Лисенятко Фоксi. Глава 6 Гострi кiгтi

       Шановні читачі-письменники, дякую Вам за те, що ви заглянули до мене на сторінку. Я вже не перший рік пишу вірші, і вони багатьом припали до душі, а зараз вирішила опанувати прозу. Раніше мені здавалося, що це буде легко й просто, оскільки моє слово ніщо не стримує: ні рима, ні ритм, ні довжина рядка. Але коли я почала працювати над своїм першим оповіданням, я зрозуміла, що в кожній справі потрібен досвід, чого мені не вистачає. Хоча, не Боги ліпили горщики, але, на жаль, до вправного гончаря мені ще далеко. Мій перший «горщик»
вийшов не дуже рівним і місцями шорстким.
       Так от, шановні читачі-письменники, в мене до Вас є невелике прохання — не судіть мене суворо за помилки, а краще вкажіть мені на них, за що я буду щиро Вам вдячна.
       З повагою, Соломія Галицька.


_________________________________


ЛИСЯТКО ФОКСІ
ГЛАВА 6: ГОСТРІ КІГТІ

Продовження. Початок за посиланням:
http://proza.ru/2022/02/08/1811

Данный рассказ на русском языке:
http://proza.ru/2021/12/11/625

       Літо пролетіло непомітно, й сива осінь знову вступила у свої права. Тихо ступаючи по землі, вона нашіптувала свою прощальну пісеньку, занурюючи місто в тугу та смуток. Солов'їні трелі змінив прощальний клекіт журавлів, небо стало сірим, пішли холодні дощі, дерева скинули пожовкле листя, а зелена трава потьмяніла, втративши свій яскравий колір.
       За цей час лисеня підросло та стало дорослішим. Його шерсть змінила свій колір з сірого на рудий і стала густішою, його хвіст став пухнастим, тіло помітно витягнулося, а лапи стали довшими та міцнішими. Своєю гострою мордочкою, він вже міг дотягнутися до даху свого тісного вольєра та з легкістю стрибнути на найвищу полицю, звідки можна було розгледіти інших мешканців зоопарку.
       Рудий хитрун годинами спостерігав за веселою метушнею двох єнотів, за іграми веселої мавпочки та за забавами двох невгамовних тхорів. Але особливо, він не зводив очей з пухнастої домашньої кішки, яка з недавнього часу оселилася в цьому ж зоопарку. Домашня тваринка була кимось підкинута під двері закладу, а оскільки вона виявилася дуже вихованою та з легкістю йшла на контакт з відвідувачами, то всім працівникам зоопарку добродушна гостя припала до душі та її вирішили залишити на зовсім. Кішці дали кличку Маркіза, і сама Галина Сергіївна, адміністраторка цього зоопарку, взяла над нею шефство й виділила для нової підопічної невеликий вільний вольєр, в якому її закривали на ніч. Але вдень, цій пухнастій красуні дозволялося вільно розгулювати по залах зоопарку, і вона з великим задоволенням користувалася цим правом.
       Фоксі дивився на неї із заздрістю, тому що його самого ніхто не випускав з його тісної клітки, хіба що тільки вранці, під час прибирання його вольєра, і те під суворим наглядом людей, а після — знову заганяли назад. А йому, лісному мисливцю, так хотілося побігати по зеленій траві та спіймати когось, але на жаль. А Маркіза, нібито спеціально, гордо задерши свого пухнастого хвоста, самовпевнено ходила перед ним вперед-назад, демонструючи лису свою зневагу.
       «Вона, певно, швидко бігає. От би побавитись з нею в полювання ...» — думав Фоксі, але вусата королева повністю ігнорувала грайливий гавкіт лисеняти, їй абсолютно не було до нього ніякого діла.
В той день на зміну заступила Маргарита Іванівна і Фоксі чекав її з нетерпінням. Останнім часом він до неї дуже прив'язався. Неодноразово жаліслива жінка пригощала лиса чимось смачненьким, ось і цього разу вона принесла йому сосиску.
       — На, їж, моє сонечко. — Жінка ніжно погладила рудого по голові. — Як ти без мене, не нудьгував?
       Лис прийняв частування і на знак вдячності лизнув жінці руку. Після, працівниця зоопарку пішла в інший зал.
       — Матінко Божа, кролиця розродилася! — Вона радісно сплеснула в долоні, взяла малюків і помістила їх у переноску. — Йой, діти, діти, куди ж вас подіти?
