Шон Маклех. Нетрезвая дама смерть

                Шон  Маклех
Нетвереза панi Смерть
      
 «Смерть мандрувала багато, багато
        Всіма дрогами,
        Вже без гніву і не суворо
        Оглядала усіх:
        Вона була п’яна...»
                (Еміль Верхарн)

Пані, не пийте – це забагато,
Пані, цей шинок можна минути
І сюди не зайти.
Пані, Вас надто всі добре знають,
Тут – у Дубліні, там у Слайго,
Вибачаюсь, у Слігех, але то все одно.
Пані не пийте, коли нетверезі –
То вже занадто – впадете у бруд,
Плаття біленьке стане плямистим,
Ой, як не гарно буде тоді.
Пані, не пийте, це Вам не личить
Потін і пиво – це ж просто блуд.
Пані, ми звикли до Ваших візитів
У кожну халупу і замки князів,
Пані не треба шаленим віскі
Туманити розум! А їй не втямки...
У нас в Ірландії люблять вмирати,
Люблять і жити – інколи й так,
Пані не треба, так безтурботно,
Так недоречно дивитись на нас,
Ви ж за роботою, Ви ж на службі
В Кромвеля, Вільяма чи може в Генріха
Того, що восьмого, тільки не в нас!
Краще до справи, на нашому острові
Раді-радісінькі геть всі без винятку бачити Вас!
Пані не слухає, келих за келихом
Перехиляє та все у нутро,
Косу закинула, мугикає пісеньку – їй все одно!
Донхади й Патріки, Гормлейт і Грейнн –
Плачуть і журяться,
                що ж таке робиться –
Пані бліда
                віскі упилася, просто біда!
Шон  Маклех.

           НЕТРЕЗВАЯ  ДАМА  СМЕРТЬ

     «Смерть  исходила  сто  дорог,
     Умаялась  немного,
     Шатаясь  вдоль  и  поперёк
     Уж  не глядела  строго,
     Была  пьяна…

                (Эмиль  Верварн)

«Мадам,  Вам  это  ни  к  честИ,
Не  пейте  слишком  много,
Прошу   пивнушку  обойти
Окольною  дорогой.

Вы  всем  известны  предавно
И  в  Дублине  и  в  Слайго..
Ик…в  Слигех…
              Ладно… всё  равно…
Везде,  где  брага  и  вино
Запенены  во  благо.

Блюдите  меру  коль  пьяны,
Не  злоупотребляйте,
Свой  саван  пенной  белизны
В  канавах  не  валяйте.

Грязь  кроет  пятнами  стыда
Убор  Ваш  погребальный…
Не  пейте  пОтин  никогда:
В  нём  блуд,  дразнящая  беда,
Срам   женщины   скандальной.

Мадам,  визит  Ваш   предавно
Торжественно  привычен,
Нам  разминуться  не  дано
Как  с  Дантом  Беатриче.

Не  избежать  нам  Ваших  рук
Как  лесу  пепелища,
В  дворцах  ли, в  бедности  лачуг...
РавнЫ  Вам  принц  и  нищий.

Осуществляя  скорбный  миг
Всегда  нежданно  близкий,
Не  оскверняйте  свой  язык
Дурным  шотландским  виски,
Туманя  разум…»
                Но,  увы,
Не  внятен  лепет  этот;
Не  поднимает  головы
И  не  даёт  ответа.

«Ирландцы   любят  умирать 
И  жить  без  состраданья.
Не  надо  тупо  презирать
Их  самообладанье.

Под  Вами - тлен,  над  Вами - прах –
Летучая  основа.
Вы  на  работе,  при  делах
У  Генриха  восьмого,
У  Кромвеля…
                но  не  у  нас…
А  Вас,  сказать  не  ложно,
Здесь  ждут,  пускаясь  в  перепляс…
Не  опускать  пред  смертью  глаз
На  острове  положено».

Но  смерть  играет  на  трубе
Куражится  в  охотку,
Знай  пенит  горькую  себе
И  льёт  алдыром  в  глотку.

Косу  забросила  в  кусты,
Приплясывает  скоком,
Бредёт,  цепляясь  за  кресты,
Икает  ненароком.

А  ДОнхады  и  ПатрикИ,
ГормлЕйт и Грейнн  квартетом
Зовут  старушку  чудаки,
Гордясь  собой  при  этом.

Рыдают  дурни  (вот  беда!)
Как  маленькие  дети…

Смерть  хлещет  виски  без  стыда,
Слоняясь  по  планете.