Шон Маклех Патрик. Приморский сплин

     Сумую на березi океану бiля селища Накiл
               
                «Сім років Конан мак Ліатлуахра
                жив поза законом,
                вбиваючи людей та собак,
                викрадаючи худобу…»
                (Із давніх ірландських скел)
               
Колись давно подорожуючи Коннахтом я зупинився на березі океану біля селища Накіл. Дивлячись у нескінченну далину води я думав про сумну і трагічну історію Ірландії, про нескінченні війни між кланами та королями – без мети та причини. І тоді зовсім зажурившись я написав таке:

У дзеркалі калюж помітив тінь свою сліпу
Ти чуєш, Еохайде*, чуєш? Напни вітрила.
Я істину шукав в бувальщинах легку й просту
І ноги донести до Дубліна мені не сила.
Свічада днів чужих мені як придорожні знаки,
Із дивними людьми над прірвою іду – отак судилось
А на полях Ірландії – червоні маки –
Сліди легенд сумних – буття спинилось.
Ми легковажимо життям – такі вродились
Чи то наш острів замалий чи все приснилось…
На півночі оленя загубився слід і три поети
За таїною йдуть чи то пливуть в свої сонети.
І я пісень старих сумних собі на рану
Поклав і журюся – колись і нас не стане…

Примітки:
* - це я про Еохайда Мугмедона, а ви про кого подумали? В Ірландії кілька десятків королів носили таке ім’я…

                ИЗ  ШОНА  МАКЛЕХА

       Скучаю на берегу океана возле поселка Накіл

                «Семь лет Конан мак Ліатлуахра
                жил вне закона, убивая людей и собак,
                похищая скот...»
                (Из древних ирландских скел)

Когда-то давно путешествуя Коннахтом я остановился на берегу океана возле поселка Накіл. Глядя в бесконечную даль воды, я думал о печальной и трагической истории Ирландии, о бесконечные войны между кланами и
королями – без цели и причины. И тогда совсем зажурившись я написал такое:
               
                ***
Слепую  тень  свою  я  в  луже  заприметил
Пора,  Еохайде,  ставить  паруса,
Несут  мне  истину  простейшую  на  свете
Бывальщины  ирландской  голоса
Из  Дублина,   
                где  лики  дней  чужих
Мне  вехами  дорожными  примнились,
Где  лица  странные  над  пропастью  во  лжи
Пионами  кроваво  обагрились.

В  следах  легенд  тоскует  бытиё,
Но  нам  грустить  покуда   непристало:
То  ли  Морфей  толкует  про  своё,
Толь   для  печали  места  не  осталось.

В  полночной  мгле  исчез  олений  след.
Певца  триада  требует  к  ответу,
Сонет   исследуют   на  запах,  вкус  и  цвет…
И  нет  спасенья  бедному  поэту.

Я  песнями  изранен  наизлёт,
Их  много,  распыляющих  отраву
Презренья, 
                что  безвинного  убьёт…
Но   нет  таких,  чья  сила  мне  вернёт
Признание,  бессмертие   и  славу.

Примечания:
   * - это я о Еохайда Мугмедона, а вы о ком подумали?
В Ирландии несколько десятков королей носили такое имя...