само прислухаюся саме до нього. Незважаючи на зовнішні обставини, незважаючи на поверхневу тишу - я відчуваю: насправді десь клекоче море емоцій, і море думок про мене. І я слухаю голоси цього моря... І досить часто ці голоси звучать дуже чітко і ясно.

   Я сам дуже сильно схожий на цю Покахонтас. Коли я дивився на неї, слухав її голос, її слова - то було таке відчуття, ніби це я говорю. Звісно, в чомусь вона відрізняється від мене. Але в цілому незначно, несуттєво. Бо суть одна і та ж: ми однаково природні, однаково чесні у прояві своїх почуттів, у висловлюванні своїх думок. А ще добрі, сміливі, безстрашні, довірливі, щедрі, чуйні... Розумні, мудрі, прості... Не дивно, що в неї часто закохувалися. Не дивно, що і в мене часто закохуються. Але я вибираю серцем, кому відповісти, кого вибрати, кого на яке місце помістити у своєму житті. 

   Якимсь чином я вмію бачити закладений у людях потенціал, - задовго до того, як він проявиться... Якимсь чином я знаю, де межа здібностей людини, і чого їй зараз не вистачає, - з того, що можу дати. Якимсь чином я знаю строк та швидкість її зросту та розвитку у потрібному напрямку. Звісно, мені в цьому допомагає мій Янгол-охоронець. Дякую, мій Любий.

   Я дуже радий, що Ти у мене є, і що Ти зі мною кожен день і цілодобово. Радий, що Ти керуєш мене: що говорити і що думати. Керуєш навіть моїми емоціями. О, мої емоції... Це окрема тема. Майже завжди буває так, що вони виникають майже нізвідки, мов вогонь, і печуть так, що я відчуваю: зараз говорю не я, зараз говорить Бог. І це якесь подвійне почуття, амбівалентне: наприклад, поєднання пекучого гніву і льодянього спокою. Одночасно. Або поєднання палкої пристрасті та холоднокрівного аналізу. Чи навпаки: довіри та тривоги. Або співчуття та байдужості. Тощо... І завдяки цим емоційним коктейлям я розрізняю, що саме мені хоче розказати мій Янгол про певну людину. Він ніби говорить: "Роби так, відчувай і проживай це, але май на увазі ось це..."

   І потім, коли все вщухає, я аналізую отриманий результат. І розумію: усе було правильно. Усе було чесно. І тому відчуваю глибокий спокій... І упевненість, що дійсно, усе буде саме так, як хочу я.

   А хотіння мої сміливі. Інколи я сам дивуюся їхньому нахабству. Але, розкладаючи перед собою пазли фактів, я розумію: ні на йоту не нахабні. Бо насправді справедливі. Тому саме це я маю хотіти, мушу хотіти. І інакше не можна. І розумію, що навіть у цьому мені допомагає мій Янгол-охоронець... Він мені підказує, як правильно хотіти, і чого саме хотіти мені. Дякую, мій Любий.

   Саме тому я маю сили повторювати одне й те саме, і вимагати, наполягаючи на своєму. Бо розумію, що цього хочу не я, а Ти для мене. Хоча звісно, що і я теж хочу, але, якби Ти залишив мене на самоті без моральної підтримки - то я би давно здався, махнув рукою, і відмовився від своїх бажань. Змирився б, розчавився б, і перестав хотіти. Але тільки завдяки Тобі я маю сили продовжувати лити воду на каміння, і не втрачати упевненості, що це каміння рано чи пізно піддасться натиску моєї води, і розлізеться, мов грудка землі...

   Саме це зараз і відбувається навколо мене.

   А я?... Я теж усього лише грудка насправді. Але, коли мене мало поливають коханням та піклуванням про мене - я перетворююся на сухе каміння. Яке можу жбурнути у лоба, та пробити череп будь-якого гіганта.

   І це дає мені спокій, і упевненість у своїй непереможності. Бо зі мною Бог, який керує мною... Контракт все-таки діє.

   Дякую Тобі, Туатто... Сувайчен мінун.

30.10.2017, 17:43
Братіс Лібертус Свідок