Сон. Славiк молиться про музику Янголiв

   Привіт, Тату.

   На годиннику у мене зараз 11:38, і щойно я спав, і мені наснився сон.

   Наснилося село, у якому я виріс. До речі, було літо, було дуже сонятно, і було спекотно. Але село дуже змінилося: тепер замість крихітних радянських будиночків усе село забудоване двоповерховими котеджами, які стоять впритул одне до одного, так що тепер село нагадує не село, а приватний сектор якогось міста. Але це те саме село. І я ним блукаю, вивчаючи його тепер заново.

   Що я нове побачив, пройшовши з Південної вулиці на Молодіжну - так це те, що за Молодіжноюз'явилася нова вулиця. Повністю забудована, і навіть уся у високих старих деревах. Хоча насправді там зараз вулиці нема, там пролягає сільська окружна дорога, і та не заасфальтована, а уві сні вулиця вже заасфальтована.

   Я блукаю цією вулицею, заходжу у якийсь магазинчик, що стоїть приблизно посередині вулиці, на тому боці, що на краю від села. У магазинчику два відділи, дві продавчині, обидва відділи, схоже, продуктові. І бачу ще третій відділ, який, як виявляється, нікому не належить, бо то скоріше вільний базарчик, де жителі села продають щось своє. Підходжу ближче, і бачу: одна жінка продає саджанці хризантем, ці хризантеми навіть у цвіту, і я роздивляюся, що написано на бірці під голівкою,і саму голівку. На бірці написано сорт, і я бачу, що це ті самі золоті хризантеми, які я давно шукаю. Точніше, вони по факту коричневі, але з золотим пилком, і тому я називаю їх золотими. Я хочу поцікавитися, скільки коштують, бо хочу купити. І тут раптом я бачу Славіка, який так само підходить до магазину, і бачить мене, і радий мене бачити. Тому про хризантеми я вже забуваю, а повністю зосереджуюся увагою на Славіку, бо і здивований, що він тут живе, і взагалі, радий його бачити.

   Він запрошує мене до себе у дворик: виявляється, він живе майже навпроти. Ми з ним ідемо до нього, але з гостинністю у нього так само гвалт: покинувши мене унизу, він підіймається на терасу другого поверху свого будинку, і отак ми з ним спілкуємося (і сусіди тут же сновигають, а значить, мають можливість усе чути).

   
   Між тим, я хочу спитати у нього: "Що ти знаєш про астральний секс?" - але раптом розумію, що отак в лоба задавати йому це питання не можна, треба якось делікатніше, трошки здалеку почати. Думаю собі: "Може, спитати так?: "Що тобі відомо про астральний досвід?"... Так, мабуть, так краще. Але спитаю не одразу, а почну трошки ще здалекіше"...

   Я пишу на якомусь клапті паперу записку, в якій питаю: "Що ти сьогодні їв? Перечисли будь ласка". І подаю записку йому. Він читає, киває, бере ручку, і пише відповідь, а потім подає мені. Але перш ніж прочитати, я показую йому знаками, що мені потрібен іще папір, бо наступне питання на цьому клапті я написати вже не зможу, воно не поміститься. Він мене зрозумів, і зник всередині будинку. Я тим часом читаю записку, і бачу, що там написано: "Я сейчас ем очень мало, потому что молюсь о том, чтобы Ангелы мне надиктовывали музыку, я хочу писать музыку". Коли я підіймаю очі від записки,то бачу, що я вже теж опинився на тій терасі під навісом, де щойно був і він. І в цюсаму мить, коли я закінчив читати його відповідь - з'являється і він. І я йому відповідаю уголос, розмахуючи руками:

   - О! Так це чудово, Славік! У мене якраз є те, що тобі треба! Це прекрасно!

   Я дивлюся на нього, щоби зрозуміти його реакцію. І хочу йому сказати: "Я буду приходити до тебе астральним чином, і наспівувати тобі мелодії". Але нам не дають поговорити як слід: хтось там його відволікає, гукаючи кудись, і він мусить відійти. Я чекаю. Він досить швидко повертається, і говорить заклопотано:

    - Нам надо куда-то в другое место перейти, а то здесь не совсем удобно общаться, будут постоянно отвлекать.

    - Так, я теж уже подумав, що нам треба або туди, або сюди, а то тут жарко сидіти. Тобто, або у хату до тебе, або до мене, - відповідаю я, і тут раптом пригадую, що у мене-то у цьому селі своєї хати немає насправді, мені немає куди запрошувати Славіка...

   Але тут уже на порозі його тераси з'являється якась юна чорнявка у білому платті з дрібними квітами. До речі, за рисами обличчя схожа на нього мов родичка, але я точно знаю, що вона йому не родичка, бо бачу її уперше. Принаймні, однієї з ним національності точно. Він підходить до неї, і цілує її у щоку. Я подумки дивуюся: "А це ще хто така? І чого це він її раптом цілує у щоку? Вона що, його нова наречена? Ну і дівчину він собі вибрав: сцикуха мала... Їй же ледве 18 виповнилося!.."

