Книга. Вiра, що зрушуе гори. 2017

Книга.
"Вiра, що зрушуе гори"
(збірка 2017)

(Одним файлом публікується вперше)

* * *

--- 1. Про военную комнату. Раздвинься, стена! Молитва ---

   Привет, Пап.

   Захотелось поделиться с Тобой впечатлениями о просмотренном сегодня фильме. Он называется "Военная комната".

   Идея, конечно, хорошая: окунуться в Библию, и т.д.. Но. Что-то мне в этом всём не нравится. А я скажу, что мне не нравится.

   Мне не нравится сама идея становиться на колени перед Тобой, изображая из себя смирение и покорность. Не нравится идея угнетать чувство собственного достоинства, загоняя себя непонятно в какие рамки. Мне не нравится идея впадать в фанатизм, отрекаясь от себя, во имя того, чтобы понравиться Тебе своим примерным поведением.

   Не нравится идея посыпать голову пеплом в лживом раскаянии, навешивая на себя ярлыки: вот, я такой-сякой, убери мою гордыню, и т.д..

   С какой это радости я должен себя угнетать? С какой радости я должен отказываться от своей Мечты? С какой радости я должен посвятить свою жизнь непрестанным молитвам?...

   Меня угнетает сама мысль о том, что Ты угнетаешь меня, что Ты настаиваешь на том, чтобы я изобразил смирение, раздавил сам себя. Во имя чего?...

   Вот. Мы оба понимаем, что моё притворство Тебе не нужно.

   Тогда в чём дело? В чём дело, я не пойму? Почему Ты угнетаешь меня? Почему Ты на меня давишь? Почему прижимаешь меня к постели, и давишь на меня, показывая на мне Свою силу, Свою мощь? Зачем демонстрируешь мне, насколько Ты силён раздавить меня?...

   Мы понимаем, что это - Зло. Значит, это не Ты давишь. Но. Почему тогда Ты не помогаешь мне выпутаться, почему не защищаешь от Него? Почему не руководишь, не подсказываешь, куда мне идти, а просто тупо тормозишь меня?...

   О, да. Иные мне скажут: "Значит, настало время остановиться  и подумать". А я не хочу ни о чём думать. Если я почувствую в себе потребность остановиться и подумать - я остановлюсь и подумаю. Но, поскольку я такой потребности не испытываю - то и не надо меня силой удерживать и заставлять. А если так надо - то вдохнови, пошли мысль.

   * * *

   Я помню ту ночь, когда я написал Оленьке письмо. Я хочу процитировать.

3 февраля 2017 года в 14:53:

Сьогодні я прокинувся, мені було дуже тяжко. Просто тяжко, безпричинно. Власне, мені майже завжди тяжко, просто інколи легше, а інколи зовсім несила, так тяжко. Настільки, що не хочеться ні рукою рухати, ні ногою. Ні сил немає планувати щось... Коли Бог хоче притиснути мене до ліжка і дати зрозуміти, наскільки Він сильний, а я слабкий - то так, Він може мене отак причавити до ліжка. Але хулі мені радості з Його сили, якщо Його сила обмежується тільки тим, що притиснути мене до ліжка, і не давати мені рухати ні ногою ні рукою? Теж ****ь силач знайшовся. Краще би Він в моєму житті диво якесь зробив, аніж оце демонструвати мені, який Він сильний розчавити мене. В такі хвилини я ненавиджу Бога...

Звісно, я можу теліпатися під Ним, и кричати з ненавистю: "Я не люблю Тебе! Ти ***ло, а не Бог!" - але що мої пручання змінять, якщо я все одно не втічу від смерті? Він може мене тримати під Собою отак до кінця життя, і примушувати мене змиритися, а не шукати слави та багатства. Ага. Він може примусити мене опустити руки, і перестати боротися. Він це може! Я вірю. Але це не значить, що я від цього стану щасливіший. Сука, я Його сьогодні ненавиджу! Бо Він курво вміє мене тільки до ліжка причавлювати, щоби в мене навіть дихати не вистачало сил. Ненавиджу Його.

А щоби зробити мене щасливим - то в Нього ****ь сил немає, чи немає охоти? Курво, ненавиджу Його.

Звісно, нікуди я від смерті не втічу. І це дає Йому змогу причавити мене до ліжка, і тримати отак до самої смерті, щоби в мене ****ь нічого не вийшло і нічого не збулося. Ненавиджу Його!

Усі люди живуть заради чогось, заради когось - і тільки я живу як ота рослина. У мене є право тільки безкінечно дивитися усілякі фильми, щоби було куди подіти час. Але я вже ненавиджу дивитися фільми. ВОни мені остоїблися вже. Фільми, фільми, фільми... Можна подумати, комусь від того користь є, що я дивлюся оці фільми. Я просто вбиваю час. І в моєму житті нічого не міняється.

[...]

Я не знаю, що мені робити. Хочеться просто плакати, від безсилля.

Я не хочу жити отак як живу. Але я не знаю, які в мене альтернативи... Який в мене може бути вибір, коли я мрію про кар'єру, а Бог притискує мене до ліжка, і не дає мені ані рухатися ані дихати. Курво, я ненавиджу Його. Він вміє мені свою силу показати тільки отаку? Вйоб його мать, та я теж вмію силою когось причавити, і не дати дихати. Примусити відмовитися від мрії, опустити руки, бо немає сил. Коли навіть Бог проти мене - то це узагалі ****ець.

Хочеться. Хочеться вірити у краще. Хочеться вірити у те, що Він хоче для мене як найкраще. Але. Минуло з 9-го року 7,5 років. Він казав мені: "Йди до своєї мети! Роби що можеш! Що в твоїх силах!" І я робив. А тепер, коли в мене вже не стало сил щось робити, кудись повзти - Він, суко, прикув мене до ліжка, щоби я не мав сили навіть думати, дихати, мріяти. Курво. Чи треба казати, що я почуваюся обманутим? Це курво дуже образливе почуття. А найобразливіше те, що мені не втікти від смерті. Що в мене немає ніякої можливості шантажувати Його і боротися з Ним. Бо ж Він же курво сильніший за моє тіло. Ага. А чи Він сильніший за моє серце? Курво... Ненавиджу Його.

Ну, коротше, отак.

* * *

Відповідь Олі не цитуватиму тут. Процитую лише мою відповідь вранці:

4 февраля 2017 года в 07:17
Після того, як ти мені написала, я ліг спати, і десь через годину відчув обійми... Дивовижні обійми, лагідні, в яких мені стало тепло, як у гарячій ванні, і безтурботно... Дивовижно безтурботно і легко, - так, як ніби я був немовлям... Усі думки, усе негативне - вимкнулося, як ніби ніколи й не було, стало таким далеким-далеким... Увесь світ відйшов на другий план, усі турботи щезли, і стали таким незначущими, немов пилинка, яка літає у десь повітрі, але мене не торкається...

Ці обійми були настільки дивовижні, а ця безтурботність настільки глибока, що я навіть довгий час не міг заснути, слухав їх... Мені було настільки добре, що у якусь мить навіть захотілося плакати, але було настільки добре, що не було сил плакати... Тільки кілька сльозинок покотилося з очей, і після цього я заснув...

Мені було цікаво, чи буду я відчувати ці самі обійми і вранці, коли прокинуся. Я прокинувся рано, і знову відчув обійми. Але тепер вони стали інакшими. Тепер від них віяло задумливістю... Вони залишаються, але тепер я не почуваюся в них немовлям. Я почуваюся дорослим... Але - мені усе одно стало легше від них... Я відчуваю, що мені в них легше.

А ще відчуваю, що вони вислизають, тануть... І мені хочеться хапати їх, і казати: "Не тікай! Продовжуй обіймати мене, не кидай мене самого..."

* * *

Оля у відповідь написала:

4 февраля 2017 года в 09:37
Доброе утро, мой братик-Братис!
И у меня сегодня была странная ночь. Сначала я долго не могла заснуть, так как вновь и вновь возвращалась к твоему письму, а потом вдруг словно отключилась. Сны мне снятся крайне редко, но тут вдруг вижу себя: будто тяну я что-то и словно распутываю.
А потом неожиданно начали ныть ноги, особенно правая. Причем наяву, так что я проснулась и с удивлением оглядела себя. Внешне всё было нормально, но правую ногу крутило и крутило. Для меня это было в диковинку и я не знала, что делать. А потом я осторожно пошевелила ею, как человек, который учится пользоваться ногами, и боль вдруг стала отступать, онемение стало отпускать – сначала пальцы, потом ступню, потом я смогла на эту ногу встать… А потом я неожиданно снова провалилась в сон.
И вот сейчас села перед компьютером и теперь не могу понять: наяву это было или приснилось – как моя правая нога «возвращалась к жизни»?

* * *

   Я продолжаю размышлять над этими мистическими опытами... Ты таким образом дал мне знать: что Ты рядом... Что Ты можешь всё. Можешь снять мою тяжесть, и переложить её на другого?... Но почему же тогда не переложишь её на Иисуса? Он же взял все грехи мира на Себя, давным-давно. Что Тебя останавливает? Неужели Тебя останавливает то, что я не поклоняюсь Ему? Не верю в это. Потому что мы с Тобой давным-давно договорились: что если Ты не исполнишь мои мечты, то и Иисус ради меня не умер, а умер зря. А значит, Он должен умереть ради того, чтобы мои мечты исполнились. Так в чём же дело?...

   Ах, ну да. Кто-то мне скажет: "Ты слишком дерзко разговариваешь с Богом". А я верю в то, что Бог любит дерзких! Значит, Ты любишь меня и дерзкого, и моя дерзость не преграда для Тебя, чтобы делать в моей жизни чудеса. А я не хочу всю жизнь ходить раздавленным и подавленным. Не думаю, что и Ты это хочешь. Изображать из себя смиренного я не собираюсь, - который на всё согласен, как корова Бурёнка: только хлопать глазами да сено тихо жевать. Я не корова, чтобы меня на поводке водить, как раба.

   О, да. я помню, мы с Тобой договорились: что Ты сделаешь мой путь настолько узким, чтобы я не смог заблудиться, а чтобы шёл только вперёд. Но мы договаривались, что Ты будешь показывать, куда идти. А не держать меня на развилке путей, как в тумане, и я ничего не вижу, куда мне идти. Такое чувство, что я упёрся в стену, в тупик. Но ведь такого быть не может! Для Тебя ведь не существует тупиков!...

   Я мечусь по этому тупику, как лев в клетке: туда-сюда, шаг туда и шаг туда, и всюду стена. Но не верю я! такого быть не может, чтобы была стена!...

   "04.10.2009
   Бог!
   Давай заключим с Тобой Союз. Ты мне веру - ту, которая делает чудеса, которая сдвигает горы, усмиряет бури, воскрешает мёртвых, и которая воплотит мою мечту."

   Ты мне - веру, которая сдвигает горы! Ты мне - веру, которая разрушает стены! Аминь!

   Я не умею сдвигать со своего пути горы. Как Ты говорил? "имейте веру Божию, ибо истинно говорю вам, если кто скажет горе сей: поднимись и ввергнись в море, и не усомнится в сердце своем, но поверит, что сбудется по словам его, — будет ему, что ни скажет." (Марка 11:23)

   Так?

   Ну тогда - раздвинься, стена, и да будет свет! Аминь. Во имя Иисуса Христа.

05.02.2017, 17:46
Братис, поика Юмалан.


--- 2. Новая эра. Объятия Безмятежности. Свидетельство ---

   10:42
   "А у меня сегодня, кстати, снова была удивительная ночь: снова было безмятежно, словно я младенец, находящийся в объятиях. Было очень тепло - особенно вдоль позвоночника - и очень безмятежно. Когда я утром проснулся в 4 часа - то ощутил эти объятия и это тепло вдоль позвоночника. Я лежал, наслаждался этим теплом, впитывал ощущения... А потом незаметно уснул [...]. Сон был очень крепким, удивительно крепким. Такое у меня бывает очень редко. Я потом напишу об этом в Исповедальне. Сейчас просто отправлю письмо, и ещё полежу чуть-чуть: у меня такое чувство, будто я всё ещё не выспался. Это удивительно всё это, что происходит. Но понимаю, что вчера открылась новая эра для меня. После той молитвы ("Про военную комнату. Раздвинься, стена!" http://www.proza.ru/2017/02/05/1812) - началась новая эра. Я ещё не знаю, как я её назову ("Военная комната" или "Вера, которая сдвигает горы"), но понимаю, что началась. Что-то началось удивительное. Я потом пойму, что именно. Но это что-то очень хорошее и долгожданное." (из письма к О.А.)

   21:50
   День был сонным: всё время хотелось спать, хотя поспать уже не удалось: только дремал время от времени, время от времени пытаясь взбодриться. А также наблюдал, что я испытываю при этом, что ощущаю.

   Было достаточно яркое ощущение, будто из меня испаряется что-то синеватое (что это? видение было? не знаю. Я лежал с закрытыми глазами, и чувствовал, что из меня что-то вверх уходят синеватые струйки, похожие на дым от угасающего костра). Я спросил у Отца: "Что это из меня испаряется?" - "Это усталость. Отдыхай, набирайся сил," - ответил Он. Я немного удивился, что усталость имеет свойство накапливаться в теле именно как шлак, и затем вот таким способом испаряться, - но, тем не менее, действительно, ближе к вечеру, несмотря на всё ту же сонливость, мне удалось немного поработать (из того, что я хотел сделать уже давно), и работалось легко, тяжести внутренней уже не ощущалось. Мне понравилось.

   А недавно (где-то полчаса назад) я ощутил, что вдоль моего позвоночника снова протянулось тепло, и укутало меня целиком. Таким образом я догадался, что мой Бог меня снова будет обнимать, и готовит меня ко сну. Поэтому я бросил начатое дело, и решил сесть за эту запись, чтобы успеть её написать.

   Всем доброй ночи.

06.02.2017, 22:03
Братис Карьяле, Юмалан поика


--- 3. Старт локальных иноязычных страниц. Хроника ---

   Сейчас решил записать сюда, для хроники:

   17-го февраля, в связи с необходимостью распространять петиции, пришла мне идея создать серию локальных иноязычных страниц в соцсетях. Начал с ВК, и теперь мой логин получил продолжение в виде кода языка: _ua, _by, _pl, _olo, _vep... 

   С _vep вчера вышла заминка: номер, который мне одолжили, оказался занят, и произошёл конфликт страниц. Хозяин (Алекс) номер себе вернул, привязав его заново к своей странице, а вот у меня страница оказалась заблокированной.

   Сделал заказ стартовых пакетов Алексу. Сегодня позвоню Людмиле, и попрошу её, чтобы она тоже купила для меня штук 20 пакетов, а лучше 50. Тем временем подготавливаю данные (коды и локальные адреса), а также место в для хранения паролей и логинов. Самое надёжное место для этого (изобрёл его давно, ещё года 4 назад) - это собственный э-майл: отправляю сам себе письмо, и кладу его в соответствующую папку. Таким образом, знаю и дату последней перемены пароля.

   Делюсь идеей.

19.02.2017,06:05
Братис Либертус


П.С.: Вот так я сдвигаю горы.


--- 4. Если я не успею, или не смогу... Слово-молитва ---

   Если я не успею сделать всё, что хочу - если умру раньше срока - то я ещё вернусь. Потому что душа моя не найдёт покоя, покуда не исполню все мои мечты. Покуда не увижу Карелию свободной. Покуда не прозвучат все мои песни на всех языках Евразии: и малых, и больших.

   Или душа моя, как огонь от свечи, перейдёт в другое тело, продолжая жить в этом... Но я переселюсь точно. Потому что слишком немощно это тело, в котором я сейчас. Вопрос только в том, в двух ли телах будет жить моя душа, или в одном после меня. Но я однозначно буду помогать тому, кто продолжит моё начатое.

   Господи...

   Но я не найду покой, пока не исполню всё. Не найду. Я отказываюсь от покоя.

   И горе тому, кто будет стоять на моём пути... Я разрушу стены в гневе, и умрёт тот, кто не успеет отскочить. Нет преград, нет никого сильнее меня. И над всяким, кто обладает властью и деньгами, я посмеюсь. Потому что я - дух, проходящий сквозь стены. Я - дух, входящий в сердца. Я высушу того, кто будет мне противостоять. Я высушу его, как самум.

   А воду его отдам тому, кто будет вместо меня. Я заберу её себе. Чтобы все знали, что не деньги и не высокопоставленные посты решают всё. Решает всё дух.

   Господи...

   Воду... Дай воды мне. Дай воды столько мне, чтобы меня распирало, и текли излишки, исцеляя раны мне и тем, кто прикоснётся губами к этим каплям. Я хочу, чтобы она испарялась из меня, поднимаясь облаком благодарности к Тебе, и чтобы её не убывало.

   Любви... Хочу любви.

   Я пустой. Наполни меня водой. Свежей, как лесной ручей. Я хочу познать вкус этой воды, и брызгать ею, как фонтаном. И умывать ею, и пить, и поить... Разделяя наслаждение.

   Господи... Прошу тебя, Ангел мой...

22.02.2017, 12:32
Братис Либертус, пойка Юмалан


--- Джо Блэк ---

   Только что посмотрел фильм "Знакомьтесь, Джо Блэк". Этот фильм меня потряс.

   Сейчас понимаю, что эта запись войдёт в сборник "Вера, которая сдвигает горы"...

   Во-первых, этот фильм я точно посмотрю ещё раз. Если есть переводы на украинский, польский или белорусский - то обязательно скачаю и посмотрю ещё раз, и ещё...

   Этот фильм меня потряс.

   С самого начала, как только начались первые кадры - я насторожился... Услышав что-то знакомое. Что-то понятное мне. Что-то, что не до конца мной разгадано...

   Дальше шли сцены, в которых практически не было ничего особенного. И вот когда на сцене появился Джо Блэк... Я просто в нём увидел себя. И поразился этому...

   Тому, как он ворвался в чужую семью. С самоуверенностью человека, знающего, чего он хочет. И в то же время с осторожностью человека, исследующего посудную лавку: чтобы ничего не зацепить случайно, не разбить... Любопытство, спокойствие, одновременная растерянность, чуткая сдержанность, неумела робость, и в то же время непосредственная вальяжность, цепкая наблюдательность, беспардонная честность, и одновременно внутренний комфорт... Я знаю все эти чувства изнутри.

   Бесчувствие и чуткость исследователя. Любопытство и осторожность...

   И почему-то подумал, что этот фильм - знаковый для меня... Если всё хорошо сложилось у героя - значит, всё получится и у меня...

   Правда, разница в том, что Ангел Смерти может воспользоваться чужим телом, а я - нет... Я привязан к этому немощному уродливому и прекрасному телу, источенному болезнями словно червивое яблоко. И никакой надежды не вижу, никакого просвета...

   И от этой мысли накатывает чувство обиды. Ведь я беззащитен перед Ним... Он волен забрать у меня дыхание в любой момент. И я ничего не смогу сделать. Мне будет очень обидно попервах, но потом я забуду обиду, прощу Его, потому что не умею долго обижаться. Хотя, где-то в глубине-глубине, обида будет таиться, совсем незаметно... Глубинная память всё равно останется. За то, что Он меня обманул. Обещал мне многое, а Сам обманул...

   В такие минуты я задумываюсь: и зачем только Он остановил меня тогда, под черешней, зачем не дал повеситься ещё 10 лет назад... Чего я достиг за эти десять лет? Что я сделал такого... Чтобы испытывать удовлетворение. Если я уйду, никто не заметит даже... И все мои начатые дела зарастут бурьяном забвения. Так обидно... Обидно. Столько сил приложить, и ничего не достигнуть... Ни-че-го... Только здоровье потерять. Зазря...

   А отчаиваться всё равно нельзя. Надо верить, верить, верить... Упрямо, вопреки логике, вопреки обстоятельствам, вопреки состоянию здоровья, вопреки... Просто обманывать себя, до бесконечности обманывать, уговаривая: "Всё будет хорошо! Вот увидишь... Он ведь обещал мне. Он обещал..."

21:31, 01.06.2017
Карьяш


--- Про перший лист до Савченко ---

   Вчора сяйнула думка знайти сайт Надії Савченко. Знайшов її офіційну сторінку на Фейсбуці, там побачив посилання на її державний емайл. Ввечері написав їй листа з пропозицією співпраці: подав ідею, яка напевне має бути їй цікавою, але щоби втілити цю ідею, потрібна її підтримка. Якщо вона відгукнеться на лист, то продовжимо діалог. І звісно, невідомо, коли вона відгукнеться, і чи часто вона читає пошту, якщо узагалі читає особисто, а не її секретарі. В усякразі - побачимо, що далі буде.

   Але захотілося написати про це замітку, щоби була якась пам'ятка про це. Вкину її у теку "Віра, яка зрушує гори".

08:44, 09.06.2017
Братіслав Лібертус Свідок


--- Про другий лист до Савченко ---

Не дочекавшись від неї відповіді на мій перший лист, я написав їй другий: аби повідомити, що я написав та опублікував петицію на її користь, і що роблю це не для того, аби її порадувати, а для того, щоби вона зрозуміла: що від її відповіді чи від її мовчання нічого не залежить. Я просто повідомляю про те, чого хочу особисто я. І все. Також написав, що про свої мотиви підтримувати її я написав прямо у тексті петиції. І в кінці написав, що відповіді від неї не чекаю, і більше листів не писатиму, але якщо вона захоче мені написати, то звісно, що ми продовжимо діалог. Був би лиш їй сенс писати мені...

Я собою задоволений.

Від того моменту, коли я написав їй перший лист, я міцно замислився: як буде правильно вчинити далі. І як реагувати, коли вона відгукнеться. Чи як мислити, якщо не відгукнеться. І наскільки був правильним мій перший крок, перший лист до неї, чи не був він занадто необдуманим, чи дійсно була у ньому потреба, і так далі. І сьогодні вранці мені сяйнула думка: що треба просто написати текст петиції, не чекаючи на її відповідь. Написати від душі та простою мовою, як є. Можливо, вона місяцями не перевіряє пошту, то що тепер, я місяцями чекатиму? Ні, звісно. Вона живе своїм життям, я живу своїм. Вона рухається своїм напрямком, я своїм. Якщо ми рухаємося приблизно у одному напрямку - то це просто співпадіння. І якщо ми рухаємося у одному напрямку - то однозначно, нам є сенс підтримувати одне одного: спершу я її зараз, потім вона мене колись. Колись через багато років (якщо будемо живі, бережи нас, Боже) - ми пересічемося, та потиснемо одне одному руки. Я в це вірю.

Амінь.

09:51, 10.06.2017
Братіслав Лібертус Свідок

http://www.proza.ru/diary/libertustestis/2017-06-10


--- Пропозицiя екранiзацii новели ---

   Уау! У мене хороша новина: один режисер (М.Х.) написав мені сьогодні, і повідомив, що можливо мою новелу "Дві абрикоски" екранізують. Судячи з його листа, новела йому дуже припала до смаку. Більше того: головного героя ймовірніше за все зіграє він сам.

   Дай Боже, щоби усе вийшло і нічого не стало на заваді! Дуже хочу побачити фільм по цій новелі. Тату! Допоможи йому.

30.06.2017, 21:36
Братіслав Лібертус Свідок


--- Я на правильному шляху ---

   "Віра, що зрушує гори. Я на правильному шляху!" - зрозумів я, коли переглянув щойно фільм "Мажор инвалид" (2017).

   Я маю план у голові. Чекаю лише, коли отримаю гроші: свою пенсію. Цей план прийшов мені десь тиждень тому: купити прямий к*****кий номер, від І****т******у. Точніше, це було 25-го числа минулого місяця: я зберіг собі копію розмови. І заодно при підписанні контракту поповнити рахунок принаймні на півроку уперед. Також купити і прямий номер Х*****а. Я проконсультувався вже з онлайн-консультантом, і вияснив, що це можливо: укласти контракт за допомогою пошти та кур'єрської доставки. Залишилося тільки дочекатися, коли прийдуть гроші... На це підуть дві мої пенсії: щоби підімкнутися та оплатити зв'язок на півроку уперед.

   А далі я "сяду" на телефон. І вже знаю, куди дзвонитиму... Дай Боже! Сил, наснаги, здоров'я, та дужого сигналу. Я переможу. Я доведу. Амінь.

15:10, 04.07.2017
Братіслав Лібертус Свідок


--- Я крокую вперед, до своеi мрii. З Вовою зi Львова ---

   Віра, що зрушує гори.

   Сьогодні у мене вихідний: день відпочинку, коли я просто слухаю музику, яка мене надихає. Сьогодні мене надихає Вова зі Львова. Ці пісні можна слухати безкінечно:


VovaZiLvova - Все Буде Файно (Everything gonna b alright): http://youtu.be/k2A3V_axGSs

VovaZiL'vova - Вова зі Львова http://youtu.be/DsGjiIGqHMk

VovaZiLvova - Peace Tato http://youtu.be/wAc1w_rWkuU

VovaZiLvova - Я не напрягаюсь http://youtu.be/ic-wBRUPWw8

Роллікс ft. VovaZiLvova - Доки є Сили https://youtu.be/WRa4DcTdBm0

Львів Стоїть Борислав Сміється - Життя Прекрасне https://youtu.be/7vqIBs17Pu0


   Звісно, я слухаю усе, що у Вови зі Львова є на сторінці, і усе мені подобається, і усе надихає, - але саме ці пісні я для себе виділяю по-особливому.

