Книга. Пост Kizatavat-3. 25 05 - 04 06 2019
(25 05 - 04 06 2019)"
(щоденник)
Одним файлом публікується вперше.
* * *
--- 25 05 - Kizatavat-3. Початок третього циклу ---
Привіт, Татусю.
Сьогодні я зрозумів, що у посту "Кіжатават" сьогодні почався третій цикл моїх записок до Тебе.
У цьому циклі не буде місця думкам про Славіка. Бо усе, що я хотів сказати, я сказав ще у двох попередніх циклах цього посту. У першому циклі усе що я говорив, говорилося під впливом гніву та агресії до нього. У другому циклі - вже спокійно, без емоції гніву, і без агресії. Хоча гнів, як усвідомлення, продовжуєу мені жити: точно так само, як і попередні 10 років. А тепер я відчуваю, що говорити про нього мені немає що. Я взагалі про нього говорити не хочу. З Кошкіною я про нього поговорив - вона мене засудила. З Оннелі поговорив - вона мене пробачила. А більше ні з ким би я про нього говорити і не став. Чому?... Мабуть тому, що більше ні з ким я і не можу дозволити собі рошкоші бути відвертим до кінця. Бо всі інші попросту не стануть зі мною і розмовляти. Бо всі інші хочуть приємних розмов. А не копирсатися у темних закуточках моєї душі. Ні, Ельві я не прирахую ні до тих ні до інших. Вона як щось посередині: ні те, ні се. Ні риба, ні м'ясо. А отже, їїможна викреслити. Хоча в цілому, я знаю, якби я став із нею говорити про Славіка - то вона би прийняла точно таку позицію, як і Оннелі.
Але я хіба із ними говорив про нього для того, щоби взнати їхню думку про те? Ні. Суть та мета моїх відвертих розмов була не у цьому. А у самому факті відвертої розмови. Бо тільки у відвертих розмовах і будується стравжня дружба. Так, дружба починається з говорильні найчастіше, і рідко з виручки. І найчастіше говорильнею і обмежується, і уся говорильня припиняється, щойно сталася біда. Хоча і якість говорильні теж буває різною. З більшістю говориш про що завгодно, окрім особистого.
Я не знаю, чому саме буде присвячений цей цикл цього посту. Але одне знаю точно: не Славіку. Все, що я хотів сказати про нього, я сказав у попередніх двох. А отже, цей цикл знов починається з чистого аркуша. Як ніби зовсім інший пост. Хоча я і знаю, що це насправді лише третій цикл одного і того ж посту.
Бо цей піст називається "Кіжатават": "Правила гри". А правила гри ми з Тобою обидва знаємо...
О! Щойно у мене за вікном дощик почався. Чую, що добряче ллє.На годиннику у мене зараз 13:08. Погляну у вікно, хочу помилуватися і подихати дощовим повітрям.
До наступного запису, Татусю! Наступним листом допишу те, що хотів.
25.05.2019
Кар'ялонні
--- 26 05 - Kizatavat-3. Про псевдоним ---
"Мужской псевдоним"
(Ева Голдева)
(http://proza.ru/2016/09/08/1569)
21 век. Многие писательницы берут мужской псевдоним, так как по статистике мужчины не будут покупать книгу, написанную женщиной. Поэтому, чтобы не терять 50% потенциальной аудитории, многие просто вынуждены брать мужской псевдоним.
Если ты писатель-женщина, никто не воспринимает тебя всерьез.
Это слова писательницы, чьи произведения были отвергнуты 10 раз издательствами, возможно из-за неправильного пола...
Имя этой писательницы - Д. Роулинг, автор „Гарри Поттера“.
© Copyright: Ева Голдева, 2016
Свидетельство о публикации №216090801569
+
Рецензия на «Мужской псевдоним» (Ева Голдева)
А мне, в противовес, невольно вспомнилась автор книг о Мэри Поппинс. По паспорту её звали Хелен Гофф, и она писала под женским же псевдонимом "Памела Траверс".
Первая книга о Мэри Поппинс вышла в 1934-м году, и сразу же снискала огромный интерес у публики. А когда Уолтер Дисней в 1938-м году (спустя 4 года после выхода книги!) попросил её о разрешении на экранизацию - она не согласилась! Ему пришлось более 20-ти лет упрашивать её согласиться на экранизацию, и в 1961-м году первая экранизация её книги наконец-то вышла.
То есть, если она даже Уолтеру Диснею отказывала в праве экранизировать её книгу - то что уж говорить о других кинематографических компаниях, существовавших на тот момент?...
А ведь обе писательницы - авторы именно детских книг. И обе писали под женскими псевдонимами.
А теперь перенесёмся в наше время, и представим, что и Роулинг, и Траверс - обе написали свои книги одновременно. Стали бы современные мужчины покупать книгу Траверс? Вряд ли. И я в том числе. А знаете, почему бы я не стал её покупать? Потому что книга - детская, и я уже давно не читаю детскую литературу. Мне не интересен жанр. Поэтому на имя автора мне абсолютно наплевать: я даже не обращаю на имя внимания, потому что, когда я ищу книгу, то я ищу книгу определённого жанра, а не конкретного автора. Вот Вам и весь ответ.
И кстати, про Гарри Поттера я ни фильм не смотрел, ни книгу не читал. Даже несмотря на мировую популярность и на все рекламные плакаты, которые уже примелькались и приелись. Потому что мне абсолютно не интересен этот жанр. И, кстати, когда на экраны вышел "Гарри Поттер" - то я даже и не знал, кто написал книгу о нём и что эта книга вообще существовала. Я просто понял, что жанр мне не интересен, поэтому и не стал его смотреть.
А теперь представим, что я - издатель. И тут приходит ко мне со своей рукописью книги та или иная из упомянутых авторов. Согласился ли бы я её издать? Нет. Потому что я не хочу иметь с этим жанром ничего общего. Мне он не интересен, и я не хочу засорять свой бизнес (свой мир, вообще-то, которым я живу) книгами, которые будут читать люди совершенно не интересного мне круга. Я вообще не люблю детей. А если я начну издавать такие книги - то ко мне начнут липнуть всякие мамаши с сопливыми отпрысками, и заполонят собой весь мой мир, и тем самым изгадят мне жизнь. Потому что я хочу издавать только те книги, которые интересны лично мне, и которые будут покупать люди, близкие мне по духу. С которыми я так или иначе буду пересекаться и общаться.
Вот и всё.
Братислав Либертус Свидетель 24.05.2019 09:31
+
Спасибо за Ваше мнение.
У каждой книги есть свой читатель, целевая группа. Поклонники Гарри Поттера - тинейджеры, которые много тратят на развлечения, поклонники "Мэри Поппинс"- дети.И многие издатели заинтересованы лишь в прибыли.
С уважением,
Ева Голдева 26.05.2019 15:37
+
"Поклонники Гарри Поттера - тинейджеры, (...) поклонники "Мэри Поппинс"- дети."
А какая разница? Что там, что там - нет мужчин. Или Вы тинейджеров считаете взрослыми?...
Братислав Либертус Свидетель 26.05.2019 17:30
+
А что любят читать мужчины?
Ева Голдева 26.05.2019 17:46
+
Что любят читать мужчины?... Хм, интересный вопрос. Я думаю, что в основном техническую литературу, словари, максимум книги по психологии. По крайней мере, это то, чем люблю зачитываться я. А если говорить о беллетристике... Многие любят листать детективы (я не из их числа), криминалистику, Законы и Конституцию (юридические книги), - в общем, это тоже всё техническая литература, можно так сказать... Да, лично я этим зачитываюсь тоже. Ещё, помню, в детстве читал книги о приключениях, и научную фантастику. Потом перерос.
Вообще, по-моему, каждый нормальный мужчина, желающий зарабатывать деньги, тратит своё время на чтение полезной литературы, а не развлекательной. Посему вытекает, что писатели-беллетристы из числа мужчин пишут свои книги в основном для женщин... Ну, собственно, и я в том числе. Несмотря на то, что я читаю обычно именно полезную литературу, пишу я всё-таки бесполезную... Духовного плана, так сказать. И, хотя о целевой аудитории я не задумываюсь, но, по статистике, читают меня чаще всего именно женщины.
Следовательно вытекает, что и писательницы беллетристики тоже пишут в основном для женской аудитории. А значит, если их и читают особи мужского пола - то только из числа тинейджеров. Которые одинаково читают беллетристику независимо от того, кто её написал: мужчина или женщина.
Братислав Либертус Свидетель 26.05.2019 22:48
+
--- 27 05 - Kizatavat-3. Вона напророкувала менi... ---
Минуло рівно два роки від того дня. Точніше, два роки і три дні, бо це було 24-го травня 2017-го року. Я останнім часом дуже часто згадував про той запис. Про те пророцтво.
Мені захотілося опублікувати його знов.
* * *
"Вона напророкувала менi 90 рокiв життя..."
(http://proza.ru/2017/05/24/2223)
Пізніше я взнав, що їй усього лише 57 років, і її покійний чоловік називав її ім'ям "Гульнаша". Я сидів за столом, і зібрався пити чай. Вона помітила мене першою, я ж не звернув на неї уваги навіть тоді, коли вона підійшла до мене з пустою чашкою, і попросила у мене три ложечки цукру. Я узяв банку, і поставив ближче до неї:
- Так, беріть скільки хочете.
- Ні, ти мені насип, - попросила вона.
Я виконав прохання, і знову занурився у свої думки, продовжуючи не звертати на неї уваги. Вона мене тут же знову відволікла:
- І кип'ятку налий мені, будь ласка.
- Так, прошу, - спохопився я, і узявши ще гарячий чайник, налив їй у чашку кип'ятку. Потім задивився на цю чашку з солодким кип'ятком, і подумав, що в ній не вистачає пакетика з заваркою. І виявилося що вгадав, бо вона, соромлячись, тут же спитала:
- А заварка у тебе знайдеться?
- Так, зараз, - кивнув я, і витягнув свіжий пакетик. Вкинув їй у чашку, і поки вона повільно сідала поруч, розмішав ложечкою цукор у її чашці. І знову занурився у свої думки.
Але виявилося, що вона сіла поруч зі мною не просто попити чай, і не зовсім за чаєм вона прийшла. А їй просто захотілося зі мною поговорити.
Вона була підсліпувата, це було видно завіть неозброєним оком: так мружать очі тільки підсліпуваті люди, які звикли напружувати зір постійно.
Вона задивилася на мене, і почала мені розказувати про мене, про мій характер, про моє минуле та майбутнє... Я був вражений її словами.
- Ти дуже добра людина, ти більше віддаєш людям, аніж береш від них: ти можеш останню сорочку віддати без роздумів, але коли тобі щось дають, то ти подумаєш, перш ніж узяти. Ти інколи буваєш агресивним, але таке життя, доброта у тобі усе одно завжди перемагає. Від тебе йде дуже лагідна енергетика, люди тягнуться до тебе. Ти будеш щасливим, я бачу твоє майбутнє. Дуже скоро ти зустрінеш свою людину, у вас буде двоє дітей, обидва хлопчики. Покажи мені свою долоню.
Я мовчки простягнув їй свою долоню, думаючи про те, що вона може там видивитися при своєму зорі. Вона продовжила:
- У тебе нещодавно переривалося життя.
- Так, у мене був інфаркт, у 2014-му, - підтвердив я.
- Ти міг сидіти у тюрмі, тебе хотіли підставити, але у них не вистачило доказів.
- Так, було таке. Мене посадили ненадовго, але не вистачило доказів, і мене відпустили. А звідки Ви це знаєте?
- Я це у тебе по очах бачу, - мружилася вона на мене, при досить тьмяному освітленні.
- Що Ви ще бачите?
- У тебе очі у дитинстві були сірими, а потім стали хамелеонами.
- І що це означає?
- Коли ти злишся, вони стають сіро-зеленими, а коли на тобі благодать, то вони сіро-блакитні. Зараз у тебе сіро-блакитні, і такі вони у тебе майже завжди. Але ти грішиш багато.
- Я багато грішу? - всміхнувся я, і подумав: "О Боже, невже мені в моїх умовах вдається ще й грішити?".
- Так, ти матюкаєшся, а це гріх.
Я ледве сховав посмішку, і подумав про себе: "Так, страшенно великий гріх."
- Ти схожий на Мону Лізу.
- На Мону Лізу? - здивувався я. - Чим же?
- Тільки в неї грецьке обличчя, а в тебе кругле. Від тебе йде світло. У тобі дуже багато світла.
Я поставив лікоть на стіл, і сперся підборіддям на руку, продовжуючи слухати. Стільки добрих слів про себе я вже давно не чув.
- Ти проживеш дуже довге життя, дуже довге. У тебе були у роду довгожителі?
- Ні. Мій батько помер у 51 рік, а мати ще раніше.
- А дідусі, бабусі?
- Уявлення не маю, я їх не знав. Тому навіть не уявляю, скільки вони прожили і коли померли.
- Але ти проживеш дуже довге життя, ти будеш довгожителем.
"Хотілося би в це повірити... Бо я не впевнений насправді, що протягну хоча би рік. Моє серце дуже слабке, мене мучають кашлі, і я почуваюся дуже кволим," - подумав я іронічно і з гіркотою.
- У тебе було дуже тяжке дитинство. Твоє життя почалося з чорної полоси, але закінчиться воно білою полосою.
- Амінь, - відповів я, а сам подумав: "Сподіваюся, що воно закінчиться не скоро, бо якщо моє життя зараз називати білою полосою, то це якась ху*ня, а не біла полоса," - подумав я, і піймав себе на тому, що я матюкаюся навіть подумки. Але, врешті-решт, треба ж мені хоча би чимось грішити. А то від власної святості інколи аж нудить. Настільки стерильний, що нагадую сам собі аптеку, в якій повно ліків для усіх, на усі смаки, аж смердить тими ліками. Хочу на свіже повітря...
Вона ще щось розповідала, дуже довго, я аж втомився слухати, і почав куняти. Вона по деякому часі спитала:
- Я тебе ще не втомила своїми розмовами?
- Так, втомили. То як Ви гадаєте, скільки я проживу? - спитав я ще раз.
- Довго, дуже довго, більше дев'яноста років.
- Амінь, - відповів я, і повернувся, аби йти відпочивати.
- Хочеш відпочити?
- Так.
- Ну, відпочивай.
24.05.2017, 23:15
Братіслав Лібертус Свідок
* * *
Зараз навіть жалкую, що я не усе запам'ятав із того, про що вона говорила. Запам'яталися лише ключові моменти, які мене вразили найбільше. Якби я намагався згадати деталі тієї розмови зараз, то вже не згадав би майже нічого. Окрім хіба що того, що житиму довго. А тоді по свіжій пам'яті записав усе підряд, що запам'ятав.
І що цікаво: саме тепер я звернув увагу на "двох хлопчиків".
Взагалі, я дітей не люблю, і не хочу. Але. Я все-таки думаю про них, час від часу. І кожен раз, коли я про них думаю, то кожен раз уявляю саме синів. Дочок не хочу, жодної. Я навіть знаю, як назву їх: Койву та Іхалмо (Koivu ja Ihalmo). Не скажу, що я довго вибирав ці імена, але вони якось вибралися самі собою, і застрягли у голові. Тому кожен раз, коли я думаю про дітей, то кожен раз думаю саме про синів, яких зватимуть старшого Койву, а молодшого Іхалмо. Бо старший буде високим, як карельська береза, а молодший матиме легкий характер. Я у цьому настільки упевнений, що навіть не намагаюся розглядати інші варіанти імен.
Але так, щоби мріяти про них, чи хотіти їх - я не хочу і не мрію. Хоча час від часу замислююся про це, і думаю про те, що у майбутньому, колись, не знаю коли... Вони повинні у мене бути. Ось і все. Бо мені потрібні нащадки. Хтось, кому я залишу усе, що наживу.
А наразі нащадків у мене немає. Усе, чим володію зараз із речей, якщо припустімо прямо сьогодні вночі помру - куди воно подінеться? Ну одежу, припустімо, роздадуть бомжам. А все інше куди подінуть? Усю електротехніку (чайник, пароварка, ноутбук, тощо). Те, що рахується цінними речами. Медперсонал не має права привласнювати собі речі пацієнтів. Родичів у мене немає. А тих, хто нібито десь є - їх ніхто не шукатиме. Бо треба було, щоби вони самі мене шукали, щоби доглядати за мною. Отож, хоча де-юре у мене родичів хоч сракою жуй, але де-факто у мене немає нікого. Отож, я бі не хотів, щоби моїх особистих речей (в тому числі ноутбук) торкалася, наприклад, Людмила, або Аркадій. Чи Евеліна, чи Настя, чи будь-хто. Або тим паче Ольга Іванівна. Я як подумаю про це, то мене аж пересмикує від огиди. В такому разі би я обрав спалити усе перед тим, як помру. Щоби нікому з них не дісталося.
Хоча звісно, у першу чергу я обдумую варіант самому роздати свої речі: наприклад, бомжам. Але ж не ноутбук... Не мою інтеректуальну власність, яка у ньому зберігається. Паролі до сайтів, усюмоюписанину -я не можу віддати отак кому попало. Я можу чайник подарувати першому зустрічному, навіть телефон. Але не ноутбук, і не жорсткі диски. Інтелектуальну власність я можу довірити тільки тій людині, яка точно після моєї смерті розпорядиться нею розважливо, із повагою.
Через те я і думаю про нащадків.
Інколи я думаю про варіант усиновлення дитини із дитбудинку, але зогляду на те, що я інвалід 1-ї групи, а значить сам потребую опікунства - то бути опікуном я не можу і не маю права. Бо не може бути опікуном людина, яка сама потребує опіки.
А з іншого боку - якщо, наприклад, я дійсно візьму з дитбудинка двох хлопчиків, то я не зможу їх назвати "Койву" та "Іхалмо". Бо, по-перше, це карельські імена, а не слов'янські. А по-перше - у них уже будуть свої, до яких вони звикли. Бо якщо я і братиму дітей з дитбудинку - то не молодше шкільного віку. Грудних я не витримаю морально.
Тому, коли я замислююся про нащадків, то кожен раз думаю саме про синів. Навіть коли я думаю про те, щоби узяти дітей із дитбудинку, то так само думаю про те, що візьму хлопчиків. Ні в якому разі не дівчаток. Не знаю чому, але дівчатка мене дратують. Оці всі рюшики, бантики, як подумаю - мені хочеться закотити очі під лоба і сплюнути. Бо я ненавиджу усе це. Тому природньо, що хлопчики мені рідніші, ближчі по духу. Бо я знаю, про що з ними розмовляти, і знаю як... І не те, щоби у мене досвіду було багато, але просто з хлопчиками мені морально простіше. Тому про дочку я ніколи не думав, і якби припустімо вона у мене раптом з'явилася - то чесне слово, я би розгубився, по-перше, не знаючи, як її назвати. Як попало - я би не дозволив. Бо я не хочу чути кожен день якесь дебільне "Катя" або "Наташа". За таке ім'я я би вбив того,хто її так назвав. Тому, для про всяк випадок, тримаю у голові ім'я "Адель", бо воно по буквам схоже на ім'я "Авель", і тому викликає приємні асоціації. Погано тільки, що воно не карельське, і наголос падає не на перший склад, а на другий. Тому мені воно не дуже до смаку. А інше ім'я у голову не приходить. Навіть серед карельських чи фінських мені жодне у око не впало і на серце не лягло. Імені для дочки узагалі немає. Попросту. Бо є лише для хлопців: "Койву" та "Іхалмо". Бо один міцно стоятиме на ногах, і приросте до землі корінням, а інший буде як вітер.
А по-друге - якби вона з'явилася - то я би апріорі її зненавидів у перший же день. Бо я її НЕ ХО ЧУ. У моїй голові та моїй підсвідомості місця для неї узагалі нема. І тому постарався би її позбутися. Я би брикався від неї так, як ніби боровся би за власне життя. Бо я не хочу з дівчатками мати справ узагалі. Бо не треба мені її пхати. Я для дівчинки узагалі місце у своєму житті не планую. І хоча вона ні у чому не винна, я би їй мстився кожен день тільки за те, що вона існує. І мені насрати, який у неї характер. Я знати її не хочу.
Тому дівчинку я ненавиджу апріорі. Але зате апріорі люблю хлопчиків. З ними мені просто і зрозуміло. І само собою зрозуміло, що їх повинно бути двоє. Бо їм треба із кимось дружити, вчитися спілкуватися на рівних із самого дитинства. І коли я помру - вони повинні бути одне у одного, щоби одне одного втішити та підтримати. Бо не повинна дитина лишитися самотньою у цілому світі, коли помирають її батьки. Повинен бути іще хось, одного із нею віку. І найнадійніша людина у таку хвилину - це рідний брат.
Саме тому, коли я думаю про нащадків, тодумаю тільки про хлопчиків. І обов'язково двох, ніяк не менше. Було би добре, якби вони були ще й близнюками. Але не однояйцевими, а різними. Бо хочу, щоби одного із них очі були чорні, а у іншого - сірі. Напевне, сірі хай будуть у Койву, а чорні - у Іхалмо. Інакший варіант мені тяжко уявити. Бо не може бути вітром людина з сірими очима, так само як і чорні очі не личать людині з іменем "Койву". Бо сірі очі - це символ та ознака стабільності і холодного розуму, а чорні - ознака та символ легкості та тепла. Не може молодший бути розважливішим за старшого, або старший легковажнішим за молодшого. Це неправильно. Саме тому я чітко уявляю, що у Койву очі будуть сірими, як у мене. А у Іхалмо - будуть чорні. Бо я усе життя обожнюю дивитися у чорні очі. Вони мене зігрівають, і викликають апетитні асоціації з шоколадом.
При всьому тому, що я так щоб аж хотіти-хотіти-хотіти - ні, дітей не хочу. Я собі як уявлю ті пелюшки, памперси, та безсонні ночі та крики цілий день - то у мене аж настрій пропадає одразу. Але. Своїх майбутніх синів я уявляю дуже чітко, і уже давно.
Я не пам'ятаю точно, коли саме я їх вперше вигадав. Коли вперше я замислився про нащадків узагалі... Пам'ятаю точно, що у 2006-му, незадовго до того, як я взнав про смерть мого батька, я вперше почав мріяти про те, щоби усиновити у дитбудинку хлопчика з чорними очима. Мені так не вистачало маленького друга, з яким я ділитимуся усім на світі. Він мені так чітко уявився тоді!... В моїй уяві йому було одразу років 10. І у нього були чорні-чорні очі, і чорне волосся, ціла копна, довга-довга,бо я навмисне не обрізатиму йому волосся, бо хочу щоби він був сильним як Самсон. Але щоби не кавказець за національністю, а скоріше циган. Чомусь мені цигани усе життя подобаються. Пам'ятаю, коли мені було років 7 чи 8, то мій батько посадив мене на мотоцикл, і повіз у село, в якому жив його армійський друг-циган. Тоді я вперше побачив циганів. І одразу у них закохався. Циганчат було так багато, може душ вісім чи десять. І всі майже одного віку, усі мені здавалися ровесниками. Ми гралися у якісь ігри. Я дуже легко влився у їхній дружний та галасний колектив. А потім ми втомилися від ігор, настала ніч, і ми усі лягли спати, вперемішку. Спали, пам'ятаю, на матрасах, постелених на підлозі. Кілька матрасів в рядок, уздовж великої руської печі, один до одного. І я серед усіх, покотом з ними. А потім батько та його друг-циган намагалися мене у напівтемряві знайти, і не могли мене розрізнити серед усіх циганчат, бо я так само чорноголовий, як і вони.
Тому найтепліші спогади у мене пов'язані саме з циганами. І хоча циганських сиріт ніколи не буває у дитбудинках, бо їх виховує власний табір - все-таки, уявляючи собі хлопчика з дитбудинку, якого я всиновлю - я уявляю собі саме такого лицем, щоби був схожий на цигана. І щоби очі були чорні-чорні, як отой чорний шоколад, який я люблю.
А потім я впав, у 2007-му році, і зламав хребет... Спершу було не до мрій, бо дико боліла спина. Дуже довго боліла... І тільки аж у 2009-му, коли лежав паралізований, почав замислюватися над своїм майбутнім. Придумав у першу чергу, що хочу жити у палаці, побудованому за моїм проектом у Карелії, на самій Півночі, біля полярного кола... А затим - звісно, подумав про нащадків, яким я цей палац залишу... Мрія про власного сина із чорними як шоколад очима мене звісно, не залишила. Тому для нього домелося придумати брата, який його підтримуватиме. У якого, звісно, очі будуть сірими, як у мене, бо я обожнюю навіть подумки дивитися у очі, схожі на мої, бо у нього і характер буде повністю мій, і я його за це обожнюватиму і поважатиму. Він буде моєю опорою, моїм дзеркалом, моїм клоном. І ось, власне тоді і придумалися імена для них обох одразу: "Койву" ("(Карельська) Береза") та "Іхалмо" ("Радість"). І звісно ж, у Койву будуть сірі очі, він буде старшим, а у Іхалмо - чорні. Бо буде сумно, якщо у жодного з них не буде чорних очей. Бо я мрію дивитися у чорні. Давно мрію... Дуже давно. Ще значно давніше, аніж я придумав хлопчика з дитбудинку, якого всиновлю.
Звісно, я думаю про них далеко не кожен день. Може, раз на рік чи раз на п'ять років згадую про них... Дуже рідко, але жодного разу я не думав про дочку. І не думав про варіант "дівчинка + хлопчик". Тільки двоє синів, і крапка. Було би добре, якби вони народилися різнояйцевими близнюками. Мені було би цікаво поспостерігати, як ростуть близнюки. Мені здається, це була би ідеальна картина. Бо вони ніколи би не сходили з розуму від нудьги, і не допікали би мене вимогами уваги та розваг, а завжди були би зайняті одне одним.
Я не скажу, що прямо хочу-хочу-хочу дітей. Ні. При слові "діти" мені хочеться наморщити ніс і скривити лице, ніби з'їв лимону. Отож, про "хочу-хочу-хочу" не може бути і мови. Бо я ще триста разів подумаю, перш ніж все-таки наважитися. Але,уявляючи своїх майбутніх дітей, я уявляю, що їх буде обов'язково двоє, і обидва - хлопчики. Старшого зватимуть Койву, а молодшого Іхалмо. І тому старшому личитимуть сірі очі, як у мене, а молодшому - чорні, як шоколад. І я настільки чітко уявляю собі саме такий варіант, що якщо все буде бодай щось не так - наприклад, спершу народиться чорноокий, а потім уже сіроокий, і не одразу двоє, а по одному, або хай Бог милує, не дай Бог, одне з них народиться дівчинкою, або ще гірше обидві дівчинки... Або коли вони народяться,почнуться суперечки,як їх назвати, і замість "Койву" та "Іхалмо", припустімо, втіляться банальні "Микола" та "Михайло"... Коли я намагаюся уявити оцей інший варіант, у мене миттєво починається депресія, тяжка депресія, і я тоді починаю ненавидіти увесь світ, бо усе не так, як я хочу, а усе так, як я зовсім не хочу... Бо краще, щоби вони зовсім не народжувалися, аніж щоби народилися не у такому порядку, як я собі бачу, і не під такими іменами, як я хочу... Або не дай Боже, не тої статі...
Я не відкидую варіанту всиновлення дитини із дитбудинку. Я все-таки хтів би всиновити, і не одного, а цілих десять або двадцять п'ять дітей... Чи навіть п'ятдесят. Ні, я дійсно ненавиджу дітей. Але!... Я люблю сиріт. Мені іх по-справжньому жалко. Тому я всиновлюватиму не дітей зовсім, я всиновлюватиму сиріт... Я хочу, щоби вони жили у палаці, який я побудую колись, і щоби почувалися великою родиною. Хочу збирати їх разом у великів залі, і говорити до них... Хочу сідати разом із ними за один велетенський довгий-довгий стіл, і обідати разом. Хочу по одному приймати їх у своїй кімнаті, та розмовляти наодинці...
У своїй уяві я ще коли сам був дитиною, вже усиновив багато-багато сиріт. Я їх обожнюю. Я не уявляю свого життя і свого майбутнього без них. Навіть незважаючи на те, що я сам тепер інвалід 1-ї групи, і сам потребую опіки та піклування, і не маю жодного права на опікунство над кимось.
Я навіть скажу: що про сиріт я згадую і думаю значно частіше, аніж про Койву та Іхалмо. Бо згадую про них регулярно кожні півроку. Хоча в принципі, думаю про них кожен день. Але світ без Койву та Іхалмо мені здається неповним, якщо у мене будуть тільки сироти. Якщо Койву та Іхалмо не народяться. Бо ці імена я не зможу дати комусь із сиріт. Бо ці імена для мене щось надто інтимне, щоби віддавати їх тим, які зі мною нічим не пов'язані. Бо сироти - це завжди сюрприз у табакерці. В тому розумінні, що я не знаю, як саме складуться наші стосунки, і чи виявиться серед них бодай хтось, хто любитиме мене понад усіх, хто любитиме мене настільки сильно, що піде за мною у кожному моєму починанні, і продовжить мою справу. Бо я не розраховую щось від них вимагати. Я взагалі собі слабко уявляю, як складатимуться мої стосунки із кожним із них... Я не вмію уявити. Хоча і знаю, що в цілому буде добре.
Хоча їх я ставлю попереду Койву та Іхалмо. Вони для мене першочергово важливі. Вони для мене важливіші, аніж свої. Бо їх я люблю за те, що вони сироти. І тому для них у мене у душі повно скарбів. А Койву та Іхалмо... Чесно говорячи, я навіть у своїй уяві до них холодніший, аніж до сиріт. Бо від них я - вимагаю. До них у мене вже зараз є вимоги та претензії. Але можливо саме тому вони мені і потрібні. Щоби мені було з кого вимагати будь-що. Бо від сиріт я не посмію щось вимагати... Від них я чекатиму, сподіватимуся, але - не вимагатиму... Бо я і сам усе життя був сиротою. І не потерпів би, аби від мене щогось вимагали. Тому і надалі не потерплю.
У сиротах я бачу самого себе. Тому і люблю їх як себе. Бо вони страждали. А свої - що? Вони з самого народження на усьому готовому будуть. І горя не знатимуть того, яке знали ті сироти. Тому сироти для мене важливіші, аніж свої. Хоча в чомусь і свої потрібні, навіть необхідні. Щоби було кому ремня давати, і з кого питати: за увесь безлад, який бачитиму. Тому у першу чергу, у всьому буде винуватий Койву. Бо з Іхалмо немає що питати, він безтолоч і разгільдяй від народження. Але саме з Іхалмо і питатиму за усе, що буде не так із Койву...
Тому - так, саме Койву я поставлю старшим над усіма. А Іхалмо відповідатиме тільки за Койву. Якщо з Койву щось станеться, то відповідатиме Іхалмо, перед ременем по сраці. Бо саме Іхалмо повинен стати невідлучною тінню Койву, і його найголовнішим замісником у всьому, його підстраховкою.
Я це все собі так яскраво уявляю, і уже давно - що навіть не можу уявити іншого сценарію свого майбутнього. Хоча звісно, зогляду на мої сьогоднішні обставини, і на моє оточення, яке попросту відсутнє - то легше повірити, що не буде ніякого палацу, не буде ніяких півсотні сиріт, і не народяться ні Койву, ні Іхалмо... І не буде нікого поруч, хто підстраховуватиме мене самого. Тим паче, що мені потрібна і особиста доглядальниця, і потрібен особистий масажист, і це повинні бути дві різні людини. І повинен бути опікун, зовсім третя особа, крім перерахованих.
А нікого не бачу.
Але не опускаю крил! Хоча вони інколи і опускаються, разом із руками та носом. Бо мріяти про своє майбутнє мені подобається.
А ще, крім перерахованих - мені потрібен особисттий охоронець. Який буде поруч у ті години, коли доглядальниці поруч не буде, і буде у ті години поруч, коли вона мене вигулюватиме на свіжому повітрі. Який пильнуватиме за моїм станом здоров'я та моєю безпекою у ті хвилини, коли зі мною поруч буде хтось іще, не настільки близький, щоби зуміти зорієнтуватися, що робити, або чого не робити. Який буде моїм найпершим радником, і найпершою "швидкою допомогою", якщо мені раптом стане зле (фізично). Який допомагатиме доглядальниці, коли буде потрібна фізична сила (наприклад, щоби мене посадити у ванну, і звідти висадити: самотужки цього не зробити, потрібно щонайменше удвох). Тобто, частково тілоохоронець буде і доглядальницею також, хоча в цілому слідкуватиме за моєю безпекою, а не за санітарією. І саме він буде моїм найголовнішим логопедом та співрозмовником. А також сурдоперекладачем для публіки, якщо нам доведеться спілкуватися мовою жестів, і хтось не розумітиме, бо не знатиме жестової мови.
Одним словом, якщо моїм опікуном може бути людина будь-якої статі, санітарка може бути і санітаром, масажист може бути будь-якої статі, то тілоохоронець мусить бути обов'язково чоловічої статі... Втім, тілоохоронець жіночої статі також може бути. Але тоді ця людина повинна бути гатунку не менше, аніж Надія Савченко, але вона не може бути моїм тілоохоронцем, бо вона нардеп. У неї справ значно більше, аніж може бути у мого тілоохоронця. Вона на цю роль не годиться навіть, бо їй буде занадто тісно у такій ролі. Просто маю на увазі, що якщо моїм тілоохоронцем і буде жінка - то гатунку не меншого, аніж Надія. Але іншу таку жінку мені тяжко уявити апріорі. Тому я і думаю, що моїм тілоохоронцем повинен бути тільки чоловік. Бо це занадто відповідальна посада, щоби її займала якась чучундра. А чучундрами я апріорі вважаю усіх жінок, бо вони занадто багатозадачні, щоби бути здатними зосередитися якісно на одній задачі, і вдосконалювати навички. Тому вони і чучундри. Бо у них шило у сраці, і схильність до усього ставитися поверхнево. Саме завдяки їхній багатозадачності. Тому серед жінок настільки рідко бувають генії, що жінки апріорі не здатні зациклитися на одній задачі, доводячи її до вдосконалення. А чоловіки навпаки, особи однозадачні, тому оцю здавалося би примітивну задачу бути моїм тілоохоронцем чоловік зуміє перетворити на мистецтво, і стати незамінним.
Ось так я собі мрію про своє майбутнє... Тобто, про Койву та Іхалмо я дуже рідко згадую узагалі. Я мало про них думаю, бо значно більше думок я приділяю своєму особистому персоналові, а також сиротам... Койву та Іхалмо у мене десь там, відсунуті у невизначене майбутнє. Тому я і не згадав про них, коли два роки тому писав запис "Вона напророкувала мені 90 років життя". Я взагалі не звернув уваги на "двох хлопчиків". Я звернув на них увагу лиш тепер.
Ось, власне, і все, що я хотів написати з цього приводу...
15:26, 27.05.2019
Кар'ялонні
--- 27 05 - Kizatavat-3. Любовный прогноз на 5 лет ---
"УЗНАЙТЕ ЗА 1 МИНУТУ, В КАКОМ ГОДУ У ВАС БУДЕТ СВАДЬБА!"
Саме такий заголовок я прочитав на сайті нумероскопу, - за посиланням, яке мені прийшло на електронну пошту (я давно підписаний на розсилки сайту numeroscop ru, і маю підстави довіряти тим розрахункам, оскільки дійсно, багато зійшлося, і у порадах, які даються, багато слушного, до чого варто прислухатися. Не скажу, що на 100%, але відсотків 90 однозначно. Тому час від часу я туди зазираю. А сьогодні, зазирнувши у скриньку, виявив, що там мені безкоштовно обіцяють прогноз моїх стосунків на 5 років уперед. І я пройшов.)
"ВВЕДИТЕ ДАТУ РОЖДЕНИЯ" - я ввів свою дату народження, і натиснув "Вычислить".
Моментально видало і результат:
* * *
ЛЮБОВНЫЙ ПРОГНОЗ НА 5 ЛЕТ
СИТУАЦИЯ В 2019 ГОДУ
Для Вас этот год – один из самых благоприятных для формирования серьезных отношений. Каждый человек хочет заботы и внимания, и как раз сейчас Вы готовы предложить все это потенциальному или уже существующему партнеру.
Вне зависимости от того, ищете Вы новых отношений или хотите улучшить те, что есть, Ваши личные дела в данный период будут складываться чрезвычайно удачно. Человек, который окажется рядом с Вами в это время, будет покорен Вашей чуткостью и бескорыстием. Проявляйте внимание к каждой мелочи и отзывчивость в любой ситуации. Тогда для него наступит настоящий «праздник жизни». А это самым положительным образом повлияет на развитие отношений, и будет способствовать их укреплению.
СИТУАЦИЯ В 2020 ГОДУ
Данный период Вашей жизни категорически не подходит для любых отношений личного характера. Даже в самом близком человеке Вы будете видеть помеху, и любые его действия будут Вас раздражать. Что касается инициации новых отношений, то об этом не может быть и речи – дальше пары ни к чему не обязывающих свиданий дело не пойдет.
Более того, Вы рискуете причинить незаслуженную обиду привязавшемуся к Вам человеку, поскольку ничего, кроме холодности и откровенного невнимания он от Вас не дождется. Так что Вам лучше вообще воздержаться от контактов подобного типа. Либо ограничиться нечастыми встречами с теми, кто изначально ни на что серьезное не рассчитывает.
СИТУАЦИЯ В 2021 ГОДУ
Не самый удачный в Вашей жизни год для «лирики». В смысле, начинать отношения, предполагающие связь на эмоциональном уровне, долгие ухаживания и необходимость контролировать каждое слово и действие – не стоит. Все может рухнуть в любой момент, поскольку Вы будете слишком заняты, чтобы проявлять должный такт и внимание.
Иное дело – «амурные победы». Их может быть предостаточно, поскольку устоять против Вашей напористости в этом году смогут немногие. Однако дальше «краткосрочного пребывания в завоеванной крепости» дело не пойдет.
Особое внимание в том году Вам следует уделить родственным и дружеским связям. По той простой причине, что друзья и родственники – самые ненадежные партнеры в бизнесе.
СИТУАЦИЯ В 2022 ГОДУ
С личными отношениями у Вас в этом году все будет достаточно непросто. Что-то уйдет из Вашей жизни навсегда, а разрыв связи, пусть даже самой бесперспективной, оставляет ощущение пустоты и кажется потерей. Не расстраивайтесь из-за этого и уж тем более не занимайтесь самобичеванием: в этом нет ничьей вины. Просто жизнь распорядилась именно так.
Зато атмосфера вокруг Вас будет буквально пропитана любовью. Возможно, Вы примете активное участие в устроении личной жизни кого-то из Ваших близких, и это даст Вам ощущение причастности к чему-то большому и прекрасному. Но не завидуйте счастливцам и не пытайтесь сделать что-то подобное и для себя. Ваше время еще не пришло.
СИТУАЦИЯ В 2023 ГОДУ
Данный период Вашей жизни не слишком благоприятен для сохранения и укрепления уже имеющихся личных отношений. Однако как нельзя более подходит для начала новых. Возможно, в последнее время у Вас были случаи заметить, что контакт с человеком, с которым Вы делите досуг или даже «крышу над головой», становится все менее устойчивым.
Это не обязательно должно означать, что от существующих отношений следует отказаться. Но «освежить» их – совершенно необходимо. Найдите способ сделать это. Лучший вариант – новый вид деятельности, желательно – совместной.
Но если Вы видите, что «реанимировать» связь – объективно невозможно, то лучше смириться с потерей, и заняться интенсивным поиском нового «близкого знакомства». Не исключено, что это будет человек, который сможет оказать колоссальное влияние на всю Вашу судьбу.
Хотите знать больше ?
Получите доступ к книге «Печать одиночества» ;
© Copyright Numeroscop.Ru 2006-2014. Все права защищены.
Любое использование либо копирование материалов или подборки материалов сайта, элементов дизайна и оформления может осуществляться лишь с разрешения автора и только при наличии ссылки на www numeroscop ru
* * *
Ознайомившись із прогнозом для мене, мені захотілося взнати, що прогнозують для Славіка. Стало цікаво: "А у нього свадьба коли буде?"... Я ввів його дату народження - і побачив, що прогноз один-в-один точно той самий.
У першу секунду я розчаровано подумав: "Тю... Та вони, мабуть, усім одне й те саме видають. Введу-но я тоді дату народження Оннелі."
І навдивовижу, для Оннелі видало зовсім інший результат:
* * *
ЛЮБОВНЫЙ ПРОГНОЗ НА 5 ЛЕТ
СИТУАЦИЯ В 2019 ГОДУ
Для этого года в Вашей жизни характерны совершенно особые отношения сугубо личного плана. Весь он будет окрашен яркими, часто не поддающимися контролю эмоциями. Легкий флирт может превратиться в феерию чувств, мимолетное увлечение – в вулкан страстей.
Такие периоды в жизни человека случаются нечасто, поэтому постарайтесь использовать это чрезвычайно благоприятное для любви время «по полной программе». Будьте общительны и жизнерадостны, настройтесь на то, чтобы получать удовольствие от всего происходящего с Вами. Даже если это будет связано с определенным риском.
Однако явных авантюр все же лучше остерегаться. Иначе потери могут превысить Ваши возможности.
СИТУАЦИЯ В 2020 ГОДУ
Этот год не слишком удачен для Вас в плане отношений личного характера. У вас не будет для этого ни времени, ни возможностей. Опирайтесь на те связи, которые есть сейчас. Именно в них Вы сможете черпать силы и самообладание.
Вполне возможно, что будут иметь место мимолетные, ни к чему не обязывающие отношения, причем – во множестве. Имейте в виду: для данного периода это крайне негативный фактор. Вы будете вынуждены тратить время и силы на то, что не принесет практической отдачи. Не говоря уже о сопутствующих расходах.
Но если Вы проявите трезвость мышления и привлечете на свою сторону действительно близкого Вам человека, ваши отношения могут значительно улучшиться: никакое чувство не сплачивает людей больше, чем общая ответственность.
СИТУАЦИЯ В 2021 ГОДУ
Этот год даст Вам массу возможностей для серьезных перемен в личной жизни. А это не только эйфория от успехов, но и требование проявлять должную осмотрительность. Конечно, в богатстве выбора нет ничего плохого, нужно только мудро и правильно им распорядиться.
Поэтому не дайте увлечь себя первой же реальной возможности, не рассмотрев все остальные. Будьте внимательны и придирчивы – Вы можете позволить себе такую роскошь. Только не забывайте о том, что следующий столь же благоприятный для личных отношений год наступит очень нескоро.
СИТУАЦИЯ В 2022 ГОДУ
Для Вас этот год – один из самых благоприятных для формирования серьезных отношений. Каждый человек хочет заботы и внимания, и как раз сейчас Вы готовы предложить все это потенциальному или уже существующему партнеру.
Вне зависимости от того, ищете Вы новых отношений или хотите улучшить те, что есть, Ваши личные дела в данный период будут складываться чрезвычайно удачно. Человек, который окажется рядом с Вами в это время, будет покорен Вашей чуткостью и бескорыстием. Проявляйте внимание к каждой мелочи и отзывчивость в любой ситуации. Тогда для него наступит настоящий «праздник жизни». А это самым положительным образом повлияет на развитие отношений, и будет способствовать их укреплению.
СИТУАЦИЯ В 2023 ГОДУ
Данный период Вашей жизни категорически не подходит для любых отношений личного характера. Даже в самом близком человеке Вы будете видеть помеху, и любые его действия будут Вас раздражать. Что касается инициации новых отношений, то об этом не может быть и речи – дальше пары ни к чему не обязывающих свиданий дело не пойдет.
Более того, Вы рискуете причинить незаслуженную обиду привязавшемуся к Вам человеку, поскольку ничего, кроме холодности и откровенного невнимания он от Вас не дождется. Так что Вам лучше вообще воздержаться от контактов подобного типа. Либо ограничиться нечастыми встречами с теми, кто изначально ни на что серьезное не рассчитывает.
Хотите знать больше ?
Получите доступ к книге «Печать одиночества» ;
© Copyright Numeroscop.Ru 2006-2014. Все права защищены.
Любое использование либо копирование материалов или подборки материалов сайта, элементов дизайна и оформления может осуществляться лишь с разрешения автора и только при наличии ссылки на www.numeroscop.ru.
* * *
Тобто, судячи з прогнозу (і знаючи про його циклічність), усе те, що вона переживає у цьому році, я пережив іще у 2016-му?...
А у 2016-му у мене були дійсно дуже круті переміни у житті. Спершу мордобої у пансіонаті (селище Пай), потім чотири місяці психушки, і нарешті - вимушена депортація в Україну. Для депортації я вибрав Харків, оскільки сподівався побачитися з Алексом: хотів йому віддати свій ноутбук, і після цього узяти квиток до Львова, щоби побачити востаннє Львів, та кинутися під потяг, мов Анна Кареніна. Такі у мене були плани на той момент, після пережитих стресів. Але не судилося... Алекс, несподівано для мене, послав мене на*уй прямим текстом: одразу, як тільки почув мій голос по телефону. Тобто, зустрічатися зі мною він явно був не готовий. Таким чином, мені довелося застрягнути у Харкові, бо я не знав, що мені робити з ноутбуком...
Ось такі у мене були пристрасті у 2016-му. Втім, подібні пристрасті дійсно і Оннелі переживає у цьому році: як не арешт з боку СБУ, так очікування суду...
Втім, що ми зі Славіком синхронні, я зрозумів, коли підрахував: що він розлучився з Оленою у тому самому 2007-му, у якому я зробив спробу накласти на себе руки, і зламав хребет... А одружився він у тому самому році, коли народився Аркадій. Аркадію було два місяці, коли я був на вінчанні Славіка з Оленою. Співпадіння? Нумерологія? Ні. Маю трошки іншу думку на те. Але напишу про це не тут, не зараз.
