Яке харчування я вважаю для себе здоровим

   Тему цієї публікації мені підказало відео під назвою "Смертельно опасно: здоровый образ жизни. Выпуск 92 (16.02.2018). Документальный спецпроект" (http://youtu.be/Bd9Y_JrhqOA) на каналі "Документальные проекты. РЕН ТВ", - яке я зараз дивлюся.

   Там майже на самому початку розказують про молодих людей (і показують уривки відео з ними), які качаються у спортзалах, і далі говорять: "Оця дівчина померла уві сні, у віці 25 років" (при цих словах мені стало моторошно, аж волосся заворушилося на потилиці), "А ось цей хлопець у віці 28 років помер від інфаркту".

   Далі показують: "Ось, погляньте, дуже хороша сім'я, яке веде здоровий спосіб життя. Вони харчуються здоровою їжею, але попрри це мають ось такі і такі проблеми зі здоров'ям"...

   І я почав дивитися. А далі - починається розвінчування популярних міфів.

   Отже, міф перший: ситний сніданок дуже важливий для людини, тому важливо їсти добре ("Завкрак съешь сам, обед раздели с товарищем, ужин отдай врагу")... Це міф, насправді триразове харчування з'явилося у побуті людей зовсім нещодавно: у 1944-му році, в Америці - говорить диктор з відеофільму. А насправді люди віками їли лише 1-2 рази на добу.

   Що відчуваю з цього приводу я сам? А особисто я давно відчуваю, що аж тричі їсти - це забагато для мене на добу. Мені вистачає усього лише 1-2 рази: сніданок майже одразу, як я прокидаюся (а прокидаюся я зазвичай о 05:30), і обід приблизно о 16:00. Тобто, режим сніданок в 09:00, обід в 13:00 і вечеря в 17:30 (а саме такий режим харчування був у тому притулку в Карелії, де я жив, і приблизно такий же самий режим у кожній лікарні, тільки без вечері) - мені категорично не підходить. Я це зрозумів для себе давно. Бо витримати голодним аж до 9-ї ранку - то попросту знущання над організмом. Я так і не звик терпіти аж стільки. Тому приноровився запасатися сніданком ще звечора. І снідати тоді, коли мені хочеться: о 06:00, або навіть о 05:45. Для мене це найзручніший час для сніданку. Тому до того часу, коли сніданок подають в 09:00, я вже ситий. Хоча звісно, ще можу поїсти додатково, якщо це не манка і не вівсянка (хто взагалі вигадав їсти оце лайно на сніданок? Хто вигадав, що воно корисне? Я ці соплі ніколи не їм. Але інша справа, коли дають щось суттєвіше6 наприклад, вінегрет, чи щось подібне). Потім у всіх починається обід: в 13:00. А я ще не голодний! Мені ще рано їсти!... Тому я частково погоджуюся з приказкою: свій обід я би охоче комусь віддав принаймні половину. Але дають обід саме такий, який дають, і я мушу запихати його в себе. І найбільше. що мені не подобається у обіді - так це традиція їсти суп. Не знаю, хто взагалі вигадав. ніби без супу і обід не обід. Я наприклад супи апріорі ненавиджу з дитинства. Борщ, окрошку, чи уху - на здоров'я! З'їм, і ще проситиму добавки. Але суп?... Мішати картоплю і крупу в одній каструлі - то, на мою думку, марне псування і картоплі, і крупи. Я би то краще з'їв окремо. Потім - якщо я не пообідаю, звісно - приблизно о 16:00 у мене прокидається маленький жорчик. Не суттєвий, але з'являється бажання щось перекусити. Не ситно, не від пуза, а просто щось легеньке. Якийсь салатик, наприклад. Тобто, не вуглеводи, не кашу. Ось, саме в цей час я би поїв борщу. Залюбки. І я їм!... А через дві години у всіх починається вечеря. Яку би я залюбки віддав комусь усю. Бо, по-перше, я вже ситий, а по-друге - я не булу їсти оте лайно, яке там дають на вечерю. А дають там зазвичай якусь кашу (найчастіше - рис! який я навіть за крупу не вважаю, для мене то папір без смаку і запаху), і до рису - свинину. То взагалі жахіття. Я не розумію тих людей, які їдять свинину. Я не те щоби був релігійним євреєм (до речі, це єдине, в чому я погоджуюся з ними, хоча я не єврей), але! Як можна взагалі їсти свинину?... Вона ж гидотна. Вона попросту гидотна і важка для шлунку. Фе-е-е... Тому - звісно, від вечері там я відмовлявся. Як висновок - мені в тому притулку не підходив ні режим харчування, ні меню. І все це - за мої ж гроші.

   Але повернемося до відео. Який наступний міф там розвінчують?...

   Про йогурти, та про кукурудзяні глазуровані пластівці, які американці заливають молоком і їдять на сніданок, вважаючи то найліпшим сніданком...