       — Та не переймайтесь дурницями, Маргарито Іванівно. — З цими словами Федір Васильович взяв одне кроленя та поніс до клітки з вороном. — Наша адміністраторка сказала, що ця порода кроликів нам не потрібна, так що ми їх утилізуємо. На, Корок, пригощайся. — Він простягнув бідолашного малюка птахові.
       Своїм могутнім дзьобом пернатий відірвав кроленяті лапку. Малий відчайдушно запищав, а ворон неспішно розірвав йому животик та витягнув звідти теплі кишки. Плач припинився.
       — Йой! Що ви робите, нелюде, воно ще живе! — Від побаченого в жінки перехопило подих. — Це ж гріх, його мати все чує та розуміє!
       — У-у-у-у, колего, щось ви занадто сентиментальні. — Федір покачав головою. — Так діла не буде. Вже пора б і звикнути до наших порядків, помітили, ні? Дивіться, поросят наших забрали, мабуть, вже й зарізали. Зате вчора нових привезли, погляньте-но на них, гарнесенькі. Скоро ще й з Таською прощатися доведеться, а ви собі як думали? Зараз людей вбивають, не те що тварин. Озирніться навколо — теракти, революції, війни, а ви все тварин шкодуєте. Не можна так...
       Чоловік взяв друге кроленя й кинув його лисові:
       — На, їж, бандит, я сьогодні добрий.
       Маргарита Іванівна мовчки зашморгала носом і пішла прибирати вольєри. Намагаючись викинути з голови неприємні думки, вона почала швидко орудувати мітлою, збираючи тирсу в купки — «Ось вже й перший зал чистий, й другий, і в клітці в мавпочки прибрано, лишився лис.» Прибравши всередині вольєру, вона вже збиралася закрити дверцята на засув, та раптом, у залу вскочив переляканий Федір Васильович:
       — Маргарито Іванівно. Маргарито Іванівно, в нас неприємності! Айза виповзла, ви її не бачили? Я геть усе обшукав, немає ніде!
       В чоловіка від напруги заграли вилиці.
       — Та як виповзла? Куди виповзла ?! Матінко Божа!
       Гладка жінка зойкнула та миттю вскочила на табурет. Попри те, що змія була неотруйна, вона її боялася до нестями.
       — Так я й сам не чекав. — виправдовувався чоловік. — Просто прибирав серпентарій, прочинив двері, а тут, будь воно не ладне, ігуани між собою побилися. Поки я їх розбороняв — не догледів ...
       В цей момент до зали зайшла Галина Сергіївна, адміністраторка зоопарку:
       — Усім доброго ранку. Що сталося, Маргарито, все в порядку?
       — Доброго ранку, Галина Сергіївна, в нас все добре, просто я нагорі витирала пил.
       Намагаючись не виказати свого хвилювання, жінка повільно злізла з табурета та, з обережністю заглядаючи в усі затишні місця, приступила до роботи. А Федір Васильович, вдаючи, що допомагає співробітниці прибирати зали, продовжив пошуки втікачки.
       А тим часом адміністраторка випустила кішку та відправилася в роздягальню. Після, відкрила двері свого кабінету й почала перебирати документи. Маркіза ж стала привітно тертися об ноги Маргарити Іванівни, випрошуючи в тої свій законний сніданок. Молода жінка насипала їй корм у миску, та поставила її на підлогу.
       — Ось, моя хороша, їж на здоров'я.
       Проходячи повз клітки з лисом, хвостата зміряла його зневажливим поглядом та не неспішно приступила до трапези, а тим часом Галина Сергіївна відкрила дверцята тумбочки:
       — Федір Васильович, зайдіть до мене в кабінет, мені потрібен ваш підпис в документах. Сьогодні треба буде А-а-а-а-а-а-а-а-а !!!
       — В той момент винуватиця переполоху виповзла з-під столу, та прийняв загрозливу стійку, грізно зашипіла.
       Почувши крик адміністраторки, Маргарита Іванівна з диким галасом знову підскочила на табурет, а перелякана кішка, наїжачилась та забралася на стовп. У тварин почалася паніка, вони перелякано заметушилися в клітках, намагаючись кудись втекти або сховатися, а Фоксі інстинктивно штовхнув носом дверцята вольєра, і вони зі скрипом піддалася. Це Маргарита Іванівна забула їх закрити на засувку, і тепер рудий звір опинився на волі. Він швидко забився у темний куток зали та затаївся.