До речі!... Завтра у Аркашки День народження. Але я його не привітаю... Бо він порося.
Стало сумно. Зараз опублікую цей запис, і потім хочу трошки поговорити про Аркашку.
Більше нічиїх прогнозів знати не хочу. Але ці мені захотілося занотувати. Хай буде, на пам'ять. Тим паче, що дійсно, вони перегукуються з моєю долею, і співпадають... Тим паче, зогляду на останні події астрального характеру.
До наступного запису, Татуню...
17:04, 27.05.2019
Кар'ялонні
П.С.: 17:08. Мені захотілося вбити дату народження Надії. І ось що я взнав:
ЛЮБОВНЫЙ ПРОГНОЗ НА 5 ЛЕТ
СИТУАЦИЯ В 2019 ГОДУ
Данный период Вашей жизни не слишком благоприятен для сохранения и укрепления уже имеющихся личных отношений. Однако как нельзя более подходит для начала новых. Возможно, в последнее время у Вас были случаи заметить, что контакт с человеком, с которым Вы делите досуг или даже «крышу над головой», становится все менее устойчивым.
Это не обязательно должно означать, что от существующих отношений следует отказаться. Но «освежить» их – совершенно необходимо. Найдите способ сделать это. Лучший вариант – новый вид деятельности, желательно – совместной.
Но если Вы видите, что «реанимировать» связь – объективно невозможно, то лучше смириться с потерей, и заняться интенсивным поиском нового «близкого знакомства». Не исключено, что это будет человек, который сможет оказать колоссальное влияние на всю Вашу судьбу.
СИТУАЦИЯ В 2020 ГОДУ
В этом году у Вас не должно быть проблем личного характера. Удача будет на Вашей стороне, если и Вы пойдете ей навстречу. Для этого достаточно не упускать ни одного шанса на новое знакомство. Вы можете отбросить ложную скромность, а в отдельных случаях – даже пренебрегать правилами приличий.
Смело заговаривайте с теми, кто произвел на Вас благоприятное впечатление – это не только не будет воспринято как нескромность и навязчивость, а наоборот – создаст у окружающих ощущение открытости, чистоты помыслов. И будет зачтено в Вашу пользу.
Очень благоприятен этот период и для восстановления былых отношений. Вы легко найдете компромисс там, где он прежде казался невозможным.
СИТУАЦИЯ В 2021 ГОДУ
Для этого года в Вашей жизни характерны совершенно особые отношения сугубо личного плана. Весь он будет окрашен яркими, часто не поддающимися контролю эмоциями. Легкий флирт может превратиться в феерию чувств, мимолетное увлечение – в вулкан страстей.
Такие периоды в жизни человека случаются нечасто, поэтому постарайтесь использовать это чрезвычайно благоприятное для любви время «по полной программе». Будьте общительны и жизнерадостны, настройтесь на то, чтобы получать удовольствие от всего происходящего с Вами. Даже если это будет связано с определенным риском.
Однако явных авантюр все же лучше остерегаться. Иначе потери могут превысить Ваши возможности.
СИТУАЦИЯ В 2022 ГОДУ
Этот год не слишком удачен для Вас в плане отношений личного характера. У вас не будет для этого ни времени, ни возможностей. Опирайтесь на те связи, которые есть сейчас. Именно в них Вы сможете черпать силы и самообладание.
Вполне возможно, что будут иметь место мимолетные, ни к чему не обязывающие отношения, причем – во множестве. Имейте в виду: для данного периода это крайне негативный фактор. Вы будете вынуждены тратить время и силы на то, что не принесет практической отдачи. Не говоря уже о сопутствующих расходах.
Но если Вы проявите трезвость мышления и привлечете на свою сторону действительно близкого Вам человека, ваши отношения могут значительно улучшиться: никакое чувство не сплачивает людей больше, чем общая ответственность.
СИТУАЦИЯ В 2023 ГОДУ
Этот год даст Вам массу возможностей для серьезных перемен в личной жизни. А это не только эйфория от успехов, но и требование проявлять должную осмотрительность. Конечно, в богатстве выбора нет ничего плохого, нужно только мудро и правильно им распорядиться.
Поэтому не дайте увлечь себя первой же реальной возможности, не рассмотрев все остальные. Будьте внимательны и придирчивы – Вы можете позволить себе такую роскошь. Только не забывайте о том, что следующий столь же благоприятный для личных отношений год наступит очень нескоро.
Хотите знать больше ?
Получите доступ к книге «Печать одиночества» ;
© Copyright Numeroscop.Ru 2006-2014. Все права защищены.
Любое использование либо копирование материалов или подборки материалов сайта, элементов дизайна и оформления может осуществляться лишь с разрешения автора и только при наличии ссылки на www.numeroscop.ru
* * *
Отже, іще одне співпадіння? А я писав до Оннелі (з проханням розпечатати та передати Надії наше листування, коли та сиділа у СІЗО): що її найближче оточення - тобто, у першу чергу Тетяна Проторченко, Соловйова Юлія, і також її власна сестра Віра: що вони грають проти Надії, хоча і роблять вигляд, ніби на її боці... Що Надії треба терміново поміняти усю свою команду, бо ці вже показали свою гниль, від них треба позбавлятися. І набирати нових людей.
І ось, нате: навіть у нумероскопі пишуть, що вона якраз на рубежі того, щоби зі своїм найближчим оточенням розпрощатися, а замість них пошукати іншу людину, яка змінить її долю на краще... І я упевнений, що Надія все-таки згадає про мої листи, і приїде до мене познайомитися. Бо я відчуваю: ми мусимо, мусимо нарешті познайомитися особисто! Мусимо співпрацювати! І я мушу, і можу їй допомогти! А вона може і мусить допомогти мені.
17:15, 27.07.2019
Кар'ялонні
--- 27 05 - Kizatavat-3. Про Аркашку ---
Ні, мені про Аркашку поки що нічого не хочеться писати.
Я знаю одне: ми синхронні з ним, ми з ним пов'язані нерозривно, як пов'язані бувають тільки близнюки. Коли я думаю про нього, то я відчуваю, що ми з ним близнюки. Тільки я народився значно раніше за нього. Але ми близнюки, я це знаю точно.
Я не можу сказати напевне, що у нього точно такий характер як у мене. У близнюків ніколи не бувають однакові характери. Але вони від цього не припиняють бути близнюками, які на відстані усе життя відчувають одне одного. Отак і ми з Аркашкою.
І до речі, він єдина людина на планеті Земля, з якою я відчуваю такий зв'язок. Більше ні з ким. Тобто, ступінь рідства тут взагалі не має ніякого впливу. Немаєвпливу навіть якість стосунів, навіть впритул до відсутності можливості спілкування.
Ми з Аркашкою востаннє спілкувалися по телефону 14-го лютого 2017-го року. Так, на День закоханих. Я подзвонив йому, щоби привітати зі святом. Він до мене ніколи першим не дзвонив. Ні, не те щоби зовсім ніколи-ніколи... Колись було. Дай пригадаю... Так, це було рівно 10 років тому, у 2009-му році. Був травень. Він мені подзвонив, щоби сказати, що хоче приїхати до мене, бо скучив за мною... А до мене їхати не було куди. Бо я ніде не жив. Я лиш ночував у друзів, або де попало... Щось про гроші говорили...
Потім у 2011-му я приїхав до нього сам. То було наше останнє побачення наживо... Втім, інших побачень не було. Якщо не рахувати мої фото у інтернеті, та його фото у інтернеті. І то здалеку, не спілкуючись... Тобто, просто подивилися одне на одного, як ми змінилися зовні протягом останніх років 5.
У Аркашки мої очі. Він узагалі, дуже схожий на мене зовні. Але найголовніше - це очі. В його очах багато доброти, м'ягкості... Ольга Іванівна за точно цю саму доброту обзивала мого батька "ганчіркою". Але ця доброта передалася мені, і Аркашка теж собі її узяв. А ще - він дійсно дуже схожий на мене за характером. Є у нього і принциповість, і упертість, і жага до справедливості...
Я не знаю, чому ми не спілкуємося. Чому зникла його сторінка у ВК. І що сталося з його мобільним телефоном, чому "абонент більше не обслуговується". Чому він жодного разу протягом останніх трьох років, що я живу в Україні, не подзвонив мені... Чому не поговорив зі мною.
Я знаю, що до цього року я захищав його. Був його Янголом-охоронцем. Але звістка про народження Аріни мене обізлила. І я прокляв його. І не тільки його, а й усіх. Усіх, кого любив, усіх, поіменно і гуртом... Усіх, хто відрікся від мене і забув про мене. Усіх, у кого протягом останніх 15-ти років не знайшлося жодного доброго слова підтримки...
Мені гірко.
Так, я відчув, що саме з народженням Аріни якась струна терпіння мого лопнула. І я прокляв усіх. Навіть Аркашку не пощадив. Мого улюбленого Аркашку... Єдину людину, з ким у нас від самого його народження тримається астральний зв'язок, який буває тільки у близнюків. Хоча насправді не від народження, а від самого його зачаття навіть. Я досить швидко зрозумів: що на світ готується народитися людина, яка усе життя буде особливою для мене.
А тут я не витримав, і прокляв його. Бо він забув про мене. Бо жодного разу не подзвонив мені. Не розшукав мене. Не поговорив зі мною як слід... Не був зі мною чесним.
Так, народження Аріни просто обірвало струну мого терпіння. Тому її я прокляв першою. А потім уже і всіх інших. І Людмилу. За те, що вона народила цю Аріну потайки від мене. Потайки! Від мене!... А про мене забула. За два роки - жодного смс, жодного дзвінка. І протягом тих трьох місяців, що ми з нею спілкувалися два роки тому - вона жодного разу не спитала: де я живу, і як я виживаю в чужій країні... Чим я харчуюся. Але (якби не Котік, то і того би не сказала!) - запропонувала приїхати до мене провідати. Як на кскурсію у зоопарк. Чим я харчуюся - не спитала жодного разу. Але давай хай приїде, подивиться на мене. Для чого? Невже щоби допомогти матеріально, підтримати? Ні. Просто подивитися, як у зоопарк.
Я прокляв усіх. Просто відчув, що терпіння моє лопнуло. Що все, більше не можу захищати його. Не в силі. Тому хай тепер відчує, що таке без мого захисту. Що таке без мого благословіння.
Я прокляв його. І знаю, що тепер у нього почалася полоса невдач. Чорна полоса. Хоча я такий на нього ображений, що якщо він вмре - я навіть не заплачу. А якщо і заплачу, то лише один раз.
Я цього року згадав про Йова. Того самого, який за один день втратив усіх своїх дітей. Усіх до одного похоронив за один день. І потім лишився один. Старий, немічний, хворий. Втративши за один день усе добро, нажите протягом усього життя. Голий, босий, голодний. Усе протягом одного дня пропало, як ніби і не було. А він сказав: "Бог дав, Бог і узяв". Отак і з Аркашкою я відчув: якщо він вмре, я скажу: "Бог дав, Бог і узяв". Не знаю точно,для чого він народжувався, якщо ми по суті майже і не розмовляли. Ми навіть майже не бачилися протягом майже усього його життя... Я тільки перші три роки життя його пам'ятаю. Але що таке трирічна дитина?... Тьфу... Навіть і згадати немає що. Бо по суті, я його взагалі не знаю: хто він узагалі... Ким він виріс...
Лиш одне знаю: що саме з ним я відчуваю той самий зв'язок, який відчувають між собою тільки близнюки. Навіть якщо вони були силою розлучені у дитинстві. Навіть якщо не підозрюють про існування одне одного... Між ними усе одно встановлений цей зв'язок. Ниточка від пульса до пульса.
Я не знаю, у чому причина, що він зі мною не розмовляє. Про що він думає, і чим він думає. Але я його прокляв. Бо мій терпець урвався.
Я не поставив йому жодних умов. Я не вимагаю від нього, щоби він попросив у мене пробачення. Я просто хочу, щоби він страждав. Щоби у його житті почалися такі неприємності, що він сам буде про мене щоденно пам'ятати. Щоденно.
Відчуваю втому. Моральну втому. І сум.
Хочеться завжди захистити тих, кого любиш, від помилок. Від неприємностей. А виходить - вирощуєш якесь черстве порося, яке горя не знало, тому сміє тебе засуджувати за усе пережите тобою, чого він і близько не нюхав. Яке гидуєнавіть поговорити з тобою. Просто приділити увагу, проявити повагу, та принаймні вислухати.
Оці всі образи, такі маленькі... Вони накопичувалися протягом останніх 17-ти років. А тепер вони прорвалися. Бо не стало терпіння терпіти і далі ковтати усе це. Не стало терпіння захищати тих, хто тебе ставить у ніщо. Хто відгороджується від тебе. Дітей народжують без твого відома...
Тому я прокляв. Хочу тепер, щоби він страждав. Щоби йому такі страждання випали непід'ємні, щоби він сам мріяв померти, і не міг. Але якщо помре, то скажу: "Бог дав, Бог і узяв". Бо не треба було бути поросям, і поводитися як порося.
Мимоволі згадується історія сестер-близнючок, які прославилися як німі сестри. Сестри Гіббонс. Вони одна одну любили і ненавиділи одночасно. І врешті-решт, домовилися, що одна з них мусить померти, щоби інша могла спокійно прожити решту свого життя. Без цих безкінечних сварок та бійок, які між ними не припинялися. Бо не сваритися і не битися вони не могли. Їх обох це втомило, але інакше себе поводити одна з одною вони не могли. Не виходило жити дружно. Ніяк не виходило жити у мирі. І тому одна з них померла заради любові до іншої сестри. Щоби принаймні одна із них могла решту життя прожити спокійно.
Щось таке і я відчуваю по відношенню до Аркашки. Бо ми з ним теж як німі брати-близнюки. І мені починає заважати його щасливе життя. Мені починає заважати його черствість, яка у ньому виросла завдяки тому, що я постійно його захищав. А тепер він про мене навіть не згадує, і гидує зі мною розмовляти. Він про мене попросту забув, і зробив усе, щоби мене викреслити з його життя. Засудив мене, навіть не поговоривши зі мною жодного разу, не вислухавши мене. Ким він виріс???...
Я втомився його захищати. Тому прокляв його. Хай побідує і поплаче. Не хотів по-хорошому мене пам'ятати - то значить, тепер буде жити так, що і дня не проживе, не згадавши про мене. Буде згадувати щоденно. А просити пробачення буде пізно. Бо біда прийде така, яку вже не виправити. І навіть на колінах не вистоїш.
Так, я хочу вбити його морально. І хочу, щоби від нього відвернувся увесь світ. Хай відчує на собі, що це таке...
Чи планую я його пробачити?... Ні. Бо прокляття, яке я на нього наклав, виключає і таку можливість, і навіть сенс. Так, його страждання будуть спричиняти біль і мені теж. Але цей біль буде значно легший, аніж той,який я ношу зараз. Він мене зрадив попросту. Не по-людськи, а по-скотськи зрадив. Не захотів мого благословіння - то хай тримає прокляття. Буде пам'ятати про мене щоденно, без нагадувань. Без жодного слова з мого боку у його бік. Без жодної емоції.
Цей зв'язок між нами, який є від самого його народження - він буде усе життя. Якщо він вмре фізично - то чи відчую я втрату, чи відчую біль?... А як я можу переживати через втрату людини, яка не посоромилася втратити мене?... Совісті - ніц. То чого мені переживати?... Адже це не я відвернувся від нього, а він від мене. Я стільки разів намагався йому писати і дзвонити. Намагався поговорити. Він уникав тих розмов. Боявся, що зрозуміє мене і пробачить за нашу розлуку?... Втім, мені і пояснювати не треба, бо і мала би дитина зрозуміла, що якщо я не маю права жити під одним дахом із ним, не маю права на спілкування, бо бачте його тато накрутив собі у голові, що я психічно хворий, і від мене треба дитину тримати на безпечній відстані - то хіба я у тому винуватий?...
Народження Аріни мене доконало. Ніби і дрібниця: подумаєш, рідна сестра не зволила повідомити, що завагітніла і народила дитину. Напевне, у кожній родині таке відбувається? Коли дітей народжують потайки. Але для мене це стало крапкою. Тому я прокляв і Аріну, і Людмилу, і Аркашку, і Евеліну... Усіх, кого любив. Від кого чекав бодай краплі доброти, але не дочекався. За цілих 17 років - жодного доброго слова, жодного слова підтримки. А найсмішніше (до гомеричного сміху!) вони усі християни. Які кожен день говорять: "Бог це Любов". Тільки от любові від них я і на грам не дочекався протягом останніх 17-ти років... Усі як один знайшли, за що засудити мене, знайшли причину відвернутися від мене і не сказати жодного доброго слова. За 17 років - жодного слова підтримки. У них це називається Любов'ю?... Якщо саме отак виглядає їхня Любов, то як тоді виглядає Ненависть?... Від їньої любові руки мерзнуть. Нема кого обійняти навіть... Зовсім нема.
Тому терпіння моє скінчилося. Бачу, Аркашці моє благословіння не треба? То хай отримує прокляття, і тягне його на спині усе своє життя.
19:27, 27.07.2019
Кар'ялонні
--- 27 05 - Kizatavat-3. Про Оннелi. Недолго музыка иг ---
Щойно прийшов від неї лист. Знову пропонує попрощатися: "Ваші проблеми це Ваші проблеми, а наші з мамою це наші з мамою".
Ідіотів повна країна.
Я написав їй довгого листа. Без емоцій, спокійно... Поки що цитувати його не хочу. Почуваюся втомленим, якщо чесно. Коли людина отак запросто, одним рухом викреслює тебе - по суті, навіть без пояснень твоє вини, чи принаймні логічних пояснень, - то воно, коли спілкуєшся з такою людиною протягом довгого часу, коли ти намагаєшся побудувати стосунки, а з тобою прощаються і прощаються... Коли отак легко від тебе відрікаються, то попросту з часом втомлюєшся за ті стосунки боротися, втомлюєшся вкладатися у них. Бо скільки би не приклав зусиль, але якщо ти інвалід - то ти апріорі обуза, нуль зі знаком мінус. Коли тобі постійно це повторюють, різними словами - то як можна на це реагувати?...
Хіба що тільки згадати слова "Отче наш": "...но избави нас от лукавого." І ось, саме таким чином Тато і відповідає: викреслює усіх лицемірів.
Як вона написала?
"Вам я свого часу допомагала, не тому що Ви ветеран чи тому що Ви були серед прихильників Надії. Я робила це просто так, від щирого серця. І всім кого я знала, я допомагала не з якихось корисливих цілей, а лише тому що відчувала, що так правильно. Моя щирість вилізла мені боком. Тепер я допомагатимуть лише єдиній людині, якій я потрібна у цьому житті. Своїй матері. Вона цього заслуговує.
Реагуйте як хочете.
Бажаю здоров'я."
Її щирість вилізла їй боком... А що вже говорити про мою щирість? Мені вона постійно боком. Бо якби я ув приємнішим співрозмовником, і вмів мовчати про свої думки, а тримав їх при собі - то можна було би і дружити зі мною. А так - вона були щирою, а я - боком...
Як же я втомився від усього цього... Коли твою щирість не цінують, витирають об неї ноги, але варто було їм на п'ять хвилин стати щирими - все, тут же поспішили розкаятися. А я живу і не каюся. Чесно, не каюся.Об мою цілодобову щирість постійно витирають ноги, і ніхто не хважає. Бо то жмоя щирість, а не їхня. У мене вона легко як дихати, а у них - як цілих подвиг... Який дався їм з кров'ю. Тому моя не цінується, а їхня - на вагу золота...
Боже, Тату, як же я втомився від усього цього... Об мене постійно витирають ноги, постійно. Постійно ставлять мене у Нуль, а то і у Нуль з мінусом. Бо я інвалід, обуза!... Тобто, навіть не людина. Але якщо і людина - то щось на кшталт собачки, яка має право тільки махати хвостом та посміхатися у відповідь на ласку. До мене проявили ласку, а я хвостом не помахав. Бо не було настрою. Може, в інший раз помахаю, коли буде настрій. Чи Ви мене пестите тільки заради того, щоби я махав хвостом? А раз не махаю, то зі мною скучно. І вже дружба моя не потрібна. Ну звісно... Про яку потрібність моєї дружби може бути мова, коли мені допомагали безкорисливо, просто так. Без зобов'язань і без ніяких там принципів. Без наміру допомогти так, щоби точно допомоти, а не лише спробувати і кинути.
"Разом перемагають" - це ж не про нас. Це тільки із уст Надії Вікторівни звучить зрозуміло і переконливо. Бо там робити нічого не треба, бо "Надія сильна і мужня", вона сама з усім справиться. А від публіки потрібен лише підпис: проголосуйте на виборах. А у відповідь від Надії нам нічого не треба, ми нічого не потребуємо. Захотілося людині у парламент - нате, нам не жалко.
А я може теж хочу у парламент. За мене теж проголосуєте?... Мені цікаво, як там, у парламенті. Вам ні? А мені цікаво. А ще я хочу отримувати зарплатню 15 тисяч замість 1,5 тисячі пенсії. Проголосуєте? "Нате, нам не жалко". Будь сильним і мужнім як Надія, будь виносливим як кінь. А нема здоров'я - ну, що поробиш... Помирай. Нам такі парламентери не треба.
Чесно, Тату. Я не знаю, що я на світі цьому роблю. Я не бачу собі діла. Не бачу собі роботи.
Ось, сиджу,пишу свої думки. Може, комусь знадобляться мої щирі щоденники. Може колись раптом помру, і хтось надибає, хтось мене згадає. Якщо я помру раніше Алекса, то він точно напише оду у мою честь. І обов'язково напише: "Не наговорилися, не наспілкувалися..." Усі найкращі слова скорботи - зі знаком "не". А поки я живий - то всрався. Ну, що поробиш, така вже Алекс людина: він любить тільки мертвих. Точніше, не так: він любить, коли люди помирають. Особливо коли передчасно, і бажано несподівано. Щоби потім можна було заломити руки у скорботі, і трагічно сказати: "Ось, пішла людина... Як жаль". А особливо він любить оплакувати тих людей, з якими він ніколи або майже ніколи не спілкувався. Чим менше він спілкувався з людиною за її життя - тим глибше буде його горе. Може навіть написати мініатюру, і опублікувати у себе на сторінці. Звісно, у жанрі белетристики. Скупими чоловічими сльозами. Кожне слово - на вагу золота. Бо ж Ольгін не любить читати довгих оповідань, він любить тільки мініатюри. Бо і сам не вміє писати довгих оповідань, у нього кожне слово на вагу золота. Я собі уявляю, як із ним жити під одним дахом, який він співрозмовник. Коли у людини немає у голові думок, бо вона кожне слово навіть у думках із себе видушує, народжує з потугами - то я собі уявляю... Еллочки-людоєдки усюди.
М-да-а-а...
А! Так що я хотів Тобі написати, Тату. Про Оннелі. От,вона вкотре мене викреслила. Вона за нашу дружбу узагалі ні на грам не бореться. Навпаки, вона бореться проти цієї дружби. Ну, бо ж я не нардеп, щоби заради мене старатися роками, аби привернути мою увагу, - я людина проста: відразу відповідаю взаємністю, викаблучуватися не умію. А їй так не цікаво. Бо їй потрібен азарт. Щоби стосунки приносли страждання і натхнення писати нові слова сумних пісень про свою скорботу. А я не випендрююся. Де узяти привід страждати? Ну, можна хіба що звинуватити мене у тому, що її щирість вилізла їй боком.
Хоча чесно говорячи, я не розумію, як можна у щирості розкаюватися. "Ось, я був із тобою щирим, а мені це вилізло боком! Тому що? Тепер щирим не буду". Так, чи що?...
"И прости нам грехи наши, но избави нас от лукавого"... Це говорять християни: "Ти нас від лукавого позбав, але ми самі будемо лукавити". Ну ж, бо щирість вилазить боком. Тому і звички бути щирими постійно у них нема.
А якщо вона мені відверто говорить, що вона лицемірить, і при цьому говорить вкотре "Прощавайте" - то що я маю думати, скажи?... Ох, зітхаю... Ці жінки... Як же вони мене втомили своїми шарадами. Чесне слово втомили.
Я не знаю, для чого вона вийобується. Щоби набити собі ціну,чи що? Щоби взнати, чи ціную я її чи ні? Чи може просто користуюся, використовую її?... Коротше говорячи, їбе мені мозок замість того, щоби спільно вирішувати проблеми. І щось ця історія мені нагадує Катюшу: яка кожен день від нудьги влаштовувала мені скандали з допитами: "Ти мене любиш?"... А ти мене любиш? Бо я не бачу, щоби любила. Бо бачу, що тобі робити немає що, гаєш час надаремно: витрачаєш його на вияснення стосунків замість того, щоби будувати ті стосунки.
Коротше, ідіотів повна країна. І я від усіх втомився. Бо бачу,що якщо я інвалід, то обмене модна ноги витирати і не рахуватися з моєю широю думкою. Бо я на власну думку апріорі не маю права. Маю право хіба що кохати, і кожен день доводити, що кохаю, а не користуюся. Тобто, терпіти усі ці виноси мозку і приниження моєї гідності. І усе це - під прапором Кохання.
Я не люблю усі ці ігри, Тату... Чому люди не хочу бути простішими, скажи? Чому? Чому,замість того, щоби об'єднувати своїзусилля заради подолання спільних проблем та труднощів - гають час на безкінечні вияснення стосунків: "А ти мене любиш чи ти користуєшся мною?"... Це просто немає слів... "Я хочу бути потрібною, але не хочу бути корисною". "Мною усі користуються".
Я не знаю, як тут розмовляти і про що. Коли я бачу, що людина тебе ні у грош не ставить. Їй дійсно насрати на твої проблеми. Вона хоче гратися у кохання. Їй треба пристрасті та ніжності... А я усього цього не даю. Бо я увесь головою у політиці, а не на ній. Я поглядом у Карелію, а не на неї...
А куди мені іще бути поглядом, коли мені усе життя говорили: "Ти нам не потрібен, ні хороший, ні поганий тим паче"?... І ще про "кровиночку": "Ти нам ніхто". І мені Оннелі теж говорить: "У мене є тільки мама, вона мені потрібна, а Ви мені не родич, тому прощавайте". Бо ж я не "кровиночка", виявляється! Ось,у чому моя вина!... А не у тому, що користуюся чи не користуюся, чи люблю чи не люблю. Мої мотиви узагалі значення не мають. Бо головне - помститися мені за те, що я не "кровиночка". Точно те саме, що і Ольга Іванівна мені з дитинства давала зрозуміти.
А тепер вона ображається, що я дивлюся на не неї, а на Карелію. Пф!... А Ви вмієте дивитися на людину весь час?... Бо мене ніхто не навчив. У Вас була мама, у якої Ви були єдиною донькою, вона Вас навчила зосереджувати усю свою увагу на людині. А мене не було кому навчити. Я усежиття дивлюся куди завгодно, тільки не на людей. Бо я знаю, що вони на мене усе одно не подивляться, але якщо подивляться, то як на вошу. А мені воно треба? ні. Тому і я дивлюся на людей як на вошей. Бо зрозумів, що більшого вони і не варті. А тепер вона мені мститься за це: "Ви мене не любите, а лише користуєтеся мною!".... Стиць по-руськи драсьте. Хочете, щоби я звертав на Вас увагу - навчіть мене, покажіть мені приклад. Хіба не ясно?
Ні, я винуватий. У тому, що я сирота. "Ваші проблеми це Ваші проблеми, а наші з мамою це наші з мамою". Виборсуйтеся як хочете.
Тату, я узагалі не знаю, що я роблю на цій планеті серед оцих одіотів. Бо я бачу, що ідіотів повна країна, і краю тому ідіотизму не бачу. Я не знаю, що я можу тут поробити. Їх надто багато, а я один. І знову проти усіх.
А коли усі будуть за мене,скажи? От, Ти мені обіцяв. То коли це буде?... Якщо я навіть з одною-єдиною людиною знайти спільну мову не вмію. Вона привикла, що уся увага не неї одну, і я тепер повинен задовольняти її апетити. А я звик бути вільним, що на мене ніхто уваги не звертає. Це не значить,що треба у далі не звертати на мене увагу, але покажи своїм прикладом: як це увагу звертати?... Умієш любити саме так? То покажи,як ти любиш. А не винось мені мозок: "Я була щирою п'ять хвилин, тепер не буду, тому прощавайте".
Боже!... Ідіотів повна країна. Вони усюди, усюди, Тату.... Я не знаю, як мені з ними розмовляти. Якою мовою до них достукатися.
Не знаю, Тату. Не знаю...
І напевне, сьогодні я точно не отримаю відповіді на це питання.
На добраніч.
21:30, 27.05.2019
Кар'ялонні
--- 28 05 - Kizatavat-3. Про темперамент Славiка ---
Я думав, що у цьому циклі я узагалі не буду думати про нього, і не буду приділяти йому уваги. Але навпаки, саме йому я їх і приділяю і у цьому циклі теж. Бо тепер у цьому циклі я починаю його аналізувати. Тобто, намагаюся його зрозуміти (а від розуміння до прощення рукою подати, як відомо, хоча прощати я його все одно принципово не хочу, бо він у мене прощення не просив).
Отже, і третій цикл цього посту я присвячую теж Славіку...
Ми з Оннелі, хоча і вона знову зробила спробу попрощатися зі мною (вкотре! Ми прощаємося і прощаємося, точніше, це вона постійно зі мною прощається час від часу, а я продовжую робити усе від мене залежне, щоби продовжувати будувати стосунки, не дозволяючи їй розвалити їх вщенту: знищити усе, побудоване мною з такою старанністю)...
Отже, я продовжую вести із нею діалог, і писати їй листи. ЦЬого разу я торкнувся питання наших із нею темпераментів. Я - як відомо, флегматик. Вона - меланхолік. А флегматик - це єдина людина, з якою меланхолік здатен співіснувати протягом довгого часу (читай: життя).
Вона мене звинуватила у черствості, хоча чекала від мене любові та тепла. Мені довелося звернути її увагу, що я народився флегматиком, і цього ніколи не змінити, бо темперамент мінятися не здатен, його можна просто прийняти таким, який він є. І зрозуміло, саме з такого як він є - і витягувати для себе користь. Так, я кохаю Оннелі, але моє кохання до неї ніколи не буде проявлятися так, як воно здатне проявлятися у меланхоліка. Чекати від флегматика що він буде кохати як меланхолік - це марна і безглузда справа.
А раз я вже завів розмову про темпераменти - то для прикладу привів варіанти її стосунків з людьми інших темпераментів: з холериком (Надія та Євген), та сангвініком (це однозначно Ірина Юзик, і, я так вважаю тепер, що і її мама (мама Оннелі), - також, хоча я з нею не знайомий, але математично вираховую це, опираючись на скупі розповіді Оннелі про її стосунки з зі своєю матір'ю). Якщо говорити коротко, то холерик завжди розчавить меланхоліка, меланхолік попросту не виживе підодним дахом з холериком, а сангвінік меланхоліка попросту не почує,бо це будуть стосунки між телевізором та глядачем: з сангвініком у одній хаті меланхолік попросту зачахне від самотності. Ну, а двоє меланхоліків апріорі притягнути компанію одне одного не здатні, бо однакові полюси не притягуються. Тому єдиний темперамент, з яким меланхолік здатен співіснувати і отримувати від того радість - це флегматик. Тобто, я.
Відправивши лист, я замислився про темперамент Ольги. І математично вирахував, що вона також флегматик, як і я. І виклав у листі свої розрахунки: якщо Євген холерик, то Ольга бути холериком не може, бо два холерика в одній хаті вижити не зможуть, бо це будуть стосунки як у німих сестер-близнючок Гіббонс: вічна війна, яка припинитися може тільки якщо хтось один піде геть (що і зробили сестри Гіббонс: просто домовилися, що одна з них помре, і одна з них дійсно померла заради повноцінного життя іншої сестри).
Бути меланхоліком вона теж не може, бо меланхолік підодним дахом з холериком попросту не виживе, бо той розчавить меланхоліка. І бути сангвініком Ольга теж не може, бо інакше би дружби між нею та Оннелі апріорі би не склалося. Тому ясно і зрозуміло, що Ольга - флегматик.
Потім мені згадався Славік та Олена. Що Олена флегматик - то мені одразу стало ясно, щойно я познайомився із нею. А хто за темпераментом Славік? Мені стало цікаво. Бо з флегматиком апріорі здатен ужитися будь-який темперамент, окрім іншого флегматика. Та і зі Славіка такий флегматик, як з мене балерина... Особливо пригадуючи ті його крики десять років тому.
Спершу можна було би подумати, що він холерик? Але ні, для холерика він надто спокійний, надто інертний, а для сангвініка - надто депресивний.
Таким чином, приклавши ще деякі розрахунки до тих відомостей, що маю, я вирахував, що Славік - теж меланхолік, як і Оннелі. А єдиний темперамент, який здатен співіснувати з меланхолоіком протягом довгого часу і навіть принести йому щастя - це, як я уже говорив, флегматик. Тобто, такі люди, як його колишня дружина Олена, як я, або такі як Ольга (дружина Євгена), - хоча звісно, що з неювін навряд чи знайомий.
Так, флегматики холодні, їм не вистачає тої сердечності, яка притаманна меланхолікам. Але, принаймні, флегматики - це єдині люди, які не поводяться у світі меланхоліка мов слон у крамниці посуду, як це роблять холерики, і не поводяться як телевізор у кімнаті, як це роблять сангвініки, які апріорі не здатні чути меланхоліків, тому меланхолікам лишається лише пасивна роль слухача. Бо флегматик, хоча і поводиться у житті меланхоліка як радіо, яке ніколи не замовкає, але принаймні з зі флегматиком у меланхоліка можливий діалог: "А тепер до нас зателефонував наш слухач! Слухаємо Вас, говоріть, ми у прямому ефірі".
Так, флегматик холодний, і це можна назвати його недоліком. Але зате меланхолік безмозкий, - так скаже у відповідь флегматик. Хоча наспраді пара "меланхолік + флегматик" є усього лише ідеальним поєднанням розуму та серця, яким не вистачає одне одного для того, щоби почуватися у цьому світі гармонійними та потрібними. Те саме ідеальне поєднання протилежностей,яке здатне притягнутися одне до одного,- хоча протилежностями насправді для меланхоліка є і холерик і сангвінік, але вони не притягуються, бо ті протилежності вже з інших планет зовсім. Флегматик - єдина людина, яка здатна меланхоліка зрозуміти. Меланхолік - єдина людина, яка здатна флегматика зігріти.
До речі, мій батько теж був меланхоліком. Я зараз подумав про темперамент мого батька, і ясно зрозумів, що він був меланхоліком. А Ольга Іванівна - типовий холерик, тому і вийшло те що вийшло: вона розчавила його... Зі мною цей номер не пройшов, бо я флегматик, а флегматик у парі з холериком проявляється як лід під ногами для сраки: де затанцюєш, там і підсковзнешся. Тому краще не танцювати. Тому флегматик для холерика в якомусь розумінні невловимий, бо схожий на фата-моргану: ніби і поруч, ніби у руках навіть, а задушити не виходить. Звісно, це якщо говорити про конфліктні ситуації та стосунки: такі, як у нас були (і є) з Ольгою Іванівною. А якщо говорити про мирний варіант стосунків - то звісно, це варіант стосунків бомби та кнопки, яка керує цією бомбою, або варіант стосунків генератора ідей (геніального відкривача) та робочого коника, який тягне на собі усі клопоти по піклуванню про свого улюбленого генія. До речі, стосунки Ольги та Євгена саме такі: поки він грається у підготовку до Революції, вона тягне на собі їхній сімейний бізнес.
Людмила - типовий сангвінік. Аркашка теж сангвінік. Співіснувати зі флегматиком здатні, - як радіо та телевізор, - але, вимагаючи одне і те саме - тобто уваги до себе, - насправді ідеально співіснують у ділових стосунках, де сангвінік виступає "зіркою" екрану, а флегматик - його закадровим продюсером. Це союз Вєрки Сердючки та Андрія Данилка (з пісні "Танго"): - "Без меня ты неинтересен, Без нарядов моих и песен" - "Ты о песнях заговорила, Кто их пишет - ты не забыла?"... Це - типовий союз флегматика та сангвініка.
Ну, а флегматик у союзі з меланхоліком - це постійне радіо, яке говорить: "Піди туди, зроби те, і можеш бути самим собою". Як то кажуть: "Сделал дело - гуляй смело". Потрібна лише згода меланхоліка на командування над своїми діями з боку флегматика. Інакше діалогу не вийде. Тому потрібна не просто згода, а навіть бажання меланхоліка, - підкорятися волі флегматика. Що стосується наших стосунків із Оннелі, то вона до командування над собою виявилася не готовою. Для неї це зі скрипом та з зубами. А я тільки дивлюся на її супротивляння, та кручу пальцем коло скроні. Бо флегматик - це єдиний темперамент, який здатен розкрити прихований потенціал меланхоліка саме через оці командування: "Піди туди, зроби те". І єдиний темперамент, здатний з меланхоліком співіснувати, бо більше ні з ким меланхолік не виживе: із сангвініком він зачахне, а холерик його розчавить.
Ось і все, що я хотів написати про моє розуміння Славіка. І про можливий сценарій моїх із ним стосунків, коли він з'явиться на порозі моєї кімнати: як не крути, а я єдина людина, яка ідеально підходить йому. Але він не єдина людина, яка ідеально підходить мені. Бо я ще мрію про стосунки із сангвініком та з холериком. Ідеально потрібний мені холерик - це Надія, і ще Євген також. А сангвініка я ще поки що шукаю своїм поглядом... Звісно, у оточенні Надії є сангвінік: це Ірина Юзик, але Ірина мені не підходить для тих цілей, які мені потрібні, бо вона зоофілка (захисниця тварин), а я - поет, який шукає свою "зірку екрану". Тобто, у нас абсолютно різні інтереси, які перетинатися апріорі не здатні.
На цьому зітхну...
08:51, 28.05.2019
Кар'ялонні
--- 28 05 - Kizatavat-3. Про емоцii флегматика ---
Мені захотілося продовжити тему про темпераменти. І у першу чергу - про емоції, оскільки саме здатність до емоцій у першу чергу цінується будь-яким меланхоліком...
Якщо у холерика емоцій тих аж занадто багато, у сангвініка його емоції у міцній руці самого сангвініка, то у флегматика вважається, що емоцій немає зовсім. Бо дійсно, якщо порівнювати емоції з кольорами, то у холерика його емоції це щось, аж ядучо-яскраве, то у флегматика емоції можна порівняти з білим кольором. І звісно,у контрасті зі сліпучо-ядучими кольорами холерика усі емоції флегматика однаково білі. Але насправді відтінків білого існує стільки ж, скільки і основних кольорів... Я спеціально знайшов у інтернеті палітру кольорів фарб, які представляє будь-яка будівельна компанія на розкгляд своїх клієнтів, щоби кожен клієнт міг вибрати на свій смак будь-який віддінок, та глибину насиченості обраного відтінку. Звісно, тут показані лише основні, але наспрівді професіонали налічують близько восьмидесяти відтінків білого. Одного лиш білого кольору - вісімдесят відтінків. Які, звісно, контрастувати здатні лише одне з одним. Але не з більш насиченими варіантами того ж самого кольору...
Точно те саме і з емоціями флегматика: упорівнянні з насиченими кольорами почуттів холерика, у флегматика почуттів та емоцій немає зовсім. Але для самого флегматика це далеко не так. Він розрізняє свої емоції та почуття між собою у собі. Бо мова йде про відтінки білого. Тобто, дуже тонка гама.
У емоційному плані до флегматика найближче саме меланхолік. Бо його почуття так само тонкі. Хоча звісно, у нього усе яскравіше, бо мова йде про багатоколірність емоцій та почуттів, близької до ніжної пастелі. Саме тому меланхолік та флегматик і розуміють одне одного.
З іншого боку, флегматику близький також і сангвінік. Бо сангвініком так само, як і флегматиком, керує розум. Сангвінік сам вирішує, коли йому і що відчувати. Меланхолік та сангвінік є протилежними одне одному у цьому плані, хоча обидва близькі флегматику: кожен по-своєму. І в той же час обидва близькі холерику, бо його почуття яскраво насичені. Обидвом - і сангвініку, і меланхоліку - може то здатися привабливим. Але насправді обидвох то дуже скоро виснажує, оскільки настільки яскрава насиченість кольорів почуттів холерика попросту втомлює обидвох. Але звісно, витримувати сусідство з холериком здатен тільки сангвінік, бо він керує емоціями - і своїми, і холерика - за допомогою свого розуму. Бо сангвініки - це природжені тамади на будь-якому святі, які самостійно вирішують, що зараз буде відчувати публіка у залі: чи будуть усі сміятися, чи будуть усі плакати.
Може здатися, що флегматик протилежний холерику. Але насправді флегматик є прекрасним поглиначем звуків, які видає холерик. Просто поглиначем.
Тому звісно, що не дивлячись на стійкий білий колір почуттів флегматика, відтінки білого все-таки існують. Просто для холерика вони здаються усі однаково білими. Але оцінити широку гамму почуттів флегматика здатен тільки меланхолік. Бо сангвінік цінує не саму наявність цих відтінків, а здатність флегматика тримати свої почуття під контролем. Тобто, цінує його розум, а не його гаму почуттів. До почуттів флегматика сангвініку немає ніяких справ. Бо він тамада, а не художник... Бо художником здатен бути тільки меланхолік. Він один здатен намалювати портрет Мони Лізи, який прикує до себе погляди усього світу. Бо Мона Ліза - і є яскравий приклад флегматика.
Через те і оцінка посмішки Мони Лізи різними представниками різна: хтось бачить у її посмішці погрозу, хтось насмішку, хтось ніжність... Усі відтінки білого, залежно від куту зору глядача.
11:11, 28.05.2019
Кар'ялонні
--- 28 05 - Kizatavat-3. Трошки гумору про флегматика ---
Щойно полистав картинки у інтернеті, за запитом "флегматик". І побачив картинку з сайту Atkritka.com:
"Чим відрізняється флегматик від холерика?
Флегматик знає, що 2+2=5, і спокійний.
А холерик упевнений, що 2+2=4, але нервується"
Всміхнувся. Дійсно так! Я дійсно точно знаю, що 2+2=5. Знаєте чому я у цьому упевнений? Бо з урахуванням інфляції та природнього множення клітин, кожне число завжди схильне збільшуватися. Ось тому і 1+1=3, а не 2, а 2+2=5, ніяк не менше.
Бо кожне поєднання будь-яких живих тіл дає реакцію, і стимулює до збільшення. Тобто, це усього лише фізика і біологія. Хоча холерик буде мені товкмачити про математику. Хай кричить скільки хоче, я усе одно стоятиму на своєму і повторюватиму, що 2+2=5.
Що стосується реакції меланхоліка на мою заяву, то він один здатен прийняти її на віру і змиритися з нею. Бо сангвінік буде тупо реготати, хапаючись за живіт.
12:09, 28.05.2019
Кар'ялонні
--- 28 05 - Kizatavat-3. Про аварiю та хронiку доторкi ---
Сьогодні у Аркашки День народження. Я написав про це Оннелі, і додав, що на жаль, не привітаю його.
Мені стало сумно. Бо я подумав про усіх, кого так само з Днем народження не привітаю. Серед усіх дат - я кожного року згадую також і 18-е березня: День народження Славіка. Якого так само не вітаю щороку. Не вітаю, але пам'ятаю кожен рік.
Мені стало сумно, і я знову подумав про аварію, яка має статися. Тому захотілося ще раз переглянути усі новини під тегами #аварія та #Харків. Переглянув. Нічого нема. Хоча дійсно, саме сьогодні у Харкові все-таки сталася аварія, у якій ледь не загинув один чоловік: наразі він у реанімації, і для нього збирають гроші. І це не Славік.
Якщо чесно, то не можу точно сказати: чи я сподіваюся одного разу побачити його прізвище у списках загиблих або постраждалих у ДТП, чи навпраки, сподіваюся, що цього ніколи не станеться. Але уперто переглядаю новини.
Коли я задав собі це питання: "На що саме сподіваюся?" - то замислився над тим, що вже кілька днів поспіль не відчуваю його доторків. А коли я протягом довгого часу не відчуваю його доторків, то для мене це підстави припускати, що ця втрата зв'язку може бути спричинена саме його загибеллю.
Оскільки я занотовую випадки його доторків до мене, і кожен раз ретельно аналізую характер цих доторків - то мені захотілося раптом перелистати свої попередні записи.
Отже, коли він востаннє торкався до мене подумки? Останнього разу це було вранці 24-го числа: "Ранковi пестощi. Пятниця" (http://proza.ru/2019/05/24/439). А перед тим - аж 14-го (точніше, 13-го увечері): http://proza.ru/2019/05/14/209 ("Прам-пам, пам-пам..."). Перед цим - аж 8-го: "Доторки" (http://proza.ru/2019/05/08/772). Усі ці випадки увійшли у другий цикл посту "Кіжатават". А перед цим - аж 30-го квітня, у останній день першого циклу: "Останній день посту" (http://proza.ru/2019/04/30/954). Той переламний день 30-го квітня я ніколи не забуду. Бо це те, чого я хотів так довго, але вже не сподівався отримати...
Перед цим його доторки до мене були значно частішими: в середньому два-три рази на тиждень. Тобто, в середньому - через день. Але кожен раз - не те, чого я хотів. І мене то примушувало сумувати або дратуватися.
А коли він нарешті 30-го квітня впіймав правильну інтонацію - то різко змінилося усе. Змінилася і частота його доторків до мене, зате змінилася і якість. Бо тепер кожен раз для мене його доторки як маленьке особисте свято. А раніше його доторки були мені як убогою подачкою: хоча і часто, але якість мене не радувала. "На безриб'ї і рак риба" - ось як я сприймав їх...