* * *
Я не напрягаюсь

Я так люблю не напрягатись, коли мені усе до сраки
Роблю свою справу, хай далі гавкають собаки
Караван іде вперед, мене влаштовує маршрут
Я не намагаюся відразу бути там і тут
Я насолоджуюсь тим місцем, де перебуваю
Я знаю, якщо мене щось не задовольняє
Я не б’ю верблюдів, не сварюся з тими, хто ними керує
Кожен з них так, як і я просто подорожує
Ніхто не винен в тому, що погана погода чи складна дорога
Чи ніби Бог надто строгий,
Питання не у чиїйсь вині, поганого просто немає
Коли за всім уважно спостерігаєш
Помічаєш, що сьогодні й завтра одні й ті самі речі
По-інакшому відображають плин життєвих течій
Сьогодні це добре, завтра це погано
Сьогодні не хочеш це їсти, завтра для тебе це як з неба манна

Приспів:
Я не напрягаюсь, я не нервуюсь,
Я насолоджуюсь, я тусуюсь
Я маю те, що люблю, бо люблю все, що маю
Усіх перепрошую і пробачаю (весь куплет – 2)

Так багато тих, хто хоче дізнатись, що буде далі
Аби знати наперед, які сьогодні вдягнути сандалі
Хочуть на старті знати, як фінішують на ралі,
Щоб зрозуміти, треба сильніше тиснути педалі
Так мало віри у свої сили і Божу ласку
Скептики не знають, що життя може бути як казка
Так багато тих, хто заплутався у власних масках
Замість впевненності в перемозі, бояться поразки
Так багато песимістів дефіс пропагандистів
Їх наміри не щирі, їх погляди не чисті
Я співчуваю їм і я за них молюсь
Та я продовжую свій шлях, вперед рухаюсь, вперед дивлюсь
Я не боюсь або принаймні не боятись вчусь
І я клянусь, я буду там, де хочу, я проб’юсь
Так, я веселюсь, я щасливий, я радію
Я назад не повернусь, бо я крокую до мрії

Приспів
Я не напрягаюсь, я не нервуюсь,
Я насолоджуюсь, я тусуюсь
Я маю те, що люблю, бо люблю все, що маю
Усіх перепрошую і пробачаю (весь куплет – 2)

Мене збивають з пантелику і до якихось бздурів агітують
Я себе на краще налаштовую, а мене провокують
Кайфую від процесу, а мене хочуть переконати,
Що варто не на це увагу звертати
А на результати: п’яте, десяте,
Стільки порожніх слів, розмов порожніх так багато,
Радять, консультують, підганяють, кіпішують, нав’язують
Такі думки, що навіть на них не працюють
Бояться всіх і всього: себе, людей і Бога
В них всюди небезпека, ризик, загроза, тривога
Хочуть і мене налякати, питається: якого?
Вам мало свого чи у вас нема нічого святого?
Я обираю не боятися, а знати
Я обираю не говорити, а працювати
Я обираю не плакати, а висновки робити,
Я обираю себе, усіх і все любити

Приспів
Я не напрягаюсь, я не нервуюсь,
Я насолоджуюсь, я тусуюсь
Я маю те, що люблю, бо люблю все, що маю
Усіх перепрошую і пробачаю (весь куплет – 2)


* * *
Peace Tato

У мене телевізор мертвий, зате безмежний Інтернет.
І сам я мудрий, але впертий, тому що маю кулемет.
Якось я захотів співати, бо замахав речитатив,
Але мені і так peace tato, а вам, а вам як цей мотив?

У мене адекватний тато і в душі мешкає мир,
Тому тепер я не боюся з пліснявою жерти сир.
Тепер я взагалі нічого не боюся,
Ну на крайняк від страху обісцуся, але не всруся.
Я посміхнуся, бо моя принцеса рятує мене від стресу,
За неї я дав би по яйцях навіть Геркулесу,
Не кажу про кашу, для каші я маю масло,
Для дибілів я маю слоган, ну, а для вас я маю гасло.

Приспів:
Коли ти злий на тата й хочеш тата замахати,
То ти просто повторюй: peace tato, peace tato!
Коли у тебе все файно, життя неначе свято,
То прокричи бадьоро: peace tato, peace tato!
На чужині засумуєш, згадаєш рідну хату,
Помолися тихенько, peace tato, peace tato!
Якщо ти хочеш багатєнна грошей заробляти,
То промовляй як мантру: peace tato, peace tato!

Знаю про силу думки, тому кажу це peace tato,
Це як афірмація, брате, ну, до чого тут мати?
Мамі звичайно кровець, це вона мені дала книжок
Тих, що мозку роблять свіжо, а не тих, від яких хижо.
Робити CD з дибілами перестав – мудрішим став,
Граю тепер лиш кохану, витривалий як удав,
Про карму подбав – благодійних концертів багато,
А там і корпоративи і значить це peace tato!

Приспів
Коли ти злий на тата й хочеш тата замахати,
То ти просто повторюй: peace tato, peace tato!
Коли у тебе все файно, життя неначе свято,
То прокричи бадьоро: peace tato, peace tato!
На чужині засумуєш, згадаєш рідну хату,
Помолися тихенько, peace tato, peace tato!
Якщо ти хочеш багатєнна грошей заробляти,
То промовляй як мантру: peace tato, peace tato!

Думка – сука матеріальна та бере не валюту,
Її годують словами про щастя, бо її отрута –
Це слова про скруту, навколо й так купа бруду,
Тому перетворюю у нетто все, що було брутто.
І я в це вірю, як у мене вірять мама й тато,
Дякую за те, що навчили мене читати,
Вчора думка про те, що все буде файно, лиш була зачата,
А сьогодні кожному, хто в це повірив, peace tato!

Приспів
Коли ти злий на тата й хочеш тата замахати,
То ти просто повторюй: peace tato, peace tato!
Коли у тебе все файно, життя неначе свято,
То прокричи бадьоро: peace tato, peace tato!
На чужині засумуєш, згадаєш рідну хату,
Помолися тихенько, peace tato, peace tato!
Якщо ти хочеш багатєнна грошей заробляти,
То промовляй як мантру: peace tato, peace tato!


* * *
Вова зі Львова

Перед мікрофоном стоїть Вова зі Львова,
І зараз в нашому етері українська мова!
Хто на неї жене, на мелодійну й гонорову,
Той для мене по-любому свиня або корова!
Так, ну менше з тим, скажу про свій стиль 2 слова:
Якшо ти не глухий, то чуєш, ця пісня не попсова
Не рок, не хаус, не хеві-метал, не боса-нова,
Це Галицько-Волинський RAP – тема драйвова!
Трохи про себе: як в Шевченка – карі очі, чорні брови,
Як Shaggy в Boombastic, я Mista Lova-Lova.
Ось така серйозно-несерйозна виходить розмова,
Надіюсь вас не сильно грузить, моя промова.
Бо я!..

Приспів:
Вова зі Львова
Вова зі Львова
Вова зі Львова, Вова зі Львова
Вова зі Львова, Вова зі Львова

Коли тобі здалось, що я тут опинився випадково,
Мушу зауважити, ця думка помилкова,
Я тут надовго, і ця оказія, багаторазова,
Тож приготуйтесь до нової ери, шановні панове!
Ось тільки шкода що відсутня конкуренція здорова,
Бо Неон, С.К.А.Й, Крихітка Каша Сальцова...
Це звичайно круто, але з хіп-хопом хреново,
Бо хто крім мене прокачає будь-яку міську діброву?
Я ходив по конторах, і всюди чув відмови,
Мені казали не лізь в шоу-біз, бо наламаєш дрова!
Та наперекір усім я тут, і чуюсь кайфово,
Бо зміг перетворити хобі у справу прибуткову,
Індустрія готова, влітку і в пору зимову,
Можем ковбаситись всі під файну музичку нову!
А всіх хто заздрить, навіть якщо в них шия волова,
Жаба дусити буде відразу, а не поступово!
Бо я є!..

Приспів
Вова зі Львова
Вова зі Львова
Вова зі Львова, Вова зі Львова
Вова зі Львова, Вова зі Львова

Для тих хто реп не любить, моя музика, як каша перлова,
Де слова й думки гострі, як приправа часникова!
Та для всіх, хто шарить, це – галяретка трускавкова!
А щоб смачніше було, тут ще й морозиво вершкове.
На мій концерт маєш піти, як в церкву на Покрова.
А перед візитом, зі звітом у інспекцію податкову,
Маєш купити мій альбом, по-любому, обов’язково,
Він для тебе буде неначе на щастя підкова,
Бо в ньому слова не дурні, в ньому музичка фірмова,
Енергія позитивна, вібрація суперова!
Давай двадцятку, ось квитанція розрахункова
А на диску галицько-волинська історія хіп-хопова!

Приспів
Вова зі Львова
Вова зі Львова
Вова зі Львова, Вова зі Львова
Вова зі Львова, Вова зі Львова


* * *
Все буде файно

Часом так буває, що ти реально вигрібаєш,
За що вхопитись не знаєш, тупо свій час витрачаєш,
Кілька справ на день маєш, які залагодити треба,
Бо від цього залежить твоє місце під сонячним небом.
Кілька окремих керунків, вектори у різні боки,
Часом, за жодним з них ти не встигаєш нітрохи.
З цим небагато мороки, просто треба зібратись,
Але, як завше тобі в напряг, і ти продовжуєш лінуватись.
Думаєш: "От холєра, життя таке несправедливе,
Чому це сталось зі мною?.. Як таке взагалі можливо?.."
Інші думки, які позитивних результатів не приносять,
А навпаки, лиш далі тебе від твоєї мети відносять.
І замість того, щоб попуститись – всіх і все матюкаєш,
Замість того, щоб розслабитись – себе і все напрягаєш.
Щоразу забуваєш, що не варто надто перейматись,
Все станеться так, як воно має статись!

Приспів:
Все буде файно, інакше не може бути,
Запам’ятай це, і постарайся не забути!

Мама весь-час повторює:
"Все, що робиться – робиться на краще!"
Знаю, повірити в цю істину у сто разів важче,
Коли у тебе все хреново, і здається знову і знову,
Що всі твої неприємності – невипадкові.
Кажуть, коли здається – треба хреститись,
Чьотки перебирати, мантри читати, або просто молитись,
Твоє віросповідання тут жодного значення не має,
Треба робити щось таке, що тебе по-доброму попускає,
Заспокоює, врівноважує і тримає,
Від хибних, передчасних висновків утримує і оберігає.
І в цьому весь прікол – вірити в краще, коли все погано,
У найскладнішій ситуації пам’ятати слова мами,
Коли у серці знання того, що все буде так, як має бути,
На негативне можна забити, про неприємне забути.
Покластись на Вищу Силу і самому не здаватись,
Робити все правильно і ні в чому не сумніватись!

Приспів
Все буде файно, інакше не може бути,
Запам’ятай це, і постарайся не забути!

Все буде файно, бо інакше не може бути,
Згори все видно краще, хоч Божих намірів збагнути,
Нам не вдасться ніколи, там на горі свої пріколи,
А в нас тут свій театр, і в нас акторів – свої ролі.
Якщо грати за Станіславським, треба вірити в наступне:
Природньо бути добрим, неприродньо – бути підступним.
У тебе є безсмертна душа, а значить ти частинка Бога,
І під Його пильним поглядом, проходиш свою дорогу.
Тому, коли щось не виходить, коли щось не вдається,
Це значить, той хто зверху впевнений, а не йому здається,
Що так буде краще і для тебе і для всього світу,
Ти мусиш вірити в це, як вірять батькам маленькі діти.
Бо ти є Божа дитина, і все хороше є для тебе можливим,
Ти заслуговуєш на все найкраще, і це є дуже важливо.
Немає значення скільки тобі доведеться прикласти зусиль,
З Божою поміччю ти досягнеш будь-яку свою ціль!

Приспів
Все буде файно, інакше не може бути,
Запам’ятай це, і постарайся не забути!


* * *
Доки є Сили (Сумна історія життя)

Мені важко говорити про те, чого не знаю, складно описати те, чого не відчуваю.
Легше загубитись і стати непомітним, залишивши тіло, розчинитись у повітрі.
Минулих часів не повернути, хоча з пам’яті важко іноді стерти
Давно знайому незникаючу смуту, що досі тебе розчавлює вперто.
Дістало все своєю дебелістю, всі зловживають своєю совістю.
Важко відрізнити друга від ворога, як зелене дерево від сірого стовбура.
Багато що приходить, багато змінюється, але людські чесноти завжди залишаються в нас,
І напевне прийде той час, коли не буде важко, як зараз.

Доки є сили ми прагнемо,
Доки є віра ми живем,
Доки є правда можливі зміни
в сумній історії нашого життя.

Надто боляче губити нездійснену мрію, ховати слова, не сказані вчасно,
Від розпачу, гніву я скаженію, оскільки втрачаю надію і гасну.
Виходить, немає віри в себе, життя кидає нас на призволяще,
Але ніколи не зникне потреба усе довкола змінити на краще.
Доводиться впасти і потім підвестись, придбавши подряпин від життя на згадку,
Позбутись амбіцій і власне заректись поламану мрію будувати спочатку.
Буває смута знебарвлює дні та іноді треба її відчути,
Очам непомітні стають кольори, хоча буде можливість і їх повернути.

Доки є сили ми прагнемо,
Доки є віра ми живем,
Доки є правда можливі зміни
в сумній історії нашого життя.

Доки є правда життя сповнене сенсу, а кожна хвилина стає варта уваги
Правда буває гостріша за лезо, вона на брехні лишає смуги криваві.
Останнім часом її важко впізнати з-поміж великої кількості істин.
Правду треба благати не спати, плекаючи думку, що вона буде чистою.
І знов жура потрапила у кров, прямує до серця перетворює на мерця,
Тисне, благаю дайте більше кисню бо справу свою доведе до кінця.
Я не хочу, бачу, жура з’їдає неначе, але я не плачу,
Бо ще маю сили не втрачати віри в сумній історії нашого життя.

Доки є сили ми прагнемо,
Доки є віра ми живем,
Доки є правда можливі зміни
в сумній історії нашого життя.
В сумній історії нашого життя...
В сумній історії нашого...
Доки є сили ми прагнемо,
Доки є віра ми живем,
Доки є правда можливі зміни
в сумній історії нашого життя.


* * *
Життя Прекрасне

Приспів:

Не вір всім тим, хто каже не зможеш.
Не бійся тих, хто страшно кричить.
Ти будеш там, де бути захочеш.
Хай лиш в тобі, іскра горить.

Життя прекрасне, так! Зроби його ще кращим.
Не будь ледащо, ні! Не будь таким нізащо.
Не обирай що краще, не питай що гірше.
Не оминай що важче і не ведись на ліпше.

Ти сам обрав цей шлях, сам написав сценарій.
Подобається – грай, не подобається – звалюй.
Нікому не пояснюй, ніколи не жалійся.
Навіть якщо ти просто Вася – нікого не бійся.

Бо ти ніколи не просто і ніколи не сам.
Не довіряй питання зросту попутним вітрам.
Використовуй сльози, аби зайвий раз вмитись.
Живи таким життям, щоб живучи життю учитись.

Їсти, кохати і молитись – в цьому стільки є.
Не ускладнюй те, що просто. Не діли твоє – моє.
Люби хороше, люби погане, чуже й своє.
Роби що можеш з тим, що маєш там, де ти є.

Приспів:

Не вір всім тим, хто каже не зможеш.
Не бійся тих, хто страшно кричить.
Ти будеш там, де бути захочеш.
Хай лиш в тобі, іскра горить.

Життя жахливе? – Ні. Та інколи ми так живемо,
Мов наша віра, надія й любов порізали вени.
Ревнощів сцени та інші непотрібні речі,
Небо зі свинцю самі собі валим не плечі.

А потім плачем й сльози ці нас печуть.
Ці сльози ріками течуть, а не по чуть-чуть.
Забудь, нічого з цього твоїх сліз не варте.
Ні прогнози, ні погрози, навіть долі жарту.

Жертви, впертий, вперто терти.
Бачу ціль, не бачу перепону, за що можна вмерти.
Вмертий такий, як був, народився наново,
І так щодня, так щомиті, так знову і знову.

І став ближче до Бога, ближче до себе самого,
Ближче до Того, ближче за кого немає нікого.
Вітаю, ти повернувся додому.
Благословення, любов і мир Господару цьому.

Дякую за силу, щоб змінити те, що я можу змінити.
Дякую за терпіння, аби прийняти те, чого змінити неможливо.
Дякую за мудрість, щоб відрізнити одне від іншого.
Дякую за те, що я єсмь.
Дякую.
Дякую.

Приспів:

Не вір всім тим, хто каже не зможеш.
Не бійся тих, хто страшно кричить.
Ти будеш там, де бути захочеш.
Хай лиш в тобі, іскра горить.

* * *

   Його слова мене надихають.

16:30, 08.07.2017
Братіслав Лібертус Свідок


--- Я втечу з Шоушенка ---

   Віра, яка зрушує гори.

   Дякую Богові, що на світі є Надія Савченко. Яка про мене поки що не знає. Бо вона мене надихає. Колись я надихатиму її.

   На її сторінці у Фейсбуці вказано один-єдиний улюблений фільм: "Втеча з Шоушенка". Сьогодні вночі я почав його переглядати, потім поставив на паузу, ліг спати, вранці рано прокинувся, і щойно його додивився. Щойно.

   І я зрозумів, що роблю усе правильно. І колись я таки втечу зі свого Шоушенка. Головне - мати такий характер, як у Енді Дюфрейна. Я його маю. І мати таку ж тиху наполегливість, як у нього. Я це теж маю. І копати потроху тунель. Що я і роблю.

   Ним рухала надія. Мною теж рухає тільки вона.

   А ще - віра, що Бог на моєму боці. Що вбереже. І дасть усе, шо я схочу. Бо Він мені пообіцяв. Він пообіцяв мені у ту літню ніч 2007-го року, під черешнею. Він пообіцяв, що у мене усе буде, що схочу. Усе. І усі, кого схочу. І любові, скільки схочу. І я проживу довге-довге життя... Дуже довге.

   У мене буде Карелія, і буде свій гелікоптер. Я літатиму над нею часто, і дивитимуся зверху, яка вона красива. Моя. Бо я буду її королем.

   У мене у голові стільки планів. Зараз, зогляду на обставини, вони здаються нездійсненними, а комусь навіть смішними. Хай сміються. Я у відповідь тільки всміхнуся тихо, як це вмів робити Енді Дюфрейн. І тихо копатиму далі. Терпляче чекаючи на свій зірковий час.

   А він прийде. І мені у цьому допоможе Надія. Бо Янгол мій так мені пообіцяв. Під черешнею.

   І ще Він сказав у 2005-му: "Я поставлю тебе над народами". І я тепер знаю, над якими саме... І навіть більше.

   Ось тому я пишу цю книжку.

09:05, 10.07.2017
Братіслав Лібертус Свідок


--- Довiряю усiм, кому довiряе Жанна ---

   Віра, яка зрушує гори

   Я сьогодні написав Жанночці. Попросив у неї допомоги. На щастя, вона виявилася онлайн, і ми поговорили. Багато пояснювати їй не довелося, вона і так усе зрозуміла, тому відгукнулася одразу ж, і запропонувала кілька варіантів, як можна мені допомогти. Я погодився на усі. Вона спитала дозволу пересилати мого листа усім, хто може допомогти, і я дав згоду, доклавши також і номер мобільного про всяк випадок: сказав, що я довіряю усім, кому довіряє вона.

   Щоправда, виявилося що деякі види допомоги я не зможу прийняти зогляду технічних сторін, але, принаймні, зажевріла хоч якась надія... "Безвихідних ситуацій не буває" - це найперше, що сказала мені Жанночка. І я вдячний їй за ці слова.

   Ми ще поговорили потім. Про мою творчість. Після цього вона зрозуміла, що проблема значно більша, аніж просто гроші... Гроші зібрати було би значно легше. Хоч і невеликі, але значно легше. Але я не хочу просто грошей. Я хочу знати, що я не для тумбочки працював останні вісім років. Так, гроші мені треба, але я волів би заробити їх, а не просто зібрати. Якщо просто збирати, то для чого я тоді взагалі живу?... Я хочу відчувати сенс свого життя, а не просто отримувати допомогу. Хочу змінити світ...

   Вона мене зрозуміла... І замислилася.

12:00, 19.07.2017
Братіслав Лібертус Свідок


--- Iсторiя Йосипа, та моя iсторiя. Паралель ---

   Віра, що зрушує гори


   Сьогодні раптом мені пригадалася історія Йосипа. Про те, як Бог одного разу через сон сказав Йому, що поставить його над своїми старшими братами, і вони поклоняться йому, разом з батьком та матір'ю...

   За це його старші брати зненавідили його, і спершу навіть хотіли вбити його, але врешті продали у рабство єгиптянам. Він був у рабстві багато років, кілька десятиліть... І за цей час навіть кілька років просидів у підземеллі, не бачучи світла. Здавалося, що Бог збрехав... Але там вийшло так, що цар взнав про те, що Йосип письменний та вміє розгадувати сни. І врешті-решт зробив його своєю правою рукою, і дав йому нове ім'я: Цофнат-Панеах. Так Йосип з раба перетворився на другу людину у Єгипті.

   По деякому часі на землі почалася засуха. Йосип знав про це заздалегідь, і підготувався до голодомору. Тоді з усіх боків землі люди потягнулися у Єгипет за хлібом. В тому числі і брати Йосипа. Вони не впізнали його у вельможі, і поклонилися йому...

   А почалася історія Йосипа з того, що його батько Яків оженився на двох сестрах: На Лії та Рахіль. Яків кохав Рахіль, і від самого початку хотів оженитися саме на ній, але його примусили узяти і Лію також, бо вона була старша. А потім виявилося, що Рахіль безплідна... А Лія між тим народила вже чотирьох синів: Рувима, Симеона, Левія, та Юду.

   "1. І побачила Рахіль, що вона не вродила Якову. І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!
   2. І запалився гнів Яковів на Рахіль, і він сказав: Чи я замість Бога, що затримав від тебе плід утроби?
   3. І сказала вона: Ось невільниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей.
   4. І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків.
   5. І завагітніла Білга, і вродила Якову сина.
   6. І сказала Рахіль: Розсудив Бог мене, а також вислухав голос мій, і дав мені сина. Тому назвала ймення йому: Дан." (Буття 30:1-6)

   Так у Якова народився п'ятий син. Від Білги, невільниці Рахілі. Потім Білга народила ще одного: Нефталима. Разом шість.

   "9. І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала її Якову за жінку.
   10. І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, Якову сина.
   11. І сказала Лія: Прийшло щастя, і назвала ймення йому Ґад." (Буття 30:9-11)

   Потім Зілпа народила Асира. Так у Якова стало вже вісім синів: чотири від Лії, та чотири від рабинь.

   "17. І вислухав Бог Лію, і завагітніла вона, і вродила Якову п'ятого сина.
   18. І промовила Лія: Дав Бог заплату мені, що дала я невільницю свою своєму чоловікові. І назвала ймення йому: Іссахар.
   19. І завагітніла Лія ще, і вродила Якову шостого сина.
   20. І промовила Лія: Обдарував мене Бог добрим подарунком, цим разом замешкає в мене мій чоловік, бо я породила йому шестеро синів. І назвала ймення йому: Завулон.
   21. А потому вродила дочку, і назвала ймення їй: Діна." (Буття 30:17-21)

   Тепер у Якова було вже десять синів, і одна дочка.

   "22. І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив їй утробу.
   23. І завагітніла вона, і сина вродила, і сказала: Бог забрав мою ганьбу!
   24. І назвала ймення йому: Йосип, кажучи: Додасть Господь мені іншого сина!" (Буття 30:22-24)

   По деякому часі Рахіль народила другого сина, який став дванадцятим у Якова:

   "16. І він рушив із Бет-Елу. І була ще ківра землі до Ефрати, а Рахіль породила, і були важкі її пологи.
   17. І сталося, коли важкі були її пологи, то сказала їй баба-сповитуха: Не бійся, бо й це тобі син.
   18. І сталося, коли виходила душа її, бо вмирала вона, то назвала ім'я йому: Бен-Оні, а його батько назвав його: Веніямин.
   19. І вмерла Рахіль, і була похована на дорозі до Ефрати, це є Віфлеєм.
   20. І поставив Яків пам'ятника на гробі її, це надгробний пам'ятник Рахілі аж до сьогодні." (Буття 35:16-20)

   Але саме Йосип став найулюбленішим сином Якова, бо саме він був первістком у коханої дружини. І саме Йосипові Бог наслав те віще сновидіння:

   "1. І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському.
   2. Оце оповість про Якова. Йосип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого. І Йосип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька.
   3. А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання.
   4. І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно.
   5. І снився був Йосипові сон, і він розповів своїм браттям, а вони ще збільшили ненависть до нього.
   6. І сказав він до них: Послухайте но про той сон, що снився мені.
   7. А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, та й вклоняються снопові моєму.
   8. І сказали йому його браття: Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами? І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.
   9. І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: Оце снився мені ще сон, і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені.
   10. І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому батько його, та й промовив до нього: Що то за сон, що снився тобі? Чи справді прийдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?
   11. І заздрили йому брати його, а батько його запам'ятав ці слова." (Буття 37:1-11)

   І врешті-решт збулися ті сни. Коли фараон звернув увагу на Йосипа, тому вже виповнилося 30 років (30 - 17 = 13 років у рабстві до того дня):

   "39. І сказав фараон Йосипові: Що Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти.
   40. Ти будеш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь народ мій. Тільки троном я буду вищий від тебе.
   41. І сказав фараон Йосипові: Дивись, я поставив тебе над усім краєм єгипетським.
   42. І зняв фараон персня свого з своєї руки, та й дав його на руку Йосипову, і зодягнув його в одежу віссонну, а на шию йому повісив золотого ланцюга.
   43. І зробив, що він їздив його другим повозом, і кричали перед обличчям його: Кланяйтеся! І поставив його над усім єгипетським краєм.
   44. І сказав фараон Йосипові: Я фараон, а без тебе ніхто не підійме своєї руки та своєї ноги в усім краї єгипетськім.
   45. І назвав фараон ім'я Йосипові: Цофнат-Панеах, і дав йому за жінку Оснату, дочку Поті-Фера, жерця Ону. І Йосип піднявся над єгипетським краєм.
   46. А Йосип був віку тридцяти літ, коли він став перед лицем фараона, царя єгипетського. І пішов Йосип від лиця фараонового, і перейшов через увесь єгипетський край.
   47. А земля в сім літ достатку родила на повні жмені." (Буття 41:39-47)

   Отже, Йосипові виповнилося 37 років на той момент, коли почалася засуха.