       Зрозумівши в чому тут справа, Федір Васильович примчав до кабінету начальниці, спритним рухом зловив рептилію і вже через хвилину втікачка була повернута до серпентарію. Через деякий час жителі зоопарку заспокоїлися і кожен став займатися своїми звичними справами. Зійшовши з табурета, Маргарита Іванівна відправилася в зал до домашніх тварин і приступила до своїх обов'язків, а Маркіза зістрибнула на підлогу й почала старанно вилизувати свою пухнасту білу шубку. Та тільки наш хитрун залишився непоміченим, він тихо сидів у куточку та уважно спостерігав за пухнастою вертихвісткою.
       «Ну ось ти мені й попалася, ось тепер вже точно не відкрутишся. Зараз я тебе зловлю, й тобі доведеться зі мною бавитись.» — подумало лисеня, і дочекавшись зручного моменту, одним стрибком підскочив до кішки та, грайливо вхопило її зубами за голову, тим самим імітуючи укус. Колись рудий так само бавився з котом Васьком, який нерідко гуляв з ним в саду. Та на біду Маркіза подібних жартів не розуміла, та з істеричним вереском вивернулася й всіма своїми кігтями вчепилася лисеняті в морду. Фоксі завив від болю. Тварини зчепилися в клубок й покотилися по підлозі. На цей шум прибігли працівники зоопарку, і, намагаючись розборонити тварин, стали розливати їх водою. Лис з кішкою розбіглися в різні сторони та, скориставшись цією нагодою, Федір Сергійович взявся ганчіркою заганяти рудого в клітку, а Галина Сергіївна схопила кішку на руки. Але Маркіза не збиралася поступатися перемогою та, роздряпавши жінку, вирвалася і знову вчепилася кігтями у спину свого кривдника. По підлозі покотилися клаптики шерсті. Маргарита Іванівна знову схопилася за відро з водою, і тварини знову розбіглися. На цей раз чоловікові вдалося з одного стусана відправити лиса у вольєр, а кішка ще кілька хвилин стояла в бойовій стійці та грізно вила на усіх підряд, і лише через деякий час, заспокоїлася й пішла у роздягальню зализувати свої рани. Нелегко довелося й лисеняті, якому дісталося більше всіх. Від ударів палкою в нього нило все тіло, а з мордочки сочилася кров. Кішка роздерла йому ніс, губу й вухо, і працівникам зоопарку довелося негайно викликати ветеринара, який обробив потерпілому рани. Хапатися за зеленку довелося й адміністраторці зоопарку, якій теж дісталося від маленької хижачки. Підлогу довелося відмивати від крові на очах в здивованих відвідувачів, і весь робочий день був зіпсований.
       Коли всі пристрасті стихли, Галина Сергіївна по черзі викликала до себе працівників зоопарку на неприємну розмову. Почувши про себе багато невтішних слів, Федір Васильович вийшов у курилку, а Маргарита Іванівна, тихо схлипуючи, забилася у дальній кут зали.
       — Маргарито Іванівно, та не варто плакати. — Чоловік заспокоїв співробітницю. — Наша Галина хоч і запальна, але швидко відходить. Ось побачите, до вечора вона буде посміхатися й все стане на свої місця. В нас і не таке бувало, та нічого, живі.
       Грубі слова розлюченої начальниці, немов гострі крижані осколки поранили серце вразливої жінки:
       — Та як же так? Я ж, ніби то, закрила цю прокляту клітку. — Забурмотіла вона крізь сльози. — Цього ж не мало статися. Як же так?
       — Не плачте, Маргарито, я сьогодні якраз приготував вам один маленький сюрприз.
       — Ну який ще там сюрприз? — Жінка підняла на чоловіка набряклі від сліз очі.
       — Сьогодні в кінотеатрі показують цікавий фільм, вам обов'язково сподобається. — Федір простягнув їй квиток і сором’язливо додав — Маргарито Іванівно, я запрошую вас у кіно.
       Від несподіванки жінка оторопіла:
       — Ме-мене? У кіно? Але ж це пізно, як же потім доїхати додому?
       А я вас проводжу, дозвольте?
       — Він з ніжністю змахнув сльози з обличчя заплаканої жінки та під його вусами заграла ніжна посмішка.

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(2021 рік)

Продовження за посиланням:
http://proza.ru/2021/10/23/1086