Плюс чотири по Цельсiю, або Серебряная роза

   Ось і скінчилася зима... Сьогодні 1-е квітня, і надворі +4 С.

   Ніч була теплою, тому було трохи душнувато. Не виспався. Враження було, коли прокинувся - ніби у мене усе лице опухло, мов мене бджоли покусали: аж очі ледве відкривалися. Зараз на годиннику уже 12:55, а відчуття опухлого лиця досі до кінця не зійшло: відчуття таке, ніби під очима мішки.

   Як я не люблю літо... Але воно почалося. Як минулого року раптово почалася пізня  осінь, так цього року раптово почалася пізня весна. Власне, я так і передбачав, що саме так і буде: спершу буде довго холодно, а потім бац! - і вже одразу спека.

   Так, плюс чотири по Цельсію - це поки що не спека. Але й недостатня свіжість...

   До мене у палату заходять, а у мене двері настіж, вікно настіж: хоч якийсь, але протяг. Усі заходять, і жахаються: "Тобі тут не холодно? Тебе не продує?"

   Я інколи втомлююся повторювати, що ні, не холодно і не продує. Інколи хочеться спитати: "Ви що, знущаєтеся? Така спека і задуха, а ви питаєте, чи холодно мені".

   Почалася весна: час мого поганого настрою. Боже, поможи мені якось вистояти... Якось відволічи мене. Я увесь час думаю про їжу: хочу салатика, хочу окрошку, хочу зеленого борщу...

   Цікаво, чи нарахують меня цього місяця пенсію.

   Але дякувати Богові, вчасно з'явилася Люда. За вчора і сьогодні у мене з'явилася ціла купа добрих футболок: хоч є тепер, нарешті, у що перевдягнутися.

   Ще мені принесли банку аличового варення. З'явився привід дістати з речей мою зелену філіжанку з рачком на блюдечку. Люда сказала, що філіжаночка з блюдечком гарні. Так, вони гарні, мені теж подобаються: сам купив. Пишаюся собою, і тішуся маленькими речами. Люда сказала, що я мушу мріяти про щось хороше, щоби не киснути. Я підтвердив: так, я теж такого тримаюся. Треба мріяти. І речами гарними теж треба обростати, щоби з жадібності був стимул жити, бо ж нема кому то заповідати, а якщо викинуть, то буде жалко. Врешті-решт, я купую те не для того, щоби користувалися інші, а купую для того, щоби користуватися самому. І це якось мене підбадьорює і тримає на цьому світі... Коли бачу речі, які мені подобаються, які вибирав сам - то це мене тішить і підбадьорює.

   Тому обростати речами - треба. Щоби бодай щось тримало на цьому світі. Бо найбільше, що може тримати на цьому світі - це задоволення жити. А якщо речі приносять задоволення - то мимохіть, але жити хочеться...

   Обов'язково усе, що куплю, заберу із собою в Фінляндію. Щоби тішитися і там тим, що люблю. Люблю пити чай з цього червоного кухлика, люблю їсти цією мельхіоровою ложкою... До речі, ледве знайшов сьогодні (майже випадково! бо до того не міг знайти), як називається моя ложка, і хто виробник. Виявилося - вона з лінійки "Серебряная роза" фабрики в Кольчугіно. А я по Україні шукав... Тому натикався то на "Classik", то на "Royal": вони гарні самі по собі, але не хочу різнобій: краще таку саму виделку купити собі, до пари. До речі, виявилося також, що моя ложка не зовсім мельхіорова, хоча і продається у тому ж самому відділі: насправді вона з нейзильбера (вперше чую про такий сплав), і вкрита справжнім сріблом. Ось так от... Власне, я і до того підозрював, що моя ложка має якесь відношення до срібла, - бо мені її постійно доводиться відчищувати від темного нальоту, і тоді вона блищить як справжнє срібло, - але не думав, що аж настільки близько...

   Тому я заліз у якийсь ювелірний магазин, і вирішив собі вибрати виделку зі справжнього суцільного срібла. Приглянулася лінійка "Чікаго" (хоча не зрозуміло, чому саме така дивна назва). І ще сподобалася лінійка "Ажур". Ну, і коштує, звісно, вона у 8 разів дорожче за мельхіорову (а мельхіорова - у 20 разів дорожче за нержавійку). Але... Я собі подумав: скільки там того життя? ось накопичу собі грошей, або виб'ю свою пенсію за ті півроку - і куплю собі срібну виделку. Бо не люблю їсти тою, яка в мене є: у мене з якоїсь страшної нержавійки, а у мене вона викликає легеньку огиду. Тому куплю срібну, і буду тішитися: адже срібло корисне...