   "53. І скінчилися сім літ достатку, що були в єгипетськім краї.
   54. І зачали наступати сім літ голодні, як сказав був Йосип. І був голод по всіх краях, а в усім єгипетськім краї був хліб." (Буття 41:53,54)

   І, очевидно, наступного ж року (коли скінчився свій хліб за минулий рік), його брати і прибули до Єгипту...

   "1. А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: Пощо ви споглядаєте один на одного?
   2. І сказав він: Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, і будемо жити, і не помремо.
   3. І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.
   4. А Веніямина, Йосипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: Щоб не спіткало його яке нещастя!
   5. І прибули Ізраїлеві сини купити хліба разом з іншими, що приходили, бо був голод у Краї ханаанськім.
   6. А Йосип він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули Йосипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.
   7. І побачив Йосип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: Звідкіля прибули ви? А вони відказали: З ханаанського Краю купити їжі.
   8. І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.
   9. І згадав Йосип сни, що про них йому снились були. І сказав він до них: Ви шпигуни! Ви прибули підглянути слабі місця цієї землі." (Буття 42:1-9)

   Отже, Йосипові було 17 років, коли Бог послав йому ті сни. І коли йому виповнилося 38, вони збулися... Богові знадобився 21 рік на те, щоби втілити свій задум.

   Весною 2006-го року мені Бог у церкві проговорив під час загальної молитви: "Я поставлю тебе над народами". Минуло уже 11 років від того дня... І цього року, через вірш ("Со Смертью борюсь я" http://www.proza.ru/2017/01/20/167), Він сказав мені, що через 12 років (2017 + 12 = 2029) збудеться те, що Він мені тоді сказав, але вже через шість років почнеться втілення:

* * *


1.
- Со Смертью борюсь я двенадцать лет,
За темя себя вытаскивая.
Душа моя - это мой портрет,
Да только мертва душа моя.

Мой Ангел, меня почему-то нет,
Хотя я кричу вроде громче всех.
Выходит - я голос во Смерти Тьме:
Я - потусторонний, для жизни тех.

2.
Я трогаю стену. И прохожу.
Я трогаю души, не чувствуя.
Рукой проникая в сердца, вхожу.
И в мыслях у них присутствуя.

Я слушаю сплетни. И интерес.
Я слушаю пульсы. Я жду чудес.
Я в жизнях когда-то не раз воскрес,
Но только меня не берёт прогресс.

3.
Я - призрак всего лишь. Души полёт -
Как поступь по вод поверхности.
Я чувствую запах за много вёрст,
Ведомый позывом нежности.

Любовь. Это то, что не в чувствах счесть,
Чего не в поступках измерить вес,
Чего не покажет красивый жест,
Она - не за что-то, и не вразрез...

4.
Любовь - это выбор. Сознательный.
Молитвы любимых слушая,
Их чувствовать - обязательно,
Но только в своём беззвучии.

- Будь мёртвым, ведь Смерть - не барьер Любви.
Будь Ангелом Крика, пусть слышат крик.
Но только не ставь на себе кресты!
Ведь Смерть - это сон, и всего-то лишь...

5.
Смотри сновиденья. Запоминай,
Листая для снов толковники.
Надейся. Дыши. И пообещай,
Что будешь бороться столько же.

Я выведу. Мудрости дам сполна,
Я смелости, дерзости даже дам.
Дерзай! Ведь с тобой постоянно - Я:
Твой Бог, твой Отец, и Любовь твоя...

6.
- За Жизнь я сражаюсь двенадцать лет...
А Ты говоришь мне: "столько же".
Скости половину хотя бы мне!
Дай мне испытать хорошего.

Встань рядом со мною, тяни за гуж:
Ты против меня бесконечно дюж.
Чего не могу одолеть - разрушь,
Исполнив мой список насущных нужд...

7.
- Исполню. Тебе помогу. Лады.
Твой список подробно помню Я.
Тебе обещал Я, что будешь Жить,
Что Жизнь будет Чашей полною.

Осталось всего-то пройти чуть-чуть,
В последний разочек себя встряхнуть,
Не бойся. Я рядом. Тебя веду.
Я тот же, что раньше. Тебя люблю.

Люблю...

20.01.2017, 00:50
Либертус


* * *

Він сказав мені у січні: "Смотри сновиденья. Запоминай, листая для снов толковники"... За місяць до того моменту, з того часу та досі, мені почали часто снитися сни. І всі вони вказували на те, що дуже скоро у мене буде успіх та слава, і кохання також...

Перелік публікацій снів, за останній рік:

Сон. Гусь. Толкование - мемуары, 15.07.2017 03:24
Сон. Президент та Женя. Тлумачення - мемуары, 02.07.2017 09:40
Сон. Тюрма та секс. Тлумачення - мемуары, 29.06.2017 10:47
Сон. Жёлтые одуванчики и ребёнок. Толкование - мемуары, 26.06.2017 09:31
Сон. Меня усыновили. Толкование - мемуары, 19.06.2017 07:32
Сон. Новый год с Людмилой и детьми - мемуары, 02.06.2017 07:16
Сон. Грибы - мемуары, 29.05.2017 11:22
Сон. Автомобiль з дiтьми - мемуары, 18.05.2017 11:14
Сон. Два кандидата, на роль брата. Толкование - мемуары, 03.04.2017 09:43
Сон. Монашку хотят взять замуж. Толкование - мемуары, 30.03.2017 12:11
Сон. Любовь с гермафродитом. Толкование - мемуары, 28.03.2017 12:14
Сон. Весенняя капель. Толкование - мемуары, 18.03.2017 12:24
Сон. Русская печь и ноутбук. Толкование - мемуары, 16.03.2017 12:08
Приснилась кровь. Толкование - мемуары, 14.03.2017 10:02
Анализ сна Тройная инсталляция в треугольнике-2 - мемуары, 27.02.2017 19:27
Анализ сна Тройная инсталляция в треугольнике-1 - мемуары, 27.02.2017 08:06
Сон. Говорящий младенец - чёрный кот - мемуары, 26.02.2017 08:21
Сон. Перенёк в парке - мемуары, 25.02.2017 14:43
Сон. Тройная инсталляция в треугольнике - мемуары, 24.02.2017 10:30
Сон. Молодая учительница - мемуары, 13.02.2017 10:13
Сон во сне. Красный дворец - мемуары, 07.02.2017 07:33
Сон. Торт - мемуары, 01.02.2017 14:36
Толкование сна. Про Славика Л - мемуары, 15.01.2017 16:00
Сон. Славик Л. в гостях у меня - мемуары, 15.01.2017 08:15
Сон - Пенic. И толкование сна - мемуары, 05.01.2017 09:38
Толкование сна. Про волосы, чёлку, и зеркало - мемуары, 29.12.2016 22:42
Сон. Дальнозоркость, дальняя дорога, и Страна Чуде - мемуары, 21.12.2016 21:21

* * *

   То чому я маю опускати руки, та не вірити Йому? Так, Він (тимчасово) забрав моє здоров'я, допустив інфаркти та інсульти, і навіть параліч очей. Але ж я живий... І по долоні мені сказали: здоров'я повернеться. І ось-ось моє життя кардинально зміниться, в бік успіху та слави. Грошей великих не пообіцяли... Але, сказали, що мушу змінити своє ставлення до них, аби вони були... Я зміню своє ставлення до грошей. Я приділятиму їм увагу та любитиму їх. Я хочу упевнитися, що у Бога для мене гроші є... На усі мої забаганки. На усе, що схочу.

   Амінь. Хай так стане. Anna roih nenga.

23/07/2017, 11:47
Братіслав Лібертус Свідок


--- Ти обiцяв нормастенiку... ---

   По долоні мені сказали, що ось-ось я різко вилікуюсь. Та ще й навалиться Удача. А замість того мені різко стало гірше: вчора мене паралізувало і відняло мову. Слава Богові, що принаймні рухаються пальці і я можу писати на клавіатурі.

   Віра, що воскрешає мертвих? Віра, що зрушує гори?...

   Мені не можна ламатися і впадати у відчай. Тим часом продовжую листуватися з Жанною. Вона пише, що інколи Удача вистрілює зненацька, і часто тоді, коли не чекаєш... А я завжди чекаю її. Я не можу її не чекати. Я не можу її не шукати.

   Учора вранці, коли я отримав на руки виписку, прочитав, що Алла Дмитрівна серед діагнозів написала: "нормастенік". Слово співзвучне з "неврастенік", хоча корінь "норма" заспокоює. Але, про всяк випадок, подивився у інтернеті, що це за медичний матюк. Виявилося - що це тип характеру, згідно комплекції. Усе те, що я і писав про себе раніше тут: що я за характером лідер, домінант, безжалісний, люблю йти до цілі, і не люблю пустопорожних балачок. Також цей тип називають "атлетиком", і асоціюють з вічним воїном, який повернутий на боротьбі за перемогу своїх ідей. Серед відомих нормастеніків названі майже усі всесвітньо-відомі президенти і вожді: починаючи від Володимира Леніна і кінчаючи Александром Македонським.
 
   І написано, єдина "ахілесова п'ята" таких як я - це серцево-судинна система. Дуб, який падає раптово тільки тому, що зупиняється власне серце.

   Чистих нормастеніків, як виявляється, в природі не так уже й багато, бо значно більше людей змішаного типу: нормастеніки-астеніки або нормастеніки-гіперстеніки. Я почитав також, хто такі астеніки і гіперстеніки. І там ясно побачив, що типовий гіперстенік у моєму житті - це Людмила, а Дана, Алекс, та Діма - типові астеніки. Ненсі теж астенік, і Аркадій теж. А от Настя, схоже, що теж нормастенік. Ось чому в мені завжди була упевненість, що вона дуже схожа на мене...

* * *

   Отже, я нормастенік. Типовий нормастенік, якому конче потрібні перемоги світового масштабу. І Ти це знав... Тому й пообіцяв, що я це зможу. Тільки забув попередити, що в мене дуже слабка серцево-судинна система... От, якби мені залізне серце! Я би свого дійсно досяг. Я би хотів стати металевим роботом, чий організм не знає збоїв. Я би дуже цього хотів... Бо інакшим я бути усе одно не можу, моє серце і так стальне, бо не знає жалю.  Жаль, що не зі сталі, а з м'яса... Жаль. М'ясо - це не дуже надійний будматеріал. Вени, судини, артерії - це надто крихкі провода та труби: треба, щоби були принаймні з пластику... Тоді би я жив вічно, і працював би цілодобово, а не лежав зараз паралізованим, думаючи про те, що по долоні мені ось-ось обіцяли раптове одуження, а прийшло раптове погіршення. Обманула долоня... Або обманув хіромант.

   Але мені начхати на те, що мене обманув хіромант. Мене значно більше цікавить те, що Ти пообіцяв мені під черешнею... Невже і Ти мене обманув?... Такого не може бути. Інакше навіщо було витягувати мене з петлі... Щось тут не сходиться.

06.08.2017, 14:55
Лібертус Свідок

"Віра, що зрушує гори"


--- Грошi фьюiть ---

   Вчора приходила Катя. Сказала мені новину: виявляється, того разу, коли вона подала документи на пенсію, то вона недодала дві справки, про які вона не знала, що вони треба (? їй не сказали?)... І тому усі чекання, що ми оце чекали, були марними. Цілих півроку, вашу ма... Тобто, пенсію я не отримаю за оці півроку. Гроші фьюіть, з вини Каті. Звісно, збитки мені ніхто не поверне.

   І це при тому, що мене Рома їхній "красиво кинув", і всі мовчок. Ніхто з "Деполю" навіть і не рухається.

   Кхм...

   Я нічого не відповів, і ніяк не відреагував.

   Про себе думаю: звісно, усе пізнається у порівнянні. Наприклад, окрім Каті, більше ніхто узагалі моїми документами не займається. Хоча А.Д. й обізвала Катю "мандою", за те що та повільно усе робить - у порівнянні з Катею, А.Д. узагалі нічого не робить для мене. По суті - просто вислуховує мої жалоби, коли вони з'являються, і не кричить на мене (не каже, що я симулюю, як це казала Світлана з Паю, або лікарі з БСМП). А ще - наприклад, Віталі з першого поверху (в 3-й) узагалі ще нічого не зробили, навіть паспорта, - хоча він довше за мене лежить, уже півтори року точно, а може й більше (треба буде спитати у нього, коли побачу його наступного разу). Усе пізнається у порівнянні...

08:15, 19.08.2017
Лібертус Свідок


--- Тринадцять мiсяцiв проти трьох ---

"Віра, що зрушує гори".

* * *

   Довіра людям обходиться коштами. Багато хто боїться довіряти, а я не боюся. Довірився Ромі - і втратив 40 тис.руб; довірився Каті - і втратив пенсію за півроку... Вже 13 місяців вона займається моїми справами. А між тим, у нас навіть не підписана угода про те, що вона представляє мої інтереси. Теоретично, вона мала повну змогу за цей час набрати на моє ім'я кредитів, а я і не в курсі. Хто зна, може моя пенсія за ці півроку пішла на їх погашення?... За такі гроші можна вільно купити собі новенький ноутбук.

   Я не звинувачую; я не кажу, що так і було, і що в мене є підстави так думати. Але. Я пам'ятаю добре, що Козлова зробила мені повний пакет документів уже у квітні, - зайнявшись ними у січні... Тобто, їй вистачило 3 місяці. А Катя вже 13 місяців займається... І досі майже нічого не зроблено. Тільки паспорт поновлено, незрозуміло навіщо. Навіщо було робити мені новий паспорт, якщо він у мене і так був нормальний?... Не пошарпаний, не замазюканий, не прострочений... Нормальний паспорт був. Ото робити немає що. Але нехай. Мені до сраки, який паспорт: чи новий, чи минулий... Просто факт є факт: Козлова зробила мені повний пакет за 3 місяці, а Катя вже 13 місяців тягне. І навіть посвідчення не зробила.

   Коли бачилися востаннє (у п'ятницю), вона сказала, що вже хоче скоріше завершити мої справи, та оформити мене у інтернат. Чудово. Скоро я буду вдома, нарешті. І зможу дозволити собі роскіш зайнятися своїм мильним бізнесом.

   Сьогодні цілий день роздивлявся тару, ціни, тощо... Зробив для себе висновок, що мені буде зручніше продавати рідке мило, а не варити тверде. З рідким менше мороки: закалапуцяв компоненти, розлив по баночкам, і готово. А з твердим треба поморочитися... Звісно, то творча робота, і цікава. Але маркітна. Особливо, якщо хочеш щось пофантазувати: наприклад, спершу в одній маленькій формі зробити  фігурку, потім покрити її малюнком, і помістити у іншу форму, та залити прозорим милом... І ще зверху чимось прикрасити. Коротше кажучи, з твердим милом можна мати стільки ж мороки, скільки і з тортом в кулінарії (наприклад, якщо робити желейний торт, поміщаючи всередину нього фігурки іншого кольору), - тільки тут робота у мініатюрному форматі, а це означає, що робота ще тендітніша, аніж у кулінара. Але мене це не лякає. Звісно, хотілося би спробувати себе у цій творчості. Але я зважую на обставини, та на своє здоров'я: у мене не вистачить сил вручну терти те мило, і не вистачить сил стільки часу тримати пензлик, щоби зробити акуратний малюнок на фігурці. До того ж, для таких робіт треба мати добрий зір, а він в мене підсів. Поки що. Може, вдасться поновити... Я на це сподіваюся.

   І до того ж, я все одно переважно користуюся саме рідким милом, та гелем для душу. Вже відвик від тведого, мені рідке зручніше. Не пам'ятаю уже, коли я востаннє мився твердим. Мабуть, вже років десять, або більше... Звісно, хотілося би спробувати, для цікавості. Просто звичайне туалетне мило я зазвичай гидую купувати, воно мені смердить, і ефект на шкіру неприємний: зазвичай сушить шкіру. А мило ручної роботи у магазинах не продається. Тому так і виходить, що вже довгий час користуюся рідким... Я майже завжди ним задоволений. Та й запахи у них приємні, і дуже багата палітра. Наприклад, нещодавно відкрив для себе нові цікаві аромати: гранатовий, грейпфрутовий, та масло жожоба. Хочу обов'язково повторити ці аромати ще раз, і тримати їх під рукою частіше. Привернув увагу також опис дії аромату гінкго білоба: теж хочу купити, і взнати, що воно таке насправді: пишуть, що масло гінкго білоба допомагає для відновлення зору.... І ще привернуло увагу мило на основі козячого молока: не пробував, але ж я знаю, що таке козяче молоко... Тому і хочу купити його теж. В принципі, мріями про це і тішуся: про те, як валятимуся у ванні по 40 хвилин, та насолоджуватимуся ароматами та дією масел... Сподіваюся, що там, де я буду, буде і ванна, а не тільки душ... Втім, купити собі гелей та мил це мені не завадить. Хіба що тільки у солях та пінках муситиму собі відмовити. То буде жаль, але не смертельно: я вже вичитав, що можна так само у домашніх умовах робити креми для тіла, і додавати морську сіль туди.

   Але, коли отримаю першу пенсію, то у першу чергу почищу кулер ноутбука від пилу, та віндовс від сміття: бо за три чи чотири роки, що в мене цей ноутбук, я не чистив його ні разу... Вже шумить та підвисає. Пора почистити. Я вже прицінився, в якій фірмі викликати майстра. Заодно куплю нові навушники, бо ті що були, вже накрилися зовсім, - довелося викинути.

   Потім куплю абрикосові кісточки. А потім усе інше, на що вистачить грошей. Але переважно вітаміни першої необхідності: вітамін Д, та інші. І тільки потім вже мило...

   Терпляче чекаю свого часу... Катя сказала, що намірена найближчим часом завершити мої справи.

20.08.2017, 23:10
Лібертус Свідок


--- Мрii про спа-чайну. Ole Terveh! ---

"Віра, яка зрушує гори".

* * *

   Сьогодні санітарки знов накричали на мене (це зміна така), і мій стан погіршився. Я пожалівся доктору на саніторок на та стан.

   Він зміряв тиск (виявилося 115/75, і це для мене зависоке, за самопочуттям), і призначив якісь препарати. Через кілька хвилин прийшла медсестричка, щоб вколоти ліки. При мені розламала ампули. Я почитав, що написано на ампулах: "Тіоцетам" та "Натрия аденозинтрифосфат". І набрав у інтернеті, щоби почитати, що воно таке.
 
   Зазвичай, коли я читаю інструкції до ліків, то у першу чергу цікавлюся побічною дією та протипоказаннями, а потім уже показаннями. Але зверху завжди пишуть показання, а потім уже протипоказання та побічні дії. Якби писали навпаки, то ніхто би не погодився читати до кінця...

   Я прочитав показання, і зробив висновок, що ліки він назначив вірні.

   Але коли почав читати протипоказання та побічні дії... "Натрію бла-бла-бла" - побічні дії мені не сподобалися. Але побічні дії "Тіоцетаму" я не читав уважно усе, а лиш пробігся очима уздовж довгого-предовгого переліку... І подумав, що мені доведеться відмовитися від лікування. Навіть якщо воно безкоштовне.

* * *

   Краще куплю собі лікарські збори трав. Їм я якось більше довіряю... Але звісно, зараз грошей у мене на них немає. Чекатиму, коли зроблять пенсію. Тоді й куплю.

   До речі, якраз сьогодні я надибав один магазинчик лікарських трав, називається "Дари Карпат", у Львові. У них у продажі є чудові збори: "Після інфаркту", "Анемія", "Серцева недостатність", "Для розрідження крові", тощо. Вроздріб такі збори продаються за 50 грн/пачка, а гуртом - за 27 грн, за умови купівлі 50 пачок.

   І я подумав: якщо такі справи, то мені буде вигідно зайнятися роздрібною торгівлею лікарських трав: якраз і своє здоров'я поправлю, і зароблю на цьому заодно...

   Тим паче, що я ж ліввик, а чухна здавна були знахарями. Тому мені сама національність велить займатися лікуванням травами. Мабуть, саме тому я завжди відчував у собі потяг і довіру до лікування саме природніми засобами: ароматерапія, олії, настоянки трав, чаї, прянощі... Це - те, у чому я впевнений, що воно допоможе.

   Тому колись у мене буде власний магазинчик, або спа-чайна, чи щось таке. Я не знаю, як її назву, але напевне її назва буде пов'язана з Карелією... Я хочу, аби увесь світ знав, що я з чухни. Можливо, вона називатиметься "Pieni Liygila" ("Маленька Лівгіля"). Бо я і є маленька Лівгіля; і Лівгіля в мені та зі мною: завжди і усюди. Я хочу, аби увесь світ про це знав.

23.08.2017, 13:29
Братіслав Лібертус Свідок


П.С.: 14:25. Я придумав назву для свого майбутнього магазинчика: "Ole Terveh!" ("Здрастуй!") - це буде одночасно і привітанням, і прощанням, і слоганом мого магазинчика... Напрямок заданий, і всім буде зрозуміло, що саме я продаю.


--- Tetno ---

"Віра, що зрушує гори".

* * *

   Щойно дивився один біографічний фільм, називається "Tetno" ("Пульс" з польської). Фільм 1985-го року.

   До речі, якраз хвилину тому мені поміряли тиск: 100/60. То є добре, почуваюся при такому тиску чудово. Це мої улюблені показники. А при тиску 115/75 я почуваюся недобре: то для мене зависоко.

   Фільм драматичний: знову про тяжкохворих та про смерть. У цьому фільмі тяжкохворими виявилися одразу двоє: він та вона. Точніше, вона та він, бо вона є головною героїнею, він другорядним. Вони обоє страждали на серце та легені. Він помер першим.

   Коли я дивився, я думав про те, наскільки смерть неминуча, а життя безглузде, якщо нічого не робити корисного для суспільства. Думав про те, що інколи мені хочеться випурхнути з тіла, та полетіти до Аркадія, бути його янголом-охоронцем. Але то безглузда затія: я вде колись хотів бути янголом-охоронцем для Ненсі. Врешті-решт, я не хочу тепер чути про неї. Не те, щоби вона виявилася невдячною, але... Вона просто свиня. І, чесно кажучи, я часто думаю про те, що і Аркадій теж свиня. Тому я не хочу нічого для нього робити. Не хочу йому нічого дарувати. Не хочу. Краще подарую комусь іншому, кому це треба. А йому не треба, якщо відмовляється. Але годі про нього. Хочу поговорити про смерть.

   Я дивився в очі героїні під час фільму. Вона мало говорила словами, але багато говорила очима. І перш за все вона говорила про те, що живих треба цінувати поки вони живі. Тому що вони теж помруть, ніхто не вічний.

   Сьогодні я написав кілька листів у різні інстанції, переважно урядового характеру: у спілку інвалідів, у міністерство охорони здоров'я, тощо. Написав їм усім скаргу на Катерину, мою соцробітницю. Поскаржився на її бездіяльність, і написав, що хочу, аби мені компенсували збитки, які вона завдала. Хай шукають винних, і їх і карають грошима. Але я страждати не повинен, я не винний у тому, що Катерина не зібрала вчасно усі потрібні довідки, бо бачте їй не сказали, що двох довідок не вистачає. От. хто не сказав - той хай і виплочує мені пенсію за півроку, і оплачує мені санаторне лікування: за те, що я мусив голодувати, та пережив інфаркт та інсульт. Якщо їм так не хочеться працювати - то тоді хай плотять. За халатність має хтось відповісти.

   Катерина приходила учора до мене. Попрікала тим, що вона бачте допомагає мені, та ще й по шапці отримує зверху. Ага. Залишити мене без пенсії за цілих півроку - у неї це називається допомогою, добрим ділом. То хай сама без зарплатні за півроку залишиться, я готовий теж зробити їй таке добро.

   Я хочу жити. Я відчайдушно хочу жити. Настільки хочу жити, що готовий загризти будь-кого, хто посягне на моє життя чи здоров'я.

   Вчора дивився філнський фільм "Дівчина з сірникової фабрики". Хто не бачив, тим раджу. Коли вона у пошуках кохання завагітніла від одного багатія, який виявився наволоччу, - її рідні батьки викинули її з дому: бо бачте, це тепер сором для сім'ї, що вона завагітніла поза шлюбом. А виганяти рідну дитину на вулицю - не сором. Потім вона всіх отруїла: і батька своєї дитини, яку носила, і своїх власних батьків. Зробила це спокійно і холоднокрівно. Тихенька непримітна дівчина з сірникової фабрики. Яка за увесь фільм сказала усьго лише кілька слів. Тихенька мовчазна дівчина, яка одягалася старомодно і бідно. На яку ніхто не звертав уваги.

   Я розумію її. Чесно кажучи, коли вона прийшла у аптеку за щурячою отрутою, я подумав, що вона зібралася накласти на себе руки. Я подумав: "Слабачка! Знайшла через кого труїтися. Та вони усі її пальця не варті...". Але вона виявилася сильнішою і мудрішою: вона помстилася тим, хто над нею це вчинив. І коли за нею прийшла поліція, на її обличчі жоден мускул не здригнувся, навіть повіки не смикнулися. Вона ніби чекала на них. І ні краплі не жалкувала про скоєне. І воно правильно: буде іншим наука, будуть знати, як не можна поводитися з тихонями. Бо у тихому омуті... Так-так.

