СПОВ ДЬ - самозакоханого его ста...

                СПОВІДЬ – самозакоханого егоїста…

Згадуючи зараз та фіксуючи деякі таємні спогади в своїх мемуарах, змушений зізнатися, як собі, так і читачеві – все СВОЄ життя був і зостаюся зараз переконаним атеїстом. Але, разом з тим мене постійно тривожить думка (мабуть тому, що з цим зштовхуєшся доволі часто на своєму життєвому шляху) – щось таки повинно керувати долями людей та цілісною побудовою ВСЕСВІТУ!..

Ні, не може бути побудованим увесь ВСЕСВІТ і підтримуватися отакий незмінний порядок в ньому, зі зрівноваженням всіх різноманітних сил по кресленням та згідно настанов релігій, яку, врешті решт, все ж вигадали люди… Але існування в сучасному світі великої кількості релігій, релігійних течій вимагає від суспільства поваги до почуттів усіх віруючих, незалежно від їх релігійних та політичних поглядів!.. Тільки добро та любов кожного повинні стати мірилом людської гідності, достоїнства, що також зазначається в постулатах більшості релігійних течій!.. Тож це можна і потрібно брати на озброєння з релігійних постулатів для використання в НАШОМУ духовному житті!..

Тому одним з таких прикладів може і повинна бути – СПОВІДЬ!.. А що ж то таке – СПОВІДЬ? Це відверте, щиросердне визнання, обнародування СВОЇХ таємних думок, почуттів, не дуже приємних вчинків, чесне визнання СВОЇХ помилок та щире каяття в скоєному!.. Найчастіше – це робиться таємно і тільки людині, до якої в ТЕБЕ максимум довіри – це, або ТВІЙ духівник, якщо ТИ віруюча людина, або ж собі самому (на вибір)… Так і Я, якщо вважаю себе невіруючим (атеїстом), то можу сповідатися тільки перед СОБОЮ. Ну, хто ж може знати МЕНЕ, МОЇ думки, МОЇ гріхи настільки повно і чесно про них повідати – окрім МЕНЕ?!..

Пройшовши у цьому світі доволі довгий, звивистий, не завжди праведний шлях, можу зі стовідсотковою впевненістю заявити – в НАШОМУ, земному світі нема і не може бути безгрішних людей!.. Треба тільки уточнювати, що гріхи, їх класифікація надто різна… Є гріхи, проступки, тяжкість від яких може оцінити тільки суд згідно законів, діючих на даний час, а є гріхи, проступки які можуть бути оцінені оточуючими нас людьми, суспільством і рамки цих оцінок можуть бути дуже розмитими. І ці оцінки будуть залежати від моральних критеріїв, культурного рівня оцінювача, а також від часу промайнувшого з моменту скоєння події… Ми усвідомлюємо, що з плином часу, все, що робиться зараз, може бути переоцінено і матиме зовсім іншу вагу… Це добре видно, коли вивчаєш оцінки, описи відомих історичних подій (можна взяти навіть оцінки самих учасників подій) бо оточуючий, міняючийся світ діє також і на свідків, на їх світогляд. Те, що було скоєне вчора, буде зовсім по-іншому сприйматися сьогодні, а тим паче завтра!..

Отже, я поступово наблизився до самого складного і доволі болісного питання:  – “А судді хто?..” Бо, на сьогодні всі, хто має можливість натиснути кнопки на клавіатурі Ноутбуку чомусь впевненні, що мають повне моральне право бути безапеляційними суддями та виносити вироки по будь-якому обговорюваному питанню, не думаючи про наслідки таких, іноді дуже помилкових оцінок!.. Тому я й намагаюся, як можна рідше засуджувати проступки інших, прикладаючи  для цього СВОЇ поняття, уявлення про справедливість.

А скільки ж цікавих фактів ми можемо побачити, вивчаючи історію людства!.. Вдивляючись в далеке минуле, скільки ж анекдотичних, комічних, а іноді трагічних висновків люди отримують, критично оцінюючи минуле… Знаю, час сам розставить СВОЇ акценти і виявить позитивні або негативні сторони будь-якої події!.. Тож, виходячи з вищесказаного, досліджуючи СВОЄ життя та, оцінюючи чесно, безкомпромісно (іноді не дуже приємні СВОЇ проступки), не маю наміру виставляти на обговорювання суспільству СВОЄ, особисте життя в повному об’ємі… Коли вже Я призначив СЕБЕ на посаду непідкупного судді, щоб розставити всі плюси та мінуси СВОГО життєвого шляху, то й виконавцем винесеного МНОЮ вироку в життя буду я САМ!..

Зовсім недавно, під час доволі гострої дискусії з людиною, дуже добре знающої, як МЕНЕ, так і всі подробиці МОГО життєвого шляху, МОГО душевного настрою, МОГО душевного кредо, намагаючись якомога болючіше піддіти – обізвав МЕНЕ: – “Самозакоханим егоїстом ” !..  Так от, роздумуючи на дозвіллі про надане МЕНІ, на перший погляд, негоже, погане “звання”, Я раптом прийшов до несподіваного висновку:  – “А насправді ж в такому званні нічого ганебного нема і не може бути. Егоїзм, по словнику Ожогова С. І. – це себелюбність, віддача переваги СВОЇМ, особистим інтересам, що, на МОЮ думку, зовсім не погано, особливо, якщо ТИ можеш по СВОЄМУ бажанню поступитися цими інтересами на чиюсь користь!.. Та й самозакоханість – це звичайне життєве поняття, таке ж, як і любов… Ну чому це Я не повинен любити СЕБЕ, СВОЄ тіло (хоч воно може бути й бридким, та все ж, воно МОЄ), любити, поважати СВОЇ думки, погляди (бо вони сформувалися в МОЇЙ черепушці, пройшовши  зі МНОЮ весь МІЙ життєвий шлях)!.. До того ж, звання самозакоханий егоїст не забороняє прийти на допомогу кожному, хто потребує цієї допомоги – подати руку дружби достойному цього!..  ”
Я  ТАК  ДУМАЮ!..

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ  ЮРІЙ             – 2021-й рік.
Переклад українською мовою                – 2025-й рік.