Шон Маклех Патрик. Сладкое вино лета

Вино солодке лiта
                «Коли б знайшов я шовку Неба,
                Що променями золота повитий,
                Щоб день і тінь, заграва видноколу
                Світилися і золотим, і синім...»
                (Вільям Батлер Єйтс)

Літо вином черленим
У келих днів моїх недоречних,
У чашу снів моїх нетутешніх
Наливає бородатий винар-батлер,
Пригощає мене
Та гостей снів моїх – світів синіх:
Кожному вусатому – по краплі,
Кожній кралі келішок
Трунку наче кров густого.
Дні мої синьо-білі –
Небом наповнені – вщерть по вінця,
Цвітом кульбаби цятковані:
Квітами золотих ранків:
Ступаю серед них босоногим
Диваком-апостолом
Віри джмелів-вітроплавів
Від одного острова солодкого
До іншого нектарного й златопилкового.
Буття моє сповнене квітковою радістю:
Яглицевою та трохи суничною,
Дні мої – кавалки істини:
Одкровення наче вода прозорого,
Наче Лютер невчасного,
Наче Темний Патрік незаперечного,
Наче граф-чарівник* приблудного,
Наче Камінь Долі мовчазного**.

Примітка:
* - Мається на увазі Джеральд Фіцджеральд – ХІ граф Кілдер (1525 – 1585).
** - він і досі стоїть на горі Кнок на Теврах, хоча всі кажуть, що то не той камінь, а той камінь давно вкрали, тому він і мовчить, хоч колись і кричав часом так, що було чути по всій Ірландії...

            
           Из  Шона  Маклеха  Патрика.

               СЛАДКОЕ  ВИНО  ЛЕТА

                «Когда б нашел я шелку Небес,
                Что лучами золота увитый,
                Чтоб день, и тень, зарево горизонте
                Светились и золотым, и синим...»
                (Уильям Батлер Йейтс)

                ***
Дни  лета  сладкую  настойку
Плеснули  в  кубок  вещих  снов…

Рыжебородый  батлер  бойкий –
Ревнитель  дружеской  попойки
Потрафить  страждущим  готов:

Усатым – каплями  в  ендову,
Красоткам – в  рюмочки  налить
Тягучей  крови,  что  готова
Убить  и  жизнью  опалить.

Небесно-облачные  лоди
Зарёй  наполненные  всклень
Пуантятся  на  небосводе
Как  белопенная  сирень,
Вскипают  золотом  рассвета,
Блазнятся  в  капельках  росы…

Я,  созерцая  диво  это,
Ступаю  странником  босым,
Святым  апостолом  наивным
От  островка  до  островка…

На  крыльях  пчёл  несутся  гимны
Из  рыльца  каждого  цветка.

Едва  касаясь  первоцвета
Плывёт  нектарный  аромат
Из  земляничного  рассвета,
Рождаясь -  «под»,  теряясь - «над».

Мои  сакральные  виденья
Калейдоскопом  бытия
Прозрачней  лунного  томленья
Сопровождают  откровенья,
В  которых  жизнь  и  смерть  моя.

В  них  Лютер – новомодный  падре,
Ньюбиблианский  перескальд,
Бесспорный,  точно  тёмный  Патрик,
Приблудный,  словно  Фицджеральд.

Я  без  претензии…   
                (Куда  мне
В  вельможный  ряд  из  голытьбы?)
Немотствую  подмётным  камнем
Несвоевременной  судьбы.

Примечание:
* - Имеется в виду Джеральд Фицджеральд – ХИ граф Килдэр (1525 – 1585).
** - он до сих пор стоит на горе Кнок на Теврах, хотя все говорят, что это не тот камень, а тот камень давно украли, поэтому он и молчит, хотя когда-то и кричал порой так, что было слышно по всей Ирландии…