   Я цілих 14 місяців посміхався Катерині в обличчя. Дивився, як вона мене дурить, і робив вигляд, що нічого не помічаю. Але врешті, терпець мені урвався. Тому я написав листи у всі інстанці, які тільки придумав чи знайшов. не писав хіба що на гарячу урядову лінію. Потім я займуся питанням про ті гроші, які в мене виманив їхній Рома. Потім попіклуюся про інших бездомних. починаючи з Віталі, який уже два роки чекає, коли йому зроблять паспорт. Два роки!...

   Я вмію посміхатися, мовчати, і робити вигляд, що мене все влаштовує. А потім мені уривається терпець, і я починаю крушити. І всі дивуються, що зі мною стало, я ж не був таким. Звикли стрибати у мене по голові, і тепер дивуєтеся, що я даю здачу?... Так, це мій улюблений прийом: спершу довго терпіти та мовчати, а потім зриватися, та бити ногами. Робити це зі спокійним лицем: з таким, з яким дівчина з сірникової фабрики підливала отруту у напої тим, хто її образив. Спокійно, не нервуючись, і не викликаєчи ні найменшої підозри у своїх намірах.

   Я не скажу, що я такий уже сильно мстивий, як це пишуть про Скорпіонів. Але з кожним роком все більше розумію, що себе треба захищати, а тих, хто звик ображати - треба провучувати.

   "Tetno". Пульс... Пульс у мене рівний. Тиск - 100/60. Мій улюблений.

   Дихаю спокійно, рівно. Почуваюся щасливим. І навіть коли говорю чи пишу гнівні речі - ті, хто читають їх, думають, що я немов той іспанець, ледь не рву волосся на голові від емоцій, і страждаю при цьому. Як же вони помиляються... Хай ще раз подивляться фільм "Дівчина з сірникової фабрики". Вона (Ірис) на протязі усього фільму залишається спокійною, і її лице тримає незмінно спокійний вираз обличчя. Тільки очі бувають інколи то сумними, то замріяними, то твердими з надією...

   До речі, я помітив, що ця актириса майже в усіх фільмах Акі Каурісмякі знімається у головній ролі. І майже в усіх фільмах вона однаково мовчазна та непримітна. Тільки очі такі, що можна нічого не говорити, можна не знати фінської мови, але усе розуміти. Цікаво, а чи мої очі такі самі красномовні? Мабуть так, бо я теж майже ніколи не дивлюся у дзеркало, і упевнений у своїй непримітності. Тому я не слідкую за своїм обличчям. До речі, мені досить часто говорили, що на моєму обличчі видно, про що я думаю. Але це помічають тільки ті, хто узагалі помічає мене. Здається, востаннє такі речі мені говорила Таша, коли ми жили з нею разом. Після того я ні з ким не жив.

   І не думаю, що хочу з кимось жити. Я не шукаю щастя у коханні, мені не треба допінгів, щоби почуватися щасливим. Я дійсно щасливий. І ще замріяний. І дуже сильно хочу жити. Чим далі - тим сильніше хочу жити. Дивно, а раніше шукав смерті. Коли було здоров'я - я хотів померти. А коли здоров'я втратив - захотів жити. Дивно людина влаштована... До речі, усього лише рік тому намагався отруїтися снодійним. А сьогодні згадую той свій стан - і думаю, який я був дурний. Ніколи не треба вірити своїм власним почуттям та враженням: якщо здається, що жити немає сенсу - треба гнати від себе ці думки, і повторювати, що все буде добре, що життя буде цікавим.

   Я сам роблю своє життя цікавим. От, наприклад, боротися за свої права - теж цікаво. Взагалі, інтерес життя - у боротьбі, я зрозумів. Коли боротися немає за що - тоді інтерес до життя втрачається. Але такі паузи тимчасові і короткочасні, хоча і тяжкі психічно.

   Я дійсно щасливий. Ніщо не може зробити мене нещасним. Хіба що на кілька годин, може, коли раптом навалиться хандра. Але таке буває дуже рідко. Востаннє зі мною таке було якраз рік тому.

   "Tetno". Вони обоє були тяжкохворими і знали, що приречені скоро померти. Але усе одно одружилися. ВОни вирішили для себе: якщо їм жити залишилося усього рік, то вони проживуть його щасливим життям, і візьмуть усе від життя, що воно тільки здатне дати. І вони отримали своє, скільки встигли.

   Життя короткочасне. Коли я дивився фільм, мені не виходила з голови дата: 1985-й рік. Я роздивлявся одежу, яку вони тоді носили... Така дивна одежа. Зараз би вони погидували надягти на себе подібне. Героїні було 19 на момент їхнього одруження, йому на пару років більше. Намагався в умі підрахувати, скільки їм було би зараз, якби вони обоє дожили до наших днів. З математикою у мене туго. Увімкнув калькулятор. Вияснив, що вона народилася у 1965-му, або раніше. Тобто, зараз їй було би не менше 52-х... Це трішки більше, ніж половинка життя. А в фільмі її обличчя таке молоде... Я про актрису, звісно. Зараз воно уже у зморшках... А той актор, який грав роль батька героїні, уже помер. Насправді. І "мати" теж померла. Мабуть.

   Коли дивився фільм, то мою увагу привернула польова квітка, яку вона зірвала на пляжі. Я подумав: та квітка цвіла насправді у 1985-му році... Квітка знімалася у фільмі тоді, і зараз вже давно мертва. Наприкінці літа вона засохла, дала насіння. І наступного року зацвіли її діти. Точно такі самі, як і вона. Ніякої індивідуальності. Але вони вже не вона. Так само і з людьми... Ті люди, які жили, наприклад, у Єгипті три тисячі років тому, нічим не відрізнялися у своєму бажанні жити від нас, теперішніх. Тобто, теж ніякої індивідуальності. Хоча ми і відрізняємося зовні трохи одне від одного, незалежно від того, у якому часі живемо. Тобто, якби машина часу була, і ми потрапили у ті часи, - або навпаки, вони у наш час - то навряд би хто помітив різницю. І от, цей 1985-й... Вони одягалися дивно, але у мене було відчуття, ніби я на машині часу потрапив у справжній 1985-й. Я дивився їм у очі, і розумів, що вони, нинішні 52-річні, нічим не відрізнялися від мене сьогоднішнього. Якби я потрапив насправді у їхній час, то вони би не помітили нічого дивного в мені. Бо і я нічого дивного не помітив в них. Окрім одежі хіба що. Але ж одежа... то усього лише мода: цього року така, наступного інша. Як зміна цвіту квіток: в кінці літа мода на ці пелюстки стала неактуальна, а наступного року мода на інші пелюстки (хоч вони і не здогадуються, що тисячоліттями слідують одній і тій же моді на той самий фасон та колір пелюсток. Але ж то старі пелюстки, а то свіжі...).

   Я не хочу помирати, я хочу жити. Але розумію, що усе одно помру. Точно так само, як хотіли жити але все одно померли ті, що жили три тисячі років тому. Після мене залишаться якісь особисті речі... Хотілося би, щоби вони і після моєї смерті приносили комусь користь. Наприклад, коли я доб'юся скутера, і житиму у інтернаті, то після моєї смерті скутер не викинуть, а він стане власністю інтерната. І на ньому кататиметься хтось, хто не має змоги вибити собі скутер... Він згадуватиме мене, і не почуватиметься сиротою, бо я про нього попіклувався: залишив йому спадок...

   Ось такі думки. Довго писав, одначе.

  26.08.2017, 21:03
Братіслав Лвбертус Свідок


--- Першi реакцii iнстанцiй ---

"Віра, що зрушує гори".

* * *

   Я вчора написав на сайт "Деполю", про свої скарги на Катерину. Сьогодні мене провідали (уперше за три тижні) Індіра та Ігор. Принесли судок, і сказали, що Катерина у відпустці (знов?), але що усе нормально, мої документи уже у собесі, щоби я не хвилювався.

   Також учора прийшла відповідь з Міністерства соціальної політики. Відповідь була короткою: "Ваше звернення прийняте". Лаконічно, але дало якусь надію.

   Від Обласної ДержАдміністрації прийшло повідомлення: лист прочитано. Але нічого не відповіли. Таке мовчання мене трохи насторожило.
 
   Від Асоціації інвалідів-спинальників жодної реакції поки що не прийшло, хоча написав на обидві адреси, які в них були там.

   Зате прийшла розгорнута відповідь з Фонду соціального захисту інвалідів. З цими я просто посварився, бо їхня відповідь була у дусі хабарників: "Нічого не знаємо, це не наша парафія". Я відповів: "А хто займається соціальним захистом інвалідів, як не Фонд соціального захисту інвалідів?"... Вони крутилися, мов вужі на сковорідці, робили відморожені морди. Я висказав їм усе, що я про них думаю, і пообіцяв, що напишу про них відповідній антикорупційній організації.

   Що і втілив учора ж: знайшов сайт місцевої Антикорупціїної Ради, і переслав їм усе наше листування з Фондом. Повідомлення ще не було: мабуть, ще не бачили.

   А от по обличчям Ігоря та Індіри я зрозумів, що вони з моїм листом познайомилися. Або особисто, або їм прочитали вголос ті, хто відповідальний за пошту. Вони звісно не сказали мені про це жодного слова, і поводилися як зазвичай, делікатно. Просто цього разу сказали, щоби я не хвилювався, що мої документи у собесі. З цих слів я і здогадався, що вони мій лист читали. Хоча, можливо, це просто збіг. Одним словом, вони у будь-якому випадку повелися делікатно.

   Що ж... Добре. Чекатиму... Побачимо, що з того вийде.

   Між тим, продовжую листати сторінки інтернету, взнавати більше інформації про свої права. Взнав, що маю право не тільки на безкоштовний транспорт, але і безкоштовне медичне ліжко (мається на увазі спеціалізоване персональне ліжко для лежачих хворих). І маю право на власний вибір візка та скутера у будь-якому інтернет-магазині, будь-якого виробника. А також на власний вибір та безкоштовне отримання інших дрібниць: сечоприймача, судно, прикроватний столик, прикроватний умивальник, підйомник для ванни, і навіть безкоштовні памперси, якщо треба. Я скористаюся своїми правами обов'язково. І вже придивився, який хочу собі візок: германський електровізок "Dragon Vertic" з вертикалізатором: тобто, на цьому візку можна їздити навіть навстоячки: воно розкладається і складається за допомогою пульту управління. Щоправда, і коштує він як 10 середньоцінових скутерів: 225 тисяч гривень... Але я усе одно хочу саме його. І буду наполягати на ньому, бо Закон дає мені право на вибір візка за власним розсудом і на власний смак.

   Знаю, що бажання маю зухвалі: обладміністрація не зрадіє. Але не бачу приводу відмовлятися від своїх бажань: Бог обіцяв мене балувати.

29.08.2017, 19:27
Кар'яле Лібертус Свідок


--- Вiдповiдь з Деполю на перший лист ---

   Сьогодні пришла відповідь з "Деполю" на мій перший лист: про мою пенсію за півроку, - про яку Катерина мені сказала, що я не отримаю, - але яку я хочу отримати.

   Відповідь була стриманою, і дали надію, що усе буде добре. Просто процитую:

* * *

"ВБФ «Деполь Україна» ознайомилися з текстом Вашого звернення від
28.08.2017 р. Нам дуже прикро, що оформлення належних Вам пенсійних
виплат та подальше розміщення до будинку-інтернату зайняло такий
строк.

Відносно до нашої працівниці, Умех Катерини, що приймала участь в
оформленні Ваших документів, задіяні адміністративні заходи.

Виходячи з інформації, якою ми володіємо на даний момент, Ваші
документи було надано до Управління соціального захисту населення.

Маємо надію, що ця довга справа набігає свого кінця. Ще раз приносимо
свої вибачення за те, що з різноманітних причин Ваша справа була
розтягнута на такий строк.

Працівники Фонду, які відтепер працюють з Вами, будуть вирішувати всі
виникаючі питання у встановленому законом порядку.

З повагою,
Адміністрація ВБФ «Деполь Україна»"

* * *

   Що ж, непогано. Щоправда, я звернув увагу, що вони нічого не сказали про мою пенсію за ці півроку: отримаю я її чи ні. І нічого не відповіли про відшкодування збитків здоров'ю: чи направлять мене у пансіонат чи ні. Але сподіваюся, що замикаюча фраза: "Працівники Фонду, які відтепер працюють з Вами, будуть вирішувати всі виникаючі питання у встановленому законом порядку" - має на увазі і ці питання також, точніше, їх вирішення.

   Ну що ж. Побачимо, що далі буде. До речі, я тільки сьогодні взнав, що писав самому директорові, бо це емайл директора.

   І ще до речі, сьогодні знов була Індіра та ще хтось із нею. Ми з нею трошки перекинулися словами, вона спитала, чи мені треба щось. Я написав, що потребую юриста, щоби взнати, як саме треба написати заяву про вибраний мною візок. Вона сказала, що знає тільки номери телефонів, але ж я подзвонити не зможу, бо не говорю. Та й і на рахунку все одно нема. Домовилися поспілкуватися з нею на Фейсбуці, і там докладно поговорити, та обмінятися емайлами. Індірі я поки що вірю.

   До речі, здоров'я моє поки що без змін. Індіра на власні очі побачила, що більше 2-х чи 3-х хвилин я всидіти не в змозі, потребую відпочити, бо шия болить і не тримає, починаю задихатися та втрачати свідомість.

30.08.2017, 16:45
Кар'яле Лібертус Свідок


--- Перемога. Некрасиву iсторiю про 40 тис закiнчено ---

   Вранці мені з Деполю прийшла відповідь на мій четвертий лист, що був під назвою "Некрасива історія про 40 тис. рос.руб."



   Лист мені:

"З приводу Ваших звернень на даний момент проводиться службове розслідування.
 
До кінця дня Вас буде повідомлено про попередні або кінцеві результати.

З повагою,
адміністрація ВБФ "Деполь Україна"



   Я відповів:

"Я чекатиму. Дякую за відповідь."



   А ближче до вечора до мене приїхали Індіра з юристом, і привезли мені усі (сподіваюся, що усі) мої документи, а також гроші: 17 тис. грн.. Сказали, що зв'язалися з Ромою, і вияснили, що він зараз на заробітках у Києві, заробляє гроші, щоби віддати мені борг, і вже передає мені через них усю суму.

   Я не дивився курс гривні до рубля, але нехай буде 17 тис. Принаймні, це краще, аніж зовсім нічого. Може, правильно, а може й неправильно. В усякразі, гроші мені повернули.


* * *

   А отже, я тепер можу купити собі поїсти.

   Що вже, власне, і зробив: зайшов на сайт першого ж місцевого продуктового супермаркету, який мені випав у стрічці пошуку, і замовив там усе, що хотів. Завтра до 15-ї дня привезуть. Також подивився акційні товари, і зробив додаткове замовлення для себе та Алекса; я усе одно стільки не з'їм за короткий час, а Алексові буде приємно отримати подарунок: хочу оплатити, а потім перенаправити до нього додому. Я би оплатив безготівковим рахунком, щоби одразу направити до нього додому, але карточки на жаль нема, є тільки готівка.

   Хух... Перемога.

   Що ж. Можу сказати з цього досвіду, що "Деполь" виявився поряднішим, аніж я накрутив собі у голові. Але власне, коли маєш такий досвіт, як маю я - то і не таке собі накрутиш...

   Я радий, що ця справа вляглася. Тепер чекатиму, що буде з приводу моїх попередніх трьох звернень: 1) про мою пенсію за півроку, 2) про електровізок, та 3) про Віталю.

   Господи Боже... Дякую Тобі.

31.08.2017, 21:25
Кар'яле Лібертус Свідок


П.С.: 21:40. До речі, згадав про Віталіка. Він же там голодний... Іду знов на сайт магазину, зроблю замовлення для нього з хлопцями.


ППС: 01.09.2017, 15:35. Все виявилося не так просто, як мені здавалося спочатку. Вночі я зробив кілька замовлень (на 3 тис.грн для Віталіка з хлопцями, і на 2 тис.грн для себе з Алексом), - з тим, щоби уранці мої замовлення прийняли, та привезли у першій половині дня. Але. Оскільки послуги "переадресації" замовлення у них не існує, то довелося від самого ранку і до 14-ї години дня вести довгі переговори про те, як зробити доставку товару у інший кінець міста, якщо готівка у мене. Врешті-решт, дійшли якоїсь згоди, - але за умови, що за той товар, який піде Віталіку з хлопцями, я заплачу всліпу, - тобто, не бачучи його. Бо товар, якиї поїде до мене, і товар, який поїде до Віталіка - розвозитимуть дві різні машини, кожна з яких обслуговує свій район: одна з тих той район, де знаходжуся я, а друга - той, де Віталік... Рахунок за обидві партії прийдуть мені, разом з кур'єром. А оскільки усі замовлення узгоджуються до 12-ї дня, то доставку товару довелося відкласти на завтра, на другу половину дня. Про товари для Алекса я вже мовчу... Бо то буду окремо узгоджувати іншим разом.
Їсти хочу. Заліз на сайт якоїсь піцерії, та замовив собі кілька суші, порцію картоплі, салатик, та ще дещо. Обіцяють виконати замовлення на протязі години. Побачимо...


PS3: 04.09.2017, 06:17. З магазином цим загрузло зовсім... Бо другого клієнта так і не знайшли.


--- Моi першi враження вiд творiв пiцерii ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Мені нещодавно принесли мої замовлення з піцерії. Я щойно поїв, і хочу поділитися враженнями...

   Отже, для початку - "Сирний крем-суп с грибами".

   Люблю сир, и люблю гриби. Захотілося скуштувати, що це воно буде разом. Фото на сайті прямо так пахло, що аж слюнки текли. Узяв.

   Але коли побачив те, що мені принесли - то був трохи здивований значною різницею. Бо на сайті в густому супі плавали велетенські рум'яні гриби, а тут... На вигляд здалося схожим на відрижку. Апетиту подібна асоціація не викликала, але ж гроші заплочені, треба куштувати... Вкинув у рота першу ложку - і перше, що подумав: "Ой, фу. Більше ніколи таке гімно не куплю." Але ж гроші заплочені. Може, я не розкуштував як слід? А-ну, другу ложку... Але й друга не сподобалася. І третя не викликала початку звикання до цього дивного смаку... Коротше, доїв. Але в кінці все одно резюмував ще раз: "Більше ніколи цей суп не куплю". Єдиний плюс - що суп був дійсно ситним: після нього, в принципі, їсти вже не хочеться, можна сьорбнути запивачки, і на цьому заспокоїтися.

   Але ж у мене є друга гаряча страва: "Картопля дольками" та "Салат "Цезар" з креветками". Не хочеться залишати картоплю стигнути, тому, поки тепла - поїм. Ну, що таке смажена картопля - ми усі знаємо. Звісно, її можна готувати по-різному, по-різному різати, по-різному смажити... Але, в принципі, картопля є картопля.

   А от салат "Цезар", та ще й з креветками... Це ж треба скуштувати. Давно я креветок не їв. А вже ж "Цезаря" тим паче ніколи не куштував. До речі, порція нічогенька собі. Тут можна удвох наїстися з такими порціями: на сайті порція "Цезаря" мені здалася трохи меншою. Як і порція картоплі, власне, теж. Тому порціями я був приємно здивований.

   Але смак... Ну, картопля як картопля: тут справа смаку або настрою. Я ж про "Цезаря". На сайті там воно виглядало значно привабливіше. Так, там видно було, що в салат домішані хрусткі сухарики. Але то тільки на фото вони виглядали сухими. Бо поки до мене вони доїхали, то встигли розмокнути у майонезі, яким був заправлений салат. Чи то пак сметані зі спеціями... Тому у мене в салаті був уже просто мокрий хліб. Багато хліба. Багато капусти. Трохи помідорів... А де креветки?... Я шукав, шукав... Знайшов одну, манюсіньку, білу-білу. Ні, може їх там було більше! Але ж вони такі дрібні та білі... Так добре маскуються під капусту у майонезі - що знайти їх не так легко. А розпізнати на смак... Не впевнений. Коротше кажучи, "Цезар" мене просто не вразив. Ну, ніяк не вразив. Так, він ситний, можна їсти (от, мокрий хліб там лишній, як на мою думку). Але мені він здався якимсь ніяким. Коротше кажучи, я вдруге цей салат не куплю. А от картопля виявилася пересоленою. Ні, може просто я звик до недосоленої їжі... Але все одно пересолена.

   Усе це я ледве-ледве доїв... Порції дійсно великі. Хоча суп виявився схожим на відрижку, а салат - ніяким, всеж-таки, було дійсно ситно.

   Дегустацію суші я залишив на завтра: сподіваюся, до ранку вони не зіпсуються. Але ж принаймні одним оком поглянути - це ж святе. Коли я зазирнув у кульок - то був здивований: крім судочка з суші, там виявилося ще кілька мікросудочків з чимось незрозумілим. Я аж злякався. До кожного суші прикладалося по два мікросудочки з "чимось". В одному мікросудочку щось темнокоричневе, схоже на мумійо... Асоцівція не сама апетитна. А у другому - щось яскраве зелено-рожеве, схоже на крем на торті... Зовсім дивна асоціація, яка не поєднує у своїй голові поняття "рис", "риба", і "солодкий кремовий бісквіт"... Перше питання, яке у мене виникло при спогляданні того, що у судочках: "А це справді їстівне?"...

   Мумійо куштувати не ризикнув. А от баночку з бісквітним кремом відкрив. Треба ж принаймні на кінчик нігтя зачепити, щоби взнати, яке воно на смак... І взнав: яскраво-салатове - то фарбований хрін. Той самий, який ми звикли бачити бурякового кольору. А от яскраво-рожеве... Не зрозумів, що то, але теж щось гостре. І, здається, їстівне. Схоже на часник, здається. Завтра скуштую, як воно буде усе разом.

   Тим часом закинув у рота десерт: "Солодка ролла Грильяж". Що ж. Мушу визнати, що це смачно, можна повторити. На смак розрізнив волоський горішок у чорносливі, шоколад, вершки, бісквітне тісто... Одним словом - смачно. Тільки не зрозумів, при чому тут грильяж.

   Ну все! На добраніч. Дитині пора спатки. Вперше у житті викинув на вітер майже 400 гривень (393, якщо бути точним), щоби замовити собі обід у піцерії. І я задоволений собою: Я таки зробив це!... Нарешті, я собі це дозволив. Завтра буду куштувати суші. Напишу про це у постскриптумі.

20:33, 01.09.2017
Карьяле Лібертус Свідок



Постскриптум:

   06:49. Усім доброго ранку. Дитина уже встала, та поснідала суші. Отже, мої враження.

   Для початку я у судочок з суші виклав збоку оте зелено-рожеве, що є хрін і незрозуміле щось гостре (назвемо його часник). Потім розпакував одну "мумійо", і полив ним усі суші зверху. Розірвав одну упаковку з бамбуковими паличками, і став понтуватися.

   Власне, паличками я і так умію їсти, давно навчився: можу їсти ними хоч кожен день, бо насправді ними у чомусь навіть зручніше їсти, аніж виделкою, бо палички є одночасно і ложкою (за виключенням рідин, звісно). Ними їсти зручно, екологічно приємно, але на фоні виделко-їдачів - виглядає понтово: коли усі присутні витріщаються на тебе як на інопланетянина, то морально почуваєшся трохи некомфортно.

   Але для тих, хто ніколи не тримав у руках паличок - розкажу головний секрет, як це робити: одну паличку кладеш на середній палець, другу на безіменний, і зверху на них - великий. От і все. Рухай ними як хочеш, палички є просто продовженням твоїх пальців. А пальцями, як ви знаєте, їсти зручніше, аніж виделкою: це вам кожна однорічна дитина доведе. Але суші мені ніколи до цього їсти не доводилося. І взагалі страви японської кухні я їв сьогодні вперше.

   Отже, я замовив усіх різновидів суші по одній штучці, які тільки були (у чорному целофановому мішечку): "Чука", "Авокадо", "Масаго", "Кані", "Лосось", та "Ікура". Щоби не розписувати багато - скажу коротко: найбільше мені сподобалася "Чука": це така з зеленими водоростями. Оті водорості виявилися дуже смачними, я охоче їх повторю. На друге місце віднесу "Ікура" та "Масаго": це з ікрою, тільки "Ікура" це червона ікра звичайного розміру, а "Масаго" - дрібнюсенька. Їх теж можна повторити, але нечасто, бо ікра мені здалася засолоною. Мабуть, вона і повинна бути настільки солоною, але все одно, багато його не поїси, коли у страві стільки солі. Усі інші я віднесу на останнє місце не тому, що вони мені не сподобалися, а тому, що просто не вразили настільки. Їх, звісно, теж можна повторити, і їсти хоч кожен день - і, мабуть, у японській кухні саме їх кожен день і їдять. Їх можна їсти у великій кількості, поки не наситишся, і вони навряд чи обриднуть скоро. Можливо, саме тому я би з таким же успіхом друге на третє місце поміняв би місцями, але ікру я відніс на друге місце тому, що у них смак та запах досить яскраві, а у всіх інших суші - помірні. Але перше місце у мене у будь-якому разі займає "Чука" з водоростями. Це смачнюча річ, яку я хочу повторити ще кілька разів. Офіціанте, прошу, будь ласка! Ще шість "Чука".