   О боже!... Помилуй мене Господи. Мене завжди дивувало: як можна взагалі оте їсти? Я навіть у часи великих грошей оте гімно собі не купую. Кукурудзяні глазуровані пластівці!... Як можна узагалі вважати їх їжею? Та ще й їсти їх кожного дня!... Я то собі просто не уявляю. А йогурт?... Я не знаю, як людям не жалко викидати гроші на йогурти.

   Для мене знаєте, який йогурт найкращий?... Це коли я беру глибоку тарілку (салатник), насипаю туди будь-яких ягід (свіжих або морожених), додаю туди мак, сире соняшникове насіння, ще щось - і заливаю оте все ряжанкою. Ото - для мене найкращий йогурт. Смакота!... Оте я розумію. Ну, а щодо пластівців - то глазуровані я не їм, а їм звичайні (ті, з яких варять кашу, тільки я їх не варю6 для мене пластівці - то готовий снек). І то їм дуже рідко. І то ніколи не заливаю їх молоком (для мене то зіпсоване молоко і зіпсовані пластівці). А перемішую їх з родзинками, з насінням, з медом, тощо, і - в отакому сирому вигляді і їм, запиваючи їх виключно сирою водою. Або роблю собі овочевий салат, додаю туди жменьку оцих пластівців, і їм отакий салат. Смачно і ситно. І почуваюся пречудово.

   Але повернуся до відео. Що там говорять? Розвінчують міф про сучасне уявлення про красу: білі зуби і спортивна фігура.

   Я вас благаю! Де ви бачили, щоби білі зуби були від природи? Людина з білосніжними зубами мене лякає і викликає у мене недовіру: така людина мені вся здається якоюсь пластмасовою, ніби я розмовляю не з живою істотоб, а з дуже людиноподібним роботом. Звісно, що і чорні зуби теж не варіант, особливо у 25 років. Але, принаймні, чорні - то значно природніше, аніж білі. Особисто у мене - ні ті, ні інші. У мене звичайні зуби жовтуватого кольору. І я їх не чищу, до речі, бо вважаю то дурницею. Хоча інколи чищу, приблизно раз на два тижні, або раз на два місяці, бо стукнуло у голову таке бажання. Але ж не кожен день!.. Кожен день - то попросту неприродньо, я вважаю.

   Тепер - про спортивну фігуру. Чесно кажучи, я не розумію ні професійних спортсменів, ні тих людей, які ходять у тренажерний зал взагалі. Я вважаю їх дебілами. Я собі вважаю так: хочеш бути фізично сильним - їдь жити у село, і працюй на полі. Тоді матимеш і міцні м'язи, і робитимеш корисну справу. Але отак вхолосту витрачати по кілька годин на день на безтолкові одноманітні вправи - це просто дебілізм. Мозку - з волоський горіх.

   Ну, і останнє - тонка талія. Я вас благаю. Оцих глистоносців - я попросту жалію. Але не вважаю їх сексуально привабливими. Звісно, що і вагітне черево без вагітності - це теж не варіант. Але останнє принаймні природніше. Тому, вибираючи між товстухою і глистоносицею - я виберу товстуху. Бо товстуха принаймні вміє смачно готувати, а я люблю смачно поїсти. І до того ж, товстуха м'якенька, на ній приємно лежати. А на глистоносиці можна синці собі нам'яти на стегнах. Тому - хвала товстухам, що вони на світі ще не перевелися.

   Дивлюся відео далі. Про силікон під шкірою: хто може вважати його корисним? Воно може і додає краси тілу (на чийсь погляд), але здоровим точно не робить.

   Про стероїди та гормональні препарати. О!... Знайома тема. Сам грішив вживанням. Як результат - посадив серце, довівши його до інфаркту. І хоча я припинив вживання гормонів у кінці 2011-го, а інфаркт зі мною стався у 2015-му - я все одно пов'язую ці дві події як одну, бо вважаю, що підірвав своє серце саме тоді. І тільки на моє щастя, що в мене гормони скінчилися ще у 2011-му, і не було де дістати нову дозу (хоча ефект - вау! Мені сподобався, чесно скажу. На гормональну залежність можна сісти майже як на наркотичну), - але тільки завдяки цій обставині, я вважаю, я зараз взагалі живий. Бо, після того, як мене паралізувало, і я перестав бувати на сонці - відтоді резерви мого організму стрімко пішли на спад. Тому той факт, що інфаркт зі мною стався аж у 2015-му - це просто ласка Божа. Бо якби я і далі продовжував активно сидіти на гормонах, то інфаркт би стався зі мною значно раніше - може, у 2013-му, - і я би зараз перед монітором не сидів, а лежав би вже в могилі.

