Свiтлячок i Зiрка казка Тамари Нестерович

Світлячок і Зірка

оригінальна казка „Светлячок і зорка” білоруською мовою © Copyright: Тамара Нестерович, 2018


В одному чудовому лісочку,  що облямовує блакитне кругле озерце, жила собі велика світлячків сім’я. Щовечора всі світлячки починали привітно світитися, коли приходив лісу час ставати темним і страшнуватим. Завдяки лише тому ніби і слабесенькому їх світляковому світлу все навколо ставало таємничо привабливим і зовсім не лякало тим що заховано в темряві. Звірка і лісове птаство тепло всміхалися світлячкам, поважно дякуючи тільки їм за безкорисливу поміч і так би мовити „просвітницьку” роботу по ночам.

Дружною була і та робота і все сімейство у світлячків, але був межи ними один такий собі "найяскравіший" Світлячок. Як же ж він пишався тою своєю найяскравістю! Та вважав себе найкращим за всіх і недосяжно осяйнішим від них.

- Ви всі якісь тьм’яні і ледве світитесь, а я от сяю, як ліхтар. Та що там ліхтар! Я як зірка свічуся! – гордо показував себе всьому світу найяскравіший в світі Світлячок із всіх світлячків, що хоч колись були на світі.

- Дуже добре, братчику наш, - казали йому братики і сестрички-світлячки.  – Головне, що і ти і ми, з усією нашою сім’єю, трудимося всі разОм і даємо світло всім іншим на цілому світі, щоб і їм там було світліше у темну й страшну нічну ту годину.

- А що мені до всіх тих темних, неосвічених, і в темноті сліпих? І ви мені до чого?  Мені рідня – лиш зорі, сяючі на небі для зірок! – так Світлячок найяскравіший казав, коли літав над теплим дзеркалом круглого озера, посеред нашого лісу і любувався своїм у воді відображеним конгеніальним польотом. 

   Наш найяскравіший Світлячок так гарно літав собі, краще всіх, над притихлим під вечір озером, і гордо він бачив тоді лише своє відображення в дзеркалі озера, залюбуєшся ним... аж ось, саме тоді пролетіла над небом повз нього Зоря небесна,  впала поруч, за темну гору попри край лісу.

Щодуху найшвидший у світі Світлячок полетів за нею як лиш тільки міг махаючи крильцями. Зірка яскраво лежала в траві! І світилась назустріч самому гарному Світлячкові. Він ще не долетів, а вже почав питатися її:

- Зіронько! Ти прилетіла! До мене! В гості! 

- Що це? – тихо у трави спитала падаюча Зірка, бо більше нічого довкола не бачила.

- Це ж Я! Найяскравіший Світлячок, найкрасивіший в цілім світі! Такий як ви – такий самий зірковий і ... – задихався від радості найрозумніший Світлячок. – І я мрію повернутися на небо, до зірок! Там моє місце, серед вас, таких.... таких... як Я! Візьми скоріш мене з собою, коли вертатимеш на небеса, додому!   

- Мені ніяк вже не вернутися на небо... – самим тихим і сумним голосом сказала собі пошепки сама зажурена на світі падаюча Зіронька небесна.

- Та як це так?! а .... Я?!!! як Я полечу до зірок? – не вірив свому горю самий нещасний на світі Світлячок.

- За чим тобі туди летіть? Хіба не маєш тут рідні і друзів та знайомих?

- Та ж тут одні невдахи всі! Підметки мОєї не варті, негодящі! Тут не цікаво і не місце тут Мені! Серед цих плазунів, що тільки й світять, світять й світять цілу ніч і невідомо кОму в цьому лісі світять! – завівся самий обдарований на світі Світлячок. – Це сміх та й годі бути мені тут – осеред цих істот! Ти глянь, який яскравий і гарнезний Я! тут всі таємно позакохані у мене і всі любуються і моляться на Мене! От би ввесь Світ, всі Зорі, бачили Мене ввесь час! На небі! І вночі і вдень! Немає кращого за мЕне! 

- Ось так і я... як ти... була Найкращою і ... відірвалася від Неба! – заплакала Зоря і її маленькі зірочки-сльозинки все падали і гасли в траві та тихо і сумно перетворювалися на звичайні камінчики, яких повно довкола озера посеред лісу.

- Казали мені сестри: небо у нас одне, у нього одна висота і вище її не буває. Зламаєш небесний годинник заведений до нас – то впадеш і сама і нас погубиш ненароком, - про все розповідала падаюча Зірка самому тихому на світі Світлячкові.

- Ось скоро я вся, по сльозинці перетворюся на камінці звичайні. Не бачити їм мого Неба. І сестрам-зіронькам не бачити мене, бо не знайти їм в траві мене. Я згасну назавжди. – казала сама заплакана Зірка на світі і вже не годна була світити, тускніла, тліла, згасла. Залишився холодний заплаканий могильний камінь у траві.

-  І я світитись перестану?!! -  Злякався світлячок. – Я так далеко від усіх Своїх! Я сам загину, згасну тут як... як вона! Моя вина! Я каюсь, я не погасну так безглуздо... як вона!

 І що було тих сил, світлячок навпрямки полетів до свого озера, додому, до братчиків-сестричок, до батька свого роботящого і мами своєї світлої доброї, яка однаково любила і любить всіх своїх світлих діточок.

- Ой треба ще швидше летіти мені! Всі без мене там світили і світять для всіх, а я пропадаю тут сам і даремно для себе живу... – соромно стало світлячкові до сліз. Його сльози не були зірочками-сльозинками як у погаслої зірки. Ні! Світлячкові сльози були гарячими і пекучими, вони очищали його світлячкову душу від тих лишніх небесних дарів, що випадково попали не в ті руки і не в достойні серця.

З усіх крил летів над озером світлячок і вражено озирався на своє відображення у воді. Йому здалося що він гасне, як та зірка в траві. Він світився все тускліше і тускліше, ось-ось погасне і впаде як камінь у воду і втоне на дні, посередині озера, що посеред лісу, де він народився в любові своєї сім’ї світлячкової, яку він так зрадив, забув, відірвався... Злякався світлячок. Закрив очка і ще швидше з останніх сил рвонув додому тріпочучи своїми світлячковими крильцятами.   

       Сімейство роботящих світляків, як завжди у цей вечірній переднічний час вже розсвітила собою темряву над лісовими стежками, і веселіша стала ніч звірятам  і пташкам. Всіх здивував наш світлячок, тим що раптом повернувся і страшно соромився всім в очі подивитися.

          Він не встиг ще віддихатися від самого швидкого у його житті польоту. Не встиг ще і рота відкрити та просити у всіх-всіх пробачення за все-все. Наш світлячок був  більше за всіх здивований від того, що всі його знають і люблять і не гніваються на нього ніскільки.

- Простіть, люди добрі! – тричі на всі боки з поклоном сказав світлячок з сокрушенним серцем до всіх своїх ближніх. Кожен почув і зрозумів його. І простив.

Наш вдячний світлячок запам’ятав любов і доброту цього світу, найближчих до тебе, рідних, друзів і знайомих. І далі все життя цим дорожив. І не шукав більше ніде нічого іншого, бо все було вже знайдено ним завдяки посланниці Неба, падаючій Зорі.

Все сталося так як сталося лише завдяки погаслій зірці, яка відкрила йому очі на правду Неба і Землі: що наверху, те і внизу.

Повторюю: що наверху, те і внизу

От і все. І більше нічого.



преклад українською мовою © Copyright: Сєрафіма Куцик, 2018