   До речі, поки я їв, то десь на половині сніданку усю порцію "мумійо" суші в себе впитали, тому довелося розпакувати ще одну пачку "мумійо". Але краще би я цього не робив. Краще би цього разу підлив інший соус, - до речі, там була одна упаковка якогось томатного соусу, але я вирішив, що томат до морепродуктів недоречний, тому не став ризикувати, а дарма. Бо оцей "мумійо" тільки з першої порції смачний, а з другої вже приторний, і псує усю страву. Тому "мумійо" смачний, але у невеликих кількостях. Треба взнати, як зветься насправді цей соус, а то я все "мумійо" та "мумійо". Може, це соєвий соус, або щось таке... Не знаю. Але, коротше, це щось специфічне, що смачне тільки з одної порції, а з другої - вже перебор.

   Я сьогодні знову шикану, і замовлю ще щось у цій піцерії. Я ще ролли не куштував. Але суші "Чука" підкорила моє серце надовго... Чого я не сподівався, бо приблизно такого ефекту я очікував від "Лосося" та "Ікура".

   До речі, мені завжди було цікаво, який на смак отой чорний целофан, у якому подають суші та роли. Коли я побачив його на очі, то виявилося, що зблизька на целофан воно зовсім не схоже, і взагалі воно не чорне, а коричневе. З виду воно схоже на... мокрий картон. Або на оту напівпрозору тканину, у яку зазвичай загортають взуття у коробках. На смак я його не не ідентифікував, але воно однозначно їстівне, і мабуть смачне, якщо з'їсти його у великій кількості - маю на увазі окремо. Я так і не зрозумів, що то. Я думав, що то буде водорость, але воно виявилося не водоростю. А якщо і водорость, то дуже незвичної структури. Це схоже на мокрий картон, який розлізається так само легко, як і сам рис, коли проколюєш його паличками.

   Ну ось, такі враження...

   А! Ледь не забув. У мене ж там іще солодкі ролли були. Їх у порції шість штук. Одну я вчора увечері з'їв, а інші - сьогодні зранку. Так от, я писав учора, що воно смачне. Воно дійсно смачне. Але коли я доїдав останню, то подумав: "Але це калорійна бомба". Це дійсно калорійна бомба. Там стільки натуральних вершків, стільки жирного шоколаду, стільки волоського горіха, та ще й жирного чорносливу - що усе разом це просто бомба. Тому замовити повторно його можна, але нечасто, а ще краще зовсім не замовляти, - інакше дупу та черево дуже скоро рознесе так, що муситимеш з футболок перелізти у парашут.

   На цьому все.

   А! І наостанок. Запивати усе те найкраще простою чистою водою. Ніякого соку, чи ще чогось, бо усе що не вода буде лишнім. Найкраще - тільки водою! Бо після цього усього морського та калорійного хочеться тільки води. Отепер на цьому все.

08:11, 02.09.2017
Кар'яле Лібертус Свідок


ППС: 08:50. А! Я зрозумів. Отой томатний соус прикладався до картоплі. А я навіть і не здогадався. Бо ніколи смажену картоплю з томатним соусом не їв. Зі сметаною - так, з помідорами - так, але не з томатним соусом. Ну, тепер буду знати, що люди картоплю їдять ще й з томатним соусом.


--- Про друге замовлення у пiцерii ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Чому я свої гастрономічні враження відношу до рубрики "Віра, що зрушує гори"? Це ж скоріше до здоров'я відноситься, а значить, треба до "Віри, яка воскрешає мертвих". Але ні. Цього разу усі ці забавки я віднесу таки до "гір", бо ці "гори" - у моїй голові. Коли я підраховую, скільки залишаю у піцерії за одне замовлення - то дуже чітко розумію, що усю мою пенсію можна просадити там за три дні. За три дні!... Ну, максимум за чотири. Зараз я шикую на ті гроші, які я накопичив з російської пенсії. Але очевидно, що довго це не протягнеться, далі я знов голодуватиму. А значить, треба щось робити. Треба якнайскоріше починати думати про власний бізнес. Ось чому я відношу гастрономічні записи до "Віри, яка зрушує гори". Бо я мушу подолати власну бідність, щоби отак харчуватися кожен день. А зараз - поки що пошикую. Бо хочу їсти, і в мене немає, власне, особливого вибору. Бо я прикутий до ліжка, і не маю можливості готувати. Я придумаю, що і де купити дешевше. А зараз я просто хочу їсти. Страшенно хочу їсти. І не можу дивитися на те, що дають у лікарні: те лайно їсти неможливо. А тим паче - кожен день.

   Я зробив друге замовлення у тій самій піцерії. І вже чекаю на доставку. Коли принесуть і поїм - поділюся враженнями у постскриптумі.

12:25 02.09.2017
Кар'яле Лібертус Свідок


Постскриптум: 13:55.

   Замовлення принесли, і я поїв... Але я зараз занадто ситий і розморений, аби хотіти про щось базікати. Потім розкажу, іншим разом.

   Замовляв і з'їв: "картопля Містер Потейто", "салат Грецький", "солодкий рол Екзотик". Ще поклював роли "Чука", але звісно усю порцію не подужав.

   До речі, мені зробити знижку: 21 гривню. Я подивився зараз уважно чек, і побачив, що знижку на 21 гривню мені зробили для рол "Чука", яка коштує 42 гривні... Хм. Тобто, половину порції "Чука" (це 3 шт.) мені подарували. Хм. Люблю "Чука" тепер іще більше.

   Там іще у мене лежать некуштувані: "картопля по-італійськи", "салат Чука Сарада", та "рол Лосось". За усе-усе це - 362 грн.

   П'ю зараз водичку, і намагаюся думати про щось корисне. Але мене так розморило... Немов би я п'яний, отак розморило. Почуваюся спокійним і щасливим. У такому стані - тільки впасти на спину, та засопіти богатирським сном.

Лібертус.


--- Морозиво на обiд ---

"Віра, що зрушує гори".

* * *

   У мене сьогодні на обід - морозиво! Фісташкове, цілих пів-кіло, у невеличкому паперовому відерчику. Боже, там іще грамів 150 лишилося, а я вже більше не можу. А воно ж тане, у мене холодильника нема.

   Морозиво смачнюче. Горіхів багато. Востаннє я морозиво їв більше року тому, у той день, коли у Санкт-Петербурзі сідав на потяг.

   А оце морозиво, коли я замовляв, я навіть не звернув увагу на вагу. Думав, стаканчик звичайний, на 100 чи 150 грамів, чи кільки там воно буває зазвичай. Замовив овочів усяких на салат. Буханець хліба, пару булочок з маком. І наостанок побачив розділ "Морозиво". Але коли мені оте все принесли... Я не очікував, що буде так багато усього. Мені здавалося, що овочів я замовив на 2-3 рази поїсти. А тут мені на цілий тиждень вистачить... І морозиво велетенське відро. Я коли його побачив, то одразу зрозумів, що салат робити не варто, треба обідати морозивом, терміново.

   Домучую. Ні, таки одній людині таке відро завелике. Я зараз впаду на спину, і буду спати. Бо богатир втомився.

   Читаю, що написано на відерці. Виробник - "Три ведмеді", місто Бердичів Житомирської області. Коли матиму холодильник, то обов'язково замовлю у них ще якесь, таку саму тару. Коштує 48 гривень (у тому магазині).

   Я вже у голові автоматично намагаюся вгадати, скільки воно коштує у виробника, за гуртовою ціною... Ну, на 50% точно менше. Це значить, за гуртовою ціною можна поїсти на 24 гривні - пів-кіло морозива!... Зазвичай на такі гроші можна купити півтори ескімо. Але гуртом, мабуть, буде не менше 100 штук (підраховую: 2400 грн). Якщо займатися продажем морозива, то треба мати спеціальний холодильник. А така цяцька коштуватиме кілька сотень тисяч. Мені собі таку цяцьку купувати ще рано... Тому морозивом торгуватиму не скоро.

   Але зате, тим часом уже знайшов, де можна гуртом (три літри баклажка) купити олію з абрикосових кісточок. Замовив одну баклажку для початку, але на складі поки що в них нема, написали, що буде через тиждень-два. Я відповів, що почекаю. Олія з абрикосових кісточок - це бомба. Думаю, що однієї літри мені вистачить самому їсти та пити цілий рік, а дві літри - продам.

   Не знаю, чи купувати родзрібну тару, чи ні. Просто місця жалко, мені ж тримати ту тару не буде де: під ліжком місця зовсім мало, мене санітарки загризуть. Але мабуть куплю, про всяк випадок, хай кричать. Ну, а мірну кружку та електронні ваги однозначно треба купити, бо без них яка ж торгівля. І треба  замовити партію дойч-пакетів. Тару та мірну кружку я придивився у Полтаві, але поки що не замовляв.

   Ще на Херсонщині замовив асортимент клітковини, але продавець поки що не відгукнувся.

   На Львовщині давно придивився асортимент трав'яних зборів. Тримаю у голові. Але думаю, що якщо продавець клітковини не відгукнуться до кінця дня, то замовлю оті чаї. А клітковину замовлю у іншому місці: я вже бачив продавця, який торгує клітковиною мішками по 50 кг: вона ще дешевша, аніж та, яку я замовив у того продавця. Якщо купити один мішок - то мене санітарки точно загризуть. Хай гризуть. Коли ти німий, то можна прикинутися ще й глухим. А мені треба якось жити і щось їсти, і ще й здоров'я своє поправляти. Навіть якщо нічого не продам, то усе мені з користю піде: сам усе з'їм та вип'ю.

04.09.2017, 14:00
Лібертус


--- Минув мiсяць. Пiдсумки самопочуття ---

   Раптом усвідомив, що я за ці дні, відколи почав від'їдатися, став почуватися значно бадьорішим, аніж кілька днів тому. А тоді у мене не було сил навіть розписку написати про те, що я гроші свої отримав. І навіть коли її написали замість мене, я прочитав, мене попросили написати довге-довге речення про те, що я претензій не маю, - я вислухав, кивнув повіками, і написав коротко: "Все нормально." І поставив підпис. На більше у мене сил не вистачило. Юрист був здивований і розгублений. Подзвонив Ромі, щоби спитати, що його вдовольнить такий підпис. Він погодився.

   А тепер я уже сиджу, і навіть голову тримати стало легше, уже шия голову тримає. Недовго, але достатньо, щоби вже робити принаймні якісь перерви між лежаннями на подушках. От що значить людина почала від'їдатися як слід. І навіть балувати себе усілякими дрібницями на кшталт десертів.

   Завтра буде рівно місяць, як я тут.

   А я якраз щойно перед цим написав лист на Львівщину, і замовив 50 пачок фітозборів: мінімальний гурт. Чекатиму, коли дадуть відповідь.

   "Віра, що воскрешає з мертвих".

15:03, 04.09.2017
Кар'яле


--- Трете замовлення в пiцерii ---

   Я зробив для себе висновок: дорого - це ще не значить смачно. І зробив для себе висновок, що готувати у цій піцерії не вміють, по-перше, а по-друге - не хочуть готувати так, як фотографують на малюнку.

   Сьогодні замовив просту страву: рис з яєшнею. Там на малюнку була глазунья зверху, я на неї спокусився, бо люблю глазунью. Але те, що мені прийшло - не давало і натяку на присутність яйця узагалі. Схоже, що глазунью докласти просто забули. Ага, забули, точно. Вдруге я просто на це не куплюся.

   Ще я замовляв овочеву кальцоне. Теж не вразила.

   В принципі, з усього, що я перекуштував у цій піцерії, мені сподобалися тільки ті страви, де була присутня Чука. А салат "Чука Сарада" - це просто вишукана смакота. А от салат "Грецький" не вразив: здався якимсь ніяким. Ніби усе на місці, але таке враження склалося, що там не вистачало головного: заправки. Оливкової олії, чи соусу, щось таке. Салат виявився якимсь сухим. Ніяким.

   Тим часом, прочитав у інтернеті, що водорості Чука коштують копійки, їх можна купити ледь не в кожному супермаркеті. Але зазвичай їх ховають кудись на задні ряди, щоби покупці не могли так просто знайти. Для чого це робиться - незрозуміло, але гадаю, що тут є таємна угода з піцеріями: щоби ті могли робити на Чуці непоганенький бізнес. Бо інакше люди почнуть готувати Чуку вдома, і перестануть купувати у них. Я теж дуже швидко цією ж думкою запалився: купити собі Чуку гуртом, і їсти скільки заманеться.

   Ну, і солодкі роли мені теж у них сподобалися. Схоже, що це єдине, що вони уміють готувати. Щоправда, піци ще не куштував. Усе інше не хочу навіть і куштувати, бо принцип я і так уже зрозумів: не вір тому, що бачиш на малюнку, бо все одно прийде гімно.

   Стомився вже на сьогодні. Дитинці пора баїнькати. Надобраніч.

04.09.2017, 21:31
Кар'яле


--- Салат по-грецьки своiми руками ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Не додавав тільки маслини та тофу, бо не купив. Порізав овочі на грецький манер, додав кропу, заправив соняшниковою олією, додав сметани... О! То зовсім інша справа! Тепер салат як салат, є що їсти, - тепер за вуха не відірвеш.

   Уплів цілу мисяку, потім зробив собі чашку зеленого чаю, зробив пару будербродів з маслом та ікрою мойви, - і отепер почуваюся людиною, яка смачно і ситно поїла. Не тільки ситно, але і смачно.

   В тій піцерії таки дійсно не вміють готувати, я і то краще за них готую. Дешево, і з душею. Але, щоби навіть отак кожен день харчуватися - треба мати гроші. Займатися бізнесом, та заробляти.

   Чекаю на свої замовлення... У Києві замовив кілька баклажок рідкого мила, по 5 літрів кожна. Відповіли, що завтра після обіду доставлять. Знайшов базу, де це саме мило у цих самих баклажках можна купувати ще дешевше, - але звісно, там треба купувати цілу партію баклажок, а не по одній. Але думаю, що мені найближчим часом вони не знадобляться: дай Боже ці продати тут, а коли переїду у інтернат - там і розгорнуся. А тут зроблю упір на продукти харчування довготривалого зберігання: якщо навіть не продам, то буде самому що їсти та пити. Але краще, аби продати вдалося, бо тоді зможу розширити асортимент, і побалувати себе ще чимось.

   Дай Боже.

05.09.2017, 10:51
Лібертус


--- Вiтаю себе з почином ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Сьогодні вдень мені з Києва привезли моє замовлення: оптову партію рідкого мила, 4-х сортів. І вже через 5 хвилин у мене з'явився перший покупець. З почином себе!

   І відразу ж відчув на собі, як змінилося до мене відношення... Еге ж, гроші то сила, особливо, коли ти їх економиш іншому, і продаєш у півтори рази дешевше, аніж у магазині. У мене різко з'явився друг. Який нашу дружбу почав з вибачення за те, що "наїжджав" на мене раніше... Початок інтригуючий. Цікаво, скільки друзів у мене буде через місяць.

   Віра, що зрушує гори...

   І ще я взнав одну цікаву річ: я ще не почав торгувати олією з абрикосових кісточок, бо мені ще не привезли замовлення, - а вже про це знає моє оточення. Я в шоці: звідки?... Про це знав тільки мій потенційний продавець і я. Але, виявляється, реклама про мене вже поширилася... Хм! Цікаве село: виявляється, мій потенційний продавець знайомий з моїм оточенням, і вже взнав про мене усе, що хотів, і це встигли рознести по лікарні. Що ж, то добре: усяка реклама працює на мене. Взагалі село - то сила. Мені подобається село.

2017.09.06, 20:13
Кар'яле Лібертус Свідок



П.С.: 07.09.2017. Сьогодні вранці до мене заходила якась жінка - чи то лікар, чи то хто... Але я відчув, що якась поважна людина. Може, й завідуюча, вона не представилася. Поцікавилася, що це в мене за виставка баклажок. Я відповів на усі її питання. Вона в кінці прокоментувала: "Зрозуміло. Хм. Такого у нас ще не було." І пішла. Захотілося видихнути повітря: "Хух. Пронесло. Мене, здається, благословили".


--- Смак манго ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Наважився купити манго. Усюди ж реклама: "манго", "манго"... Усюди його пхають і додають. І здається воно таким солодким...

   Вибрав маленьке, для розпроби. Коли привезли замовлення - відрізав шматочок, скуштував. "Фу, смердить милом!" - перша моя реакція. Потім згадав про тарганів, які пахнуть коньяком, і подумав: "А може, це мило пахне як манго..."

   Відклав убік на пару днів. Потім наважився, і доїв: все ж таки, гроші заплочені... Треба з'їсти, поки не зіпсувалося.

   Але все одно манго смердить як мило. Більше ніколи не купуватиму.

11.09.2017, 16:05
Кар'яле Лібертус Свідок


--- Михайло ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Третього вересня я вперше зробив замовлення у "Булці". А десятого познайомився з Михайлом. І ось, уже третій день успішно спілкуємося, обговорюємо деталі співробітництва.

   Спілкування йде неспішно, розсудливо, обдумано, але невпинно вперед. І мене це радує. Мені подобається, що немає ні нахрапу, ні спішки, і є час ретельно обдумати відповідь.

   Але щойно впіймав себе на думці, що чекаю на його лист з нетерпінням, і вже навіть скучаю за ним: хочу спілкуватися активніше, взнавати більше. Мене це захоплює все глибше. Настільки глибоко, що я вже подумки починаю розмовляти з ним, ділитися своїми думками.

   Його пропозиції спокусливі, мої ще спокусливіші. Я думаю, що ми дійдемо згоди. І сподіваюся, що це буде надовго.

   Дай Боже. Хух... Мені треба було це висловити. Тепер стало легше.

12.09.2017, 19:58
Кар'яле Лібертус Свідок


П.С.: 27.09.2017, 23:08. На 523-й лист я взнав, що вже у ЧС у нього. Всміхнувся криво...


--- Пiдсумки розкошування та роздуми ---

"Віра, що зрушує гори".

* * *

   В мене знову душевний кризис. Знову я на нулі, знову у мене нічого не виходить. Чомусь не цінується щирість серед людей...

   Мої життєві сили... Енергія уже не та: бо здоров'я підірване. Почуваюся трохи старим, мабуть - бо важливість матеріального відійшла на задній план, а уперед вийшла важливість духовного. Тепер душевного тепла хочеться значно більше, аніж грошей...

   Так, гроші - то важливо. Вони дають змогу харчуватися якісно.

   Я витратив майже усі за цей місяць. Приблизно 15 тисяч (залишилося майже півтори з 17-ти, з них 500 віддав декому). В основному пішло на їжу та на вітаміни. З них на хозтовари разом з косметикою витратив приблизно 2,5 тис (зате на два роки наперед, це точно, а дещо і на все життя): 15 - 2,5 = 12,5. З них на секс-шоп викинув 4 чисячі (цього щастя теж надовго вистачить): 12,5 - 4 = 8,5. З них приблизно 1,5 викинув на піцерію: зробив кілька замовлень, і зрозумів, що, по-перше, кожен день там не похарчуєшся (дорого), а по-друге - чесно, несмачно (8,5 - 1,5 = 7). Тому я перейшов на купівлю продуктів у звичайному гастрономі. Суто на вітаміни, овочі, горіхи, олію, тощо... Сім тисяч, щоби нормально харчуватися, треба на місяць у цій країні... Неслабко. А на ті півтори, що мені призначили у якості пенсії - хіба що не здохнути з голоду. Але не поправити здоров'я вітамінами. Вітамінів - дулю.

   Що можу сказати?... Підсумки невтішні. Якщо жити заради того, щоби тупо заробляти собі на "унітаз" - то власне, я не знаю, заради чого узагалі жити. Бо кожен день безпросвітно - одна ненависна робота. Пригадуються часи дитинства, часи юності: ферма, поле, город... Часи, коли я жив разом з Катюшею: поле, магазин... Робота, заробляння, з рання до вечора, безпросвітне недоїдання, голодування... Фє...

   Цікаво мені жилося тоді? Ні.

   А зараз?...

   Боже, чесно, я не знаю, заради чого живу. Чи заради кого... Чи заради якої Ідеї. Тепер - не знаю. Коли я жив заради Карелії, і займався творчістю - я знав, заради чого живу. А тепер здоров'я підірвалося - і я не знаю вже, заради чого жити. Почуваюся старим-старим... Ніби і жити хочеться, але сили уже не ті. А значить, попереду - безпросвітне голодування... І нудне існування, у пошуках справи, яка би зайняла час. Бо у бізнес мене не беруть. А сам я вже не потягну. А робити ненависне щось - ... Незрозуміло, навіщо отруювати собі одне-єдине життя.

   Я не знаю, заради чого живу. Дивитися безкінечні фільми, комедійні шоу... Десь через три тижні це все остогиджує, бо не бачиш сенсу у пасивному спогляданні чужого життя, чужого успіху... Особливо, коли немає, з ким поділитися, немає, кому передати ідеї, думки, навіяні тими шоу, щоби хоч якось змінити світ сьогодення.

   Пригадую, як я колись у підлітковому віці мріяв нічого не робити. І ось, моя мрія збулася: я можу нічого не робити, і мені держава не дасть померти з голоду. Але... Я тоді не замислювався, що Рай Неробства - то Пекло Нудоти. Бо цікавість життя - саме у тому, щоби чимось бути зайнятим...

   Я знову на роздоріжжі. Перспективи невтішні: або знайти якусь нудотну ненависну роботу заради того, щоби харчуватися як хочу, або - накласти на себе руки від тотальної нудьги.

   Невтішно. Просвітку не бачу. Не бачу сенсу жити.

   Чи буде щось цікаве у моєму житті, Тату?... Ау...

   Добре, почекаємо. Подивимося. Подумаємо...

   Я пригадую одного Бабу з Індії. Він був довгожителем. Жив на березі річки у самотності. Майже ні з ким не спілкувався. Ходив напівголим. Їв рибу і овочі. Читав намаз, чи що там у них в Індії, - коротше, молився Богу. І?... От, заради чого він жив? Щоби мовчки їсти рибу та овочі, і говорити сам з собою?... Адже я теж сам з собою говорю. Їм рибу і овочі. І майже ні з ким не спілкуюся тісно. Люди постійно міняються у палаті - кожні десять днів. Я щасливий цим... Інакше якби я з кимось із них жив постійно - то збожеволів би від нудьги та одноманіття. Хвала інтернетові: не так швидко тупієш від тотальної тиші. Століття тому втішалися книжками... А до того були безграмотні. Тупо дивилися у стелю цілісіньку добу, або складали пісні та співали заунивно і довго. Про те, як сонце встає та сідає, і про те, як у любові не щастить. Для чого жили?

   Щоби нас народити. Ну, народили, і що? Кому від цього щастя привалило? Не розумію я цих інстинктів.

   Є інстинкт жити. Радість їсти смачне. Як тварини живуть: встав пес, поїв у тарілці, помахав хвостом, пострибав, ліг...

   Я ще півтори роки тому зрозумів, що ми живемо тільки заради того, щоби їсти. І робимо це доти, доки вистачає здоров'я. От, голівудські "зірки" заробляють мільони, їдять що хочуть, і що? Хіба не старіють так само? Так само старіють. Так само знесилюються. І помирають як усі, в той же самий час, як і усі: ніяк не живуть довше простих людей, довгожителів серед них так само мало, - незважаючи на всі пластичні операції, щоби подовжити ілюзію молодості. В кінці - тільки смерть. А сенс життя так і не зрозуміло, не осягнуто розумом. І кожне покоління сподівається, що хоча би діти зрозуміють, у чому сенс... Або не діти, а онуки, чи правнуки. Покоління за поколінням на це сподіваються...

   А собаки між тим розмножуються, годують своїх щенят, і не замислюються над сенсом життя, не страждають на депресію і не думають про самогубство. Живуть коротко, насолоджуючись життям до останнього. Старість у них проходить значно швидше, аніж у людей... Їм ніхто не платить пенсію за старість або за інвалідність, - так само, як і нашим предкам ніхто пенсій не платив: жили подаяннями... Як добре, що мене серед них не було.

   Сенсу жити не бачу, але й помирати не хочеться. Бо все надія тримає, що щось буде цікаве у моєму житті...

01:20, 28.09.2017
Кар'яле Лібертус Свідок


--- Про крiсло. Молитва ---

Боже, поможи. Я почуваюся таким втомленим. Захисти мене. Амінь.

02.10.2010, 15:43


П.С.: Приходили з "Деполю". Тиснули на мене: примушували погоджуватися на пансіонат, не чекаючи крісла.


--- Насильство завiдуючоi продовжуеться ---

   Сьогодні Барановській приспічило влаштувати шмон серед моїх особистих речей: вона вирішила, що в мене їх забагато, і тому частину моїх особистих речей треба викинути: виявляється, у мене повинна бути тільки одна чашка, а не дві, треба викинути майже усі предмети гігієни, треба викинути посуд, тару, частину одежі, залишивши мені усе по одному.

   Я в повному ахуї від неї. Вона поводиться так, ніби останній день на світі живе, і завтра не наступить завтра, і погана слава про неї не пошириться і ніяк не відобразиться на її завтра.

   Їй так заважають мої особисті речі?... Їй заважає баклажка з водою?...

   Мушу знову скаржитися в МОЗ та МСП. Це пи*дець якийся, що діється. І захистити немає кому. Зовсім немає. Єдине, що у мене є - це мій ноутбук. І то не факт, що його у мене не відберуть насильно.

   Господи помилуй. Це просто дурдом. Захисти мене хоча би Ти.

18.10.2017, 08:46


--- Людина-талiсман ---

   Я знаю, що я людина-Талісман. Я давно це знаю. Не пам'ятаю, коли саме мені це відкрилося, але знаю, що одного разу прийшла упевненість, - і це підтверджувалося кілька разів. Я приносив удачу тим, хто ставився до мене добре. Хто бажав мені добра. Хто робив для цього усе можливе. Хто робив це з душею, а не просто аби помилуватися собою.

   І колись - а саме у 2009-му році, коли я лежав паралізований, - я подумав: "Якщо я людина-Талісман, то чому не можу принести Удачу самому собі?"...

