Лина Костенко Коли вже люди... Перевод

Коли вже люди обляглися спати,
коли вже місяць вилузнувся з хмар,
коли спартанка Києва, не Спарти,
лиш я світила вікнами в бульвар, -
тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,
де зіп'ялася вежа на котурн,
мені хтось душу тихо взяв за плечі -
заговорив шопенівський ноктюрн.
А то були якісь магічні пальці.
Вони німіли на якомусь "фа".
І прислухались...
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
і аж збіліли, так вони сплелись.
Ніхто не знав. Цього й не треба знати,
як десь ламає пальці віртуоз...
Щасливий той, хто ще не вміє грати.
Він сам собі Шопен і Берліоз.


Когда людей уже окутал легкий сон,
И новый месяц вышел из-за туч,
Одно  окно моё  светило на балкон,
И долетал до сквера слабый луч.
Тогда из темноты,  из ночи, издалече,
где  башня  взгромоздилась  на котурн,
Вдруг   душу мою  кто-то  взял  за плечи
 И  – зазвучал   шопеновский ноктюрн.
И  были  у него  магические пальцы,
 Они немели на протяжном «фа»,
 Прислушивались и боялись фальши,
 Так как боится и моя строфа.
 И возвращались, мучились,  просили,
 Откладывали славу, извелись.
 Они ту фальшь слезами оросили,
 И даже побелели, так сплелись.
 Никто не знает,  это и  не нужно,
 Как пальцы в кровь стирает  виртуоз.
А дождь стучит без устали  по лужам,
Счастливый! Сам себе  Шопен и Берлиоз.