Мiй столик з зеленим мармуром

Із листування з Інною Званцевою:

* * *

"Дуже сподіваюсь, що хоч до Вас на днях зможу вибратися і навідати."

Я чекаю. Он, уже столика купив (на усю свою пенсію), мають сьогодні чи завтра привезти. Але вже на годиннику 18:06, значить, сьогодні вже не встигнуть. Але дзвонили та писали мені сьогодні: хотіли кинути столик у коридорі. Я їм дав прочухана, написав, щоби заносили до самої палати і не видумували. І потім ще цілих дві години гризлися про те,хто буде розпаковувати стіл: він у дерев'яний каркас запакований. Пишуть мені: "Ми не маємо права, у нас немає інструментів..." - "А я чим буду відкривати його? Зубною щіткою чи виделкою? Хай кур'єр привезе, розпакує, тоді тільки заплочу за доставку." - Отак цілих дві години листувалися смс-ками, нарешті погодилися, сказали, що кур'єр поїде додому до себе, візьме інструменти, і тоді мені привезуть столик, як я вимагаю: до самої палати, і щоб ще й на місці розпакували.

Але столик вибрав красивий. Приїдете - самі побачите.

Купив, бо зрозумів, що досі мені на стільчиках їсти, треба їсти нормально за столом. А по другий бік столика зможуть сісти мої гості, та поїсти разом зі мною. Тим паче, якщо гості їдуть здалеку, аж з іншого міста, щоби мене провідати. Значить, вони теж будуть голодні. Тому столик просто необхідний, позаріз.

Тому отримав пенсію, і купив. Тепер чекаю, коли привезуть.

А столик красивий, зі справжньою мармуровою столешницею. Я як побачив мармур, так і зомлів: адже мармур і в Карелії видобувають теж, в кар'єрі Рускеала. Закохався у столик з першого погляду: "Хочу!"... Буде тепер переді мною принаймні щось рідне. Щоправда, столик приїхав аж із Германії, - тобто, і мармур теж германський. Але то несуттєво. Головне, що в мене тепер буде столик, який мені страшенно подобаєтьсятим, що нагадує мені про Карелію, - це як ніби Карелія у мене буде прямо у кімнаті, - і я цим тішуся.

Ну, і тепер чекаю на гостей з інших міст, щоби за тим столиком їх годувати.

Кар'ялонні
20.09.2018, 18:22

* * *

П.С.:

Я тільки зараз знайшов, нарешті, в інтернеті, назву того мармуру, з якого зроблена столешниця мого столика: називається "Грін Тінос", видобувається в Греції. А коштує - у мене щелепа відпала: 140 євро за квадратний метр товщиною 2 сантиметри! А 3 сантиметри - 240 євро.
А я цілий столик (з натурального дерева, між іншим) виторгував за 1000 грн. Розмір столешниці - 40 х 60, тобто, пів квадратних метра, або 70 євро. Тобто, одна лиш тільки столешниця коштує насправді 2300 грн. А я увесь столик купив за тисячу!...

Я в шоці, які тільки подарунки Долі бувають на світі!... У мене просто немає слів.  За свою пенсію новий такий столик би ніколи не купив.  А цей - б/в. На вигляд - судячи по фото - практично новий, у прекрасному стані. Привезли з Германії.

Я в шоці! Я просто вражений. Оце якраз той випадок. Коли можна казати про враження...

Чесно кажучи, я до цього моменту особливо у різновиди мармурів не дуже вникав. Я знав собі, що в Рускеала (Карелія) видобували колись мармур, яким облицьований Зимній Палац у Санкт-Петербурзі. І все. Але виявилося, що одних лиш тільки зелених  мармурів - попросту тьма. Ну, не тьма, але багато. Але усіх мармурів - дійсно тьма. Які ти хочеш. Усіх кольорів палітри. Від білого до чорного, та від рожевого до синього. Між ними і бежеві, і бузкові, і червоні...  В Карелії, до речі, видобували колись сіро-зелений (тепер не видобувають, тепер це просто пам'ятник для туристів). А цей мій - зелений з білими прожилками. Тобто, теоретично дуже схожі. Але насправді, якщо покласти разом усі різновиди зелених мармурів - то стає дуже очевидною сильна різниця між ними. У них у всіх принципово різний малюнок, принципово різні відтінки, і принципово різні домішки. Я у захваті від того, скільки цікавого взнав про різновиди мармурів за один лиш вечір! А раніше я думав: ну, зелений і зелений.

Між ними є дійсно схожі. Наприклад, Грін Тінос дуже схожий на Верде Гватемала. Але. Сплутати їх неможливо тому, що Верде Гватемала має темно-зелений малюнок на світло-зеленому фоні, а Грін Тінос - білий малюнок на темно-зеленому фоні. І причому, сам малюнок у них відрізняється: у Грін Тінос прожилки схожі на тоненькі павутинки, або на прядиво, а у Верде Гватемала - більше схоже на курочку рябу: таке щось поквецяне, ніби кисточкою. Тобто, сплутати їх неможливо, не дивлячись на те, що вони вважаються дуже схожими між собою.

Ось такі знання розпирають зараз мою голову. Почуваю себе майже спеціалістом по зеленим мармурам. В усякразі, Грін Тінос точно завжди тепер відрізню від усіх інших зелених. Я в нього закоханий тепер ще більше.

І тепер ще більше задоволений своєю покупкою. Бо виявляється, що якщо цей столик продавати - то можна продати його за тисячі 4 грн сміливо. Але я не буду цього робити, бо нащо воно мені. Я полюбив цей столик ще до того, як взнав, скільки він коштує насправді... Мені на той момент було головне, щоби грошей вистачило на сам столик та на доставку. Усе інше мене не хвилювало. Тобто, продавати я його не буду тільки тому, що я його люблю, і тепер у мене нарешті є власна мебля.

Це ж треба було дожити до 40 років, щоби нарешті зважитися на купівлю першої власної меблі... І треба ж так скластися, що найперша моя мебля була куплена майже за безцінь... Це просто подарунок від Бога, ніяк інакше. І ось тому я тішуся так шалено. Бо я страшенно люблю, коли мені Бог щось дарує.

До речі! Він же казав мені колись, що я буду Його улюбленим баловнем тут на Землі. Це Він мені пообіцяв ще 9 років тому. Я все чекав: Ну коли вже? Коли вже почнеться?... А виявляється, треба був просто привід, щоби Його руці проявитися. Я ж до тогоі не просив нічого, і думки такої не було щось хотіти конкретне. А тут мені приспічило раптом купити столик. Скільки я їх перелистав та передивився... Усі якісь було ніби не те. Ну, не лягає душа, і все тут. Ну, гарне, але не тішить. А цей побачив - і з першого погляду: "Ось воно! Хочу!"... Я цю столешницю мармурову зелену з першого погляду обцілував: "Моя Карелія..."

І більше мене нічого не цікавило. Грошей вистачає? Значить, беру!... І узяв.

А тепер тільки взнав, скільки він коштує насправді.  І то взнав випадково, коли мені захотілося взнати про сам мармур точніше: захотілося взнати, де його видобувають тепер. І взнав, що місценароджень мармуру - просто безліч... А оцей мій - видобувається в Греції. І називається Грін Тінос. А потім побачив і ціну. І в мене щелепа відпала від подиву. Оце так подарунок мені від Таточка... Дякую Йому!

Кар'ялонні
20:48, 20.09.2018