Никитин Владимир Константинович

Ищем потомков!
89262371485@mail.ru 8-977-740-61-77
.......................
Владимир Константинович Никитин (15 июля 1911, место рождения неизвестно — 20 сентября 1992, Харьков) — конструктор скоростных автомобилей, рекордсмен мира и СССР по автогонкам, заслуженный мастер спорта СССР (1968), наставник нескольких поколений автомобильных инженеров.
..........................................
Я, Нікітін Володимир Костянтинович, росіянин, позапартійний, народився в липні 1911 року. Місце народження, як і батьків, не пам'ятаю, з дошкільного віку виховувався в дитячих будинках міст: Ростов-на-Дону, Баку, Харкова.

У 1926 році, після закінчення середньої школи в дитбудинку села Пересічне Харківської області, направлений у ФЗУ при Харківському паровозобудівному заводі — нині завод імені Малишева. У 1928 році після закінчення ФЗУ за спеціальністю «коваль» направлений працювати на Старо-мерчикський меблевий комбінат, де освоїв ще одну спеціальність — різьбяр по дереву. На цьому комбінаті пропрацював до 1931 року.

У 1931 році перейшов працювати до Харкова, на будівництво Палацу культури залізничників, де пропрацював до 1933 року. У 1933 році призваний до лав Червоної армії і прослужив до 1935 року. У 1935 році, демобілізувавшись, повернувся до Харкова і почав працювати на заводі «Гідропривід», спочатку різноробом, потім начальником центрального матеріального складу. З 1938 року почав працювати шофером, а невдовзі начальником транспортного цеху заводу.

У 1940 році перейшов працювати водієм в автобазу Харківського міського комітету партії, де пропрацював до осені 1941 року, тобто до евакуації міськкому партії в м. Куп'янськ. У Куп'янську, відмовившись від евакуації вглиб країни, пішов на фронт. В армії служив до закінчення війни 1945 року. Був поранений, контужений. Нагороджений багатьма урядовими нагородами. Весь час служби в Радянській армії був водієм.

Восени 1945 року демобілізувався, повернувся до Харкова і почав працювати технічним керівником тієї ж самої автобази ЦК КПРС — а з 1946 року її начальником. На посаді начальника автобази почав займатися автомобільним спортом.

У 1952 році перейшов працювати в Харківський автомотоклуб, де займався реконструкцією та підготовкою рекордно-гоночного автомобіля «Харків-6» до встановлення світових рекордів швидкості.

У 1953 році, після встановлення ряду світових рекордів, був зарахований у штат Всесоюзного комітету у справах фізкультури та спорту при Раді міністрів СРСР, де працював до 1959 року.

У 1959 році перейшов працювати в Харківський автомобільно-дорожній інститут, де і працюю по цей час старшим механіком науково-дослідної групи проєктування швидкісних автомобілів.

За цей час створено шістнадцять унікальних автомобілів серії «ХАРКІВ» і «ХАДІ», на яких встановив 30 всесоюзних рекордів швидкості, з яких 9 перевищують світові. Самі автомобілі отримали світову популярність, а всередині країни численні нагороди на виставках і відзначені нагородами ЦК ЛКСМУ і ЦК ВЛКСМ, МВССП СРСР.
..........
На сегодняшний день практически не осталось достоверных источников, рассказывающих о жизни и творчестве. Автобиография, датированная 1973 годом:

Я, Никитин Владимир Константинович, русский, беспартийный, родился в июле 1911 года. Место рождения, как и родителей, не помню, с дошкольного возраста воспитывался в детских домах городов: Ростов-на-Дону, Баку, Харькова.

В 1926 году, после окончания средней школы в детдоме села Пересечное Харьковской области, был направлен в ФЗУ при Харьковском паровозостроительном заводе — ныне завод имени Малышева. В 1928 году по окончанию ФЗУ по специальности «кузнец» был направлен работать на Старо-мерчикский мебельный комбинат, где освоил ещё одну специальность — резчик по дереву. На этом комбинате проработал до 1931 года.

В 1931 году перешёл работать в Харьков, на строительство Дворца культуры железнодорожников, где проработал до 1933 года. В 1933 году был призван в ряды Красной Армии и прослужил до 1935 года. В 1935 году, демобилизовавшись, вернулся в Харьков и начал работать на заводе «Гидропривод», вначале разнорабочим, потом начальником центрального материального склада. С 1938 года начал работать шофёром, а вскоре начальником транспортного цеха завода.

В 1940 году перешёл работать шофёром в автобазу Харьковского Городского Комитета партии, где проработал до осени 1941 года, то есть до эвакуации Горкома партии в г. Купянск. В Купянске, отказавшись от эвакуации в глубь страны, пошёл на фронт. В армии служил до окончания войны 1945 года. Был ранен, контужен. Награждён десятью правительственными наградами. Всё время службы в Советской армии был водителем.

Осенью 1945 года демобилизовался, вернулся в Харьков и начал работать техническим руководителем той же самой автобазы ГК КПСС — а с 1946 года её начальником. В должности начальника автобазы начал заниматься автомобильным спортом.

В 1952 году перешёл работать в Харьковский авто-мото-клуб, где занимался реконструкцией и подготовкой рекордно-гоночного автомобиля «Харьков-6» к установлению мировых рекордов скорости.

В 1953 году, после установления ряда мировых рекордов, был зачислен в штат Всесоюзного Комитета по делам физкультуры и спорта при Совете Министров СССР, где проработал до 1959 года.

В 1959 году перешёл работать в Харьковский автомобильно-дорожный институт, где работаю и по настоящей момент старшим механиком научно-исследовательской группы проектирования скоростных автомобилей.

За это время создано шестнадцать уникальных автомобилей серии «ХАРЬКОВ» и «ХАДИ», на которых установил 30 всесоюзных рекордов скорости, из которых 9 превышают мировые. Сами автомобили получили мировую известность, а внутри страны многочисленные награды на выставках и отмечены наградами ЦК ЛКСМУ и ЦК ВЛКСМ, МВССП СССР.

Историческая справка
Автомобили марки «Харьков» и «ХАДИ», созданные под руководством Владимира Константиновича Никитина, приобрели международную известность.

В частности, автомобиль «Харьков-5», созданный В. К. Никитиным в 1951 году, впервые в СССР достиг скорости свыше 200 км/ч, тем самым превысив до сих пор непревзойдённый официальный рекорд, установленный ещё в дореволюционной России.

«Харьков-6» в декабре 1953 года улучшил абсолютный рекорд скорости Советского Союза сразу на 50 км/ч. В истории отечественного рекордного автоспорта это самое высокое превышение абсолютного рекорда скорости; также на этом автомобиле была достигнута наивысшая скорость на дорогах общего пользования в СССР — 280,2 км/ч.

«ХАДИ-3», построенный под руководством Владимира Никитина, занесён к Книгу рекордов Гиннесса, как самый маленький рекордно-гоночный автомобиль в мире.

«ХАДИ-7» с газотурбинным двигателем смог достичь в 1968 году скорости 400 км/ч.

Судьба автомобиля «ХАДИ-9», расчётная скорость которого 1200 км/ч (не достигнута), послужила сценарием для художественного фильма «Скорость», снятого на «Ленфильме» в 1983 году.

«ХАДИ-11Э» являлся первым в Советском Союзе рекордным электромобилем.

Награды
За участие в Великой Отечественной войне — десять правительственных наград, в частности орден «Славы» третьей степени.
За профессиональные занятия автомобильным спортом: 37 различных почётных знаков и медалей, 116 дипломов и грамот.


Рецензии