Лисенятко Фоксi. Глава 12 Нове життя

        Шановні читачі-письменники, дякую Вам за те, що ви заглянули до мене на сторінку. Я вже не перший рік пишу вірші, і вони багатьом припали до душі, а зараз вирішила опанувати прозу. Раніше мені здавалося, що це буде легко й просто, оскільки моє слово ніщо не стримує: ні рима, ні ритм, ні довжина рядка. Але коли я почала працювати над своїм першим оповіданням, я зрозуміла, що в кожній справі потрібен досвід, чого мені не вистачає. Хоча, не Боги ліпили горщики, але, на жаль, до вправного гончаря мені ще далеко. Мій перший «горщик» вийшов не дуже рівним і місцями шорстким.
       Так от, шановні читачі-письменники, в мене до Вас є невелике прохання — не судіть мене суворо за помилки, а краще вкажіть мені на них, за що я буду щиро Вам вдячна.
       З повагою, Соломія Галицька.


__________________________________


ЛИСЕНЯ  ФОКСІ
ГЛАВА 12: НОВЕ ЖИТТЯ

Продовження. Початок за посиланням:
http://proza.ru/2022/02/08/1811

Данный рассказ на русском языке:
http://proza.ru/2022/01/22/31

       Перше, що відчув Фоксі це вже знайомий йому терпкий запах медикаментів. Він знову опинився у тісній клітці, яка була настільки мала, що в ній можна було тільки лежати. Почувши незнайомі голоси, лис спробував підвестися на лапи, але його тіло сковували бинти. Він спробував зняти їх зубами, але йому завадив широкий ветеринарний комір. Фоксі вивернувся всім тілом, щоб скинути його з шиї, але різкий біль, немов розпечена стріла, обпік його шкіру, і він приречено обм'як.
       — Ну ось, а ми вже прокинулися. — Висока худорлява жінка в білому халаті підійшла до клітки. — Не бійся мене, малюк, я не заподію тобі шкоди. — Відкривши дверцята клітки, вона обережно поставила перед Фоксі миску з водою. — Пий, мій хороший, ти ж хочеш пити, правда?
       Але поранений звір не потягнувся до води, а позадкував та загрозливо загарчав на незнайомку. Після пережитого, він давно вже втратив довіру до людей і відчував від них загрозу.
       — Ну що ти, мій руденький, заспокойся, я ж тебе не ображаю. О, я назву тебе Рудик. Тобі подобається це ім'я? Воно тобі йде.
       Вона закрила дверцята клітки та пішла геть. Фоксі обнюхав миску й став жадібно хлебтати прохолодну воду, але незабаром знову почулися людські кроки. На цей раз в палату зайшла та сама жінка з якимось чоловіком і знову відкрила дверцята. Міцними руками незнайомець притиснув його до підлоги й тонка голка, немов осине жало, вп'ялася в його задню лапу.
       — Потерпи, мій хороший, все буде добре. — Вона погладила лиса по голові. — Твоїх братиків, сестричок сьогодні забрали до притулку і ти, як тільки одужаєш, зустрінешся з ними знов. А там, дасть Бог, знайдуть тобі дбайливого господаря і для тебе почнеться нове життя. Ти тільки видужуй швидше, мій хороший, не сумуй. Скоро тебе покажуть по новинах.

