19 02 - Kizatavat. Гнiв на Оннелi

   Я відчуваю по відношенню до Оннелі гнів, Тату. Ця дурепа мене гніває. За те,що вона поводиться як собака на сіні: ні собі, ні людям. І ще й сміє мене звинувачувати у тому, що я хочу жити краще, аніж живу зараз. По суті, вона мене звинувачує у тому, що я хочу жити. Бо вижити у цих умовах апріорі неможливо.

   І що мені велиш із нею робити? З цією ідіоткою, кретинкою тупорилою. Ця дебілка налаштована на повільне самознищення, і мене тягне за собою. І мене це гніває. Мене це гніває, Тату!

   Вона хоче здохнути? Хай здихає. Але яке вона має право мене тягнути за собою?

   Дебілів повна країна. Тільки і уміють, що знищувати усе, що бачать, паплюжити усе, що мають, нехтувати усіма, кого знають.

   Дебілів повна країна.

   Так, я відчуваю гнів. Дуже сильний гнів. І я не знаю, куди мені його подіти. Я гнівний на Оннелі, і саме про неї увесь час думаю. Мені хочеться її зтерти, розчавити, зпопелити. Задушити, врешті-решт. Цю дебілку, яка тільки і вміє, що знищувати усе підряд. Вона нічого створити не здатна. Тільки і вміє, що хоронити усіх та оплакувати. В бюро похоронних послуг нехай працює: саме там їй і місце.

   А я хочу жити. Тому мені з нею не по дорозі. Хай ****ує, ****ь, куди бачить, щоби на очі мені не потикалася, дебілка!

   Боже... Дебілів повна країна. Як можна тут бодай щось будувати, якщо кожен дебіл цієї країни тільки і уміє, що руйнувати? Вони руйнують геть усе. Починаючи із самих себе. Руйнують самих себе, руйнують своє майбутнє, руйнують усілякі стосунки, які ще не почалися чи вже почалися. Руйнують усе підряд. Будувати вони не здатні. І мене це гніває. Мене це так сильно гніває, що я хочу розчавити кожну отаку крису, яка тільки і вміє, що руйнувати!

   Я дуже сильно гнівний на неї. Хоче здохнути? То хай здихає. А то поводить себе як собака на сіні: ні собі, ні людям. Коли усі отакі як вона виздихнуть - то лишаться тільки ті, які здатні і схильні щось будувати. От з ними і побудуємо. Але поки оце поле оцих собак та самовбивць стоїть стіною навколо мене - то я не бачу за ними тих людей, які були би моїми однодумцями. Які хочуть жити. Які мріють будувати. А не руйнувати.

   Вона мене звинувачує у тому, що я хочу жити. Вона мене то просить жити, то раптом розвертається на 180, і з піною коло рота звинувачує мене у тому, що я хочу жити.

   Мені це обридло. Мене це дістало. Я не знаю, що діється у її голові, і знати вже не хочу. Хоче здохнути? Хай здихає. Але мене хай за собою не тягне. А то ні собі, ні людям. Дебілка довбонута на усю голову. Боже, як же я ненавиджу оцих безкорисливих. Бо вони дебіли. Вони нізащо на світі не дадуть піднятися, нізащо на світі не дадуть вилізти з прірви бідності та голоду. А якщо спробуєш бодай заїкнутися про вихід - саме отакі як Оннелі і накинуться разом, та перегризуть тобі горло, мов криси.

   Дебілів повна країна. Повна країна самогубців. Безкрисливі? Чорта з два. Вони попросту самогубці та криси, готові втопити кожного, хто хоче жити краще.

   Тату, я не хочу її любові. Оборони мене, Боже, від її уваги та допомоги. Не хочу від неї нічого. Хай здохне саме тою смертю, якої собі прагне. А я її переживу.

   Боже, повна країна ідіотів. Маленьких огидних карликів. Які не гребують бити нижче пояса. Але при цьому роблять вигляд, ніби вони християни. Боже! Хто виховував цих дебілів? Чому Ти так мало дав їм розуму?

   Мене душить гнів. І я знайду йому вихід. Я задушу її. Вона не вірить у мої здібності? Повірить. Упевниться на власній шкурі, що це таке: мій гнів на відстані. Хоче собі смерті? Буде їй смерть. Але мене вона за собою не потягне.

   Поможи мені винищити усіх дебілів, які не бажають мені добра. Нікому не дозволю мене топтати. Переламаю ноги усім.

   Так. Отепер я відчуваю, що мене вони усі дістали. Вони мене розгнівали. То хай бережуться тепер мене.

13:50, 19.02.2019
Кар'ялонні


П.С.: 14:09. Якщо мені за своє життя боротися сенсу немає, бо я не маю права боротися за нього - то тоді я її примушу боротися за моє життя як за своє. Вона хотіла мене потягнути за собою на Той Світ? Ні, ми зробимо навпаки: якщо мені на Той Світ, то я її потягну за собою. Захоче жити - почне борсатися, і витягне мене за собою наверх. Не хотіла розуміти по-хорошому - то тоді зрозуміє по-поганому. Хотіла мовчки спостерігати як я вмираю? Ні, не буде цього. Я за собою її потягну.  Захоче жити - витягне й мене. А ні - то вмремо обидва. Я примушу її це відчути. Примушу, Тату. Мені втрачати нема чого. А іншого вибору у мене нема. А заодно і Надію прихоплю за шкабарки. Я примушу її пам'ятати про мене, і боротися за моє життя як за своє. Тисячою від мене не відмахається. І ББ також. Вони мене розізлили. Обидві. Всі. Якщо вмру я - то і їх за собою потягну. Вони це відчують. Захочуть жити - витягнуть і мене. А мені втрачати нема чого. Мене усі розізлили. І Ти, і Оннелі, і Надія. Розізлили ви мене усі. Не маю права боротися за своє життя сам? То тоді примушу їх боротися за нього. Вони це відчують. Амінь.