А тепер ні. Тепер, хоча його доторки і стали рідкими - судячи з хронології, в середньому раз на тиждень або раз на 10 днів, - тепер я вже інакше сприймаю і його самого, і його значення у моєму житті.
Впіймав себе на думці, що починаю скучати за його доторками. А ще впіймав себе на думці, що починаю переживати за його життя. Подумав: "А раптом тому я його не відчуваю, що він загинув?"...
Таким чином, зробив собі висновок, хо я скоріше не хочу побачити його прізвище у списку загиблих, аніж хочу. Хоча інколи, коли згадую, що гніваюся на нього, то думаю, що хочу. Що сподіваюся все-таки побачити його прізвище там.
Але сьогодні почав думати, що навпаки, не хочу.
Думаю, що запам'ятаю і цей день також. Бо він співпав з Днем народження Аркашки. На якого я так само гніваюся: за те, що він про мене забув. За те, що уникає мене. Так чинити безсердечно з його боку. Це навіть не по-свинськи, хоча я і називаю його поросям. За таке треба саджати у тюрму, і якщо він туди сяде, то живим звідти не вийде. Бо його за таке уб'ють самі урки.
Інколи я думаю, що навіть хочу цього. Що хочу його посадити до в'язниці. У всіх на очах подати на нього у суд та винести йому вирок. А інколи думаю, що хочу , щоби він оженився і народив дитину з синдромом дауна, або ще краще з тяжкою формою ДЦП. Щоби він страждав усе життя, дивлячись на свого сина-інваліда. Він мене порахував обузою? Тоді хай власний син доведе йому, наскільки він був не правий. І він не посміє зріктися рідного сина та здати його у інтернат. Бо усе його оточення йому цього не дозволить і не пробачить. Увесь Херсон відвернеться від нього та зацькує його. Отоді побачимо, який він буде герой після того. Це буде йому покарання за те, що посмів відвернутися від мене.
Так, я гніваюся на Аркашку. Я стільки років пробачав йому його черствість. А тут - моє терпіння лопнуло. Я не можу вже більше терпіти оці знущання наді мною. Терпіти, що мене не просто усі забули, а кожна з оцих тварюк ходить у церкву, і вважає себе зразковим християнином.
Моє серце наповнене гнівом. І наразі тільки доторки Славіка допомагають мені боротися із ним. Тільки його доторки мені приносять полегшення та зцілюють мої рани... Мушу визнати це, що з 30-го квітня усе змінилося. І протягом останнього місяця змінилося і моє ставлення до Славіка. Саме завдяки тим обіймам, які були 30-го квітня... І потім усі наступні. Або майже усі, окрім одного випадку.
Про це я і хотів поділитися з Тобою, Тату.
Мені сумно. І саме сьогодні я потребую обіймів...
19:25, 28.05.2019
Кар'ялонні
--- 28 05 - Kizatavat-3. Про папку, або В самое сердце ---
Поставивши крапку у попередньому записі, я пішов на Ютуб слухати пісні Сергія Лазарєва. Я не його прихильник,але саме сьогодні мені випадкопо потрапила на очі його пісня "В самое сердце" (кліп), і вона мене зачепила, бо викликала асоціації зі Славіком, якого би я так само залюбки від*уячив по мордяці з усіх сил, до крові, щоби випльовував зуби, і випльовував кров.
А потім уже залип на усіх його піснях, поставивши усі, що є у списку.
Ось і зараз: пішов його слухати, слухаю, дивлюся краєм ока кліпи... А сам думаюпро папку і ллю сльози. Бо я скучаю за папкою... До сліз скучаю, і не можу не плакати, коли згадую про нього. Не можу не лити сльози, бо мені його не вистачає досі. Мені не вистачає саме Такої любові...
Такої, яка була би непорушною, і була непохитною, а не як зайоб у голові, як пропонує мені Оннелі: усе її кохання лише зайоб. "Якщо будете паїнькою, то кохатиму". Мені сумно від такої любові.
Папка ніколи не вимагав від мене бути паїнькою. У мене навіть і близько такого слова у лексиконі не було. А коли його не стало поруч, то воно з'явилося... Це слово: "паїнька", і обов'язково поруч зі словом "якщо".
А ці християним ені пропонують саме таку любов: любов-зайоб, і з умовою якщо буду паїнькою. Хай самі жеруть таку любов. А мені не треба. Я хочу, щоби мене любили як мій папка. Без усяких "якщо". Які рівно ніяк не залежали від моєї поведінки. Бо папка мене просто любив. Непохитно. настільки непохитно, що я завжди був упевнений: що навіть у п'яному вигляді, навіть із сокирою в руках і у скаженому настрої - він продовжує мене любити понад усіх, і ніколи мені не зашкодить. Ніколи! Когось іншого він може і зарубати тою сокирою під гарячу руку, але мене - ні!... Бо мене він - любить! А їх - ні. Ось настільки у мене була непохитна упевненість у його любові до мене. Я був абсолютно спокійний, і ніколи його не боявся. Навіть коли він був п'яний, і хапав у руки ту сокиру, і виходив із себе,втративши контроль над своїми емоціями, сповнений ненависті до усього людства. Я і тоді його не боявся. Ольгі Іванівну - боявся, хоча вона сокиру ніколи не хапала. Я її боявся навіть тоді, коли вона була абсолютно спокійна і просто проходила мимо. Я боявся її по-тваринному, як заляканий звір. Бо знав, що вона мене не любить. Тому я боявся її усяку.
А папку я ніколи не боявся! Я був непохитно упевнений у його любові до мене. Хоча він ніколи, жодного разу не сказав мені слово "люблю". Бо він умів мені сказати його інакше. Умів сказати так, що я відчував і був упевнений непохитно.
А оці що?... У них любов-зайоб: якщо будеш говорити правильні слова, не будеш нікого проклинати - то тоді гаразд, дозволю мені поцілувати ручку. Навіть можу зайнятися із тобою сексом... У них навіть секс як подачка. Ні! Як найвища нагорода... Бо більше вони запропонувати не здатні. Вони не здатні запропонувати мені таку любов, якоїмене навчив мій папка: таку, щоби я був непохитно упевнений, що мене не зрадять, не покинуть напризволяще, не будуть шантажувати своїми емоціями, не будуть вимагати перестати проклинати тих,хто мене образив,а навпаки, заступляться за мене так, щоби у мене не було причин проклинати!!!...
Тому я і ллю сльози. Бо скучаю за папкою. Який умів по-справжньому мене кохати. І кохав саме мене. Мене, а не мою поведінку чи моє кохання до нього. Мене, а не свої почуття до мене...
Тридцяте квітня стало переламним для мене, бо глибоко сковирнуло мою найголовнішу рану, найголовнішу потребу... Те, від чого я ніколи не зможу відмовитися.
А відСлавіка відмовитися - зможу. Я і досі повторю вкорте: якщо він помре найближчим часом - я за ним ні сльозинки не пророню. Бо плакати буду тільки за батьком, за моїм папкою... Хоча уже 13 років минуло від того дня, коли я взнав про його смерть. Я не припиняю його оплакувати... Бо я хочу такої любові як у нього!!!... Я скучаю за ним, скучаю за таким коханням...
Але ніхто не пропонує такої. Оннелі постійно опускається до шантажу, поривається мене покинути геть. Славік десь шляється невідомо де. Аркашка про мене забув зовсім... Людмила і та від мене відріклася, соромиться мого існування.
А я ллю сльози тільки за папкою. Бо я можу прожити і без Людмили, і без Аркашки, і без усіх на світі: вони все одно у моєму житті безтолкові люди,які не вміють ні кохати, ні навіть бути просто людьми... А за папкою - буду скучати усе життя. Бо його любові мені не вистачає досі. Я саме такої хочу... Саме такої. Для мене вона - як золото 999-ї проби: найвищого гатунку...
20:54, 28.05.2019
Кар'ялонні
--- 29 05 - Kizatavat-3. Про секс, або В самое сердце ---
Сьогодні вночі, - точніше, учора перед сном, - мені вперше захотілося сексу зі Славіком. Саме мені. Тобто, цього разу це була не поступка з мого боку як раніше, а моє свідоме бажання. І не просто сексу (аби з ким), а саме з ним.
Я роздумував над цим вранці. Ось зараз.
І я раптом зрозумів, чому ніколи не хотів сексу із ним раніше, і чому захотів аж зараз.
Бо мені не вистачало відпи*дити його спочатку. Відпи*дити його з усіх сил. І хоча у астралі я жодного разу навіть ляпаса по мордяці йому не вмазав - все-таки, мені треба було виплеснети свою приховану агресію. Усі свої образи на нього, які накопичилися протягом цих 25-ти років... Мені треба було спершу виплеснути увесь негатив, який я досі тримав по відношенню до нього. Якому не давав волю, бо хотів бути добрим. Сподіваючись на перемогу добра над його черствістю.
Я навіть не сподівався на щось добре від нього у відповідь. Навпаки, я був упевнений, що він до усіх тих моїх образ додасть іще одну, масюсіньку, крохотулічку. І у мене будуть підстави вбити його. Я вже щиро хотів його смерті. Мені не вистачало лише крохотулічки. Лише одної маленької образи з його боку.
Тому я пиз*ив його скільки хотів. Щоби викликати у ньому бодай найменший негатив у мій бік.
Але навдивовижу, він не відповів негативом. А навпаки... Став до мене ставитися тепліше.
І хоча я не вірю у його любов, бо думаю, що ці його теплі емоції у мій бік викликані лише шоком - все-таки, вони не могли не мати на мене вплив.
Я ніколи до цього дня не хотів сексу із ним. Хотіти - не хотів. Хоча і займався. А вчора вперше захотілося. Саме із ним. І саме мені. Свідомо.
І в той же час просто, без напруження нервів, без хвилювання. Навіть якось буденно, скажу.
І це не тому, що секс із ним у мене уже був, і не тому, що він у мене був із іншими чоловіками, з якими цей акт не був якимось святом. Зовсім не тому у мене не було ніякого хвилювання.
Просто я втомився. Я виснажився після усієї цієї війни. У мене не лишилося емоцій для Славіка: я їх усі вичерпав у першому циклі посту. І не лишилося навіть слів: я їх вичерпав у другому циклі посту. Він витримав і усю мою агресію, і усі мої ляпаси словами.
Я почуваюся виснаженим, але в той же час відчуваю нарешті спокій. Ось тому секс із ним для мене щось буденне. Бо і не повинно бути ніякого свята. Бо святом повинен бути зовсім не секс.
Святом повинно бути внутрішня щоденна упевненість, що мене дійсно кохають... Що насправді кохають дійсно мене, а не свої власні почуття до мене на фоні моєї картинки. Ось, саме оця упевненість і повинна бути святом... Щоденним святом, яке не припиняється ні на мить. Навіть попри сварки чи суперечки.
Ось цього відчуття свята у мене не було усі попередні роки. Тому не було і бажання займатися із ним сексом. А учора вперше захотілося. Напевне, саме завдяки тій ночі на 24-е квітня, коли він вперше захотів не мене, а до мене... Просто до мене. До мене.
І тому у мене знову на очі накочуються сльози. Бо я знову згадую свого папку. Мені хотілося до нього. А коли його не стало поруч і я зустрів Славіка - мені так само хотілося просто до нього. Не сексу із ним. А просто до нього. Бо це єдиний вид кохання, який мені зрозумілий. Коли хочуть не мене, а до мене. Хочуть не сексу зі мною, а просто бути поруч... Просто жити, і дихати одним повітрям зі мною. І хотіти бачити мою посмішку. Хотіти, щоби і мені хотілося бути поруч... Тому піклуватися про мене.
Хотіти не мене! Не мене, не сексу зі мною, і називати це коханням!... А хотіти піклуватися про мене, і називати коханням саме це бажання бачити мене щасливим.
У мене знову на очі навертаються сльози. Бо таким коханням мене кохав тільки мій папка. Він не думав про секс зі мною. Він мене просто кохав, просто піклувався про мою посмішку як міг. І для нього нагородою було моє бажання бути із ним поруч.
Мені знову на очі навертаються сльози.
Але я почав про секс. Ось, мені захотілося із ним сексу. Я задаю собі питання: Чому захотілося? Для чого?... Я вже зрозумів, що це бажання вивільнилося з мене саме завдяки виплеснутій на нього агресії. Але тепер я хочу знати: для чого мені захотілося сексу із ним. Адже, повинна бути мета.
Я ще не знайшов відповіді на це питання. І зараз поки що не хочу шукати. Бо почуваюся дуже втомленим.
А тут іще Оннелі, зі своїми прощаннями. Пише мені: "Я в Вас розчарувалася, тому розлюбила. Пора прийняти це і усвідомити". Маячня якась... І це після слів: "Я дуже-дуже кохаю Вас..." Я оцю маячню розглядаю з усіх боків. Верчу у руках. І намагаюся зрозуміти: що воно таке. На що воно принаймні схоже. І у мене у голові не вкладається.
У мене немає емоції образи на неї за цю зраду, за цю підлість. Хоча сам факт образи та підлості з її боку є. Можливо, моя реакція на усе це схожа на стан ступору. Я дивлюся - і не можу зрозуміти: що це таке, на що воно схоже. Ображатися чи боротися - я не знаю. І це не назвати навіть байдужістю з мого боку. Бо це просто-напросто виснаження.
Звісно, у першу чергу це виснаження пояснюється моєю астральною війною зі Славіком. Яку він витримав із честю, мушу визнати. З іншого боку - якби перед тим Оннелі не визвірялася на мене, спровокувавши початок цього посту, завдяки якому потім згадав про Славіка і захопився ним на цілих три місяці - то хто знає, чи згадав би я про Славіка узагалі... І чи перетворилися би наші астральні стосунки у щось, що тепер примушує мене бути задумливим...
Ця задумливість - як втома, і в той же час як спокій... Інколи зі сльозами на очах, які навертаються самі. І це сльози ностальгії по вже майже похороненим сподіванням...
Я упевнений, що і він так само задумливий останнім часом. Не упевнений тільки, чи здатен він плакати...
Саме це я йому сказав, коли він 24-го числа прийшов до мене аби просто до мене... Я сказав йому: "Я хочу тебе обійняти, але мене не пускає до тебе моє непрощення. Я потребую, аби ти попросив у мене пробачення на колінах, і потребую побачити твої сльози, щоби упевнитися, що ти вмієш плакати..."
Звісно, що мені не потрібен цирк сліз та стояння на колінах. Мені потрібен зовсім не цирк, і не показовий акторський виступ зі штучно видушенними із себе сльозами. Мовляв: подивися, який я актор, і як умію грати. Ні... Бо мені потрібно щось значно глибше. Щось фундаментальніше. І я не вмію пояснити це словами.
Чи можна сказати, що Оннелі сама штовхнула мене в обійми Славіка?... Однозначно так. Хоча звісно, вона не підозрювала, що саме так усе обернеться, що у мене десь там у загашнику далекого минулого виявиться якийсь там Славік. Я навіть не знаю, чи дякувати їй за цю підлість, яку вона вчинила зі мною. Я наразі нічого не знаю... Я просто почуваюся втомленим від усього цього. І просто чекаю, коли усе розрулиться саме. Я не хочу боротися. Просто хочу подивитися, куди течія виведе мене сама. Я наразі відчуваю потребу просто відпочити. Просто набратися сил. Просто довіритися Тобі, Татку... І побачити Твою любов до мене.
І знову навернулися сльози на очі. Бо усі кохали лише свої почуття до мене, а не мене самого. Ніхто не бажав мені щастя... Хоча Оннелі - махаючи мені на прощання, пише: "Бажаю Вам усього найкращого". Тобто, "тільки без мене".
Якась маячня відбувається. Я дивлюся на усе це, спостерігаю... Бачу, що якась маячня відбувається. Якийсь абсурд... І відчуваю таку втому...
Я не хочу бути добрим. Я все життя був добрим і ковтав образи. Тату! Я не хочу бути добрим!...
Бо я хочу бути коханим... Ось що... Не за мою доброту. Не за мою доброту!... Щоби мені потім казали: "Я думав ти добрий, тому покохав тебе, а ти виявився недобрим, тому я у тобі розчарувався" (слова Оннелі! Тільки у жіночому відмінку і на "Ви"). Я не хочу бути добрим, щоби бути коханим. Не хочу... Я взагалі не хочу бути добрим.
Так, Тату. Саме тепер мені приспічило стати злим. Я довго був добрим, і я побачив, як люди цінують мою доброту. Коли вони мені говорять: "Я Вас кохаю" - вони мають на увазі не мене, а маю доброту. А на мене їм начхати. На мої особисті почуття - насрати глибоко. Можна навіть зайнятися зі мною сексом, і я по доброті своїй не відмовлю. Але сказати щоби я хотів цього сексу - у мене ніхто не питає, чи я його хотів. Був би лиш згоден, і на тому добре.
А учора я вперше захотів. Сам. Без підказок. І в якомусь розумінні це усвідомлення стало для мене святом. Бо нарешті, у мене з'явилося власне бажання. Тому самому фактові наявності цього бажання я і зрадів у собі. Хоча це убоге бажання. Особливо на фоні фізичної самотності. Коли поруч зовсім нікого немає. І здається, що якщо хтось прийде зараз і скаже: "Я кохаю тебе" - то я зрадію: "Ура!"?...
Ні. Бо цього разу я навмисне скажу: "А я тебе ні".
Бо я не хочу, щоби ці стосунки виглядали як моя безвихідь. І не хочу, щоби мене кохали за мою гарну поведінку, за мою безвідмовність, чи мою доброту.
Саме тому я тепер не хочу бути добрим... Хочу бути черствим. Можливо, це дуже невчасно. Можливо, це не принесе радості мені самому. Я не знаю. Я не знаю, чи хочу бути злим. Я знаю, що не хочу бути добрим...
Оннелі мене шантажує: "Будьте добрішим, і Бог усе розрулить на краще". Вона вірить у чудодійну силу доброти. А от я не вірю вже у доброту... Бо мене за мою доброту ще ніхто не покохав. Та і взагалі, коли у мені перш за все цінують мою доброту - то я дуже сумніваюся, що моє життя чи моя душа чи моє кохання представляє для них якусь цінність... Бо вони кохають лише мою доброту.
Втім, якщо подумати, то і я свого папку кохав саме за те, що він добрий до мене. Покохав його за те, що він кохає мене.
Втім, це кохання росло разом зі мною. Я упевнений, що насправді закохався у нього ще до свого народження. Бо і я був його коханням ще до мого зачаття... Мене іще зачато не було, а він мене уже кохав. Невже він був добрим тоді? І саме за його доброту його я покохав?...
Так, він дійсно був добрим. Але добрим не для того, щоби я його покохав. А добрим він був можливо завдяки тому, що я його кохав... А може, він був добрим сам по собі? Як і я добрий сам для себе, щоби насолоджуватися своєю добротою.
Але коли мене люблять за мою доброту - то я розумію, що люблять зовсім не мене, а лише мою доброту. Бо коли я перестаю бути добрим, а починаю матюкатися - то де і кохання їхнє вивітрюється... Бо виявляється, вони були лише зачаровані мною... Вони думали, що я добрий...
А я не думаю, що Славік добрий. Я усі 25 років був упевнений, що він покидьок, бездушний і черствий. Але я його кохав. Попри його бездушність та черствість. І був добрим до нього, хоча він моєї доброти не цінував.
А тепер виявилося, що і він теж здатен бути добрим. Ага, у астралі. Але мені локшини не навішаєш: я знаю, з чого складається астрал. Бо дуже легко кохати на відстані, не піклуючись фізично. Отак і з коханням Оннелі: вона кохала мене у листах. Але виносити за мною судно не захотіла. Навіть труси мої випрати і то для неї ціла трагедія. Але в астралі - кохає дуже-дуже... А у листах стільки слів!...
Душу перед нею витряси і поклади. А вона поколупається, мов виделкою у макаронах, і вирішить: вірити мені чи ні. А усе перед нею виклади, усю біографію від А до Я.
Мені від самого початку не подобалася ідея розповідати їй свою біографію заради її кохання до мене. Але я розповідав її не для неї, а для Надії. Бо я не мав можливості писати Надії особисто, напряму. Мені потрібен був поштар. Я вибрав Оннелі. Яка спочатку була просто Інночкою. І подарував їй ім'я Оннелі. І вона прийняла його.
Точно так само, як колись Алекс сказав, що не проти бути моїм братом. А потім послав мене на*уй прямим текстом, коли я опинився у Харкові і подзвонив йому.
Я не розумію цих людей. Вони дорожать своїми емоціями, але розкидуються словами мов сміттям. А людей узагалі навіть за живих істот не вважають, - хоча до себе вони кохання хочуть справжнього, непідробного і щирого.
Але під словом "щирого" вони мають на увазі доброту. Бо якщо будеш недобрим у своїй щирості - то всралося їм продовжувати із тобою спілкування.
А самі вони - звісно, добрі. Навіть не підкопаєшся. Усі виховані та вишколені... А я - хам. Біла ворона серед них: "Фу, фу!"...
І мені говорять: "Ви просто невиховані. Вам треба бути добрішим". Тобто, уся їхня показна доброта - не більше аніж плід вихованості. А Бог мусить їх за це нагородити: за те, що вони були паїньками, і нікому слова поганого не сказали. Навіть таким хамам як я, і то, прощаючись, пишуть: "Усього Вам найкращого".
Усі люблять свої власні емоції. А я не хочу Славіка годувати емоціями. Хочу, щоби навмисне сидів голодний. Побачимо, як він мене кохатиме.
Я не вірю у його кохання. Бо коли кохають, то не кричать отак скажено, як він кричав на мене 10 років тому.
Тому я все-таки часом думаю, що бажаю йому смерті. І не за те, що він добрий чи недобрий. А бо просто я так хочу. Бо я не хочу бути добрим. Я добрим бути не хочу, бо за моєю добротою все одно ніхто не помічає мене. Тому добрим бути не хочу. Хочу, щоби Славік здох.
Так, навіть незважаючи на те, що мені вперше учора захотілося сексу. Я не хочу придавати цьому бажанню сексу із ним якесь значення, і заради сексу із ним милувати його. Бо секс я, якщо схочу, зможу отримати від будь-кого. Тому сексом зі мною він не випросить собі життя.
Я не хочу бути добрим. Я втомився бути добрим. Я втомився, що усі тягнуться до моєї доброти, а не до мене. А мене ставлять у нуль. Я втомився.
І саме тому я відчуваю образу. Образу на увесь світ. За те, що мені не дають бути добрим по-справжньому, - так, щоби мені самому хотілося бути добрим, - а вимагають від мене доброти, шантажують мене: будеш добрим - Бог тебе кохатиме, а будеш злим - то пожнеш горе!... Ах, ви ж курви продажні!... Показною добротою намагаєтеся купити квиток до Раю?... І мене намагаєтеся втягнути у ваше лицемірство.
Ні. Я буду злим назло вам. Хочу чи не хочу бути злим - я всупереч вам буду злим навмисне. Побачимо, як ви тоді кохатимете мене. Коли я доброти своєї не показуватиму. Тварі. Виплодки. Як же мені обрид цей світ, Боже... Оці всі вилупки обридли. Оці всі лицемірні гімнюки.
Дай мені бомбу у руки? Я взірву цей світ к чортам нах*й. Оціх усіх людишок нікчемних. Я не хочу бути добрим. Я втомився.
08: 47, 29.05.2019
Кар'ялонні
--- 29 05 - Kizatavat-3. Воскрешение Лирилин ---
Сегодня внезапно воскресла Лирилин.
И с одной стороны, я рад её воскрешению. А с другой стороны - грустно...
Потому что я не предвижу никаких изменений ни в моей судьбе, ни вообще никак нигде...
Вроде бы радоваться надо: человек воскрес... А мне впору уже пожимать плечами и грустить: "Ну, воскресла и воскресла... Сколько их, по свету шатается. Никому я не нужен..."
Поэтому и грустно.
И хотя только что по-настоящему был рад. Но как только задумался, что это может означать -то сразу чувство разочарования напало, и уже всё надоело...
Устал от всех людей, Пап, от всех устал... От этих дружб виртуальных,от этих отношений по скайпу... Я объятий живых хочу, Пап... До слёз хочу.
Поэтому впору от досады швыряться вещами. И этот ноутбук тоже отшвырнуть от себя.
Устал.
10:47, 29.05.2019
Карьялонни
--- 29 05 - Kizatavat-3. О ком думать грех ---
Смотрю художественный фильм "Личное дело судьи Ивановой" (1985) (http://youtu.be/LK4zOgKkAy8)
Там эпизод на 59-й минуте. Вокзал:
"- Как приеду - напишу. Поливай цветы...
- Ты мне это сказала сорок семь раз. И ещё: я буду платить за квартиру, телефон, вынимать почту, пересылать её тебе.
- Хорошо, запомнил, умница.
- Оля... Я тебя никогда об этом не спрашивал... Этот человек...
- Нету никакого человека. То есть, уже нет.
- Кто сказал эту глупость? Ты или он?
- Может я, может он, а может она.
- Жена?
- Дочь.
- Дочь... Но её-то я, оказывается, не знаю!
- Ты ничего не знаешь. И не надо уточнять, пожалуйста.
- Понял. Я понял!... Я хотел тебе сказать... Что у тебя есть сосед... Который очень хорошо поливает цветы.
- Брось, Володенька!... Ты такой хороший, что думать мне о тебе просто грех."
Я поставил на паузу, чтобы переписать этот диалог сюда. А ведь в самое сердце выстрелило последнее слово. "Ты такой хороший, что думать мне о тебе просто грех".
Вот так вот. Если человек хороший - то его не хотят, подавай подлеца. А если подлец - ему говорят: "Будь хорошим, и тебя непременно кто-нибудь полюбит". Всюду враньё... А на самом деле им ни того ни другого не надо. Потому что им важны собственные чувства, страсть, чтобы кровь кипела... Он, это женатый, в которого она влюбилась - он ведь жеребец первой масти. Умеет приударить, навести туману... А этот Володенька он что? Прост, как пять копеек. Он не пудрит ей мозгов. Он просто её любит, каждый день. Обычно любит. Крепко и обыденно, как дышать. А ей этого не надо. Она в крови хочет страсть.
Вот так и Оннэли. Она потому разлюбила, что дружба ей со мной была не нужна. Она хотела страсть. Чтобы поебаться и перегореть. К чему ей мои проблемы? Оно ей не надо. Ей страсть нужна была. Собственные чувства. А теперь она мне говорит: "Давайте останемся друзьями". А мы кем перед этим были?... Ведь я же сам сразу предложил: "Я не хочу начинать наши отношения с постели. Предлагаю начать с дружбы". А потом вдруг оказалось - она во мне разочаровалась. Разлюбила. Прошла любовь.
А ведь даже девочка маленькая в этом фильме говорит: "Разве это любовь, когда она пришла-ушла? Ведь любовь это навсегда, верно, папа?..." А он ей в ответ улыбается грустно: "Маленькая ты ещё, не понимаешь ничего...". А что тут понимать? Ведь даже в Библии написано: что любовь никогда не заканчивается. А мне Оннэли говорит: "У меня любовь кончилась". Страсть у Вас кончилась, а не любовь... А любить меня Вы ещё и не начинали.
И такая у меня, Пап, досада на этих кур... Которые мимолётную страсть смеют обзывать святым словом Любовь. А приятную болтологию называют словом Дружба...
13:30, 29.05.2019
Карьялонни
--- 29 05 - Kizatavat-3. У Бога свои планы ---
Щойно дивився художній фільм "У Бога свои планы" (2012) (https://youtu.be/h27ILUMOFPg)
Наревівся...
І хоча це виявилася банальна мелодрама зі щасливим кінцем - все одно тему підняли болючу...
Усі хочуть їбатися та плодитися - а я хочу тата та маму, хочу братика та сестричку, хочу бабусю власну, і власного дідуся... Хочу щоби у мене були і тітки і вуйки...
Я хочу бути просто дитиною, просто коханим, а мені все про єблю та про єблю... А я не виріс! Я не подорослішав! А ніхто не розуміє, що я дитина, що тягнути мене у ліжко це все одно що педофілія.
А усі відвертаються і відвертаються. Бо всі хочуть їбати мене, а не опікуватися мною. Хочуть дітей від мене, а не мене кохати... А я не хочу дітей. Я сам іще дитина. Я цицьку хочу! Хочу щоби мені колискові співали. А мені їх ніхто ніколи не співав...
15:47, 29.05.2019
Кар'яле
--- 29 05 - Kizatavat-3. Про Оннелi. Точнiше про Iнну ---
Я учора прокинувся з чіткою думкою і чіткою упевненістю: якщо вона вирішила позбутися мого товариства, то вона це усе одно зробить. Утримувати її немає сенсу.
Втім, я і не утримую насправді. Але мені цікаво поспостерігати цю агонію, яка з її боку уже переходить у ницість. Можна довго цитувати ці листи, а можна і просто окремим фразами обійтися, - але навіщо? Мені і так ясно: що якщо людина не гнушається бити лежачого, і принижувати і без того приниженого - то нам із нею не по дорозі. Бо я не знаю, як я буду обіймати чи цілувати людину, яка не гнушається мене бити у моєму лежачому положенні і принижувати будь-яким способом. Я спостерігаю цей цирк, і розумію: вона не просто тупа курка. Курка принаймні не нападає на слабших. Це щось, іще гірше за будь-яку тварину. Бо тварина би до отакого не опустилася. А вона - запросто собі дозволяє.
Я спостерігаю цей цирк, скільки у ній жовчі сидить. Ти знаєш, мені навіть не боляче. А попросту огидно. Бо у кожній особі, яка вважаєсебе людиною, повинна бути всередині якась межа, якої переступати ні у якому разі не можна. Після якої вона перестає себе поважати.
А Оннелі собі таке дозволяє. Втім, яка вона Оннелі?... Вона Інна... Інна Званцева. Про яку, завдяки фільмів-піару Надії Савченко, навіть у Вікіпедії згадали. А можна окрему би книжку написати. Я залюбки колись видам наше із нею листування окремою книжкою. Хай люди почитають отой бруд, який вона на мене виливала. Усе її лицемірство на людях. А на людях вона - зразкова та ввічлива... Ніколи і не подумаєш, що вона здатна на таку ницість і на такі огидні слова. ВОна ж така добра: допомагала інвалідові... А що вона при цьому цього ж самого інваліда принижувала відверто - то не рахується, то усе фантазії самого інваліда. Він же ж у нас "шизофренік" по записам у медичній книжці. Чого його слухати? Людину з хворою уявою.
І тому вона відбрикується від мене ногами, чим далі тим скаженіше. З кожним листом втрачаючи людську подобу усе більше. Я спостерігаю цей цирк...
Я навіть не можу сказати точно,що я відчуваю. Та нічого такого особливого не відчуваю. Що у неї її слово нічого не варте, і вона до власних слів ставиться як до сміття - то я вже давно зрозумів. Було маленьке сподівання, що вона щось усвідомить. Але ні. Вона усіма силами намагається втоптати у сміття і мене (цитую все-таки):
"Я була готова колись робити про Вас фільм, щоб допомогти Вам. А зараз... Та ні за які гроші.... Ви не варті уваги. Фільм має показувати особистість, а не дешевого маніпулятора.
Все, розмову скінчено. Як буде якась важлива конструктивна інформація - пишіть, не соромтеся. А оці дешеві вампірські штучки... Як циганка на базарі, їй Богу. Не ганьбіться остаточно, визнайте, що більше не можете ніким вертіти як Вам заманеться, нав'язуючи жалість і почуття провини. Поводьтеся як людина, а то вже смішно з вашого переливання з пусте у порожнє. Не витрачайте більше ні свого ні мого часу. Живіть своїм життям. Без образ. Навседобре."
Або з іншого листа цитата:
"А зараз я кажу Вам про це не тому, що у мене десь там зв'явився якийсь "Славік", а просто тому що втомилася ходити по колу і чекати просвітлення у Вашій хворій свідомості. ( Прошу вибачення, та при всій повазі не у мене у картці записано "шизофренія"... можливо поки що))) Мого терпіння не вистачило чекати від Вас проявів хоч якоїсь адекватності. Ваше хвалене вміння щось будувати, тим паче стосунки, виявилися брехнею. Ви несете у світ негатив, тому біля Вас ніколи нікого не буде. І це дуже добре, для Вас в першу чергу. Тому що кращого співрозмовника ніж Ви сам, Ви собі не знайдете."
Просто милуюся. Сама ввічливість! Та ще й при всій повазі до мене...
Я не хочу безкінечно цитувати це гімно. Бо цього її лицемірства з листів набереться цілий вагон. Присвячувати свою Сповідальню одній їй - у мене немає ні охоти ні планів. Бо ця Сповідальня існує тільки заради мене одного. Я пишу тут про себе. А інших людей доводиться і цитувати і згадувати тільки тому, що я не один на світі живу. Мене якимось чином оточують або торкаються люди. І я мушу реагувати. Тобто, показувати самого себе. Показувати своє справжнє обличчя у відповідь на їхні справжні обличчя...
Я не тримаю Оннелі. Усе наше листування тепер перетворилося на цирк. Я її провокую, вона реагує. І чим далі, тим яскравіше показує своє лице. Не забувай: це та сама людина, яка мені "щиро і від душі допомагала". Втім, можна і без кавичок, але хай буде з кавичками, бо і то теж цитата. Просто маю на увазі, що вона у нас мати Тереза, а я - хворий на усю голову і злобний шизофренік. А вона - бідна-нещасна. Я дуже яскраво собі уявляю, яку історію свого чергового нещасного кохання вона буде розповідати наступному, хто буде після мене. Бо мені вона теж розповіла про свої попередні стосунки таким чином, що її зрадили. Та і у всіх попередніх стосунках вона була жертвою. І нате: у стосунках зі мною вона теж жертва. Вона мені з усією душею допомагала, а я виявився злобним шизофреніком. Шикарна версія! А головне - навіть і не скажеш, що збрехала. Усе чисто так і є.
Я би відчував почуття огиди, якби у мене були сили на емоції. Хоча я дійсно відчуваю до неї огиду. Ось так ницо опускатися і бити лежачого (а цитувати можна довго) - я навіть уявлення не маю, як вона збирається після цього жити та дихати. З отакою-то совістю. Коли я їй нагадав про совість - вона знов на мене визвірилася, і назвала маніпулятором. Як не крути, а вона обов'язково мусить бути правою!... Заради почуття своєї правоти (хоча яке там почуття? заради ВИДИМОСТІ своєї правоти!) - вона готова з оскаженінням втаптувати мене у багно безкінечно.
Але публічно вона це все не покаже. Що я її таємне кохання, і її влаштовує наша таємничість - вона давно мені ясно та чітко пояснила. Тому і ницість свою вона також показує потайки. З розрахунком, що я не буду це витягувати назовні. Бо ж головне розтоптати мене морально, принизити, зацькувати, і примусити замовкнути, примусити перестати жалітися. Вона думає, що зі мною цей номер пройде.
Я навіть не гніваюся на неї, оскільки і на гнів у мене немає сил. Я взагалі почуваюся спокійно та врівноважено. Я спостерігаю цей цирк її ницості, і попросту дивуюся. Намагаюся уявити, як вона збирається з отаким тягарем на душі жити далі. Їй же щастя не світить узагалі. Бо неможливо бути щасливою з отаким характером. Але мені вона бажає добра, у кінці кожного листа - побажання "Навседобре" та "Будьте щасливі". Ну, бо ж вона християнка, вона не може опуститися до відвертих проклятть... І навіть пише: "При всій повазі до Вас"... Ну, не підкопаєшся, яка вона сама доброчинність та порядність!... А головне - і справді допомагала мені. Аж цілих чотири рази провідувала мене. За якихось десять місяців нашого знайомства. Щоправда, востаннє приїжджати не збиралася, приїхала під примусом обставин. І тому була досить зла, бо приїхати довелося на Новорічні свята. Ну, і все, з тих пір я її не бачив... Бо далі почався цирк.
Втім, цирк і раніше проявлявся, просто помаленьку. Я тоді ще ображався і переживав... А чим далі, тим більше вона втрачала совість,і чим далі, тим відвертіше стала мене принижувати усіма способами. І обов'язково зі згадкою про те, як сильно вона мені хотіла допомогти... Звісно ж, безкорисливо. А тепер я уже виявляється не особистість. І уваги не вартий.
У голові дуже чітко згадується моє дитинство. Коли Ольга Іванівна з таким самим остервенінням принижувала та била мого батька. Щоденно йому мстилася за щось. Обзивала ганчіркою. Точно те саме зараз робить і Оннелі (ні, все-таки Інна! Пора відвикати). І я спостерігаю цей до болю знайомий цирк - і дивуюся... У своїх очах вони добрі, у своїх очах вони жертви... А такі як я та мій батько - ганчірки, а не особистості. Тому екранізації у фільмах ми не варті. Ми взагалі уваги не варті. Бо так вирішила Інна Званцева.
Коли людина з остервеннінням втоптує тебе ногами у багно - то про яке майбутнє із нею може йти мова?... Я деякийсь час не міг зрозуміти, що відбувається, що з нею діється. А тепер я втомився. Мені вже навіть не цікаво. Хоча і продовжую спостерігати цирк її ницості. Вона навіть попрощатися по-людськи не вміє: обов'язково треба того, кого вона кидає, втоптати у багно, принизити. Не попросити вибачення і попросити відпустити, а саме отак: з остервеннінням і у багно.
А я знаєш, навіть отримую якусь збочену насолоду від того, що спостерігаю її ницість. Я продовжую їй писати листи, ставити відверті питання. Хоча це насправді інерція, і я розумію, що це листування нічим добрим не скінчиться. Бо вона по-людськи прощатися не уміє. Їй обов'язково треба сказати: "Ви хворий на усю голову шизофренік, тому прощайте, на все добре."
Хоча, якщо чесно, то я узагалі не розумію: для чого люди прощаються. Можна ж було спілкуватися. А!... Я й забув. Я ж не нардеп. От якби був нардепом - то аж бігом шукали би моєї дружби. Співали би дифірамби. А я хто? Безхатько та інвалід 1-ї групи. Ніхто і звуть мене ніяк. Тому уваги не вартий. І тим паче дратує те, що я голодний і вимагаю їсти. Ось це найбільше дратує. Так і хочеться зашипіти на мене та примусити замовкнути. "Будьте сильним, не нийте!"... "Не ганьбіться, не принижуйтеся як циганка на базарі".
Я спостерігаю цей цирк ницості, і просто не можу вкласти собі у голові. Як так можна? Скажи, Тату!...
Але ж я однозначно стану відомим на увесь світ, це безперечно!... І колись оце все буде витягнене назовні та оприлюднене. І як вона шипіла на мене, примушуючи замовкнути, і як попрікала своїм добром. А потім била ногами нижче пояса. Не буквально, на щастя, хоча не виключаю, що їй завадила лише фізична відстань. Бо вже були такі, які спершу робили мені добро, чекали розрахунку у ліжку, а потім буквально били ногами.
Мені сумно, Тату... Сумно від усього цього лайна.
Але я усе одно хочу стати знаменитим. Щоби сказати усім те, що я вважаю важливим. І хочу сказати це особисто, а не оцими листами. І хочу усіх, хто мене принижував та бив - усіх притягнути до відповідальності, притягнути когось до кримінального суду, а когось до людського. І хочу подивитися, як усім натовпом будуть бити тих, хто перед цим бив мене. Бо хочу щоби ніхто безкарним не лишився. Щоби пам'ятали про совість ті, хто будуть після них. І щоби боялися бити тих,хто сьогодні слабший фізично і не може дати здачу. Але у майбутньому обов'язково її дасть. І так дасть здачу, що мало не здасться. Будуть огрібати з відсотками. Дуже хочу це побачити, давно хочу, Тату.
17:21, 29.05.2019
Кар'ялонні
--- 29 05 - Kizatavat-3. Про Марину-волонтерку ---
Щойно приходила Марина Захарченко (волонтерка з православної церкви). Принесла трошки поїсти, і трохи книжок почитати (вона знає, що я читаю класику, тому принесла саме її).
Цікавилася моїми потребами та проблемами. Вона завжди цікавиться, але ніколи не допомагає вирішити їх. Але про всяк випадок обмінялися номерами мобільного. Хоча не уявляю, для чого.
Заговорили про мої ноги. Чи можливо мені встати і ходити. Я відповів, що, по-перше, у мене ревматизм ніг, а це не лікується апріорі. По-друге, мої ноги давно всохли, бо я з ліжка не встаю з 2011-го року. І показав їй свої ноги. Хоча насправді не встаю з 2009-го, але тоді я по деякому часі встав і почав ходити (у 2010-му), а потім мене повторно паралізувало, і з тих пір не встаю.
Вона сказала, що вірить у Дива. Я сказав: якщо вона дійсно вірить у Дива, то хай помолиться, щоби у мене з'явився опікун. А по-третє, якщо я піду, то куди?... Вона сказала без роздумів (мов саме собою зрозуміле): "У пансіонат!". Я відповів: хай сама там живе. І до того ж, щоби потрапити у пансіонат, ходити не треба.
21:01, 29.05.2019
Кар'ялонні
П.С.: 21:21. Чесно говорячи, коли Марина приходить, то мені після її візиту стає тошно. Тошнить і від її показної позитивності, якою вона приховує свою бездіяльність, і взагалі. Мені стає сумно.
Ні, я не кажу Тобі, щоби вона не приходила узагалі. Приносить поїсти - і то добре.
Але попросту я не вірю їй. Та і втомився я, що до мене більш ніхто, окрім волонтерів, не приходить...
І до того ж, я не розумію, навіщо вона кожен раз ятрить душу, роблячи вигляд, ніби їй цікаві мої проблеми. Просто щоби провітрити рот, щоби у роті не воняло?... От саме від цього і тошно.
А ще тошнить, що вона мене кожен раз фотографує.
--- 30 05 - Kizatavat-3. Останнiй лист до Оннелi ---
Я хочу все-таки процитувати свій останній лист до Оннелі. Оскільки я думаю, що воно остаточно останнє, бо вона мені учора на нього не відповіла.
Спершу процитую її, а потім свій.
* * *
Від кого: Инна
Кому: Кар'ялонні
Дата: 29 тра, 15:58
Іще раз повторюю - до яких пір Ви будете мені вказувати, що мені робити? Ви мені може комп'ютер купите для початку?)
Я була готова колись робити про Вас фільм, щоб допомогти Вам. А зараз... Та ні за які гроші.... Ви не варті уваги. Фільм має показувати особистість, а не дешевого маніпулятора.
Все, розмову скінчено. Як буде якась важлива конструктивна інформація - пишіть, не соромтеся. А оці дешеві вампірські штучки... Як циганка на базарі, їй Богу. Не ганьбіться остаточно, визнайте, що більше не можете ніким вертіти як Вам заманеться, нав'язуючи жалість і почуття провини. Поводьтеся як людина, а то вже смішно з вашого переливання з пусте у порожнє. Не витрачайте більше ні свого ні мого часу. Живіть своїм життям. Без образ. Навседобре.
+
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Инна
Дата: 29 тра, 16:17
"...до яких пір Ви будете мені вказувати, що мені робити? Ви мені може комп'ютер купите для початку?)"
Може і куплю. Мені не жалко. Можу Вам навіть свій подарувати. Я все одно давно шукаю людину, якій потрібен ноутбук. Бо хочу подарувати свій.
"Я була готова колись робити про Вас фільм, щоб допомогти Вам".
Щоби допомогти мені?... Боже, навіть тут Ви показуєте свою благочинність, а не любов.
"А зараз... Та ні за які гроші.... Ви не варті уваги."
Та я і не сумнівався, що Ви узагалі не будете робити якийсь фільм. Бо Ви безпринципна. Ваше слово нічого не варте.
"Фільм має показувати особистість, а не дешевого маніпулятора."
Ну звісно, а Надія особистість. Бо вона нардеп? А головне, вона анітрохи не маніпулятор!... Достатньо лише подивитися заголовки відео: "Допоможемо Надії!..." Ну звісно. Вона своє отримає, і чхала з високої гори вона на усіх. І не згадає вона ні про мене, ні про Вас. Бо уся ця історія з тюрмою була усього лише пафосом, щоби на жалість натиснути. Вона бачте сиділа в тюрмі, тому давайте її зробимо депутатом!... А ще краще Президентом одразу.
"Все, розмову скінчено. Як буде якась важлива конструктивна інформація - пишіть, не соромтеся."
Та яка там конструктивна інформація? Та ще й від мене.
"А оці дешеві вампірські штучки... Як циганка на базарі, їй Богу. Не ганьбіться остаточно,"
Та Ви вже визначіться остаточно: чи мені не соромитися, чи мені не ганьбитися? ("Вова, не сци! Вова, сци!"...)
"... визнайте, що більше не можете ніким вертіти як Вам заманеться,"
Яка ж Ви все-таке падло.
"... нав'язуючи жалість і почуття провини."
Та я вже зрозумів, що якщо у людини совісті від початку не було, то нагадувати про совість немає сенсу.
"Поводьтеся як людина,"
Ну, у Вас особливі поняття про людяність.
"... а то вже смішно"
Смійтеся. Ви будете наступною. А потім я посміюся.
"... з вашого переливання з пусте у порожнє."
Та я давно зрозумів, що Ви пуста.
"Не витрачайте більше ні свого ні мого часу."
У мене часу завалися, нема куди подіти. Куди хочу, на те і витрачаю.
"Живіть своїм життям."
А я чиїм живу?
"Без образ. Навседобре."
Навіть і не сподівайтеся. Бо я може і не ображаюся, але Бог помститься. Бо як не крути, а Ви мене образили. Незалежно від того, що відчуваю я. Тому Вам це не минеться.