       В той день у заміському будинку Федора пахло здобою та корицею. Відтоді як він зустрів Маргариту, його життя набуло нового змісту. Його син із сім'єю жили в іншій країні, приїжджали нечасто, і самотній вдівець цілими днями з нетерпінням чекав на ту, яка б знову запалила в його серці іскорку надії, наповнивши його холодне житло теплом і затишком. Кожен раз, коли за дверима чулися її легкі кроки, його серце, немов метелик, радісно тріпотіло в грудях, і кожен раз воно завмирало від тієї думки, що вона знову піде і, можливо, більше ніколи не повернеться. Ні, Федір не хотів її відпускати й на цей раз він її не відпустить. Його долоня міцно стискала золоту каблучку, яку він так довго не наважувався їй подарувати, але в цей день, він все ж таки прийняв рішення.
       А тим часом Маргарита витягла з духовки пухкий пиріг з яблуками та поставила його на стіл. Наповнивши келихи міцним вином, господар покуштував частування й затіяв розмову на якусь абстрактну тему та раптом, немов боязкий хлопчина, запнувся. Намагаючись не видати свого хвилювання, чоловік вирішив заповнити паузу та увімкнув телевізор. Осушивши свій келих одним ковтком, він рішуче взяв у руки м'яку жіночу долоню, вклав в неї каблучку і, набравши в легені повітря, випалив на одному диханні:
       — Марго, виходь за мене заміж.
       Жінка підняла на Федора здивований погляд, і в куточках її великих зелених очей заіскрилися промінчики. Вона всім серцем хотіла почути цю фразу, але жіноча гордість не дозволяла їй прийняти його пропозицію відразу, й вона кокетливо відсмикнула свою долоню, повернувши господареві будинку довгоочікувану золоту прикрасу.
       — Не поспішайте, месьє, мені потрібно подумати.
       Федір усе зрозумів і, прийнявши правила її гри, манірно проспівав:
       — О, тільки не мучте мене довгим очікуванням, мадам, бо ваш покірний раб помре від нетерпіння.
       Закохані дзвінко розсміялися та раптом з вуст жінки вирвався здивований вигук:
       — Йой, Федько, дивись що по новинах показують! Це ж наш Фоксі, їй Богу, Фоксі, я його впізнала! Поглянь, він весь у бинтах, але хто ж його так? А-а-а, зрозуміло. Це закрили нашу мисливську станцію, давно вже пора! Але як же наш малюк там опинився? Він же мало не загинув!
       — Так його ж туди наша Галька відпра ... — і тут чоловік здригнувся. Він на мить забув про те, що свого часу збрехав коханій жінці, а тепер ця брехня, немов шило в мішку, у найнезручніший для нього момент вилізла назовні й боляче вколола його у саме серце.
       — Так виходить ти все знав і увесь цей час мені брехав про хороший будинок для нашого малюка? Який же ти черствий і нелюдський! — З докором у голосі закричала Маргарита.
       — Але ж я хотів як краще, щоб тебе не засмучувати. Ти зрозумій, просто я практичний та дбайливий. — Виправдовувався Федір.
       — А, мені чомусь здається, що ти просто цинічний та зрадливий! Мабуть, я погано тебе знала, але тепер, месьє, я не стану мучити вас довгим очікуванням, і відповідаю вам відмовою. — Великим зусиллям волі жінка ковтнула сльозу й, накинувши на себе пальто, спішно покинула будинок.

       Цілий день із двору Федора доносився стукіт молотка та скрегіт рубанка.
       — Ти подивись-но яка мудра знайшлася. Так виходить я цинічний, так виходить я нелюдський, ще й зрадливий. Ну, це ми ще подивимось. —  Бурчав собі під ніс чоловік, натягуючи металеву сітку на дерев'яний каркас. — Значить черствий, кажеш. Ну-ну…. Теж мені, королева знайшлася...
       Йому було соромно за свій вчинок, але минуле не повернеш. Гіркий погляд пораненого лиса не давав йому спокою, нагадуючи про обман. Ось вже й вольєр майже готовий, залишилося тільки встановити його біля будинку.
       — Доброго дня, Федько! Ти що робиш?
       Чоловік підняв голову й побачив сусіда, котрий спостерігав за ним через паркан.
       — Здоровенькі були, Лесик. Я вольєр встановлюю, допоможеш?
       — Допоможу. А ти кого заводити зібрався, рись?
       — Та ні, лиса.
       — А-а-а-а, зрозуміло. Так значить удвох жити будете?
       — Та чого удвох? Утрьох: я, Фоксі та Марго. Втомився я від холостяцького життя, розумієш?
       — Розумію. — Посміхнувся сусід. — Давно вже пора, а то все живеш мов бурлака, а роки все летять. Оленка твоя давно вже пішла на той світ, а ти все місця собі не знаходиш.
       — Ну ось тепер вже й знайшов. Заходь, допоможеш.
Федір відчинив хвіртку, і у дворі його будинку знову закипіла робота.