   І я вирішив спробувати. Минуло вісім років з тих пір. Але Удача так і не прийшла. Бо я не маю права бути егоцентристом, і приносити Удачу самому собі. Я маю право тільки приносити її комусь... Таке у людини-Талісмана призначення. Я це зрозумів ще роки три тому. Це розуміння теж прийшло саме. І разом з тим прийшло і змирення.

   Тоді я покинув творчість, і став просто шукати людину, якій я зможу і схочу принести Удачу.


* * *

   І я, здається, цю людину знайшов.

   Його звуть Мишко. Він підприємець.

   Коли я натикнувся на його магазин, то мені прийшла упевненість, що я мушу познайомитися з володарем цього магазину. Я багато разів бачив, звісно, усілякі магазини, і така думка мені жодного разу не приходила до голови. А тут прийшла і поселилася. Я кілька днів обдумував у собі, як це зробити. І врешті придумав: написав листа, і попросив його узяти мене на роботу. Накидав коротеньке резюме, що я вмію робити. Відповідь прийшла наступного дня. Він написав, що якраз шукає помічника.

   А далі почалося щось містичне. І це нас обох збентежило і схвилювало. Настільки збентежило, що ми припинили спілкуватися. Для того, щоби подумати, побути на самоті. Але це більше потрібно йому, аніж мені. Бо я відповідь уже знаю. Мій час зараз - просто чекати. І я чекаю... Чекаю, коли він дозріє, коли укладе усе у своїй голові, що звалилося на нього несподівано.

   Втім, я теж тим часом роздумую потихеньку. Балакаю зі своїм Янголом-охоронцем. Знаю, що зараз іде "золотий час", коли треба буде налаштуватися на усе життя наперед. Бо потім не буде часу перелаштовувати себе та корегувати свої внутрішні налаштування.

   Колись він мусить прийти до мене у лікарню, щоби провідати мене. Здається, проста справа. Але не настільки проста, як здається. Бо між нами велетенська соціальна прірва. І велетенська різниця у здоров'ї. Значно легше співпрацювати, коли я залишаюся інкогніто (як я і планував спочатку), коли він не знає про моє принижене становище. Але коли стан моїх справ та мого здоров'я став йому відомий - то почалося його зніяковіння, і мої комплекси. Моя агресія і його розгубленість. Ми обидва були не готові до такого повороту. І хоча очевидно, що я потребую допомоги та захисту - ще мені треба втишити свою гордість, та зуміти прийняти його допомогу... Я надто звик бути незалежним і не приймати нічиїх подачок. І в принципі, я не зміг довго мовчати, і вже розказав про свою презирливість до нього, до його подачок... Образити мене легко. Допомогу я можу сприйняти як приниження. І розгніватися.

   Тому я не підпускаю його до себе навіть подумки. Я намагаюся перелаштувати себе, знайти якийсь вихід. Знайти психологічно комфортне рішення.

   Я відчайдушно потребую допомоги, але в той же час відчайдушно пручаюся, реагуючи агресивно на усякий натяк чи навіть натяк на натяк... Моя гординя. Як же тяжко її приборкати мені.

   Я намагаюся придумати, як зробити так, щоби це було безболісно для мене.

   А він тим часом думає про те саме... Як вчинити так, щоби мене з друга не перетворити на ворога. Бо якщо він мене образить, то замість удачі я йому принесу нещастя. Ми це обоє розуміємо.

   Час іде... Ми мовчимо.

   Я молюся... Молюся за нас обох, уже кілька тижнів.

   А сьогодні раптом відчув, що Мишко подумки обійняв мене. Просто розкрив обійми і притулив до себе... І стало спокійно. Агресія моя стишилася. Я замовк всередині себе. І почав просто слухати його... Слухати, що буде далі.

   Перестав навіть молитися. Просто завмер, замовк, і став слухати, що буде далі...

19.10.2017, 19:35
Братіслав Лібертус Свідок

"Віра, що зрушує гори".


--- Моi 127 ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Щойно дивився фільм "127 годин". Не весь дивився, а лише уривками, перестрибуючи по доріжці. Я знав, про що фільм. Увесь дивитися від початку до кінця я би не витримав. Уже тоді, коли він впав у розщелину, я поставив на паузу, щоби перевести дух. І від цього моменту вже дивитися коротенькими уривками.

   Я дивився на нього очима його Янгола-охоронця. Боже, це страшенно боляче.

* * *
 
   Зараз у мене стан приблизно такий, як був у нього десь на середині до того моменту, коли він почав сам собі різати руку.

   Він говорив на камеру, марив... Сміявся, чув оплески та сміх. Говорив сам собі, який він герой, і саме тому нікому не сказав, куди пішов.

* * *

   Почуттів, емоцій - зараз майже не відчуваю вже. Це ще не стан непритомності, але дуже близько. Я ще можу щось писати на автоматі, не думаючи. Просто намагаючись упевнитися, що моя здатність думати і щось відчувати ще не зовсім вимкнулася.

   Він фіксував на камеру, що його серце б'ється втричі швидше. Моє так само працює потужно, але часто дуже тихо, дрібненько. Останніми днями мій тиск підвищився до 120/90. Для когось це норма, звісно, але не для мене, для мене це зависоко. Коли я відчуваю, що стук серця починає наближатися до інфаркту, я закриваю очі, і починаю молитися. Намагатися дихати глибше. Пити більше.
 
* * *

   Щоби примусити мене утихомирити свою гординю, треба вимкнути мене зовсім. Непритомність або кома. Щоби я був дійсно не здатен реагувати гнівом на чиєсь наближення до мене з метою мені допомогти.

   Дивно, але ж є люди, яким вдається це зробити просто. Наприклад, Світланка, санітарка. Вона заходить у палату, і здалеку починає мені махати рукою і вітатися, розквітаючи посмішкою. Потім підходить, і починає щось торохтіти. Я ніколи не слухаю, що саме вона торохтить, бо мені важливіше, як саме вона це робить. Тра-та-та, тра-та-та... Таке враження, ніби її розпирає від емоцій, їй треба кудись їх подіти. Потім вона раптом нахиляється до мене, і тихо говорить: "Коли усі розійдуться, я тобі дещо смачненьке принесу. Тільки чьшь! нікому! Добре?" - "Добре," - не можу втримати посмішки я. І мене вже розпирає цікавість, що за сюрприз вона мені приготувала.

   От, якби усі так могли.

   А може, справа не у моїй гордині.

20.10.2017, 08:48
Лібертус Свідок


--- Про вiдмову вiд iжi та про неiснуючих праноiдiв Ч1 ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

http://www.proza.ru/2017/09/21/1926
Рецензия на «Лечение рака без операции и химиотерапии» (Живое Сердце)

Ещё говорят, что рак - это реакция организма на острый дефицит витамина В17, он же амигдалин, содержащийся в горьком миндале, в ядрах абрикосовых косточек, в яблочных косточках, и так далее. Главный компонент витамина В17 - это синильная кислота, которая считается ядовитой, если её употребить много. И её ядовитостью пугают людей настолько сильно, что вынуждают вовсе отказываться от употребления в пищу, - хотя синильная кислота необходима в малых количествах каждому организму, - ведь на то он и витамин, чтобы давать жизнь. Я, например, очень люблю есть и абрикосовые ядра, и горький миндаль: полагаю, что организм таким образом сигнализирует о нехватке данного витамина конкретно в моём организме.

А ещё недавно мне приснился сон:

Приснилось, будто Бог сказал мне, что у меня рак, и что для того, чтобы мне вылечиться, нужно есть все орехи, которые только существуют на планете. И дал мне в руку пакетик с миксом орехов. Я открыл пакетик, высыпал на ладонь горсть этого микса, и Он начал их все называть по именам. Почему-то сильнее всех врезалось в память имя ореха "Макадамия". Когда я проснулся, я полез в интернет, чтобы узнать о свойствах макадамии, - то узнал, что его действительно употребляют при различных опухолевых заболеваниях.

Я не знаю, как комментировать это, и стоит ли. Просто верю.

Братислав Либертус Свидетель   12.10.2017 06:41   

+

Братис, привет!!!:)

Спасибо тебе за дополнение! Точно: я ведь тоже знала об абрикосовых косточках. Забыла:) И ещё сегодня недавно попался ролик о том, что сок лимона (только обязательно чистый, без сахара и без косточек) в 10 000 раз эффективнее химиотерапии http://www.youtube.com/watch?v=FrgBlBZEBik&t=115s

Что касается орехов, это может быть связано и с отказом, опять-таки, от мяса. Именно в том, что мы едим мясо - несвойственную нам, как виду, пищу, причина множества наших болезней. Веганы раком не болеют вообще. А конкретно в этом виде орехов действительно, видимо, есть вещества, которые борются с патогенными организмами.

Ещё эффективно лечебное голодание. Особенно при раке крови. Но на это не каждый способен, нужно знать, как его правильно проводить, чтобы не умереть в процессе детоксикации организма, и не в любых условиях можно голодать. Легко летом, когда тепло и много солнца. А зимой особо не поголодаешь)) Хочется кушать и пить горячие чаи.

Братис, спасибо, что дополнил полезной информацией. И спасибо, что поделился с людьми: это может спасти кому-то жизнь.

Всего тебе самого доброго!

С уважением, Оксана.

Живое Сердце   12.10.2017 10:46   

+

Улыбаюсь солнышком... Я думал, ты меня не помнишь. Особенно учитывая обстоятельства нашего знакомства - думал, ты меня вообще с облегчением забыла как ужасный сон.
Рад, что ты мне рада.

Братислав Либертус Свидетель   12.10.2017 11:26   

+

Братис, конечно, я тебе рада:) И, конечно, я тебя помню.

Ну а обстоятельства - они уже в прошлом, ведь так?:) Все мы когда-то чего-то не понимаем. Но со временем можем что-то пересмотреть и начать понимать по-другому.

Думаешь, я не такая?))) Такая же:) Мне до мудрости ещё расти и расти.

Рада, что ты улыбнулся. Пусть и весь этот день будет добрым!:)

Живое Сердце   12.10.2017 11:35   

+

Кстати, я не люблю мясо. Могу, конечно, есть, когда больше нечего есть. Но так, чтобы его хотеть - не хочу. Поэтому "отказ от мяса" для меня не был чем-то мучительным, как оно звучит во фразе.
И, кстати, когда я перехожу на веганскую пищу - начинаю питаться одними лишь только салатиками, - вприкуску с хлебом или сырыми хлопьями, которые добавляю в этот самый салат, - то к варёной пище вообще начинаю испытывать отвращение. Не то что к мясу или рыбе - вообще к варёной. Потому что тем острее я чувствую, насколько мёртвая варёная пища. Это всё равно что есть мертвечину, которая уже начала разлагаться и пошёл неприятный запах. Когда питаешься варёным каждый день - то этого как-то не так остро чувствуешь. Но когда переходишь на питание салатиками - ощущаешь разницу очень остро.
Кстати, в салатики я всегда добавляю какие-нибудь орехи или семена. А вместо хлеба - сырые хлопья. Заправляю сыродавленным растительным маслом из чего-нибудь (ассортимент растительных масел не ограничивается одним лишь подсолнечным или оливковым - их десятки на самом деле: это огромное разнообразие и бесконечный праздник для гурмана). Это очень вкусно и сытно. И как-то другого совсем не хочется: салатики - это то, что можно есть бесконечно, каждый день, и это не надоедает. Поэтому я это даже словом "диета" не обзову, - настолько гармонично и естественно для меня такое питание. И мяса не хочется совсем. Даже рыбу не хочется. И даже красная икра не прельщает, - хотя вроде бы тоже полезна. Я заменяю её чукой или ламинарией.   

Улыбаюсь тебе, и обнимаю, как родную!

Братислав Либертус Свидетель   12.10.2017 11:43   

+

Ну ты даешь! Молодец:) А я пока только на пути к этому. Начала менять рацион.

У меня сейчас отец болен, от мяса отказывается напрочь. Но ест только варёную пищу. Сырые фрукты, овощи - ни в какую и ни в каком виде. А у меня по поводу вареной пищи такие же ощущения. А ведь она и правда мёртвая)) Но я пока не могу без каш:)

Недавно произошла ситуация: залила водой гречку, а варить было некогда. Когда вернулась домой, она полностью разбухла и стала абсолютно мягкой. Я попробовала: так вкусно! Даже без соли. И совершенно без термической обработки. А получилась вкусная гречка. Оказывается, кашу можно и не варить)))

А вчера ещё Милованова слушала. Понравилось http://www.youtube.com/watch?v=KSYLAIps_Ko&t=1s

Приятно встретить единомышленников среди знакомых. Дома таких нет: тут наоборот воюют за то, чтобы жила как всегда))) Но я надеюсь, что со временем буду жить так, как хочется. Так, как чувствую. А ты молодец, что уже так живешь. Так держать!

Живое Сердце   12.10.2017 12:01   

+

А я каши себе точно так же готовлю: заливаю водой или сырым молоком кукурузные хлопья (не путать крупу со сладким лакомством), они разбухают, и так ем, добавиви туда чего-нибудь.
Или, если лень ждать, когда разбухнет - то просто смешиваю в тарелке несколько видов хлопьев, несколько видов орехов и семечек, добавляю ложечку мёда, несколько видов растительного масла (амарантовое, облепиховое, виноградных косточек, макадамовое), добавляю несколько видов муки (амарантовую, виноградных косточек, кунжутную, расторопшевую, - чаще всего предварительно смешав их с маслом), - и вот так ем, всухомятку, запивая сырой водой или чаем. Тоже вкусно (как альтернатива салатикам, когда нет свежих овощей).

А вообще, так питаться - удобно тем, что это огромная экономия газа, и вообще, даже плиту покупать не надо, не говоря уже о кастрюлях и сковородках: это попросту лишние вещи на моей кухне. Только шкафчики для хранения всего этого, холодильник, и стол со стулом. Всё. Больше ничего не надо.

На мой вкус, моя кухня должна быть похожа на оранжерею для чаепития: какое-нибудь дерево или кустики по углам в огромных кадках на полу, комнатные цветы в кашпо над головой, - и на столе аромалампа с зажжённой свечой, благоухающая каким я захочу ароматом... Лаванда, например, или иланг-иланг.

Братислав Либертус Свидетель   12.10.2017 12:30   

+

Ну ты рассмешил по поводу экономии газа)) При таком-то количестве и разнообразии масел и орехов. Нынче это удовольствие стоит недёшево. Не знаю, как у вас, у нас килограмм орешков кешью или миндаля стоит как пять килограммов мяса.

Но в целом такое питание, конечно, выгодное. Во-первых, не нужно тратиться на лекарства и лечение. А во-вторых, не нужно тратить много времени на готовку. Если живёшь на своей земле, то вообще прекрасно: можно выращивать себе живую пищу, как Поль Брэгг, и есть, когда в ней ещё много жизненной силы, а не из супермаркета.

Есть люди, которые вообще всё необходимое получают из воздуха и солнца (солнцееды, праноеды). Им вообще нужна только крыша над головой и одежда. Но это уже "более продвинутая" ступень))

А кухня у тебя, Братис, классная:)

Всё, я убежала. Больше некогда писать. Рада была пообщаться.

Живое Сердце   12.10.2017 12:40   

+

Праноедение - это миф, очередная религия, насаждаемая правительством (чтобы перестать вообще кормить народ). И вообще праноедов настоящих никто никогда в глаза не видел, хотя были такие, которые себя за них пытались выдавать, но их всех ловили на обмане.

Орешки - да, они дорогие: килограмм стоит как пять килограммов мяса, - и так везде. Но! Во-первых, орешки могут храниться круглый год, - в отличии от скоропортящегося мяса, которое при тех же условиях хранения протухнет на следующий же день, а посему требует денег на оплату хранения (электричество, которое тянет морозилка). А во-первых, если взвесить на весах, то мяса ты действительно можешь съесть за один присест в пять-десять раз больше, чем орешков: ты можешь запросто слопать куриную ножку а то и две, или заглотить палочку шашлыка, - в то время как орешков за один присест съешь максимум пол-стакана, и больше не захочешь. Ну, а в-третьих - мясо нужно ещё и готовить, а это тоже расход газа или электроэнергии, - не считая времени и сил... И в-четвёртых - после съеденного мяса у тебя может заболеть живот, потому что оно оказалось заражённым какой-нибудь лихорадкой или бешенством, и тебе потребуется немало денег на лечение от этой болезни, или даже спасение жизни, если инфекция окажется слишком смертельно опасной. Поэтому, если сложить вместе ВСЕ расходы (а не только непосредственно себестоимость) - то вряд ли мясо на самом деле окажется дешевле... И это не говоря уже о том, что от орешков ты однозначно почувствуешь себя бодрее, а от мяса почувствуешь тяжесть в желудке и общую усталость. Поэтому экономия на самом деле сомнительна и чревата.

И это ещё не всё.

По моим наблюдениям за собой, варёную пищу хочется кушать несколько раз в день: 3-4 раза как минимум, и ложась спать снова хочешь что-нибудь бросить в рот пожевать. А сырую - достаточно два раза, и больше не хочется. И это при том, что за один присест ты съедаешь одинаковое количество пищи. Если подытожить - то варёной ты съедаешь как минимум в два-три раза больше за сутки, чем сырую. Теперь подсчитай, сколько денег ты реально тратишь в месяц на варёную, и сколько на сырую, - хотя с виду кажется, что варёная дешевле, а сырая дороже. На самом деле - овчинка вычинки не стоит, потому что после сырой пищи тебе не придётся бежать в больницу, а после варёной - у тебя и домашняя аптечка под рукой, и номер "скорой помощи" в телефоне, и талончик на запись к врачу.

Более того: я заметил, что когда питаешься сырой пищей, то потребность в чистке зубов отпадает, потому что дыхание само становится свежим, а зубы - белыми. А это - экономия на зубной пасте и щётке... Мелочь, конечно, но ведь всё равно же приятно, что не надо задумываться: а не смердит ли у меня изо рта, когда передо мной любимый человек, жаждущий моего поцелуя срочно?...

Да и притом, любые орешки можно купить оптом, а значит, дешевле до двух-трёх раз, а то и в 4 раза дешевле, чем в магазине за углом (смотря каков размер опта: начиная от нескольких килограммов до нескольких тонн).

Я по своему рациону подсчитал: если купить 2 вида орехов или семечек по 1,5 килограмма, то мне их хватает на целый месяц свободно (если кушать только эти два вида сколько влезет), да ещё и останется. Если купить 4 вида - то на два месяца (а питание меж тем уже разнообразнее). Не обязательно сразу покупать кешью или миндаль. Можно дорогие орехи вводить постепенно, а начать с тыквенных семечек, с подсолнечника, с мака: это то, что можно сразу купить на полгода вперёд оптом, и не болит голова, где взять завтра. А потом уже потихоньку вводишь в рацион дорогие орехи, на сколько хватает средств. Одного вида килограмм можно спокойно кушать месяц, - если покупать по розничной цене. Но если накопишь на мелкий опт - то сэкономишь как минимум наполовину.

А вообще, я всерьёз подумываю о том, чтобы в будущем (я к этому готовлюсь уже сейчас) открыть собственный интернет-магазинчик. И те продукты, которыми питаюсь - в нём же и продавать по розничной цене, закупая по оптовой. Таким образом, питаясь как мне нравится, я смогу ещё и зарабатывать на этом, - по сути, питаясь бесплатно.

Братислав Либертус Свидетель   12.10.2017 14:02   

+

ой, сколько подробностей)) спасибо)

Братис, по поводу того, что зубы не придется чистить пастой - это вовсе не мелочи. И дело не в экономии. А в том, что с помощью зубной пасты (и не только пасты) нас делают дебилами. Посмотри короткий ролик http://www.youtube.com/watch?v=dh9o-eMT4RA

Всё остальное - это уже не любителя. Милованов говорит, что орехи вообще дают тяжесть и вздутие, когда их много ешь. Я вот тоже не смогла долго семечки есть. Мне тяжело от них, хоть ела в небольших количествах.

Что касается живых овощей и фруктов, или термически обработанных - да, это так и есть, видимо. Я не только от тебя это слышала. Такая пища, в отличие от вареной, не расслабляет. К тому же, она живая: включаются процессы аутолиза. При питании живыми продуктами нагрузка на организм и его износ минимальный. Не создаются шлаки.

Тем не менее, перестраиваться нужно постепенно, а не за месяц))) Так вообще можно посадить себе ЖКТ и умереть от резкой детоксикации организма. Поэтому главное без фанатизма. Я пока только от мяса начала отказываться. И то ещё иногда могу съесть что-нибудь мясное. Но хочется двигаться в этом направлении.

По поводу магазина - создать его несложно. Но главное, есть ли спрос на эти продукты, сможешь ли ты предоставить удобный сервис (быструю доставку на дом) и окупит ли себя реклама (без рекламы не раскрутишься, а она недешевая). У моей подруги был небольшой частный бизнес, и она долго раскручивала этот интернет-магазин своими силами, без контекстной рекламы. Специально закупку товара не делала, потому что у неё было два магазинчика: товар уже был в наличии. Интернет-магазин не принёс ей особой прибыли. Хотя город у нас немаленький: население 650 000.

Пробовать, конечно, можно. Но для начала нужно просчитать вложения и оценить свои возможности.
По праноедам не согласна. Во-первых, эта информация не из правительственных источников, а из духовных. Правительство до такого не додумается)) Там нет людей, которые стремятся к духовному развитию. Там вообще нет светлых чистых нравственных людей.

А вот среди простых людей люди, которые могут вообще не кушать, есть. Мне попадалось об этом в разных источниках. Но это, конечно, кристально чистые люди (в плане нравственности). Поэтому религия всегда направлена на то, чтобы человек очищался нравственно. Мы не готовы, поэтому пока нам такое недоступно. Лишь некоторым.

Это ведь всё не просто так. Там есть какие-то духовные практики, и эти знания от нас пока закрыты. Дай нам сейчас, в нашем неочищенном состоянии, бессмертие или долголетие, полную свободу от необходимости зарабатывать хлеб насущный, свободу от болезней (которые являются хорошими кармическими уроками, чтобы человек задумался благодаря болезни о душе) - мы ещё больше зла натворим))

Что касается долголетия, сейчас у нас заблокирован ген, благодаря которому человек мог жить раньше 1000 лет. Сейчас самые продвинутые йоги живут по 250 лет. Ну а мы можем где-то до 120 (в лучшем случае). А живём по 60-80, а то и меньше, потому что не так питаемся.

Тем не менее, у некоторых людей тела уже преобразовываются. Вместе с планетой будут очищаться и возноситься и люди, которые не погибнут во время катаклизмов, и останутся тут дальше жить. Вознесенные люди смогут снова жить по 1000 лет. Но опять-таки, это связано с духовным развитием человека.

Впрочем, полный отказ от пищи нам сейчас не нужен. Мы пока не духовные бесплотные ангелы, и ещё не живём в духовных мирах. Всё-таки, это мир материи, а материальные тела устроены так, чтобы была возможность питаться. Следующая наша ступенечка будет - возвращение в состояние рая, как жили Адам и Ева, когда у них было Богообение. А они питались плодами, но не ели мясной пищи.

Живое Сердце   12.10.2017 23:46

+

Солнышко, да нету никаких ёгов, живущих по 250. Про них вообще нигде нет информации, - ни достоверной, ни недостоверной. Есть только слухи и шепотки типа нашей беседы: что вот, где-то там, на Тибете... якобы... Да нету там никого. Если бы были действительно - то о них бы уже кишел весь интернет, и вся Википедия была ими забита. Но нету ни одного. Хотя есть что-то в Википедии про одного кавказца, прожившего якобы более двухсот, и есть про одного, прожившего около 170-ти. Но и там нет никаких доказательств: где он жил, в каком селе или каком горном ауле, и паспорта его нигде не предоставлено, ни свидетельства о рождении и смерти нет...

А религия - это совсем не то, что ты думаешь. Она не живёт сама по себе, а всегда была под контролем государственной власти, а в более ранние времена она сама была властью (в Ватикане до сих пор так). Она и сейчас подчиняется властям. И вся структура любой религии - направлена на тотальный контроль над массами, над умами. Не нужны религии ни наше просвещение, ни наш духовный рост. Если бы было так - то в церквях бы проповедовали отзывчивость к просящим милостыню, а не наоборот. И церковь бы тоже помогала людям, а не только тянула в свои карманы пожертвования наивных прихожан. Там знаешь, сколько денег протекает? Необлагаемые налогами пожертвования - это лучший способ бизнеса: как стать миллиардером. Батюшки на эти деньги машины себе покупают, дома выстраивают. Неужто ты не видишь? Икру чёрную жрут ложками. А у прихожан даже на хлеб не хватает. Религия - это бизнес и политика. Выкачка денег из населения и оболванивание с тотальным контролем. И что, правительство это не видит? Да видит прекрасно. Но закрывает глаза знаешь, почему? Потому что ворон ворону глаз не выклюет, рука руку моет.

Не будет никогда человек питаться воздухом. И никогда такого не было. От голодания ещё никто не поправился. И святых-просвещённых никто не видел, и видеть не будет. Даже Иисус Христос и тот не питался праной, и примера такого не подавал, и не заикался ни о чём подобном. Потому что это противоестественно. Потому что Бог задумал человека таким образом, чтобы тот всю жизнь нуждался в еде и воде. Чтобы кушал и какал. Чтобы двигался. И без этого не мог жить.

Но судя по твоему убеждению, святые праноеды существуют. Бездельники и лодыри, которые ничего полезного в своей жизни не делают для общества, и пальцем о палец не пошевелили ради блага людей, чтобы кому-то помочь. Мать Тереза если помогала больным сиротам - так об этом весь мир знает. А твои праноеды - о них кто-нибудь слышал, их видел? Нет. Это даже по твоим рассказам абсолютно бесполезные миру существа, которые даже работать не хотят, не то чтобы помогать кому-то. И в каком месте у них просвещение и святость? В жопе, на которой они сидят в позе лотоса.