Ви ж у мене навіть пробачення не просите, а просто тупо відпихуєте мене ногами. Глядіть, а то залишитеся без ніг за таке.
Кар'ялонні / #Karjalonni_I
* * *
На цьому поки що все.
05:30, 30.05.2019
Кар'ялонні
--- 30 05 - Kizatavat-3. Переiзд ---
Сьогодні раптово до мене зайшли санітарки вранці і сказали: "Збирай речі, сьогодні їдеш, скоро машина".
Добре, що більшість речей уже були акуратно упаковані у сумки. Все інше довелося упаковувати нашвидкоруч.
Отже, від сьогодні я у 13-й. У тій самій 13-й, що і минулого разу. І навіть у тій самій палаті. Хух.
Через місяць, сказали, мене повернуть назад у 3-ю. Аллочка відразу сказала, що мене цього разу викинуть на перший поверх. От курва... Зловживає тим, що я німий і не ходячий. Тому скаржитися апріорі не можу.
Але я радий, що мене перевели у 13-у, і що у ту саму палату. Ця палата виходить на північ, тут мені буде добре.
13:07, 30.05.2019
Кар'ялонні
--- 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Ч 1В ---
Бачу, мій Улюблений Читач десь пропав. Уже тиждень його немає... Востаннє був у мене 23-го числа. Я продовжую слідкувати за зміною нумерації. Якби сьогодні прийшов, то був би під номером 172.
Навіть аж дивно, що його нема так довго. раніше приходив кожен день або через день, максимум через два... А може і приходить, але тепер з іншого пристрою...
Зате протягом останнього часу було багато інших Невідомих Читачів. Прямо цілий наплив нових номерів.
Нема що робити, перепишу статистику.
* * *
неизвестный читатель 406 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Ч 1В
30.05.2019 18:42 авторская страница http://proza.ru/2019/05/30/1143
неизвестный читатель 406 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Резюме-
30.05.2019 18:41 авторская страница http://proza.ru/2019/05/30/1186
неизвестный читатель 406 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Фаворит
30.05.2019 18:40 авторская страница http://proza.ru/2019/05/30/1325
неизвестный читатель 362 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Резюме-
30.05.2019 17:03 список читателей http://proza.ru/2019/05/30/1186
+
неизвестный читатель 384 30 05 - Kizatavat-3. Переiзд
30.05.2019 14:05 авторская страница http://proza.ru/2019/05/30/934
неизвестный читатель 362 29 05 - Kizatavat-3. Воскрешение Лирилин
30.05.2019 11:35 список читателей http://proza.ru/2019/05/29/613
неизвестный читатель 362 30 05 - Kizatavat-3. Останнiй лист до Оннелi
30.05.2019 08:19 авторская страница http://proza.ru/2019/05/30/221
неизвестный читатель 362 29 05 - Kizatavat-3. Про Марину-волонтерку
30.05.2019 08:19 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/1534
неизвестный читатель 362 29 05 - Kizatavat-3. У Бога свои планы
30.05.2019 08:19 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/1108
неизвестный читатель 384 30 05 - Kizatavat-3. Останнiй лист до Оннелi
30.05.2019 07:00 авторская страница http://proza.ru/2019/05/30/221
неизвестный читатель 384 29 05 - Kizatavat-3. Про Марину-волонтерку
29.05.2019 21:36 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/1534
неизвестный читатель 378 Сентябрь 2003-го. Юленька
29.05.2019 19:42 написанные рецензии http://proza.ru/2013/08/18/1000
неизвестный читатель 377 29 05 - Kizatavat-3. Про секс, або В самое сердце
29.05.2019 19:06 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/442
неизвестный читатель 377 29 05 - Kizatavat-3. О ком думать грех
29.05.2019 19:03 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/900
неизвестный читатель 377 29 05 - Kizatavat-3. У Бога свои планы
29.05.2019 19:02 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/1108
неизвестный читатель 377 29 05 - Kizatavat-3. Про Оннелi. Точнiше про Iнну
29.05.2019 18:43 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/1213
неизвестный читатель 366 28 05 - Kizatavat-3. Про аварiю та хронiку доторкi
29.05.2019 03:06 авторская страница http://proza.ru/2019/05/28/1449
неизвестный читатель 366 28 05 - Kizatavat-3. Про папку, або В самое сердце
29.05.2019 02:59 произведения http://proza.ru/2019/05/28/1567
неизвестный читатель 362 Загадка дедушки Смедоуза, и ещё кое-кого
29.05.2019 01:16 авторская страница http://proza.ru/2017/01/01/1209
неизвестный читатель 362 ЧуднАя Вита
29.05.2019 01:13 авторская страница http://proza.ru/2017/01/01/1280
неизвестный читатель 362 Загадочная Рэми
29.05.2019 01:10 авторская страница http://proza.ru/2017/01/01/1247
неизвестный читатель 362 Последнее желание Лирилин
29.05.2019 01:08 авторская страница http://proza.ru/2017/01/01/887
неизвестный читатель 362 Три страницы Лирилин. Исповедь и молитва
28.05.2019 22:11 рецензии на произведение http://proza.ru/2017/01/01/1034
неизвестный читатель 362 Имя воскресло. Лирилин - это женщина или мужчина?
28.05.2019 22:10 google.com http://proza.ru/2017/03/23/988
неизвестный читатель 362 Значение имени Liililiin
28.05.2019 21:48 google.com http://proza.ru/2017/03/23/597
неизвестный читатель 357 28 05 - Kizatavat-3. Трошки гумору про флегматика
28.05.2019 19:04 авторская страница http://proza.ru/2019/05/28/777
неизвестный читатель 352 28 05 - Kizatavat-3. Про темперамент Славiка
28.05.2019 16:11 авторская страница http://proza.ru/2019/05/28/437
неизвестный читатель 336 26 05 - Kizatavat-3. Про псевдоним
28.05.2019 02:32 авторская страница http://proza.ru/2019/05/26/1886
неизвестный читатель 333 27 05 - Kizatavat-3. Про Аркашку
28.05.2019 00:33 авторская страница http://proza.ru/2019/05/27/1490
неизвестный читатель 333 27 05 - Kizatavat-3. Про Оннелi. Недолго музыка иг
28.05.2019 00:21 авторская страница http://proza.ru/2019/05/27/1701
неизвестный читатель 317 27 05 - Kizatavat-3. Любовный прогноз на 5 лет
27.05.2019 17:53 авторская страница http://proza.ru/2019/05/27/1247
неизвестный читатель 317 27 05 - Kizatavat-3. Вона напророкувала менi...
27.05.2019 17:36 авторская страница http://proza.ru/2019/05/27/1084
неизвестный читатель 270 25 05 - Kizatavat-3. Початок третього циклу
25.05.2019 16:27 авторская страница http://proza.ru/2019/05/25/847
неизвестный читатель 244 24 05 - Kizatavat-2. Ранковi пестощi. Пятниця
24.05.2019 14:08 авторская страница http://proza.ru/2019/05/24/439
неизвестный читатель 244 24 05 - Kizatavat-2. Про псевдоним
24.05.2019 14:07 авторская страница http://proza.ru/2019/05/24/505
неизвестный читатель 241 24 05 - Kizatavat-2. Лист до Невiдомого Читача 5
24.05.2019 07:10 авторская страница http://proza.ru/2019/05/24/254
неизвестный читатель 240 23 05 - Kizatavat-2. Дублiкат. Про мед, жир, воду
24.05.2019 03:50 авторская страница http://proza.ru/2019/05/23/598
неизвестный читатель 240 23 05 - Kizatavat-2. Листування з Оннелi-2
24.05.2019 03:49 авторская страница http://proza.ru/2019/05/23/259
неизвестный читатель 172 23 05 - Kizatavat-2. Листування з Оннелi-3
23.05.2019 19:56 произведения http://proza.ru/2019/05/23/884
неизвестный читатель 172 23 05 - Kizatavat-2. Листування з Оннелi-2
23.05.2019 07:20 произведения http://proza.ru/2019/05/23/259
неизвестный читатель 172 22 05 - Kizatavat-2. Леночкiн, та iже з ним
22.05.2019 18:38 авторская страница http://proza.ru/2019/05/22/1284
неизвестный читатель 172 22 05 - Kizatavat-2. Листування з Оннелi
22.05.2019 16:37 авторская страница http://proza.ru/2019/05/22/294
неизвестный читатель 191 20 05 - Kizatavat-2. Хух, Оннелi на волi
21.05.2019 23:43 авторская страница http://proza.ru/2019/05/21/7
неизвестный читатель 172 21 05 - Kizatavat-2. Чи мене захистиш...
21.05.2019 09:41 авторская страница http://proza.ru/2019/05/21/373
неизвестный читатель 172 20 05 - Kizatavat-2. Две рецензии с Кошкиной. Ч 9
21.05.2019 02:12 авторская страница http://proza.ru/2019/05/20/1523
неизвестный читатель 172 20 05 - Kizatavat-2. Статистика Невiдомих. Ч 1Б
21.05.2019 02:11 авторская страница http://proza.ru/2019/05/20/1430
неизвестный читатель 172 20 05 - Kizatavat-2. Пъять днiв офлайн. Олександр
21.05.2019 02:01 авторская страница http://proza.ru/2019/05/20/1639
неизвестный читатель 172 20 05 - Kizatavat-2. Хух, Оннелi на волi
21.05.2019 01:48 авторская страница http://proza.ru/2019/05/21/7
неизвестный читатель 77 15 05 - Kizatavat-2. Неприятный персонаж. Ч 3
17.05.2019 23:23 авторская страница http://proza.ru/2019/05/15/290
* * *
Попередні публікації:
Частина 1А: http://proza.ru/2019/05/10/1123
Частина 2А: http://proza.ru/2019/05/10/1647
Резюме А: http://proza.ru/2019/05/11/1917
Фаворит А: http://proza.ru/2019/05/14/836
Частина 1Б: http://proza.ru/2019/05/20/1430
Наступна:
Резюме Б+В: http://proza.ru/2019/05/30/1186
--- 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Резюме- ---
А тепер підбиваємо підсумки.
(Примітка: Читач 362 - це Лірілін. Читач 384 - очевидно, Оннелі).
* * *
неизвестный читатель 406 30.05.2019 18:42
неизвестный читатель 406 30.05.2019 18:41
неизвестный читатель 406 30.05.2019 18:40
неизвестный читатель 362 30.05.2019 17:03
+
неизвестный читатель 384 30.05.2019 14:05
неизвестный читатель 384 30.05.2019 07:00
неизвестный читатель 384 29.05.2019 21:36
неизвестный читатель 378 29.05.2019 19:42
неизвестный читатель 377 29.05.2019 19:06
неизвестный читатель 377 29.05.2019 19:03
неизвестный читатель 377 29.05.2019 19:02
неизвестный читатель 377 29.05.2019 18:43
неизвестный читатель 366 29.05.2019 03:06
неизвестный читатель 366 29.05.2019 02:59
неизвестный читатель 362 30.05.2019 11:35
неизвестный читатель 362 30.05.2019 08:19
неизвестный читатель 362 30.05.2019 08:19
неизвестный читатель 362 30.05.2019 08:19
неизвестный читатель 362 29.05.2019 01:16
неизвестный читатель 362 29.05.2019 01:13
неизвестный читатель 362 29.05.2019 01:10
неизвестный читатель 362 29.05.2019 01:08
неизвестный читатель 362 28.05.2019 22:11
неизвестный читатель 362 28.05.2019 22:10
неизвестный читатель 362 28.05.2019 21:48
неизвестный читатель 357 28.05.2019 19:04
неизвестный читатель 352 28.05.2019 16:11
неизвестный читатель 336 28.05.2019 02:32
неизвестный читатель 333 28.05.2019 00:33
неизвестный читатель 333 28.05.2019 00:21
неизвестный читатель 317 27.05.2019 17:53
неизвестный читатель 317 27.05.2019 17:36
неизвестный читатель 270 25.05.2019 16:27
неизвестный читатель 244 24.05.2019 14:08
неизвестный читатель 244 24.05.2019 14:07
неизвестный читатель 241 24.05.2019 07:10
неизвестный читатель 240 24.05.2019 03:50
неизвестный читатель 240 24.05.2019 03:49
неизвестный читатель 191 21.05.2019 23:43
неизвестный читатель 172 23.05.2019 19:56
неизвестный читатель 172 23.05.2019 07:20
неизвестный читатель 172 22.05.2019 18:38
неизвестный читатель 172 22.05.2019 16:37
неизвестный читатель 172 21.05.2019 09:41
неизвестный читатель 172 21.05.2019 02:12
неизвестный читатель 172 21.05.2019 02:11
неизвестный читатель 172 21.05.2019 02:01
неизвестный читатель 172 21.05.2019 01:48
неизвестный читатель 77 17.05.2019 23:23
* * *
Тепер Резюме Статистики 1Б (дані за 20-е число: http://proza.ru/2019/05/20/1430).
(Примітка: Читач 5 = теперішній Читач 172. Читач 267 - Оннелі).
* * *
неизвестный читатель 315 17.05.2019 23:23
неизвестный читатель 267 16.05.2019 11:14
неизвестный читатель 267 16.05.2019 11:14
неизвестный читатель 267 16.05.2019 11:13
неизвестный читатель 267 16.05.2019 11:12
неизвестный читатель 267 16.05.2019 11:09
неизвестный читатель 267 16.05.2019 11:09
неизвестный читатель 240 14.05.2019 23:29
неизвестный читатель 240 14.05.2019 23:29
неизвестный читатель 5 15.05.2019 08:30
неизвестный читатель 5 15.05.2019 08:28
неизвестный читатель 5 14.05.2019 17:14
* * *
Фаворит (А+Б+В): http://proza.ru/2019/05/30/1325
--- 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Фаворит ---
Резюме Б+В: http://proza.ru/2019/05/30/1186
* * *
А тепер копіюємо усі відомі нам дані мого улюбленого Читача, який сьогодні під номером 172(5/233/259).
неизвестный читатель 172 23.05.2019 19:56
неизвестный читатель 172 23.05.2019 07:20
неизвестный читатель 172 22.05.2019 18:38
неизвестный читатель 172 22.05.2019 16:37
неизвестный читатель 172 21.05.2019 09:41
неизвестный читатель 172 21.05.2019 02:12
неизвестный читатель 172 21.05.2019 02:11
неизвестный читатель 172 21.05.2019 02:01
неизвестный читатель 172 21.05.2019 01:48
неизвестный читатель 5 15.05.2019 08:30
неизвестный читатель 5 15.05.2019 08:28
неизвестный читатель 5 14.05.2019 17:14
+Дані з "Резюме А" (http://proza.ru/2019/05/11/1917)
неизвестный читатель 233 11.05.2019 04:51
неизвестный читатель 233 11.05.2019 04:50
неизвестный читатель 259 10.05.2019 20:23
неизвестный читатель 259 10.05.2019 20:19
неизвестный читатель 259 09.05.2019 07:26
неизвестный читатель 259 09.05.2019 07:15
неизвестный читатель 259 07.05.2019 12:18
неизвестный читатель 259 07.05.2019 02:09
неизвестный читатель 259 04.05.2019 22:02
неизвестный читатель 259 04.05.2019 21:47
Одним словом, на цілий тиждень він жодного разу не пропадав.
Поки що не знаю, що мені треба думати з цього приводу. Поки що просто констатую.
17:42, 30.05.2019
Кар'ялонні
--- 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-1. Ly ---
"Ly"/(http://proza.ru/2019/05/29/405)
(Лирилин -Мой Синий)
"Поэтому я думаю, что человек по имени Лирилин никогда не умирал(а). Отжил своё только персонаж под именем "Лирилин"... Для чего-то этот персонаж был нужен. И я продолжаю ждать возвращения этого человека: под другим именем, новым персонажем... Я продолжаю ждать.
Я не знаю, мужчина это или женщина - мне всё равно. Я не знаю, сколько ему лет и чем он занимается. Но я люблю его... Помню. Жду... И знаю, что и он меня любит: чувствую это. Или это она... Я не знаю, кто это. Но... я так чувствую. Иногда я складываю всех этих персонажей в один внутренний облик... И у меня получается странная картина: у меня возникает стойкое ощущение, что я знаю, кто это и как его зовут. Но это похоже на сумасшествие.
И я не знаю, что мне думать, как реагировать, если моё чутьё меня не обманывает.
Вот такие мысли..."
"Значение имени Liililiin" - автор: Братислав Либертус
http://www.proza.ru/2017/03/23/597
_
Всё верно. От первого до последнего слова. Но никто не знает моего настоящего имени. Фотографии мои личные здесь были, но видимо, были восприняты как ненастоящие. А живу я действительно в Эстонии - мне легко это доказать через видео. Ведь сейчас время соцсетей? И реальность доказать очень легко.
Почему так? Ты сам ответил на все свои вопросы, милый Братис. Лирилин - это даже не персонаж. Это тяжкий кокон, это короста на душе, это невыплаканные слёзы, невысказанная боль. Она должна была умереть.
Говорят, после смерти с человеком происходят метаморфозы. Можно родиться в новом теле и вновь умереть. Да, со мной было именно так, но в философском, психологическом плане.
Я не перед кем не извиняюсь, не оправдываюсь, ничего особенно не хочу объяснять. Но чтобы выжить в этом мире, иногда нужно в нём умереть.
Я хотела вернуться к себе. И я вернулась.
"И всё же, меня не покидает ощущение, что он все эти годы продолжал за мной наблюдать: хоть и изредка, но."
© Copyright: Лирилин -Мой Синий, 2019
Свидетельство о публикации №219052900405
+
Рецензия на «Ly» (Лирилин -Мой Синий)
Я рад твоему возвращению. Правда рад. И даже испытываю облегчение от того, что оказался прав. И это облегчение настолько светлое, что хочется обнять тебя. Крепко-крепко. Обнять, улыбаться, и молчать.
Хотя по-прежнему не знаю, кто ты. Ни какого пола ты не знаю, ни как выглядишь... Ни сколько тебе лет, ни рода занятий... Ни роста, ни веса. Вообще ничего, кроме твоей души. Которая меня любит, я уверен. Иначе у меня бы не было этого стойкого ощущения, что ты за мной терпеливо наблюдал(а) все эти годы. А я не знаю, где тебя искать. Эстония, Скайп, Ютуб? Я тебя умоляю, я устал и от интернетных отношений, и даже от астральных. Я хочу живого человека пощупать. За ногу пощупать, за руку ущипнуть, за плечи обнять...
Стало грустно внезапно. Потому что я действительно давно не видел живых людей. Всё интернет да интернет... И всем я не нравлюсь, потому что я стал злым и нехорошим. И пытаются меня шантажировать: "Если будешь добрым паинькой - то тебя может быть даже кто-то полюбит". А я уже был и добрым и паинькой. Об меня все ноги вытирали, да очаровывались мною. Таким очаровательно добрым был, что больше, чем очарования, не получил. И это вместо любви-то... А мне говорят: "Будь добрым и тебя полюбят". Не полюбят. Проверено. Если изначально любить не хотят - то хоть наизнанку вывернись, хоть все кости свои покажи голыми - не полюбят. Потому что и не собирались любить, потому что им достаточно было ощущать самих себя очарованными... Собственную очарованность они любили, а не меня. И мне это всё надоело. Выбросил всё нах*й в корзину, и перестал быть добрым. Теперь учусь быть злым. Видимо, получается. Если даже ты воскресла - значит, злость больше востребована в этом мире, чем доброта. Что скажешь?
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 09:42
+
Нет, Братис. Злость не востребована. И я никогда не знала тебя злым. Ранимым, вспыльчивым, резким, даже грубым. Но это не злость. Злость - это когда ты осознанно вредишь человеку, делаешь это с радостью, знаешь, что твои поступки недостойны, и все равно делаешь.
Ты же для меня мальчишка, был и остаешься, которого хочется обнять и сдуть тебе прямо в нос одуванчик. Ты разозлишься, а глаза засмеются.. Вот такой ты для меня.
Я подумаю, как нам связываться. Не забывай, мы навсегда с тобой в виртуале. Вес я тебе написала, рост - ну не 160, и то ладно) Оставь женщине место для тайн)
Вот так. Напишу потом еще.
Лирилин -Мой Синий 29.05.2019 10:00
+
Улыбнулся... Про рост-вес... Расскажу тебе одну историю. Наверное, я уже рассказывал, но всё равно.
Однажды в интернете я познакомился с девушкой. И у нас вроде бы завязался интернетный роман. И вот она меня спрашивает: какой у тебя вес и рост?... А любовь у нас уже такая разыгралась, чуть ли не до свадьбы.
И тут меня что-то переклинило, что-то меня заело в её вопросе... Как будто она меня на развес покупает.
И что я сделал (она не знала, что я колясочник: мы обо всём говорили, кроме моей инвалидности). Что я сделал: прямо на коляске подъехал к косяку, и измерил свой "рост" сидя прямо в коляске. Потом поехал к весам (у нас в коридоре стояли весы большие), и взвесился вместе с коляской. И затем ей честно отрапортовал: "Рабочий рост - 150 см, рабочий вес - 85".
После таких моих сообщений о моём физическом параметре всю её любовь как одуванчик сдуло. О том, что я инвалид-колясочник, она так и не узнала. А между тем, я ей не соврал ни капельки.
Про всё остальное, что пишешь обо мне - всё верно, улыбаюсь тоже... Разозлиться - могу, но быть злым по-настоящему действительно не умею. Не получается. Хотя я очень стараюсь. Вот честное пионерское, стараюсь.
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 10:17
--- 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-2. Не Толкие ---
"Не Толкиен и не эльфийка" / (http://proza.ru/2019/05/29/426)
(Лирилин -Мой Синий)
http://www.proza.ru/2017/03/23/1427
А вот это неправда - я никогда не читала Толкиена и эльфы совсем мне не близки, хотя нравятся их картинки-изображения.
Мой псевдоним - это просто подражание имени Pille-Riin, любила в детстве эту эстонскую сказку писательницы Эллен Нийт.
И мне уже 48.
Ly - это обычная мода на англоязычные слова в Эстонии, со мной училась девочка с таким написанием имени, мне это очень нравилось.
А если так, то да - Ly - так не пишется, только Lii, например, или чаще Liia.
© Copyright: Лирилин -Мой Синий, 2019
Свидетельство о публикации №219052900426
+
Рецензия на «Не Толкиен и не эльфийка» (Лирилин -Мой Синий)
Я рад, что ты воскресла. Потому что история про твою смерть после операции мне совсем не понравилась. Я не люблю, когда люди умирают, особенно заживо.
И раз ты всё-таки решилась воскреснуть - то я был бы рад тебя увидеть воочию. Чтобы убедиться, что ты по крайней мере блондинка.
Только вот я одного не понимаю: зачем было создавать эту страницу вместо прежней. Потому что я теперь не уверен, что снова общаюсь с той же Лирилин, что и тогда. А то тут были некоторые личности, которые выдавали себя за тебя. Например, твой приятель, который последним видел тебя живой перед операцией. И затем создал страницу на Стихире под псевдонимом Целуя Лёд.
Теперь вот - новая "Лирилин - Мой Синий". А с прежней "Лирилин - Мой Синий" что сделалось? Чем она-то не угодила? Или до её страницы пароль потерялся? такое бывает. Можно восстановить на почту.
Я вообще не уверен,что и приятель тот существовал. Потому что вполне допускаю, что это была тоже ты, тобой созданный персонаж. Я не осуждаю тебя за создание персонажей и различных историй, потому что легко могу понять: что хочется быть любимой не за доброту, чтобы за твоей добротой замечали ещё и тебя саму. Хочешь быть злой и корчить из себя своего приятеля? Будь. Я могу понять.
Но всё же, я хочу увидеть тебя воочию. Готова ли ты покинуть свою любимую Эстонию? Правда, ятеперь не в Карелии, а меня уже перебросило в жаркую Украину (чуть не написал "Африку").
Я хотел увидеть твоего приятеля. Для этого попросил его купить для меня сувенирную кружку из Эстонии, и привезти ко мне. Он не захотел, обиделся. Обвинил меня в меркантильности. Да, я меркантилен, не отрицаю. Хочу кружку из Эстонии, и всё тут. А ещё обещанных огурцов. Да, я меркантилен и этого не скрываю. И всё хочу получить за просто так, за то что у меня глаза красивые серые. И пусть только кто посмеет сказать, что они некрасивые: по голове настучу, и добрым не буду.
Раз ты уж решилась воскреснуть - то будь убедительной, привези мне кружку из Эстонии в Украину, и ещё огурцов.
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 09:28
+
Эта страница была создана потому, что я хотела убежать, спрятаться, но не знала еще тогда, что здесь спрятаться невозможно. Закрывать-открывать страницы..здесь это называется удалять, а на самом деле ничего не удаляется.
Я просто хотела спрятаться. Поэтому три страницы.
Злой я никогда не была, спорить ни с кем не стану. Хочу только сказать, что я тебя никогда не забывала, читала неизвестной. Мне дорого наше общение.
Увидеть меня? Легко. Но при одном условии, что я увижу тебя. Это ведь тоже легко? Вот и познакомимся. Не боюсь тебя разочаровать, я теперь совсем не боюсь никаких злых мнений о себе.
Образы я не создавала никогда ради игры или манипуляций. Так мне было легче увидеть себя настоящую и сейчас мне противна ложь. Я даже напишу тебе, что мой вес - 86 кг, я не хочу, чтобы меня представляли невесомой белокурой стрекозкой. Я растолстела, потому что я счастлива и я живу, и никому не обязана ничего доказывать, я хочу быть реальной настоящей, самой собой. Волосы у меня светлые, увидишь.
На Украину я не поеду, прости, милый, но ты опять остаешься без кружки и без огурцов. Но ведь это не самое страшное?
Всегда нравилось говорить с тобой. Потому что не надо притворяться.
Лирилин -Мой Синий 29.05.2019 09:50
+
"...я не хочу, чтобы меня представляли невесомой белокурой стрекозкой."
Хух! Слава Богу, что ты не стрекозка. Я бы стрекозку не вынес. Знаэшь, по поводу веса в Украине есть меткая пословица: "На зміюці сало не наростає". Перевод: "Змея не толстеет".
"Волосы у меня светлые, увидишь."
Я со скрипом отношусь к блондинкам, потому что слишком много неприятных ассоциаций с блондинками (и это далеко не те ассоциации, которые воспеты в анекдотах, нет. На самом деле мои ассоциации связаны с моей же сестрой, которая от природы блондинка. Стерва ещё та. Поэтому я её с некоторого момента за сестру не считаю, и вообще всех блондинок ненавижу,потому что они мне напоминают о ней. Но кто знает, может быть, тебе я и прощу твою блондиностость волос. Я не знаю, не могу сказать наверняка что-либо. Просто сообщаю, что вообще-то от блондинок я не в восторге, если говорить вообще.А если частно - то меня больше интересует твоя степень реальности, вот и всё).
"На Украину я не поеду, прости, милый, но ты опять остаешься без кружки и без огурцов. Но ведь это не самое страшное?"
Это страшно. Может быть и не самое страшное, но это действительно страшно и горько.
"Всегда нравилось говорить с тобой. Потому что не надо притворяться."
Слава Богу. Хоть кто-то ценит мою искренность и возможность быть со мной взаимно искренним, а не воспитанно вежливым или добрым... Потому что я уже до смерти устал от всех этих приятных воспитанных людей. Честное слово: больше всего ненавижу именно приятных. Уж лучше с хамлом разговаривать (только бы не блокировал и не банил меня), чем со всеми этими пластмассовыми лицами с нарисованными улыбками. "Будь добрее, улыбайся, и люди к тебе потянутся!"... И эти куклы пластмассовые улыбаются друг дружке и тянутся друг ко дружке... Устал от них,честное слово. Лучше с самим собой разговаривать, чем с этими приятными куклами.
А что касается нашего с тобой свидания... То увидеть меня ты сможешь только лично пощупав, тет-а-тет. В интернете моих фото не будет. И видео тоже. Потому что я хочу, чтобы смотрели на меня глаза-в-глаза, а не на мою фотографию. И смотрели на меня живого, а не по телевизору... Короче,я хочу, чтобы меня навещали. Да, это шантаж.
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 10:10
+
Я тут ещё подумал, про Украину и Эстонию... И захотелось сказать: "А знаешь, а ты приедь всё-таки, и забери меня с собой в Эстонию".
Хотя я мечтаю жить всё-таки в Финляндии, а не в Эстонии, и уж тем более не представляю, зачем тебе может пригодиться в твоём доме инвалид (читай: обуза). Я всё-таки,действительно не хочу оставаться в Украине. Мне здесь жарко, во-первых... Этот климат это что-то ужасное, это Африка. А во-вторых, у меня здесь в Украине всё равно никого нет. Кроме навязанного мне гражданства, меня с Украиной ничего не связывает. Я никогда не хотел в Украине жить, но мои родители,когда переезжали в Украину, у меня не спрашивали, где я хочу жить... А я хочу жить в Финляндии. Точнее, я хочу жить в Карелии, но только не в русской Карелии лучше, а в финской. Поэтому и получается, что в Финляндии.
А что касается Эстонии... Если выбирать между Украиной и Эстонией - то конечно же, выберу без разговоров Эстонию. Потому что мне гораздо приятнее будет выучить эстонский, чем всю жизнь разговаривать на ненавистном мне русском.
Хотя... Ты наоборот, любишь русский и ненавидишь эстонский. Будет трудно нам достичь консексуса в этом вопросе,потому что ты меня эстонскому не научишь, а будешь мне навязывать русский. А ехать в Эстонию, чтобы там разговаривать не на эстонском, а на опять снова этом долбанном русском, который всюду и в нос и в жопу лезет - то радости мало заранее я предвижу...
И снова вздохну. Потому что грусть и безвыходность какая-то...
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 10:41
+
Я загуглил "Pille-Riin", и нашёл вот это: http://youtu.be/nphSa39Kn7k (Vennaskond - Pille-Riin)
Очень трудно представить, что ЭТО могло тебя вдохновить взять псевдоним "Лирилин" вместо "Пиллерин".
Я даже перевёл на русский язык текст песни, и мне показалось, что песня ни о чём:
Небо запечатано и тускло
Где пропавший месяц
Таяние это улица
Под окном уродливое дерево
Длинные полосы на снегу
Сделал ваши финские сани
Пальцы на спинке
Яркие блики
Пилле-Риин Пилле-Риин
Мы встречаемся здесь сегодня
На ужин под фонарями
Пилле-Риин Пилле-Риин
Детство здесь
Ранняя Весенняя Улица
У тебя летнее солнце на ветру
Весна твой брат
Я хочу, чтобы ты был здесь
Одеваться свободно
Давайте обернем пальто
Туалетная обувь открытая
Под потопом сдают
Застенчивость исчезает изнутри вас
Пилле-Риин Пилле-Риин
Мы встречаемся здесь сегодня
На ужин под фонарями
Пилле-Риин Пилле-Риин
Детство здесь
Ранняя Весенняя Улица
Вы стоите на снегу, как он был создан
Вы знаете, я хочу приехать сюда
Твоя комната, твоя кровать
Падать с тобой
Сегодня стало вчера
Голова полосатой подушки
Нам грустно и кажется нам
Люди все хороши
Пилле-Риин Пилле-Риин
Мы встречаемся здесь сегодня
На ужин под фонарями
Пилле-Риин Пилле-Риин
Детство здесь
Ранняя Весенняя Улица
В лучах утреннего солнца, однако
Голубые глаза открывают путь
Вы услышите из-за окна
Счастливые воды
Не дай мне глаз
Солнечный, а не плоть
Через маленький кусочек стекла
Зеленый кажется миром
Пилле-Риин Пилле-Риин
Мы встречаемся здесь сегодня
На ужин под фонарями
Пилле-Риин Пилле-Риин
Детство здесь
Ранняя Весенняя Улица
* * *
Оригинал:
Taevas sinetav ja h;mar
Kuhugi on kadun'd kuu
Sulalumine on t;nav
Akna all on raagus puu
Lume sisse pikad triibud
Teinud sinu soome kelk
Nukralt seljatoele liibud
Silmis ;raolev helk
Pille-Riin Pille-Riin
Kohtume me t;na siin
;htusinas laternate all
Pille-Riin Pille-Riin
Lapsep;lv on m;;das siin
Varakevadisel t;naval
Sul on suvep;ike p;ues
Kevad;htu on su vend
Soovin et siinsamas ;ues
Riietaksid lahti end
P;;stad mantlih;lmad valla
Kleidin;;bid lahti eest
Tulvaveega rentslist alla
H;belikkus kaob Su seest
Pille-Riin Pille-Riin
Kohtume me t;na siin
;htusinas laternate all
Pille-Riin Pille-Riin
Lapsep;lv on m;;das siin
Varakevadisel t;naval
Seisad lumes nagu loodi
Tead et tahan tulla ma
Sinu tuppa sinu voodi
Sinuga koos hullama
T;nasest on saanud eile
Triibulisse patja pead
Surume ja tundub meile
Inimesed k;ik on head
Pille-Riin Pille-Riin
Kohtume me t;na siin
;htusinas laternate all
Pille-Riin Pille-Riin
Lapsep;lv on m;;das siin
Varakevadisel t;naval
Hommikuses p;ikses aga
Sinisilmad lahti teed
Kuulatad kuis akna taga
R;;msalt vulisevad veed
;ra mulle silma t;ki
P;ikene va pudrusilm
L;bi v;ikse klaasit;ki
Roheline n;ib maailm
Pille-Riin Pille-Riin
Kohtume me t;na siin
;htusinas laternate all
Pille-Riin Pille-Riin
Lapsep;lv on m;;das siin
Varakevadisel t;naval
* * *
Впрочем, нашёл и немножко другой вариант исполнения:
"J;;;;r - Pille-Riin" (http://youtu.be/3SXpJ_xZDac). Это вариант звучит вполне сносно, но я бы всё равно не вдохновился.
А ещё нашёл в Иснтрагнамме профиль некой проститутки (вычеркнем, напишем: фотомодели) под псевдонимом Пилле-Риин: http://www.instagram.com/prpiho/?hl=ru
А ещё в Википедии нашёл какого-то критика с таким именем: http://et.wikipedia.org/wiki/Pille-Riin_Purje
В общем, как-то не связуется у меня эта версия с именем "Лирилин". Вообще никак.
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 19:15
+
Впрочем, Эллен Нийт я тоже нашёл: et.wikipedia.org/wiki/Ellen_Niit
И там упоминается о Пилле-Рийне: "Ellen Niidu esimene v;ikelaste proosaraamat ilmus 1963. aastal ja kandis pealkirja "Pille-Riini lood". Пишут, что в 1963-м вышла книжка "Истории Пилле-Рийна".
Нашёл и саму книжку: issuu.com/tammerraamat/docs/pille-riini_lood
Она оказалась очень маленькой, всего-то ничего: в общем, книжка для детей дошкольного возраста...
А ещё нашёл вот это: youtu.be/B98hiFG8faA - ""Vee-Pille-Riin ja vee;mber", Ellen Niidu "Pille-Riini lood" ainetel". Насколько я понимаю, то это музыкальное сопровождение для этой сказки. Честно говоря, какое-то странное сопровождение... Похоже, что они там колдовством занимаются, или даже скажем, чёрной магией...
Короче, ничего привлекательного в персонаже под именем Пилле-Рийн я не увидел.
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 19:35
+
Отвечу просто - мне Пилле-Рийн нравилась и это главное.
Лирилин -Мой Синий 30.05.2019 08:05
+
О вкусах не спорят...
Братислав Либертус Свидетель 30.05.2019 19:20
--- 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-3. Колыбельн ---
Рецензия на «Колыбельная Любимому папулечке» (Братислав Либертус Новинки)
(http://proza.ru/2019/05/01/648)
У тебя очень большое сердце, Братис, нежное и любящее. Ты - своеобразный человек, не похожий ни на кого, которого я не забывала в течение многих лет, как видишь.
Пусть тебя хранит Бог. А папа твой всегда с тобой рядом.
Лирилин -Мой Синий 29.05.2019 08:41
+
Бог хранит... Как видишь, хранит меня Бог. Хотя, когда папка умер, я не выдержал его смерти, и хотел повеситься в саду на черешне, ночью. Я ту черешню никогда не забуду... Потому что там, под черешней, Кто-то подошёл ко мне сзади, и положил мне руки на плечи. Я даже испугался от неожиданности прикосновения. Хотел обернуться, чтобы увидеть, кто это подошёл ко мне неслышно сзади... Да ещё и высокая трава за спиной! Она не могла не зашуршать под ногами.
А в следующую секунду понял, что никого там не увижу, если и обернусь. Потому что понял моментально, что там мой Ангел-хранитель. Он знаешь, сколько мне тогда наобещал? И что все мои желания сбудутся, и что у меня на земле здесь будет столько любящих меня, что я и знать в лицо не всех буду, по именам не всех буду знать, настолько их будет много. И где они?... А это было в апреле 2007-го года, за несколько дней до моей травмы. То есть, уже 12 лет прошло. А я как был одиноким, так и остался. Никого рядом со мной нет. А если и есть кто - то все подальше от меня...
Бог меня бережёт, Лирилин. Только вот время идёт, а ничего не меняется. Как был один, так один и до сих пор. И ничего из желаемого не исполнилось. Была у меня Карелия, да и ту отняли.
Устал я...
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 11:52
--- 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-4. Имя ---
Рецензия на «Имя воскресло. Лирилин - это женщина или мужчина?» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://proza.ru/2017/03/23/988)
Я никогда не стала бы писать тебе, если бы не твоя искренность и глубоко спрятанная доброта, которую я слышала всегда.
Я - женщина, мне 48 сейчас, я живу в Эстонии, я приехала сюда в 5 лет из России. Мой отец умер при странных обстоятельствах.
У меня светлые волосы, я занимала высокий пост, меня погубила пресса.
Я заболела, пришла на Прозу, здесь пыталась что-то писать о себе, общаться. Навсегда сохраню в сердце любовь к Татьяне, к тебе, милый Братис. Мне дорог Кузьма.
Я болела долго.
Сейчас я вернулась к себе самой. Живая и живущая. А не тот полутруп, который писал здесь под ником "Мой Синий".
Марк - это человек, который помогал мне во всём, он и сейчас со мной. Вот так. И никаких тайн.
Лирилин -Мой Синий 29.05.2019 09:17
+
Эту версию я слышал. Но ведь дело не в версиях... Разве любят за биографию? она может быть любой, от неё вообще ничего не зависит по большому счёту. У меня с моей сестрой в детстве был и дом один, одна крыша, и общие родители... А выросли мы кардинально разными. З разными характерами, и с разными взглядами и на саму окружающую нас жизнь, с разными ценностями в голове... И да, теперь у нас с ней вообще ничего общего. И биографии у нас теперь разные. Но начиналось-то всё одинаково: один дом, общие родители... Переезды с места на место в один и тот же день и в одном и том же направлении. Что мне биография? Тьфу, плюнь и разотри. Можно повторить одну и ту же столько раз, сколько сочтёшь нужным. Дело не в том, поверю я или нет этой версии...
Наверное, здесь всё-таки что-то глубже нужно. Чтобы не были отношения поверхностными... А чтобы было что-то пофундаментальнее, на что опереться можно. И любить без оглядки. Зная точно, что земля из-под ног не уплывёт, и забор за спиной не развалится.
Нет, это не желание тюрьмы, конечно же. Как это обычно говорят: "Я не хочу быть свободным"?... Чушь, абсурд. Разве в неволе птицы поют? Я не видел счастливых браков. Нет, брак это не то, что я хочу...
Всё-таки, хочется чего-то пофундаментальнее, чем брак. Брак это ничто, как и секс. Чушь, пустяк.
Потому что хочется чего-то пофундаментальнее, поглубже... Чего-то, в чём никогда не возникнет сомнений. Это как любовь моего папки: он ни разу в жизни не сказал мне, что любит меня. Но у меня никогда не было и сомнений, что любит!... А вот Ольга Ивановна мне никогда не говорила, что меня ненавидит. Но я всегда знал, что она меня ненавидит. И эта её ненависть тоже была своего рода фундаментальной, как и любовь моего папки.
Вот, такого чего-то хочу. Но не ненависти, конечно: к чему она мне? Мне на всю жизнь хватило Ненависти Ольги Ивановны. Да и равнодушие фундаментальное мне тоже приелось: куда ни плюнь, всюду оно, незыблемое. Остаётся любовь... Вот и всё.
Я не знаю о тебе ничего. Но разве я хочу знать твою биографию? Нет...
Братислав Либертус Свидетель 29.05.2019 09:57
--- 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-5. Воскрешен ---
Рецензия на «29 05 - Kizatavat-3. Воскрешение Лирилин» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://proza.ru/2019/05/29/613)
Ну что же, Братис. Точки расставлены, всё примерно известно, у некой истории есть эпилог. Не надо никого ждать, искать в интернете, всё ушло в сны.
Я стала другой, Лирилин - просто моё воспоминание.
Буду писать на другой странице здесь, а общаться больше не хочу.
Пусть хранит тебя Бог, милый, повторю. Ты хороший и добрый человек.
И глубокий, искренний, талантливый писатель и поэт.
Лирилин -Мой Синий 30.05.2019 08:13
+
Толку с того,что хороший... Это вообще ничего не меняет. Хоть злой, хоть хороший - одинаково никому не нужен. Поэтому от этой моей хорошести утешение только одному мне.
Братислав Либертус Свидетель 30.05.2019 12:35
+
А представляешь, что быть в утешение самому себе - это самое главное в жизни.
Будь самим собой, а каким - решать только тебе самому.
Лирилин -Мой Синий 30.05.2019 16:18
+
Да я это знаю, милая Лирилин! Знаю... Ты права, безусловно.
И ты даже представить быть может не можешь, насколько ты права, и насколько я дорожу своей самобытностью, и своей свободой быть таким, как я хочу, как я себя чувствую. Я дорожу своей свободой быть самим собой.
Да только вот одиночество мне надоело, дорогая моя Лирилин... Надоела собственная беззащитность, что за меня заступиться некому. У меня ведь в 2014-м был инфаркт, с того момента кончилось и моё творчество, и мои потуги прославиться... Единственное развлечение от скуки - вот эти записи. Моя Исповедальня. Просто свободно текущие мысли обо всём подряд, что приходит в голову, что хочется запомнить. Потому что в этой Исповедальне - моя жизнь фиксируется. Такая, какая она есть, без прикрас.
Хотя, скажу честно: я не всё здесь рассказываю. Потому что на самом деле всё, что здесь написано - приукрашено ещё, присыпано сахаром. Не всё говно и не вся боль показана, и не вся соль слёз. Хотя с другой стороны - это и не нужно... Кто умеет читать между строк, и кто знает обо мне главное - тот и так всё поймёт и прочтёт, умножив всё на два.
А ведь если ещё честнее, то именно поэтому со мной и случился инфаркт так рано. Потому что я всё в себе держал, в сердце, и не выплёскивал ничего. Вот сердце и не выдержало, разорвалось... Я Чудом выжил. А мог умереть ещё 10-го августа 2014-го. Знаешь, такие даты не забываюся.
Поэтому всё пришлось бросить, всё творчество и все мечты, все надежды добиться всего самому. Жизнь разрезалась резко на До и После. А надежда знаешь, не гаснет... Сердце ещё надеется на Чудо. Что-то кто-то придёт, словно волшебник на голубом вертолёте, и исполнит для меня все мои мечты. Просто так и ни за что. Просто из любви.
Пишу, а из глаз слёзы струятся. Едва вижу клавиатуру.
Братислав Либертус Свидетель 30.05.2019 18:01
+
Я тебя просто крепко обнимаю, милый.
Лирилин -Мой Синий 30.05.2019 18:37
+
Спасибо, моя дорогая Лирилин...
Братислав Либертус Свидетель 30.05.2019 19:17
--- 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-6. Статистик ---
Рецензия на «30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Резюме-» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://proza.ru/2019/05/30/1186)
Да, 362 - мой визит. Только номер может меняться, ты же знаешь. Через неделю буду например, 25. Я не всегда хочу заходить в кабинет, а своё присутствие на твоей странице не скрываю, я же прихожу читать то, что ты пишешь. Так естественно.
Кстати, Свидетель - это моя любимая твоя страница. Ты здесь наиболее близкий мне, понятный.
Лирилин -Мой Синий 30.05.2019 17:07
+
Оставлю, пожалуй, открытой эту старницу. Может, что-нибудь напишу. Хотя у меня теперь совсем другой стиль. Но какая кому разница - я пишу о себе и для себя.
Лирилин -Мой Синий 30.05.2019 17:11
+
А я как раз хотел написать тебе открытое письмо, и попросить больше не скрываться, а заходить открыто. Я просто люблю честность. Хочу, чтобы хотя бы ты меня в этом поддержала.
Потому что другие мои постоянные Неизвестные Читатели не особенно любят быть честными. И меня это немножко гнетёт. Гнетёт, что честных людей рядом со мной нет...
Я же не требую паспортных данных, ты понимаешь. Просто вот такую крайнюю скрытность не люблю: всему должны быть границы, я считаю.
А что номер ежедневно меняется - то я знаю. Но ведь дата и время прочтения же никуда не девается. Поэтому проследить изменение номера несложно. Особенно если вести вот такие статистические записи.
Братислав Либертус Свидетель 30.05.2019 17:49
+
Я тоже не люблю неизвестных, но принимаю правила этого сайта. Тем более я открыто говорю, что приходила. А есть такие, которые следят и молчат. Вот это меня бесит.
Лирилин -Мой Синий 30.05.2019 18:23
+
Нет, меня не бесит подобное. Если кто-то упорно на протяжении долгого времени читает меня - то определённо, я ему/ей интересен. Поэтому такое внимание мне льстит.