       За два тижні Фоксі поправився і його перевезли до притулку для бездомних тварин, де він з великою радістю зустрів знайомих лисиць і братика. Всі вони жили в окремій кімнаті, куди навідувалася турботлива лагідна жінка, яка наводила порядок у приміщенні та приносила їм їжу. Але Фоксі більше не йшов на контакт з людьми та, якою б вона не була доброю, він ховався від неї в затишному місці й не виходив до тих пір, поки та не піде. Незабаром, в кімнату стали приходити незнайомі люди і його родичів стали забирати. Одного разу якийсь чужинець простягнув до нього руку, але лис наїжачився і так сердито загарчав, що той відскочив назад та забрав з собою його більш контактного брата. Фоксі залишився зовсім один і ним заволоділа туга. Так минуло ще кілька днів.
       Незабаром, він знову почув за дверима кроки, дуже знайомі кроки.
       — Ну ось, — скаржилася працівниця притулку, ведучи за собою чоловіка й жінку середніх років. — Усіх лисиць вже розібрали, ось тільки один і залишився. Не знаю, чи піде він до вас, бо цей звір дуже боїться людей. Але це не проблема, бо якщо ви маєте приватний будинок з усіма умовами, то замість лиса, ви можете взяти собі єнотів.
       — Та ні. — Відповідала гостя. — Нам потрібен саме той лис, якого недавно показували по телевізору в новинах. І якщо це все ж таки наш Фоксі — ми його заберемо.
       — Фоксі? — Працівниця притулку підняла очі на жінку. — Ми кличемо його Рудик. А може ви помилилися і це зовсім не той лис, який вам потрібен? — А якщо навіть і не той лис, то ми все одно його заберемо. — Твердо відрізав чоловік. — Не дарма ж я змайстрував вольєр.
       Федір відкрив двері у кімнату та пропустив вперед жінок. Почувши рідний лагідний голос, лис кинувся до ніг Маргарити та з радісним гавкотом став лизати її теплі руки, підмітаючи підлогу своїм рудим хвостом.
       — Фоксі, сонечко моє! Як добре, що я тебе знайшла! — Жінка впала на коліна, обійняла щасливого звірка й голосно розридалася. — Моя радість, ти більше ніколи не будеш страждати. Я заберу тебе до великого будинку та більше нікому не віддам.
       — Ну треба ж! — Приклавши долоню до губ, здивовано вигукнула працівниця притулку. — Ніколи б не подумала, що цей дикий звір може бути таким лагідним.
       — Цей може. — Втрутився Федір. — Він в нас у контактному зоопарку жив. Чудовий лис.
       Почувши голос Федора, Фоксі здригнувся та відбіг на пару кроків.
       — Ну що ти, друже, не бійся мене, — чоловік сів навпочіпки й простягнув йому частування. — Я тебе не скривджу. На, пригощайся, і пробач мені, за те, що я тебе тоді... віником...

       Фоксі швидко освоївся у своєму новому просторому вольєрі, а через тиждень йому дозволили зайти до господарського будинку. Молодий лис швидко йшов на поправку, його тіло стало покриватися густою рудою шерстю, яка приховала сліди старих ран. Колишні прикрощі швидко забулися й Фоксі знову навчився радіти сонячним дням, зеленій траві та співу птахів. У його лисяче життя, після суворої зими, нарешті прийшла весна.

       В той похмурий квітневий день в будинку Федора був накритий великодній стіл. Маргарита розрізала пухку паску з цукровою глазур'ю та родзинками, а Федір взяв у руку розмальоване яйце й, хитро глянувши на жінку, простягнув їй друге:
       — Христос воскрес.
       — Воістину воскрес. — Весело відповіла гостя й пара стукнулася яйцями.
       Після, господар будинку поклав на стіл золоту каблучку та знов запитав:
       — Ну що, мадам, сьогодні ви знову мовчки покинете цей будинок, змушуючи свого покірного раба нудитися в очікуванні?
       По її радісному обличчю ковзнула сором'язлива усмішка.
       — Я думаю, месьє, що нудитися в очікуванні вам більше не доведеться, бо я з радістю приймаю вашу пропозицію.
       — Ну тоді, нам пора запрошувати гостей на наше пишне весілля.
       Вони знову розсміялися і їх губи злилися в поцілунку.
       — Ах, який чудовий день. — Тихо прошепотіла жінка. — Тільки шкода, що на вулиці похмуро, а я так люблю сонце.
       — А хіба в нашому домі не світить сонце?
       — Яв-яв-єр-р-р-р ... — Ніжно у відповідь проскрипів пухнастий рудий клубок та розтягнувся на м'якому килимку.

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(2021 рік)

Продовження за посиланням:
http://proza.ru/2021/02/20/1093