02 06 - Kizatavat-3. Три Фаворита, або Про Марка

   Скажи, Тату, - хіба не дивно? Що спочатку у квітні хтось у мене на сторінці сидить цілу ніч, не змикаючи очей, і потім загадково щезає, як з'явився... Після нього увесь травень у мене пасеться інший Фаворит, який так само в кінці травня загадково щезає, а замість нього з'являється - хто б міг подумати? - Лірілін, яка/який тепер не тільки обчитує мене з не меншим інтересом, аніж попередні двоє, але тепер і коментує...

   Ну і звісно, що свого часу загадкова/загадковий Лірілін так само щезне, як вона/він зробив/зробила і минулого разу, і як це зробили попередні двоє Фаворитів, а натомість... А натомість буде четвертий Фаворит, якого я принаймні знатиму у лице. А отже, буде четвертий цикл посту "Кіжатават"?...

   Хм... Цікава версія. Але правила гри є правила гри. Усе по-чесному.

   До речі, мені нещодавно згадалося, як мені позаминулого року двічі снився один і той самий сон: як двоє молодих чоловіків претендували на роль у моєму житті. Один сон називався "Монашку хотят взять замуж" (http://www.proza.ru/2017/03/30/998), а через три дні наснився другий: "Два кандидата на роль брата" (http://www.proza.ru/2017/04/03/559). Я зараз перечитав ті сни. У першому сні на мене претендували двоє: чорнявий бізнесмен і русявий оболтус. Бізнесмен був багатим але нудним, а оболтус бідним, але цікавим. Тому на бізнесмена я не звернув жодної уваги, а звернув її на оболтуса. У другому сні прийшов русявий бізнесмен і чорнявий оболтус. Але цього разу я вибрав бізнесмена, а оболтуса вигнав. На мій вибір у обох випадках вплинуло не їхнє соціальне становище, а їхня готовність приділяти увагу мені. Тобто, придавати мені значення, а не ставити мене на роль меблів чи прикраси інтер'єру.

   Не знаю, чи мають якесь відношення ці мої сни до моїх трьох Фаворитів, серед яких мені відоме лише одне ім'я, хоча я і не впевнений, що Славік узагалі у мене тут був хоч колись... Тобто, Фаворитів або троє або четверо. Або ще точніше - усі три це очевидно один і той самий, бо не може людина зникати безвісті раптово, а на її місці виникати інша, нізвідки. Отож, я так рахую, що їх насправді двоє. І вочевидь, що отой зайнятий але нудний бізнесмен - це Славік. А отой живчик - це загадковий Лірілін-Марк. Який, хоч і белькоче що попало, але принаймні не мовчить. А розмовляє зі мною. І більше того: хоча він і меле якесь лайно, але мені з ним цікаво.

   До речі, я подумав учора увечері про Оннелі. Адже вона теж молола що попало. Але мене то гнівало. А коли Марк що попало меле - то я не відчуваю ні гніву ні навіть образи. За одне й те саме я Оннелі обзиваю куркою, а Марка навпаки, підтримую... Я собі задав це питання: чому такі подвійні стандарти? Адже і Марк і Оннелі - однаково несуть маячню, і обидва намагаються мене образити.

   І я недовго шукав відповіді на це питання, бо одразу відповів на нього: бо Марк, хоч і сходить з розуму, але робить це щиро, від душі, розхристано навіть. Тому у нього виходить кумедно. І коли він виступає у ролі ніжної Лірілін, то теж робить це щиро, від душі, розхристано, мов голий равлик... А от у Оннелі притаманні вихована стриманість та невеличке лицемірство... Тому вона у обох випадках злегка прибріхує та недоговорює. І саме це мене і втомлює, та дратує, і гнівить. Бо вона мислить як курка. Діло не у поведінці насправді, а у рівні мислення. Вона мислить як курка. А Лірілін-Марк мислить на зрозумілому і близькому мені рівні. Там, де я почуваюся рівним із ним/нею. Бо, якби Марк-Лірілін наважилися втілитися і увійти у моє життя - то нам безперечно, було би про що поговорити, і чим займатися разом. А з Оннелі мені було би нудно, бо я би був вимушеним радіо, яке говорить саме з собою, а його не чують... А Марк-Лірілін мене чує дуже навіть прекрасно. З ним/нею, при умовах зближення, у нас би спілкування не обмежилося розмовами, а неодмінно переросли би у спільну співпрацю. Як то кажуть, ми могли би і розмовляти, і картоплю чистити на борщ. А з Оннелі далі розмов - ні б зуб ногою... Вона до співпраці апріорі не готова, і їй навіть на думку таке не спадає... З нею я почуваюся радіо, яке слухають але не чують. З нею я почуваюся обузою. Бо мізків у неї не вистачає не принижувати мене своїм знеціненням мене у своєму житті. Вона надто довго жила з котом, якого вона мусила лише годувати та мити інколи. І з яким, звісно, ніколи не радилася... Він у неї замість меблів,замість ігрішки. Отак і до мене вона ставилася: як до кота...

   А Лірілін - ні... Лірілін живе на частоті, яка мені зрозуміла апріорі. Я не вірю, що у Марка є кіт. Дочка - вірю, але так собі... Скоріше за все, вона існує десь, але не у його житті. Принаймні, не щоденно. А скоріше у якості свята. Бо не схожий Марк на одруженого... Одружені так не поводяться. І так не мислять. І навіть говорять не так. Тому, якщо на папері Марк і одружений, то чисто формально.

   Чим може заробляти на життя така людина, як Марк?... І скільки років йому?... Ні, на 48 не тягне. Навіть на 40 не тягне. Хоча і не менше, ніж 30, - особливо пригадуючи ту Лірілін, яка була 6 років тому. А отже, десь у цьому діапазоні: між 30 і 40. А отже, до пенсії однозначно далеко. Хіба що інвалідність?... Можливо. Бо на самостійного бізнесмана він надто вільний, а на найманця надто розвинений розумово.

   Хоча з іншого боку - якби він дійсно був інвалідом, то йому не було би потреби гратися у хованки: від кого і навіщо?... Це було би попросту безглуздо. Бо інваліди надто самотні люди, аби нехтувати можливістю з кимось подружитися. А отже, Марк не самотній, - у тому розумінні, що у реалі людей йому вистачає, і скоріше всього, що аж занадто вистачає. Бо інакше би він не шукав у інтернеті спілкування інкогніто. Тобто, такого спілкування, в якому би він почувався самим собою. А не іконою очікувань натовпу... В такому разі, версія про політичну кар'єру у минулому цілком виправдовує себе. Хоча - скажу чесно: на політика він ніяк не тягне. Навіть і близько я не відчуваю запаху політики коло нього. З нього такий політик, як із мене танцюрист. Бо я, хоч і не політик, але і то, про політику говорю ледь не постійно. Принаймні, провокую і не цураюся цієї теми. А Марк?... Жодного слова. Жодної інтонації. І авжеж, людина, яка займалася політикою, ніколи не скаже: "Ненавиджу хохлів". Саме слово "хохли" у вустах політика - це вже анекдот сам по собі. Той випадок, коли можна сміятися після одного слова. Ні, Марк ніяк не політик.

   Та і естонською він володіє тільки завдяки Гуглу... І це при тому, що за легендою, він живе у тій частині Естонії, де 98% населення говорить естонською.

   М-да... Зітхаю.

   І третій момент: виявляється, естонці чудово розуміють українську!... Може і не говорять нею, але розуміють її прекрасно.

   М-да. Поставлю на цьому поки що крапку...

09:34, 02.06.2019
Кар'ялонні