Грустно только, что они (она/он) влюблены в меня тайком. Значит, по-своему страдают от собственного молчания. А я не хочу, чтобы кто-то страдал. Наоборот, для того всё открыто пишу, чтобы помочь человеку расслабиться в моём обществе, и не бояться открыться. Потому что на самом деле это вовсе не больно и даже не страшно, а наоборот приятно. От собственной открытости лично я испытываю облегчение. А когда человек молчит - то, соответственно, он подобного облегчения не испытывает, а наоборот, собственные переживания имеют свойство накапливаться со временем и мучить... Поэтому мне и грустно.
Братислав Либертус Свидетель 30.05.2019 19:16
+
Принимаю твою точку зрения.
Но поверь моему опыту - смотрят часто и те, кто тебя ненавидит, завидует, он раздражен, что ты есть в принципе.
Но какая же разница? Пусть будут ненавидящие, завидующие, следящие. Я не могу очистить от них мир. И я сама могу ненавидеть, завидовать, следить. Давайте уже жопу называть жопой, ели это жопа.
Влюблённые? Они не молчат. Они всегда возвращаются и говорят.
Да, это именно так. Но ты не соглашайся. У тебя свой опыт и я его уважаю.
Лирилин -Мой Синий 30.05.2019 20:19
+
"От любви до ненависти - один шаг. От ненависти до любви - пол-шага"...
Да пусть ненавидят, Лирилин! Это в любом случае лучше, чем равнодушие. Завидуют? Пусть состязаются! Раздражены, что я существую? Пусть найдут меня, и приходят в гости. А если им лень поднять свою жопу чтобы проведать меня - значит, не настолько уж и раздражены. Скажу тебе даже больше, Лирилин! Когда от меня (как правило, в соцсетях) требуют, чтобы я показал своё фото (на моих аккаунтах их нет принципиально, кроме одной страницы: той, где я под именем Братислав Либертус) - то я приглашаю их ко мне в гости, и даже даю им свой точный адрес. Более того: я даю свой адрес не тайком в ЛС, а во всеуслышанье. И знаешь - каждый раз, когда я зову к себе - интонации требующих моментально меняется, и они отвечают мне: "Вот ещё! Да кто ты такой, чтобы я к тебе ехал(а)?"... То есть, моментально теряют интерес.
"Влюблённые? Они не молчат. Они всегда возвращаются и говорят."
Ох... Вот тут не соглашусь. Причём, категорически. И я приведу свой собственный пример. Когда-то давно я влюбился в одного человека. В парня. Я приходил к нему домой чуть ли не каждый день. А он как нарочно избегал меня: едва я на порог - он одевается и уходит. А если он приходит домой, а я его уже жду - то запирается в своей комнате. Я ему ничего не говорил, ни разу. Но, спустя несколько лет, когда он уже женился, а я уехал жить в другой город - мы с ним как-то связались (мы общались нерегулярно, а периодами), и он мне написал в письме, что догадался, что я его люблю. А ещё спустя пару лет я стал объектом его ненависти (неожиданно для меня, поскольку я был уверен в его равнодушии и давно смирился с этим). А теперь, последнее время - я чувствую, что он активно следит за мной. Более того: мы с ним общались в астрале. И даже больше. И я чувствую, что он меня любит. Но. Он ведь христианин... Да и познакомились мы с ним в церкви. Я вообще в церковь ходить начал ради него: просто чтобы посмотреть на него хотя бы издали. А потом стал ходить к нему в гости домой. Так что, в таком случае как мой - нужно иметь огромное мужество, чтобы не то чтобы не молчать, а вообще посметь явиться перед моими глазами. И даже читать открыто (ничего не комментируя при этом) - тоже само по себе огромное мужество.
"Да, это именно так. Но ты не соглашайся. У тебя свой опыт и я его уважаю."
Опыт опытом... Ты думаешь, у меня нет негативного опыта? Да завались. И ты думаешь, ты одна испытала на себе все ужасы и тяготы массовой травли? Я тоже успел. На меня травля впервые была открыта ещё в далёком 2005-м году, когда я впервые сделал каминг-аут. Правда, я его сделал не перед всеми, а всего лишь перед той, которая считается моей матерью... А она уже постаралась, чтобы натравить на меня толпу.
Я и до сих пор покоя не знаю. Хотя и постарался спрятаться как мог. Но моя слава преследует меня повсюду. Я уже и множество городов сменил, и страну менял дважды (даже трижды! Украина - Беларусь - Карелия - снова Украина), и что? Ну, постепенно, конечно, страсти утрясываются... Хотя нет-нет, да и находится сволочь. Даже мои лечащие врачи не брезгуют языком своим как помелом махать повсюду и во всеуслышанье.
А ты меня вздумала пугать ненавидящими меня? Да я уже привык к их существованию как к неизбежности. Потому что знаю, что даже врачи мои (те самые, с языками-помелами!) читают эту мою Исповедальню.
И всё же, я уверен, что их неравнодушие ко мне - признак латентной любви. Просто они ещё не до конца признались себе в этом.
Братислав Либертус Свидетель 30.05.2019 23:36
+
--- 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-7. Ключ ---
"Ключ" / (http://proza.ru/2019/05/30/1593)
(Лирилин -Мой Синий)
Я теперь совсем по-другому вижу мир. И не потому, что стала старше и "полтос" у меня уже на носу. Не потому, что мне надо говорить что-то такое, за что мне потом будет стыдно или неудобно.
Я умерла и я выжила. Это моя личная проблема. Я никого не виню и ни на кого не в обиде. Я просто открывала дверь в этот мир не тем ключом. Нужный лежал у меня под ногами и я втаптывала его в песок, считая, что золотые ключики на моих губах и есть то счастье, которое я заслужила.
Ржавый, грязный ключ, однако, был окрашен в цвет моей мечты и он открывал дверь с табличкой "Мечты сбываются".
Теперь я знаю точно. Я никого не впущу в свой мир, здесь хозяйка - я.
© Copyright: Лирилин -Мой Синий, 2019
Свидетельство о публикации №219053001593
+
Рецензия на «Ключ» (Лирилин -Мой Синий)
Я тоже раньше думал, что моё одиночество - этот тот самый "золотой" ключик, который открывает дверь к моему счастью. Хотя это действительно правда: потому что именно он и открыл мне дверь к моей самобытности, в которой ни с кем не нужно считаться. Не нужно думать, что я не пытался добровольно потерять свою свободу. Было у меня и это. Потом еле вырвался. Потому что едва не задохнулся в петле тысяч "должен", а особенно сцен ревности, начинающихся каждый раз с одного и того же вопроса: "А ты меня любишь?"... Я потом сбежал без оглядки от такой любви, и зарёкся жениться впредь. Свобода! Куда хочу туда иду, и ни у кого не спрашиваю, ни с кем не советуюсь.
А затем настала инвалидность. И моя отчаянная потуга стать знаменитым попреки этой инвалидности. Заработать много денег. Не столько мне та знаменитость была нужна, сколько просто много денег. Чтобы купить самого себя, купить себе дом в стране своей мечты, и жить с кем захочется.
Но инфаркт внёс свои коррективы. И оставил меня абсолютно наедине с собой. Если раньше я был всего лишь колясочник, но в остальном здоров как бык - то теперь абсолютно беспомощен. Теперь физические нагрузки мне запрещены, да и вообще какие-либо нагрузки запрещены. Теперь я хрустальная ваза, на которую даже крикнуть нельзя, потому что могу моментально впасть в кому (такое уже было). Теперь с меня пылинки сдувать необходимо, настолько я внезапно стал хрупок. И уж безусловно, меня теперь нужно ещё и носить на руках, в самом буквальном смысле.
Я ванны не видел уже много лет. Я вообще никак не моюсь. Потому что самостоятельно я не в состоянии, а санитаркам нет дела. Но если санитарки и сделают это - то будут мыть меня на столе, словно мёртвую тушу кабана (такое тоже было, с того раза я отказался раз и навсегда от услуг санитарок меня помыть).
Возникла острая необходимость в личной сиделке. Которая будет ухаживать за моим телом с любовью. Возникла острая необходимость в личном массажисте, который будет массажировать моё тело ежедневно и полностью, а не на тяп-ляп, раз в несколько лет и то частично. Возникла острая необходимость в личном адвокате, который будет заниматься всеми моими гражданскими тяжбами с различными соцслужбами, с частными людьми, и прочая. Но прежде всего - необходим просто личный опекун, который будет стоять за всеми этими людьми, и следить за качеством выполнения их обязанностей.
Мне много раз предлагали пансионат. Спасибо, но не надо. Уже попробовали, уже сыты, и именно поэтому мне теперь и нужен адвокат, а также все перечисленные выше лица. Потому что в богадельне меня никто с любовью мыть не будет, там я буду либо вовсе немытым, либо меня будут мыть словно кабанью тушу на столе. Свежего воздуха я повек не увижу, а если и выпрошу меня сопровождать на прогулке - то будут стоять над душой и ждать с нетерпением: "Ну всё? Ты уже надышался? А то у меня работы много". Короче, во второй раз в пансионат - ни за что на свете.
Да, мне нужен человек, который будет меня любить. Но только не в качестве супруга, упаси Бог. Знаешь, я на протяжении этих лет понял самое главное о себе, понял, какой именно любви хочу. Я хочу, чтобы, прежде всего, у меня были собственные папа и мама. Вместо умершего отца, которого я почти не помню, и вместо твари-матери, которая изгадила мне всё детство своей ненавистью ко мне за моё существование, и сломала мне мою взрослую жизнь. Хочу собственного братика, с которым буду играть в шахматы или другие игры - в общем, с самого детства мечтаю о партнёре по играм. Который научит меня играть в игрушки, потому что в детстве у меня не было ни детства, ни игрушек, ни умения этими игрушками играть... Хочу, чтобы у меня была собственная бабушка, которая будет меня обожать за то, что я существую, и печь для меня пирожки. Чтобы у меня был собственный дедушка, который покажет мне, для чего дедушки вообще нужны, потому что я и представить не могу его роли в жизни других внуков... В общем, я мечтаю быть просто ребёнком... Потому что ребёнком-то я как раз и не был никогда, у меня совершенно не было возможности. А самое главное - что на самом деле я и не вырос вовсе. Знаешь, сколько мне лет по-настоящему? Сколько мне правда-правда?... Мне всего шесть лет. И я не в состоянии до сих пор выйти из этого возраста. Я доселе тянул взрослую лямку, занимался сексом, ещё что-то... Кстати, о сексе - меня никогда не покидало чувство, что во время секса я участвую в акте педофилии. Что мне не нужно этим заниматься на самом деле. Что я попросту не дорос до него...
Получается, что я не хочу быть хозяином своей жизни?... Нет, неправда. Хочу. Но хочу, чтобы попросту не мешали, а даже помогали мне быть хозяином своей жизни. Чтобы, относясь ко мне как к ребёнку, не относились при этом как к дебилу. А скорее относились как к царю. Чьи прихоти бы исполнялись в точности.
Такое, о чём я мечтаю,конечно же, бывает только в красивых фильмах про богатых. Не знаю, существуют ли такие истории в реальности. А так хочется верить в чудо... Ведь, говорят, бывают же всё-таки чудеса на свете.
А ещё я мечтаю, чтобы у меня был собственный вертолёт. И соответственно, собственный пилот для него. И мечтаю жить в Финляндии, говорить по-фински. И в Эстонии тоже жить хочу, но во-вторую очередь. Естественно, хочу этого чисто ради эстоно-язычной среды. Не потому, что в Эстонии живёшь ты, а вообще, я этого хотел ещё до тебя, потому что я не люблю, когда моя жизнь превращается в моно-язычную, словно ежедневные макароны. Потому что люблю языковое разнообразие. Мечтаю выучить много языков. Но не английский ни в коем случае, а наоборот: хочу выучить редкие языки: все саамские, сето вместе с выру, ижорский вместе с водским, и конечно же вепсский, - не считая, естесттвенно, ливвиковского, людиковского, а также тиверского вместе с собственно-карельским. Вот эта группа языков мне интересна. Я мечтаю. Мечтаю оживить их через переводы на них моего творчества. Вообще, у меня огромные мечты.
А вместо этого я живу в больнице. Недоедаю. Терплю обиды и издёвки. Терплю собственную беззащитность дать всем им сдачи. Из дня на день отчаянно молюсь, чтобы выжить, дожить до следующего дня, потому что вообще непонятно, каким образом моё тело до сих пор живо, с таким-то сердцем, и в таких-то условиях, без малейшего шанса на реабилитацию здоровья. Ведь у меня даже кресла нет, я с постели не слезаю совсем, потому что не на чем. Хотя с другой стороны, если бы и было на чём - то куда?... Одному мне нельзя без сопровождения и контроля за моим самочувствием. Да и куда бы я поехал, если бы и не было нужно сопровождающего? Куда? Чтобы просто прокатиться бесцельно по улицам, ощущая своё одиночество и громкую невозможность с кем-либо заговорить?... Естественно, при этом замечая взгляды "здоровых". И в этих взглядах - удивление и лёгкое омерзение, вприкуску с жалостью. Ради этих взглядов, что ли, мне на улицу стремиться?... А я хочу, если и ехать куда-то, то чтобы не замечать этих взглядов, и чтобы цель была ехать куда-то. Например, хотя бы в магазин за покупками. И чтобы рядом был собеседник.
Розово-голубые мечты, присыпанные золотой пыльцой беззаботности. Они только и спасают жить, ежедневно жить, не отчаиваться, не выбрасываться вниз головой из окна.
А ты говоришь: "никого не впущу в свой мир". А я - наоборот: рад бы позвать в свой мир, да некого...
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 05:26
+
Жизнь на самом деле очень короткая, милый. Закончится всё, абсолютно всё. О будущем после смерти мы ничего не знаем, каждый верит во что ему больше нравится верить. Я, например, думаю, что после смерти ничего нет, просто как выключить свет.
Но жизнь, она всё равно прекрасна, вот именно потому, что есть в ней эти самые "розово-голубые мечты, присыпанные золотой пыльцой беззаботности", о которых ты говоришь.
Надо жить столько, сколько суждено. Потому что эта избранность со стороны Вселенной, космическая уникальность под название "рождение" всё равно когда-нибудь закончится.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 07:37
--- 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-8. Ключ-2 ---
Рецензия на «31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-7. Ключ» (Братислав Либертус Свидетель)
В твоём мире никогда не бывает пусто. В твоём мире есть ты.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 07:39
+
Знаю: "У мене сім'я невелика: із одного чоловіка" - говорит укранская пословица. (Перевод: "У меня семья небольшая: из одного человека (меня)").
К чему всё это? Я и так знаю, что я интересный. Но я не могу быть себе ни адвокатом, ни бабушкой с пирожками. Дело ведь не в пирожках, ты сама понимаешь. Как ни крути, а я нуждаюсь в опекуне. Поэтому не надо меня утешать вот этой чушью. Меня можно было утешить ею пока здоровье было, и ни в чьей помощи и защите не нуждался. А сейчас этот род утешения уже в корзину.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 10:55
+
Где ты увидел утешение? Это моё убеждение, а утешать кого-либо я не собираюсь, кроме своего ребенка.
Братис, мы на литературном сайте. И я за корректное общение. Или тогда уж за корректное молчание. Как выберешь ты и как выберу я. К чему жеманничать? Я могу и резко ответить, и мягко. Могу вообще не отвечать. Ты точно также.
Хорошего тебе дня.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 11:40
+
Лирилин. Я хочу быть самим собой. И мне насрать на правила жеманного воспитания. Хочешь высказаться резко - на здоровье. Я тоже резко высказываюсь, когда меня распирает. Так почему это нельзя тебе быть самой собой на моей страничке? Будь. Я за равенство. Более того: я ненавижу вежливых людей. Потому что лицемерие ненавижу.
А литературный портал - он вокруг моей странички, но не на ней.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 12:05
+
Хороший ответ, мне нравится.
Знаешь, сопливая пятилетняя девочка во мне, которая собирала в России шишки на память и уезжала в Эстонию, полностью испарилась. Я воспринимаю своё детство как часть своего жизненного опыта. Но это теперь.
Я не стала злой. Я просто чётко знаю, что я хочу делать, что не хочу. Всё, что не вписывается в мои принципы - я удаляю без сожаления.
Ты меня привлекаешь эмоциями. Они у тебя невыдуманные, живые, как чистая вода.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 12:10
+
У всех разные принципы... Гораздо чаще в принципы окружающих меня людей не вписываюсь я со своей искренностью. Но они называют её словом "хамство". Впрочем, я не вижу принципиальной разницы между этими понятиями, потому что искренность априори не может быть вежливой, а коль вежливости противоставляется хамство - то да, искренность и хамство одно и то же.
Так что хамы мне всегда гораздо более приятны и милы, чем воспитанные люди. В отличии от 99,9% людей, меня окружающих. Поэтому я уже давно привык, что меня кто-то без сожаления "удаляет". Я к этому настолько привык, что всегда впадаю в ступор, когда меня не "удалили" после первого же моего "насрать".
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 12:19
+
Хам хаму рознь. Если хам глуп, это беда. А с умным хамом всегда интересно говорить. Потому что не надо придумывать милые слова.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 12:22
+
Нет, "глупого хама" я называю словом "дебил". Потому что в моём понятии хам априори умён. А глупую хамку называю "курицей".
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 12:53
--- 31 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Фаворит ---
Бачу, у мене з'явився новий Фаворит? Уже четвертий день обчитує мене з ніг до голови Читач під загадковою цифрою 329. І це явно не колишній Фаворит, бо той має з'явитися під номером 123. Прямо не знаю, і на кого думати. Але мені цікаво спостерігати. Бо я люблю увагу.
Але у когось явно вихідний день, причому четвертий день підряд. І бачу, що явно зголоднів за мною. Так скучив, так скучив... Прямо відірватися не може. М-м-м...
Я солоденький, хіба не так?
* * *
неизвестный читатель 329 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-8. Ключ-2
31.05.2019 13:33 авторская страница http://proza.ru/2019/05/31/891
неизвестный читатель 329 20 05 - Kizatavat-2. Две рецензии с Кошкиной. Ч 9
31.05.2019 09:12 не определен http://proza.ru/2019/05/20/1523
неизвестный читатель 329 11 05 - Kizatavat-2. Две рецензии с Кошкиной. Ч 8
31.05.2019 09:12 не определен http://proza.ru/2019/05/11/283
неизвестный читатель 329 28 05 - Kizatavat-3. Про темперамент Славiка
31.05.2019 09:05 список читателей http://proza.ru/2019/05/28/437
неизвестный читатель 329 26 05 - Kizatavat-3. Про псевдоним
31.05.2019 09:05 список читателей http://proza.ru/2019/05/26/1886
неизвестный читатель 329 О биографии. Письмо 1. Сплетни
31.05.2019 09:04 авторская страница http://proza.ru/2013/01/04/1134
неизвестный читатель 329 Про отморозков, и про страх. Сон. Исповедь
31.05.2019 08:59 авторская страница http://proza.ru/2016/12/26/723
неизвестный читатель 329 42 ярких ответа. Исповедь-интервью
31.05.2019 08:57 авторская страница http://proza.ru/2017/01/02/199
неизвестный читатель 329 О моей доброте. Исповедь
31.05.2019 08:55 авторская страница http://proza.ru/2017/01/31/375
неизвестный читатель 329 29 05 - Kizatavat-3. Воскрешение Лирилин
30.05.2019 11:35 список читателей http://proza.ru/2019/05/29/613
неизвестный читатель 329 30 05 - Kizatavat-3. Останнiй лист до Оннелi
30.05.2019 08:19 авторская страница http://proza.ru/2019/05/30/221
неизвестный читатель 329 29 05 - Kizatavat-3. Про Марину-волонтерку
30.05.2019 08:19 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/1534
неизвестный читатель 329 29 05 - Kizatavat-3. У Бога свои планы
30.05.2019 08:19 авторская страница http://proza.ru/2019/05/29/1108
неизвестный читатель 329 Лирилин по Толкиену...
29.05.2019 08:52 не определен http://proza.ru/2017/03/23/1427
неизвестный читатель 329 Загадка дедушки Смедоуза, и ещё кое-кого
29.05.2019 01:16 авторская страница http://proza.ru/2017/01/01/1209
неизвестный читатель 329 ЧуднАя Вита
29.05.2019 01:13 авторская страница http://proza.ru/2017/01/01/1280
неизвестный читатель 329 Загадочная Рэми
29.05.2019 01:10 авторская страница http://proza.ru/2017/01/01/1247
неизвестный читатель 329 Последнее желание Лирилин
29.05.2019 01:08 авторская страница http://proza.ru/2017/01/01/887
неизвестный читатель 329 Три страницы Лирилин. Исповедь и молитва
28.05.2019 22:11 рецензии на произведение http://proza.ru/2017/01/01/1034
неизвестный читатель 329 Имя воскресло. Лирилин - это женщина или мужчина?
28.05.2019 22:10 google.com http://proza.ru/2017/03/23/597
неизвестный читатель 329 Значение имени Liililiin
28.05.2019 21:48 google.com http://proza.ru/2017/03/23/597
* * *
Лірілін!... Скажи, якого оце вітра ти надумала в хованки від мене гратися? Виходь, я все одно знаю, що це ти.
14:59, 31.05.2019
Кар'ялонні
--- 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-9. Лилюм ---
"В молчании равны все" / (http://proza.ru/2019/05/31/766)
(Лирилин -Мой Синий)
На одно твоё слово можно найти миллиард других слов, на всех языках и диалектах мира.
На одно твоё молчание найдётся только одно чьё-то молчание - истинное равенство во всей Вселенной.
© Copyright: Лирилин -Мой Синий, 2019
Свидетельство о публикации №219053100766
+
Рецензия на «В молчании равны все» (Лирилин -Мой Синий)
Брехня. Молчание молчанию рознь. За каждым индивидуальным молчанием может скрываться ещё больше невысказанных слов, чем в уже высказанных словах. Потому что ни одно высказывание не способно быть полным, в нём всё равно скрывается часть молчания.
А любое молчание подобно невыплаканным слезам: люди, которые много молчат, умирают от инфаркта.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:03
+
Благодарю за мнение.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:06
+
А ты, конечно же, не согласна. Тогда обоснуй, с чем ты не согласна... И почему не согласна.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:18
+
Нет, почему не согласна.
У тебя получилась интересная трактовка моего мнения. Брехней твое мнение я могла бы назвать только в том случае, если бы хотела вызвать твою реакцию. А я не хотела.
А то, что ты сказал, повторю - интересно.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:21
+
Ах-ха...
(Ваше замечание слишком короткое (менее 5 символов). Напишите более развернутое замечание.)
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:26
+
Не злись, мальчишка. Я всё равно тебя люблю.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:27
+
Ладно. Прощаю. Целуй руку.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:35
+
Это ты решил тяжёлую артиллерию применить?) Картинку уже в голове нарисовал, как седая бабка лирилин целует тебе холёную ручку в золотых перстнях с дорогими каменьями.
Фантазии - это твоя свобода, милый. Не буду тебя ограничивать, фантазируй, конечно).
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:39
+
Я не ношу бижутерию (не люблю чувствовать себя стеснённым в движениях, люблю когда тело дышит). Но в остальном - всё так. Представил.
Ладно, на колени можешь не становиться. Достаточно и поклона: пожалею твой ревматизм. Хотя твой радикулит не пощажу. Но с радикулитом проще.
Знаешь, есть такой анекдот:
Приходит старая бабка к врачу, и жалуется на боль в пояснице. Он ей говорит:
- Наклонитесь немного. Как себя чувствуете?
- Немножко легче, милок. Меньше болит.
- А ещё немножко наклонитесь? Как себя чувствуете?
- Ещё меньше болит, милок.
- А ещё чуть-чуть наклонитесь? Как себя чувствуете?
- Совсем не болит.
- Вот так и идите, бабушка.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:46
* * *
"Лилюм" / (http://proza.ru/2019/05/31/781)
(Лирилин -Мой Синий)
Люблю необычных людей, сказочников и сумасшедших.
Мне нравятся странные, нелепые, другие.
Бред шизофреника - моя музыка.
© Copyright: Лирилин -Мой Синий, 2019
Свидетельство о публикации №219053100781
+
Рецензия на «Лилюм» (Лирилин -Мой Синий)
Никакой шизофрении на самом деле не существует. Есть просто люди, с которыми разговаривают Ангелы. Белые или Чёрные - второстепенный вопрос. Но однозначно одно: если каждый человек, который слышит Голос Ангела, является шизофреником - то в таком случае ярчайший известный шизофреник - это Моисей, выведший израильский народ из египетского плена. И это ещё не считая Марию, которая родила Иисуса...
Между ними и после них - было полным-полно шизофреников. И я один из них.
Если бы Моисей жил в наше время - то израильский народ и поселе бы оставался в рабстве у египтян. Потому что его бы заперли в психушку и лечили. А если бы в наше время жила Мария - то даже не сомневайтесь: она бы в психушке и родила. А Иисуса, которого родила шизофреничка, сразу бы записали в шизофреники тоже, и он из психушки попросту бы никогда не вышел.Там бы прошло его детство, и прожил бы он до глубокой старости... Так и не увидя света за пределами своего отделения.
Так что рецензент ниже - попросту обчитанный долбо*б. Который в своей жизни кроме медицинских книжек ничего не видел.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:12
+
"Между ними и после них - было полным-полно шизофреников. И я один из них." - вот это выберу из всего тобой сказанного как наиболее мне понятное.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:13
+
Естественно, по медицинским книгам понятное? Ты же, как мне помнится, в юности в медицинском училась?... Или я ошибаюсь и тебя с кем-то путаю?
Я обратил внимание, как ты поддакивала этому обчитанному долбо*бу (цитирую):
"Многие считают необычных людей шизофрениками. Это не всегда так. Для шизофрении характерен бред преследования и приказные словесные галлюцинации (голоса). С уважением, Олег.
Олег Михайлишин 31.05.2019 12:50
+
Конечно. Шизофрения для меня - это больше, чем просто диагноз. Спасибо за рецензию, Олег.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 14:00"
* * *
Ах-ах, какая идиллия взаимопонимания... Прям собрался медицинский консилиум. Так и хочется язвить.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:23
+
"Так и хочется язвить." - это твой ответ на все твои вопросы.
Медицине никогда не училась, нет. Пусть останется за кадром всё, что я думаю по этому поводу. Я не сильна в психиатрии.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:26
+
"Я не сильна в психиатрии."
А рецензента ниже ты убедила, что сильна. Вы же оба считаете, что шизофрения как диагноз существует. А я говорю - никакой шизофрении не существует вовсе.
Так что, вы либо оба долбо*бы, потому что не думаете собственными мозгами, а бездумно повторяете, как попугаи то, что вам вложили в клювы ещё в институте. Либо вы оба долбо*бы, потому что не думаете собственными мозгами, а бездумно повторяете, как попугаи то, что вам вложили в клювы на улице базарные бабы, которые никаких шизофреников в глаза никогда не видели. "Чули дзвін, та не знають, де він", или "Німий розказав глухому про те, як сліпий бачив, як безногий ходив". Ни один из вас никогда не был в психушке. И ерунду мелете так, словно оба знатоки.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:33
+
Да будет так.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:34
* * *
Рецензия на «31 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Фаворит» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://proza.ru/2019/05/31/1143)
Что за чушь. Конечно, это я. Как хочу, так и захожу.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:11
+
Про это и говорю. Не понимаю я эти прятки, если и так уже понятно, что это ты.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:15
+
Это не прятки, а полное пренебрежение твоей реакцией по этому поводу.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:17
+
А могла бы и уважать.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:18
+
Зайти на твою страницу под ником Лирилин, Пилирин, Милирин - не признак проявления уважения.
Общение с тобой, желание тебя выслушать - это уважение, с моей стороны и на мой взгляд.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:32
+
Признак уважения - зайти хотя бы под каким-либо ником. А не под номером неизвестного читателя, как зэк. В конце концов, это уважение и к себе тоже.
Лично я никогда не хожу на страницы других авторов тайком (в том числе и тех, которые тайком ходят ко мне, и я знаю, кто там прячется под тем номером). Потому что считаю ниже своего достоинства прятаться под цифрой. Потому что я не зэк и не преступник, чтобы ходить под номерами и прятаться.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:40
+
А я хожу как хочу.
Такой фигуры нет на твоей шахматной доске? Так придумай, ты же писатель.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 15:43
+
Я не силён в шахматах: не с кем было учиться играть. Да и не уверен, что это интересная игра.
И всё же, ни одно "хочу" не бывает беспричинным. Когда человек сознательно ходит под маской таинственности - то им руководит одно из двух: он либо боится, либо стыдится. Что из этих двух чувств владеет тобой? Ты меня боишься или стыдишься?
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 15:49
+
Я повторю - маленькая сопливая девочка во мне умерла.
Теперь бабка ли я, тётка, долбоёбка, как ты там еще меня называешь: любое оскорбительное мнение о себе для меня - пустой звук.
Я не стыжусь, не извиняюсь, не оправдываюсь, я делаю то, что мне нравится.
Хочешь продолжать эту тему - продолжай. Я из этой беседки вышла.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 16:01
+
Ой-ой-ой. Не обидчивая отозвалась.
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 16:07
+
Что-то я расхохоталась)) Дурь такая, но весело)
Спасибо за позитив, милый.
Лирилин -Мой Синий 31.05.2019 16:09
+
Ну наконец-то. Начала меня понимать. Хух!
Братислав Либертус Свидетель 31.05.2019 16:16
--- 01 06 - Kizatavat-3. Невiдомий Читач 305 ---
Лірілін, а що сталося з твоєю сторінкою? Чого у тебе знову закрита сторінка, а ти знов у "окулярах", мов зек з номерною табличкою на грудях?
Відповідь: "Бо я так хочу", або: "Бо що" - не приймається. Ти ж у нас адекватна бабуся, можна би у свої 84 (гаразд, викреслюємо, напишемо 48) - і навчитися пояснювати чесно, а не випендрюватися, ніби тобі 18.
Звісно, коли особа жіночої статі переді мною випендрюється (викреслюємо, пишемо "кокетує"), то я розумію, що таким чином вона дає зрозуміти, що зі мною почувається молодою і юною, мов коза (гаразд, допишемо спереду "стре-", щоби не було порозумінь, і хай буде "стрекоза", хоча в українській мові такого слова нема, "стрекоза" українською буде "бабка": якщо я напишу "бабка", то Лірілін може не зрозуміти, що українська бабка нічого спільного не має з російською бабкою, що це взагалі кардинально протилежні поняття, і тому накопирсить губи, і втретій раз мені розкаже про п'ятирічну дівчинку, яка у дитинстві пускала бульби з носа, а тепер померла, бо тепер та дівчинка бульби вже не пускає, бо тепер вона стійко мов олов'яний солдатик переживає і ковтає усі свої образи, і, махнувши гривою назад, випалює: "А мені все одно!")...
Отже, коли особа жіночої статі переді мною кокетує, то я розумію, що зі мною вона почувається молодою, і це самопочуття їй лестить. Тільки от, що стосується моїх почуттів - то мушу зізнатися, що мені від того сумно...
Сумно, бо щирість у жінок не в моді, коли вони у компанії чоловіка, який їм подобається. Тому я би обрав не подобатися зовсім, аніж спостерігати цирк лицемірства.
09:13, 01.06.2019
Кар'ялонні
--- 01 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-10. Читач305 ---
Рецензия на «01 06 - Kizatavat-3. Невiдомий Читач 305» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://proza.ru/2019/06/01/419)
да пошёл ты, придурок, на все свои хохляцкие буквы)
смотри, с кресла там своего инвалидского не упади, инфарктник виртуша)
береги здоровье, дядько
оно тебе в твоей богадельне еще понадобится
а то, что ты у нас такой убогий, но на связь реальную не выходишь
доказывает только то, что ты хайп тут ловишь на типа инвалидика
подайте христаради, а сам целый день в сети посиживаешь
интернет то чай в Засранске твоём недешевый? или набрал дурочек, чтобы тебе твои виртушки-поскакушки оплачивали?
нашел бабку, тютютю) не тешь себя, дедок-браток, талантище ты х/уенький)
красную тебе - пиииип))
Лирилин -Мой Синий 01.06.2019 13:45
+
ну что, дядька-попандопала
открывай пищалку
зубы твои литературные считать буду)
http://www.proza.ru/2019/06/01/922
Лирилин -Мой Синий 01.06.2019 14:12
+
Ой, ой, обиделась. Попыталась в ответ обидеть.
Я вот теперь даже теряюсь, - не зная, как тебе будет лучше: если я обижусь, или если не обижусь?...
С одной стороны, сами слова обидные. А с другой стороны - учитывая то, что я первый начал - то только улыбнусь.
В опчем, тётка показала, что она тоже умеет давать сдачу вместо того, чтобы надувать под носом зелёные бульки. Что ж. Этого и домогались (мы, царь Братислав Первый). Можно сказать, на этом можно и успокоиться. Хотя не гарантирую, что не буду подкалывать впредь.
А теперь приступим к анализу тёткиного высера. Что мы имеем?... Ой-ёй-ёй... Тётя высказала то, о чём думала тайком?... Не густо. И даже, скажем так, убого... Это я про гипотезы. А вот что касается картинки по ссылке ("Памятка №2: Никому нельзя верить") - то от неё мне стало грустно. Но об этом я напишу отдельной публикацией.
Что касается моего интернета, то он в моём "Засранске" стоит всего 44 грн/мес., безлимитный, причём (оператор Интертелеком). Оплачиваю сам, из собственной пенсии: кладу гривень 200, и четыре месяца не думаю о нём вообще. Пенсия у меня 1500 грн.
А вот кресла у меня нет, так что падать неоткуда. Раньше было механическое, но оно уже развалилось, я его выбросил (точнее, велел выбросить). Тем более, что моё состояние здоровья ухудшилось, и теперь мне нужно электрическое. Так что, я уже третий год, как с постели не слезаю вообще. Ну, это к слову, если тебе интересно.
А что касается богадельни, то я туда не тороплюсь. Мне уже предлагали много раз, да и до сих пор не устают время от времени предлагать, но я сказал: "Сперва вы мне кресло электрическое выдайте, а потом я подумаю про пансионат. Потому что годами не бывать на свежем воздухе и не видеть солнца я могу и за бесплатно (живя в больнице). Платить за это деньги у меня мотивации нет".
Да и к тому же, вторая причина, по которой я отказываюсь переселяться в пансионат - горький опыт в карельском пансионате, благодаря которому я очутился в Украине. Этот опыт состоит в том, что персонал карельского пансионата меня избивал, морил голодом специально (в наказание за то, что не встаю с постели по причине ухудшения самочувствия), и совершали надо мной прочие мерзости, которые не здесь буду перечислять. Поэтому я теперь хочу адвоката. Это во-первых. А во-вторых - хочу в Финляндию, потому что возвращаться в Карелию мне боязно, а здесь в Украине мне жарко, мне этот климат категорически не подходит. Здесь сухо и душно. Не для моей гипотонии и не для моей сердечной недостаточности этот климат.
Такие вот грустные истории, моя дорогая Лирилин...
Ну, а что касается вот этой всей ху*тени,что ты намолола выше - то я подобную ху*тень слышу почти постоянно и здесь в реале. Причём, от самого же медперсонала в первую очередь. В общем, низость людская профессии не имеет. Было грустно увидеть подобный высер и от тебя. Хотя и смешно от самого факта твоего обиженного выпендрёжа.
Ну, а что касается фени - то это не мой стиль общения и не твой. Поэтому не вижу смысла поддерживать этот тон, поскольку для нас обоих это будет подобно моральному самоизнасилованию (я так считаю, поскольку для меня это так). Хотя я умею по фене тоже, и даже круче твоего (у меня один из отчимов был трижды сидевший), - и в доказательство могу показать пару своих стихов, написанных полностью на фене, - ты там поймёшь быть может одно слово из четырёх. Но общаться на ней постоянно мне не интересно.
Братислав Либертус Свидетель 01.06.2019 16:13
+
А! Про реальную связь ещё. Ну почему же не выхожу? Очень даже выхожу, я тебе говорил, что дверь моей палаты для посетителей открыта. Приезжай в Харьков, городская больница №13 (на улице Гагарина, номер не помню, надо смотреть в интернете), Неврология, палата №8. Будет тебе и реальная связь, и счастье от обнимашек. Я здесь ещё целый месяц буду, потом меня переведут в 3-ю городскую, в отделение Терапии.
Братислав Либертус Свидетель 01.06.2019 16:21
+
забудь про Лирилин, дурень)
её здесь нет и не будет
я думал, ты умнее, хохляцкий попандопала)
Лирилин -Мой Синий 01.06.2019 16:47
+
Да-да, узнаЮ почерк "Марка". Привет, Марк.
Но ты знаешь моё к тебе отношение: я тебя люблю независимо от того, женщина ли ты или мужчина (с точки зрения твоих гениталий). Потому что я не считаю правильным влюбляться в гениталии, а предпочитаю влюбляться в душу,и любить душой. И даже манера твоего письма на это не влияет: хочешь - выступаешь как Лирилин, хочешь - как Марк. Это вообще роли не играет. Я тебя принимаю любой/любым. Потому что в любом случае знаю, что и ты меня любишь. А как ты себя ведёшь (или корчишь) - разве это имеет значение?... Если бы я любил за поведение, то грош цена была бы моей любви. Но я люблю не за него.
Если задаться вопросом, и спросить: за что люблю тебя?... Нет, я не скажу, что "ни за что". Потому что "ни за что" не бывает, всегда любят за что-то. За что я тебя люблю? За то, что ты любишь меня. А в том, что ты меня любишь - я ни капельки не сомневаюсь. Тем более, что я чувствую тебя в астрале очень близко. Не постоянно, но время от времени.
И пока ничего не добавлю.
Братислав Либертус Свидетель 01.06.2019 17:15
+
мяу-мяу-хрю-хрю-хрю
как мы запищали
ятибялублу
моя девушка Ли утонула
и памятник уже зарос мхом, не отдерёшь
но вот какая штука - виртуал
классно - и она здесь ожила
я вожу её за мёртвые руки и качаю её прогнившими шейными позвонками:
дадабратисмилыйятебялюблю
а калека-дурень, хохляцкая морда продажная
во-первых, вообразил себя астральным божком
во-вторых
типа меня раскусил! ох, я заплакал!
точу слёзы!
да гавно ты виртуальное, недоделок сраный, урод
сидишь тут на российском сайте права свои на хохляцком качаешь
вали в свою станицу, срань, там и вякай на мове
ненавижу вас, хохлов, твари
Лирилин -Мой Синий 01.06.2019 19:44
+
"моя девушка Ли утонула
и памятник уже зарос мхом, не отдерёшь"
Такое бывает. У меня тоже почти все родственники умерли, а кто не умер, те от меня отреклись. А ещё у меня был друг юности, он погиб у всех на глазах: облил себя бензином и поджёг. Меня рядом не было, и я об этом жалею. Если бы был рядом, то он бы такое с собой не сделал.
"но вот какая штука - виртуал
классно - и она здесь ожила
я вожу её за мёртвые руки и качаю её прогнившими шейными позвонками:"
Я на Ютубе видел фильмы на подобные темы, когда, например, сын Игоря Талькова начал слышать музыку, которую не успел написать Игорь. То есть, в своём собственном сыне ожил. Или ещё подобная история: когда через одну женщину, которая никогда не играла на фортепиано, ожил какой-то там композитор (по-моему, Вивальди или что-то в этом роде), и она начала писать музыку, которую не успел написать он.
"дадабратисмилыйятебялюблю"
Я знаю.
"а калека-дурень,"
Я и не хочу быть умным. Умными считают тех, кто сам постоянно врёт и всегда боится, что его обманут. Я не боюсь, что меня обманут. Даже если и обманут, то что мне с того? Кожа ли слезет, или волосы выпадут? Ровно ничего. Поэтому и не боюсь. Ну, а раз не боюсь обмана - значит, выходит дурак. И что мне с того? Тю.
"хохляцкая морда продажная"
Да, я продажен, потому что меня можно купить. И нету ни единого человека на земле, который бы не продавался, как проститутка на аукционе. Все продаются за любовь. Кто-то - ещё и за деньги. Но любви хотят все поголовно.
"во-первых, вообразил себя астральным божком"
Божком? Нет. Я всего-навсего ведьмак. Я же ливвик, все ливвики шаманы от рождения. Шаман / ведьмак / маг / пусть и божок сюда же = всё одно и то же, как ни назови. Кто-то развивает свой дар, кто-то пользуется им в необходимых ему границах. Все по-разному к нему относятся.
"во-вторых
типа меня раскусил!"
Раскусил? Нет, я совершенно так не называю. По моему самоощущению, в тебе живёт и Марк, и Лирилин. И, скорее всего, ещё кто-то третий, промежуточный меж ними. Хотя по паспорту ты можешь быть кем угодно. Во мне например тоже семь Личностей живёт. Кто-то проявляется редко, кто-то чаще, иногда они проявляются неожиданно для меня, иногда по импульсу. Я их в себе различаю, хотя со стороны кажется непонятным.
"ох, я заплакал!
точу слёзы!"
Это хорошо. Слёзы всегда к облегчению.
"да гавно ты виртуальное, недоделок сраный, урод"
Даже если ты и в самом деле так считаешь, то это ровно никак не мешает тебе любить меня, и возвращаться ко мне периодически. Значит, я тебе нужен. Вот именно такой: гавно, недоделок, и урод. Был бы другим - ты бы меня не любил... А раз любишь - значит, я именно такой, как тебе надо.
"сидишь тут на российском сайте права свои на хохляцком качаешь"
Имею права - вот и качаю. Кто запретит? В Конституции РФ мои права защищены, 27-й статьёй.
"вали в свою станицу, срань, там и вякай на мове"
Так я именно там и вякаю, Марк...
"ненавижу вас, хохлов, твари"
Опа? И откуда такая ненависть именно к хохлам, ну?... Прямо аж интересно стало... Слушаю внимательно, подперев кулаком подбородок.
Братислав Либертус Свидетель 01.06.2019 22:07
+
Продолжение: http://www.proza.ru/2019/06/02/665
--- 01 06 - Kizatavat-3. Про вiру та довiру-1 ---
Привіт, Лірілін.
Хоча я цей цикл загалом пишу для себе та для Бога, - але, зогляду на те, що у мене з'явився читач_ка (ти), і з'явилася тема для окремого листа - то я цю публікацію присвячую тобі.
Я писатиму українською, бо мені так зручніше. Та і морально легше, бо російську я ненавиджу, вона мене гвалтує. І взагалі, російську я ненавиджу. Я русофоб, і цього не приховую. У мене на те є причини, на які тобі начхати. Тому тим паче не хочу приховувати, що я русофоб, і ненавиджу мову, яку ти мені нав'язвуєш у нашому спілкуванні.
А оскільки я у цих листах (циклу "Кіжатават") звик бути наодинці з собою, то і писати я буду тою мовою, якою зручніше мені.
І це - перший пункт у темі "Про віру та довіру": я довіряю тобі свою ненависть до того, що любиш ти. Я не встромляю ножа у спину, я плюю свою правду у обличчя. Хочеш вмивайся і терпи, хочеш плюй у відповідь. Друге простіше: росіяни узагалі агресивний народ, і не люблять правди, особливо правди у лице, особливо правди з боку представників інших народів, коли виявляється, що у кожного народу є не тільки національність, але і своя мова. Яка вимагає поваги. А отже - і володіння нею. А вчити мови інших народів (читай: тих народів, які росіяни гноблять) росіяни не збираються. Бо їм простіше гнобити, аніж поважати інші народи. Результат такої політики логичний: ніде немає стільки русофобів, як в самій Росії. І звісно, в країнах колишнього СРСР, а нині СНД.
Отож, коли росіяни говорять, що вони нікому не вірять і не довіряють - то це абсолютно логічно. Бо у часи сталінських Репресій (для цього і була розпочата війна з Германією, і не треба говорити, ніби Германія напала зненацька, оскільки до цієї війни готувалися загодя, і вчили саме німецьку мову, а не французьку чи польську або іспанську) - у часи сталінських Репресій саме росіяни називали "ворогами народу" усіх, хто не називав себе росіянином. Бо дійсно, представники всіх інших народів були ворогами росіянам. І били у спину. Тому росіянам було кого боятися, і було за що боятися. І досі не припинили боятися тих,кого гноблять. Бо представники інших народів вивчивши російську мову не перестали бути представниками інших народів, і не перестали ненавидіти росіян. Тому логічно, що росіяни досі бояться абсолютно усіх, і абсолютно нікому не довіряють. Бо "чужі" навчилися маскуватися під"своїх", і тепер не розрізниш, де "свій", а де "чужий". І правильно роблять. Бо і я так само "чужий" росіянам, хоча і оволодів російською досконало. Але не перестав бути ворогом. З тією тільки різницею, що заявляю про це прямо у лице. Я це плюю прямо у лице росіянам.
Не треба думати, що я у відповідь очікую приязні до мене з боку росіян. Ні, не чекаю. Більш того: усі росіяни поводяться однаково. Рано чи пізно, але вони розвертаються та йдуть геть із мого світу. Хоча я не жену. Але вони самі йдуть,оскільки усвідомлюють, що почуваються тут незатишно. Бо тут вони не почуваються панами. Бо тут паном почуваюся я. І виявляється, рахуватися з їхніми правилами гри я не збираюся, бо диктуюсвої. А рахуватися з моїми правилами гри ще жоден росіянин не погодився. Тому у мене немає друзів серед росіян. Бо росіяни не вміють дружити з іншими народами, вони вміють їх тільки гнобити. Вони так виховані з пуп'янка. Перевиховувати їх марно. Простіше вбити. Або зробити вигнанцями зі свого світу. Але дружити з росіянами апріорі неможливо, вони навіть не знають такого поняття як "дружба", чи "рівноправ'я". Або навіть "елементарна повага".
