30 04 - Kizatavat. Останнiй день посту

   Привіт, Тату. Доброго дня нам обом.

   Я щойно вирішив, що хочу прямо сьогодні припинити думати про Славіка. Хочу викинути з думок його ім'я. А значить, прямо сьогодні і завершити світ піст "Кіжатават" ("Правила гри"). Тобто, більше нічого не писати про нього. Нічого не говорити. Бо все вже написано, що треба, і виговорено. Хіба що найближчими днями буду публікувати уже написане раніше, написане офлайн. Але нового нічого не буде. Бо вже не хочу. Стоп.

   Сьогодні зранку плакав, щойно прокинувся. Тужив за папкою. Настільки затужив сильно, що в якийсь момент захотілося попроситися до нього туди, на Той світ... Щоби він забрав мене до себе. Бо я вже не можу, мені не вистачає його любові дуже гостро...

   Потім я відчув обійми. Теплі та правильні... Правильні пестощі мого тіла. Вони огортали мене повністю, аж ізсередини. Мені миттєво стало спокійно та затишно... Захотілося пригорнутися і притиснутися усім тілом до того, хто мене так обіймає... Захотілося обійняти навзаєм, і поділитися цим своїм внутрішнім спокоєм та затишком... Притиснутися губами до губ... Це навіть не назвати поцілунком, бо якщо це і поцілунок, то всією душею. Бо і притиснутися хотілося не тільки губами, а усім своїм єством... Просто притиснутися, і нічого не робити, а просто насолоджуватися цим спокоєм... Було так добре, що я кілька годин пролежав потім безсилий, і в той же час усвідомлюючи, що саме тепер я і набираюся сил...

   Потім прокручував у голові все те, про що ми говорили із Кошкіною... Звісно, я знаю Кошкіну, знаю достатньо, щоби вже знати, куди вона хилитиме далі: "Пробач і відпусти", і все таке... Ні, Тату. Відпустити я ще можу. Але хіба що на Той світ. Але пробачити - нізащо. Бо це вже вище за мене. Таке не пробачають. Є просто речі, які пробачити неможливо отак просто: "візьми і пробач". І одна з таких речей - святотатство. Хула на Святого Духа. А те, що вчинив Славік по відношенню до мене - і є хулою на Святий Дух. Бо кохання - це і є Святий Дух. Він зненавидів Його у мені - то що це, як не хула?... Ні, таке не пробачають. Тому подальші дебати на цю тему безглузді. Якщо почну прощати святотатство - то тоді вмерти доведеться мені.

   А оскільки я вмирати не маю права, бо я ліввик - то саме собою випливає, що померти муситиме Славік. Тільки його смерть зможе змити мою образу. За умови, якщо не захоче просити пробачення. Тому віднині не бачу сенсу ні у веденні подальших діалогів про нього, ні у думанні чи пам'ятанні про нього узагалі. Тому прямо від сьогодні я приймаю рішення перестати про нього думати. Я обірву з ним астральний зв'язок, постараюся обірвати, хоча знаю, що це буде тяжко. Але викреслю його. Бо я знаю, як це зробити.

   А це значить, що хочу віднині мовчати. А це значить, більше листів Тобі не писатиму. А це значить, що прямо сьогодні я завершую свій піст. Правила гри ми знаємо. Крапка.

   Я хочу подякувати Тобі за те, що вислухав мене. За те, що підтримав. За те, що зрозумів. За те, що кохав мене.