А вот видео про зубную пасту посмотрю. Про оболванивание с её помощью - верю. Потому что я ещё с раннего детства заметил, что у меня были зубы белые и крепкие, а у одноклассников вечно проблемы какие-то то с зубами то с дёснами. разница между ними и мною была только в том, что они жили в квартирах на жилмассиве, а я - в селе, и питался молоком. Они чистили зубы, и у них всё равно были как не кариес так понос, а я не чистил, и у меня было всё в порядке. Вот это я ещё в детстве заметил. Хотя мои одноклассники и воротили от меня носы, и говорили, что от меня коровьим навозом воняет, изображали из себя аристократов голубой крови. Да вот только у дантиста стонали и плакали они, а не я. Мне у дантиста вообще делать было нечего. Вот так вот.

Ну, а по поводу перехода на сырую пищу с варёной... Как ты там это слово сказала? Детоксикация или что-то в этом роде. Да чушь это. Когда у меня появились деньги, я резко перешёл на питание салатиками и орехами - и чувствую себя прекрасно. Ни одного дня не было, чтобы я ощущал какой-то дискомфорт в кишечнике, или иное странное недомогание. Ни одного часа, ни одной минуты. Наоборот, чем дальше, тем сильнее хотелось именно сырого, хотелось продолжать очищать свой организм от шлаков и солей. Отказаться от чаёв и перейти на сырую воду. На всё сырое. Потому что это действительно затягивает: чем дальше, тем лучше начинаешь ощущать свой организм, и понимать, что ему надо. Организм просто на глазах оживает, и начинает верить в тебя, и говорить с тобой чётким и ясным голосом: "Мне нужны вот такие витамины, вот в таком количестве! Мне нужны вот такие микроэлементы! А вот это - мне нахер не нужно, пусть это сволочи жрут."

Начинаешь быть со своим организмом одним целым, как муж и жена, которые ведут беседу и оба растут, помогая друг другу. А пока ты ешь варёное - ты не слышишь голоса своего организма, это всё равно что немая жена в парандже рядом с тобой. Ты не чувствуешь с ним единства. Хотя и инстинкты основные вроде как есть, но их голос настолько приглушён, интуиция настолько приглушена - что ты не слышишь их попросту. О каком просвещении может идти речь, о каком духовном росте? если твой организм задыхается, изнывает, а ты закрываешь от него уши, перебираешь чётки и читаешь "Деву Марию" или "Отче наш" в ожидании величайшего откровения с неба. Да не может быть никакого откровения выше твоей головы, если ты не слышишь даже то, что на уровне тебя, с тобой, и с тобой одно целое! Услышь сперва свой организм, услышь, какие потребности заложил в него Бог, а потом уже поднимайся выше. А то мало того, что ты всю жизнь морила его голодом, а теперь и вовсе оставить без еды хочешь? Совсем свихнулась от религиозного фанатизма. Научись сперва саму себя слышать, а потом уже услышишь Бога. Наоборот не будет. Потому что Бог - внутри тебя, в каждой клеточке твоего организма. И Он ждёт, когда ты соизволишь, наконец, послушать Его голос. За Богом не надо далеко ходить или высоко задирать голову. Он внутри тебя. Вот там Его и слушай. А не басни всякие про несуществующих праноедов: бесполезных миру лодырей, сидящих в позе лотоса по 250 лет.

Я уверен, что само слово "праноедение" возникло как чья-то шутка, которая была запущена в массы для смеха, но была воспринята всерьёз религиозными фанатиками, которые в погоне за духовным просвещением готовы не только истязать своё тело самобичеванием плетями, но и заморить себя голодом. Короче, психически больные люди. Ты тоже среди них? И веришь в это всерьёз? Это же шутка всего лишь. Из той же серии, что и старый бородатый анекдот:
"Я бы рад угодить правительству, но совсем отказаться от пищи не могу"
А потом кто-то спросил:
"А чем бы ты питался, если бы смог отказаться от еды?"
"Воздухом и солнечными лучами, как солнечная батарейка"
"Праноедом, значит, будешь?"
Вот, оттуда и пошло.

Братислав Либертус Свидетель   13.10.2017 13:49   

+

Братис, привет. Извини, была занята, не могла раньше ответить. Во многом согласна с тем, что ты сказал.

Что касается питания - не хлебом единым жив человек:) По сути, все мы питаемся энергией того или иного вида. Более грубую энергию человек получает из пищи. Более тонкую - из окружающей среды. Есть и духовная энергия, которой может живиться человек (в Библии она названа "слово Бога").

Давай оставим восток, и возьмём наших святых. Серафим Саровский, который молился на камне 1000 дней и ночей (помнишь этот его подвиг?). Мария Египетская, которая десятки лет прожила в пустыне. Мафусаил, который питался акридами и диким медом, и прожил больше 900 лет. Есть католический святой (не помню сейчас имени), который питался только одной просфоркой в день. В общем, людей, живущих без пищи или практически без неё, не так уж и мало. Тот же Милованов: современный молодой парень. Посмотри, как и сколько он ест. Сначала питался, как ты. После того, как несколько месяцев посидел на соках, потребность в пище (в её объёмах) резко сократилась.

Христу это было не нужно: у Него совершенно другая миссия. Он знал, что уйдёт из жизни рано. Его миссией было принести себя в жертву за наши грехи.

Другое дело, нужно ли это нам?:) Или, всё-таки, лучше жить ради того, чтобы зарабатывать себе хлеб насущный в поте лица, и набивать пузо каждый день всем, чего тело пожелает))) Кто-то, конечно, видит смысл жизни именно в этом: в постоянном удовлетворении потребностей тела. Жизнь для тела - тоже вариант. Правда, больше вариант для "животной" жизни. А человек, все-таки, создан больше для духовного роста и развития (на мой взгляд).

Что касается пользы... Понимаешь, Братис, польза может быть разной. Столько пользы, сколько принёс миру Серафим Саровский, например, живя отшельником в лесу, принесли единицы людей в этом мире. Недаром он назван вселенским святым. Чистая духовная энергия, которую очищенный духовно и физически человек получает от Бога, пропускает через себя и даёт этому миру, в десятки, даже сотни раз ценнее всего того, что есть в физическом мире. И земля держится до тех пор, пока в этом мире есть духовные люди, через которых эта энергия на землю идёт. Это как в поле Христа: человеку достаточно было прикоснуться к краю Его одежды, чтобы он исцелился и физически, и духовно.

И это не сравнится ни с какой физической помощью. Можно сколько угодно много трудиться физически и помогать людям физически, но при этом они не станут ближе к Богу. А можно трудиться над своим духовным ростом и развитием, и быть солью этого мира. Быть тем, через кого в этот мир изливается Божественная энергия, Божественная благодать.

Поэтому, если ты не понимаешь, какую миссию выполняют святые, не стоит считать, что они ничего полезного не делают. Делают, и намного больше нас. Пока в этом мире есть святые, этот мир живёт. Иначе он бы давно погряз в собственной грязи и отходах: во всём том, что исходит из сердец множества неблагочестивых людей. И именно эти святые очищают мир собою. Вернее, благодатной энергией Бога, которая изливается в мир через них. Как она изливалась из Иисуса Христа.

Поэтому и сказано, Братис, "спасись сам, и вокруг тебя спасутся тысячи". Это сказано о действии благодати, которая изливается через святых. На самом деле, им даже делать ничего не нужно: они восстановили связь с Богом, и стяжают Святой Дух (если интересно, почитай книгу Серафима Саровского "О смысле и цели человеческой жизни").

Человек, который попадает в поле (в присутствие) такого святого, сразу начинает исцеляться. Всё его естество начинает перенастраиваться на что-то более возвышенное, духовно чистое. В присутствии святого люди часто начинают плакать, например, в глубинном покаянном плаче, вспоминая все свои грехи. И т.д.

Но нужно понимать, что такой труд (духовный труд: то, над чем трудятся святые), намного-намного сложнее, чем трудиться физически, зарабатывая хлеб насущный.

Не пойми, пожалуйста, неправильно фразу "им даже делать ничего не нужно". Я имела ввиду, что работать в шахте - это одно, а вести отшельническую жизнь и нести постоянные духовные подвиги - это другое. Другой труд. И он, поверь, ничуть не легче, чем труд шахтёра. Если почитаешь жития святых, поймешь, о чём я.

Их основная задача - пост, труд, молитва. Молитва о всём мире. И помощь всем тем, кто к ним приходит для исцеления и духовной помощи.

У нас, почему-то, почётен труд врачей, которые помогают телу:) А труд святых, которые помогают и телу, и душе, и духу исцелиться, называется ничегонеделанием)))

Живое Сердце   21.10.2017 19:58   

+

Ого. Давно мені так багато не писали. І дивно, і приємно.

Що стосується Серафіма Саровського... Я не православний. Звісно, чув про нього. І про Марію Єгипетську теж. Але... Якби я на власні очі побачив принаймні одну святу людину - то повірив би, що вони були настільки святими ті святі. Але оскільки я жодного святого не бачив - то не вірю, що вони були настільки святими, як їх описують у Православ'ї. Думаю, що дуже сильно перебільшують та прикрашають. Ну, це щось на кшталт казки про Золоту Рибку: рибка така є, але вона не чарівна, а звичайна, і ніяких бажань не виконує. Так само і зі святими. Звісно, було би добре, щоби воно бодай на 10 відсотків було правдою... Але маю великі сумніви.

Братислав Либертус Свидетель   21.10.2017 20:26   

+

Понятно)) Фома неверующий:)
В таком случае, Христа ты тоже не видел своими глазами. А, значит, и не способен поверить в то, что такая духовная жизнь, в принципе, возможна:) Точно также ты не можешь поверить и в то, как жил Мафусаила. И в то, как жил Иоанн Предтеча. Получается, что ты, в принципе, не веришь в духовные основы жизни, Братис:)

Живое Сердце   21.10.2017 20:46   Заявить о нарушении / Удалить
Серденько, я вірю в існування Бога і знаю, що мій Янгол-охоронець поруч, бо Ві не раз рятував мені життя. У те, що Ісус Христос жив на землі - вірю, але усе інше, що стосується його життя і усього того, від чого він там нас врятував (від хвороб та від смерті) - вважаю маячнею, бо ще жоден святий не дожив до наших днів, і вже скільки років я живу по лікарням - я стільки перебачив віруючих!... Я у них питаю: "Чого ви тоді в лікарні опинилися, якщо ви так вірите, що Христос урятував вас від хвороб?"... Мовчать, нічого не кажуть, починають плести якісь виправдання про гріховність натури. Ну, так якщо особисто вас Христос він хвороб не урятував, і нікого зі святих від смерті не урятував - то тоді не треба меня тут вішати локшину на вуха. Так, я Фома невіруючий. Я скептик. Я не люблю, коли мене дурять, як малу дитину. А хочу мати досвід, щоби потім свідчити про нього. А якщо досвіду особистого нема, то про що свідчити? "Хтось колись щось казав, ніби хтось бачив, або може кому привідилося, а може хтось і вигадав, але я вірю, що так і було"?... Та не вірю я усяким пустим балачкам та плесканню язіка від нена чого робити. Я вірю тільки особистому досвіду. Ти наслухалася байок про те, що Саровский харчувався повітрям - і тепер зібралася заморити себе голодом насмерть. Ну, давай, починай вже сьогодні голодувати. Я подивлюся, чи виживеш ти бодай 40 днів, як Христос, чи помреш на 38-й, або на 32-й день?... Давай.

Братислав Либертус Свидетель   22.10.2017 04:23


* * *

http://www.proza.ru/2017/07/22/1734
 Рецензия на «Как понять, что мне Бог даёт, а что брать не надо» (Живое Сердце)

А я беру усе, що Він дає, - особливо, якщо воно мені подобається. Бо вірю, що гімно Він мені не дасть, а дасть тільки хороше.

П.С.: Лекцій не потребую, бо мені достатньо слухати голоса власного серця. ЙОму одному я вірю. А лекції ніяк не можуть бути універсальними, щоби підходити на усі випадки життя. Тим паче, що на вебінарах часом таку маячню говорять, що ригати хочеться. Тому не дивлюся.

Братислав Либертус Свидетель   21.10.2017 20:35   

+

Вот и правильно, Братис: жить нужно по сердцу. А сердце очищать, конечно.

Ну а брать то, что нам нравится, может любой)) Даже неверующий. Только люди, которые брали свой крест и следовали за Христом, жили иначе. Они вообще не жили для себя, и не жили в своё удовольствие.

А вообще, у многих людей потребительское отношение к Богу. Выйти на уровень служения людям, как жили святые, которых ты считаешь бездельниками, могут единицы. Ведь для этого нужно отказаться от всех физических удовольствий. Полностью.

Так могут жить только люди, которые живут жертвой (как жил Христос). Эгоистически настроенным людям такое не под силу.

Живое Сердце   21.10.2017 20:51 

+

Какие кресты ты имеешь в виду, и отказ от каких удовольствий? Если ты даже про отказ от пищи глаголешь, то... Что следующее по списку? Отказ от воздуха? Отказ от потребления солнечных лучей? Отказ улыбаться?
Оксана, кончай впадать в безумие. Это ни к чему доброму не приведёт.

Ти мені проповідуєш те, чого сама не притримуєшся, і чого навіть не випробувала на власній шкурі. Ти принаймні хоча би совість маєш? Яке ти право маєш мене схиляти до того, чого не випробувала на собі?... Ти збираєшся проводити на мені дикунські експерименти, і дивитися, що з того вийде. Та ти просто фашистка, Оксано.

Знаєш, Оксано. У мене і так мало приводів для посмішки, і ще ти мене добиваєш своїми проповідями про те, що я маю насолоджуватися тим, що не маю приводів для посмішки. Я втрачаю сенс життя, а ти пропонуєш мені відмовитися від сенсу. Хочеш загнати мене до самогубства, і що потім? Будеш насолоджуватися тим, що ще один здох не потрібний світу, не потрібний жодній людині?... Що здох ще один, чиї мрії так і не збулися?...
Дев'ять років тому мені Бог пообіцяв подарувати світ. Через рік Він клятвенно обіцяв дати мені усе, що схочу. І де воно? Де воно усе обіцяне? Навіть цілу купу снів Він мені послав на протязі останнього року, в яких знову показував, що я матиму і успіх, і любов, і ні в чому не матиму відмови. І де воно усе?... Я не бачу поки що і натяку. Глушина. Суцільне мовчання. Мій Янгол-охоронець тільки обіймає мене ночами, і запевняє, що все добре. Але я вже втомився чекати, втомився добиватися чогось. Мені обридло, що мене дурять як малу дитину.
І ще й ти тут зі своїми садистськими проповідями. Хочеш доконати мене? То давай, добивай. Якщо почала - то давай уже, не спиняйся. Я бачу, що добра мені ніхто не бажає, усі бажають тільки зла: щоби я насолоджувався власними стражданнями, щоби не бачив свіжого повітря, роками не бачив сонця до скону життя. І щоби усміхатися перестав зовсім. Не переймайся! Я вже забув, коли востаннє посміхався. Сподіваюся, твій Христос задоволений. Щоб він курво здох на хресті ще раз.

Братислав Либертус Свидетель   22.10.2017 04:57

Ч2: -> http://www.proza.ru/2017/10/24/1161


--- Мiж вiрою та самообманом... Синдром очiкування ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Синдром очікування затягнувся, я бачу. Дякувати Оксані ("Живое Сердце"), я це побачив, отямився, і жахнувся.

   Тринадцять років минуло з Дня мого Народження (2004-2017). Одинадцять років минуло від дня Його обіцянки (2006-2017), а "воз і нині там". Бла-бла-бла, бла-бла-бла - усі Його обіцянки ("Со Смертью борюсь я двенадцать лет..." - "Надейся. Дыши. И пообещай, что будешь бороться столько же." - "Скости половину хотя бы мне!" - "Исполню. Тебе помогу, лады" http://www.proza.ru/2017/01/20/167). Ні на йоту не зрушилося. У мене почуття, що Він мене просто дурить як малу дитину. Нічого моя віра мені не дала за ці вісім років (2009-2017). Написано цілу купу усього - і пісень, і слів, - а рівно нічого не втілилося у життя. Усе так і залишилося мертвими віршами. Одинадцять років пройшло. Скоро буде дванадцять: у березні. "Я поставлю тебе над народами!"... Бла-бла-бла. нічого й близенько, хоч надірвав усі жили, щоби бодай наблизитися. Усе застрягло на рівні мертвих віршів.

   І мені ще й тут пропонують скласти ручки, здатися, і нічого не робити. Вони багато наочікували у своєму житті? Розумники. Невдахи срані. (Людмила Возняк - каменюку тобі в город! Асхат Акимжанов - ще один христанутий. Боже, скільки їх розплодилося навкруги мене, невдах, які нічого у своєму житті не досягли, і тільки те і робили, що проповідували життя невдах та нероб).

   Заїбли мене уже усі, своїми проповідями. Якесь кубло фанатиків: як не з одного боку, так з іншого. Одні невдахи навкруги. Усі напівголодні, напівбосі, чекають на якесь спасіння душі (замість того, щоби працювати, аби гідно харчуватися, а не помиї жерти). А я не хочу їх чути.

   Я не хочу їх чути, і не хочу слухати. Я вісім років вірив Богові, і що навірив? Можна було не писати усіх цих віршів, було би те саме: ніхто не помітив, що я там написав, нічого взагалі не помітив нічого. Що писав, що не писав - нікому користі від того: ні мені, ні будь кому. Я навмисне не рекламую, щоби побачити, як воно працює. Боже слово.

   Я застряг між вірою та самообманом. Тішу себе кращим варіантом з двох чи трьох, чи багатьох. Вигадую виправдання. Я не знаю, що таке віра. І чим вона відрізняється від самообману. Чим відрізняється від синдрому марного очікування, в якому проходить життя майже кожного віруючого. Я дивлюся на цих віруючих... Одні невдахи навкруги. Вони навіть самі не вірять у ту маячню, яку городять. Вони не здатні їй слідувати. Вони просто обманюють самих себе, і обманюють оточуючих. І це називається вірою. Відмовитися від їжі - це вже повний пи*дець божевілля. Я бачу, що тут усі хворі синдромом очікування. Усі хворі ледарством. Ніхто нічого робити не хоче, усі чекають на манну небесну. І мене підбивають до того ж самого.

   Я теж чекаю на манну небесну. Але я принаймні зліпив тарілку, щоби було, куди її насипати. Але вона не сиплеться. І в сраку та мені віра, що я ліпив тут тарілку?... Манни нема. І всі ледарі світу, які не потрудилися навіть тарілку собі зліпити - сидять, і в один голос читають мантри: "Смирися, опусти руки!"... Ідіоти.

   Боже. Прибери їх усіх від мене, оцих всіх ледарів та невдах. Пошли мені когось роботячого і розумного.

   Амінь.

22.10.2017, 05:33
Братіс Лібертус свідок


П.С.: 06:27. Мене дратує власна бездіяльність. Але я не знаю, що можу зробити.


--- Про роботу ---

"Віра, що зрушує гори"

* * *

   Поки там Мишко зріє до чогось путнього, я тим часом підписався на розсилку про віддалену роботу.

   Підписатися підписався. І кожен день отримую не меш, ніж по 10-13 пропозицій. Але що з того? Я відчуваю, що не в силі навіть переглядати їх... Вони приходять і приходять, і я тільки те і роблю, що відмічаю їх як прочитані. Але не читаю їх. Я не можу їх читати. Не можу про них думати. Я хочу працювати з Мишком. І більше ні про що думати не здатен. Ні про яку іншу роботу.

   А час іде... Вже скоро буде місяць, як ми з ним не балакаємо. 27-го буде місяць. Значить, усього лише три тижні минуло... "Золотий" 21 день. Минуло. І ніяких зрушень. З 9-го числа по 27-е проспілкувалися (майже три тижні), потім три тижні мовчання. Якою буде наступна фаза?...

   Я не можу думати ні про яку іншу роботу. Я хочу працювати з Мишком.

22.10.2017, 06:06
Братіс Лібертус Свідок


--- Про вiдмову вiд iжi та про неiснуючих праноiдiв Ч2 ---

http://www.proza.ru/2017/10/22/280 <- Ч1

"Віра, що зрушує гори"


* * *

Рецензия на «Лечение рака без операции и химиотерапии» (Живое Сердце)
http://www.proza.ru/comments.html?2017/09/21/1926

[...]

+

Понятно)) Фома неверующий:)
В таком случае, Христа ты тоже не видел своими глазами. А, значит, и не способен поверить в то, что такая духовная жизнь, в принципе, возможна:) Точно также ты не можешь поверить и в то, как жил Мафусаила. И в то, как жил Иоанн Предтеча. Получается, что ты, в принципе, не веришь в духовные основы жизни, Братис:)

Живое Сердце   21.10.2017 20:46   

+

Серденько, я вірю в існування Бога і знаю, що мій Янгол-охоронець поруч, бо Ві не раз рятував мені життя. У те, що Ісус Христос жив на землі - вірю, але усе інше, що стосується його життя і усього того, від чого він там нас врятував (від хвороб та від смерті) - вважаю маячнею, бо ще жоден святий не дожив до наших днів, і вже скільки років я живу по лікарням - я стільки перебачив віруючих!... Я у них питаю: "Чого ви тоді в лікарні опинилися, якщо ви так вірите, що Христос урятував вас від хвороб?"... Мовчать, нічого не кажуть, починають плести якісь виправдання про гріховність натури. Ну, так якщо особисто вас Христос він хвороб не урятував, і нікого зі святих від смерті не урятував - то тоді не треба меня тут вішати локшину на вуха. Так, я Фома невіруючий. Я скептик. Я не люблю, коли мене дурять, як малу дитину. А хочу мати досвід, щоби потім свідчити про нього. А якщо досвіду особистого нема, то про що свідчити? "Хтось колись щось казав, ніби хтось бачив, або може кому привідилося, а може хтось і вигадав, але я вірю, що так і було"?... Та не вірю я усяким пустим балачкам та плесканню язіка від нена чого робити. Я вірю тільки особистому досвіду. Ти наслухалася байок про те, що Саровский харчувався повітрям - і тепер зібралася заморити себе голодом насмерть. Ну, давай, починай вже сьогодні голодувати. Я подивлюся, чи виживеш ти бодай 40 днів, як Христос, чи помреш на 38-й, або на 32-й день?... Давай.

Братислав Либертус Свидетель   22.10.2017 04:23   

+

Понятно))

И с чего ты взял, что я собираюсь замучить себя голодом?:) При чем тут я к святым? Мне хотя бы научиться терпению, смирению и благодарности для начала. О подвигах святых я даже думать не могу (в контексте себя). Но я понимаю их подвиги и то, в чём они полагали смысл своей жизни. И очень им за это благодарна (как минимум).

Живое Сердце   22.10.2017 23:31   

+

Ні, так діло не піде. Якщо вже взялася проповідувати харчування повітрям - то давай, показуй приклад, як ти це робиш. І веди щоденник, що діється з твоїм організмом: міряй тиск, здавай аналіз крові на цукор, знімай себе на камеру. Давай. Публіка у моєму лиці вже хоче бачити шоу повільного самогубства. Давай. Не залишай мене без розваг. Бо я ще ніколи не бачив святих, які харчуються повітрям. Хочу побачити. Обіцяю, що після цього тебе канонізують у церкві, як мученицю заради Христа.

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 05:25   

+

Братис, во-первых, я ничего не проповедую. Я говорю о ступенях развития в плане питания. Кто-то способен жить только на мясе, кто-то - как веганы, кто-то на соках, кто-то вообще может долго обходиться без пищи. Совсем.

И я тебе русским языком сказала: я отказываюсь сейчас от мяса. Что непонятного? И с уважением отношусь к тем людям, которые могут жить по-другому. Чьи тела уже перестроились вплоть до клеточного уровня, чтобы получать энергию жизни отовсюду, а не только из еды.

За развлечениями - это не ко мне))) Поищи себе другой объект для развлечений. Я, в принципе, живу не для этого. Так что развлекальщик из меня никакой.

В канонизации не нуждаюсь. И при чем тут мученичество ради Христа? Тебе так нравится смешивать всё в кучу? Мне всегда казалось, что мужское мышление, больше, чем женское, приспособлено для того, чтобы раскладывать всё по полочкам и различать эти вещи. Впрочем, недавно мне сказали (очень умный мужчина), что у женщин логика развита лучше, и это уже научно доказано. Была удивлена. Но, возможно, это так и есть.

А вообще, Братис, поищи себе другого человека для плотного общения в интернете. Я находилась здесь какое-то время, но уже ухожу: итак два года жизни убила на интернет-общение.

Ищи кого-то, кто тебе близок по духу. Только не стоит, чуть что тебе не так, говорить человеку гадости. Если тебе по какой-то причине плохо, то в этом не виноват никто, кроме тебя самого, поверь. А счастье человека - только в Боге. Пока не восстановишь отношения с Ним, пока не научишься любить - быть счастливым невозможно в принципе.

Правда, я не знаю, как это возможно для человека, которому трудно верить. Чтобы восстановить утраченные отношения с Богом, нужна вера. Мне сложно общаться с людьми неверующими, потому что сама я никогда такой не была. Всегда чувствовала, что за видимой жизнью есть её духовная составляющая, духовная основа. К этому времени я понимаю уже и то, как возможны некоторые из "чудес", описанных в Библии. Как возможно то, что совершали святые.