А між тим, коли я вчив російську мову, то тримав у голові настанову моїх предків, які мені казали: "Вчи мову своїх ворогів! Одного разу це врятує тобі життя". Росіяни не здатні додуматися до такої простої істини. Їм простіше усе життя боятися усіх підряд, аніж вивчити мову і почувати себе у безпеці.
Ось, власне, це перший розділ теми "Про віру та довіру"...
Продовження ще буде, але не зараз. Бо я не збираюся присвячувати цей цикл листів будь-кому з людей. Він існує тільки для мене та Бога. Люди можуть читати, можуть коментувати, якщо схочу відповісти - я відповім їм. Але у першу чергу цей цикл присвячений мені та Богові, і я про це не забуваю. Бо сторінка "Свидетель" - це не літературна сторінка, і навіть не форум (для цього у мене є сторінка "Форум" за логіном libertusforum), а тут у мене особистий щоденник, який я називаю Сповідальнею. Я тут пишу свої сповіді. І співрозмовників не шукаю.
17:03, 01.06.2019
Кар'ялонні
--- 01 06 - Kizatavat-3. Про вiру та довiру-2 ---
А я всё равно верю людям, Лирилин-Марк! Всё равно верю. И делаю это нарочно.
Потому что быть "не таким как все" гораздо интереснее, чем быть "как все". А "никому не верить" - это значит быть как все. А мне скушно быть банальным. Поэтому я верю, Марк-Лирилин, верю. И тебе тоже верю. Хотя не знаю, кто ты. И вообще ничего не знаю о тебе.
Если захочешь, чтобы я тебя увидел - то поднимешь свою жопу и приедешь ко мне навестить. Но Скайпа не будет. Скайп - это вообще не самый лучший способ завоевать доверие,но лучший способ показать своё пренебрежение к человеку. Если я тебе дорог - то поднимешь жопу и приедешь. А нет - я и не держу, ты свободен/свободна как ветер. Можешь улетать на какой угодно срок. Всё равно далеко не улетишь от меня, а всегда будешь помнить и возвращаться.
17:25, 01.06.2019
Карьялонни
--- 01 06 - Kizatavat-2. Диалог с Лирилин-11. Хелло ---
"хелло, бибертус!" / (http://proza.ru/2019/06/01/922)
(Лирилин -Мой Синий)
ну что, дядька-попандопала
открывай пищалку
зубы твои литературные считать буду)
© Copyright: Лирилин -Мой Синий, 2019
Свидетельство о публикации №219060100922
+
Рецензия на «хелло, бибертус!» (Лирилин -Мой Синий)
Рассмешила.
В общем, то, что ты и по фене умеешь, это я уже понял.
Я тоже умею, но это не мой стиль.
Братислав Либертус Свидетель 01.06.2019 15:34
+
да на кой х/уй мне твой стиль сдался
хорош калякать тут, прозовская чувырла, братислава феоктистовна)
пшёл вон, песатель!)
Лирилин -Мой Синий 01.06.2019 16:51
+
http://proza.ru/2019/06/01/1208
Братислав Либертус Свидетель 01.06.2019 17:28
+
свой понос читай сам
хоть на жопе тату из своих хохляцких х/уев выбей
я тебя за нос твой пьяный так здесь натаскаю
мало не покажется
Лирилин -Мой Синий 01.06.2019 19:47
+
Таскай. Улыбаюсь. А я посмотрю, как ты это будешь делать. Даже аж интересно стало, как ты это себе представляешь... Потому что моя фантазия бессильна.
Братислав Либертус Свидетель 01.06.2019 22:10
+
--- 02 06 - Kizatavat-3. Три Фаворита, або Про Марка ---
Скажи, Тату, - хіба не дивно? Що спочатку у квітні хтось у мене на сторінці сидить цілу ніч, не змикаючи очей, і потім загадково щезає, як з'явився... Після нього увесь травень у мене пасеться інший Фаворит, який так само в кінці травня загадково щезає, а замість нього з'являється - хто б міг подумати? - Лірілін, яка/який тепер не тільки обчитує мене з не меншим інтересом, аніж попередні двоє, але тепер і коментує...
Ну і звісно, що свого часу загадкова/загадковий Лірілін так само щезне, як вона/він зробив/зробила і минулого разу, і як це зробили попередні двоє Фаворитів, а натомість... А натомість буде четвертий Фаворит, якого я принаймні знатиму у лице. А отже, буде четвертий цикл посту "Кіжатават"?...
Хм... Цікава версія. Але правила гри є правила гри. Усе по-чесному.
До речі, мені нещодавно згадалося, як мені позаминулого року двічі снився один і той самий сон: як двоє молодих чоловіків претендували на роль у моєму житті. Один сон називався "Монашку хотят взять замуж" (http://www.proza.ru/2017/03/30/998), а через три дні наснився другий: "Два кандидата на роль брата" (http://www.proza.ru/2017/04/03/559). Я зараз перечитав ті сни. У першому сні на мене претендували двоє: чорнявий бізнесмен і русявий оболтус. Бізнесмен був багатим але нудним, а оболтус бідним, але цікавим. Тому на бізнесмена я не звернув жодної уваги, а звернув її на оболтуса. У другому сні прийшов русявий бізнесмен і чорнявий оболтус. Але цього разу я вибрав бізнесмена, а оболтуса вигнав. На мій вибір у обох випадках вплинуло не їхнє соціальне становище, а їхня готовність приділяти увагу мені. Тобто, придавати мені значення, а не ставити мене на роль меблів чи прикраси інтер'єру.
Не знаю, чи мають якесь відношення ці мої сни до моїх трьох Фаворитів, серед яких мені відоме лише одне ім'я, хоча я і не впевнений, що Славік узагалі у мене тут був хоч колись... Тобто, Фаворитів або троє або четверо. Або ще точніше - усі три це очевидно один і той самий, бо не може людина зникати безвісті раптово, а на її місці виникати інша, нізвідки. Отож, я так рахую, що їх насправді двоє. І вочевидь, що отой зайнятий але нудний бізнесмен - це Славік. А отой живчик - це загадковий Лірілін-Марк. Який, хоч і белькоче що попало, але принаймні не мовчить. А розмовляє зі мною. І більше того: хоча він і меле якесь лайно, але мені з ним цікаво.
До речі, я подумав учора увечері про Оннелі. Адже вона теж молола що попало. Але мене то гнівало. А коли Марк що попало меле - то я не відчуваю ні гніву ні навіть образи. За одне й те саме я Оннелі обзиваю куркою, а Марка навпаки, підтримую... Я собі задав це питання: чому такі подвійні стандарти? Адже і Марк і Оннелі - однаково несуть маячню, і обидва намагаються мене образити.
І я недовго шукав відповіді на це питання, бо одразу відповів на нього: бо Марк, хоч і сходить з розуму, але робить це щиро, від душі, розхристано навіть. Тому у нього виходить кумедно. І коли він виступає у ролі ніжної Лірілін, то теж робить це щиро, від душі, розхристано, мов голий равлик... А от у Оннелі притаманні вихована стриманість та невеличке лицемірство... Тому вона у обох випадках злегка прибріхує та недоговорює. І саме це мене і втомлює, та дратує, і гнівить. Бо вона мислить як курка. Діло не у поведінці насправді, а у рівні мислення. Вона мислить як курка. А Лірілін-Марк мислить на зрозумілому і близькому мені рівні. Там, де я почуваюся рівним із ним/нею. Бо, якби Марк-Лірілін наважилися втілитися і увійти у моє життя - то нам безперечно, було би про що поговорити, і чим займатися разом. А з Оннелі мені було би нудно, бо я би був вимушеним радіо, яке говорить саме з собою, а його не чують... А Марк-Лірілін мене чує дуже навіть прекрасно. З ним/нею, при умовах зближення, у нас би спілкування не обмежилося розмовами, а неодмінно переросли би у спільну співпрацю. Як то кажуть, ми могли би і розмовляти, і картоплю чистити на борщ. А з Оннелі далі розмов - ні б зуб ногою... Вона до співпраці апріорі не готова, і їй навіть на думку таке не спадає... З нею я почуваюся радіо, яке слухають але не чують. З нею я почуваюся обузою. Бо мізків у неї не вистачає не принижувати мене своїм знеціненням мене у своєму житті. Вона надто довго жила з котом, якого вона мусила лише годувати та мити інколи. І з яким, звісно, ніколи не радилася... Він у неї замість меблів,замість ігрішки. Отак і до мене вона ставилася: як до кота...
А Лірілін - ні... Лірілін живе на частоті, яка мені зрозуміла апріорі. Я не вірю, що у Марка є кіт. Дочка - вірю, але так собі... Скоріше за все, вона існує десь, але не у його житті. Принаймні, не щоденно. А скоріше у якості свята. Бо не схожий Марк на одруженого... Одружені так не поводяться. І так не мислять. І навіть говорять не так. Тому, якщо на папері Марк і одружений, то чисто формально.
Чим може заробляти на життя така людина, як Марк?... І скільки років йому?... Ні, на 48 не тягне. Навіть на 40 не тягне. Хоча і не менше, ніж 30, - особливо пригадуючи ту Лірілін, яка була 6 років тому. А отже, десь у цьому діапазоні: між 30 і 40. А отже, до пенсії однозначно далеко. Хіба що інвалідність?... Можливо. Бо на самостійного бізнесмана він надто вільний, а на найманця надто розвинений розумово.
Хоча з іншого боку - якби він дійсно був інвалідом, то йому не було би потреби гратися у хованки: від кого і навіщо?... Це було би попросту безглуздо. Бо інваліди надто самотні люди, аби нехтувати можливістю з кимось подружитися. А отже, Марк не самотній, - у тому розумінні, що у реалі людей йому вистачає, і скоріше всього, що аж занадто вистачає. Бо інакше би він не шукав у інтернеті спілкування інкогніто. Тобто, такого спілкування, в якому би він почувався самим собою. А не іконою очікувань натовпу... В такому разі, версія про політичну кар'єру у минулому цілком виправдовує себе. Хоча - скажу чесно: на політика він ніяк не тягне. Навіть і близько я не відчуваю запаху політики коло нього. З нього такий політик, як із мене танцюрист. Бо я, хоч і не політик, але і то, про політику говорю ледь не постійно. Принаймні, провокую і не цураюся цієї теми. А Марк?... Жодного слова. Жодної інтонації. І авжеж, людина, яка займалася політикою, ніколи не скаже: "Ненавиджу хохлів". Саме слово "хохли" у вустах політика - це вже анекдот сам по собі. Той випадок, коли можна сміятися після одного слова. Ні, Марк ніяк не політик.
Та і естонською він володіє тільки завдяки Гуглу... І це при тому, що за легендою, він живе у тій частині Естонії, де 98% населення говорить естонською.
М-да... Зітхаю.
І третій момент: виявляється, естонці чудово розуміють українську!... Може і не говорять нею, але розуміють її прекрасно.
М-да. Поставлю на цьому поки що крапку...
09:34, 02.06.2019
Кар'ялонні
--- 02 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-12. Читач305 ---
Начало: http://www.proza.ru/2019/06/01/1127
* * *
"ненавижу вас, хохлов, твари"
Опа? И откуда такая ненависть именно к хохлам, ну?... Прямо аж интересно стало... Слушаю внимательно, подперев кулаком подбородок.
Братислав Либертус Свидетель 01.06.2019 22:07
+
а попрыгай-ка ты на скакалке, иван-царевич
посмотрим на тебя со стороны
грязный старик, сидящий уже сто лет по уши в своём дерьме, бойко щёлкающий однако по клавирке ноута, а ноут надо обслуживать, за инет регулярно платить
да первый же санитар отберёт у тебя комп и всучит тебе утку с ссаньем вместо него
потому что калека из богадельни - это только твой образ, раз
здесь дам примечание - ты давно стал бы миллионером, если бы вёл видеоблог, люди жалеют уродов, деньги текли бы к тебе рекой
но ты не можешь вести видеоблог, потому что тебе нечего показать, ты - мыльный пузырь
второе - твои фотки какого-то казахского парня на твоих авах здесь
там, где ты их натырил, уже давно ничего не обновляется, иначе ты сверкал бы до сих пор чужими плечами-грудями
а у тебя реальных фоток нет
ни видео, ни фоток - потому что ты в виде паренька-инвалидика - фейк
ты обожаешь втаптывать в грязь женщин, которые повелись на твой образ здесь
бабы льют слёзы, печалятся, валяются у тебя в тощих ножках
а ты суешь им свою немытую клешню в говне и требуешь поцелуев
потому что ты - баба, только бабе нужно закинуть других самок за плинтус, это три
однако стоит появиться на горизонте мужику и ты начинаешь скулить, соскабливать дерьмо со своей жопы и вдруг превращается в бишку, обнимашки-пое/башки со славиком, ага, сучка)
это четыре
ну что, бобертус, скачешь там на кроватке, в своей хохляцкой богадельне?
а ты пожалуйся в ЕС
придут-прибегут, жопу тебе отмоют и работать заставят
а то ишь, сидит на чужих налогах и засоряет виртуальное пространство
в шахту бы тебя, в угольную вашу
тогда вмиг про писульки свои забыл бы
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 08:19
+
тэк-с
теперь пройдемся по твоему указанному адресу, где находится твоя типа богадельня
___
Харьковская городская клиническая больница № 13
Категории: Государственные больницы и поликлиники
Телефон: (057) 725-07-11 (Информатор) (057) 725-07-22 (Регистратура)
Телефон: (057) 725-07-11 (057) 725-07-22 — Харьков, пр-кт Гагарина, 137
Юрадрес: 61124, г. Харьков, пр. Гагарина, 137
Сайт: 13lik.city.kharkov.ua
График работы
Часы работы:8:00 - 20:00
Выходные дни:Воскресенье
___
так умиляет)) наш больной лежит в поликлинике, которая принимает в обычном режиме с восьми до восьми
ты там в норушке штоли поселилась, мышка-больнушка?)
конечно, я туда позвоню и попрошу чтобы тебя прикатили к телефону хоть с подвала, хоть с чердака
завтра и позвоню
только боюсь, пошлют меня в регистратуре куда подальше за ложный вызов))
как тебя по пачпорту звать? ну не либертусом же, казахский ты мой малчик)
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 10:00
+
тэк-с
пойдем на сайт твоей больнички
Сайт: 13lik.city.kharkov.ua
што я вижу! современнейшая клиника с отличным оборудованием! это тебя там, сволочи, не моют/коляску не дают?! хехе))
ну кого ты тут за дураков держишь? всё с тобой ясно, карельский пенёк)
легенда твоя в связи с развитием интернета и укреплением мозгов жителей Прозы лопнула как твоя больничная грелка, которую тебе прикладывали к грязной жопе
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 10:10 З
+
а вот телефончик твоего отделения, где наш братислав либертов одиноко лежит с нестриженными когтями, немытыми патлами и помахивает грустным вонючим писюном, в надежде, что его возьмет кто-нибудь из врачей под свою опеку
ОТДЕЛЕНИЯ
Неврологическое (057) 725-07-32
___
имя, сесшстра! имя! кого к телефону звать??
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 10:21
+
молчит наш бибертус
нечего сказать бибертусу
слился в унитаз наш бибертус
R.I.P.
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 10:25
+
Уау-уау-уау!... Сколько ты написал, однако. Не ожидал такого многословия от тебя. Но мне нравится. Буду комментировать попунктово.
"а попрыгай-ка ты на скакалке, иван-царевич
посмотрим на тебя со стороны"
Приезжай в гости ко мне, привози скакалку.
"грязный старик, сидящий уже сто лет по уши в своём дерьме, бойко щёлкающий однако по клавирке ноута, а ноут надо обслуживать, за инет регулярно платить"
Ну, за инет я плачу, я тебе вчера писал: 44 грн/месяц за безлим, можешь проверить на сайте intertelecom.ua. А обслуживать ноут - это ты о чём? Про тряпочку, чтобы пыль с клавиатуры стирать? Так есть у меня тряпочка, не беспокойся. Обслуживаю я свой ноутбук чин чином, он не в обиде.
"да первый же санитар отберёт у тебя комп и всучит тебе утку с ссаньем вместо него"
У санитаров нет полномочий отнимать у инвалидов средства связи с внешним миром. А утку со ссаньём он у меня сам принимает ежедневно. И судно тоже выносят каждый день. Рядышком стоит стул, на нём судно и утка.
"потому что калека из богадельни - это только твой образ, раз"
Я никогда не писал,что живу в богадельне. Точнее, это пока в Карелии жил, то жил в таком учреждении, с февраля 2013-го по апрель 2016-го, в посёлке Пай Прионежского района. А с июля 2016-го года я живу в харьковской городской больнице №3, раз в год больницу закрывают на один месяц на плановый ремонт, и меня переводят в другую больницу, потом возвращают обратно. Сейчас я в 13-й, и буду здесь до конца июня. Потом снова в 3-й буду.
"здесь дам примечание - ты давно стал бы миллионером, если бы вёл видеоблог, люди жалеют уродов, деньги текли бы к тебе рекой"
Я уже думал о том, чтобы вести видео-блог на Ютубе. Одна заминочка только: я не разговариваю (немой), а пользоваться болталкой, которая ехидным голосом будет озвучивать мои душевные мысли - глупо. Поэтому я не миллионер.
"но ты не можешь вести видеоблог, потому что тебе нечего показать, ты - мыльный пузырь"
Да, и второй момент,который меня остановил от малейшей попытке ведения видео-блога - состоит в том, что пейзаж за моей спиной ежедневно был бы один и тот же: вся та же подушка. Зрителям было бы неинтересно изо дня в день смотреть на мою подушку. Поэтому я эту идею отмёл сразу же.
"второе - твои фотки какого-то казахского парня на твоих авах здесь
там, где ты их натырил, уже давно ничего не обновляется, иначе ты сверкал бы до сих пор чужими плечами-грудями"
Покажи мне, где я их натырил, я зайду на ту страничку специально для тебя, и публично оставлю для тебя сообщение. Чтобы ты увидел, что и та страничка, откуда я натырил свои фото - тоже моя.
"а у тебя реальных фоток нет
ни видео, ни фоток - потому что ты в виде паренька-инвалидика - фейк"
Моих фотографий действительно мало в интернете. И я намеренно выставляю в сети именно такие снимки, по которым меня идентифицировать в жизни будет весьма трудно. Потому что быть фотомоделью не моя мечта. Да и никому не нужны на самом деле ни мои фото, ни я сам. Да и мне от моих фото ровно никакой прибыли. Кто захочет увидеть меня лицом к лицу - тот приедет ко мне навестить.
А вот что касается тебя, Марк, то твоих фото вообще никаких не существует в интернете: ни в виде мужчины-брюнета, ни в виде женщины-блондинки. Весь твой образ - только на твоих словах. И обрати внимание: отсутствие какого-либо видимого образа никак не мешает мне любить тебя. Равно как и отсутствие моего чёткого образа - и тебе тоже никак не мешает: ни любить меня, ни возвращаться ко мне на мои странички, прочитывая меня от корки до корки... Вот уже сколько лет? Да, семь или даже восемь.
"ты обожаешь втаптывать в грязь женщин, которые повелись на твой образ здесь
бабы льют слёзы, печалятся, валяются у тебя в тощих ножках
а ты суешь им свою немытую клешню в говне и требуешь поцелуев"
Да, это правда. Я не люблю женщин, которые влюбляются в мой образ, а не в меня самого. А я - это тот человек, который внутри меня, а не вне. Поэтому мне ли печалиться о слезах женщин, которые никогда не любили моей души?...
"потому что ты - баба, только бабе нужно закинуть других самок за плинтус, это три"
Весьма слабая гипотеза, хотя и имеет право на существование. Особенно если учитывать тот факт, что я много лет подряд в своём творчестве посвящал женщинам лирические стихи и валялся у них в ногах в разных позах... А потом в моей жизни появилась женщина, благодаря которой я вдруг резко возненавидел весь женский род, потому что она сперва влюбила меня в себя, а потом посмеялась и бросила. И обиднее всего в той ситуации мне было именно то, что я ходить не могу, что я к своему креслу привязан (был тогда). Поэтому и обозлился, от своей беспомощности. А потом и вовсе решил, что нафиг мне надо все эти отношения с женщинами, если им бездомный калека и не нужен вовсе, а нужен непременно богатый и здоровый... И с квартирой, естественно.
Иначе говоря, я просто принял условия суровой реальности такими, какие она мне их преподнесла. Сердце закрыл на замок, остался только лишь мой ум. Который стал отрешённо всё подряд анализировать.
Я не скажу, что вместо женщин я влюбился в мужчин. Нет. На самом деле я не люблю ни тех ни этих. Но если и люблю - то только как друг или брат. Хотя ясно понимаю, что и такая моя любовь никому не нужна, потому что инвалид в доме, да ещё и чужой - вообще нафиг никому не нужен. Поэтому вся дружба и буксует на уровне виртуальной болтовни. А мне эти все виртуальные отношения остоебе/нили давным-давно. Я хочу обниматься с живым человеком, а не бла-бла-бла да бла-бла-бла годами и без конца... Поэтому мне априори все виртуальные люди остое/бенили. Я давно ни с кем дружбы не ищу, если ты заметил: я себе зарылся в своей Исповедальне по самую макушку, и разговариваю себе наедине с Богом.
Так что мне, дорогой мой Марк, любимый мой Марк... Мне давно остое/бенили и женщины и мужчины. Разница между ними для меня только в том, что с мужчинами я вообще никаких отношений не имею, потому что в больницах, в которых я живу, с пациентами, которые либо появляются всего на 10 дней, чтобы тут же исчезнуть навсегда, либо поступают в больницу для того,чтобы у меня на глазах умереть от старости и истощения - о дружбе говорить вообще глупо. Хотя, по правде говоря, я мужчинам гораздо больше сочувствую, чем женщинам. Действительно сочувствую. Потому что мужчинам априори труднее выжить в этом мире, сколько бы женщины ни стонали о том, что им трудно,- но продолжительность жизни при этом почему-то всё-таки у женщин длиннее, а у мужчин короче. Да и бездомных мужчин всегда в 9 раз больше, чем бездомных женщин. И в психушках мужских отделений всегда больше, чем женских,потому что женщины более стрессоустойчивы, чем мужчины. И в конце концов, мужских тюрем тоже больше, чем женских, потому что это именно мужчинам приходится идти на преступления ради того, чтобы не только самого себя обеспечить, но также и свою женщину, и своих будущих или имеющихся детей. И за это платят дорогой ценой: собственной свободой, в своей единственной жизни. И после этого мне кто-то будет говорить, что женщинам труднее живётся, чем мужчинам? Но именно женщины больше всего и стонут, как имя тяжело, и что "настоящие мужчины" перевелись. быть может, настоящие мужчины и перевелись, но вот настоящих людей среди женщин отыскать очень и очень трудно. так за что же мне их любить-то, и за что не опрокидывать, как ты изъясняешься? До сих пор считаешь, что это объясняется как-то моим полом? По-моему, это объясняется справедливостью, а не видом моих гениталий. И да: я ненавижу с определённых пор, когда ко мне относятся как к куску мяса, а не как к душе. Женщины стонут, что мужчины к ним относятся как к матрасу, но и они сами тоже не лучше, потому что, когда ищут мужчину, то смотрят на вот эти все плечи и груди, потому что не человека на самом деле ищут, а самца, и способного не только дать красивое и здоровое потомство, но и обеспечить это потомство. Я понимаю, что условия продолжения человеческого рода диктует именно такие правила, но ведь не до животного же маразма доходить!...
Поэтому, мой дорогой Марк, я не люблю теперь ни женщин, ни мужчин. Точнее, я не влюбляюсь ни в тех ни в этих. А просто принимаю их в качестве людей: просто людей, без пола. Если душа мне интересна, то я носителя этой души и люблю. И мне абсолютно по херу, как выглядят его гениталии. Если среди таковых окажется человек женского пола - буду любить в женском теле. Окажется в мужском - буду любить в мужском. Мне абсолютно по херу, Марк... Абсолютно по херу даже,как к тебе обращаться: называть ли тебя Марком или называть Лирилин, обращаться в мужском склонении или в женском. Абсолютно похеру. Хочешь каждый день меня свой гендер и имя - на здоровье, я подыграю и отвечу как хочешь. Ты, главное, не относись ко мне как к человеку конкретного пола, пожалуйста. Мне тоже очень хочется, чтобы и тебе было похеру, что у меня в трусах: *** или ****а, а может и то и другое вместе. Я не хочу, чтобы я в твоих глазах был носителем гениталий прежде всего, а потом уже собеседник. Потому что я хочу чтобы было наоборот: чтобы я в твоих глазах был прежде всего собеседником, душой. А уж что делать с гениталиями, если окажемся под одним одеялом - то уж как-нибудь разберёмся. А то ведь вполне может оказаться, что у кого-то из нас не стоит давным-давно, - так что же? Ласк и объятий не будет,что ли? И любовь вся закончится?... Нет, Марк. Я против такой политики.
"однако стоит появиться на горизонте мужику и ты начинаешь скулить, соскабливать дерьмо со своей жопы и вдруг превращается в бишку, обнимашки-пое/башки со славиком, ага, сучка)"
Я ещё не определился со своей сексуальной ориентацией, если честно. Потому что секс мне нравится и с теми и с этими. А что касается Славика - то всё, что я к нему испытываю - у меня подробно описано во всех трёх циклах поста "Kizatavat". Поэтому обобщать здесь в двух словах нет смысла. Но если коротко - то если он сдохнет, то я не уроню ни слезинки, и даже не загрущу. Потому что энное время назад он был мне дорог прежде всего в качестве друга, брата, о котором я мечтал всё детство, но которого у меня так и не было и не сбылось. А что касается секса - то он может быть, но не как цель, а как спонтанность и не более. В том числе и с тобой.
Я вообще не влюбляюсь в мужчин, Марк. Хотя некоторые из них могут быть мне симпатичны. А что касается женщин, то раньше я в них влюблялся, сейчас испытываю отвращение. Хотя, конечно, это никак не мешает мне продолжать хотеть их ласки и внимания. Но одно дело трахаться, а другое дело влюбиться, ведь верно, Марк?...
Так что, если мужчины в моих глазах прозрачны, то женщины попросту ничтожны в своей массе как личности... И кстати говоря, мужчина гораздо чаще ищет любовь, чем женщина. А женщина ищет всего лишь самца, который подарит ей потомство, и после этого отвалит к стенке или упи*дит на работу за деньгами. А мужчина всю жизнь продолжает надеяться на любовь. А женщина что? Получила ребёнка - и всё, ей любовь мужчины уже не нужна. Теперь ей нужны его деньги.
"ну что, бобертус, скачешь там на кроватке, в своей хохляцкой богадельне?
а ты пожалуйся в ЕС"
Я уже жаловался, Марк. Могу даже эмайл Минздрава Евросоюза скинуть, если ты тоже имеешь намерение туда писать.
"придут-прибегут, жопу тебе отмоют и работать заставят
а то ишь, сидит на чужих налогах и засоряет виртуальное пространство
в шахту бы тебя, в угольную вашу
тогда вмиг про писульки свои забыл бы"
Да, да, да... Что ещё хочешь сказать мне, Марк?... Я же знаю, что ты уже лыжи востришь, чтобы исчезнуть опять в Неизвестные. И даже знаю, что ты здесь делаешь на самом деле на моей страничке...
Но я всё равно с тобой начистоту разговариваю, и душу тут свою розпанахиваю перед тобой, как на исповеди. Потому что я на самом деле не с тобой тут разговариваю, Марк... Я продолжаю разговаривать с Богом. То есть, с самим собой. Так что, я на твои попытки меня как-либо унизить или оскорбить вообще не обращаю внимания. В моём сознании ты как бы и не существуешь вовсе, - хотя, безусловно, кто-то сидит по ту сторону экрана, где ты. Но я уже давно махнул на всех этих инкогнито, и давно разговариваю сам с собой... Поэтому твоя смешная беседа для меня не более, чем ещё один повод поговорить с самим собой. На твоё воплощение я не надеюсь. Если бы хотел воплотиться - то давно бы сделал это, ещё в первый год знакомства со мной. Я принимаю твои правила игры, Марк. Но пойми, что и у меня тоже есть свои правила.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 10:49
+
П.С.: А к телефону меня не позовут по той причине, что я вообще не движимый. И телефон ко мне тоже не принесут, потому что и телефон к стене привязан.
Так что, милый мой человек... Если захочешь меня увидеть в самом деле - то приезжай по указанному адресу. Вслепую. Кого увидишь в указанной палате - тот и будет твоим Либертусом. Можешь даже спросить для проверки: "Кто из вас здесь Либертус?" - я подниму руку. Впрочем, по ноутбуку на пузе сразу догадаешься, где из всех я.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 10:54
+
хосподи, уже и онемел Либертус!
хорош пи/здить, малчонка
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 11:04
+
Сюрпри-и-из...
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 11:23
--- 02 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-13. ПроМарка ---
Рецензия на «02 06 - Kizatavat-3. Три Фаворита, або Про Марка» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://www.proza.ru/2019/06/02/515)
ну што, маэстро, эк тебя тема-то захватила)
прямо штаны скоро на причинном месте лопнут от возбуждения
зовут меня Анри, это для друзьяшек-виртяшек, но Марк тоже можно
39 мне по пасспарту
вконтакте у меня 5 тыщ подписчиков (в то время как у тебя 92)
кому надо - меня все видят и слышат
а для остальных - я писатель и поэт с фамилией очень уж известной, но у тебя же есть инет за 44 гривны, давай шерсти/ищи
но недобрая у меня слава, мой виртуальный дружок
говорят, кто на меня подсел, тот уже с мозгами навек простился
души я чужие кушаю
смотри, будь осторожней, я предупредил
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 11:01
+
"ну што, маэстро, эк тебя тема-то захватила)
прямо штаны скоро на причинном месте лопнут от возбуждения"
Я на голове штаны не ношу, дорогой Марк. А что касается тебя - то тебе можно, ты носи как тебе заблагорассудится.
"зовут меня Анри, это для друзьяшек-виртяшек, но Марк тоже можно"
Ладно, буду называть Анри, если тебе так нравится больше. Мне всё равно, как тебя звать, лишь бы откликался.
"39 мне по пасспарту"
О, как! Выходит, я угадал, когда подумал, что тебе под сорок.
"вконтакте у меня 5 тыщ подписчиков (в то время как у тебя 92)"
Мне похеру, сколько у меня ВКонтакте подписчиков. Я ВКонтакте всё равно не бываю почти, а захожу лишь по разве что острой необходимости, а то зависаю в основном здесь. А здесь у меня единственный подписчик - ты. Я даже не могу сказать, достаточно ли это или нет. Не могу сказать, что и всё равно. Я потом подумаю об этом, и напишу свои мысли. Но в целом - да, я тебе рад.
"кому надо - меня все видят и слышат"
Ой... Да знаю я этих, которые в соцсетях торчат. Прескучнейший и примитивнейший народ. Если бы они тебя захватывали, тебя бы не было здесь, рядом со мной.
"а для остальных - я писатель и поэт с фамилией очень уж известной, но у тебя же есть инет за 44 гривны, давай шерсти/ищи"
Пошерстю по Прозе.ру, сколько здесь писателей по имени Анри... В самом деле интересно, имя-то редкое. Но... Я тебе так скажу: если бы и в самом деле ты здесь на Прозе.ру был известен как писатель - то ты бы не торчал ВКонтакте, это раз. А во-вторых, если бы ты был писателем, то не играл бы в эти прятки. Поэтому я знаю заранее, что все Анри, которых я найду на Прозе.ру - не ты. Но я пошерстю, заради интереса. Для тебя специально.
"но недобрая у меня слава, мой виртуальный дружок
говорят, кто на меня подсел, тот уже с мозгами навек простился
души я чужие кушаю"
А вот в это верю. И даже очень. Но. Есть одно "Но". Сейчас попробую найти слова, чтобы выразить...
Во-первых, если бы тебе были нужны люди, которых ты способен "проглотить" - то тебя бы здесь не было. Потому что я - похоже, что единственный человек из тех, кто тебе не по зубам. И даже более: я сам тебя проглотил...
А во-вторых, ты меня никогда не "проглотишь": потому что сколько бы ни "съел" меня, всё тебе мало, потому что ещё есть что есть. Я для тебя ненасытный, ненасыщаемый, я бесконечно могу тебя кормить. Поэтому ты и здесь, что тебе есть что есть в моём мире... А те, которых ты уже "проглотил" и давно "высрал" и забыл - они были слишком малы для твоего желудка. Поэтому твоя "недобрая" слава на меня и не имеет влияния.
"смотри, будь осторожней, я предупредил"...
Пф-ф... Напугали ежа голой задницей. Спасибо! Я предупреждён и вооружён, ага. Рассмешил меня...
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 11:22
+
нет, милок, я не с прозы)
я со стихов)
и гони мне баллы назад, которые я тебе со страницы Марка переводил, тысячами
мне теперь самому надо, для анонсов любимого человека
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 11:29
+
Да на здоровье, мне не жалко, я всё равно ими почти не пользуюсь, у меня их шестизначное число накопилось Сколько тебе выслать и куда именно?
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 11:36
+
очень хорошо, деловой разговор
на Прозе - сюда, максимально сколько можешь
на Стихах - marcnean, тоже по максимуму, я каждый месяц ставлю анонсы
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 11:39
+
Со стихов, поворишь? Писатель ВКонтакте?... Что ни час, то новее.
Я уже за пузо хватаюсь, от хохота. "Писатель со стихов"....
Писатель со стихов ВКонтакте! Если бы я был из тех, кого было можно проглотить - то меня бы уже давно проглотили и без тебя. Я бы уже давно превратился в тот навоз, которым заполнены твои страницы во входящих рецензиях. Так что, в этот раз мимо твои предупреждения. "Писатель Анри со стихов вКонтакте"...
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 11:40
+
баллы давай, остальное меня здесь не ипёт
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 11:43
+
"на Прозе - сюда, максимально сколько можешь"
Сколько могу?... Да я и всё шестизначное число могу. Только мне трудно представить, что ты будешь с шестизначным-то делать, мой друг Анри со стихов Вконтакте... Потому что максимум, что ты сможешь потратить на свою одну единственную публикацию здесь (имею в виду "хелло, бибертус") - так это всего четыре тысячи баллов. Больше никак не сможешь, даже при всех потугах, и при всей фантазии или даже упорстве. Поэтому я слегка в ступоре, потому что не могу представить, нахера тебе столько балов: сколько я могу... Я-то и всё шестизначное могу, но куда ты их девать будешь???... Нет, если хочешь - могу прислать, мне в самом деле не жалко. Просто ввиду отсутствия у тебя текстов для анонсов - я ума не могу приложить: нахера они тебе вообще. У меня-то хоть текстов завались, я не анонсирую, потому что не для кого анонсировать: это всё дурачьё, которое ловится на анонсы - мне вообще на*уй впало ихнее внимание. Это ж те самые червячки, которыми заполонены твои входящие рецензии на Стихире.
Ну ты даёшь, человек... За такую ху*ту продаёшься... Я фигею... А говоришь, что ой-ой-ой, "кто на меня подсел, тот уже с мозгами навек простился"!... Да кто простился-то с мозгами? Те, кто их отродясь не имели?... Пф!...
Нет,я пришлю тебе шестизначное, если тебе так надо внимание этих безмозглых червей. На здоровье, потому что мне их внимание на*уй впало. Так что перешлю тебе шестизначное, будь спокоен.
"на Стихах - marcnean, тоже по максимуму, я каждый месяц ставлю анонсы"
О, на Стихи это мне идти надо... Я там тоже редко бываю. Не знаю, что там у меня творится, но прошвырнусь и вышлю тебе на marcnean. Чем бы дитя ни тешилось, лишь бы не плакало. Я всё равно ими почти не пользуюсь, тем более на Стихире.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 11:55
+
Пришлю, пришлю! Узбагойся, Марк. Пришлю, будь спокоен. Без понтов.
Просто смешно, ей-Богу. Оказывается, этими баллами кто-то дорожит...
Настроение мне сделано!...
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 11:57
+
я дорожу, да
жду, очень долго пока жду
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 12:02
+
Потерпи чуток, я по своим страницам сперва прошвырнусь, пособираю все в один кабинет, а потом тебе одним махом перекину. Это не быстро, но через пару часов точно будет тебе счастье.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 12:05
+
хорошо
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 12:10
+
Я соврал: собралось не шестизначное число, а пятизначное: я только что перевёл тебе почти 75 тысяч.
Хотя я был уверен, что уже шестизначное набралось, так что я сперва даже удивился, почему у меня оказалось так мало. А потом вспомнил, что я ещё одному автору вот так перевёл что-то около сорока тысяч, на Новый год. Так что, если бы сложились и те и эти, то было бы шестизначное.
Обращайся ещё через годик, наверняка соберётся ещё тыщ 50.
На Стихиру попозже схожу, когда настроюсь.
Братислав Либертус-Кармина 02.06.2019 12:50
+
--- 02 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-14. Про вiру ---
Рецензия на «01 06 - Kizatavat-3. Про вiру та довiру-2» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://www.proza.ru/2019/06/01/1208)
за баллы спасибо
это поступок
на Стихи сюда marcnean
я почти все свое там истратил
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 13:10
+
"за баллы спасибо
это поступок"
Это поступок?... Марк, я на эти баллы гораздо проще смотрю. Вроде как выглядят неким капиталом, - ведь благодаря им можно купить некий процент или некое число времени читательского внимания. Но. Если вдуматься, на КОГО мы их тратим - то понимаешь, что мне от этих рейтингов и их внимания ровно никакого толку. Я давно выучил эту публику: она и ногтя моего не стоит.
Что они мне напишут, если я куплю их пятиминутное внимание? Ну, поддакнут. Так, что мне в ответ и сказать-то будет нечего, кроме "Спасибо за внимание, приходите ещё". А с тобой - как-никак, а живой осмысленный диалог. Если бы за эти баллы можно было покупать внимание таких читателей как ты - то будь уверен, я бы не дарил их каждому встречному, кто попросит, а тратил бы на себя любимого. Но поскольку внимание тех читателей, которые набегут, вообще не стоит потраченных на них баллов - то и вытекает, что мне лучше подарить их одному Качественному Читателю (тебе), чем распустить на ветер тем, кто и одного балла моего не оценит. Ты это оценил как поступок? А я посчитал, что мы квиты: ты мне качественное внимание от души, а я тебе баллы сколько есть.
Так что, будь спокоен: если тебе так дорога Стихира, то я и там тебе перешлю всё, что насобираю. Да только ты ж всё равно со Стихиры ко мне сюда придёшь, на Прозу. Если бы тебе и в самом деле Стихира уся разом взятая вместе с ихними стихами была дороже чем я - то тебя бы здесь не было. А коль я тебе дороже чем вся Стихира вместе с ихними авторами - то это разве не повод и там перевести тебе всё, что имею? Да легко.
А ты говоришь: поступок... Поступок - это то, что ты сейчас здесь, со мной, а не на Стихире.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 13:37
+
услышал сейчас твой человеческий голос, впервые за последние дни
так вот
я анонсирую стихи моего любимого человека, поэта
который умер в 2015 году и звали его Давид Слэйтер, Юрий Михайлович Комаров
а меня зовут на Стихах и Прозе, как и вКонтакте - Андрей Ядвинский, я же - Марк Арм
___
для Тебя я всегда буду
это моя клятва Давиду, так же называется одно из последних его стихотворений, на которое музыкант из Украины Руслан Чернодуб (РусЧер) написал музыку и исполнил песню
я веду группу вк памяти Давида Слэйтера
держу анонсами страницу Давида на Стихах, на Прозе теперь тоже - благодаря твоей помощи, здесь давно у меня кончились баллы
держу личный сайт Давида в сети
потому что моё глубокое личное убеждение - ПАМЯТЬ НУЖНА ЖИВЫМ.
стихи Давида будут читать, я так обещал самому себе.
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 14:08
+
Я нашёл две страницы Давида Слэйтера: "Памяти" и "Стихи". Добавил себе в избранные. Если будет настроение, то загляну и полюбопытствую.
И всё же, я не поклонник мёртвых кумиров, поскольку отдаю предпочтение живым людям, которые нуждаются в человеческом внимании покуда живы, а не потом, когда им будет уже до жопы всё людское внимание всей планеты вместе взятой. Конечно, оставить по себе след - важно для любого человека, особенно для автора, поэта, писателя. Но давай посудим по-справедливости: неужели я стою дешевле, чем Давид Слэйтер?... Мои-то стихи и при моей жизни никому не нужны, и пользы не приносят ни мне, ни человечеству... Неужели оттого, что я не трачу баллы на внимание всей этой поверхностной публики?... Я тратил баллы. Да толку. Сколько бы ни было написано рецензий под моими стихами - у меня от этого благосостояние не изменится.
Поэтому что я могу сказать тебе, дорогой Марк?... Озвученная тобой Идея благородна сама по себе. Другое дело, что потраченных баллов не стоит вовсе. Потому что глубокие вдумчивые читатели на анонсы вообще не обращают внимание, они по анонсам не шляются, в поисках "чего-то новенького". Потому что постоянно "что-то новенькое" ищут только те, кто никогда глубоко не копают. И назад не возвращаются по "наводке". То есть, безмозглые черви. Которые на подобные Памятные странички какого-либо автора ходят только для того, чтобы скорчить скорбную мину. А на самом деле - в надежде "подцепить" другого читателя, который обратит внимание на их актёрскую игру, и конечно же, заглянет к ним. И похлопает в ладоши: "Вы такой добрый благородный человек!" - и тот закивает радостно: "Да-да, ах-ах, как жаль"...
Все эти читатели, которых ты зазываешь - любят мёртвых авторов только единоразово: засветиться, и показать своё фальшивое благородство. А на самом деле эти читатели не ценили живых, и сейчас не ценят. Потому что они ценят только хвалебные рецензии на собственной страничке, и пятиминутные рейтинги где-то там в жопе этого портала.
Ты молодец, конечно, Марк, что поддерживаешь эту благородную затею. Вот бы меня живого так ценили, как любят на этом портале ценить мёртвых авторов. Но в моих глазах, на какую бы затею ни были потрачены эти баллы - они всё равно на ветер. Потому что публика, которая отзовётся на эти анонсы, потраченных баллов вообще не стоит. В любом случае. Хоть ты их потратишь на поддержку памяти творчества Давида Слэйтера (о котором, кстати, я впервые слышу, потому что никогда вообще в те анонсы не заглядываю), хоть ты их потратишь на анонсы какой-нибудь ху*тени, не стоящей даже и того, чтобы её кликать и читать. Абсолютно никакой разницы. Вообще. Потому что хоть так, хоть эдак - а баллы в любом случае на ветер. Я это знаю заранее, поэтому и не дорожу ими, потому что знаю, что стоящих моего внимания авторов я этими баллами не куплю никогда. И ты не купишь. Но, ты этой игрушкой тешишься, поддерживаешь страничку, и на что-то надеешься. Тебе ведомо, на что. А мне внимания этой пустопорожней публики не надо ни при жизни, ни после смерти. Если я при своей жизни сам не анонсирую свои стихи - то неужели ты думаешь, что меня бы утешило, если бы вместо меня это делал ты (когда я умру)?... Положа руку на сердце, я бы и после своей смерти тебе бы сказал: "Марк, ты занимаешься хернёй". Потому что на творчестве надо делать бизнес, а не просто без конца кормить эту прорву червей порталовскими баллами. Которым абсолютно насрать на все стихи на свете: они в день прочитывают по сотне стихов, и каждый стих Давида, который они только что прочли, они забудут меньше, чем через пол-минуты после того, как опубликовали свою сочувственную скорбную рецензию. Потому что каждая их рецензия написана с расчётом: что их кто-то заметит, и придёт, и напишет хвалебный отзыв. Всё. Большего им не нужно. Достаточно и минутного поверхностного внимания. Просто ради пятиминутного рейтинга, который им ровно ни одной копеечкой не упадёт в карман, и не улучшит их благосостояние. Но они же у нас тут все бескорыстные, они этим всем занимаются исключительно ради удовольствия. Да чушь всё это! Да и неправильно тоже. Потому что творчество должно существовать только ради того, чтобы делать на нём бизнес. Если бизнеса нет - то вся затея изначально бестолкова и бессмысленна.
Поэтому я вряд ли буду на тех страницах, которые ты намерен оплачивать теми баллами. Потому что моё внимание тому мёртвому автору ровно ничем не поможет, равно как и его стихи не помогут мне решить мои проблемы. Да, я мыслю меркантильно, Марк. Потому что если отношения не становятся деловыми и приносящими хоть какую-то прибыль - то они бессмысленны априори. Если я захочу развлечь свой досуг и почитать чьи-то стихи (неважно, живого ли автора или мёртвого) - то я их непременно почитаю. Но искать я их буду не в анонсах. А глубже и хитрее. Там, где их никто не додумается искать: например, могу открыть публикации за 2002-й год, и почитать, что писалось в этот день 17 лет назад. Вот Так я люблю читать стихи или прозу. Если хочу почитать. А анонсы - это полная чепуха. Листать анонсы - значит, вливаться в толпу хлынувших на ту страницу. А я не люблю быть в толпе. Поэтому меня там и не будет.
Так что, Марк... Мне честно, абсолютно похеру, на что ты их потратишь, потому что я знаю, что они в любом случае будут потрачены на ветер. Потому что Не-На-Ветер-А-С-Пользой их здесь априори потратить невозможно...
Так что... Затея твоя благородная, да. Но я больше ценю, когда меня ценят пока я живой. А не потом, когда я умру, и потом начнётся свистопляска с цирком: "Ах! Он был так молод и талантлив! Сю-сю-сю, давайте прольём слёзы в минуте молчания". Да в жопу все ихние слёзы. Лучше бы ценили меня покуда я живой. Потому что я тоже рано или поздно умру. А после меня останется что? Только моя искренность, мои поступки, пусть и самые мелкие, моя душа нараспашку, которую так и не заметили, не обратили внимание... И это на фоне того, что все боятся открыть свою. БОЯТСЯ... "Памятка №2: Никому нельзя верить" - вот что они после себя оставят. Ради этого стоило родиться? Вряд ли.
