Не всміхнулась доля матерям,
Передчасна старість плечі похилила,
Сивина димчаста голови укрила,
Стало все, чому повірили, – сміттям.
Скоро, може, час уже вмирати,
Та чи є що доброго згадати?!
Де ж те щастя світле, що плекали,
Рай земний, якого не діждали?..
Скільки літ пройшло і прошуміло,
Обернулось безнадійністю, зотліло,
З кожним роком біди лиш зростали,
І без того все крихке ущент ламали.
Виросли сини, немов дубки, змужніли,
І тремтливі руки обіймають вже чоловіків,
На війну ідуть вони, де тануть їхні сили,
Ллються сльози у дочасно постарілих матерів.
І щемить їх серце, стиснуте до болю,
Та назад нема шляху і вороття,
Все віддали за жадану, недосяжну волю,
Враз життя скотилось у могильне небуття.
Не всмiхнулась доля матерям
© Copyright: Андрей Март, 2023
Свидетельство о публикации №223112701530
Свидетельство о публикации №223112701530
Рецензии
