Ольга Глапшун на стихи Ш. Маклеха

 За твором Шона Маклеха
          «Різні сторони одного скла»
            

Ось ми й наодинці з тобою.
Навіть схожі у чомусь,
Не тільки, що сивочолі.
Однаково втомлені грою…
В комбінаціях карколомних
Ти жертвував пішаками.
Давно вже вони по той бік…
Я ж захищатися міг
Своїм умінням літати.
За думки зухвалість
В годину поневіряння
Ти, завжди в білому,
Слав мені кару -
Я у відповідь називав це
Випробуванням.
Твій хід...
Чи продовжимо
Бесіду нашу?..
Мовчиш. Зволікаєш…
Хоча,
В тебе ж інший вимір
Простору й часу.
Хто зна…

             ***

Опять  с  тобою  tet  a  tet…
Так  розны,  но  и  так  похожи,
Порой  почти  одно  и  то  же.
Ты,  как  и  я,  угрюм  и  сед.

Играть  без  роздыха  должны,
Хоть,  если  искренне  признаться,
(Нам  непристало  притворяться)   
Игрой  давно  утомлены.

Застыв  у  бездны  на  краю,
Не  разбирая  троп  и  вешек,
Ты  не  щадишь  фигур  и  пешек,
Играя  партию  свою.

Я  уклоняюсь,  воспарив
Умом  над  каверзной  доскою,
Где  некто  в  саване,  с  клюкою
Меня  пытает  на  разрыв.

«Твой  ход», - кричу…
                А  он  молчит,
И  что-то  страшное  таит
Его  глумливое  презренье.
Быть  может  он  слетел  с  орбит
Попав  в  иное  измеренье?
Как  знать?..