Частише дивиться на зори

Частіше дивіться на зорі. Особливо, в смутні часи. Історія життя Павла Флоренського, якого радянська влада заслала на Соловки – свідчення справжнього батьківства. Знаменитий вчений і священик, роками перебуваючи в ув’язненні, приречений на земну розлуку з рідними, продовжував жити сім’єю. Що ж міг подарувати своїм дітям отець Павло, перебуваючи на Соловках? Свою любов і відданість, тепло живого слова. Геніальному Флоренському було відкрито, що для Слова Божого немає кайданів, що любов – сильніша від смерті! З-за колючого дроту він писав рядки, в яких і полягає вся суть батьківства: «Всіх вас відчуваю в собі, як частину себе, і не можу дивитися на вас із боку. За кожним серце болить по-своєму. Я витаю думками навколо всіх вас, своїх дітей, і болісно відчуваю свою відірваність від вашого життя. Хоч би ви всі були веселі і радісні, тільки цього хочу. Зараз не встигну написати кожному, але скажи їм всім, як я їх люблю і як страждаю, що нічим не можу допомогти їм у житті. Треба вміти жити і користуватися життям, опираючись на те, що є в цей момент,а не ображаюся на те, чого немає. Адже часу, втраченого на невдоволення, ніхто не поверне». Павла Флоренського розстріляли 1937 року. За півтора року до смерті він написав своїй дружині: «Життєве завдання – не в тому, щоб прожити без тривог, а в тому, щоб прожити гідно і не бути порожнім місцем. Зрозуміло, що світло влаштоване так, що давати світові можна не інакше, як розплачуючись за це стражданнями і переслідуваннями».

Значно раніше, передбачаючи свою страдницьку смерть і відчуваючи наближення своєї Голгофи, «на випадок смерті» він написав духовний «Заповіт своїм дітям». У ньому є такі рядки: «Найголовніше, про що я прошу вас, - це щоб ви пам’ятали Господа і ходили перед Ним. Цим я кажу все, що маю сказати. Решта – або подробиці, або другорядне. Але цього не забувайте ніколи. Не шукайте влади, багатства, впливу, інакше вам стане нудно і важко жити. Будьте завжди в житті добрими до людей і уважними. Намагайтеся бути чуйними і вміти вчасно прийти зі справжньою допомогою до тих, кого вам пошле Бог, як тих, що потребують допомоги… дітки мою любі, не дозволяйте собі зневажливо думати. Не заздріть, мої дорогі, нікому. Не заздріть, це робить дух мізерним і ницим. Душевне міщанство, дріб’язковість, зухвалі плітки, злість, інтрига – все це від заздрості. Милі мої дітки, тужить моє серце за вами. Коли ви виростете, то дізнаєтеся, як тужить батьківське чи материнське серце за дітьми. Частіше дивіться на зорі. Коли на душі буде важко, дивіться на зорі чи блакить удень. Коли сумно, коли вас образять, коли щось не вдаватиметься, коли спіткає вас душевна буря – вийдіть на повітря і залишіться наодинці з небом. Тоді душа заспокоїться». Частіше дивіться на зорі. Особливо, в смутні часи.

Iван Лещук