Но пути Господни неисповедимы. Очень надеюсь, что ты тоже найдёшь свой путь к Богу. У каждого эта дорога своя, Братис. И не жди, что Бог пошлет тебе святого, чтобы ты поверил. Понимаешь, Братис, чтобы увидеть святость в человеке, нужно самому быть достаточно очищенным и восприимчивым к этому. А так - многие, наоборот, святых гнали. Да что там святых? Самого Христа распяли. И, когда Он помогал людям, исцелял их, постоянно сомневались, какой силой Он это делает.

Чувствуют, верят, не сомневаются, наверное, только те, кто сам внутренне готов к такому восприятию. Или кого Бог решит обратить, как Павла, например.

Живое Сердце   23.10.2017 16:04   

+

Ну, судя по тому, с каким жаром ты принялась проповедовать отказ от еды и от любых радостей жизни - то с логикой у тебя не очень в порядке. Но стоило только мне подыграть тебе, и начать молоть такую же чушь - как ты сразу очнулась: "С логикой у тебя не очень!"... Нет, это у тебя не очень.
И не надо меня обзывать негативщиком: пока ты говорила разумные вещи, то и я был нормальным, и разговаривал нормально и дружелюбно. Но как только ты понесла всякую религиозную херню - то понятно, что меня это разозлило. Так что прежде, чем обвинять окружающих в негативизме - послушай саму себя, что ты мелешь. И подумай, не ты ли виновата в том, что вокруг тебя столько негативистов. А не спихивай с больной головы на здоровую.
Пока. До следующей встречи года через три.

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 16:08   

+

"ты принялась проповедовать отказ от еды и от любых радостей жизни"

Да ладно! Я такое когда-то проповедовала?)) Ты что-то перепутал, Братис. Я вообще считаю, что состояние радости - это нормальное состояние человека. А вот если что-то не так, значит, где-то что-то мы делаем не то. Так, по крайней мере, у меня.

На людей мне везёт: ты ошибся. Я наоборот поражаюсь, сколько в мире замечательных людей. А если в моей семье есть такие люди, то это уже крест. Больше их, кстати, чем мой. Эти люди больны, и причина болезни - в том, что жили без Бога и эгоистично.

То, что для тебя "религиозная херня" - для меня моя вера. Быть нормальным, разговаривать нормально и дружелюбно человек должен независимо от того, разделяет он веру другого человека, или нет. Это называется человечность, взаимоуважение. Не знаю, почему некоторым людям трудно понимать такие вещи. И, кстати, если ты прочтешь внимательней, то ты ещё в рецензии наговорил гадостей. По крайней мере, я к такому общению не привыкла, и мне не нравится общаться с людьми в таком тоне.

Я тоже не разделяю то, во что не веришь ты. И что? Это повод оскорблять тебя? Каждый верит в то, во что он верит. И со временем это может измениться. Я всегда верю в лучшее. В то, что человек старается понимать свои ошибки, растет, развивается, и становится счастливее.

Очень надеюсь, что года через три меня тут уже даже приблизительно не будет))) Буду уделять время семье, а не интернет-знакомым.

Живое Сердце   23.10.2017 16:18   

+

Желаю тебе семейного счастья, - надеюсь, ты выйдешь замуж за такого же христанутого фанатика, как и ты, и вы родите нескольких детей, которых от избытка фанатизма заморите голодом, и сами умрёте с ними рядом. Уже были такие случаи в истории, - по телевизору показывали этих фатанутых, которые своих детей насмерть заморили, потому что им религия не позволяла ни работать, ни просить милостыню. Зато они такие молитвенники были, куды там! Во, где святые водятся! Их потом обоих в психушку заперли, чтобы насильно кормить. А детей конечно было уже не вернуть. Не помогли им молитвы.

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 16:24   

+

Ой-ой-ой))) Что ж это за религия, которая не позволяет людям работать?:) Удивлена очень.

За пожелание спасибо. Я тоже надеюсь, что выйду замуж за хорошего верующего человека. Впрочем, мне достаточно за хорошего. Потому что любой здравомыслящий и вдумчивый человек приходит по жизни к вере. Начиная с ученых, заканчивая всеми теми, кто может себе поставить глубокие вопросы, вникнуть глубоко в жизнь и найти на них ответы.

Братис, и спасибо за беспокойство обо мне))) Мне приятно:) Если б только ещё не грубил при этом.

Но ты напрасно переживаешь. Ты не так всё воспринял: вот и всё. Ну а то, что в жизни бывают фанатичные люди - они есть, и никуда от этого не деться. Только не нужно их негативный опыт перетягивать на всех остальных.

А есть другие люди, которые просто поняли, что то, как мы живем и питаемся, ведет нас как к болезням, так и к непродолжительной жизни. И начали что-то в своей жизни менять.

Если хочешь, посмотри интервью http://www.youtube.com/watch?v=cLVx-crmVIU

Мама пятерых детей. Питается на так, как сегодня принято в обществе. Сама здоровая, дети здоровые, муж здоровый. Вот тебе "два проповедника" более здорового, на мой взгляд, образа жизни.

А меня к ним не равняй)) Я ещё даже мясо временами кушаю:)

Только не пугайся))) Там вся семья "фатанутая", или как ты там говоришь. И мама, и папа, и пятеро здоровых детей.

Живое Сердце   23.10.2017 16:57   

+

Нет, спасибо. Я на фатанутых насмотрелся и в жизни. Смотреть на них ещё и на видео - увольте. Хочу видеть вокруг себя нормальных, адекватных людей. Которые не гундосят мне про Иегову, про Иисуса, и про то, что их церковь единственно-правильно-божья, а все остальные будут гореть в аду. Мне все эти басни и весь этот бред слушать надоело. Бедные дети верующих. Мне их искренне жаль. Как хорошо, что я родился не в такой семье, как эти христануто-фатанутые. Я много лет проходил по всем этим церквям, послушал проповеди, попробовал жить как они... В итоге возненавидел Бога, который требует от людей следования вот этому всему дебилизму: стоять на коленочках со сложенными ручками, бояться... Да пошёл он на хер, ваш бог, со всеми вашими долбонутыми религиями и верой в кресты, которые надо брать на себя, и от всего хорошего отказываться, но брать себе только самое плохое, и что похуже - то дайте два! Идите вы нахер с такой философией. Я жить хочу. Нормально, наслаждаясь жизнью, а не отказываясь от наслаждений. Мне достаточно и того, что я от женской любви отказался. Недостаточно крестов мне?...

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 18:06   

+

Вот и зря не посмотрел:)

А то, о чём ты говоришь - это и есть фанатизм, а не истинная религия. Религия - это связь с Богом. А Бог хочет, чтобы человек жил мудро и счастливо.

Ну а от женской любви ты зря отказался. Бог создал нас, чтобы мы дополняли друг друга. Жили, каждый выполняя то, что нам предназначено - и были этим счастливы.

Живое Сердце   23.10.2017 19:34   Заявить о нарушении / Удалить
"про то, что их церковь единственно-правильно-божья, а все остальные будут гореть в аду."

Это сектантское мышление. В этом истины, естественно, нет.

Живое Сердце   23.10.2017 19:36   

+

Хух. Слава Богу, что хоть это ты понимаешь.

Братислав Либертус Свидетель   24.10.2017 13:07


* * *

http://www.proza.ru/2017/07/22/1734
 Рецензия на «Как понять, что мне Бог даёт, а что брать не надо» (Живое Сердце)

А я беру усе, що Він дає, - особливо, якщо воно мені подобається. Бо вірю, що гімно Він мені не дасть, а дасть тільки хороше.

П.С.: Лекцій не потребую, бо мені достатньо слухати голоса власного серця. ЙОму одному я вірю. А лекції ніяк не можуть бути універсальними, щоби підходити на усі випадки життя. Тим паче, що на вебінарах часом таку маячню говорять, що ригати хочеться. Тому не дивлюся.

Братислав Либертус Свидетель   21.10.2017 20:35   

+

Вот и правильно, Братис: жить нужно по сердцу. А сердце очищать, конечно.

Ну а брать то, что нам нравится, может любой)) Даже неверующий. Только люди, которые брали свой крест и следовали за Христом, жили иначе. Они вообще не жили для себя, и не жили в своё удовольствие.

А вообще, у многих людей потребительское отношение к Богу. Выйти на уровень служения людям, как жили святые, которых ты считаешь бездельниками, могут единицы. Ведь для этого нужно отказаться от всех физических удовольствий. Полностью.

Так могут жить только люди, которые живут жертвой (как жил Христос). Эгоистически настроенным людям такое не под силу.

Живое Сердце   21.10.2017 20:51   

+

Какие кресты ты имеешь в виду, и отказ от каких удовольствий? Если ты даже про отказ от пищи глаголешь, то... Что следующее по списку? Отказ от воздуха? Отказ от потребления солнечных лучей? Отказ улыбаться?
Оксана, кончай впадать в безумие. Это ни к чему доброму не приведёт.

Ти мені проповідуєш те, чого сама не притримуєшся, і чого навіть не випробувала на власній шкурі. Ти принаймні хоча би совість маєш? Яке ти право маєш мене схиляти до того, чого не випробувала на собі?... Ти збираєшся проводити на мені дикунські експерименти, і дивитися, що з того вийде. Та ти просто фашистка, Оксано.

Знаєш, Оксано. У мене і так мало приводів для посмішки, і ще ти мене добиваєш своїми проповідями про те, що я маю насолоджуватися тим, що не маю приводів для посмішки. Я втрачаю сенс життя, а ти пропонуєш мені відмовитися від сенсу. Хочеш загнати мене до самогубства, і що потім? Будеш насолоджуватися тим, що ще один здох не потрібний світу, не потрібний жодній людині?... Що здох ще один, чиї мрії так і не збулися?...
Дев'ять років тому мені Бог пообіцяв подарувати світ. Через рік Він клятвенно обіцяв дати мені усе, що схочу. І де воно? Де воно усе обіцяне? Навіть цілу купу снів Він мені послав на протязі останнього року, в яких знову показував, що я матиму і успіх, і любов, і ні в чому не матиму відмови. І де воно усе?... Я не бачу поки що і натяку. Глушина. Суцільне мовчання. Мій Янгол-охоронець тільки обіймає мене ночами, і запевняє, що все добре. Але я вже втомився чекати, втомився добиватися чогось. Мені обридло, що мене дурять як малу дитину.
І ще й ти тут зі своїми садистськими проповідями. Хочеш доконати мене? То давай, добивай. Якщо почала - то давай уже, не спиняйся. Я бачу, що добра мені ніхто не бажає, усі бажають тільки зла: щоби я насолоджувався власними стражданнями, щоби не бачив свіжого повітря, роками не бачив сонця до скону життя. І щоби усміхатися перестав зовсім. Не переймайся! Я вже забув, коли востаннє посміхався. Сподіваюся, твій Христос задоволений. Щоб він курво здох на хресті ще раз.

Братислав Либертус Свидетель   22.10.2017 04:57   

+

Братис, я не впадаю в безумие)) И, естественно, не отказываюсь от пищи))) Я, наоборот, люблю вкусно покушать:)

И ничего тебе не проповедую. Ты сказал о том, что святые, якобы, бездельники. А я тебе объяснила, что вовсе не так. Святые - большие жертвенники и аскеты. Которые совсем не живут для себя, и полностью посвящают себя служению Богу и людям.

Только при чём тут мы к святым?))) Разве в нас есть столько любви к Богу и к людям?:) Нет, нам нужно, научиться, хотя бы быть счастливыми и искренне Бога за все дары благодарить.

Братис, и, если мы обсуждаем какую-то тему, не нужно это, во-первых, натягивать сразу на себя. И уж тем более, называть меня фашисткой. Я очень не люблю этого. И вообще не люблю общаться с негативщиками. Если ты что-то себе додумал на свой лад, ещё и в худшую сторону, то не нужно в этом винить меня.

Лучше научись искреннему оптимизму и благодарности Богу за всё, что Он нам даёт. От этого в разы больше толку, чем обвинять всех и вся.

Живое Сердце   22.10.2017 23:27   

+

Тогда учись отвечать за свои слова, а не молоть что попало без раздумия. Потому что есть на свете люди типа меня, которые всё воспринимают всерьёз, и всё примеряют к себе. А не просто мимо уха пропустить, типа слушали. Ты разве не рада внимательным слушателям? Вот я и внимаю.
А уж как проявлять свою искренность - я сам разберусь. В отличии от тебя, я не пытаюсь прикидываться правильным и приятным, чтобы меня за это полюбили. Ты не любишь негативщиков? Какая досада. А я вот тоже не люблю, когда херню всякую мелют, выдавая это за свою веру, - а потом когда начинаешь их привлекать к ответственности за свои слова - так сразу по норам. И сразу они - тоже Фомы неверующие. И вообще не при делах, и не при святых, и так, мимо тут в булочкую проходили.
Знаешь, это мне очень напоминает одну сцену из "Золотого телёнка": когда Панинковского начали бить прямо посреди улицы, за то что его обличили во краже. Вмешался Бендер, представился милиционером, и сказал: "Граждане свидетели! Прошу продиктовать свои имена и адреса". И в этом месте вся толпа моментально рассосалась. Как бить - так все свидетели. А как давать показания - так свидетелей нету. Вот так и с вами, граждане верующие. Как проповедовать - так все верующие. А как показать пример - так верующих нету. А хули тогда было проповеди мне тут рассказывать? Не веришь - то так и говори: "Да, я тоже Фома неверующий, как и ты". Что? Очко зассало признаться честно, что никакая ты не верующая? Блефуешь мне тут, изображаешь кого-то. Научись не врать для начала.

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 05:42   

+

Братис, во-первых, научись нормально разговаривать с женщиной. Да и вообще с людьми. Потому что общаться в таком тоне мне не хочется. Впрочем, мне вообще не хочется общаться:) Это у меня так, привычка. Не научилась пока отказывать людям, а надо учиться.

"Потому что есть на свете люди типа меня, которые всё воспринимают всерьёз, и всё примеряют к себе."

Это твоя проблема, видимо. Тебе нужно что-то с этим делать. Тебе ведь не три года, чтобы всё примерять к себе, правда? Только маленькие детки всё без разбору тянут в рот: так они познают мир. А взрослый человек должен понимать, что в мире много всего, и выбирать то, что подходит ему на данном этапе развития.

"В отличии от тебя, я не пытаюсь прикидываться правильным и приятным, чтобы меня за это полюбили".

А с чего ты взял, что я прикидываюсь правильной?))) Я такая, какая есть. И во мне полно недостатков. А вот негативщиков не люблю: это правда. На мой взгляд, это люди безответственные, которые неспособны разобраться даже со своей жизнью, чтобы наладить её. И они просто тянут энергию из окружающих.

Мне довелось долгое время жить с такими людьми. И только сейчас, когда их периодически рядом со мной не бывает, я могу, наконец, вздохнуть спокойно и пожить, радуясь жизни. И если семья - это кармические отношения. То выбирать в свой круг общения таких людей я не намерена.

" А я вот тоже не люблю, когда херню всякую мелют, выдавая это за свою веру, - а потом когда начинаешь их привлекать к ответственности за свои слова - так сразу по норам. И сразу они - тоже Фомы неверующие. И вообще не при делах, и не при святых"

Братис, нет смысла в общении с человеком, который, при всей его внимательности, тебя не слышит и не понимает, о чем ты. Ищи того, кто тебе близок по духу. Я верю во всё то, во что верю. Христос, святые с их жизнями - для меня не миф. При этом мне до этого очень далеко. Я даже приблизительно не святая. Если ты не понимаешь этих вещей, это уже не мои проблемы, извини.

Мне кажется, любому понятно, что, если я говорю о Христе и верю в Него, это не значит, что я Христос. Это значит, что такие у меня по жизни ориентиры. В этом направлении я движусь и к этому стремлюсь.

Живое Сердце   23.10.2017 15:45   

+

"В этом направлении я движусь и к этому стремлюсь."

Оксана, я прекрасно понял, что ты вознамерилась заморить себя голодом насмерть. Поэтому и предложил сделать из этого шоу, - чтобы не зря голодать, а показать всему миру, к чему приводит безмозглая фанатичность.

"Научись разговаривать с женщинами".

Да что ты? Я тут, оказывается, шашни строю? А я думал, что с тех пор, как мы познакомились, меня накрепко отрезало от желания нравиться женщинам.

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 16:16   

+

"Оксана, я прекрасно понял, что ты вознамерилась заморить себя голодом насмерть".

Прикольно)) Ты понял то, чего я не вознамеривалась и даже не имела ввиду)) Ну что ж, это твоё дело, что ты понял и как ты всё воспринял.

"А я думал, что с тех пор, как мы познакомились, меня накрепко отрезало от желания нравиться женщинам."

Что-то я не поняла)) Ты хочешь меня в чем-то обвинить?)) Я-то тебе чем дорогу перешла?:) Или я тебе что-то плохое сделала или сказала?

Живое Сердце   23.10.2017 16:24   

+

"Прикольно)) Ты понял то, чего я не вознамеривалась и даже не имела ввиду))"

А какого хера тогда ты мне тут уши прожужжала своими святыми Саровскими да Египетскими? Так просто, лишь бы из пустого в порожнее попереливать? Если не имела в виду последовать их примеру - то нехер тогда было лапшу мне на уши вешать.

"Я-то тебе чем дорогу перешла?:) Или я тебе что-то плохое сделала или сказала?"

Ничем и ничего. Но именно ты попалась тогда в то время, когда у меня в последний раз было желание... Не могу сформулировать правильно мысль с ходу. Короче, как ты помнишь, у меня тогда произошёл разрыв с одной девушкой, перед знакомством с тобой. Это было очень болезненное для меня время. И, наверное, до сих пор не зажило, потому что меня до сих пор бесят женщины, - особенно те, которые начинают это подчёркивать, требуя к себе особо нежного отношения. Хервам, а не нежного отношения. Буду здороваться пинками, а не ласками.
И я с тех пор, кстати, не пишу лирических стихов. Отрезало во мне поэта. И больше не влюбляюсь.
Так что - да, я злой негативист, и я сам выбрал это. Ты ни в чём не виновата, я сам во всём виноват. Довольна?
До встречи через три года, когда твои дети все умрут от голода. Молельщики хреновы. Христанутые долбо*бы.

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 16:36   

+

Да уж... Ну что я могу сказать? Во-первых, Братислав, я говорила с тобой на те темы, которые были подняты. И с чего ты решил, что человек не может поделиться опытом жизни других людей, которыми он в чем-то восхищается?

И знаешь, жаль, что за три года ты так и не смог до сих пор справиться с этой ситуацией. Уже пора бы. В разрыве, кстати, всегда виноваты оба. Ну а то, что ты будешь сгонять своё зло на других - счастья тебе не принесет, к сожалению.

Спасибо, хоть меня сюда не приплел. А то я думала, что и тут я в чем-то виновата))) Ты знаешь, Братис, я уже, похоже, заканчиваю проходить тот жизненный урок, когда на меня пытаются навесить вину. Раньше я верила, воспринимала всё на свой счёт. Сейчас с меня где сядешь, там и слезешь. Даже если бы ты мне сказал обратное, меня бы это никак не задело. Я знаю, где за мной есть вина, а где её нет.

Ну а то, как ты сейчас говоришь со мной - это твори проблемы, на самом деле. И тебе с ними справляться. Надеюсь, что справишься. Если захочешь когда-нибудь стать счастливым, то точно справишься:)

Удачи!

"меня до сих пор бесят женщины, - особенно те, которые начинают это подчёркивать, требуя к себе особо нежного отношения."

Знаешь, Братис, не может быть счастлив мужчина, когда рядом с ним несчастная женщина. И если тебя бесит женственность, и ты не понимаешь, что женщины, действительно, более тонкие по натуре, и нужно относиться к ним бережно - тебе нужно найти себе недоженщину, которая будет рада твоим пинкам и грубостям. Вот и всё. И будет у вас гармония, радость и счастье:)

Живое Сердце   23.10.2017 16:57   

+

Спасибо за нравоучения. Иных наставлений я, как ты понимаешь, и не ожидал. А вот именно такие слова. Что я сам во всём виноват, и что мне надо недоженщина. Да, мне нужна недоженщина. А может даже, и полумужчина, - я ещё не определился в ориентации.
И вообще, мне все эти гендерные заморочки надоели ("Яжеженщина!", "Тыжемущщина!" - надоело). Хочу быть просто самим собой, и чтобы меня за это ещё и любили. И уважали моё право не играть никаких ролей, и ничьим представлениям не соответствовать.

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 17:58   

+

Хочу быть просто самим собой, и чтобы меня за это ещё и любили. (с)

Братис, так все этого хотят, понимаешь? И женщины тоже:) При чем тут гендерные заморочки, если мы ДЕЙСТВИТЕЛЬНО по-разному устроены? И нужно с этим считаться. Потому что каждый хочет быть самим собой.

И да, женщина не чувствует себя женщиной, когда ей грубят, оскорбляют, унижают, дают пинки и т.д. С женщинами так не обращаются. По крайней мере, если ты хочешь, чтобы рядом с тобой была счастливая женщина. И она могла при этом оставаться собой: женщиной.

Ну а так - твоё дело. Живи как знаешь:) Каждый может найти себе то, что ему подходит: выбор в этом мире большой. Просто нужно понимать, что того же, чего хочешь ты, хочет и женщина)) И учитывать ваши различия.

Тебе же не будет приятно, если женщина начнёт делать по дому мужскую работу, и начнет говорить тебе: мне надоели эти гендерные заморочки. Я сама могу с дрелью постоять. И вообще, зачем ты мне нужен? Я и сам с усам))

Дело, как раз, не в ролях. А в том, чтобы каждый был самим собой. Так я это вижу и понимаю. Я мало представляю себе, как женщина может оставаться женщиной, если она не чувствует ни защиты от мужчины, ни уважительного к ней отношения. Тогда да, придется ей забыть о женственности и о всех этих "гендерных заморочках", и стать среднестатистической полубабой-полумужиком.

И, кстати, ты меня тут наоскорблял - по хорошему, я вообще не должна была с тобой после этого общаться. Просто мне жаль, что ты был в таком состоянии, в каком была я когда-то, когда не справлялась с нагрузками и хотела уйти из жизни.

Вот тебе информация о людях, которые не едят http://www.youtube.com/watch?v=MbpqwXRK1zE

Не святые. Обыкновенные, но более осознанные и разумные. Поэтому не нужно, если ты чего-то не знаешь, сразу это хаять. Хотя бы предположи, что в этом мире есть ещё очень много того, о чем ты не знаешь. Я уже не говорю о мирах духовных.

Нужно уметь принимать отличное от твоего мнение. Каким бы сумасбродным оно тебе не казалось. Имею полное право тебе об этом сказать, после всего, что я от тебя тут выслушала. Я, кстати, так и не прочла те твои письма - только по диагонали. Я не намерена больше такое выслушивать и общаться с людьми, которые не хотят общаться по-человечески. Тем более, когда к ним, несмотря ни на что, по-человечески.

Живое Сердце   23.10.2017 20:37   

+

Я не специалист по дрелям, и не специалист по сломанным кранам и унитазам. Если ей нужен сантехник в доме или строитель - то пусть за строителя или сантехника и выходит. Если ей нужен телохранитель - то пусть выходит за учителя восточных единоборств.

Братислав Либертус Свидетель   23.10.2017 20:48   

+

Всё правильно))

Живое Сердце   23.10.2017 21:08   

+

Я посмотрел всего лишь 9 минут видео-семинара твоего драгоценного Милованова. Красивый мальчик, да. Говорит убедительно, прямо заслушаешься.
Только вот меня всегда настораживали проповедники, которые запрещают комментировать их проповеди, запрещают задавать вопросы. Они заставляют только слушать. То же самое делают и все церковные шарлатаны на свете: они заставляют слушать, запрещают перебивать, запрещают задавать вопросы, и за счёт этого живут и нехило питаются за счёт пожертвований прихожан, наивно ищущих спасение души.

Он пишет о себе, что он веган и сыроед. Молодец. Это не америка. Но к чему такая секретность, к чему страх критики? Если тебе нечего скрывать - то и веди себя достойно, разреши другим сомневаться или хвалить. Но, видимо, хвалить некому, ибо гораздо больше критики. Потому что проповедует он вовсе не веганство, а полный отказ от пищи. Глядя на его накачанную фигуру очень трудно представить, что совсем ничего не ест, кроме воздуха. Сырые овощи? Верю. Но чтобы совсем ничего? Не верю. Этот Милованов простой шарлатан: он ведёт образ жизни сыроеда, но подбивает других людей идти дальше него: совсем ничего не есть. Замечательно.

Во время его проповеди я обратил внимание на маленькую, но очень значительную деталь: он очень часто сгладывал слюну. О чём это говорит? О том, что слюна - это частичка жидкости. Если её сглотнуть, она непременно попадёт в желудок. Желудок включится, чтобы её переработать, далее она попадёт в кишечник, в мочевой пузырь, и неизбежно выйдет наружу. А это - потеря влаги. Чтобы её заполнить, ему придётся что-то выпить. Но если желудок будет питаться одной только водой - он съест сам себя. У человека неизбежно в таких случаях начинается тошнота, головокружение, и прочие неприятные вещи, в конце - голодный обморок. Но Милованов не похож на полуобморочного... Значит, питается он полноценно. Если бы он совсем ничего не ел (как он пытается навешать лапшу на уши) - то его ротовая полость не выделяла бы слюну, потому что организм бы попросту законсервировал влагу в себе, чтобы её не терять. Но коль со слюновыделением у Милованова всё в порядке, а значит, всё в порядке и с выделением желудочного сока - то не надо мне вот тут ля-ля.

Что он делает, этот Милованов? Зарабатывает деньги, между прочим. Ведь не забесплатно же он этим занимается, посвящает этому время, свои силы... Для чего? Неужто от скуки?

Братислав Либертус Свидетель   24.10.2017 13:04