   Тому я зробив для себе корисні висновки, і вирішив, що ніяких гормонів більше не вживатиму. Звісно, якщо хочу ще трохи пожити. Іншими словами - частково я сам винний у тому, що в мене серце зараз на ладан дише. Хоча звісно, частково - в цьому винуватий мій теперішній спосіб життя останні шість з половиною років, де я не бачу сонця, і не харчуюся достатньо. Тобто, відсутність сонця і погане харчування лише додають мені проблем зі здоров'ям. Ну, а частково - визнаю, я сам постарався, вживаючи гормони в погоні за красивим накачаним тілом і за в погоні за відчуттям приливу сили.

   Але тепер я вирішив начхати на свою зовнішність: хай кохають таким, як я є. Ну і що, що мені самому своя зовнішність теперішня не дуже до вподоби? "Поменше дивися на себе у дзеркало, Кар'яшику," - говорю я собі. І зазираю у дзеркало якомога рідше. Вчуся приймати свою зовнішність як є, і любити її як є: тільки за те, що вона моя, і іншої в мене не буде, на жаль (бо в мене немає грошей: були би гроші - я би не замислюючись ліг під ніж хірурга, в той же самий день. І це би я зробив не для того, щоби подобатися комусь. А для того, щоби подобатися самому собі у дзеркалі. Ну, і займатися самомилуванням: "Свет мой зеркальце, скажи..."). От і все...

   Але дивлюся фільм далі.

   Розвінчують наступний міф: що вранішня пробіжка - це корисно для серцево-судинної системи.

   Я вас благаю! Немає дурнішого заняття, аніж біг. Ніколи не любив бігати, і взагалі ніколи не розумів, для чого то потрібно, - і по фізкультурі в школі у мене була трійка. Також ніколи не розумів, який сенс у підтягуваннях на турнику чи у віджиманнях від підлоги: у мене по цим вправам теж була трійка по фізкультурі. І це при тому, що я в класі був усе-таки найсильнішим, і міг будь-кому, якщо треба, і набити пику, і зігнути будь-кого в дугу. Навіть тих, у кого по фізкультурі стояла п'ятірка. Увесь секрет я зрозумів ще в школі: річ у тім, що ті відмінники розвивали абсолютно нікому не потрібні м'язи, які вони задіювали не в побуті, а лише в спортзалах. А я - розвивав тільки ті, які дійсно задіював у побуті щоденно. Саме тому у бійках перемагали не вони, а я. Бо я звик бути активним, а не пасивно качатися чи підтягуватися, накачуючи ті м'язи, які задіяти у бійці попросту неможливо.

   Дивлюся відео далі. Розвіюють міф про користь кросівок.

   Я вас благаю! Ви вдягали ті кросівки? В них же спітніти можна через п'ять хвилин: ноги киплять так, що не те що про біг, а навіть про ходу мріяти тяжко. Тому я ненавиджу носити кросівки. Хоча звісно, у зимню пору теплішого взуття знайти важко. Тому ті, хто носять кросівки літом - в моїх очах попросту самогубці: це все одно, що літом носити валянки чи зимові чоботи. Я не питаю про розмір їхнього мозку, але невже вони самі не відчувають дискомфорт від шаленої спеки в ногах та від поту, який в'ївся у шкіру і аж пече?...

   До речі, кеди (а точніше, я маю на увазі напівкеди, але слово "напівкеди" довго писати, тому я пишу "кеди") - це єдиний вид спортивного взуття, який, на мою думку, дійсно придатний для того, для чого потрібно: для бігу. В кедах зручно бігати, зручно грати у футбол, баскетбол, тощо. Бо в них тоненька гнучка підошва, і повна відсутність поролону зверху: тому кеди обіймають ступню, не позбавляючи її гнучкості та можливості шкірі дихати. Чого не скажеш про кросівки. До речі, колись у школі в мене був період, коли я досить довго ходив у кедах цілодобово і усюди. І носив їх доти, доки вони не зносилися: тобто, поки не з'явилися дірки на підошві. Тоді тільки я перевзувся у інше взуття. Хоча легенький руйнівний вплив резини на підошву ноги - теж про себе відмітив: від резино ноги простужуються, і починає ломити кістки. Саме тому я з тих пір більше не купую кеди для того, щоби носити їх у повсякденні, а бігати мені потреби немає. Тому у повсякденні ношу, при можливості, виключно шнуровані туфлі. Як виявилося, це найбезпечніший вид взуття, який не шкодить ногам.

   Хоча насправді найзручніше бігати та ходити - лише босоніж. Саме тому я з деякого часу у підлітковому віці завів традицію повністю розбуватися у квітні, і взуватися лише у жовтні. І зберігав цю звичку багато років, навіть коли переїхав жити у місто. Хоча звісно, по асфальту ходити - зовсім не те, що ходити по живій землі... Відчуття не ті.

   Дивлюся відео далі. Але поки що завершу цю замітку, оскільки від теми харчування я вже перейшов до зовсім іншого.
   
   Якщо буде настрій - то продовжу коментування фільму в іншій публікації.

27.04.2018, 01:46
Кар'яле Лібертус, армас Юмалан пойгу