Сумнiють ночi

А я не знала що помру
вiд вiдголоскiв тих хто знищив
в далеку Свiтову вiйну
десятки тисяч, нiвби нижчiх.
Яка вага вiдкрила склеп (?) 
щоб вийшов дух того нациста,
який збагнув - понадь усе 
рiзнити люд в мережку мiста.

Не выросла не знавши зла,
взяла безмежно бiль з собою -
злетiла мовчазно душа,
i декiлька вогнем зa мною.
Не я одна… не я одна…
тiла лежать, де тiльки впали,
обугленi, якi впiймали
заряд – свинцевi oстрова…

Плеснула блискавка, й – нема,   
нема того, хто був зi мною,
цукерки нiс, хвалив халвою 
надати сил… взяла, друга. 
Тепер, луна в мої крила,
i свiтло-свiтло в мої очi,
кругом iз свiтла всi тiла,
а на Землi сумнiють ночi.

Нiхто не знав, яка ганьба
думками недругiв ходила,
щоб мрiя дiток богатiла
вiд вiри в їхнi голоса. 
Хрести хрестiв - не наших чтиво,
i блискавок наворотило
не наших пращурiв лiта,
i мова нова - не стара.

Зiйдуть, злетять на небеса
немов заранi народившись,
як снiг весною, не нажившись
яскравих видумок бугра -
красивый одяг, телефон,
їда iнакша (в руки впала б?),
по всiй країнi бiй, рiзня…
я вмерла,- не жила б – не знала б.

.
Перевод на немецкий: "Trauriger die N;chten"
http://proza.ru/2022/03/19/168