Переведу я тебе баллы на Стихире, будь спокоен, и даже отчитываться передо мной не обязательно. Я же не ради отчёта их тебе послал. А просто потому что я тебя люблю, и ты захотел моего внимания именно в таком эквиваленте: баллами. Ну, на. Сколько хочешь, бери...
А на что потратишь - ну, может и любопытно, но в любом случае грустно. Потому что потратить их с пользой на этом портале априори невозможно. Априори невозможно, Марк... Вот поэтому и грустно.
Хотя и спасибо тебе за этот рассказ, про страничку Давида Слэйтера. Если вдруг будет настроение полюбопытствовать, то загляну. А может и нет, ещё пока не знаю. Про всяк случай добавил себе в избранные, вдруг будет настроение... Не знаю.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 15:17
+
знаешь
я тебя услышал и во многом согласен
но это НУЖНО МНЕ
а я - живой
есть вещи, в которые я верю, даже если эти вещи называются одним словом - иллюзия
перед смертью Давид проклял меня и назвал пауком, который высосал его здоровье и душу
а ведь я его любил и думал, что он любит меня
потом началась травля меня на Прозе и Стихах
меня напрямую обвиняли в смерти Давида
а ведь я его любил и думал, что он любит меня
тогда я и стал особенно злым, Анри Йаддом
и рвал всех, кто подходил ко мне
а сейчас
где те, кто меня обвинял?
испарились, скрылись, закрыли свои клоны на Прозе и Стихах
я знаю всё, о чем ты говоришь и ты тысячу раз прав
но я так решил и так будет
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 15:55
+
Я загуглил имя "Андрей Явлинский", и увидел, что таковой существует и на Прозе и на Стихире. Но на страничку войти не удалось: вообще не похоже на кумира пятитысячной аудитории...
Тогда нажал фото, чтобы посмотреть, хоть как этот Андрей Явлинский выглядит... Мне в ответ выдало несколько натыренных откуда-то фотографий какого-то то ли актёра, то ли просто дурака (или пусть будет фотомодель), чьё холёное личико никак не отяжелено печатью интеллекта... Я испытал разочарование от этой коллекции натыренных непонятно откуда студийных портретов, и мне стало скушно.
Даже представить себе не могу ту публику, которая тысячными тиражами теряет остатки несуществующего мозга от этих портретов. Лично я бы не стал с тобой и разговаривать, если бы ты явился ко мне вот в этом дурацком обличье. Стал бы зевать сразу же... Уа-а-а... Только подумал, и уже начал зевать. Наверное, дождь будет.
Ещё нашёл вот это: ru.wikipedia.org/wiki/Арм,_Марк - но весьма сомневаюсь, что тебе 57 лет. Что музыкант - ещё поверю, но что тебе 57 - ни за что. Иначе говоря, у тебя даже псевдоним стыренный.
С Марком Неангелом ещё скупее: тот почти нигде не существует. Самый реальный из всех Marc'ов Nean'ов оказался вообще негром: www.facebook.com/marc.nean.12
Вздыхаю... Скучная история. Я как не знал о тебе ничего - так ничего и не знаю. Хотя знаю точно, что ни в каком Таллинне ты никогда не бывал даже, не то что жить... Но стопудово жил в Украине, иначе откуда у тебя такое поразительно тонкое понимание нюансов украинского языка, и владение эстонским на уровне Гугл-переводчика.
А жаль... Я так хотел увидеть кружку из Эстонии. Впрочем, мне всё равно, где живёшь ты на самом деле, потому что я хочу жить в Финляндии.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 15:59
--- 02 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-15. Сон ---
Рецензия на «Сон. Обiймашки зi Славiком» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://www.proza.ru/2019/06/01/197)
прощай, мил человек
будь счастлив, если сможешь
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 16:09
+
Да я давно счастлив, Марк... Только ты этого не понимаешь. Думаешь, если я грущу тут иногда, или даже кричу или плачу от отчаяния - то я непременно несчастлив. Нет. Эмоции это всего лишь сиюминутное переживание, и не более. А счастье - это отношение к жизни в целом.
Я счастлив, Марк, на самом деле счастлив. Даже несмотря на то, что ни одна мечта не сбылась ещё. Но ведь я же не исполнением или неисполнением мечтаний счастлив или несчастлив... Нет. Моё ощущение счастья вообще не зависит от наличия или отсутствия намеченного.
Потому что счастье - это умение ощущать мир в красках. Не стоит счастье путать с радостью.
А что касается радости - то стараюсь радоваться всему. Каждой мелочи. Потому что именно из мелочей и состоит наша жизнь, и именно из мелочей состоит любая музыка.
Так что, я счастлив, Марк. Я в самом деле счастлив. Могу своим счастьем поделиться с тобой, если захочешь.
Поэтому - "Не кажи гоп, доки не перескочиш" - то есть, не спеши прощаться. Всё равно ведь вернёшься. Хоть под видом неизвестного читателя, хоть под этим ником, хоть под ником Андрея или Анри, - мне всё равно. Под каким бы ником ты ни явился ко мне - я ведь всё равно буду знать, что ты меня любишь.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 16:33
+
мне не надо возвращаться к тем
кто в моей памяти
а значит и в сердце
я от них никуда не ухожу
ты - в моем сердце
и я рад, что ты счастлив
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 16:39
+
Вот поэтому я и чувствую тебя в астрале очень близко к себе, что я нахожусь в твоём сердце...
Мне вообще странно, что кто-то там тебя назвал пауком, а кто-то поверил, будто ты можешь иметь отношение к чьей-то смерти. Да и не оправдал ты псевдоним Йадда: я читал некоторые твои стихи в дневнике какого-то автора. Точнее, быстренько пробежал, чтобы понять саму энергетику стихов. Ядовитого я там вообще ничего не ощутил.
Раненым - да, я тебя ощущаю. Я не знаю, откуда на самом деле это ранение, да и к чему мне ковыряться в твоих ранах, и узнавать их происхождение? Раны надо лечить, а не расковыривать. Именно это я и делаю всякий раз, когда ты приходишь. Хоть в роли нежной Лирилин, хоть в роли грубого Марка. Кстати, смешной псевдоним: "НеанГел", да и "Йадд" тоже... Такое впечатление, будто пытаешься кого-то напугать. Что-то вроде тыквенной маски на Хеллоуин. Вроде и грустно, и смешно немножко, но в любом случае совсем не страшно... И всё же грустно. И даже какую-то нежность вызывает в душе... Вот именно так я тебя ощущаю: нуждающимся в нежности... Поэтому ты и даришь её окружающим через образ Лирилин, чтобы воплотить в себе... Чтобы притянуть её, сделать реальностью. Я тоже так же делал раньше, когда писал стихи, - поэтому мне это чувство и желание знакомо: заражать нежностью своей души других людей...
Но увы, вся самая нежная, до наготы улиточьего мяса нежность - ровно никак не вызывает в душах других людей ни нежность, ни сострадание... Потому что все они в ответ не более, чем занимаются попугайничаньем. Им нравится, они состязаются, поддакивают... Но сами из себя создать новый полутон нежности не способны... Они вообще не способны быть творцами. А только и умеют, что попугайничать готовое, вложенное им в рот.
Мне в какой-то момент надоело им потворствовать. И хотя моя внутренняя подлинная нежность никуда не делась - но стоило мне тоже превратиться на минуту в "Марка Арма" (или "Анри Йадда") - всё! Все разлетелись, словно и не было никого рядом. Получается, они подпевали моим нежным песням, но в истинность моей нежности (моей внутренний "Лирилин") не верили. Но стоило мне показать себя грубым "Марком Армом" - как поверили тут же, бездоказательно.
А я, собственно, потому и люблю тебя, что ты слишком похож на меня самого... Поэтому чувствование тебя и понимание тебя - на каком-то высшем, интуитивном уровне.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 16:58
+
опять согласен с тобой
насчет моих записей
я вообще пишу непонятно, но это по принципу "он художник - он так видит"))
и я люблю стихи Пабло Пикассо
рад, что ты видишь меня таким, какой я есть
да, я и мужчина, я и женщина
назовём это творческой андрогинностью
кстати, никогда не скрывал, что пишу под женским псевдонимом
наоборот, всем сообщал, чтобы не искали со мной любви, не верили моим словам, что у меня свои цели и задачи в творчестве, но народ, он же такой - лезет через все щели к твоему сердцу
а я просто говорю на своем языке
и слышу тех, кто слышит меня
вот как бы не странно было, но тебя я всегда слышал
а ты - меня
астрал)...
Лирилин -Мой Синий 02.06.2019 17:08
+
Люблю тебя... Поэтому сейчас улыбаюсь.
И про андрогинность тоже метко. Я вообще считаю, что настоящий творец должен быть андрогинным (я даже где-то писал об этом отдельной статьёй или заметкой, давно ещё). Потому что творчество и со-чувствие обоих полов неразрывны в моём понимании. Поэтому, когда я вижу супер-супер-женственных певиц/актрис/поэтесс или то же самое супер-супер-мужественных певцов/актёров/поэтов - то я понимаю, что передо мной шарлатан. Я вообще не люблю все эти крайности, я вижу в них инертное притворство и страх собственной самобытности. Поэтому такие люди мне априори скучны. И наоборот: чем андрогиннее личность - тем она мне интереснее, ближе и понятнее... Потому что именно в таком самоощущении гендерного баланса я и ощущаю подлинную искренность и свободу... Поэтому такие люди и притягивают.
Кстати, вот тот холёный актёр или манекен, портреты которого ты натырил - в первую очередь, лишён андрогинности, поэтому и скучен даже как образ... А вот если бы точно этот самый человек вдруг превратился в такую себе а-ля Монро, или даже хотя бы в а-ля Сердючка - это было бы гораздо интереснее. А этот что? С бородой, с цыгарками, весь такой блатной... Тьфу... Я только глянул, мне моментально стало скучно. Не знаю, чем он привлёк тебя в своей внешности, что ты именно его поставил себе на аватар и заполнил им альбомы. Я бы себе такое ни за что не поставил (если бы прятался, к примеру, за чужим портретом).
Хотя... Я вспомнил, было один раз, было: когда-то давно создал фейковую страничку, которую забил фотографиями какого-то брутального мужика (натырил частную подборку на каком-то форуме где-то в Европе, в другой стране). То есть, выбрал образ, вообще непохожий на меня самого, но статистически пользующийся успехом у женщин. Мне было интересно посмотреть на реакцию, как бы "пожить" в его шкуре. Результат эксперимента меня разочаровал. Больше я его не повторял, и на ту страничку дорогу тоже забыл. А сейчас вот случайно вспомнил. Давно это было.
Были у меня и женские фейковые странички. Там тоже были разные женщины: от смешных толстушек до манерных фифи. Всё это тоже было ненадолго и скушно: все мои попытки познакомиться с мужчинами в таком образе вызвали во мне отвращение: те мужчины, которые реагируют на таких - ведут себя попросту как орангутанги. Поэтому я вполне понимаю женщин, которые на своих мужефобских форумах хают мужчин.
Хотя вообще мне не близки ни те ни эти. Мне от них одинаково скушно. А такие, которые мне близки и нравятся - в моём мире не существуют. Хотя... В моём инвалидском мире вообще никаких нет: ни первых, ни вторых, ни промежуточных.
Кстати! Про твою Лирилин и Марка. Я же говорил, что по моим ощущениям, кроме них, в тебе существует ещё некто третий, промежуточный. Ты это ощущение озвучил словом "андрогинность". И я ощутил: точно! Оно, это слово.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 17:37
+
Продолжение: http://www.proza.ru/2019/06/03/269
--- 02 06 - Kizatavat-3. Письмо к Марку, о Давиде ---
Марк!...
Мне хочется кричать: "Марк!!!..."
Я только что был на этой страничке: marcgeorge jimdo com/память-нужна-живым/
И меня сейчас трясёт от рыданий. Потому что невозможно слушать это долго. И не рыдать - невозможно.
Этого ощущения не передать словами на экране. Тем более вот так сразу.
Но теперь я понимаю, ЧТО для тебя страница Давида.
Я сейчас пока не могу написать больше. Слишком сильно откровение.
Мне надо отрыдаться и успокоиться. Потом, быть может, найду слова.
Спасибо тебе. Спасибо, что рассказал мне про Давида. Я сейчас даже думаю, что где-то был неправ. Но я об этом потом подумаю. А сейчас мне просто нужен воздух. Чтобы дышать.
Спасибо.
18:41, 02.06.2019
Карьялонни
--- 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-16. Сон-2 ---
Начало: http://www.proza.ru/2019/06/02/1454
* * *
Кстати! Про твою Лирилин и Марка. Я же говорил, что по моим ощущениям, кроме них, в тебе существует ещё некто третий, промежуточный. Ты это ощущение озвучил словом "андрогинность". И я ощутил: точно! Оно, это слово.
Братислав Либертус Свидетель 02.06.2019 17:37
+
Лирилин - слабая птичка, увы.. Марк слишком железный и неповоротливый
а вот Анри Йадд - это моя настоящая золотая середина
не знаю, каких ты там мужиков увидел в гугл
но мои реальные фотки давно вышли из гугловскго поиска, я просто умею грамотно удалять)
и ты разве не в курсе? гугл держит только пильдики, которые выходят на запросы
ты получил набор тех фоток, которые иллюстрировали мои стихи в разных группах и на сайтах
ну, милый, учись уже как-то в инете разбираться)
не ликбез же мне тебе проводить)
а еще я пьяница
алкаш по вашему
пью много и часто
и охват моей щиколотки равен охвату моего запястья
влюбиться в тебя, что ли, мой юный друх?)
не пожалеешь?
Андрей Лис 02.06.2019 20:24
+
"и ты разве не в курсе? гугл держит только пильдики, которые выходят на запросы
ты получил набор тех фоток, которые иллюстрировали мои стихи в разных группах и на сайтах"
А!...Ну, хух.
"ну, милый, учись уже как-то в инете разбираться)
не ликбез же мне тебе проводить)"
А мог бы и провести. Уделил бы мне внимание.
"а еще я пьяница
алкаш по вашему"
Это грустно. Мой папка был пьяницей (правда любил меня несмотря на это, и я его тоже обожал). А ещё женщина, которая спасла мне жизнь, когда я сломал позвоночник, и не дала мне умереть с голоду - тоже была алкоголичкой... Какой-то парадокс получается, что самыми лучшими людьми в моей жизни гораздо чаше оказываются алкоголики, чем самоправедные христиане. Поэтому христиан я презираю, а алкоголиков жалею. Хотя я не пью. И не хотел бы, чтобы пил ты. Потому что алкоголь разрушает здоровье.
"и охват моей щиколотки равен охвату моего запястья"
У меня может быть тоже они равны. Только щиколотки у нас может быть разные...
"влюбиться в тебя, что ли, мой юный друх?)"
Влюбиться... Да ведь влюблённость это всего лишь игра, Марк. А я не хочу, чтобы мной играли. Хочу, чтобы любили. Тем более, что я в заботе нуждаюсь гораздо больше, чем в стихах. Так что виртуальная любовь - мимо меня, Марк. Я в этом участвовать не хочу.
Я вчера долго не мог уснуть, так мне дико хотелось обняться с тобой... И ощущать блуждание твоих ладоней по моей спине... Я не хочу страстей, Марк. Да и мой организм не выдержит страстей. Мне нужна забота и ласка, очень нежная... Моё тело как хрустальная ваза теперь, с ним нужно обращаться очень аккуратно... Бояться дышать на него, в самом буквальном смысле.
"не пожалеешь?"
Ты мне лучше о проблемах своих расскажи. Я хочу, чтобы ты был честен со мной до предела. И да: если в самом деле готов любить меня (а не быть влюблённым, почувствуй разницу: любить именно МЕНЯ, а не вид моего тела или моих гениталий, то есть любить независимо от того, что у меня в трусах, именно ЛЮБИТЬ!) - то просто приезжай, и забирай меня в охапку с собой. Вообще, не глядя. Забирай и люби. А дома уже будешь потом рассматривать, кого забрал и что забрал. И будешь чесать затылок, что теперь (потом) с этим всем делать: со мной, и со всеми моими проблемами.
А экскурсий ко мне не надо. Я не зверёк в зоопарке, чтобы ко мне на экскурсии поглядеть приезжали. Я живой человек, в конце концов. Беззащитный, между прочим.
Я не хочу страстей, Марк. Я хочу любви. И если любви не будет, а будет страсть - то я буду плакать, Марк. Буду плакать и требовать именно любви. Потому что я ребёнок, Марк...
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 06:26
+
Часть 3: http://www.proza.ru/2019/06/03/386
--- 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-17. Письмо ---
Рецензия на «02 06 - Kizatavat-3. Письмо к Марку, о Давиде» (Братислав Либертус Свидетель)
спасибо, что услышал, милый
Андрей Лис 02.06.2019 22:48
+
Я много плакал вчера после этого. Я и сейчас плачу. Слёзы как горох сами катятся. И я их слизываю с губ. И я пока ещё не знаю, что мне с этим делать. Я пока ещё не знаю...
Мне вчера перед сном так хотелось прижаться к тебе всем телом! Просто прижаться, чтобы ты просто обнял меня... Отчаянно хотелось... Мне и сейчас хочется... С добрым утром, Андрей...
Только вот не знаю, будешь ли ты меня любить. Именно любить, а не испытывать ко мне страсть. Именно любить меня самого. Потому что я не хочу такой страсти, какая у вас была с Давидом, не хочу... Ты знаешь, я даже вчера возблагодарил Бога за то, что ты такую страсть пережил именно с ним, а не со мной. Он взял на себя весь главный удар всех этих страстей, и даже поплатился за это жизнью, в каком-то смысле он для меня Христос, который пострадал вместо меня. Поэтому я благодарю Бога, что не я был на его месте. Потому что я такой страсти не хочу, я Любви хочу... Я не хочу стихов, я хочу обнимашек... Я хочу заботы, а не писем.
Поэтому слёзы и льются градом.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 06:37
+
доброе утро, милый
обнимаю тебя крепко
не плачь
кровь уже давно ушла в землю, помнишь Булгакова?
такую страсть, какая была у нас с Давидом, мне уже не пережить ни с кем и никогда
с первого дня это было наше с ним любовное кораблекрушение
наваждение
боль
полное затмение, как говорил Давид
хочу спросить - что именно тебя так пронзило?
ты услышал, как Давид читает свои стихи? наша история в целом?
что именно?
Андрей Лис 03.06.2019 07:40
+
"такую страсть, какая была у нас с Давидом, мне уже не пережить ни с кем и никогда"
Хух! Слава Богу. Я именно об этом и подумал, что вы свою страсть друг с другом исчерпали до капли, - так что для меня (или таких как я) не осталось... Поэтому я и подумал: что Давид, сам того не зная, стал моим личным Иисусом Христом.
"с первого дня это было наше с ним любовное кораблекрушение"
Вот именно поэтому я и не хочу страсти с тобой. Потому что я хочу такой любви, которая будет навсегда.
"хочу спросить - что именно тебя так пронзило?"
Именно это и пронзило. Осознание, что Давид стал моим личным Христом. Что вместо меня взял на себя всю тяжесть страсти, и умер для того, чтобы в моей жизни с тобой этого не было...
"ты услышал, как Давид читает свои стихи? наша история в целом?"
Да, и это тоже. Всё вместе. Но прежде всего осознание, что Давид стал моим личным Христом.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 08:06
+
Давид, как и ты, всегда оставался ребёнком
верующим в чудо, открытым, порывистым, добрым
да будет так
я тебя услышал
Андрей Лис 03.06.2019 08:09
--- 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-18. Сон-3 ---
Часть 2: http://www.proza.ru/2019/06/03/269
* * *
Я не хочу страстей, Марк. Я хочу любви. И если любви не будет, а будет страсть - то я буду плакать, Марк. Буду плакать и требовать именно любви. Потому что я ребёнок, Марк...
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 06:26
+
ох, милый..
я совсем не нежный
не умею я дарить заботу, ласку и тепло
я всё время перемещаюсь по своим мирам
я так вижу жизнь в своем сознании и не прошу никого любить или понять меня
потому что я сам не могу этого дать
мои проблемы?
как у всех, если говорить про быт
я работаю много, мне надо содержать себя в Эстонии, поверь, тут 80-й уровень выживаемости)
но я давно адаптирован, знаю язык, законы, умею открыть нужную дверь и знаю, куда ходить не надо
а если о внутренних проблемах, то скажу так - я сам свой приговор
мои миры в моей голове напоминают северное сияние, которое сняли на видео и запустили в ускоренном режиме
а я всегда должен понимать, где я сейчас, кто я сейчас, как должен сконцентрироваться
возьмем тебя и меня
как я вижу свое пребывание здесь, с тобой
меня почему-то серьёзно далеко отнесло в моё прошлое
я помню наше с тобой общение очень хорошо
иногда даже дословно
мне что-то надо забрать, понимаешь?
забрать то, что я забыл в прошлом, это очень важное для меня
а потом вернуться в настоящее
а что это - я еще не понял
дай мне ключ
он у тебя во рту
Андрей Лис 03.06.2019 07:53
+
"ох, милый..
я совсем не нежный
не умею я дарить заботу, ласку и тепло"
А ты думаешь, я умею? Если бы умел, то давно бы с кем-то жил (хотя попытки жить с кем-то уже были, ещё до травмы). Да и ты был бы давно занят, если бы это умел. Но такой парадокс: чтобы этому научиться, это надо практиковать... На ком-то тренироваться. Но прежде всего надо захотеть этому научиться.
Я хочу, потому что понимаю, что я этого не умею, что я дикий совсем. А жизнь между тем проходит... Словно мимо меня. И я уже давно задумался над этим: что вот, жизнь вот так проживу, а так и не узнаю, каково это: жить с кем-то под одной крышей, не теряя при этом своей самобытности,да ещё и получать удовольствие от того,что живёшь с кем-то вдвоём... Быть счастливым в одиночку легко, вообще легко быть счастливым когда ты один. Потому что никто на тебя не давит, не манипулирует, не заставляет что-то делать, не бьёт в конце концов... Я счастлив тем, что я один, Андрей. Но мне давно хочется усложнить задачу своей жизни, и научиться быть счастливым вдвоём... По сути, у меня вызрела потребность поделиться своим счастьем, и принять чьё-то. Потому что в одиночку мне во мне стало тесно... Меня во мне стало слишком много. Настолько много, что я начинаю задыхаться от себя, мне тесно во мне, я нуждаюсь в том, чтобы себя выпустить, но куда, в кого? Именно этим я и занимаюсь здесь в своей Исповедальне: я себя из себя выпускаю, в Небо... Больше некуда выпустить себя.
"я всё время перемещаюсь по своим мирам"
И это состояние мне тоже знакомо. Я тебе вчера говорил, что я во мне не один, во мне меня семеро.
"я так вижу жизнь в своем сознании и не прошу никого любить или понять меня"
Я тоже не прошу. Потому что я требую, я нуждаюсь. Как требует грудной ребёнок, который тупо орёт, и ему по фигу, кто там умеет или не умеет менять подгузники или кормить грудью или с бутылочки. Потому что я в состоянии только орать: до тех пор, пока не получу.
"потому что я сам не могу этого дать"
А мне по фигу, можешь или нет. Я научу, буду твоим тренажёром. Лишь бы ты захотел учиться.
"мои проблемы?
как у всех, если говорить про быт"
Тю.
"я работаю много, мне надо содержать себя в Эстонии, поверь, тут 80-й уровень выживаемости)"
Верю, но не понимаю, и не получится понять, что такое 80-й уровень, - потому что я инвалид 1-й группы... Я в любом случае буду получать пенсию и жить на всём готовом. Но ведь мне и этого мало... Мне надо кого-то ждать. Чтобы потом бросаться на шею с обнимашками, и целовать в щеку. И требовать учить меня играть в игрушки. Потому что я не умею.
"но я давно адаптирован, знаю язык, законы, умею открыть нужную дверь и знаю, куда ходить не надо"
Это даже замечательно. Потому что у меня много таких потребностей, которые требуют чьих-то ног, которые смогут открывать нужные двери с ноги, переворачивать там столы, и выносить оттуда то, что мне нужно, что я должен иметь по праву. Например, инвалидную коляску нужного мне параметра. И ещё тысячу мелочей.
"а если о внутренних проблемах, то скажу так - я сам свой приговор"
А я тогда что?... Со своей физической беспомощностью.
"мои миры в моей голове напоминают северное сияние, которое сняли на видео и запустили в ускоренном режиме
а я всегда должен понимать, где я сейчас, кто я сейчас, как должен сконцентрироваться"
Ты будешь мне рассказывать об этом подробно всю нашу оставшуюся жизнь,потому что я знаю, что эти миры это надолго. Ты нуждаешься в том, чтобы постоянно держать руку на пульсе собственных миров, а я нуждаюсь в том, чтобы открыть рот и слушать.
"возьмем тебя и меня"
Хочу на ручки. Сунуть палец в рот, и слушать.
"как я вижу свое пребывание здесь, с тобой"
Интересно.
"меня почему-то серьёзно далеко отнесло в моё прошлое
я помню наше с тобой общение очень хорошо
иногда даже дословно"
Я тоже. И тоже в подробностях, часто дословно помню. Даже про огурцы, как видишь, помню.
"мне что-то надо забрать, понимаешь?"
Понимаю. Меня.
"забрать то, что я забыл в прошлом, это очень важное для меня
а потом вернуться в настоящее"
Меня забрать.
"а что это - я еще не понял"
Меня, меня, меня!
"дай мне ключ
он у тебя во рту"
Целуй, и получишь.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 08:32
+
Продолжение: http://www.proza.ru/2019/06/03/579
--- 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-19. Сон-4 ---
Часть 3: http://proza.ru/2019/06/03/386
* * *
...
"мне что-то надо забрать, понимаешь?"
Понимаю. Меня.
"забрать то, что я забыл в прошлом, это очень важное для меня
а потом вернуться в настоящее"
Меня забрать.
"а что это - я еще не понял"
Меня, меня, меня!
"дай мне ключ
он у тебя во рту"
Целуй, и получишь.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 08:32
+
+
ну совсем малыш заговорил в тебе)..
понимаю, слышу
но никаких рук, никаких поцелуев, милый
а давай-ка так попробуем
поднимись в свой астрал
расскажи, где Давид
как он там
бл/ять, слёзы текут..)
Андрей Лис 03.06.2019 08:38
+
"поднимись в свой астрал
расскажи, где Давид
как он там"
Я не хочу. Я хочу на ручки и обнимашек... Поэтому у меня тоже слёзы текут!...
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 08:44
+
иди обниму
Андрей Лис 03.06.2019 08:50
+
Приезжай, забирай в охапку, привози домой, и тогда разворачивай и обнимай. А потом поговорим о том, пойду или не пойду.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 08:52
+
не то, всё не то!
мне нужен ключ! мне нужно вернуться в настоящее
прощай
Андрей Лис 03.06.2019 08:57
+
А я где? Разве не в настоящем? Я в самом настоящем, в самом подлинном настоящем...
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 08:58
+
Не кажи гоп, доки не перескочиш. Не спеши говорить "прощай" живому...
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 09:02
+
пойду поем и может быть посплю, да
Андрей Лис 03.06.2019 10:01 Заявить о нарушении / Удалить
Смачного, Андрію! Я теж якраз щойно поснідав. Мене тут пригостили бутербродами з ковбасою та свіжими огірками, до чаю.
Зараз дивимося фільм "Каникулы строгого режима" (http://youtu.be/ogsawrq1b0I). Обожнюю цю комедію, дивлюся її уже мабуть сьомий раз.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 10:38
+
--- 03 06 - Kizatavat-3. Ключ у меня во рту ---
Я знаю, в чём ключ. Ещё до того, как ты сегодня утром написал об этом, я уже вчера подумал о нём, когда плакал после того, как узнал о Давиде.
Ты пришёл ко мне в 2013-м, помнишь? Я уже тогда сразу понял, что хочу к тебе. А ещё я чувствовал, что ты пока не готов. А ведь я к тебе ещё тогда просился. Ты даже специально "умер" для меня, чтобы я перестал проситься к тебе.
А потом ты встретил Давида. Чтобы пережить с ним то, чего не должен был бы ни в коем случае проживать со мной. Потому что я и тогда не хотел этого, и сейчас не хочу. Я всё тот же маленький Братис, которого ты бросила тогда, в апреле 2013-го. Я всё тот же...
Хотя не совсем тот. Я с тех пор стал ещё моложе. Особенно после инфаркта, когда был вынужден остаться с самим собой, когда был вынужден признаться себе в своей беспомощности, что я на самом деле гораздо слабее, чем бы мне хотелось... Поэтому, когда мы с тобой познакомились тогда, мне было 13, я меньше не мог себе позволить. А теперь мне шесть. Мне теперь до того 13-летнего расти и расти...
Я и тогда хотел себе не любовника или любовницу, а папу с мамой... А сейчас я нуждаюсь в этом особенно громко. А ты на тот момент нуждался в том, чтобы быть любовником... Поэтому ты ушёл к Давиду, и слава Богу.
Потому что именно теперь, выжженый и нерастраченный одновременно, ты действительно готов стать для меня тем, кем мне нужно. Поэтому и вернулся ко мне. Потому что всегда знал об этом. Ты это всегда знал, равно как знал и то, что я не готов ни для каких страстей, а может быть и не буду никогда готов. Тем более, что я сознательно их не хочу, страстей этих. Я их сознательно не хочу...
Я не умею жить вдвоём. Не умею. В моём детстве, в котором меня ежедневно избивала моя мачеха, этому априори было невозможно научиться. Хочешь ли знать, сколько мне было, когда я впервые сбежал из дому? Мне было девять.
Правда, я по неопытности быстро попался в руки милиции, и был спроважен домой. Где меня ждала Ольга Ивановна. Злая, как чёрт (впрочем, она всегда была злая). И я трясся всем телом,как осиновый листок, потому что до паники боялся, что она меня сейчас опять начнёт бить, и не постесняется избивать меня у всех на глазах, даже на глазах милиционера. Но к счастью, ей было пора бежать на работу, поэтому бить меня ей в этот момент было некогда. "Хух, пронесло!..." - подумал я тогда.
Хотя ещё до вечера продолжал трястись, потому что был уверен, что она вернётся с работы, и всё-таки побьёт меня. Но к моему счастью, она вернулась слишком уставшей, и снова побои отложились на завтра. И я продолжал трястись до утра, потому что был уверен,что рано утром, в половине четвёртого, она сдерёт с меня, сонного, одеяло, и сдёрнет меня за ноги с кровати. Чтобы я просыпался на лету, просыпался падая с кровати. Просыпался в ужасе, с замирающим от страха сердцем. Мудрено ли, что у меня так рано случился инфаркт?...
Вот такое у меня было детство. Не знаю, каким оно было у тебя. Но почему-то мне кажется, что было очень похожим. А может, оно было кардинально другим. Я не знаю. Но моё было таким. Именно поэтому я до сих пор застрял в возрасте малыша. Потому что так и не вырос... У меня не было условий расти.
Я рос покуда папка был рядом и был здоров. А он болеть начал когда мне было лет пять, после сильнейшего сотрясения мозга, и когда мне было шесть, он впервые слёг в больницу надолго... На несколько месяцев. И я остался совершенно беззащитен перед Ольгой Ивановной. За меня не было кому заступиться, некому было принять на себя всю её ненависть...
Папка сколько смог, принял на себя. А потом он умер.
А теперь вот, Давид принял на себя сколько смог, и умер.
Для меня и тот и другой - мой личный Христос.
Не могу писать дальше, слёзы текут градом, уже не вижу клавиатуру.
03.06.2019, 11:24
Карьяш
--- 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-20. Ключ ---
"ключ" / (http://www.proza.ru/2019/06/03/344)
(Андрей Лис)
я сам свой приговор
мои миры в моей голове напоминают северное сияние, которое сняли на видео и запустили в ускоренном режиме
а я всегда должен понимать, где я сейчас, кто я сейчас, как должен сконцентрироваться
возьмем тебя и меня
как я вижу свое пребывание здесь, с тобой
меня почему-то серьёзно далеко отнесло в моё прошлое
я помню наше с тобой общение очень хорошо
иногда даже дословно
мне что-то надо забрать, понимаешь?
забрать то, что я забыл в прошлом, это очень важное для меня
а потом вернуться в настоящее
а что это - я еще не понял
дай мне ключ
он у тебя во рту
© Copyright: Андрей Лис, 2019
Свидетельство о публикации №219060300344
+
Рецензия на «ключ» (Андрей Лис)
"я сам свой приговор"
Я хочу, щоби ти розповів мені про це детальніше. Розкажи, будь ласка.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 10:48
* * *
Рецензия на «03 06 - Kizatavat-3. Ключ у меня во рту» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://proza.ru/2019/06/03/666)
не переживай так сильно, Братис
твои мысли о себе - это твои мысли о себе
твои мысли обо мне - это твои мысли обо мне
а дело совсем в другом
но может быть потом об этом
Андрей Лис 03.06.2019 14:06
+
Хорошо, я могу ждать.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 14:13
* * *
Рецензия на «ключ» (Андрей Лис)
(http://proza.ru/2019/06/03/344)
"я сам свой приговор"
Я хочу, щоби ти розповів мені про це детальніше. Розкажи, будь ласка.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 10:48
+
я получил ключ
всё хорошо
"я сам свой приговор" - другими словами, все наши проблемы - в нас
Андрей Лис 03.06.2019 14:03
+
Головне, що ти отримав те, що хотів. Я радий.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 14:31
+
--- 03 06 - Kizatavat-3. О союзе Марка и Давида ---
Я только что был на страницах Давида... И понял, почувствовал, что Давид был всего лишь персонажем на самом деле. Точно так же, как и Лирилин... Которая тоже в своё время "умерла", потому что так было надо. Вот так и со "смертью" Давида: ему было нужно "умереть". Для чего-то. Чтобы ты снова поставил "точку" в отношениях с кем-то...
Иными словами, Давид - это тоже ты. И вся твоя любовь с ним - была любовью с самим собой?...
Наверное, ты хочешь знать, что я по этому поводу чувствую и думаю, верно?...
Испытываю грусть. Совсем лёгкую... Потому что во всей этой истории мне больше всех жаль тебя... Потому что ты настолько несвободен в своей реальной жизни, что вынужден даже придумывать себе романы с парнями, лишь бы только охладить пыл - чей? Видимо, тех самых поклонниц, которые пятитысячными тиражами толпятся на твоих страницах...
Хотя, быть может, и это тоже чужая история.
Нет, нет, Андрей!... Ты не подумай, что я тебя осуждаю, или обличаю, нет... Я лишь делюсь с тобой своими мыслями и своими ощущениями... Они могут быть ошибочными, мои гипотезы или ощущения могут меня обманывать, я вполне допускаю это, хотя и верю им. Может быть, не на 100 процентов, а лишь на десять или на микрон. Дело не в этом. Дело совсем не в этом.
Я поблуждал по страничкам Слэйтера, по твоим... Да, сверху кажется, что почерк стихов разный, словно это всё писали разные люди. А я читаю, трогаю строчки пальцами своей души, потом прислушиваюсь к запаху своих пальцев - и ощущаю один и тот же аромат... Выглядят строчки по-разному, а пахнут одинаково.
Словно их писал один и тот же человек.
Ты просил меня слетать в астрал, узнать, как там Давид... Я слетал и узнал: что никакого Давида никогда не существовало как человека, что он был всего лишь персонажем... И что все стихи, которые были написаны под псевдонимом Давида Слэйтера, Андрея Ядвинского (Анри Йядда, Марка НеанГела, Марка Арма) - все они были написаны одним и тем же человеком...
Ты можешь сказать, что я ошибаюсь в своих ощущениях, что Давид был, жил, и дышал где-то, далеко от тебя. Не факт, что он подозревал об отношениях с тобой, или вообще знал о твоём существовании (имею в виду реального человека, который гипотетически мог носить псевдоним Давида Слэйтера или имя Юрия Комарова). Я всего лишь говорю о том, что строчки пахнут одним и тем же человеком...
Я не знаю, чем это объяснить, поэтому и подумал, что ты нарочно придумал Давида Слэйтера, и придумал свой роман с ним. И очевидно, что у этой пьесы был свой целевой зритель, а может и не один... Всё для чего-то было нужно. Поэтому я тебя и не осуждаю. А наоборот, жалею... Нежно жалею, сострадаю... Потому что подумал: это ж насколько нужно быть несвободным в реальной жизни, чтобы придумать себе роман с геем, которого никогда не существовало!...
Поэтому и грустно...
Если я ошибаюсь в своих ощущениях - то ты меня прости пожалуйста... Ведь это всего лишь ощущения. Я иногда думаю, что я чокнулся, или просто устал, потому и перестал различать астральные запахи...
15:39, 03.06.2019,
Карьяле
П.С.: Те стихи Давида, которые, судя по датам, были написаны в период твоего с ним романа...
Они без запаха.
В них нет ни любви, ни страсти, ни боли... В них нет сердечного надрыва, нет огня... Они безвкусны, словно пресная трава.
И это меня смутило.
Хотя - да, сказать, что они совсем без запаха - это не совсем верно, потому что они как минимум пахнут авторством.
Так вот: стихи Андрея Ядвинского и прочих - они, хоть и выглядят по-разному, и как бы имеют свой почерк, свой стиль... На самом деле без запаха тоже. Точнее, имеют один и тот же запах.
Если отсутствие запаха страсти ДО означенного периода "романа" Давида и Марка хоть как-то можно объяснить отсутствием страсти по той причине, что страсть ещё не родилась - то как объяснить отсутствие страсти в период страсти?...
Только одним: никакого романа не было на самом деле. И все стихи написаны одним и тем же автором, только под разными псевдонимами...
16:16, 03.06.2019
--- 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-21. О союзе ---
Рецензия на «03 05 - Kizatavat-2. О союзе Марка и Давида» (Братислав Либертус Свидетель)
(http://www.proza.ru/2019/06/03/1105)
я что-то задумался
ты походу психически болен
вот статья о Давиде, Юрии Михайловиче Комарове
http://predgorie-online.ru/ne-stalo-yuriya-komarova/
ужас какой-то
ты - дибил
а я второй дибил
потому что общаюсь с дибилом
Андрей Лис 03.06.2019 16:35
+
внизу своей страницы добавлю ссылки о Давиде
_
какую только херню про меня не писали
но такую еще нет
Андрей Лис 03.06.2019 16:39
+
Не обижайся, Андрей. Прости меня. Наверное, я попросту вымотался от шквала эмоций за эти дни.
Я сейчас действительно ощущаю себя очень уставшим... Настолько уставшим, что на дополнительные эмоции у меня сейчас попросту нет сил.
Прости меня, пожалуйста...
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 16:56
+
удали эту ересь
и забудем
Андрей Лис 03.06.2019 17:02
+
Ты же знаешь, что обижать тебя у меня никак не было намерения.
Наверное, мне не стоило пытаться войти сейчас в астрал, потому что из-за моей эмоциональной вымотанности восприятие астральных запахов действительно исказилось. И смешалось в кучу.
Мне нужно отдохнуть, очень отдохнуть... Прежде всего от собственных эмоций. Они у меня были слишком сильны последнее время. Отсюда и бесчувствие в астрале.
Прости меня, Андреюшка... Прости меня. Лучше обними меня, хотя бы в своих мыслях... Видишь, маленький Братис устал очень, очень устал... Ему сейчас нужна поддержка, а ты ругаешь... Не ругай... Обними лучше...
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 17:04
+
удаляй, сказал!
Андрей Лис 03.06.2019 17:06
+
Я не хочу ничего удалять. В искренности не раскаиваются, Андрей. А ведь даже в ереси своей я был искреннен... И даже в минуту своей ошибочности - тоже жил, и был самим собой... Я не буду ничего удалять, Андреюшка... Потому что в искренности не раскаиваются. Пусть и этот момент останется на память, для Истории. Когда-нибудь и этот момент будет дорог, когда мы вспомним о нём. Я не хочу ничего удалять. Хочу всё помнить... Всё, до последнего микрона. Даже если эти воспоминания состоят из моих ошибок.
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 17:07
+
ну тогда и пошёл в жопу
больше ты меня не услышишь
Андрей Лис 03.06.2019 17:08
+
Опять обиделся. А я именно сейчас хочу тебя обнять и поцеловать твоё лицо, очень нежно...
Братислав Либертус Свидетель 03.06.2019 17:10
+
--- 03 06 - Kizatavat-3. Прощенья попрошу но не раскаю ---
Андрей, Андреюшка, Андрюша...
Прощенья попрошу, но не раскаюсь!
Все люди ошибаются, я тоже ошибаюсь, иногда от усталости глупею и несу чушь, - но разве от этого я перестаю быть самим собой?... Разве в ошибках своих я перестаю быть любимым тобой?...
Если меня любят за мою безошибочность - то разве эта любовь настоящая?... Нет. Я не хочу быть безгрешной иконой в твоих глазах. Хочу, чтобы ты показывал мне, как ты умеешь прощать мои ошибки...
А знаешь, Ольга Ивановна меня настолько не любила, что не прощала мне ровно ничего. Я очень старался быть паинькой, старался быть правильным, чтобы завоевать её любовь... И думаешь, завоевал? Нет. Она всегда находила повод отругать меня, и находила повод на меня раздражаться.
А с другой стороны - я даже благодарен ей за это. Потому что именно благодаря ей я понял, что пытаться лебезить и притворяться во имя надежды быть когда-нибудь полюбленным за какие-то там заслуги и старания - вообще тщетная потеря времени и душевных сил.
Поэтому я именно благодаря ей потерял навсегда желание в чём-то раскаиваться... Какими бы ни были грубыми мои ошибки, может быть даже нарочными, - я всегда хочу видеть: простят или нет?... И сразу объявляю, что раскаиваться не собираюсь. Потому что даже когда я ошибался нарочно и назло - я всё равно был искренним в этот момент, а не правильным паинькой.
Да и прощения мне просить не всегда хочется. А если точнее - то всего один раз, сейчас. А потом - нарочно не буду. Потому что хочу увидеть: как ты будешь прощать того, кто прощения у тебя не просит... Хотя и ошибается нарочно.
Ну так что, Андрей? Всё ещё любишь меня или уже разлюбил?...
17:35, 03.06.2019
Карьяш
П.С.: Поставив точку в записи, я услышал вдруг новую мелодию в голове. И понял, что на свет просится новая песня. Поэтому я поспешил на Новинки, чтобы записать её. Я в эпиграфе сразу написал: что она - для тебя, Андрей, - потому что не хочу делать тайны из нашей истории любви: http://proza.ru/2019/06/03/1337 - "А я нарочно буду ошибаться".
Быть может, когда-нибудь получиться озвучить её. Кто будет композитором и споёт её - мне уже неважно, ведь я всего лишь поэт... Хотя это второстепенно, конечно же. Потому что в первую очередь я всего лишь человек... Который живёт здесь и сейчас.
Иными словами говоря, пока ты там дулся, я написал новую песню. Потому что жду твоего возвращения. А что ты вернёшься - в этом нет никаких сомнений, потому что мы не договорили.
(18:25)
--- 03 06 - Kizatavat-3. Когда ты хочешь... ---
Андрей, когда ты хочешь меня, я это моментально чувствую. У меня всё тело начинает гореть и таять... А сердце начинает стучать очень сильно и часто.
Когда я фиксирую такие внезапные изменения настроения моего тела, то начинаю анализировать: а что происходит?... Но ведь это же реагирует моё тело, на твои астральные позывы... Моё тело, но не моя душа, и не мой разум.
И когда я осознаю, что происходящее со мной есть всего лишь реакцией на твою страсть - то мне становится грустно.
А сейчас понимаю, что мне становится грустно до отчаяния.
Остановись, прошу тебя. Остановись. Я не хочу твоей страсти ко мне, и к тебе не хочу её испытывать. Это неправильно, по крайней мере это не должно ограничиваться астралом, и уж тем более, не должно именно с этого начинаться.
Я не хочу... Мой разум не хочет, и моя душа тоже сопротивляется. Потому что это неправильно. Я не хочу, чтобы всё происходило вот в таком порядке.
Мне теперь впору самому начать избегать твоего общества.
Я требую ко мне уважения. И я уже близок к тому, чтобы начать испытывать к тебе гнев.
Остановись.
Пишу тебе это для того, чтобы ты знал: я всё чувствую. Твои мысли слишком близко ко мне. И лучше тебе меня не гневить.
19:55, 03.06.2019
Карьялонни
--- 03 06 - Kizatavat-3. О союзе Марка и Давида-2 ---
Я побродил ещё по страницам Давида... И только всё же ещё раз убедился, что ни Давида Слэйтера никогда не существовало, ни его любви с Марком тоже не было...
Поэтому обида Андрея на меня имеет прочное основание... Ему не понравилось то, что я почувствовал всё верно.
А ещё, блуждая страницами, я узнал о существовании Георга Рэлла, он же Георг Паоло Монако, он же Паоло Монако, он же Полле Грей, он же Марриэль, он же Рэй Кома, он же Ребёнок Преклонного Возраста, он же Тагир Слэйтер, он же Ответь Себе Сам, он же Эндрью Йад, и ещё около дюжины Марков Армов с разничными приставками или вставками между: Сандер, Неан Гел, Неангел, и даже Давид. А также вариации этих же имён с перестановкой местами имени и фамилии, или различным написанием: Давид Слэйтер, он же Слэйтер Давид, он же Дэв Слэйтер, он же Давидъ, он же Давид Марк Армы, а также Марк Давид...
И все они постоянно общаются между собой... Причём, годами... Не особо-то и скрываясь, что они один и тот же человек.
