Про мармур мого столика ближче

На годиннику зараз 05:37, я прокинувся, закип'ятив собі чай. Між тим, аж тепер почав знайомство зі своїм столиком, - точніше, його найважливішою частиною: мармуровою столешницею.

Коли я поклав долоню на столешницю, то найперше, що мене здивувало - що мармур теплий!... Я думав, він буде холодним принаймні як скло, ябо як щебінь, але ні! Він теплий! Його температура майже дорівнює температурі самої долоні, тільки на пару градусів нижче, і все! І що я ще одразу відмітив - що від каменю йде енергетика затишку, - тобто, камінь цей живий, як живий організм, він випромінює живу енергетику!...

Я настільки вражений цим відкриттям, що не можу втримати це у собі, мушу поділитися.

Тобто, я можу зі столиком вести діалог?... Так, я можу вести з ним діалог! Отепер я розумію, чому мої предки шамани розмовляли з камінням! Бо ті камені дійсно були живі! Камені усе чують!

Метал, з якого зроблений каркас мого ліжка - холодний та мертвий. До нього доторкатися зовсім не хочеться, бо долоня одразу стає льодьоною, холод проникає аж до кісток майже миттєво. Тому до металу торкатися зовсім не хочеться. Бо метал забирає у людини її життєву енергію. А мармур - навпаки, живою енергією наповнює людину, він її людині віддає.

Хоча, здавалось би: метал - це теж колишній мінерал, так само корисна копалина, як і мармур. Але ні... Метал, перш ніж дійти до мене, перетерпів плавку, вогонь. Він у вогні загинув. І за енергетикою перетворився на чорну діру, яка тепер усе живе всмокчує у себе... Як Диявол.

А мармур - він як Бог... Він живий. І він теплий, затишний... До нього хочеться торкатися знову і знову, він притягує до себе.

Столешня мого столика знімається: вона просто лежить зверху, окантована дерев'яною рамкою. Вона важкенька, але її можна підняти. Я підняв, щоби подивитися, яка столешниця унизу, та помацати її ближче. Унизу вона шероховата, і видно блискучі мармурові вкраплення. Зверху столешниця полірована до блиску. Еле вони однаково живі. Просто зверху полірована, а унизу ні. Але різниці у енергетиці я не відчув: вони однаково живі, однаково теплі, і однаково дихають. Тобто, поліровку мармур витримує без стресу для себе. Бо поліровка - це всього лише механічні доторки, але не вогонь. Тому камінь без стресів витримує не тільки поліровку, ай розлами. Коли його видобувають зі скелі, то йому не боляче. Це він мені сам сказав, коли я спитав у нього щойно. Каже, коли його видобувають зі скелі, то йому лоскотно трошки. І коли полірують, то лоскотно.

Я вражений. Не знаю, про що іще спитати у нього.

А ще він каже, що здатен впитувати енергетику людей, які є його хазяями. Тобто, ставати з хазяїном одним цілим. Якщо людина добра, то і він впитує та віддає доброту. А якщо зла, то і він впитує та віддає біль та неспокій. Але в цілому він сам по собі добрий, навіть якщо людина зла. Тому навіть злих людей він заспокоює.

Тобто, з мармуру можна робити кулони та обереги? - Так.

А чому люди цього не роблять? - Бо не звикли до мармуру ставитися як до живої коштовності. Тому кулони та амулети зазвичай роблять з більш красивих інших каменів та мінералів.

Чи відрізняється енергетика інших каменів від енергетики мармуру? - Так.

Наскільки суттєво? - Переважно несуттєво, але інколи суттєво, це треба відчути.

Тобто, є сенс колекціонувати кабошони? - Так.

І дійсно, кабошони здатні лікувати людину? - Так. Але тебе і я вилікую. Я буду твоїм оберегом.

А як же Бог? - Ми одне ціле з Ним. Камені - ті самі Янголи-охоронці, тільки у іншому вигляді. Усі мають свій характер. Але усі однаково слухаються Бога.

Більше не знаю, що спитати. Я вражений. Мені треба усе це переварити у голові.

Тобто, чим більше у мене буде кабошонів, тим більше Янголів-охоронців? - Так.

Я вражений. Я дійсно вражений. Я здивований. - Чому?

Бо тепер я розумію своїх предків-шаманів. - А-а-а... Скоро й лікувати почнеш, як вони.

Я братиму свою лікувальну силу від тебе? - Так.

Ти станеш моїм Богом? - Ні, лише видимим Янголом-охоронцем, і не більше того.

Те саме зможуть робити й усі люди, окрім мене? - Так.

У мене більше немає питань. Дякую, каменю мармуру. Поки що питань немає. Але думаю, що в майбутньому ще поговоримо не раз. - Так, поговоримо.

Дякую. Ти виявився ще більшим подарунком, аніж я міг уявити.  - Мені приємно це чути від тебе.

Я люблю тебе. - І я тебе теж люблю.

22.09.2018, 06:20
Кар'ялонні