3110 - Сонний день 1. Погляд на бритi ноги

   Тервех, Туатто.

   Нині останній день мого перебування у Сповідальні, - за часів мого посту "Uni". І, як і повинно бути, я сьогодні багато сплю. Я і зараз навіть не до кінця прокинувся, продовжую хотіти спати.

   Між тим у личку до мене лізуть якісь незнайомі люди, у пошуках близького знайомства зі мною. З числа тих, які жодного разу і ніяк не проявляли себе тут як читачі. Лізуть до мене одразу у личку.

   Уявлення не маю, чого насправді можуть хотіти від мене такі люди. Які ніяким чином не цікавились жодного разу тим, що цікаве мені. Ніколи не поговорили зі мною навіть на рівні звичайних перехожих, щоби принаймні проявити свій рівень мислення, свої переконання, тощо. Одразу лізуть до мене у личку. Все одно, що лізти одразу до мене у квартиру. Та де там! Одразу у постіль. Причому, не роздягаючись, і не знімаючи маски з обличчя. А найсмішніше - починають одразу від мене щось вимагати: "Будь мужиком! Не ний!"... Як ніби я їм щось повинен. Як ніби від того, що я не буду нити і буду галантним - то вони мене покохають, і розділять зі мною долю. Диваки люди.

   Тому звісно, що усіх таких приходящих до мене незнайомців та незнайомок у масках - я намагаюся одразу відшити негативом. Даю ясно зрозуміти (бо говорю прямим текстом): "Тобі тут ловити нема чого. Розважати я тебе не маю стимулу, і гроші ти з мене теж не вичавиш. Прощавай."

   Остогидли мені ці знайомства. Усіх розваж. Хочеш розваг? Розваж мене!

   Остоїбли уже усі ці дамочки, які мені розказують, як я мушу поводитися і що говорити, щоби їм сподобатися. А я не хочу нікому подобатися. Мені взагалі не подобається подобатися. Що за люди... Дебіли якісь. Бриють ноги, бриють пах, бриють під піхвами, малюють гидотою губи, малюють гидотою вії, малюють гидотою брови... І при цьому хочуть, щоби їх кохали "такими як є". Да ти будь такою як є, а не зображай з себе невідомо що. Для чого увесь цей маскарад? Будеш більш коханою, так, - якщо побриєш ноги?... Якщо побриєш, то покохаю, а якщо прийдеш з небритими - то пшла звідси. Що за люди... І розказують мені, як мені поводитися, щоби бути коханим.

   Ідіоти якісь... Як же мені хочеться позіхати від нудьги, що мене оточують саме такі люди... Я не хочу мати справу з жодним із них. Я не хочу з ними знайомитися. Мені вони нудні, як тільки погляну на оцю мальовану ляльку. Як вона вигинається перед дзеркалом, втягуючи живіт... Вона хоче, щоби її полюбили саме таку. І вона ж вимагає: "Будь мужиком!"... Для кого мені бути мужиком? Для неї? Для оцієї фальшивої ляльки?...

   Тату, я дійсно хочу спати. Очі злипаються. А оці, що лізуть до мене у личку - не викликають у мені жодного інтересу. І жодного бажання спілкуватися з ними, знайомитися з ними. Пошли мені нарешті когось справжнього. Кому не треба оця уся шелуха. Хто цінує природність та щирість. Хто цінує відвертість та чесність. І хто не буде мені вказувати, ким мені бути і яким мені бути, щоби комусь подобатися. А головне - щоби жодної косметики, і без оцього вигинання перед дзеркалом зі втягнутим животом. Без оцих ідіотських мереживних трусів, і без ліфчиків з синтипоновими вкладками, які збільшують розмір грудей.

   А втім, це не обов'язково може бути дівчина чи жінка. Мені начхати на стать. Мені головне, щоби це була Людина. Така, яка викликатиме у мене повагу. Щиру повагу і захоплення, яка надихатиме мене брати з неї приклад, надихатиме боротися. Мені потрібен Характер. А не оця розмазня, яку я усюди бачу. Розмазня не любить людей, вона навіть саму себе не поважає, тому хизується своїм гімном, виставляючи його як характер. Ото тільки гімном люди і хизуються... Тільки його і здатні продемонструвати. А ти продемонструй мені таке, що викличе в мені повагу, і бажання узяти з тебе приклад, бажання позмагатися з тобою.

   Я втомився подавати людям приклад. Втомився бути Ідеальним. Моя Ідеальність на фоні моєї інвалідності - не дуже цінується тими, хто не здатен показати те саме. Це викликає в них якусь заздрість, і бажаня хизуватися матеріальним: "А зате у мене є квартира!"... "У мене є батьки, у мене є професія, у мене є гроші". Ну то подавися своїми грошима, за які ти не купиш кохання, та вдавися своєю квартирою, в якій тобі буде пусто. Що, виграв?... Ти сидиш на пилюці, не маючи Характеру, а я маю Характер, не маючи пилюки. І нікому з того користі нема. Ні моє тіло не наїсться моїм Характером, ні твоя душа не наїсться твоїм пилом... "Не хлібом єдиним живе людина".

   Навкруги стільки ідіотів... Навіть покохати нема кого.

14:40, 31.10.2017