...
И это настолько грустная история, что я даже не знаю, как её комментировать. Я просто фиксирую её в своём молитвенном цикле "Кижатават-3", и что мне с этим делать - я не знаю. Ничего не буду делать. Пусть будет на память...
И это - то, что я накопал на протяжении всего нескольких часов.
А самое интересное - что Юрий Комаров никакого отношения к Дэвиду Слэйтеру никогда не имел. Он умер, так и не узнав, что у него с кем-то был роман. А ещё поразительнее то, что он в той же самой газете "Предгорье" сумел опубликовать спустя несколько месяцев после своей смерти ещё одну статью: predgorie-online ru/on-beryot-na-sebya-mnogo-chelovecheskuyu-zhizn/ - 15 января 2016... И это - будучи действительно всеми похороненным 23-го августа 2015-го...
И - нигде, нигде во всём интернете Вы не сыщете стихи ни Юрия Комарова, ни доказательств, что Юрий Комаров и Давид Слэйтер - одно лицо. Стихи Давида Слэйтера, как и его многотысячные (?) поклонники, появились в основном только после его смерти (если считать дату 23-го августа 2015-го года)... Правда, в числе его самых преданных поклонников - только все перечисленные выше имена. О том, что он умер, и что он,оказывается, был известным журналистом - все остальные случайные читатели узнали сугубо от самого Марка Арма, он же Андрей Ядвинский, он же Андрей Лис теперь, ну, и так далее...
Какая-то кислая история... Теперь понятно, отчего Андрей так сильно обиделся на меня, когда я сказал, что ощутил, что никакого Давида Слэйтера как личности не существовало, и романа у него ни с кем тоже не было.
Потому что на самом деле это не обида даже, а чувство уязвлённого самолюбия - его, как актёра... Сам себе актёр, сам себе аплодирующий зритель... А зрители типа меня ему не интересны, потому что я плохую игру чувствую сразу. Зачем ему честные критики... Поэтому понятно, что он и не появится здесь теперь... А если и появится, то тайком. И будет ревниво наблюдать. А затем постарается вычеркнуть меня из памяти. Хотя и не сможет, но постарается, конечно...
И естественно, что никогда не приедет. Зачем ему. Ему и так с самим собой хорошо деградировать... Потому что развиваться он явно не настроен.
Мне даже жалко его немного... И в то же время совсем не жалко. Какая-то даже апатия ко всей этой истории, какое-то равнодушие... Видимо, я всё же действительно вымотался за эти несколько дней. А ещё ощущаю скуку по отношению ко всей этой истории, и ко всем этим персонажам...
Продолжаю ли я его любить после этого? Да, продолжаю... Только мне грустно и скучно от таких отношений. Скука...
00:01, 04.06.2019
Карьялонни
П.С.: 00:05, 04.06.2019. А ещё на что я обратил внимание - так это на то, что он почти всегда удаляет свои страницы, и чистит входящие и исходящие рецензии почти подчистую... Судя по истории со мной, то он это делает при каждом своём актёрском фиаско.
--- 04 06 - Kizatavat-3. Итоги. Андрей и Инна. Разница ---
Подводя итоги, могу сказать так: и Андрей, и Оннэли занимаются одним и тем же: игрой в любовь. Строить реальные отношения у них обоих нет и в планах. Разница между ними лишь в том, что он это делает профессионально, по уже привычной схеме, легко, и нараспашку. А она - слишком много нервничает, агрессирует, и мелет всякой херни. Потому и утомляет. А по факту - оба морочат голову, делая вид, будто ищут любви и отношений. На самом деле ищут всего лишь впечатлений, да и тех издали и поверхностных, естественно.
Что я могу сказать?... Когда вот так посмотришь на таких людей, приблизив их к себе - то после них наваливается ощущение вселенской скуки... Мир как-то даже теряет краски, и теряет вообще смысл своего существования, - когда каждый раз встречаешь вот таких людей... Потому что представляешь их в масштабах планеты, умножив на несколько миллиардов. В мире, где каждый, абсолютно каждый встречный - играет в любовь... Играет на скорую руку, не слишком заморачиваясь, и не собираясь предпринимать шагов навстречу или копать глубже. Потому что каждый ищет не более, чем сиюминутных впечатлений.
Хотя и не это трагично. А трагично то, что вообще друг друга не ценят. Легко вычёркивают из списков своих друзей, и шагают дальше, - в поисках кого?... Они даже не знают, чего ищут, потому что конкретно вообще никого не ищут. У них нет ни мечты, ни желаемого образа даже, хотя бы приблизительно...
Они вообще никого не ищут. Они ищут только впечатления. Живут сиюминутностью. Ищут Нечаянность. "Любовь нечаянно нагрянет, Когда её совсем не ждёшь..." - вот чего они ищут. Не людей. А первый попавшийся подходящий для своей влюблённости объект. Ник может быть какой угодно. Пол тоже роли не играет. А главное - желательно, чтобы никто не узнал о том, чем они занимаются.
И я смотрю на них, в масштабах всей их жизни: они тратят на эту херню всю свою жизнь!... Она такая коротенькая, а они ищут то, о чём забудут на следующий же день. Они не ставят перед собой Цели. А попросту живут изо дня в день по принципу: "Лишь бы день до вечера, а там глядишь и смерть подоспеет".
Когда я охватываю всем своим умом масштабы всей этой никчёмности - мне правда, становится скучно жить. Потому что бессмысленно хотеть жить среди вот таких пустышек. Которые приходят только в поисках сиюминутных впечатлений. Им отношения вообще не нужны. Они дружбой называют приятную болтовню, а любовью - беспорядочный секс с малознакомыми людьми.
Я когда охватываю всё это - то ужасаюсь... В какое время я живу... А впрочем - разве раньше было лучше? Нет!... В какое столетие ни загляни, али даже хотя бы в на несколько десятилетий назад - было не лучше: как ни срачка, так болячка, как не Репрессии, так Холокост. И предавали друг друга, строчили доносы миллионными тиражами. То есть, точно так же не ценили жизни друг друга, что и сейчас. И даже пытали друг друга...
Недавно смотрел советский фильм: "Любовь с привилегиями". Там простая женщина из провинциального городка влюбилась в бывшего министра каких-то там дел, или что-то в этом роде. И даже вышла замуж за него. А в итоге - оказалось, что в деле по расстрелу её отца стояла его же подпись. И самое потрясающее - что он, подписывая смертный приговор её отцу, того отца её вообще ни разу в жизни не видел. Ему велели подписать - он и подписал. А кто отказался подписать - тех расстреляли. Лучше ли было жить тогда, чем сейчас?...
Я когда охватываю всё это, мне становится скучно жить. Я не знаю, ради чего живу,и на что надеюсь. На Чудо?... Чьими руками то Чудо будет? У Бога никаких иных рук, кроме человечьих, нет... Тем более, что мне нужен не фокус из воздуха, а именно другой человек. Который войдёт в мою жизнь, и полюбит меня, оценит меня, живого, живущего...
Но - нет. Приходят постоянно только такие, которые снова дают понять и почувствовать: что им люди не нужны. Им нужны только сиюминутные впечатления...
Боже, какая скука на этой планете жить... Это даже не трудности, это какая-то скука болотная...
00:38, 04.06.2019
Карьялонни
--- 04 06 - Kizatavat-3. Статистика Неизвестных. 1Г ---
Да, пора подбивать статистику Неизвестных Читателей. Тем более, что именно сегодня ночью они снова набежали.
К ним присоединю в этот раз и Загадочных, - тем более, что уже примелькались. Тем более, что некоторые из них суть одно лицо, а некоторые ведут себя идентично.
* * *
неизвестный читатель 427 03 06 - Kizatavat-3. Когда ты хочешь...
04.06.2019 12:26 авторская страница http://proza.ru/2019/06/03/1495
неизвестный читатель 426 03 06 - Kizatavat-3. О союзе Марка и Давида-2
04.06.2019 12:24 авторская страница http://proza.ru/2019/06/04/7
неизвестный читатель 425 04 06 - Kizatavat-3. Статистика Неизвестных. 1Г 04.06.2019 12:23 авторская страница http://proza.ru/2019/06/04/307
неизвестный читатель 425 04 06 - Kizatavat-3. Итоги. Андрей и Инна. Разница
04.06.2019 12:21 авторская страница http://proza.ru/2019/06/04/57
неизвестный читатель 220 04 06 - Kizatavat-3. Страницы Ок Сю Морона
04.06.2019 10:53 авторская страница http://proza.ru/2019/06/04/578
неизвестный читатель 420 04 06 - Kizatavat-3. Статистика Неизвестных. 1Г
04.06.2019 10:05 авторская страница http://proza.ru/2019/06/04/307
неизвестный читатель 420 04 06 - Kizatavat-3. Статистика Неизвестных. Итоги
04.06.2019 10:04 авторская страница http://proza.ru/2019/06/04/363
неизвестный читатель 220 04 06 - Kizatavat-3. Статистика Неизвестных. Итоги
04.06.2019 09:32 авторская страница http://proza.ru/2019/06/04/363
Ок Сю Морон 04 06 - Kizatavat-3. Статистика Неизвестных. 1Г
04.06.2019 07:47 произведения http://www.proza.ru/2019/06/04/307
Ок Сю Морон 04 06 - Kizatavat-3. Итоги. Андрей и Инна. Разница
04.06.2019 07:46 произведения http://www.proza.ru/2019/06/04/57
Ок Сю Морон 03 06 - Kizatavat-3. О союзе Марка и Давида-2
04.06.2019 07:45 произведения http://www.proza.ru/2019/06/04/7
Ок Сю Морон 03 06 - Kizatavat-3. Когда ты хочешь...
04.06.2019 07:44 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/1495
+
неизвестный читатель 393 04 06 - Kizatavat-3. Итоги. Андрей и Инна. Разница
04.06.2019 05:18 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/04/57
неизвестный читатель 243 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-21. О союзе
04.06.2019 04:58 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/03/1234
неизвестный читатель 243 03 06 - Kizatavat-3. Прощенья попрошу но не раскаю
04.06.2019 04:51 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/03/1269
неизвестный читатель 243 03 06 - Kizatavat-3. Когда ты хочешь...
04.06.2019 04:44 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/03/1495
неизвестный читатель 243 03 06 - Kizatavat-3. О союзе Марка и Давида-2
04.06.2019 04:35 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/04/7
неизвестный читатель 243 04 06 - Kizatavat-3. Итоги. Андрей и Инна. Разница
04.06.2019 04:25 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/04/57
Ок Сю Морон 03 06 - Kizatavat-3. Прощенья попрошу но не раскаю
03.06.2019 18:58 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/1269
Ок Сю Морон 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-21. О союзе
03.06.2019 18:58 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/1234
Ок Сю Морон 03 06 - Kizatavat-3. О союзе Марка и Давида
03.06.2019 18:58 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/1105
Ок Сю Морон 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-20. Ключ
03.06.2019 18:58 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/996
Андрей Лис 03 06 - Kizatavat-3. О союзе Марка и Давида
03.06.2019 16:39 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/06/03/1105
неизвестный читатель 393 29 05 - Kizatavat-3. Про Марину-волонтерку 03.06.2019 14:15 список читателей http://www.proza.ru/2019/05/29/1534
неизвестный читатель 393 03 06 - Kizatavat-3. Ключ у меня во рту
03.06.2019 14:11 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/03/666
Андрей Лис 03 06 - Kizatavat-3. Ключ у меня во рту
03.06.2019 14:06 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/06/03/666
Андрей Лис 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-19. Сон-4
03.06.2019 14:03 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/579
неизвестный читатель 392 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-19. Сон-4
03.06.2019 13:41 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/03/579
Андрей Лис 02 06 - Kizatavat-3. Письмо к Марку, о Давиде
03.06.2019 09:55 произведения http://www.proza.ru/2019/06/02/1520
Андрей Лис 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-17. Письмо
03.06.2019 08:43 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/384
Андрей Лис 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-18. Сон-3
03.06.2019 08:42 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/386
Андрей Лис 03 06 - Kizatavat-3. Диалог с Андреем-16. Сон-2
03.06.2019 07:55 произведения http://www.proza.ru/2019/06/03/269
неизвестный читатель 243 02 06 - Kizatavat-3. Письмо к Марку, о Давиде
03.06.2019 06:23 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/02/1520
Андрей Лис 02 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-14. Про вiру
02.06.2019 23:00 произведения http://www.proza.ru/2019/06/02/1283
Андрей Лис 02 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-15. Сон
02.06.2019 23:00 произведения http://www.proza.ru/2019/06/02/1454
Андрей Лис Сон. Обiймашки зi Славiком
02.06.2019 16:09 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/06/01/197
Андрей Лис 01 06 - Kizatavat-3. Невiдомий Читач 305
02.06.2019 16:08 произведения http://www.proza.ru/2019/06/01/419
Андрей Лис 01 06 - Kizatavat-3. Про вiру та довiру-2
02.06.2019 16:07 произведения http://www.proza.ru/2019/06/01/1208
неизвестный читатель 243 02 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-13. ПроМарка
02.06.2019 14:20 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/02/787
Андрей Лис 02 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-12. Читач305
02.06.2019 13:05 произведения http://www.proza.ru/2019/06/02/665
Андрей Лис 02 06 - Kizatavat-3. Три Фаворита, або Про Марка
02.06.2019 11:01 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/06/02/515
Ок Сю Морон 01 06 - Kizatavat-3. Про вiру та довiру-2
02.06.2019 10:43 произведения http://www.proza.ru/2019/06/01/1208
Ок Сю Морон 01 06 - Kizatavat-2. Диалог с Лирилин-11. Хелло 02.06.2019 10:43 произведения http://www.proza.ru/2019/06/01/1635
Ок Сю Морон 02 06 - Kizatavat-3. Три Фаворита, або Про Марка
02.06.2019 10:43 произведения http://www.proza.ru/2019/06/02/515
неизвестный читатель 347 01 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-10. Читач305
02.06.2019 08:14 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/1127
неизвестный читатель 347 01 06 - Kizatavat-3. Про вiру та довiру-1
02.06.2019 08:13 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/1177
неизвестный читатель 347 01 06 - Kizatavat-3. Про вiру та довiру-2
02.06.2019 08:12 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/1208
неизвестный читатель 347 01 06 - Kizatavat-2. Диалог с Лирилин-11. Хелло
02.06.2019 08:12 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/1635
Ок Сю Морон 01 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-10. Читач305
01.06.2019 20:23 произведения http://www.proza.ru/2019/06/01/1127
Ок Сю Морон 01 06 - Kizatavat-3. Невiдомий Читач 305
01.06.2019 20:23 произведения http://www.proza.ru/2019/06/01/419
Ок Сю Морон Сон. Обiймашки зi Славiком
01.06.2019 20:23 произведения http://www.proza.ru/2019/06/01/197
неизвестный читатель 243 01 06 - Kizatavat-3. Про вiру та довiру-1
01.06.2019 19:52 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/1177
неизвестный читатель 319 27 05 - Kizatavat-3. Про Оннелi. Недолго музыка иг
01.06.2019 19:32 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/27/1701
неизвестный читатель 319 30 05 - Kizatavat-3. Останнiй лист до Оннелi
01.06.2019 19:32 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/221
неизвестный читатель 319 01 06 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-10. Читач305
01.06.2019 19:31 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/1127
неизвестный читатель 220 01 06 - Kizatavat-3. Невiдомий Читач 305
01.06.2019 13:35 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/419
неизвестный читатель 309 Сон. Обiймашки зi Славiком
01.06.2019 11:53 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/197
неизвестный читатель 309 01 06 - Kizatavat-3. Невiдомий Читач 305
01.06.2019 11:50 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/419
неизвестный читатель 220 Сон. Обiймашки зi Славiком
01.06.2019 07:08 авторская страница http://www.proza.ru/2019/06/01/197
Андрей Лис 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-9. Лилюм
31.05.2019 16:07 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/05/31/1243
Андрей Лис 31 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Фаворит
31.05.2019 15:11 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/05/31/1143
Андрей Лис 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-8. Ключ-2
31.05.2019 13:59 произведения http://www.proza.ru/2019/05/31/891
неизвестный читатель 220 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-8. Ключ-2
31.05.2019 13:33 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/31/891
Андрей Лис 26 05 - Kizatavat-3. Про псевдоним
31.05.2019 10:43 список читателей http://www.proza.ru/2019/05/26/1886
неизвестный читатель 220 20 05 - Kizatavat-2. Две рецензии с Кошкиной. Ч 9
31.05.2019 09:12 не определен http://www.proza.ru/2019/05/20/1523
неизвестный читатель 220 11 05 - Kizatavat-2. Две рецензии с Кошкиной. Ч 8
31.05.2019 09:12 не определен http://www.proza.ru/2019/05/11/283
неизвестный читатель 220 28 05 - Kizatavat-3. Про темперамент Славiка
31.05.2019 09:05 список читателей http://www.proza.ru/2019/05/28/437
неизвестный читатель 220 26 05 - Kizatavat-3. Про псевдоним
31.05.2019 09:05 список читателей http://www.proza.ru/2019/05/26/1886
неизвестный читатель 220 О биографии. Письмо 1. Сплетни
31.05.2019 09:04 авторская страница http://www.proza.ru/2013/01/04/1134
неизвестный читатель 220 Про отморозков, и про страх. Сон. Исповедь
31.05.2019 08:59 авторская страница http://www.proza.ru/2016/12/26/723
неизвестный читатель 220 42 ярких ответа. Исповедь-интервью
31.05.2019 08:57 авторская страница http://www.proza.ru/2017/01/02/199
неизвестный читатель 220 О моей доброте. Исповедь
31.05.2019 08:55 авторская страница http://www.proza.ru/2017/01/31/375
Ок Сю Морон 26 05 - Kizatavat-3. Про псевдоним
31.05.2019 08:54 полученные рецензии http://www.proza.ru/2019/05/30/1325
Ок Сю Морон 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Фаворит
31.05.2019 08:47 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/1143
Ок Сю Морон 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Ч 1В
31.05.2019 08:44 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/1143
Ок Сю Морон 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-7. Ключ
31.05.2019 08:44 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/31/245
Андрей Лис 28 05 - Kizatavat-3. Про темперамент Славiка
31.05.2019 08:08 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/28/437
Андрей Лис 31 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-7. Ключ
31.05.2019 07:39 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/05/31/245
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Фаворит
30.05.2019 20:29 произведения http://www.proza.ru/2019/05/30/1325
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-2. Не Толкие
30.05.2019 20:29 произведения http://www.proza.ru/2019/05/30/1499
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-3. Колыбельн
30.05.2019 20:28 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/05/30/1503
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-4. Имя
30.05.2019 20:21 произведения http://www.proza.ru/2019/05/30/1507
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-5. Воскрешен
30.05.2019 20:21 произведения http://www.proza.ru/2019/05/30/1509
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-6. Статистик
30.05.2019 20:21 произведения http://www.proza.ru/2019/05/30/1515
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Диалог с Лирилин-1. Ly
30.05.2019 20:21 произведения http://www.proza.ru/2019/05/30/1490
неизвестный читатель 268 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Ч 1В
30.05.2019 18:42 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/1143
неизвестный читатель 268 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Резюме-
30.05.2019 18:41 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/1186
неизвестный читатель 268 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Фаворит
30.05.2019 18:40 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/1325
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Ч 1В
30.05.2019 17:08 произведения http://www.proza.ru/2019/05/30/1143
Андрей Лис 30 05 - Kizatavat-3. Статистика Невiдомих. Резюме-
30.05.2019 17:07 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/05/30/1186
неизвестный читатель 243 30 05 - Kizatavat-3. Переiзд
30.05.2019 14:05 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/934
неизвестный читатель 220 29 05 - Kizatavat-3. Воскрешение Лирилин
30.05.2019 11:35 список читателей http://www.proza.ru/2019/05/29/613
неизвестный читатель 220 30 05 - Kizatavat-3. Останнiй лист до Оннелi
30.05.2019 08:19 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/221
неизвестный читатель 220 29 05 - Kizatavat-3. Про Марину-волонтерку
30.05.2019 08:19 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/29/1534
неизвестный читатель 220 29 05 - Kizatavat-3. У Бога свои планы
30.05.2019 08:19 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/29/1108
Андрей Лис 29 05 - Kizatavat-3. Воскрешение Лирилин
30.05.2019 08:13 форма для рецензии http://www.proza.ru/2019/05/29/613
неизвестный читатель 243 30 05 - Kizatavat-3. Останнiй лист до Оннелi
30.05.2019 07:00 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/30/221
неизвестный читатель 243 29 05 - Kizatavat-3. Про Марину-волонтерку
29.05.2019 21:36 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/29/1534
неизвестный читатель 236 29 05 - Kizatavat-3. Про секс, або В самое сердце
29.05.2019 19:06 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/29/442
неизвестный читатель 236 29 05 - Kizatavat-3. О ком думать грех
29.05.2019 19:03 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/29/900
неизвестный читатель 236 29 05 - Kizatavat-3. У Бога свои планы 29.05.2019 19:02 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/29/1108
неизвестный читатель 236 29 05 - Kizatavat-3. Про Оннелi. Точнiше про Iнну
29.05.2019 18:43 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/29/1213
Андрей Лис Имя воскресло. Лирилин - это женщина или мужчина?
29.05.2019 09:17 форма для рецензии http://www.proza.ru/2017/03/23/988
неизвестный читатель 220 Лирилин по Толкиену...
29.05.2019 08:52 не определен http://www.proza.ru/2017/03/23/1427
Андрей Лис Лирилин по Толкиену...
29.05.2019 08:37 не определен http://www.proza.ru/2017/03/23/1427
Андрей Лис Значение имени Liililiin
29.05.2019 08:26 не определен http://www.proza.ru/2017/03/23/597
Андрей Лис Три страницы Лирилин. Исповедь и молитва
29.05.2019 08:07 авторская страница http://www.proza.ru/2017/01/01/1034
Андрей Лис Последнее желание Лирилин
29.05.2019 08:04 авторская страница http://www.proza.ru/2017/01/01/887
Андрей Лис Ли. Памяти 2
29.05.2019 08:04 авторская страница http://www.proza.ru/2013/04/09/593
Андрей Лис Ли. Памяти
29.05.2019 08:03 авторская страница http://www.proza.ru/2013/04/09/559
неизвестный читатель 224 28 05 - Kizatavat-3. Про аварiю та хронiку доторкi
29.05.2019 03:06 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/28/1449
неизвестный читатель 224 28 05 - Kizatavat-3. Про папку, або В самое сердце
29.05.2019 02:59 произведения http://www.proza.ru/2019/05/28/1567
неизвестный читатель 220 Загадка дедушки Смедоуза, и ещё кое-кого
29.05.2019 01:16 авторская страница http://www.proza.ru/2017/01/01/1209
неизвестный читатель 220 ЧуднАя Вита
29.05.2019 01:13 авторская страница http://www.proza.ru/2017/01/01/1280
неизвестный читатель 220 Загадочная Рэми
29.05.2019 01:10 авторская страница http://www.proza.ru/2017/01/01/1247
неизвестный читатель 220 Последнее желание Лирилин
29.05.2019 01:08 авторская страница http://www.proza.ru/2017/01/01/887
неизвестный читатель 220 Три страницы Лирилин. Исповедь и молитва
28.05.2019 22:11 рецензии на произведение http://www.proza.ru/2017/01/01/1034
неизвестный читатель 220 Имя воскресло. Лирилин - это женщина или мужчина?
28.05.2019 22:10 google.com http://www.proza.ru/2017/03/23/988
неизвестный читатель 220 Значение имени Liililiin
28.05.2019 21:48 google.com http://www.proza.ru/2017/03/23/597
неизвестный читатель 215 28 05 - Kizatavat-3. Трошки гумору про флегматика
28.05.2019 19:04 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/28/777
неизвестный читатель 210 28 05 - Kizatavat-3. Про темперамент Славiка 28.05.2019 16:11 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/28/437
неизвестный читатель 191 26 05 - Kizatavat-3. Про псевдоним
28.05.2019 02:32 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/26/1886
неизвестный читатель 188 27 05 - Kizatavat-3. Про Аркашку
28.05.2019 00:33 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/27/1490
неизвестный читатель 188 27 05 - Kizatavat-3. Про Оннелi. Недолго музыка иг
28.05.2019 00:21 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/27/1701
неизвестный читатель 169 27 05 - Kizatavat-3. Любовный прогноз на 5 лет
27.05.2019 17:53 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/27/1247
неизвестный читатель 169 27 05 - Kizatavat-3. Вона напророкувала менi...
27.05.2019 17:36 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/27/1084
неизвестный читатель 96 25 05 - Kizatavat-3. Початок третього циклу
25.05.2019 16:27 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/25/847
неизвестный читатель 63 24 05 - Kizatavat-2. Ранковi пестощi. Пятниця
24.05.2019 14:08 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/24/439
неизвестный читатель 63 24 05 - Kizatavat-2. Про псевдоним
24.05.2019 14:07 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/24/505
неизвестный читатель 62 Дарина. 1. Признание
24.05.2019 09:10 список читателей http://www.proza.ru/2017/05/05/2232
неизвестный читатель 62 24 05 - Kizatavat-2. Ранковi пестощi. Пятниця
24.05.2019 09:09 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/24/439
неизвестный читатель 60 24 05 - Kizatavat-2. Лист до Невiдомого Читача 5
24.05.2019 07:10 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/24/254
неизвестный читатель 59 23 05 - Kizatavat-2. Дублiкат. Про мед, жир, воду
24.05.2019 03:50 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/23/598
неизвестный читатель 59 23 05 - Kizatavat-2. Листування з Оннелi-2
24.05.2019 03:49 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/23/259
неизвестный читатель 22 22 05 - Kizatavat-2. Леночкiн, та iже з ним
22.05.2019 18:38 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/22/1284
неизвестный читатель 22 22 05 - Kizatavat-2. Листування з Оннелi
22.05.2019 16:37 авторская страница http://www.proza.ru/2019/05/22/294
* * *
Ну вот и всё. Итак, как белый день понятно, что 220 - это Андрей Лис. И 243 - вероятнее всего, тоже он. Чтобы убедиться в этом, нужно подбить Итоги и сопоставить даты и время. Быть может, займусь этим, если не лень будет.
07:24, 04.06.2019
Карьялонни
Итоги: http://proza.ru/2019/06/04/363
--- 04 06 - Kizatavat-3. Статистика Неизвестных. Итоги ---
Статистика 1Г: http://proza.ru/2019/06/04/307
* * *
Итак, Итоги:
* * *
неизвестный читатель 427 04.06.2019 12:26
неизвестный читатель 426 04.06.2019 12:24
неизвестный читатель 425 04.06.2019 12:23
неизвестный читатель 425 04.06.2019 12:21
неизвестный читатель 420 04.06.2019 10:05
неизвестный читатель 420 04.06.2019 10:04
+
Ок Сю Морон 04.06.2019 07:47
Ок Сю Морон 04.06.2019 07:46
Ок Сю Морон 04.06.2019 07:45
Ок Сю Морон 04.06.2019 07:44
+
Ок Сю Морон 03.06.2019 18:58
Ок Сю Морон 03.06.2019 18:58
Ок Сю Морон 03.06.2019 18:58
Ок Сю Морон 03.06.2019 18:58
Ок Сю Морон 02.06.2019 10:43
Ок Сю Морон 02.06.2019 10:43
Ок Сю Морон 02.06.2019 10:43
Ок Сю Морон 01.06.2019 20:23
Ок Сю Морон 01.06.2019 20:23
Ок Сю Морон 01.06.2019 20:23
Ок Сю Морон 31.05.2019 08:54
Ок Сю Морон 31.05.2019 08:47
Ок Сю Морон 31.05.2019 08:44
Ок Сю Морон 31.05.2019 08:44
Андрей Лис 03.06.2019 16:39
Андрей Лис 03.06.2019 14:06
Андрей Лис 03.06.2019 14:03
Андрей Лис 03.06.2019 09:55
Андрей Лис 03.06.2019 08:43
Андрей Лис 03.06.2019 08:42
Андрей Лис 03.06.2019 07:55
Андрей Лис 02.06.2019 23:00
Андрей Лис 02.06.2019 23:00
Андрей Лис 02.06.2019 16:09
Андрей Лис 02.06.2019 16:08
Андрей Лис 02.06.2019 16:07
Андрей Лис 02.06.2019 13:05
Андрей Лис 02.06.2019 11:01
Андрей Лис 31.05.2019 16:07
Андрей Лис 31.05.2019 15:11
Андрей Лис 31.05.2019 13:59
Андрей Лис 31.05.2019 10:43
Андрей Лис 31.05.2019 08:08
Андрей Лис 31.05.2019 07:39
Андрей Лис 30.05.2019 20:29
Андрей Лис 30.05.2019 20:29
Андрей Лис 30.05.2019 20:28
Андрей Лис 30.05.2019 20:21
Андрей Лис 30.05.2019 20:21
Андрей Лис 30.05.2019 20:21
Андрей Лис 30.05.2019 20:21
Андрей Лис 30.05.2019 17:08
Андрей Лис 30.05.2019 17:07
Андрей Лис 30.05.2019 08:13
Андрей Лис 29.05.2019 09:17
Андрей Лис 29.05.2019 08:37
Андрей Лис 29.05.2019 08:26
Андрей Лис 29.05.2019 08:07
Андрей Лис 29.05.2019 08:04
Андрей Лис 29.05.2019 08:04
Андрей Лис 29.05.2019 08:03
неизвестный читатель 393 04.06.2019 05:18
неизвестный читатель 393 03.06.2019 14:15
неизвестный читатель 393 03.06.2019 14:11
неизвестный читатель 392 03.06.2019 13:41
неизвестный читатель 347 02.06.2019 08:14
неизвестный читатель 347 02.06.2019 08:13
неизвестный читатель 347 02.06.2019 08:12
неизвестный читатель 347 02.06.2019 08:12
неизвестный читатель 319 01.06.2019 19:32
неизвестный читатель 319 01.06.2019 19:32
неизвестный читатель 319 01.06.2019 19:31
неизвестный читатель 309 01.06.2019 11:53
неизвестный читатель 309 01.06.2019 11:50
неизвестный читатель 268 30.05.2019 18:42
неизвестный читатель 268 30.05.2019 18:41
неизвестный читатель 268 30.05.2019 18:40
неизвестный читатель 243 04.06.2019 04:58
неизвестный читатель 243 04.06.2019 04:51
неизвестный читатель 243 04.06.2019 04:44
неизвестный читатель 243 04.06.2019 04:35
неизвестный читатель 243 04.06.2019 04:25
неизвестный читатель 243 03.06.2019 06:23
неизвестный читатель 243 02.06.2019 14:20
неизвестный читатель 243 01.06.2019 19:52
неизвестный читатель 243 30.05.2019 14:05
неизвестный читатель 243 30.05.2019 07:00
неизвестный читатель 243 29.05.2019 21:36
неизвестный читатель 236 29.05.2019 19:06
неизвестный читатель 236 29.05.2019 19:03
неизвестный читатель 236 29.05.2019 19:02
неизвестный читатель 236 29.05.2019 18:43
неизвестный читатель 224 29.05.2019 03:06
неизвестный читатель 224 29.05.2019 02:59
неизвестный читатель 220 04.06.2019 10:53
неизвестный читатель 220 04.06.2019 09:32
+
неизвестный читатель 220 01.06.2019 13:35
неизвестный читатель 220 01.06.2019 07:08
неизвестный читатель 220 31.05.2019 13:33
неизвестный читатель 220 31.05.2019 09:12
неизвестный читатель 220 31.05.2019 09:12
неизвестный читатель 220 31.05.2019 09:05
неизвестный читатель 220 31.05.2019 09:05
неизвестный читатель 220 31.05.2019 09:04
неизвестный читатель 220 31.05.2019 08:59
неизвестный читатель 220 31.05.2019 08:57
неизвестный читатель 220 31.05.2019 08:55
неизвестный читатель 220 30.05.2019 11:35
неизвестный читатель 220 30.05.2019 08:19
неизвестный читатель 220 30.05.2019 08:19
неизвестный читатель 220 30.05.2019 08:19
неизвестный читатель 220 29.05.2019 08:52
неизвестный читатель 220 29.05.2019 01:16
неизвестный читатель 220 29.05.2019 01:13
неизвестный читатель 220 29.05.2019 01:10
неизвестный читатель 220 29.05.2019 01:08
неизвестный читатель 220 28.05.2019 22:11
неизвестный читатель 220 28.05.2019 22:10
неизвестный читатель 220 28.05.2019 21:48
неизвестный читатель 215 28.05.2019 19:04
неизвестный читатель 210 28.05.2019 16:11
неизвестный читатель 191 28.05.2019 02:32
неизвестный читатель 188 28.05.2019 00:33
неизвестный читатель 188 28.05.2019 00:21
неизвестный читатель 169 27.05.2019 17:53
неизвестный читатель 169 27.05.2019 17:36
неизвестный читатель 96 25.05.2019 16:27
неизвестный читатель 63 24.05.2019 14:08
неизвестный читатель 63 24.05.2019 14:07
неизвестный читатель 62 24.05.2019 09:10
неизвестный читатель 62 24.05.2019 09:09
неизвестный читатель 60 24.05.2019 07:10
неизвестный читатель 59 24.05.2019 03:50
неизвестный читатель 59 24.05.2019 03:49
неизвестный читатель 22 22.05.2019 18:38
неизвестный читатель 22 22.05.2019 16:37
* * *
Анализ "Итогов" будет потом.
08:06, 04.06.2019
Карьялонни
Страницы Ок Сю Морона: http://proza.ru/2019/06/04/578
--- 04 06 - Kizatavat-3. Страницы Ок Сю Морона ---
Статистика 1Г: http://proza.ru/2019/06/04/307
Итоги: http://proza.ru/2019/06/04/363
* * *
Когда я загуглил имя загадочного Ок Сю Морона, на которого также обратил внимание, предположив, что за его ником тоже прячется тот же Марк-Андрей, - то обнаружил, что:
Во-первых, Оксюморонов также несколько, и - о, диво! - среди них тоже есть Марки и Андреи. Итак, что имеем:
Ок Сю Морон (www.proza.ru/avtor/oksyumoron) - рецензий ноль, читателей ноль, страница закрыта постоянно.
Марк Оксюморон (proza.ru/avtor/markoxymoron4), он же Сайрет Узиил (www.stihi.ru/avtor/markoxymoron4), он же Марк Павловский - Оxymоrоn - (www.inpearls.ru/members/show/id/150463), о котором известно, что ему 98 лет, страна проживания Литва, зарегистрирован 30 августа 2013, Последний визит - 4 года назад (значит, в 2015-м). Он же Space_in_Rat (ask.fm/spaceinrat). На Прозе.ру у него Произведений: 1, Читателей: 48. На Стихире тоже негусто: Произведений: 12, Получено рецензий: 2, Написано рецензий: 2, Читателей: 434. Ранее был известен под псевдонимом Марк Оксюморон.
Симорон Оксюморон (proza.ru/avtor/simoronka) - Произведений: 2, Получено рецензий: 1, Читателей: 181. Ссылки нет, но на Стихире есть Екатерина Симоронская (www.stihi.ru/avtor/simoronka) - очевидно, это она же. Произведений: 1, Читателей: 20
Оксю Морона (proza.ru/avtor/polina4best) - Произведений: 2, Читателей: 40. Он же на Стихире - Денис Трэйн (www.stihi.ru/avtor/polina4best) - Произведений: 6, Получено рецензий: 4, Читателей: 320. В избранных у него всего один автор: Море Мари Море Мари (www.stihi.ru/avtor/mordvinova) - Произведений: 126, Получено рецензий: 7, Написано рецензий: 9, Читателей: 7549.
Окси Морон - страница закрыта. Похожий автор: Оксиморон (proza.ru/avtor/oximoron) Произведений: 6, Получено рецензий: 1, Читателей: 259. Ссылки нет, но на Стихире есть подобный Оксиморон (www.stihi.ru/avtor/oximoron), с подобной статистикой: Произведений: 1, Читателей: 58.
Оксюморон - страница закрыта. Похожий автор: Оксюморон 42 (proza.ru/avtor/oxymoron42), произведений и рецензий - ноль. На Стихире есть ещё похожий автор: Оксюморончик (www.stihi.ru/avtor/oxymoronchik) - Произведений: 10, Получено рецензий: 8, Написано рецензий: 24, Читателей: 768. На Стихире есть ещё один Оксюморон - страница закрыта.
Оксюморон Циклический (proza.ru/avtor/margaritte) - читателей 6, входящая рецензия 1, произведений 0.
Людмила Оксюморон (proza.ru/avtor/nocturn) - Читателей: 1, произведений ноль, рецензий ноль.
Моронин Кейт (proza.ru/avtor/milena955) - произведений ноль, рецензий ноль, читателей ноль.
+ на Стихире:
Ксения Морон (www.stihi.ru/avtor/moronksenia) - Произведений: 9, Получено рецензий: 5, Читателей: 344. Кроме того, есть Ксюша Оксюморон (www.stihi.ru/avtor/ksuoksumoron) - всего по ноль, но есть Избранный автор: Крис Аивер (www.stihi.ru/avtor/krisaivere), живущая в Москве. Произведений: 42, Получено рецензий: 70, Написано рецензий: 4, Читателей: 12794. Также есть похожий автор Оксюморон Ксения (www.stihi.ru/avtor/79112942789) - судя по коду 911 (МТС), живущая в Карелии или в Питере, - единственный (или первый) из всех авторов, у которого на аватаре стоит фото девушки, которое навевает на мысль, что это и есть истинная владелица страницы. Но... Произведений: 9, Получено рецензий: 1, Читателей: 323. Кроме того, есть автор под псевдонимом Оксю Моронн (www.stihi.ru/avtor/oxymoronn), она же теперь Вероника Шабельская. Произведений: 12, Читателей: 282. Кроме них, есть Оксю Морон (www.stihi.ru/avtor/ksenia1414), она же тепер Ксюрреализм. Произведений: 2, Написано рецензий: 2, Читателей: 91.
Окксиморон (www.stihi.ru/avtor/nikolay7222), он же теперь Ленский Николай. Произведений: 9, Получено рецензий: 22, Написано рецензий: 6, Читателей: 1614. Живёт в Петербурге. Имеет фаната под именем Сизифов Труд (www.stihi.ru/avtor/kolya15), у которого произведений ноль, читателей ноль, Написано рецензий: 4, и все они написаны Ленскому Николаю.
Охххюморон (www.stihi.ru/avtor/markel0788) - тоже всего по ноль. Также есть автор с полобным логином: Виктор Морон (www.stihi.ru/avtor/oxxxymoron) - Произведений: 1, Читателей: 73. Ещё есть похожий автор: Оксюмороноворот (www.stihi.ru/avtor/oxxxumoron) - Произведений: 11, Получено рецензий: 6, Написано рецензий: 2, Читателей: 529. У неё есть два фаната: Алина Оленева (www.stihi.ru/avtor/alina97) - Произведений: 9, Получено рецензий: 7, Написано рецензий: 7, Читателей: 519, ВК: http://vk.com/i_am_tyan_prufov_ne_budet. И второй фанат - Ася Крюшон (www.stihi.ru/avtor/gloomy3) - Произведений: 18, Получено рецензий: 4, Написано рецензий: 5, Читателей: 2025. Кроме них, есть автор Мирон Фёдоров (www.stihi.ru/avtor/oxxxymiron3), который пишет о себе следующее: "Мирон Янович Фёдоров (род. 31 января 1985, Ленинград, СССР), более известный под сценическим псевдонимом Oxxxymiron (рус. Оксимирон) — англо-русский рэпер еврейского происхождения."
Лорд Оксюморон (www.stihi.ru/avtor/amiamari) - Произведений: 35, Получено рецензий: 1, Читателей: 218. В числе Избранных - автор под именем Товарищ Снег (www.stihi.ru/avtor/alyayagodka), у которого Произведений: 290, Получено рецензий: 30, Написано рецензий: 9, Читателей: 61295. А также в Избранных автор под именем Вириссэ (www.stihi.ru/avtor/virisse) - Произведений: 54, Получено рецензий: 82, Написано рецензий: 49, Читателей: 81700, и которая имеет тёплое знакомство с неким автором под псевдонимом Айдар (www.stihi.ru/avtor/avy123), в которого многие из авторов влюблены и именуют Андреем, Андрюшей, и всё такое прочие мимими...
Евгения Оксюморон - страница закрыта. Есть похожий автор: Евгения Доморонок (www.stihi.ru/avtor/rakshass13) - Произведений: 132, Получено рецензий: 13, Написано рецензий: 6, Читателей: 3085
Делли Оксюморон (www.stihi.ru/avtor/ledydell) - Произведений: 126, Получено рецензий: 109, Написано рецензий: 43, Читателей: 7473
Записки Еленки Оксюморон (www.stihi.ru/avtor/sundark) - Произведений: 391, Получено рецензий: 19, Написано рецензий: 2, Читателей: 9050. Есть похожий автор: Оксиморон Хелена (www.stihi.ru/avtor/888oxymoron), она же теперь Эрнест Эр: Произведений: 17, Получено рецензий: 4, Написано рецензий: 2, Читателей: 371. Есть страницы в ВК: http://vk.com/ernest__er и ещё на: http://ask.fm/oxymoron888
Анна Оксиморон - страница закрыта. Похожий автор: Анна Оксюморон (www.stihi.ru/avtor/lovelie) - Произведений: 1, Получено рецензий: 1, Читателей: 41. Есть похожий автор: Ана Оксюморон (www.stihi.ru/avtor/annoksumoron) - Произведений: 2, Читателей: 43, и есть автор Ана Оксиморон Ша (www.stihi.ru/avtor/0xym0r0n) - Произведений: 2, Получено рецензий: 2, Написано рецензий: 2, Читателей: 60. Все рецензии написаны автору Рокерша (www.stihi.ru/avtor/prihlopbill) и полученые от неё же, она же в Избранных. У той - Произведений: 199, Получено рецензий: 265, Написано рецензий: 255, Читателей: 17773. Она же - Рокерша Анжела (www.proza.ru/avtor/prihlopbill) - Произведений: 14, Получено рецензий: 11, Написано рецензий: 3, Читателей: 1436. Есть ссылка на ВК: http://vk.com/club52846065
Оксюмороновна (www.stihi.ru/avtor/ocsumoron), подписывается именем Марина. Произведений: 52, Получено рецензий: 25, Написано рецензий: 1, Читателей: 2272
Алексей Оксюморон (www.stihi.ru/avtor/demidovalekseii), он же теперь Демидов Алексей Дм. Произведений: 3, Читателей: 95
Олег Оксюморон (www.stihi.ru/avtor/olegsteuck) - Написано рецензий: 1. Всего остального по ноль.
Врони Симорон (www.stihi.ru/avtor/vroni) - Написано рецензий: 2
Читателей: 2.
Морона Сентеш (www.stihi.ru/avtor/morona) - Произведений: 14, Получено рецензий: 3, Написано рецензий: 8, Читателей: 403
Морон Юзиал (www.stihi.ru/avtor/o003466) - Произведений: 1, Читателей: 35
Вальдемар Морон (www.stihi.ru/avtor/drmoron) - Произведений: 5, Читателей: 91
Ядвига Морон - страница закрыта
Шморон Наталия (www.stihi.ru/avtor/natairena1) - полностью украиноязычный автор. Произведений: 93, Получено рецензий: 18, Написано рецензий: 2, Читателей: 3424. В числе Избранных несколько авторов.
Мороний (www.stihi.ru/avtor/moroni) - Произведений: 2, Получено рецензий: 1, Написано рецензий: 22, Читателей: 144
Зэлморон - страница закрыта
* * *
Результат беглого исследования Прозы.ру и Стихиры.
10:39, 04.06.2019
Карьяш
--- 04 06 - Kizatavat-3. О союзе Марка и Давида-3 ---
На МирТесен обнаружилась ещё одна страничка Давида Слэйтера (mirtesen ru/people/601332425), где он оказался моложе лет на 20 своего умершего 4 года назад "двойника": тот умер в возрасте "почти 50", а этому сейчас 35...
А ещё оказалось, что Андрей спёр и присвоил не только псевдоним Марка Арма (ru.wikipedia.org/wiki/Арм,_Марк), но и Давида Слэйтера (en.wikipedia.org/wiki/David_Slater). Согласно Википедии, оба родились в 1962-м году, оба живы и здравствуют, оба живут в Америке. Правда, в разных штатах. Один из них музыкант, другой певец и автор песен...
Подозревают ли они о своём романе в России и о том, что оба прекрасно владеют русским языком и зависают на Стихире?... Страницы "Памяти Давида Слэйтера" выглядят несколько цинично на фоне ни о чём не подозревающей Википедии...
Иными словами говоря, если создатель русских Марка Арма и Давида Слэйтера прекрасно ориентируется в американских служителях эстрады... То значит, он и сам меломан.
Это приблизительно то же самое, как если бы я создал украинского Антти Туйску, и, к примеру, украинскую Аннэли Маттила, и завернул бы между ними роман. А потом "убил" бы Аннэли, "после продолжительной тяжёлой болезни", и создал страничку "Памяти Аннэли Маттила". И заставил бы всех сочувствовать её "скоропостижной смерти". И понятное дело, никто бы из читателей не знал бы, как выглядит ни украинская Аннэли Маттила, ни украинский Антти Туйску... И конечно же, у нас бы их любовно называли "Аня и Антоша"...
Вот бред, честное слово. Смысла всей этой затее вообще не вижу: ради чего такие старания?...
Наверное, я чего-то не понимаю в артистической доле Андрея Лиса, - если он занимается вот такой хернёй, а я не понимаю, зачем. Какая ему вообще выгода с этого всего цирка.
17:10, 04.06.2019
Карьялонни
Свидетельство о публикации №219060600318