23 02 - Kizatavat. Про резерви

   Просто резерви організму не безкінечні, Тату... Зараз я себе почуваю так само безвільно, як і тоді, після тюрми та психушки... Я відчував тоді: якби не Сергій, то я би вийшов на волю, сів під парканом, та там би і помер, не спробувавши вижити, не спробувавши боротися за своє життя...

   Це було... влітку 2005-го року. Скоро 14 років буде відтоді...

   І зараз я відчуваю ідентичне знесилення. Взагалі ніяк не хочеться боротися за життя. Не можеться.

   Так, частина із цього є гнівом на Тебе. Гнів без емоцій... Але все-таки, здебільшого тут все одно знесилення. Бо резерви організму не безкінечні... І анорексія дає про себе знати. Хоча я і їм зараз потроху. Стараюся пити... Але все одно знесилення.

   Я уже передчуваю, чим це закінчиться. Хохлова помітить, і запхає мене куди подалі. Туди, де мене не скоро знайдуть. І де мене шукати навряд чи хто буде...

   Написати Людмилі смс?... Який хер, вона навряд чи читати буде. І однозначно не відповість. Ось і сестра... Що є, що немає - один хер... Якщо навіть рідна сестра мене не хоче знати,то що про інших говорити. На словах у них у всіх життя людське має значення. Але на ділі - лише коли мова йде про життя їхніх власних відприсків.

   Жодної людини поруч... Невже людство аж отак зчерствіло. А віруючі - ходять, перед іконами такі молитви говорять... Пустоболи...

   Тату, я не знаю, що тут роблю. Для чого я живу. Для чого я боровся за своє життя стільки років... Боровся, бо повірив Тобі. Навертаються на очі сльози...

18:00, 23.02.2019
Кар'ялонні