   Ніби почувши моє німе питання, - хоча насправді здогадавшись по моєму похмурому і здивованому погляду, - він повертається до мене і пояснює:

   - Это моя соседка-музыкантка, мы с ней вместе занимаемся музыкой.

   Дівчина відходить убік, і скромно сідає на лавку на іншому краю тераси. Я нічого не відповідаю на це, але подумки собі говорю: "Ага, я так і зрозумів, що це сусідка-музикантка, і ви з нею саме музикою і займаєтеся...". Я не те щоби не повірив йому на слово, - ні, я повірив: якщо Славік сказав, що він займається з нею музикою, то значить,так воно і є. Але я не впевнений, що це дійсно уся правда про стосунки між нею і ним...

   Славік по моїх очах побачив, що я йому не повірив, і намагається пояснити:

   - Нет, у нас с ней ничего нет, на самом деле я всех подряд целую вот так в щеку при встрече.

   Я йому знов нічого не відповів, але примружився, намагаючись пригадати, і знову подумки собі говорю: "Усіх підряд? Щось я не пам'ятаю, щоби і мене ти при зустрічі отак поцілував. Хм... А може, і поцілував, але я не звернув уваги..." - починаю сумніватися я. І вже намагаюся пригадати: "Так цілував чи ні?"

   І на тому прокидаюся.

   Потім полистаю сонники, може зрозумію, що то за знаки. Хоча в цілому, я так розумію, все буде добре.

12:23, 12.05.2019
Кар'ялонні


П.С.: 12:40. До речі, я моментально згадав ще один подібний сон, який мені наснився у сьомому класі: мені наснилося, ніби я пораюся на городі, сію цукор. І раптом бачу, як мимо нашого двору іде похоронна процесія. Я вискакую з двору, аби побачити, хто помер. Підіймаюся на машину, дивлюся, а у труні - Люба Елярт. Хоча насправді Люба не жила у нашому селі, а жила у сусідньому, куди я їздив у школу.

   І що? Через два роки за нашим двором почали будувати нову вулицю, і один з будинків купили Елярти. І Люба дійсно переїхала жити у наше село... Тобто, вони поселилися буквально через один чи два дома від нас, по сусідству. Але прожили Елярти там недовго: щось там не склалося, не знаю що, але свій багато забудований двір вони покинули. І це було страшно. Я не знаю, що там сталося, але отак стільки сил вкладати у забудову нового двору, стільки коштів вкласти, щоби раптом зірватися з місця і покинути усе на світі (навіть не продавши! А просто покинувши напризволяще!) - то це має щось дійсно серйозне статися... Хоча ніхто із них насправді не помер. Я уявлення не маю, що там сталося насправді. Але Люба і досі жива, вийшла заміж, і має двійко дітей. Хоча я від самого початку, звісно, знав, що похорон сниться до довгого життя того, хто сниться. Але мене у тому сні здивувала деталь: що вона померла у нашому селі: так, ніби у ньому і жила. І вона дійсно скоро у наше село переїхала, і жила по сусідству.

   Тепер наснилося, що у нашому селі тепер живе Славік... І що село змінилося дуже, стало забудованим, немов невеличке місто. І живеться Славіку у тому селі дуже добре: бачу, що почувається мов риба у воді, і навіть користується популярністю серед сусідів: його очевидно усі сусіди дуже люблять, навіть обожнюють. В тому числі і якісь підозріливо юні дівчатка у білих платтячках з дрібними квітами...

   Як почувався у тому селі я сам? Чесно говорячи, ніяк. Як завжди: з легеньким присмаком депресії та самотності. Навіть не дивлячись на те, що село дуже сильно змінилося на краще. Я усе одно не почувався у ньому як удома. Бо це була Україна, а не Карелія... Цього достатньо, щоби я гнітився присутністю у будь-якому селі, навіть у тому, у якому виріс. Але за Славіка я щиро порадів: уві сні він дуже сильно змінився на краще, навіть, я би сказав, він почувається досить щасливим...

   Співставляючи ці два сни - про Любу Елярт та про Славіка - я розумію, що Славік дійсно стане якщо не буквальним членом моєї родини, то принаймні, увійде у моє життя достатньо близько і міцно, щоби навіть поїхати у те село, у якому виріс я. І його там любитимуть...

   Цікавий сон...

   До речі, нікого з тих людей, яких я бачив у тому селі, я не впізнавав. Втім, воно і не дивно: стільки років там не бути... Та я і поки жив та ріс у тому селі, то ніким особливо і не цікавився. Бо і не збирався там жити довіку: я знав, що покину те село. Втім, як знаю і те, що до того села ще повернуся... Не жити там, звісно (бо навіть уві сні у мене там свого дому нема, тобто, те село не є моїм домом), але одночначно, я підійму його на ноги так, що навіть побудую нову вулицю. Можливо, що юридично та вулиця уся належатиме мені. Але жити я там усе одно не буду постійно, а хіба що навідуватися у гості... Приблизно як уві сні: приїхав на один день, поблукав вулицями, подивився що та як, і - якщо не у той самий день, то на наступний день точно геть звідти.

   Ось такий сон.

13:08, 12.05.2019