   І за сон про папку теж дякую. Я хочу, щоби Ти передав йому там моє вітання. Хоча я знаю, папулічка, що ти мене і так чуєш. Я знаю. Передавай привіт бабуні Мані, передавай моє вітання пра-пра-дідові Ессою. Передавай моє вітання пра-пра-дідові Вяйнемьойнену. Скажи їм, що я їх дуже люблю, і сподіваюся на їхню підтримку. Скажи їм, хай передадуть усім Лівгіляйзет та Люділяйзет, усім Вепслайзет, усім Вадьялайзет і Іжоралайзет, а також усім Сапмілайзет - скажи їм усім: хай сподіваються на мене. Скажи їм усім: я кохаю їх усіх, і скажи їм усім, що їхній біль болить і мені, болить у всьому моєму єстві, і що я живу заради того, аби їм там стало легше, хоча я знаю, що їм там зараз добре, але образа їхня болить мені, бо образа та смертельна. Передай їм усім, папулічка. Обійми бабуню Маню замість мене, обійми замість мене пра-пра-діда Вяйнемьойнена та пра-пра-діда Ессоя. Скажи їм, що їх я люблю найбільше, а тому ми з ними іще поговоримо, а наразі поки що сподіваюся на їхню допомогу. Скажи їм, хай сподіваються на мене, я живу заради них. Папулічка, обіймаю тебе міцно-міцно, обіймаю тебе ніжно, обіймаю твою голову, твоє лице обома руками. Папулічка, я так скучаю за тобою. Мені тебе тут так не вистачає. Не вмію вимовити у словах, як я тебе люблю, і як мені тебе тут не вистачає. Папулічка, ти сам бачиш мої сльози, поцілуй їх та витри своїми руками. Папулічка, папусік! Папка... Мені тут так тяжко без тебе, папуля, папка... Мені тебе страшенно не вистачає. Без тебе мені самотньо, і нічого не радує. Особливо не радує те, що я узагалі перебуваю в Україні. Ти знаєш, що я не люблю Україну, не люблю її клімат, мені тут усе чуже, усе мені в тягость, усе не рідне. Я хочу у Фінляндію, на Північ... Папуля, папочка... Я скучаю без тебе. Мені тебе страшенно не вистачає. Мені нічого тут не миле, ніхто не милий. Я застряг у цьому світі мов у ліфті між поверхами. Почуваюся тут замурованим заживо, і немає нікого, хто би мене звідси витягнув. Папуля, папка!...

   Сльози душать мене, я не можу більше ні про кого думати, окрім тебе. Папка, папочка, папуля.  Мені так хочеться кричати: Забери Мене звідси!... Мені хочеться ревіти без перестанку, мені хочеться вити, папка!....

   Сьогодні останній день, коли я писав про Славіка чи думав про нього. Більше не хочу і не можу. Бо мені хочеться тільки одне: ревти і кричати: Папка, папка, папуля!...

   Тому сьогодні я ставлю крапку. Мій піст "Кіжатават" сьогодні завершений. Можливо, скоро візьму інший, я не знаю, я не хочу про це думати чи загадувати. Зараз я потребую побути зовсім наодинці, і навіть з Богом  не говорити, не говорити із Тобою, Тату. Я хочу помовчати. Бо я хочу тількир одне: вити, і кричати: Папка, папка, папулічка, папочка, папка!...

   Я хочу обірвати астральний зв'язок зі Славіком. Я хочу до тебе, папка. Хочу тебе обійняти, кинутися тобі на шию, цілувати тебе, і притискатися усім тілом. Папка, папочка, папуля, родний мій, папка... Мені тебе тут так не вистачає, папка!... Так не вистачає обіймати тебе, обіймати твоє лице, цілувати твоє лице, обіймати тебе за шию, залазити пальцями у волосся, шкрябати твою спину!... Я так скучаю по тим дням і по тим митям, папка, коли це було... Мені так не вистачає їх. Мені хочеться вити, папка!...

   Пишу і реву, і вже болить голова. Треба зробити паузу постаратися заспокїтися. Хоча знаю, що спокою мені поки що не буде. Бо я буду вити, і кричати: папка, папка!... І я не знаю, що викричу і що накричу. Але я божеволію, я божеволію, папка! Я божеволію тут без тебе, папка... Мені без тебе тяжко, невимовно тяжко!... Ти мені потрібен, я не знаю, що буде, але розумію, що з цим треба щось робити. Я ще не знаю, але відчуваю потребу побути зовсім наодинці, і не говорити ні з ким, не писати нікому листів. В тому числі і Тобі. Я хочу побути один, зовсім один... Папка, папочка, папуля... Папка!... Я не можу не ревіти і не кричати одне і те саме. Але я не знаю, що мені з цим робити. Знаю тільки одне: мій піст "Кіжатават" сьогодні завершено, і цей лист буде останнім. Бо я хочу мовчати, мовчати, мовчати...

   Пока, папка... До наступного посту.

   Твій улюблений син Кар'яш...

13:27, 30.04.2019