   І хай хтось спробує позаздрити мені: що я лежу, прикутий до ліжка, і їм срібними приборами. Врешті-решт, у мене не так уже й багато такого, що мене би тішило у цьому житті. А срібні прибори я давно хочу собі купити. Уже багато-багато років... Лишилося тільки визначитися, яка лінійка мені подобається більше: "Чікаго", "Ажур" чи яку іншу вибрати. До речі, "Чикаго" нічим за зовнішнім виглядом не відрізняється від звичайної мельхіорової, бо той самий стиль, а "Ажур" - відрізняється помітно: бо вона дійно ажурна, з випендрьожем і підвипідвертом... Є ще нейтральний між ними варіант: "Фиалка" - теж з ажуром, але без підвипідверту... Лежу, вибираю: яку між ними вибрати. А в самого на карточці неповних 50 гривень лежить, і невідомо, коли отримаю пенсію... І чи отримаю взагалі. От смішний, правда? Я теж із себе сміюся. Так і підіймаю собі настрій...

   Мушу мріяти. А виделку срібну дійно купити давно хочу. Ну, і якщо купувати виделку, то тоді і ложку до пари, і чайну теж таку саму, і ніж столовий до купи... Ех. Я собі вирішив: куплю!

01.04.2018, 13:56
Кар'яле Лібертус, Юмалан пойгу


П.С.: 17:45. Ни фига себе! Оказывается, моя "Серебряная роза" ещё круче, чем я думал. Оказывается, эта модель была первой в Советском Союзе, которая была не только сделана из мельхиора, но и сразу же покрыта серебром: впервые она появилась в 1949-м году, и была самой дорогой серией из всех мельхиоровых столовых приборов: за счёт именно того, что была и остаётся покрыта серебром. И с тех пор эта модель не сходила с производства, а лишь совершенствовалась: то есть, со временем "Серебряную розу" стали покрывать не только серебром, но и золотом: как полностью, так и частично, а мельхиор был заменён на похожий сплав нейзильбер. Во всём остальном она осталась всё той же классикой.

   То-то я думаю, отчего это на моей ложке сзади цена смешная выштампована: "5р 50к"!... Поэтому я даже не относился к ней всерьёз: думал, она только чуть-чуть дороже простой нержавейки. А оказывается, это цена ещё Бог знает каких послевоенных времён!... Тогда 5 рублей были действительно целым состоянием... Где-то в те времена, помню, 5 рублей хватало на целую неделю, чтобы жить и питаться. Потому что к моменту моего рождения, когда у моего папки, простого чернорабочего, зарплата была 120 рублей, - то 5 рублей это так, плюнь и выбрось. Но ведь с послевоенных-то времён цены выросли, инфляция стопудово была. Или наоборот, была девальвация. Надо уточнить этот вопрос с ценами.

   Хм, так оказывается, моя ложка-то раритетная уже... Жаль, что год не указан. Интересно, какая цена стоит сейчас на современных моделях той же линии? Но не "5р 50 к", это точно. Если в рублях - то это наверняка около тысячи... Имею в виду, на точно такой же ложке.

   Хм... Интересно. Вот бы архивы поднять, и узнать, как менялась цена на эту ложку в течении этих десятилетий. И вот бы узнать номер партии, что ли... Потому что на ней, к сожалению, больше ничего нет, кроме заводского фирменного клейма и собственно смешной цены... И интересно: моя ложка на самом деле ещё из мельхиора сделана, или уже из нейзильбера?... Потому что нейзильбер, как я выяснил, дешевле мельхиора, но разница между изделиями та, что мельхиор не нуждается в покрытии серебром, а нейзильбер непременно покрывают, потому как он склонен к окислению, как я понял. Но заменили сплав именно потому, что под тройным слоем серебра всё равно не видно, что там за металл. Поэтому цены на современные мельхиоровые и нейзильберовые с серебром изделия - в общем-то, одинаковы. Теперь понятно... Хм. Любопытно...